Ухвала суду № 69204048, 25.09.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №757/38559/17-к

провадження №1-кп/619/372/17

УХВАЛА

іменем України

25 вересня 2017 року м. Дергачі

Дергачівський районний суд Харківської області у складіголовуючого - суддіБолибок Є.А. суддівНечипоренко І.М. Якименко Л.О.за участю:секретаря судового засіданняМолотко А.В. прокурораШвець Т.О. обвинуваченогоОСОБА_6 захисникаШапошнікова І.Є. обвинуваченогоОСОБА_8 захисникаЯрічевського В.В. обвинуваченогоОСОБА_10 захисникаБєлянцева К.О. розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження №42016100000001106 по обвинуваченню: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця сел. Коротич Харківського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1; у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.146, ч.2 ст.149, ч.5 ст.27 ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України; ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2; у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України; ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця м. Харків, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3; у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, -

встановив

До суду надійшов обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_6 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.146, ч.2 ст.149, ч.5 ст.27 ч.1 ст.358, ч.4 ст.358 КК України, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42016100000001106 від 08.11.2016.

Ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначено до підготовчого судового засідання за участю сторін.

У судовому засіданні захисник Ярічевський В.В. заявив клопотання, яке підтримав обвинувачений ОСОБА_8, про повернення обвинувального акту прокурору з наступних підстав. 19 червня 2017 року ухвалою суду під час підготовчого засідання у судовій справі №619/1807/17 аналогічний за змістом обвинувальний акт по цьому ж кримінальному провадженню суд повернув прокурору. Прокурор не скористався своїм правом оскарження в апеляційному порядку ухвали про повернення йому обвинувального акту. Замість цього, той же за текстом обвинувальний акт, без жодних змін, але складений 03 липня 2017 року від імені прокурора прокуратури міста Києва Ладного І.О. було направлено до Печерського суду міста Києва. Як наслідок, обвинувальний акт складений прокурором Ладним І.О. та доданий до нього реєстр матеріалів досудового розслідування мають всі недоліки обвинувального акту складеного слідчим, та який був повернутий прокурору.

Прокурор заперечував проти повернення обвинувального акту, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість клопотання.

Обвинувачений ОСОБА_6, його захисник Шапошніков І.Є., обвинувачений ОСОБА_12, його захисник Бєлянцев К.О. не заперечували проти задоволення клопотання.

Заслухавши клопотання та думку учасників судового провадження суд дійшов висновку про повернення обвинувального акту прокурору з наступних мотивів.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення: повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити такі відомості: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Формулювання обвинувачення повинно ґрунтуватися на обставинах, які свідчать про наявність доведених даних про подію (час, місце, спосіб) злочину, форму вини, мотив і мету його вчинення, факти, які впливають на ступінь його тяжкості, тощо.

Правова кваліфікація дій особи повинна містити не тільки посилання на окрему статтю та її частину, а й точне формулювання, зокрема об'єктивної сторони та кваліфікуючих ознак.

Відсутність в обвинувальному акті формулювання обвинувачення унеможливлює якісний і повний її захист.

Наприклад, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2008 року, ухваленому у справі «Ващенко проти України», зазначено: «Обвинувачення для цілей п.1 ст.6 конвенції може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (п.51)».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2000 року, ухваленому у справі «Маттоціа проти Італії», детальніше прописано: «Обвинувачений у скоєнні злочину має бути негайно і детально поінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь детальності інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п.«b» ч.3 ст.6 Конвенції».

Відповідно до п.13 ч.1 ст.3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність, яке висунуте в порядку, встановленому цим кодексом. Разом з цим ч.1 ст.337 КПК передбачено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в його межах.

Отже, розгляд справи без формулювання обвинувачення є неможливим, а винесене рішення буде вважатися незаконним. Адже відповідно до ч.3 ст.374 КПК у разі визнання особи виправданою або винуватою в мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів, статті відповідного закону, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, адже правова норма кваліфікації має відповідати формулюванню обвинувачення.

Відповідно до ч.4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває особі обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим ст. 291 КПК України, яка, в свою чергу, містить вичерпний перелік відомостей, які повинен містити обвинувальний акт і вони є обов'язковими для їх виконання слідчим і прокурором.

Зокрема, згідно з п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт наряду з іншими реквізитами обов'язково має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті КК України та формулювання обвинувачення. При цьому, за змістом цієї норми, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та правової кваліфікації кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті Закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому п.1 ст.91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення: час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням та інші обставини, які мають значення для кримінального правопорушення.

Як вказують приписи ч.1 ст.91 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, які, виходячи зі змісту закону, має містити обвинувальний акт в формулюванні обвинувачення, з посиланням на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими, - покладається на слідчого, прокурора.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувальний акт в частині обвинувачення ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за ч.2 ст.149 КК України не містить посилання на фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими і які відносяться до предмету доказування у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.1 ст.149 КК України злочином є торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи.

Згідно примітки 1 до ст.149 КК України, під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо.

Торгівля людьми у формі купівлі-продажу людини, а також інша незаконна угода щодо людини, утворюють склад злочину незалежно від способів (обману, шантажу, використання уразливого стану, застосування насильства тощо). Під здійсненням іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, слід розуміти як дії, спрямовані на вчинення інших, не пов'язаних з купівлею-продажем людини, так і такі, як передача людини в рахунок погашення боргу, в обмін на інші, крім грошей, цінності або послуги матеріального характеру, дарування, передача в оренду тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину є експлуатація людини, яку повинна усвідомлювати винна особа. Проте фактична реалізація такої мети не обов'язкова для наявності закінченого складу злочину.

Так, викладене в обвинувальному акті обвинувачення не містить викладу об'єктивної сторони вчиненого злочину, а саме: відсутні відомості щодо обставин (час, місце, дата), при яких у ОСОБА_6 виник злочинний умисел, який відповідно до вимог ст.91 КПК України підлягає доказуванню, спрямований на викрадення та подальше переміщення ОСОБА_14 з території України на територію Російської Федерації, у зв'язку з чим ОСОБА_6 розробив злочинний план, який полягав у залученні діючих співробітників органів Національної поліції до здійснення викрадення та подальшого переміщення ОСОБА_14 з території України на територію Російської Федерації, та не конкретизовано в чому саме полягали дії ОСОБА_6 у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є ОСОБА_14

Також обвинувальний акт не містить посилання на фактичні обставини та формулювання обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_12, а саме в чому полягали дії обвинувачених у здійсненні незаконної угоди, об'єктом якої є ОСОБА_14, та з якою метою експлуатації вони були вчинені.

Таким чином, як у викладенні фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, так і у формулюванні обвинувачення не зазначено яку незаконну угоду щодо ОСОБА_14 було вчинено, тобто які дії, спрямовані на вчинення інших, не пов'язаних з купівлею-продажем людини, були вчинені та не зазначено мету експлуатації. Зазначення цих обставин є обов'язковим для складу злочину, передбаченого ст.149 КК України.Тому викладене обвинувачення в обвинувальному акті не може вважатися висунутим в порядку, встановленому КПК України та позбавляє суд призначити обвинувальний акт до судового розгляду.

Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що у тексті підпункту «а» п. 3 ст. 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення від 19.12.1989 р. у справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82, п. 79). Крім того, Суд констатував, що положення пп. «а» п. 3 ст. 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, правової кваліфікації, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого розгляду. (рішення від 25.03.1999 р. у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції», п. 52, рішення від 25.07.2000 р. у справі «Маточчіа проти Італії» п.58 та рішення від 20.07.2006 у справі «І.Н. та інші проти Австрії» п. 34).

У обвинувальному акті зазначено формулювання обвинувачення ОСОБА_6 за ч.4 ст.358 КК України, які прокурор вважає встановленими, а саме пред'явлення ОСОБА_6 12.11.2016 року слідчому паспорту на ім'я ОСОБА_16. При цьому вказана кваліфікуюча ознака «повторно», яка відсутня у ч.4 ст.358 КК України.

Таке посилання у формулюванні обвинувачення унеможливить зміну обвинувачення в суді стосовно даної обставини, оскільки зміна обвинувачення в суді згідно вимог ст.338 КПК України передбачає виключно зміну правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення, але не стосується викладу фактичних обставин кримінального правопорушення.

У вказаній нормі кримінального процесуального закону мова йде про можливість зміни правової кваліфікації та обсягу обвинувачення під час судового провадження, а не виправлення описок. Крім того, зміна обвинувачення - це право прокурора, яким він в процесі розгляду справи може й не скористатися.

Вказані обставини, згідно КПК України, є обов'язковими вимогами стосовно змісту обвинувального акту та фактичних обставин злочину.

Крім того, положеннями п.1 ч.4 ст.291 КПК України передбачено, що до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який є його невід'ємним додатком та, відповідно до вимог ст.109 КПК України, має відповідати вимогам щодо змісту та форми, визначеним в законі, зокрема повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

В порушення вимог ст.109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не відображає повних відомостей про прийняті процесуальні дії та рішення під час досудового розслідування.

Згідно ч.1 ст.216 КПК України, слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч.1 ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. При цьому, відповідно до ч. 5 даної статті цього Кодексу кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (ч.1 ст.84 КПК України).

Досудове розслідування по обвинуваченню за ч.2 ст.149 КК України повинно проводитися слідчим органів Національної поліції, оскільки не віднесено до підслідності інших органів, в тому числі з урахуванням суб'єкта злочину.

Частиною 5 ст.36 КПК України передбачено, що Генеральний прокурор, керівник регіональної прокуратури, їх перші заступники та заступники своєю вмотивованою постановою мають право доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального правопорушення іншому органу досудового розслідування, у тому числі слідчому підрозділу вищого рівня в межах одного органу, у разі неефективного досудового розслідування.

У реєстріматеріалів досудового розслідування відсутні відомості про прийняття відповідної постанови в порядку ч.5 ст.36 КПК України про доручення здійснення досудового розслідування слідчому прокуратури міста Києва.

Також у реєстрі відсутня дата надходження заяви, повідомлення про кримінальне правопорушення або виявлення з іншого джерела обставин, які свідчать про вчинення кримінального правопорушення, прізвище, ім'я, по-батькові заявника, як це передбачено ч. 5 ст.214 КПК України; відсутні відомості про письмове підтвердження сторін кримінального провадження - протилежній стороні факту надання їм доступу до матеріалів із зазначенням найменування таких матеріалів та відомостей; відомості щодо виділення матеріалів в окреме провадження стосовно невідомих осіб - громадян Російської Федерації, які залучили ОСОБА_6 для викрадення та переміщення на територію Російської Федерації громадянина України ОСОБА_14 в супереч волі останнього.

Крім того, всупереч вимогам п.1 ч.2 ст.109 КПК України реєстр матеріалів досудового розслідування у даному кримінальному провадженні не містить відомостей про час проведення більшості процесуальних дій.

У зв'язку з викладеним, прокурором порушені вимоги кримінального процесуального закону, а саме вимоги п.5 ч.2 ст.291 КПК України, оскільки конкретне обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, фактично не висунуто, що унеможливлює судовий розгляд кримінального провадження та можливість забезпечення справедливого судового розгляду відповідно до Європейської Конвенції з прав людини.

Також суд відмічає наступне.

09 червня 2017 року до суду з прокуратури міста Києва вже надходив обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_6 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.149, ч.2 ст.146, ч.4 ст.358, ч.5 ст.27 ч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №42016100000001106 від 08.11.2016.

Ухвалою суду від 19 червня 2017 року зазначений обвинувальний акт було повернуто прокурору у зв'язку з тим, що він не відповідає вимогам КПК України. Ухвала суду в апеляційному порядку не оскаржувалася та набрала законної сили.

Відповідно до ст.533 КПК України ухвала суду, яка набрала законної сили, обов'язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, та підлягає виконанню на всій території України.

Обвинувальний акт, який надійшов до суду 23 серпня 2017 року, містить майже всі недоліки обвинувального акту, який був повернутий судом, та про які було вказано в ухвалі суду від 19 червня 2017 року.

Таким чином, суд дійшов висновку про повернення прокурору обвинувального акту.

Обвинуваченим ОСОБА_6 та його захисником Шапошніковим І.Є. заявлено клопотання про скасування запобіжного заходу щодо обвинуваченого. В обґрунтування клопотання адвокат зазначив, що ОСОБА_6 має постійне місце мешкання у м. Харкові, одружений, має сім'ю, доньку, стійкі соціальні зв'язки, від органів досудового слідства і суду не переховувався, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, у зв'язку з чим на даний час відпала потреба у застосовуванні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, у зв'язку з чим обраний відносно нього запобіжний захід має бути скасованим, за відсутністю існування ризиків передбачених статтею 177 КПК України. Крім того, згідно ст. 9(3) Міжнародного пакту про громадські та політичні права, ст.5(3) Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод кожний заарештований чи взятий під варту має право на судовий розгляд продовж розумного строку або звільнення до суду. Враховуючи, що в обвинувальному акті відсутні будь-які докази причетності ОСОБА_6 до вчинення інкримінованих йому злочинів, один з яких є особливо тяжким злочином, кваліфікованим досудовим слідством за ч.3 ст.27 ч.2 ст.149 КК України, викладені в обвинувальному акті відомості не відповідають дійсності, відсутність з реєстрі матеріалів посилань та відомості про вжиті оперативні заходи щодо встановлення осіб, які нібито діяли за попередньою змовою з ОСОБА_6 що до здійснення незаконних дій стосовно потерпілого, виникають підстави вважати викладені в обвинувальному акті формулювання наявності вини, мотивів, наявності події та складу злочину неконкретним та таким, що не відповідають дійсним обставинам інкримінованого правопорушення, оскільки в його діях відсутній зазначений склад злочину.

Захисником обвинуваченого ОСОБА_8 - адвокатом Ярічевським В.В. заявлено клопотання про скасування запобіжного заходу з тримання під вартою щодо обвинуваченого. В обґрунтування клопотання адвокат зазначив, що ОСОБА_8 утримується в Київському слідчому ізоляторі під вартою, згідно обраного запобіжного заходу під час досудового розслідування, після перебування в якості затриманого з 16.11.2016 року. На час розгляду цього клопотання ОСОБА_8 позбавлений волі внаслідок кримінального переслідування вже понад 10 місяців. З них більш ніж 3,5 місяці він знаходиться під вартою після закінчення досудового розслідування та виконання вимог ст.290 КПК України. При цьому, з моменту затримання і по наступний час, ОСОБА_8, послідовно не погоджувався з викладеним у повідомлені про підозру, а також цілковито заперечував свою провину в будь-якій участі у торгівлі людьми. Також, він не визнає в повному обсязі обвинувачення у цьому злочині, оскільки ніколи не здійснював дій, які викладені в ст.149 КК України. Тримання під вартою, за таких обставин, оцінюються ОСОБА_8 та захисником, як тиск на нього, з метою здобуття в такий спосіб визнання ним провини в злочині якого він не вчиняв. При цьому, і ОСОБА_8 і його захисник повністю впевнені в відсутності доказів будь-якої його причетності до торгівлі людьми. Впевненість ОСОБА_8 базується на чіткому усвідомлюванні своїх вчинків та думок, а захисника на матеріалах досудового розслідування, з якими він був ознайомлений в порядку ст.290 КПК України. Виходячи з норми що викладена у ч.1 ст.13 КПК України, обвинувальний акт має містити усі ознаки складу злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України, однак він їх не містить. Тобто, на теперішній час, відносно ОСОБА_8 не існує законного обвинувачення у кримінальному правопорушенні. За відсутністю законного обвинувачення висунутого у відповідності до діючого законодавства, утримування особи під вартою є свідомим та цинічним порушенням прав людини, Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, правовій позиції ВСУ України та Європейського суду з прав людини. ОСОБА_17 має постійне місце проживання, дві вищі освіти, одружений має чотирьох малолітніх дітей, двох з яких безпосередньо виховує. За місцем проживання позитивно характеризується. На обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває. На теперішній час відсутні будь-які фактичні докази про те, що альтернативний триманню під вартою запобіжний захід не зможе запобігти ризикам, передбаченим у ст.177 КПК України, більш того, можливість застосування альтернативного запобіжного заходу до цього часу взагалі не розглядалася. Сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, про що неодноразово вказував у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимоги п.4 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі "Белевинтський проти Росії» п. 111 - 112 рішення від 1 березня 2007 року; п.85 рішення ЄСПЛ у справі "Харченко проти України" від 10.02. 2011 року.

Прокурор заперечував проти скасування запобіжного заходу обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 посилаючись на ризики, які були враховані слідчим суддею при продовженні тримання під вартою. При цьому прокурор просив продовжити строк тримання під вартою обвинувачених.

Заслухавши клопотання та думку присутніх учасників судового провадження, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання захисників та продовження строку тримання під вартою обвинувачених з наступних мотивів.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом ІІ цього Кодексу.

Захисниками обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8 не надано суду належних доказів на підтвердження поданих письмових клопотань про відсутність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачені можуть здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.

Як вбачається з реєстру матеріалів досудового розслідування обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 21 листопада 2016 року.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 07 серпня 2017 року обвинуваченим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 05 жовтня 2017 року включно.

Оцінивши в сукупності всі обставини, в том у числі передбачені п.п.1-11 ч.1 ст.178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження строку тримання під вартою обвинувачених.

Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

З огляду на те, що поняття «обґрунтована підозра» не визначене у національному законодавстві та зважаючи на положення, закріплені у ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судам слід враховувати позицію Європейського суду з прав людини, відображену зокрема у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182).

Більш того, у п.48 рішення «Чеботарі проти Молдови» №35615/06 від 13.11.07 Європейський Суд з прав людини зазначив «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Фактичні обставини інкримінованих ОСОБА_6 злочинів, в тому числі умисного особливо тяжкого злочину, та ОСОБА_8 умисного особливо тяжкого злочину, свідчать про підвищену суспільну небезпеку, що у сукупності із тяжкістю можливого покарання, а також даними про особу обвинувачених вказують на обґрунтованість заявленого прокурором клопотання та спростовують доводи захисників про відсутність ризиків, а також про можливість застосування до обвинувачених менш суворого запобіжного заходу.

Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу, буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314 ч.3 п.3, 392 КПК України, суд -

постановив

Повернути прокурору обвинувальний акт по обвинуваченню ОСОБА_6 за фактом вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.27 ч.2 ст.146, ч.2 ст.149, ч.4 ст.358, ч.5 ст.27 ч.1 ст.358 КК України, ОСОБА_8 та ОСОБА_12 за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.149 КК України.

У задоволенні клопотання обвинувачених ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та їх захисників Ярічевського В.В. і Шапошнікова І.Є про скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 відмовити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 вважати продовженим до 25 жовтня 2017 року.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 вважати продовженим до 25 жовтня 2017 року.

Ухвала в частині повернення обвинувального акту може бути оскаржена до Апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом семи днів з дня її оголошення, а обвинуваченими ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в той же строк з моменту вручення їм копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий Є. А. Болибок

Судді І.М. Нечипоренко

Л.О. Якименко