Рішення № 69194881, 26.09.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Копія:

Справа № 126/1493/17 Провадження № 22-ц/772/2323/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 57 Доповідач Войтко Ю. Б.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Войтка Ю.Б.,

Суддів: Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

При секретарі: Безрученко Н.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року в справі за позовом

ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування реституції, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним вище позовом, посилаючись на те, що 04 квітня 2017 року він уклав з ТОВ «Авто Просто» договір № 721434, предметом якого є надання учаснику фінансових послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів в групах, спрямованих на придбання автомобіля за рахунок об'єднання грошових коштів учасників через систему «Авто Так». Відповідно до умов Додатку 1 до Договору №721434 метою його укладення було отримання автомобіля марки «ZAZ Sens» вартістю 179550 грн..

04 квітня 2017 року між ним та ТОВ «АТ Сервіс» було укладено договір доручення, відповідно до умов якого довіритель уповноважує повіреного сплатити від імені і за рахунок довірителя винагороду ТОВ «Авто Просто» у сумі 6463 грн. за наданій послуги адміністрування.

Позивач ОСОБА_2 зазначив, що він уклав Договір № 721434 під впливом обману із застосуванням нечесної підприємницької діяльності, оскільки при укладанні оспорюваного договору йому була надана не чітка та неправдива інформація по договору, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Умови договору № 721434 від 04 квітня 2017 року є несправедливими, оскільки всупереч принципу добросовісності цивільних відносин, створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. При укладенні оспорюваного правочину сторонами не був встановлений строк, після якого договір припиняє свою дію, також не було встановлено строків (термінів) отримання автомобіля та не визначено ціну автомобіля. Умови договору № 721434 від 04 квітня 2017 року передбачають обов'язок споживача виконати всі свої зобов'язання навіть якщо продавець не виконає свої. Також умови договору містять жорсткі обов'язки для споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, оскільки останній не несе будь-якої відповідальності за невиконання умов договору.

Позивач ОСОБА_2 вважає, що договір про надання фінансової послуги не відповідає вимогам чинного законодавства України, грубо порушує його права як споживача.

Зазначив, що дослідивши умови договору, можна зробити висновок про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Вважає, що такі положення договору призводять до істотного дисбалансу прав та обовязків сторін, порушують принцип добросовісності, а також завдають шкоди йому як споживачеві, а тому в силу положень частин 1, 2, п. п. 2-4, 11-13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав Споживачів» такі умови є несправедливими для нього та відповідно до ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» підлягають визнанню недійсними.

Вказав на те, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно умов договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» передбачено, що даний договір укладений у письмовій формі, згідно з яким товариство за винагороду зобовязується забезпечити придбання автомобіля учаснику за рахунок обєднаних періодичних платежів учасників групи, а учасник зобовязується сплатити загальну кількість періодичних платежів, необхідних для повної оплати поточної ціни автомобіля та вартість послуги (винагороди товару).

Отже, даний договір за своєю природою є договором фінансового лізингу. Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

При укладенні договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_2 просив визнати з моменту укладення недійсним договір "Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі" № 721434 від 04 квітня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Авто Просто"; стягнути з ТОВ "Авто Просто" на користь ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 86463,21 грн.

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано з моменту укладення недійсним договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) в групі» №721434 від 04.04.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Авто Просто». Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ "Авто Просто" просить рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 залишити без задоволення, посилаючись на те, що при ухваленні рішення порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права, судом не повно встановлено обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

У своїх запереченнях на скаргу позивач її доводи не визнав, вказавши на їх безпідставність і на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати і постановити нове рішення з наступних підстав.

Згідно з ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що 04 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Авто Просто» було укладено Договір № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі, відповідно до умов розділу 1 ст. 1 якого предметом договору є надання учаснику фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання автомобіля за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи через систему «АвтоТак». Договір укладається шляхом його підписання та підписанням додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору. "Авто Просто" є товариством, що надає фінансову послугу з адміністрування фінансових активів для придбання автомобілів учасниками через систему придбання у групах АвтоТак. "Авто Просто" забезпечує придбання автомобіля за рахунок об'єднаних грошових коштів учасників на умовах договору та у відповідності до внутрішніх правил за умови виконання учасником всіх зобов'язань, передбачених договором про адміністрування.

Відповідно до умов Додатку № 1 до договору № 721434 ОСОБА_2 погоджено марку автомобіля та його модель, а також поточну ціну автомобіля, а саме: транспортний засіб «ZAZ Sens» вартістю 179550 грн..

Відповідно до умов Додатку № 1 до договору № 721434 ОСОБА_2 зобов'язано сплатити винагороду за послуги, пов'язані з включенням договору до системи АвтоТак та формування групи у % + ПДВ у розмірі 6463,80 грн., періодичний платіж у % - 0,8333, щомісячна винагорода - 0,415+ПДВ; винагороду за послуги, пов'язані з передачею автомобіля учаснику 3,00+ПДВ.

Відповідно до умов Додатку № 2 до договору № 721434 ОСОБА_2, як учасника, зобов'язано протягом строку дії договору належним чином та у встановлений договором строк виконати усі зобов'язання зі сплати періодичних платежів разом із щомісячною винагородою товариства, учасник має право на сплату 50 % від розміру щомісячної винагороди у складі кожного сплаченого авансового платежу.

Також, 04 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ТОВ «АТ Сервіс» був укладений договір доручення, відповідно до умов п. 1.1. якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, повірений зобов'язується вчинити визначені договором дії від імені довірителя.

Відповідно до умов п. 2.1. договору доручення передбачено, що між довірителем та ТОВ «Авто Просто» укладено договір про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) в групах через систему АвтоТак № 721434 від 04 квітня 2017 року. Умовами договору про адміністрування передбачений обов'язок довірителя по сплаті на користь ТОВ «Авто Просто» винагороди у розмірі 6463,80 грн., що визначена у договорі про адміністрування як винагорода за послуги ТОВ «Авто Просто», пов'язані з включенням договору про адміністрування до системи АвтоТак та формуванням групи.

Відповідно до умов п. 2.3. договору доручення шляхом укладення цього договору довіритель уповноважує повіреного сплатити від імені довірителя винагороду ТОВ «Авто Просто», отриману повіреним від довірителя за цим договором.

04 квітня 2017 року згідно квитанції Приватбанку № ТS 202578 № НОМЕР_1 на розрахунковий рахунок ТОВ «АТ Сервіс» ОСОБА_2 сплатив 6463,80 грн..

Крім того, ОСОБА_2 сплатив на рахунок ТОВ "АвтоПросто" передбачені додатком №1 до Договору періодичний платіж (1496,25 грн.) та щомісячну винагороду з ПДВ (745,13 грн. + 149,03 грн) всього -2390, 41 грн., що підтверджується квитанцією №1 ТВБВ № 10001/076 №1 від 25.04.2017 року та за послуги з придбання автомобіля - 77609 грн., що підтверджується квитанцією № 2 ТВБВ № 10001/076 №1 від 25.04.2017 року .

Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно умов договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» передбачено, що даний договір укладений у письмовій формі, згідно з яким товариство за винагороду зобов'язується забезпечити придбання автомобіля учаснику за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи, а учасник зобов'язується сплатити загальну кількість періодичних платежів, необхідних для повної оплати поточної ціни автомобіля та вартість послуги (винагороди товару).

Суд прийшов до висновку, що даний договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні сторонами договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Крім того, відповідач ТОВ «Авто Просто» має ліцензію на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах № 198421 від 15 січня 2013 року. 19 січня 2012 року ТОВ «Авто Просто» було зареєстровано як фінансову установу, що підтверджується виданим свідоцтвом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Разом з тим, суд встановив, що при укладенні спірного договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі», не були дотримані вимоги Цивільного кодексу України та Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, або договорів у цілому, що обмежують права споживача.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено несправедливі умови договору, зокрема, несправедливими є: умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємооблік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (пп. 2, 3 ч. 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Дослідивши умови договору, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Зі змісту спірного договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, специфікацій та умов, графіку сплати лізингових платежів згідно з додатками № 1, 3 до договору, на які робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу, однак такі додатки до договору позивачем та відповідачем не підписувались і не складались.

Отже, такі норми прямо суперечать ч. 1ст. 808 ЦК України, враховуючи те, що в зазначеному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Суд зробив висновок, що з аналізу змісту договору лізингу, укладеного між сторонами, вбачається виключення та обмеження прав лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання останнім своїх обов'язків, звужені обов'язки лізингодавця, встановлені в Законі України «Про фінансовий лізинг», ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання та неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу, одночасно значно розширені права лізингодавця, що суперечать вимогам цивільного законодавства.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що укладений договір № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», тому є недійсним.

Суд вірно прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що при укладенні договору № 721434 від 04 квітня 2017 року його було введено в оману.

Так, в позовній заяві позивач зазначив про те, що він уклав оспорюваний договір під впливом обману, оскільки до нього було застосовано нечесну підприємницьку діяльність, оскільки при укладанні оспорюваного договору йому була надана не чітка та неправдива інформація по договору, що суперечить вимогам ст. ст. 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

На підставі вищезазначеного вбачається, що правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Крім того, відповідні обставини наявності умислу, істотність значення обставин, щодо яких введено в оману, і сам факт обману, повинна довести сторона, яку введено в оману.

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено наданими в судовому засіданні поясненнями сторін, позивач ОСОБА_2 добровільно виявив бажання скористатися послугами відповідача та укласти оспорюваний договір.

Однак повністю погодитись з такими висновками районного суду не можна, оскільки висновки суду не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального закону.

Задовольняючи позовні вимог ОСОБА_2 суд визнав з моменту укладення недійсним договір «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) в групі» №721434 від 04.04.2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Авто Просто».

Проте не вказав з яких підстав він дійшов до такого висновку, оскільки в своєму рішенні суд вказує на вимоги ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно до яких у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказує на те, що даний договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, а договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

В той же час суд дійшов висновку, що укладений договір не відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про захист прав споживачів», тому є недійсним.

При цьому суд не врахував, що нікчемний правочин не потребує визнання його недійсним судом. У разі ж встановлення підстав вважати правочин нікчемним суд повинен вказати в резолютивній частині рішення про його нікчемність та застосовувати наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ст.204 ЦКправочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Оскільки відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним, вкрай важливим є розмежування двох понять: «нікчемний правочин» та «оспорюваний правочин», бо кожен з видів недійсності правочинів передбачає різні шляхи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд першої інстанції вказує на те, що згідно вимог ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізінгоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно умов договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» передбачено, що даний договір укладений у письмовій формі, згідно з яким товариство за винагороду зобов'язується забезпечити придбання автомобіля учаснику за рахунок об'єднаних періодичних платежів учасників групи, а учасник зобов'язується сплатити загальну кількість періодичних платежів, необхідних для повної оплати поточної ціни автомобіля та вартість послуги (винагороди товару).

Отже, даний договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно вимог ч. ч. 1, 2 ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно вимог ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, районний суд помилково прийшов до висновку, що при укладенні сторонами договору № 721434 «Про надання фінансової послуги з адміністрування фінансових активів для придбання товару (автомобіля) у групі» не було дотримано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору.

Суд не звернув увагу, що договір, який укладений між позивачем та відповідачем, не передбачає передачу майна в оренду чи в лізинг, умовами не передбачено зобовязання відповідача передати позивачу у користування на певний строк і за встановлену плату майно, яке належить відповідачу, а у позивача відсутній обовязок сплачувати лізингові платежі.

Договір та умови програми «АвтоТак» свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (п. 111 ч.1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг»), оскільки послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за двома договорами передбачено залучення коштів фізичної особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та регулювання ринків фінансових послуг" під поняттям "фінансова послуга" розуміється операція з фінансовими активами, що здійснюється в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач ТОВ «Авто Просто» має ліцензію на здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах № 198421 від 15 січня 2013 року. 19 січня 2012 року ТОВ «Авто Просто» було зареєстровано як фінансову установу, що підтверджується виданим свідоцтвом Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Таким чином, суд помилково прийшов до висновку, що спірний договір є договором фінансового лізингу та підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню.

Крім того, ухвалюючи рішення у справі суд на підставі ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" дійшли висновку про те, що укладена сторонами Угода порушує права позивача, оскільки містить несправедливі умови, у звязку із чим ця Угода є недійсною.

Однак при цьому суд неправильно застосував норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", не встановивши, у чому саме полягає несправедливість окремих положень Угоди і не вказали, чи є зазначена обставина відповідно до цієї норми підставою для зміни або визнання недійсними саме цих (яких конкретно) умов Угоди та чи є підстави для визнання недійсним договору в цілому.

Так, за змістом ч. 5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Аналізуючи норму ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Застосовуючи цю норму, суд зазначених положень не врахували та не вказав, на підставі яких ознак, зазначених у ч. 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", кваліфікував умови договору несправедливими, і чи тягне несправедливість цих умов недійсність договору в цілому. Неправильне застосування норм матеріального права призвело до ухвалення судом у справі незаконного судового рішення.

ОСОБА_2Г вказує в позовній заяві на те, що при укладенні оспорюваного правочину сторонами не був встановлений конкретний строк, після якого договір припиняє свою дію.

Проте ст. 5 Договору Сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами й діє протягом десяти років, але в будь-якому разі до моменту виконання обома Сторонами всіх зобовязань, передбачених Договором.

Визначено й строки (терміни) отримання автомобіля, оскільки в Розділі II п. 1.2. зазначено, що Право на отримання Автомобіля надається на найближчому розподілі Товару, який буде проводитись у місяці, наступному за місяцем, в якому Учасник повністю виконав усі зобовязання за Договором, але не пізніше двох місяців з моменту повної оплати Поточної ціни Автомобіля та виконання інших зобовязань за договором.

Угодою не передбачено можливості зміни ціни послуг ТОВ «Авто Просто» ані шляхом погодження, ані тим більше в односторонньому порядку, оскільки ціна послуг погоджена між учасниками у відсотках від взаємно обраного критерію і складає узгоджений відсоток від поточної ціни Автомобіля на весь період дії Угоди між сторонами: щомісячний цілий чистий внесок - 0,8333 % від поточної ціни автомобіля, щомісячний внесок в оплату послуг - 0,5 % від поточної ціни автомобіля, щомісячний внесок в оплату страхового платежу - 0,065 % від поточної ціни автомобіля.

Крім того, відповідач в межах своїх повноважень не має змоги самостійно встановлювати Поточну ціну Автомобіля, оскільки у відповідності до умов Угоди (що також відповідає чинним Ліцензійним умовам) Поточна ціна Автомобіля щомісячно повідомляється компанії ТОВ «Авто Просто» постачальником/виробником/імпортером Автомобіля в останній робочий день кожного місяця.

Необґрунтованими є посилання позивача на те, що умови договору містять жорсткі обовязки для нього, як до споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця, проте не вказав у чому саме полягає несправедливість таких положень Угоди, (ураховуючи, що ст. 4 Угоди містить 11 пунктів, а ст. 2 15 пунктів).

Отже, позивач не довів у судовому засіданні, що умови оспорюваної угоди та додатки до неї призводять до дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, не відповідають умовам ринку, обраному порядку придбання автомобіля, що є його обовязком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України., а тому його права не підлягають судовому захисту.

Враховуючи викладене вище, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» задовольнити.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2, третя особа на стороні позивача ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Просто» про захист прав споживача, визнання правочину недійсним та застосування реституції відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: (підпис) ОСОБА_4

Судді: (підпис) ОСОБА_5

(підпис) ОСОБА_6

Згідно з оригіналом:

Суддя апеляційного суду Войтко Ю.Б.