Постанова № 69192226, 29.08.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2-а/760/799/17

в справі № 760/1604/17-а

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 серпня 2017 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого- судді- Шереметьєвої Л. А.

за участю секретаря- Хілюк І.О.

позивача - ОСОБА_1

розглянувши в відкритому судовому засіданні м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом і просить визнати дії відповідача протиправними, скасування рішення щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язати вчинити дії щодо призначення пенсії за вислугу років виходячи із розрахунку 90% від суми місячного (чинного) заробітку та зобов'язати зарахувати до його стажу роботи, що дає право на пенсі за вислугу років, половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Посилається в позові на те, що він з 07 травня 1999 року працює в органах прокуратури України, має загальний стаж роботи, який станом на день звернення з вимогою про призначення пенсії за вислугу років становив 22 роки 5 місяців 15 днів, та безперервний стаж роботи - 17 років 8 місяців 12 днів.

18 січня 2017 року він звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Листом відповідача від 19 січня 2017 року №4545/05 йому відмовлено в призначенні пенсії з посиланням на п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-V-ІІІ, відповідно до яких з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, відповідач повідомив, що він не має права на отримання пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи, з яким законодавець пов'язує право особи на отримання такого виду соціального забезпечення.

Вважаючи рішення відповідача протиправним, просить задовольнити позов.

Ухвалою суду від 03 березня 2017 року в справі відкрито скорочене провадження.

25 квітня 2017 року представником відповідача подано письмові заперечення, якими останній просить відмовити в позові.

Посилається на те, що Закон України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, на який посилається позивач, втратив чинність.

Крім того, просив суд звернути увагу на те, що позивач має стаж роботи 19 років 11 місяців 20 днів, у тому числі 11 років 8 місяців 28 днів стажу роботи на посадах у органах прокуратури, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», оскільки статтею 86 цього Закону визначено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років.

Також відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України, з огляду не, що з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених вищезазначеними законами, не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

На підставі зазначених обставин, відсутності законодавчо закріпленої підстави для призначення пенсії за вислугу років, просить відмовити в позові.

Ухвалою від 11травня 2017 року справа призначена до розгляду на загальних підставах.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно з архівною довідкою Київського національного університету ім. Т. Шевченка № 010-17/80 від 22 лютого 2016 року позивач в період з 01 вересня 1993 року по 20 червня 1998 року навчався на юридичному факультеті Київського Державного університету ім. Т. Г. Шевченка , отримав диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію спеціаліста права.

Відповідно до відомостей про роботу, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1, він у період з 07 травня 1999 року по 18 січня 2017 року, тобто по день звернення до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії за вислугу років, працював в органах прокуратури України.

/ а.с. 12-20; 23 /

18 січня 2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Листом Правобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м. Києві від 19 січня 2017 року №4545/05 позивачу відмовлено в перерахунку пенсії з посиланням на п. 5 Перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-V-ІІІ, згідно з я ким з 01 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Крім того, позивач повідомлений про відсутність стажу, який надає право на отримання пенсії за вислугу років.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції, чинній на момент виникнення у позивача права на отримання пенсії за вислугу років) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку.

Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Частиною 6 ст. 50-1 цього Закону визначено, що до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про вищу освіту» університет - багатогалузевий (класичний, технічний) або галузевий (профільний, технологічний, педагогічний, фізичного виховання і спорту, гуманітарний, богословський/теологічний, медичний, економічний, юридичний, фармацевтичний, аграрний, мистецький, культурологічний тощо) вищий навчальний заклад, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), проводить фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження, є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність.

Тобто, Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, де позивач навчався у період з 01 вересня 1993 року по 20 червня 1998 року, є вищим навчальним закладом.

Диплом про повну вищу освіту серії НОМЕР_2 від 20 червня 1998 року підтверджує, що позивач отримав сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок в юридичній сфері, здобув повну вищу освіту в зазначеному вищому навчальному закладі за спеціальністю «Правознавство», в результаті чого йому було присвоєно кваліфікацію спеціаліста права.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивача в частині його права на отримання та відповідно призначення йому пенсії за вислугою років з зарахуванням половини строку його навчання у вищому навчальному закладі у період з 01 вересня 1993 року по 20 червня 1998 року, що становить 2 роки 4 місяці та 25 днів.

Аналогічна правова позиція із спірного питання висловлена колегією суддів Вищого адміністративного суду України у постанові від 20 липня 2017 року у справі № К/800/13212/17.

З відомостей про роботу, які містяться в трудовій книжці позивача, вбачається, що у період з 07 травня 1999 року по 18 січня 2017 року, тобто по день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, він працював в органах прокуратури України.

Таким чином, враховуючи періоди офіційної трудової діяльності та навчання у вищому навчальному закладі загальний стаж роботи позивача на момент звернення з заявою до відповідача складав 22 роки 5 місяців та 15 днів, у тому числі 20 років 01 місяць 8 днів на посадах слідчого та прокурора, а тому дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії з підстав недостатньої кількості стажу роботи, який надає право на отримання зазначеного виду соціального забезпечення, є протиправними.

Крім того, суд вважає, що посилання відповідача на п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», зокрема на те, що з 1 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про проку3ратуру», не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються є безпідставним, з огляду на наступне.

Законом України № 3668-УІ «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної систем», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року, внесено зміни до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ, зокрема змінено у відсотках розмір пенсії за вислугу років, яка призначається прокурорам і слідчим у разі реалізації ними такого права.

Так, відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ у редакції Закону № 3668-УІ прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Таким чином, з 01.10.2011 року положення частини першої статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ щодо призначення прокурорам і слідчим пенсії за вислугу років у розмірі не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку втратили чинність у зв'язку з внесенням змін до редакції цієї статті Законом № 3668-VІ.

Крім того, ст. 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядались питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист громадян України та визначав, що Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99, рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказував, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

За таких обставин, зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постанові від 10 грудня 2013 року у справі № 21-348а13, постанові від 17 грудня 2013 року у справі № 21-445а13.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213 передбачено, що у разі неприйняття до 01 червня 2015 року Закону щодо призначення пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01 червня 2015 року скасовує норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне утримання призначаються відповідно до Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. З 01 червня 2015 року в порядку та на умовах, визначених вищевикладеними законами, призначення та перерахунок пенсії не здійснюється.

Аналізуючи вказані норми закону та виходячи з принципу незворотності дії законів у часі, зазначені положення п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» стосуються порядку призначення пенсії прокурорам у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії, оскільки процедури призначення та перерахунку пенсії різні за змістом і механізмом їх проведення.

Таким чином, скасування порядку нарахування пенсій за спеціальними законами з 1 червня 2015 року та подальше призначення таких пенсій на загальних підставах, не впливає на можливість проведення перерахунку пенсії, призначеної раніше, у відповідності до діючих на час її призначення норм Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у п. 23 рішення «Кечко проти України» від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Частиною першою ст. 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.

Виходячи з викладеного суд вважає, що право позивача на призначення пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Таким чином, відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії є протиправною.

Вирішуючи питання щодо строків, з яких підлягає перерахунку призначена позивачу пенсія, суд виходить з наступного.

Згідно частини 1 ст. 6 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Як зазначено вище, з заявою про призначення пенсії позивач звернувся до відповідача 18 січня 2017 року.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що права позивача були порушені відповідачем саме з дати його звернення до відповідача, а тому порушене право підлягає захисту з моменту його порушення, а саме з 18 січня 2017 року.

Що стосується позовних вимог в частині скасування рішення відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за вислугу років, то вони задоволенню не підлягають, оскільки адміністративні суди не наділені повноваженнями скасовувати рішення відповідача. Згідно з приписами пункту 1 частини першої статті 17 КАС компетенція адміністративних судів поширюється лише на спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Судові витрати в розмірі 640 гр. відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України підлягають стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь держави.

Керуючись ст.ст.19,22, 58 Конституції України, ст.ст.50-1 Закону України « Про прокуратуру», ст. 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи», ст. ст. 6,69, 71, 86, 94, 158-163, 167, 183-2, 186, 244-2, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за вислугу років.

Зобов»язати Правобережне об»єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України « Про прокуратуру» з 18 січня 2017 року в розмірі 90% від суми місячного заробітку.

Зобов»язати Правобережне об»єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, половину строку навчання на юридичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка.

Стягнути з Правобережного об»єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 640, 00 гр. судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції.

Суддя