Ухвала суду № 69183681, 22.09.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/3371/16-к Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 11-кп/783/834/17 Доповідач: Ревер В. В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді Ревера В.В.

суддів Урдюк Т.М., Маліновської-Микич О.В.

секретаря Бориславського Р.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження №462/3371/16-к про обвинувачення ОСОБА_1 за ч.1 ст.122 КК України, з участю:

прокурора Свореня І.М.

потерпілого ОСОБА_2

представника потерпілого ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_4В

за апеляційними скаргами представника потерпілого ОСОБА_2, адвоката ОСОБА_3 та захисника ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок Залізничного районного суду м.Львова від 14 червня 2017 року,

встановила:

цим вироком,

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України, і призначено покарання у виді обмеження волі на строк два роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання із випробуванням протягом іспитового строку тривалістю один рік.

Покладено процесуальні обовязки відповідно до ст.76 КК України.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3649,45 грн. матеріальної шкоди і 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 13649,45 грн. В решті цивільного позову відмовлено.

Згідно вироку суду, ОСОБА_1 28.01.2016 року близько 13.00 год., знаходячись на вул.О.Кульчицької у м.Львові, на ґрунті раптово виниклого конфлікту, під час словесної перепалки із ОСОБА_2, з метою заподіяння останньому тілесних ушкоджень, умисно наніс йому один, а в подальшому ще два удари кулаками в підборіддя. В подальшому їх конфлікт продовжився на АЗК «WOG» на вул.Кузневича, 5 у м.Львові, де ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_2 ще один удар кулаком правої руки в область носа. Внаслідок таких дій ОСОБА_1 потерпілому спричинено тілесне ушкодження середньої тяжкості по ознаці тривалого розладу здоровя у виді двобічного перелому вінцевих відростків нижньої щелепи, крім цього струс головного мозку, перелом кісток носа, які відносяться до легкого тілесного ушкодження з короткочасним розладом здоровя, і синці на повіках обох очей, на підборідді зліва, що є легким тілесним ушкодженням.

Даний вирок оскаржили представник потерпілого, адвокат ОСОБА_3 та захисник ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1І в апеляційному порядку.

Представник потерпілого ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить скасувати оскаржуваний вирок в частині звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі ст.ст.75, 76 КК України в звязку з необхідністю застосування більш суворого покарання. Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_1 призначити покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки. Задовольнити цивільний позов та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 спричинену ним матеріальну шкоду в розмірі 3649, 45 грн.; моральну шкоду у розмірі 45000 грн. та витрати на отримання правової допомоги у розмірі 3000 грн..

Не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, доведеність вини обвинуваченого та кваліфікацію його дій, вважає, що вирок підлягає скасуванню в частині призначеного покарання у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через мякість, а також в частині вирішення цивільного позову.

Суд першої інстанції при призначенні покарання не в повній мірі врахував характер та ступінь суспільної небезпечності вчиненого, а саме конкретні обставини вчинення злочину.

Внаслідок формального підходу, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, незаконно призначив невиправдано мяке покарання, звільнивши від його відбування з випробуванням. Судом не надано належної оцінки особі обвинуваченого та обставинам вчинення злочину. Зокрема, не в повній мірі враховано суспільну небезпеку та тяжкість вчиненого злочину, безпосереднім обєктом якого є здоровя та життя людини.

Призначене покарання з випробуванням, з іспитовим строком є у будь-якому випадку мяким порівняно з покаранням такого саме виду та розміру, відбування якого повязане з реальною ізоляцією особи від суспільства.

Суд першої інстанції не зміг навести належного обґрунтування на користь свого рішення про можливість виправлення ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, оскільки таких даних в ході судового розгляду кримінального провадження здобуто не було. Суд незаконно застосував до обвинуваченого ст.75 КК України, яка не підлягає застосуванню.

Оскаржуваний вирок підлягає зміні також в частині вирішення цивільного позову щодо стягнення моральної шкоди та судових витрат на правову допомогу, оскільки рішення суду є явно несправедливим та необґрунтованим, з огляду на наступне.

Встановлений судом розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 10000 грн. не відповідає дійсному ступеню тяжкості діяння, вчиненого ОСОБА_1 та моральним стражданням, яких зазнав потерпілий внаслідок протиправної поведінки обвинуваченого.

Захисник ОСОБА_4 в апеляційній скарзі просить скасувати вирок та закрити провадження про обвинувачення ОСОБА_1

Вважає, що при судовому розгляді кримінального провадження та ухваленні вироку суд неповно дослідив всі обставини справи, не надав належної правової оцінки наявним у справі доказам, безпідставно відкинув доводи обвинуваченого та покази свідків сторони захисту, поклавши в основу обвинувального вироку виключно покази потерпілого.

Так, обвинувачений протягом розгляду справи у суді першої інстанції наполягав на тому, що нанесення потерпілому удару в область носу було здійснено ним виключно з метою самозахисту, так як ОСОБА_2 за тіло будовою та статурою набагато вищий, більший та міцніший за обвинуваченого, потерпілий сам спровокував конфлікт та перший наніс обвинуваченому удар у чоло, а дії обвинуваченого у даній ситуації були виключно необхідною обороною. Суд не дослідив належним чином вказані обставини та не надав їм належної правової оцінки, безпідставно визнавши ОСОБА_1 винним у вчиненні умисного злочину.

Окрім цього, судом не надано належної правової оцінки тим обставинам, що на заправку WOG до потерпілого під час конфлікту з обвинуваченим приїхали його знайомі ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які також погрожували обвинуваченому розправою та провокували бійку. В такій ситуації ОСОБА_1 мав ґрунтовні підстави опасатися завдання шкоди своєму здоровю і всі дії обвинуваченого були спрямовані виключно за захист своїх охоронюваних законом інтересів.

Також, суд безпідставно відкинув покази допитаного у судовому засіданні свідка ОСОБА_8, який показав, що конфлікт між потерпілим та обвинуваченим виник на ґрунті зухвалої та агресивної поведінки потерпілого; на заправці WOG свідок ОСОБА_8 зауважив, що у ОСОБА_1 розбите чоло, при тому що на обличчі потерпілого крові не було.

Також, як вбачається з показів потерпілого ОСОБА_2 та свідка ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_1, нібито завдав потерпілому два удари кулаком в обличчя у стрибку. Очевидно, що такий механізм нанесення ударів є фізично неможливим, ще й з врахуванням тих травм, на отримання яких вказує потерпілий ОСОБА_2 Як під час досудового розслідування, так і в ході судового слідства не встановленими залишилися важливі для справи обставини, зокрема: механізм нанесення потерпілому тілесних ушкоджень та фізична можливість обвинуваченому нанести потерпілому одночасно два удари в обличчя в процесі одного стрибка.

Ці суперечності в ході судового розгляду справи не усунуто, достовірних, належних та допустимих доказів вини обвинуваченого в цій частині стороною обвинувачення суду не представлені. Відтак вина обвинуваченого у вчиненні ним кримінального правопорушення залишилася недоведеною, тому обвинувальний вирок підлягає скасуванню, а провадження у кримінальній справі закриттю.

До початку апеляційного перегляду кримінального провадження захисник ОСОБА_4 заявила клопотання про звільнення її підзахисного ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки у обвинуваченого на утриманні є двоє малолітніх дітей. Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника та надав суду для огляду оригінали свідоцтв про народження ОСОБА_9 19.02.2010 року та ОСОБА_10 23.01.2013 року.

Заслухавши думку прокурора Свореня І.М. який вважає, що клопотання слід задоволити, пояснення потерпілого ОСОБА_2 та представника потерпілого адвоката ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення клопотання, так як на їх думку обвинувачений повинен відбувати реально покарання, вивчивши матеріали кримінального провадження та надані документи, колегія суддів вважає, що клопотання підлягає до задоволення.

Відповідно до п. «в»ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році»звільнення осіб від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно достатті 12Кримінального кодексу України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно достатті 12 Кримінального кодексу України, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей інвалідів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, представлених документів у ОСОБА_1 на утриманні двоє малолітніх дітей, донька ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_3, свідоцтво про народження серія 1-СГ №236564, дата видачі 16.03.2010 року та син ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_4, свідоцтво про народження серія 1-СГ №361474, дата видачі 05.02.2013 року, який є інвалідом дитинства. По відношенню до них не позбавлений батьківських прав.

Кримінальне правопорушення, передбаченеч.1 ст.122КК України, відповідно достатті 12 КК України, є злочином середньої тяжкості.

Таким чином, враховуючи те, що у обвинуваченого на момент набрання чинностіЗакону України «Про амністію у 2016 році»та на даний час на утриманні перебуває двоє неповнолітніх дітей, апеляційний суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 слід звільнити від призначеного покарання за вироком Залізничного районного суду м.Львова від 14 червня 2017 року на підставі п. «в»ст. 1 ЗУ «Про амністію у 2016 році».

В апеляційній скарзі представника потерпілого, адвоката ОСОБА_3, не порушується питання про прийняття рішення, яке б перешкоджало застосуванню Закону України «Про амністію у 2016 році» щодо ОСОБА_1, який звільняється лише від відбування основного покарання, призначеного вироком Залізничного районного суду м.Львова від 14 червня 2017 року. В решті вирок підлягає виконанню в повному обсязі.

Керуючись ст.86 КК України, ст.ст.376, 405, 407, 419 КПК України, п.в.ч.1Закону України «Про амністію у 2016 році», колегія суддів,

постановила:

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_4 задоволити.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання призначеного вироком Залізничного районного суду м.Львова від 14 червня 2017 року за ч.1 ст.122 КК України на підставі п. «в» ч.1ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців.

Судді:

ОСОБА_11 ОСОБА_12 ОСОБА_13