Ухвала суду № 69182394, 12.09.2017, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 335/6181/16-к

Апеляційний суд Запорізької області

Провадження №11-кп/778/455/17 Головуючий у 1-й інстанції Шалагінова А.В.Єдиний унікальний №335/6181/16-к Суддя-доповідач в 2-й інстанції ОСОБА_1Категорія: ч.1 ст.286 КК України

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 року м.Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Запорізької області у складі

головуючого Гончара О.С.

суддів Білоконева В.М., Дадашевої С.В.

за участі секретаря Лопух Ю.О.

прокурора Кмєтя А.Г.

потерпілої ОСОБА_2

представника потерпілої ОСОБА_3

представника цивільного

відповідача ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу і уточнення до неї представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 грудня 2016 року, яким

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3,

визнано винним і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вказаним вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за вчинення злочину за наступних обставин.

19 березня 2016 року приблизно о 21:50 год. водій перевізника ТОВ «СТАРАВТО» ОСОБА_6, керуючи маршрутним мікроавтобусом «Фольксваген ЛТ 35», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 (на жовтому фоні), з 14-ма пасажирами, рухаючись за маршрутом №10 по проїзній частині мосту ім.Преображенського від вул.Тюленіна в напрямку острову Хортиця в Вознесенівському (попередня назва Орджонікідзевський) районі м.Запоріжжя, перед опорою мосту №21, яка знаходилась праворуч за межами проїзної частини за ходом руху, у порушення п.2.3 «б» Правил дорожнього руху України короткочасно відволікся від дорожньої обстановки та від керування транспортним засобом, внаслідок чого допустив виїзд керованим ним транспортним засобом за межі проїзної частини праворуч та подальший наїзд на перешкоду опору мосту №21.

Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_2, яка знаходилась у вказаному маршрутному мікроавтобусі в якості пасажиру, отримала тілесні ушкодження середньої тяжкості, що не є небезпечними для життя, але спричинили довгостроковий розлад здоровя більше 21 дня, в тому числі закритий перелом 3 лівого ребра, забиття лівого колінного суглобу (набряку кістково-мізкової речовини області медіального відростка стегнової кістки, частковий розрив внутрішньої колатеральної звязки наколінника), забиття правого колінного суглобу (пошкодження медіального меніску та латерального меніску з набряком кісткової речовини зі скупченням рідини в пателяфеморальному суглобі), обширні подряпини колінних суглобів.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковано за ч.1 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Йому призначено покарання у виді 2 років обмеження волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

На підставі ст.75 КК обвинуваченого звільнено від відбування основного покарання у виді 2 років обмеження волі з випробуванням строком на 2 роки з покладенням на нього обовязків, передбачених ст.76 КК.

Вирішено питання про цивільний позов та речові докази.

В апеляційній скарзі і уточненнях до неї представник потерпілої, не оспорюючи висновків суду про доведеність вини обвинуваченого та кваліфікації його дій, просить змінити вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої, задовольнивши цивільний позов повністю. Стягнути солідарно з ТОВ «СтарАвто» і ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_2 завдану матеріальну шкоду у сумі 49321,52 грн. та по 20000 грн. з ОСОБА_7 (як власника транспортного засобу) та ТОВ «СтарАвто», а також 10000,00 грн. з ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що після ДТП потерпіла перенесла моральні та фізичні страждання, біль та страждання від отриманих травм, перенесла тривале лікування, був порушений звичайний уклад її життя, а тому стягнута судом з обвинуваченого сума моральної шкоди не відповідає тим стражданням, яких зазнала потерпіла. Крім того, розмір стягнутої з обвинуваченого матеріальної шкоди не відповідає фактичним обставинам провадження на наявним в матеріалах справи доказам.

Заслухавши доповідь судді, потерпілу та її представника, які повністю підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги; обвинуваченого, його захисника і представника цивільного відповідача, які заперечили проти скарги, прокурора, який частково підтримав вимоги апеляційної скарги лише щодо збільшення розміру стягнення моральної шкоди з ТОВ «СтарАвто», перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право вирок змінити.

Згідно з ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Приймаючи до уваги, що в апеляційній скарзі обставини кримінального провадження, доведеність вини, юридична кваліфікація дій ОСОБА_6, вид та розмір призначеного йому покарання не оспорено, судова колегія в цій частині вирок суду не переглядала, обмежившись лише дослідженням питання законності та обґрунтованості ухваленого рішення в частині цивільного позову.

З цих же підстав судова колегія вважає встановленим скоєння злочину обвинуваченим за обставин, зазначених в оскарженому вироку суду.

Дослідивши зміст апеляційної скарги щодо заперечення висновків суду про неправильне вирішення спору про відшкодування матеріальної шкоди судова колегія вважає її необґрунтованою з таких підстав.

Перш за все, судова колегія звертає свою увагу, що цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди було заявлено потерпілою на суму 41850 грн. Проте в апеляційній скарзі, вже вимагається, повністю задовольнивши позов в цій частині, стягнути аж 49321,52 грн., що на 7471,52 грн. більше від заявленої в позові суми.

Під час апеляційного розгляду ні представник потерпілої, ні сама потерпіла не змогла пояснити які з наданих суду доказів, понесених позивачем витрат, повязаних із вчиненням злочину, не було враховано судом, тим більше, як зазначає представник потерпілої, на суму 13920 грн. Квитанції понесених витрат, на які посилався апелянт, до матеріалів провадження в суді першої інстанції не долучались, в порядку ст.349 КПК клопотання про їх дослідження районним судом не заявлялось, посилань на них в позові нема. Відтоді суд не мав можливості їх дослідити і дати їм належну правову оцінку. Крім того, слід зазначити, що й в апеляційній скарзі розрахунку складових частин 13920 грн. не наведено.

Районний суд більш, ніж ретельно дослідив усі надані потерпілою докази понесених нею витрат. Суд з посиланням на номер кожної квитанції чи інший письмовий доказ понесених витрат дав належну правову оцінку обґрунтованості таких вимог. Судом в оскаржуваному вироку наведено розрахунок загальної суми відшкодування, який жодним чином не спростовано доводами апеляційної скарги, яка в своїй більшості складається із загальних фраз щодо незаконності судового рішення з посиланням загальні на норми закону і постанови Пленуму ВСУ.

А тому судове рішення в цій частині не можна визнати незаконним чи необґрунтованим. У звязку з чим, вирок суду в цій частині зміні не підлягає.

Щодо вимог апеляційної скарги про неправильність визначення субєктів відшкодування завданої моральної шкоди і її розміру, судова колегія вважає їх частково обґрунтованими з огляду на таке.

В заявленому цивільному позові і у вимогах апеляційної скарги вимагається стягнути моральну шкоду по 20000 грн. з ОСОБА_7 (як власника транспортного засобу) та ТОВ «СтарАвто» і 10000 грн. з ОСОБА_6

Проте суд першої інстанції дійшов обґрунтованого рішення про те, що вимога про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_7, як власника транспортного засобу, і з ОСОБА_6, як особи, яка спричинила ДТП під час виконання ним трудових відносин, не може бути задоволена. При цьому суд вірно послався, що відповідно до п.6 Постанови №4 від 01.03.2013 року Пленуму ВССУ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду (в тому числі і моральну), завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (в тому числі договору оренди) володіє транспортним засобом.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових обов'язків на підставі трудового договору із особою, яка на відповідній правовій підставі (право договір підряду, оренди) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (частини третя і четверта статті 1187 ЦК).

Отже, оскільки автомобіль «Фольксваген ЛТ35» д/н НОМЕР_2, власником якого є ОСОБА_7, був переданий ним за договором оренди на користь ТОВ «СтарАвто», з яким обвинувачений перебуває у трудових відносинах, і на момент вчинення ДТП правомірно керував даним транспортним засобом, виконуючи свої трудові обовязки, ні ОСОБА_7, ні ОСОБА_6 не несуть відповідальності за шкоду перед потерпілою.

Разом з тим, судова колегія погоджується із заперерченням апеляційної скарги, щодо неправильно визначеного розміру даної шкоди, яка з урахуванням обставин справи і характеру завданих страждань потерпілій має бути вищою. Проте розмір такого відшкодування не може перевищувати 20000 грн., оскільки більший розмір стягнення моральної шкоди з ТОВ «СтарАвто» позивачем не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу з уточненнями і доповненнями представника потерпілої ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3, задовольнити частково.

Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 08 грудня 2016 року щодо ОСОБА_6 в цій справі в частині відшкодування моральної шкоди змінити з 10000 грн. на 20000 грн.; загальний розмір відшкодування, відповідно, змінити з 34151,52 грн. на 44151,52 грн.

В решті вирок суду залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий суддяСуддяСуддяОСОБА_1ОСОБА_8ОСОБА_9