Ухвала суду № 69180032, 28.09.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/3928/17 Номер провадження 22-ц/775/1632/2017

Головуючий у 1 інстанції: Брежнєв А.О. Єдиний унікальний номер 219/3928/17

Суддя доповідач: Краснощокова Н.С. Номер провадження 22-ц/775/1632/2017

Категорія: 26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Краснощокової Н.С.,

суддів: Агєєва О.В., Новосядлої В.М.,

за участю секретаря Кіпрік Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Бахмуті Донецької області апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 cерпня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області про відшкодування моральної шкоди, завданої трудовим каліцтвом при виконанні трудових обовязків внаслідок виробничої травми,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 серпня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково, стягнено з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 2 550 гривень, у іншій частині позову відмовлено.

У апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення та відмовити у задоволенні позову. Посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права. Зокрема, зазначає, що судом не спростовані доводи відповідача про те, що факт спричинення моральної шкоди має бути підтверджений висновком МСЕК, такого висновку позивач не надав. В порушення вимог процесуального права суд не виніс ухвалу про задоволення клопотання відділення Фонду у м. Костянтинівці про зобовязання позивача надати в судове засідання висновок МСЕК про встановлення факту спричинення моральної шкоди. Позивачем не надано доказів на підтвердження позовних вимог, надані ним документи лише підтверджують наявність страхових випадків і встановлення у звязку з цим розміру стійкої втрати професійної працездатності та є підставою для розрахунку і відшкодування потерпілому матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку, але не підтверджують факт заподіяння моральної шкоди. Судом не врахована вина позивача у нещасному випадку, що підтверджено актом розслідування нещасного випадку. У порушення вимог діючого законодавства судом прийнято до розгляду позовні вимоги, за якими сплив строк позовної давності та питання про його поновлення позивачем не порушувалось.

В засіданні апеляційного суду представник відповідача ОСОБА_2 підтримував апеляційну скаргу та наполягав на її задоволенні, представник позивача ОСОБА_3 проти скарги заперечував та просив рішення залишити без зміни. Позивач ОСОБА_1 в засідання апеляційного суду не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення йому поштового відправлення судової повістки 26.09.2017 року.

Згідно з ч.2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд обґрунтовано виходив із встановлених у справі фактичних обставин та дотримався вимог матеріального і процесуального закону.

Так, судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що позивач перебував у трудових відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю імені Суворова.

Під час роботи на цьому підприємстві 20 серпня 1999 року з позивачем стався нещасний випадок, що підтверджується копією акту форми Н-1 про нещасний випадок, складеного 23 серпня 1999 року. Зокрема, з акту вбачається, що 20 серпня 1999 року о 12 годині 20 хвилин позивач працював у центральному складі на кормоподріблювальній установці, почувши сторонній звук, виключив її для вилучення стороннього тіла з барабана подрібнювача. Не дочекавшись повної зупинки, засунув руку в барабан для вилучення стороннього предмета. Барабан, що продовжував рухатись по інерції, втягнув ліву кисть руки всередину.

Висновком МСЕК від 20 грудня 1999 року позивачу вперше визначено 80% втрати професійної працездатності та 2 група інвалідності за трудовим каліцтвом, отриманим на виробництві 20 серпня 1999 року.

При повторному огляді висновком МСЕК від 20 грудня 2000 року позивачу визначено 60 % втрати професійної працездатності безстроково та 3 група інвалідності.

Звертаючись із позовом у даній справі позивач посилався на те, що у звязку з ушкодженням здоровя під час виконання трудових обовязків у ТОВ імені Суворова та частковою втратою професійної працездатності йому спричинена моральна шкода, відшкодування якої, у звязку з ліквідацією ТОВ імені Суворова без правонаступників, просив покласти на відповідача.

В обґрунтування спричиненої моральної шкоди позивач зазначив, що у звязку з трудовим каліцтвом, якого він зазнав під час роботи у ТОВ імені Суворова, у нього погіршилось здоровя, що призвело до порушення його особистих немайнових прав, у звязку з частковою втратою професійної працездатності порушена його нормальна життєдіяльність. Він не має можливості вести повноцінне особисте та суспільне життя, частково порушені його відносини з оточуючими людьми, близькими, друзями та знайомими, а також були порушені його плани на подальше життя, через що у нього зявилось почуття тривоги перед майбутнім. Втрата здоровя є для нього незворотною втратою, що спричиняє і буде спричиняти йому довготривалі страждання.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в пунктах 1-14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров'я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку.

Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», Закону України «Про охорону праці», КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про охорону праці», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Відшкодування моральної шкоди можливе без втрати потерпілим працездатності. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Такий порядок на час виникнення спірних правовідносин був передбачений Правилами відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року N 472. (далі - Правила).

Згідно з абзацом 5 пункту 4 цих Правил за наявності факту моральної шкоди потерпілому відшкодовується моральна шкода.

Оскільки позивачу висновком МСЕК від 20 грудня 1999 року вперше визначено 80% втрати професійної працездатності у звязку із травмою, отриманою на виробництві 20 серпня 1999 року, тобто встановлено наявність пошкодження здоров'я, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, суд дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472.

Відповідно до п. 11 Правил ( в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат.

Пунктом 33 Правил визначено, що заява про відшкодування шкоди подається власнику, з вини якого заподіяна шкода. При ліквідації, банкрутстві, реорганізації підприємства потерпілий подає заяву правонаступникові, а в разі його відсутності - органові державного соціального страхування.

З 01 квітня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрат непрацездатності», згідно з яким обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, покладений на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Відповідно до п. 3 Прикінцевих положень даного Закону уся заборгованість потерпілим на виробництві та членам їх сімей, яким до набрання чинності цим Законом підприємства, установи та організації не відшкодували матеріальної і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я, виплачується цими підприємствами, установами і організаціями, а в разі їх ліквідації без правонаступника - Фондом соціального страхування від нещасних випадків.

05 грудня 2005 року ТОВ імені Суворова ліквідовано без правонаступника, що підтверджено інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Згідно розяснень, наданих у пункті 1-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» особам, які потерпіли на виробництві до 1 квітня 2001 р., Фонд сплачує страхові виплати та надає соціальні послуги з того часу, коли відповідні підприємства передали йому в установленому порядку документи, що підтверджують право цих працівників (членів їхніх сімей) на такі виплати й послуги, або коли таке право встановлено в судовому порядку. Уся заборгованість із відшкодування зазначеної матеріальної та моральної шкоди виплачується потерпілим на виробництві та членам їхніх сімей (утриманцям) роботодавцями, а в разі їх ліквідації без створення правонаступника - Фондом. Спори, що виникають із приводу заборгованості, повинні вирішуватись на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на відшкодування шкоди.

З вказаних обставин висновок суду про стягнення відшкодування моральної шкоди з відповідача є вірним.

Доводи апеляційної скарги про відсутність висновку МСЕК про наявність факту заподіяння моральної шкоди є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування рішення.

Частиною 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрат непрацездатності» (в редакції, яка діяла до її виключення згідно із Законом України від 23.02.2007 р. N 717-V) було передбачено, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Тобто подання висновку медичних органів було необхідне у разі, якщо потерпілому не було спричинено втрати професійної працездатності. У даному випадку позивачу спричинено стійку втрату професійної працездатності, у такому випадку обовязковість подання висновку медичних органів щодо наявності моральної шкоди не передбачено.

Натомість факт спричинення позивачу моральної шкоди підтверджено довідками МСЕК про встановлення йому стійкої втрати працездатності, що безспірно свідчить про часткову втрату позивачем здоровя, 60% втрати професійної працездатності встановлено безстроково, тобто, вона не можу бути відновлена. Позивач посилався на моральні довготривалі страждання через втрату здоровя, порушення його нормальної життєдіяльності, у звязку з чим він вимушений докладати додаткових зусиль для нормалізації свого життя та суд обґрунтовано прийняв до уваги вказані обставини.

Посилання заявника апеляційної скарги на неврахування судом вини позивача у отриманні ним виробничої травми також не є підставою для скасування рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 454 ЦК розмір відшкодування моральної шкоди може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини заподіювача і потерпілого та майнового стану відповідача (громадянина).

Згідно з розясненнями, наданими у абзаці третьому пункту два постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» правила ст. 454 ЦК про зменшення розміру відшкодування або відмову у відшкодуванні шкоди з врахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках заподіяння шкоди майну, а також особі громадянина, однак у кожному разі підставою до цього може бути груба необережність потерпілого (знаходження в нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху і т. п.), а не проста необачність.

Всупереч доводам апеляційної скарги у акті про нещасний випадок, складеному 23 серпня 1999 року зазначено про необережність, а не грубу необережність позивача.

Тому доводи скарги про необхідність зменшення розміру відшкодування або відмови у відшкодуванні безпідставні.

Необґрунтовані також доводи скарги щодо пропуску позивачем строку на звернення до суду з даним позовом.

Згідно ст. 83 ЦК УРСР позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 268 ЦК України на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю (тобто і на вимогу про відшкодування моральної шкоди) позовна давність не поширюється. Аналогічні роз'яснення надано у пункті 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами).

За вказаних обставин доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Костянтинівці Донецької області відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02 cерпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Н.С. Краснощокова

Судді: О.В. Агєєв

ОСОБА_4