Рішення № 69175952, 19.11.2015, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/57/15-ц

Провадження № 2/645/609/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2015 року м. Харків

Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Шарка О.П., секретаря судових засідань - Анацької К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Кредитної спілки «Соколов», ОСОБА_5 про визнання недійсними: договору доручення, кредитного договору та додаткового договору до нього, іпотечного договору та додаткового договору до нього, договору комісії та договору купівлі-продажу квартири,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, Кредитної спілки «Соколов», ОСОБА_5, в якому просить суд про визнання недійсними: договору Доручення від 12.01.2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, кредитний Договір № 779 від 18.01.2013 року між ОСОБА_2 Кредитною спілкою «Соколов», ІН 26450574: 3) іпотечний Договір від 18.01.2013 р. між ОСОБА_2 і Кредитною спілкою «Соколов», ІН 26450574; Договір комісії від 18.01.2013 р. між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, ІН НОМЕР_1: 5) додатковий Договір № 1 «про зміну умов кредитного договору № 779 від 18.01.2013 р.» від 13.03.2013 р.; 6) додатковий Договір №1 до іпотечного Договору від 18.01.2013 р.» від 13.03.2013 р.; 7)Договір купівлі - продажу квартири від 08.04.2014 р. між Кредитною спілкою «Соколов» (від імені ОСОБА_2) і ОСОБА_5.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 12.01.2013 року він уклав договір доручення з підприємцем ОСОБА_3. За цим договором, останній, як його повірений мав здійснювати від його імені, на його користь низку дій та укласти договір на отримання кредиту, та договорів, супроводжуючих цей кредит, який йому був вкрай необхідним за для того, щоб врятувати підприємницьку діяльність. 18.01.2013 року за допомогою ОСОБА_3, як Повіреного позивача за договором, він уклав: кредитний договір № 779 від 18.01.2013 р. з Кредитною спілкою «Соколов» на суму 20000, які він не отримав, а також іпотечний договір від 18.01.2013 р., на цю ж суму двадцять тисяч грн., - під заставу своєї квартири АДРЕСА_1; оригінал кредитного договору № 779 від 18.01.2013р. ОСОБА_3 йому не надав, також не надав навіть його копії. Також було укладено договір комісії з ОСОБА_5 від 18.01.2013 р., за яким позивач передав йому правовстановлюючі документи на належну йому квартиру АДРЕСА_2. 13.03.2013 року за допомогою ОСОБА_6, як Повіреного за договором, позивач уклав: 1) додатковий договір № 1 про зміну умов кредитного договору № 779 від 18.01.2013 р. з Кредитною спілкою «Соколов» де змінений п. 2 - сума двадцять тисяч грн. змінена на суму вісімдесят тисяч грн. з яких він отримав тільки шістдесят тисяч грн, а також додатковий договір № 1 до іпотечного договору від 18.01.2013 р., де в п. 1 змінена сума двадцять тисяч грн. на вісімдесят тисяч грн. - під заставу своєї квартири № 1 будинку № З по пров. Громадському у м. Харкові. 08.04.2014 року Кредитна спілка «Соколов», без попередження позивача, не чекаючи закінчення строку договору (18.01.2015р.), по договору купівлі-продажу квартири від 08.04.2014 р. від його імені продала заставлену квартиру ОСОБА_5, комісіонеру позивача за договором комісії від 18.01.2013 р., який повинен був діяти в його інтересах. Про продаж квартири він дізнався лише у вересні 2014 року випадково у Фрунзенському районному суді з позову ОСОБА_5 до мене про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом виселення. На думку позивача, його права порушені ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які діяли в своїх інтересах, а не в його. Зі своєї сторони, позивач допустив помилку щодо обставин, які мають суттєве значення при укладанні договорів, та довірився відповідачам, яким доручив діяти від його імені. За кредитним договором позивач реально отримав шістдесят тисяч грн., а продаж його квартири здійснена за сто вісімдесят тисяч грн., у той час як за ринковою ціною на момент укладання договорів квартира коштувала не менше еквівалента сорока тисяч доларів США, в перерахунку по курсу співвідношення - це не менше 320 тисяч гривень). Крім того, іншого житла у позивача немає. Вказані договори він уклав під впливом тяжких обставин, до того ж не має юридичної освіти та не розбирався в правових аспектах при укладанні угод.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_7 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

У судовому засіданні відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_5, представник відповідача Кредитної спілки «Соколов» - Мамницький В.Ю. позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили у їх задоволенні відмовити, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, зазначили, що у зв'язку з невиконанням позивачем умов кредитного договору після неодноразових повідомлень 04 квітня 2014 року Кредитна спілка "Соколов" звернула стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3, шляхом продажу предмета іпотеки на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 08 квітня 2014 року за реєстровим № 642. Як на підставу для визнання правочинів недійсним, позивач вказує на те, що Кредитна спілка "Соколов" не попередивши його не чекаючи закінчення строку договору продала квартиру. Однак, матеріали справи повністю спростовують твердження позивача і навпаки підтверджують, що Кредитною спілкою "Соколов" як іпотекодержатель іпотечним договором у повному обсязі виконали вимоги ст.ст. 35 та 38 Закону України "Про іпотеку", які є обов'язковими перед зверненням стягнення на предмет іпотеки. Також позивач зазначає, що зі своєї сторони він допустив помилку щодо обставин,які мають значення при укладанні договорів, але про яку саме помилку йдеться взагалі зрозуміло, будь-яких доводів та доказів цьому позивач не навів. Також вищезазначені докази у повній мірі спростовують твердження позивача про те, що він отримав за кредитним договором лише 60000,00 гривень. Стосовно вартості квартири, то вона була визначена суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10, відповідно до звіту про оцінку майна вартість квартири становить 180000,00 гривень. Відсутність у іпотекодавця іншого житла, окрім того, на яке було звернено стягнення як на предмет іпотеки, а також відсутність у однієї із сторін будь-якого правочину юридичної освіти тощо не є підставою для визнання будь - якого правочину недійсним. Окрім того, позивач не навів та не конкретизував жодної тяжкої обставини та не навів жодних доказів цьому.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

У ході судового розгляду встановлено, що 12 січня 2013 року ОСОБА_2 уклав договір доручення з ФОП ОСОБА_3, за умовами якого, ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання здійснювати від його імені визначені договором юридичні та фактичні дії, зокрема укладати з КС «Соколов» та/або третіми особами один або декілька договорів, зокрема розпорядження активами рухомого та нерухомого майна Довірителя, отримання кредиту та укладання договорів пов'язаних з кредитом.

18 січня 2013 року між Кредитною спілкою "Соколов" та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 779, надалі - кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит у сумі 20000,00 гривень, що підтверджується видатковим касовим ордером № 21 та заявою ОСОБА_2 від 18 січня 2013 року на ім'я голови правління Кредитної спілки "Соколов", в якій зокрема йдеться про ознайомлення зі статутом та всіма положеннями КС «Соколов», отримання примірника кредитного договору.

В цей же день, 18 січня 2013 року, між Кредитною спілкою "Соколов" та ОСОБА_2 був укладений іпотечний договір, посвідчений 18 січня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. за реєстровим № 29, відповідно якого з метою забезпечення своєчасного і належного виконання зобов'язання за кредитним договором №779, укладеного між іпотекодержателем - КС «Соколов» в особі ОСОБА_3 та іпотекодавцем - ОСОБА_2 18.01.2013 року, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належну іпотекодавцю на праві власності квартиру АДРЕСА_4 .

Як вбачається з витягу 67983 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер витягу 67983, іпотека була зареєстрована державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І..

Також 18 січня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 було укладено договір комісії, посвідчений Приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І., зареєстрований в реєстрі за № 32, , відповідно якого Комісіонер - ОСОБА_5 прийняв від Комітента - ОСОБА_2 правовстановлюючі документи на квартиру АДРЕСА_4.

13 березня 2013 року між ОСОБА_2 та Кредитною спілкою «Соколов» укладено додатковий договір № 1 про зміну умов кредитного договору. Відповідно до додаткового договору № 1 було змінено умови кредитного договору, зокрема п.2 було викладено у наступній редакції : "Кредитор надає Позичальнику кредит в сумі 80000,00 (вісімдесят тисяч) гривень, а Позичальник зобов'язується прийняти цю суму". 14 березня 2014 року ОСОБА_2 отримав 60000,00 гривень (яка є різницею між 80000,00 гривень згідно додаткового договору № 1 та сумою кредиту в розмірі 20000,00 гривень, які останній отримав 18 січня 2013 року відповідно до кредитного договору), що підтверджується видатковим касовим ордером № 88 та заявою ОСОБА_2 від 18 січня 2013 року на ім'я голови правління Кредитної спілки "Соколов".

Відповідно до ст. 19 Закону України "Про іпотеку", у зв'язку із збільшенням основного зобов'язання по кредитному договору, ,13 березня 2013 року між Кредитною спілкою "Соколов" та ОСОБА_2 був укладений додатковий договір № 1 до іпотечного договору,

Як вбачається з витягу 1200342 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки, індексний номер витягу 67983, іпотека була зареєстрована державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І..

У зв'язку з невиконанням позичальником ОСОБА_2 його зобов'язань за кредитним договором та іпотечним договором, Кредитною спілкою "Соколов", відповідно до ст. 35 Закону України "Про іпотеку", 24.01.2014 року за вихідним № 1163 було направлено повідомлення про порушення основного зобов'язання та іпотечного договору та вимога про усунення порушення. Зазначене повідомлення ОСОБА_2 особисто одержав 25 січня 2014 року у Кредитній спілці "Соколов", про що свідчить його особистий підпис на зазначеному повідомленні та власноручним написом "одержав, ознайомився, згоден".

Відповідно до ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу сплатити послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.530 ЦК України зазначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст.ст.610, 612 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Крім того, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений Договором.

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою.

Відповідно до ст.572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна.

Відповідно до ч.2 ст.590 ЦКУ заставодержатель набуває право звернення на стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.575 ЦКУ іпотекою є застава нерухомого майна.

Згідно з ч.1 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання Іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Умовами розділу 4 Договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється Іпотекодержателем у разі порушення Іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за Договором іпотеки або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Підписанням Договору іпотеки позивач погодився, що у разі настання зазначених підстав Іпотекодержатель (Позивач) звертає стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч.3 ст.33 ЗУ «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Ст.7 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлю основне зобов'язання.

У зв'язку із тим, що позичальник ОСОБА_2 не усунув порушення кредитного договору та іпотечного договору, 27 лютого 2014 року Кредитною спілкою "Соколов" через приватного нотаріуса ХМНО Остапенко Є.М., в порядку, встановленому ст. 84 Закону України "Про нотаріат", було передано іпотекодавцю ОСОБА_2 "Повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу, згідно ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та на підставі іпотечного договору ...", зареєстроване у реєстрі за № 396, 397. Крім того 27 лютого 2014 року, ОСОБА_2 подав власноручно написану заяву на ім'я голови правління, в якій підтвердив факти отримання ним вищезазначених повідомлень від 24.02.2014 року та від 27.02.2014 року, підтвердив наявність боргу станом на цей день у сумі 152800,00 гривень.

28 березня 2014 року Кредитною спілкою "Соколов" у приватного нотаріуса ХМНО Остапенко С.М. було отримане свідоцтво за реєстровим № 584, про передачу нотаріусом ОСОБА_2 вищезазначеного повідомлення про намір укласти договір купівлі-продажу.

У зв'язку із тим, що ОСОБА_2 не усунув порушення кредитного договору та іпотечного договору, 04 квітня 2014 року Кредитна спілка "Соколов" звернула стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_3, шляхом продажу предмета іпотеки на підставі ст. 38 Закону України "Про іпотеку" та застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься у п. 12 іпотечного І договору, а саме на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Малаховою Г.І. 08 квітня 2014 року за реєстровим № 642.

Після продажу предмета іпотеки, головним бухгалтером Кредитної спілки "Соколов" відповідно до ч. 8 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" було підготовлено звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки, який ОСОБА_2 отримав особисто 10.04.2014 року, про що свідчить його власноручний підпис та напис на цьому звіті про те, що він його отримав, згоден.

Доводи позивача в обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсними: договору доручення, кредитного договору та додаткового договору до нього, іпотечного договору та додаткового договору до нього, договору комісії та договору купівлі-продажу квартири, оскільки він допустив помилку щодо обставин, які мають суттєве значення при укладенні договорів, спростовується зібраними у справі доказами, будь-яких доводів та доказів цьому позивач не навів.

Доводи позивача, що іншого житла не має, договори він укладав під впливом тяжких обставин, не має юридичної освіти та не розбирається в правових аспектах при укладанні угод також не найшли свого підтвердження у ході судового розгляду.

Відсутність у іпотекодавця іншого житла, окрім того, на яке було звернено стягнення як на предмет іпотеки, а також відсутність у однієї із сторін будь-якого правочину юридичної освіти тощо не є підставою для визнання будь - якого правочину недійсним.

Стосовно начебто наявності тяжких обставин, то позивач не навів та не конкретизував жодної тяжкої обставини та не навів жодних доказів цьому.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Зі всіх оспорюваних договорів вбачається, що сторони за цими договорами свідчили, що в момент вчинення цього правочину усвідомлювали значення своїх дій і керували ними, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин укладений не під впливом тяжкої для них обставини на вкрай невигідних умовах; правочин вчинений не під впливом обману.

Верховний Суд України у п. 7 Постанови Пленуму від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", надалі - постанова пленуму, зазначив, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

В ч. 19 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

В даному випадку жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували вимоги Позивача до суду не надано.

Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Також не найшли свого підтвердження доводи позивача та його представника, що на момент підписання договору купівлі-продажу спірної квартири ринкова вартість квартири була значно більша.

Ухвалою суду від 29 січня 2015 року у справі було призначено проведення судово-товарознавчої експертизи для визначення ринкової вартості квартири №1 в будинку №3, по пров.Громадському, у м.Харкова, однак, позивачем не сплачено вартість проведення експертизи. Про наслідки ухилення від участі в експертизі відповідно до вимог ст. 146 ЦПК України була попереджена.

Окрім того, відповідно до п. 4 іпотечного договору, за згодою сторін вартість предмету іпотеки складає 120000,00 гривень.

Згідно ч. 6 ст. 38 Закону України "Про іпотеку" ціна продажу предмету іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. Перед продажем предмета іпотеки, Кредитною спілкою "Соколов" у суб'єкта оціночної діяльності ФОП ОСОБА_10, сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 13680/12 від 03.08.2012 року, було замовлено та отримано звіт про оцінку майна, відповідно до якого вартість квартири становить 180000,00 гривень.

Таким чином, позивачем та його представником не наведено достатніх підстав для визнання недійсними: договору доручення, кредитного договору та додаткового договору до нього, іпотечного договору та додаткового договору до нього, договору комісії та договору купівлі-продажу квартири, а отже суд приходить до висновку про неможливість з наведених позивачем підстав визнати їх недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Таким чином, у розумінні закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для відновлення порушеного права і припинення дій, які порушують таке право.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК).

Відповідно до ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 24 Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести та обставини, на які вона посилається як на підставу у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип диспозитивності цивільного судочинства, закріплений в ст. 11 ЦПК України, передбачає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку що позовну вимоги є необґрунтованими та безпідставними.

Керуючись ст.ст.209,213-215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позовних вимогах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Кредитної спілки «Соколов», ОСОБА_5 про визнання недійсними: договору доручення, кредитного договору та додаткового договору до нього, іпотечного договору та додаткового договору до нього, договору комісії та договору купівлі-продажу квартири - відмовити у повному обсязі..

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Харківської області через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами , які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення , протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано , набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Надруковано в нарадчій кімнаті.

СУДДЯ: