Ухвала суду № 69173159, 27.09.2017, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1922/17 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач Авраменко Т. М.

УХВАЛА

27.09.2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючої судді Авраменко Т.М.

суддів: Суровицької Л.В., Чельник О.І.

секретар Бодопрост М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 червня 2017 року у справі за заявою ОСОБА_2, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_2, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулись в суд із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлені особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація.

Просили встановити юридичний факт, що їх вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 червня 2017 року відмовлено у відкритті окремого провадження у цивільній справ відповідно до п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України, оскільки ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В апеляційній скарзі заявники просять скасувати ухвалу суду першої інстанції, постановлену з порушенням норм матеріального та процесуального права, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Зазначають, що суд не зясував зміст вимог заяви, не врахував того, що юридичні факти, які просять встановити заявники, мають індивідуальний характер та стосуються кожного з них. Відмова у відкритті провадження з тієї підстави, що встановлення юридичного факту є компетенцією Верховної Ради України та Президента України, не ґрунтується на нормах закону та обмежує юрисдикцію судів. Посилання суду на те, що факт збройної агресії Росії проти України є загальновідомим фактом, що закріплений державою на законодавчому рівні, також свідчить про те, що суд належним чином не зясував зміст вимог заявників, оскільки вони просили встановити не юридичний факт збройної агресії Росії проти України, а юридичний факт, що їх вимушене переселення у вересні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулось внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Факт внутрішнього переміщення (вимушеного переселення) кожного із заявників не є загальновідомим. Даний факт має індивідуальний характер та стосується виключно кожного із заявників.

В засідання апеляційного суду заявники та їх представник, повідомлені про час та місце розгляду справи під розписку (а.с.57-65), не прибули. Від всіх заявників надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи за станом здоровя (а.с.66-68), від представника заявника ОСОБА_5 надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи в звязку з його відрядженням (а.с.69-70), однак на підтвердження зазначених причин для відкладення розгляду справи заявники та їх представник не надали підтверджуючих документів.

Неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч.2 ст.305 ЦПК України).

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з таких підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження в цивільній справі, суд виходив з того, що заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, однак погодитися з таким висновком суду не можна.

Згідно з п.1 ч.2 ст.122 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Разом з тим, відповідно до ч.1, п. 5 ч.2 ст.234 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядається цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.

Справи про встановлення юридичних фактів можуть бути предметом розгляду суду в порядку окремого провадження за таких умов: факти, які підлягають встановленню, повинні мати юридичний характер, тобто відповідно до закону викликати юридичні наслідки: виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав громадян або організацій. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети ні.

Згідно з ч. 1 ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу,

Пунктом 3 ч. 1 ст. З Закону України «Про основи національної безпеки України» об'єктами національної безпеки, між іншим, є держава, конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість.

Згідно ст.4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни особами,що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України у тому числі може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

У ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених ст. 12 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у ст. 1 цього Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що заявники просять встановити вищезазначений факт у зв'язку з тим, що довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановленої форми, які були їм видані, не містять відомостей про конкретні причини внутрішнього переміщення.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦГЖ України у судовому. порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Таким чином, суд першої інстанції в порушення зазначених вище положень закону не перевірив заяву, не з'ясував підстави поданої заяви, тому дійшов передчасного висновку про відмову у відкритті провадження у цивільній справі, а сам зміст ухвали про відмову у відкритті провадження фактично містить обґрунтування підстав для відмови у встановленні факту, які можуть викладатися в процесуальному документі суду лише за наслідками судового розгляду справи.

За таких обставин ухвалу суду про відмову у відкритті провадження не можна визнати законною і обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню, і оскільки ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, то відповідно до п. 4 ч.2 ст.307 ЦПК України матеріали позовної заяви повертаються до суду першої інстанції.

Керуючись п.4 ч.2 ст.307, ст.311, п.2 ч.1 ст.314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє від власного імені та в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити.

Скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Кіровограда від 06 червня 2017 року, а матеріали заяви повернути в той же суд .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Т.М.Авраменко

Судді: Л.В.Суровицька

ОСОБА_7