Ухвала суду № 69170318, 12.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" вересня 2017 р. м. Київ К/800/52372/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши в порядку письмового провадженнякасаційну скаргуОСОБА_1 на постановуКиївського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 у справі №810/4345/15 за позовомОСОБА_1 доПереяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - ВСТАНОВИВ:

Постановою Київського окружного адміністративного сулу від 01.10.2015 у даній справі, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області повідомлення-рішення № 3313-17 від 10 червня 2015 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000 грн.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

З урахуванням відсутності клопотань усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду касаційної скарги в порядку письмового провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Переяслав-Хмельницькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління державної фіскальної служби у Київській області винесено податкове повідомлення-рішення № 3313-17 від 10 червня 2015 року, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в сумі 25 000 грн.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суди першої інстанції виходили з того, що податковий орган, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення діяв на підставі, у порядку та у спосіб, що регламентовані законом, яким не змінено вид податку, а запроваджено новий. А доводи позивача щодо неконституційності вищезазначеного закону є безпідставними, оскільки рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності Закону України № 71-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" не приймалось.

Разом з тим, Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з невірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні відносини, що призвело до неправильного вирішення справи, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд вживає передбачені законом заходи для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Відповідно до приписів статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Оскаржувані рішення судів вказаним вимогам не відповідають.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій обмежились лише наданням юридичної оцінки правомірності застосування контролюючим органом положень ПК України щодо оподаткування транспортним податком на підставі Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» ухваленого 28.12.2014.

Між тим, відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп. 267.3.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

За приписами підпункту 267.2.1 пункту 267.2 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Отже, з метою встановлення факту правомірності прийняття податковим органом спірного рішення судам слід було встановити обставини щодо того, чи позивач має власний легковий автомобіль та відповідно є платником податку, , чи є він об'єктом оподаткування, в силу вимог підпункту 267.2.1 пункту 267.2 Податкового кодексу України.

Ці обставини відповідно до частини першої статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України входять до предмета доказування при розгляді судом цього адміністративного позову.

Разом з цим, ані з судових рішень судів попередніх інстанцій, ані з матеріалів справи, взагалі не вбачається, які саме обставини справи та докази стали підставою для висновку судів про те, що позивач є платником транспортного податку, оскільки в матеріалах справи, серед доказів, що стосуються предмета доказування, наявне лише податкове повідомлення-рішення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись або спростувати, як висновки сторін у справі, так і перевірити висновки судів попередніх інстанцій, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, з яких би вбачалось за можливе встановити які-небудь обставини у даній справі.

Суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень.

Вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що, з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні), виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені у ній обставини, що входять до предмета доказування у даній справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та(або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунуті апеляційним судом, а також враховуючи той факт, що судами попередніх інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з'ясовано належним чином обставини справи, в той час як їх встановлення впливає на правильність вирішення спору, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 01.10.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.12.2015 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

3. Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Л.І.Бившева Т.М.Шипуліна