Ухвала суду № 69169678, 26.09.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 824/370/17-а

Головуючий у 1-й інстанції: Левицький В.К.

Суддя-доповідач: Курко О. П.

26 вересня 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Курка О. П.

суддів: Білоуса О.В. Совгири Д. І. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

в червні 2017 року Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Постановою Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника позивача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Разом з тим 18 вересня 2017 року на адресу суду через канцелярію надійшло клопотання відповідача про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи положення частини 4 статті 122 КАС України, де вказано, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності, суд вирішив провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що приватне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" (58000, м. Чернівці, вул. Прутська, будинок 23А, ідентифікаційний код 00130760) зареєстроване як юридична особа 10.12.1998 р.

Як вбачається із поданого відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 1612 осіб, а середньооблікова чисельність працюючих на підприємстві інвалідів становила 47 осіб, в той час коли встановлений норматив складав 64 робочих місць. Фонд оплати праці штатних працівників склав 134384,80 тис. грн. Сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена самостійно відповідачем у розмірі 1417205,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що протягом січня - грудня 2016 р. відповідач подавав до Чернівецького міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми №3-ПН для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вказана обставина також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості від 30.05.2017 р., в якій вказано, що відповідачем протягом 2016 р. подано 14 звітів форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" з вакансіями для працевлаштування осіб з інвалідністю.

27.04.2017 р. позивач на адресу відповідача направив претензію у зв'язку із не виконанням нормативу працевлаштування інвалідів, відповідно до якої відповідач зобов'язаний самостійно сплатити на рахунок позивача адміністративно-господарські санкції у розмірі 1422311,34 грн, в т.ч. пеня в сумі 5101,92 грн.

19.05.2017 р. відповідачем на адресу позивача надано відповідь на претензію, в якій вважав безпідставними посилання позивача щодо порушення норм чинного законодавства про соціальний захист інвалідів в Україні.

Дослідженням інформації Чернівецького міського центру зайнятості від 30.05.2017 р. встановлено, що відповідно до наданої відповідачем до центру зайнятості звітності форми 3 -ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на заявлені підприємством вакансії для працевлаштування інвалідів протягом 2016 р. було видано 4 направлення для осіб із інвалідністю на посаду контролер енергонагляду: результат відмова особи.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що згідно розрахунку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць призначених для працевлаштування інвалідів та пені з 16.04.2017 р. за прострочення сплати адміністративно-господарських санкцій відповідачем станом на 16.06.2017 р. основний борг становить 1417209,43 грн та пеня в сумі 35444,41 грн.

У зв'язку з несплатою відповідачем адміністративно-господарських санкцій та пені, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції прийшов до висновку, що стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування є необгрунтованим.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 24 Конституції України зазначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991 року № 875-XII (далі - Закон № 875-XII) передбачено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Згідно частини 3 статті 18 цього Закону вбачається, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-XII визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування (далі-Порядок), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70. На виконання п. 2 зазначеного Порядку, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 10.02.2007 року № 42 зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.2007 року за № 117/13384 затверджено форми звітності №10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів".

Судом встановлено, що 19.01.2017 р. відповідач подав до позивача звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2016 рік форми № 10-ПІ.

Пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" 05.07.2012 року № 5067-VI передбачено, що роботодавці зобов'язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії) та заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подачі звітності про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, а також форми цієї звітності, затвердженні наказом Міністерства праці та соціальної політики від 31.05.2013 року №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2013 року за № 988/23520, відповідно до якого про наявність вакансій підприємство подає звіт за формою №3-ПН.

Як вбачається із матеріалів справи, а також підтверджується інформацією наданою Чернівецьким міським центром зайнятості, відповідач протягом 2016 р. подав 14 звітів форми № 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. В цих звітах у пункті 3 розділу ІІ зазначено про необхідність направлення інвалідів на посади контролерів енергонагляду для роботи в м. Чернівці та районах Чернівецької області (кількість поданих вакансій впродовж року коливалася від 26 до 28 вакантних місця).

З матеріалів справи видно, що приватне акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго" виконало обов'язки, покладені на нього ч. 3 ст. 18 Закону № 875-XII, зокрема ним виділено та створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, надано державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і відзвітовано до Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Окрім того, апелнт не надав до суду письмових доказів, зокрема матеріалів перевірки про те, що відповідачем-роботодавцем не дотримано законодавства пов'язаного з невиконання нормативу робочих місць по працевлаштуванню інвалідів.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону № 875-XII державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань, а відповідно до п. "е" ч. 1 ст. 5 Закону № 875-XII держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі інвалідам, які не досягли пенсійного віку.

По своїй правовій природі адміністративно-господарська санкція є видом господарської санкції, яка застосовуються як захід впливу на порушника у сфері господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Судом встановлено, що ПАТ "ЕК "Чернівціобленерго" виконало свої спеціальні обов'язки, які на нього покладені частиною 3 статті 18 Закону № 875-XII, однак зазначене не призвело до працевлаштування необхідної кількості інвалідів, відповідно до нормативу. Відповідач-роботодавець у своїй діяльності добросовісно здійснював необхідні заходи щодо працевлаштування інвалідів.

При цьому суд зазначає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Суд вважає, що правова позиція позивача, відповідно до якої всі підприємства зобов'язані або виконувати встановлений Законом № 875-XII норматив працевлаштування інвалідів, або перераховувати до Державного бюджету України відповідну суму адміністративно-господарських санкцій, які використовуються на фінансування заходів з соціальної, трудової, фізкультуро-спортивної реабілітації інвалідів, надання цільових позик на створення робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів, ґрунтується на невірному тлумаченні ст. 20 Закону № 875-XII, яку необхідно тлумачити системно із врахуванням положень ст.ст. 17, 18, 18-1 зазначеного Закону та положень Господарського кодексу України. При цьому, об'єктивна сторона складу правопорушення виражається у невжитті заходів щодо створення та виділення у нормативній кількості робочих місць для інвалідів, або у подальшій відмові роботодавця прийняти інваліда на створене робоче місце без наявності передбачених законом підстав (невідповідності умов та характеру праці стану здоров'я інваліда, невідповідності інваліда кваліфікаційним вимогам). У випадку, якщо роботодавець виділив та створив робочі місця у кількості, розрахованій відповідно до нормативу та подав до органів державної служби зайнятості звіт про наявність робочих місць для інвалідів, він вважається таким, що виконав свій обов'язок належним чином.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та за відсутність у населеному пункті, за місцем знаходження приватного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Чернівціобленерго", інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України у справі № 21-476а13 від 28.01.2014 р., яка згідно положень ст. 244-2 КАС України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та судів України.

З урахуванням аналізу матеріалів справи, письмових доказів, суд приходить до висновку що, стягнення з ПАТ "ЕК Чернівціобленерго" адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу щодо працевлаштування інвалідів є необґрунтованим, а тому позов в частині стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в сумі 785138,15 грн., не підлягає задоволенню.

Згідно ч. 2 ст. 20 Закону № 875-XII порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені.

Враховуючи те, що саме стягнення з ПАТ "Чернівціобленерго" адміністративно-господарських санкцій є безпідставним та законодавчо не вмотивованим, слідує, що і стягнення пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій є безпідставним.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час ії розгляду, а відтак, відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 , ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий Курко О. П. Судді Білоус О.В. Совгира Д. І.