Ухвала суду № 69168693, 26.09.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"26" вересня 2017 р.Справа № 804/6192/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Юрко І.В., суддів: Гімона М.М., Чумака С. Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Федосєєвої Ю.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Беютага» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2017 року у справі № 804/6192/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Беютага» до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення штрафу, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 22.09.2016 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, в якому просив скасувати постанову вдповідача №315/4.7-11/158 від 05.09.2016 року про накладення штрафу у розмірі 14500 грн., а також скасувати припис №158/4.7-11 від 19.08.2016 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив залишити їх без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Беютага» є юридичною особою (ЄДРПОУ 24227197).

Відповідач - Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області є субєктом владних повноважень, який у своїй діяльності керується, зокрема, Положенням про Державну службу України з питань праці, Кодексом Законів про працю України, Законом України «Про оплату праці».

В період з 11.08.2016 року по 19.08.2016 року контролюючим органом проведено перевірку додержання ТОВ Фірма «Беютага» законодавства про працю та загальнообовязкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт № 315/4.7-11 (а.с.13-24).

За результатами перевірки встановлено порушення підприємством вимог п.3 ч.1 ст.36, ст.119 КЗпП України, що виразилось у неправомірному звільненні ОСОБА_3, який був призваний на строкову військову службу в особливий період, з роботи, в порушення норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 15.01.2015 року та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» від 14.05.2015 року. Вказаними нормативними актами зокрема, закріплено трудові та соціальні гарантії осіб, призваних на військову службу протягом особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи і середнього заробітку на підприємствах, в яких вони працювали на момент призову.

На підставі вказаного акту перевірки ГУ Держпраці у Дніпропетровській області винесено постанову №315/4.7-11/158 від 05.09.2016 року про накладення на позивача штрафу у розмірі 14500 грн. за порушення вимог ч.3 ст.36, ст.119 КЗпП України (а.с.9-11).

Крім того, контролюючим органом на адресу позивача внесено припис №158/4.7-11 від 19.08.2016 року про забезпечення здійснення заходів на виконання вимог п.3 ст.36, ст.119 КЗпПУ стосовно ОСОБА_3Ю.(а.с. 12).

Не погодившись з постановою та приписом контролюючого органу, позивач оскаржив їх до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані постанова №315/4.7-11/158 від 05.09.2016 року про накладення штрафу та припис №158/4.7-11 від 19.08.2016 року прийняті обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому не підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обовязки та відповідальність субєктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 року №877-V (далі по тексту-Закон №877).

Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області здійснює діяльність у сфері нагляду за додержанням законодавства про працю у відповідності до вимог Порядку проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України №390 від 02.01.2012 року, зареєстрованого Міністерством юстиції 30.07.2012 року за №31291/21603.

Повноваження відповідача, підстави та порядок проведення перевірки позивачем в адміністративному позові не оскаржуються.

Статтею 17 Конституції України задекларований обовязок держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правові відносини між державою і громадянами України у звязку з виконанням ними конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни регулює Закон України «Про військовий обовязок і військову службу» №2232 від 25.03.1992 року (далі по тексту Закон №2232).

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232 військовий обовязок включає, зокрема, проходження

військової служби.

Частиною 7 статті 1 Закону №2232 визначено, що виконання військового обовязку громадянами України забезпечують державні органи, підприємства, установи і організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (обєднані районні), міські (обєднані міські) військові комісаріати, а також інші, визначені цією статтею органи та установи.

В силу ч.2 ст.39 Закону №2232, яка набрала чинності 08.02.2015 року (та діяла на час правовідносин), за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 повісткою Апостолівського районного військового комісаріату призваний на строкову службу з 11.05.2016 року (а.с.102).

Наказом №143 від 10.05.2016 року ОСОБА_3звільнений з роботи за п.3 ст.36 КЗпП України, тобто у звязку з призовом на військову службу (а.с.96).

Відповідно до ч.2 ст.39 Закону №2232 (в редакцї Закону № 433-VIII від 14.05.2015 року, який набрав чинності 11.06.2015 року) громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною пятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною пятою статті 61 Закону України «Про освіту».

Згідно з п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, в тому числі, є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Відповідно до 119 КЗпП України в редакції, що діяла на час прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», працівникам, які залучаються до виконання обовязків, передбачених законами України «Про військовий обовязок і військову службу», «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

Судом першої інстанції вірно зроблений висновок, що починаючи з 08.02.2015 року (введення ч.2 ст.39 Закону №2232) законодавцем передбачено, що за громадянами України, які призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, зберігається місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, з чим погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Згідно із ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обовязку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_3 був прийнятий на роботу в ТОВ фірма «Беютага» на посаду колія плит та блоків 4 розряду згідно з наказом про прийняття на роботу №89 від 18.05.2015 року (а.с.97).

Указом Президента України «Про звільнення в запас військовослужбовців строкової служби, строки проведення чергових призовів та чергові призови громадян України на чергову військову службу у 2016 році» №122/2016 від 29.03.2016 року визначені строки проведення чергових призовів громадян України на строкову військову службу на 2016 рік: 1) 5 травня - 30 червня; 2) жовтень - листопад.

Як зазначалось вище, повісткою Апостолівського райвіськомату ОСОБА_3 був призваний на строкову військову службу у відповідності із Законом України «Про військовий обовязок і військову службу» з 11.05.2016 року, та направлений на військову службу до Військової частини пп В0105, м.Запоріжжя (а.с.102).

10.05.2016 року керівником ТОВ фірма «Беютага» винесено наказ №143 про припинення трудового договору (контракту) з ОСОБА_3 за п.3 ст.36 КЗпПУ - у звязку з призовом або вступом працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (а.с.96).

Вказані обставини апелянтом не заперечувались та не спростовувались.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що на час проведення позапланової перевірки ТОВ фірма «Беютага», працівника даного підприємства ОСОБА_3 було звільнено з роботи за п.3 ст.36 КЗпПУ у звязку з призовом на строкову військову службу, в той час, як відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства України, що регулюють підстави та порядок проходження військовозобовязаними військової служби, за ОСОБА_3 як за особою, що була призвана на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду, але не більше одного року, повинно було зберігатись основне місце роботи (посада).

Згідно листів Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Генерального штабу Збройних Сил України №322/2/8417 від 01.10.2015 року та Генерального штабу Збройних Сил України №716/1/352 від 12.05.2016 року відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №303/2014 від 17.03.2014 року в Україні настав особливий період. Скасування особливого періоду буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації обстановки на сході України.

За змістом статті 1 Закону України «Про оборону України» №3543-ХІІ особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У частині четвертій статті 3 Закону №3543-ХІІ зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України, колегія суддів зазначає, що закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні повязане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 30.06.2015 року по справі №21-112а15 та постанові Вищого адміністративного суду України від 16.02.2015 року по справі № 800/582/14 (42803930).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо не прийняття до уваги посилання позивача на наявність судової практики з аналогічних спорів на користь роботодавців. На думку апелянта рішеннями судів, на які він посилається, зроблено висновок про обмеження тривалості дії особливого періоду строками конкретної мобілізації, оголошеної відповідними Указами Президента України «Про часткову мобілізацію» Проте, таке посилання є не є некоректним та перекручує зміст наведених судових рішень, оскільки предметом спору у вказаних справах були питання, повязані з визнанням протиправною відмови військових частин звільнити військовослужбовців з військової служби після закінчення строку дії їх контрактів, а не питання соціальних гарантій, встановлених законом для військовослужбовців, призваних на строкову службу в особливий період.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що на час звільнення з роботи ОСОБА_3 в Україні діяв особливий період, а тому на зазначену особу розповсюджуються трудові та соціальні гарантії, встановлені особам, призваним на військову службу протягом особливого періоду, у вигляді збереження місця роботи на підприємствах, в яких вони працювали під час призову.

Крім того, як зазначалося вище, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» №433-VІІІ від 14.05.2015 року внесено зміни до статті 39 Закону України «Про військовий обовязок і військову службу», відповідно до яких, громадяни України, призвані на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Отже, відповідно до законодавства, з 26.05.2015 року зазначеній категорії громадян середній заробіток на підприємстві повинен зберігатися на загальних підставах, а починаючи з 11.06.2015 року (набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду» №433-VІІІ від 14.05.2015 року) підприємствам, установам, організаціям здійснюється компенсація цього заробітку за рахунок державного бюджету.

Факт невиплати у спірний перод заробітної плати ОСОБА_3 підтверджено листом позивача за вих.№59 від 08.78.2016 року, в якому ОСОБА_3 пропонується надати документальне підтвердження його призову на строкову військову службу в особливий період як підставу для нарахування заробітної плати відповідно до ст.119 КЗУпП (а.с.27).

Вказана обставина апелянтом не спростована.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що визначений спірною постановою Держпраці штраф у розмірі 14500 грн., сплачений позивачем 05.01.2017 року - тобто, вже після його звернення до суду із зазначеним позовом, чим фактично виконано спірну постанову відповідача (а.с.80,81).

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, Головное управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області доведено правомірність прийняття постанови №315/4.7-11/158 від 05.09.2016 року про накладення на ТОВ «Беютага» штрафу у розмірі 14500 грн., а також внесення припису №158/4.7-11 від 19.08.2016 року.

Згідно частини першої статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Керуючись статтями 160, 167, 184, 195, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Беютага» на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2017 року у справі № 804/6192/16 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2017 року у справі № 804/6192/16 залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

В повному обсязі ухвалу складено 27 вересня 2017 року.

Головуючий суддя:І.В. Юрко

Суддя:М.М.Гімон

Суддя:С.Ю. Чумак