Ухвала суду № 69160416, 20.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2017 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого-судді Шкоріної О.І.,

суддів: Антоненко Н.О., Стрижеуса А.М.,

при секретарі: Маличівської Н.В.,

за участю: представника позивача - Холодової Л.А.

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 березня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року позивач ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позову зазначив, що 04 квітня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 16-244/08-А, предметом якого є надання банком позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитних ресурсів у сумі 21 810.00 дол. США, з терміном погашення кредитних ресурсів до 03 квітня 2015 року та з оплатою за процентними ставками, встановленими розділом 4 кредитного договору.

Справа № 752/14405/15-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5789/2017Головуючий у суді першої інстанції: Антонова Н.В.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Шкоріна О.І.Банком було виконано зобов'язання за кредитним договором в повному обсязі, та відповідно до п.3.1. Кредитного договору па підставі заяви позичальника, було здійснено видачу кредитних коштів у сумі 21 810 дол. США. Позичальник скористався кредитними ресурсами та свої зобов'язання за кредитним договором не виконує, систематично порушує виконання умов договору, заборгованість у добровільному порядку не сплатив. Станом на 16 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 24 374,87 дол. США, що еквівалентно 538 862,57 грн. та 1 456 639,71 грн., з них: сума основного боргу по кредиту складає 15 968,66 дол. США, заборгованість по нарахованих відсотках за користування кредитними коштами - 8 406, 21 дол. США, пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами за період з 16 липня 2014 року по 16 липня 2015 року - 1 456 639, 71 грн. З огляду на викладене, просив стягнути з відповідача загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 374,87 дол. США, що еквівалентно 538 862,57 грн., та 1 456 639, 71 грн., а також суму сплаченого судового збору.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість по тілу кредиту у розмірі 15 968 доларів США 66 центів, що по офіційному курсу ПБУ еквівалентно 353 023, 96 грн.: заборгованість по відсотками за користування кредитними коштами у розмірі 8 406 доларів США 21 цент, що по офіційному курсу НБУ еквівалентно 185 838, 61 грн., а також пеню за прострочення сплати тіла кредиту і відсотків за користування кредитними коштами у сукупному розмірі 100 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» суму сплаченого судового збору у розмірі 3 654 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині сум стягнення, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник ОСОБА_3 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.

Представник ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» - Холодова Л.А. проти доводів апеляційної скарги заперечувала і просила рішення як законне і обґрунтоване залишити без змін.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених у суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом установлено, що 4 квітня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 16-244/08-А, згідно з умовами якого банк зобов»язався надати позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні кошти у сумі 21810 доларів США з оплатою за процентними ставки, встановленими у п.4.1 договору, а позичальник зобов»язався щомісячно в терміни з «1» по «10» число кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 260 доларів США та нарахованими процентами, відповідно до графіку зниження розміру заборгованості. Останню сплату щомісячного платежу по погашенню позичкової заборгованості позичальник зобов»язався здійснити не пізніше 3 квітня 2015 року.

Розмір процентної ставки за користування кредитними кредитними ресурсами встановлений у п.4.1 договору.

Згідно з п.4.7 договору, у випадку непогашення, несвоєчасного погашення або погашення не в повному обсязі трьох поспіль щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості та/або процентів за користування кредитними ресурсами застосовується процентна ставка у розмір 15,8 % річних та подальше нарахування процентів проводиться за вказаною новою процентною ставкою, починаючи з одинадцятого місяця, в яком позичальник не сплатив або несвоєчасно сплатив або не сплатив в повному обсязі третій поспіль платіж.

Відповідно до п.6.1 Кредитного договору, за прострочення повернення кредитних ресурсів та/або сплати процентів. Позичальник сплачує банку пеню з розрахунку 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Банк свої зобов»язання виконав, видав позичальнику грошові кошти у сумі 21810 доларів США, еквівалент яких у гривні був переведений ОСОБА_3 на рахунок ТОВ «АІС- Сітроен-Центр» для сплати вартості автомобіля CitroenC4,2007 року випуску.

ОСОБА_3 взяті на себе зобов»язання виконувала неналежним чином, у зв»язку з чим утворилася заборгованість , яка станом на 16 липня 2015 року становить 24374,87 доларів США, що еквівалентно 538862 грн.57 коп., з них: сума основного боргу по кредиту складає 15968,66 доларів США, заборгованість по нарахованих за користування кредитними коштами - 8406,21 доларів США, а також пеня за несвоєчасне погашення кредиту, відсотків за користування кредитними коштами за період з 16 липня 2014 року по 16 липня 2015 року - 1456639 грн.71 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції входив із наявності правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором з позичальника та доведеності вимог позивача. Разом з тим, врахувавши, що нарахована позивачем сума пені значно перевищує суму заборгованості по основному боргу за кредитом та відсоткам, а також врахувавши ступінь виконання позичальником його зобов»язань, суд першої інстанції застосував положення ч.3 ст.551 ЦК України та зменшив розмір пені до 100000 грн.

Такий висновок суду першої інстанції відповідає встановленим судом обставинам та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти ( кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст..ст.526, 530, 610, ч.1 ст.612 ЦК України зобов»язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов»язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов»язання (неналежне виконання).

Встановлено, що 4 квітня 2008 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 16-244/08-А, за умовами якого банк зобов»язався видати позичальнику грошові кошти в сумі 21810 доларів США, а позичальник зобов»язався повернути ці кошти у визначені договором строки та порядку, а також сплатити проценти за користування грошовими коштами.

Пунктами 2.2, 2.3 кредитного договору передбачено, що для надання кредитних ресурсів та обліку залишку заборгованості за наданими кредитними ресурсами банк відкриває позичальнику позичковий рахунок НОМЕР_4. Кредитні ресурси отримані позичальником за цим договором використовуються за цільовим призначенням для придбання автомобіля CitroenC4,2007 року випуску.

На виконання умов кредитного договору банк 4 квітня 2008 року видав ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 21810 доларів США, що у гривневому еквіваленті становило 110140 грн.50 коп. Факт видачі коштів позичальнику підтверджується заявою ОСОБА_3 на видачу готівки ( а.с.23). У заяві на видачу готівки, яка є документом, що підтверджує отримання коштів, зазначено номер рахунку НОМЕР_4 ( позичковий рахунок), на якій кредитні кошти були зараховані, та перераховані як кредит на рахунок НОМЕР_3.

Крім того, зазначені обставини були встановлені судами першої і апеляційної інстанції при розгляді іншої справи, предметом розгляду в якій були обставини видачі ОСОБА_3 кредитних коштів в іноземній валюті по кредитному договору № 16-244/08-А. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 4 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 13 грудня 2016 року, встановлено, що ОСОБА_3 отримавши від банку грошові кошти, здійснила банківський переказ на користь ТОВ «АІС-Сітроен-Центр» в сумі 111140 грн. в рахунок оплати автомобіля Citroen C4,2007 року випуску, який був отриманий останньою 7 квітня 2008 року.

Таким чином. судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_3 отримавши від банку грошові кошти, які використала за цільовим призначенням, зобов»язана повернути банку грошові кошти в сумі 21810 доларів США у строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що позивачем не доведено правомірність відкриття позичкового рахунку та факт видачі коштів саме з цього рахунку, а також посилання на відсутність у зв»язку з цим підстав уважати виконаним обов»язок банку з видачі коштів в іноземній валюті, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Згідно листа Національного банку України від 22 червня 2016 року видача готівки іноземної валюти здійснювалась за заявою на видачу готівки фізичним особам з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку. Банки внутрішніми положеннями ( інструкціями) самостійно визначали порядок та документальне оформлення операції з видачі банком готівки іноземної валюти. Враховуючи вимоги п.2.2 глави 2 розділу І Інструкції № 481 з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів від кредитні ризики в банках України, банк для відображення в бухгалтерському обліку кредитних операцій відповідно до облікової політики може використовувати транзитні рахунки, рахунки кредиторської заборгованості з подальшим відображенням цих операцій за відповідними рахунками з обліку кредитних операцій. Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитодавця і позичальника, з урахуванням вимог цивільного та банківського законодавства, ст..11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 ( а.с.153-156).

Чинним законодавством України не передбачено обов»язкового відкриття фізичній особі поточного рахунку для перерахування грошових коштів в іноземній валюті, які видаються позичальнику у відповідності до умов кредитного договору.

Отже, при доведеності факту укладення кредитного договору, факту видачі коштів позичальнику на виконання умов кредитного договору, самі по собі посилання на відсутність поточного рахунку, з якого можливе списання коштів, неправомірність відкриття позичкового рахунку, не дають підстав уважати обов»язок банку по видачі грошових коштів в іноземній валюті невиконаним і не звільняє позичальника від їх повернення у строки та порядку, визначеними умовами кредитного договору.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості наданого банком розрахунку не заслуговують на увагу, оскільки такий розрахунок містить відомості щодо строку сплати суми чергового погашення кредиту відповідно до графіку, дату та суму фактичного погашення, періоду нарахування процентів та пені, бази для нарахування, кількості днів прострочення, дати фактичного погашення платником відсотків по кредиту та інші вихідні дані, які, як встановлено судом першої інстанції за результатами перевірки поданих позивачем доказів, відповідають дійсності.

Належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку сторона відповідача у передбаченому ст..ст.10,60 ЦПК України порядку не надала, а заперечуючи проти розрахунку заборгованості, наданого позивачем, представник відповідача виходив із того, що позивачем не доведено факт видачі ОСОБА_3 коштів в іноземній валюті та відсутність у останньої обов»язку повернути кошти у сумі, визначеній умовами договору. Розрахунок заборгованості, наведений представником відповідача, складається із сум щомісячних платежів, розрахованих у гривнях, без прив»язки до курсу долара США на момент платежу, що суперечить умовам кредитного договору.

Крім того, не заслуговують на увагу суду і посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку позовної давності відносно платежів зі строком прострочення раніше 31 серпня 2012 року з огляду на таке.

Відповідно до п.3.3 кредитного договору позичальник зобов»язується щомісячно в термін з «1» по «10» число кожного місяця здійснювати погашення позичкової заборгованост доларів США та нарахованими процентами, відповідно до графіку зниження розміру заборгованості. Останню сплату щомісячного платежу по погашенню позичкової заборгованості позичальник зобов»язується здійснити не пізніше 3 квітня 2015 року.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що суми, внесені позичальником у погашення поточної заборгованості за цим договором, направляються на виконання зобов»язань позичальника в наступній черговості: а) у першу чергу погашаються прострочені проценти за користування кредитними ресурсами; б) у другу чергу погашаються нараховані проценти за користування кредитними ресурсами, які не є простроченими; г) у третю чергу погашаються прострочені суми за основним боргом по кредиту; д) у четверту чергу погашається непрострочена заборгованість по кредитних ресурсах; у п»яту чергу погашається пеня за прострочення сплати щомісячних платежів по погашенню позичкової заборгованості, процентів за користування кредитними ресурсами та інших платежів за цим договором.

З наданого банком розрахунку вбачається, що останнє зарахування за основним боргом по кредиту відбулося у вересні 2010 року, а по процентам у червні 2015 року.

Отже, враховуючи склад щомісячного платежу, порядок зарахування коштів, а також дату останнього платежу, здійсненого позичальником на виконання умов договору, колегія суддів вважає правильним висновок суду про відсутність підстав для застосування позовної давності до платежів зі строком прострочення раніше 31 серпня 2012 року.

Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення судового збору у повному обсязі, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, також не заслуговують на увагу.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору на момент подачі позову до суду становила 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати. Банком при зверненні до суду судовий збір був сплачений у максимальному розмірі. Один відсоток суми, що стягнута судом з відповідача в рахунок погашення заборгованості, є значно більшою, ніж 3654 грн. За таких обставин відсутні підстави для зменшення суми судового збору.

Враховуючи наведене, рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 березня 2017 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності в інтересах ОСОБА_3, - відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 15 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: