Постанова № 69152793, 26.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2017 р. Справа № 922/2048/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В. І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників:

позивача - не з'явився;

відповідача - Смірнова О.В., за довіреністю від 08.06.2017 року №65;

третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків (вх.2600Х/1-18)

на рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2017р.

у справі № 922/2048/17

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна по Харківській області м. Харків

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Харківський Національний університет радіоелектроніки, м. Харків

про внесення змін до договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 16.08.2017р. у справі №922/2048/17 (суддя Лаврова Л.С.) в задоволенні позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване недосягненням сторонами в належній формі згоди з усіх істотних умов договору та невиконання умов, встановлених законодавством для даного виду правовідносин, оскільки невизначеність вартості майна на момент вирішення питання про продовження договору оренди свідчить про недосягнення сторонами згоди з таких істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата, так як остання розраховується у пропорційному співвідношенні до вартості об'єкта оренди.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2017р. у справі №922/2048/17 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апелянт зазначає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду, встановлені у рішення не відповідають обставинам справи.

Так, зокрема, апелянт вказує на те, що 14.03.2017 року ним було надіслано на адресу відповідача заяву про продовження терміну дії договору на тих самих умовах та на той самий строк, однак позивачем не було отримано жодного повідомлення про результати розгляду даної заяви, що є прямим порушенням взятих на себе відповідачем зобов'язань, зокрема, п.10.4 договору, який передбачає, що зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємною згодою сторін.

Крім того, вказує на те, що термін дії договору закінчився 01.07.2017 року, однак позивач продовжує користуватися майном, сплачує орендну плату та ним укладено договори добровільного страхування майна терміном до 2018 року, оскільки заяви про припинення договору протягом місяця, тобто, з 01.07.2017 року по 01.08.2017 року відповідач не надавав, а отже, договір продовжився автоматично на тих самих умовах та на той самий строк.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2017р. суддею доповідачем по справі №922/2048/17 визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 30.08.2017р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Терещенко О.І., суддя Сіверін В.І., суддя Слободін М.М.) прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 19.09.2017р.

14.09.2017 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін (вх.№9592), який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначає про те, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору та не виконали умови, встановлені законодавством для даного виду правовідносин, оскільки невизначеність об'єкту оренди та вартості майна на момент вирішення питання про продовження дії договору свідчить про недосягнення між сторонами згоди з таких істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди та орендна плата.

У судовому засіданні 19.09.2017 року представники позивача та третьої особи підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити, представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував.

Після перерви, у судовому засіданні 26.09.2017 року представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання 26.09.2017 року не з'явились, хоча належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що вбачається з протоколу судового засідання від 19.09.2017 року та листа - повідомлення про дату й час наступного судового засідання від 19.09.2017 року, проте не скористалися своїм правом на участь у судовому засіданні.

У п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено про те, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81 1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції, у відповідності до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства зокрема, було надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів встановила наступне.

Між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (орендар), на підставі Протоколу №3 від 13.06.2012 р. відкритого засідання конкурсної комісії щодо проведення конкурсу, з використанням відкритості пропонування розміру орендної плати за принципом аукціону, було укладено договір №5224-Н від 01.07.2012 р.

Відповідно до умов вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене майно: частину вестибюлю - кім. №д-19 на першому поверсі чотирьох поверхового учбового корпусу (Інв. №70994, Літ. Д-4, пам'ятка архітектури, (майно), загальною площею 26,0 кв.м., за адресою: м. Харків, пр. Леніна, 14, що знаходиться на балансі Харківського національного університету радіоелектроніки (балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 18.01.2012 р. і становить 156200,00 грн.

Майно передається в оренду з метою розміщення буфету, що не здійснює продаж товарів підакцизної групи в навчальному закладі.

У відповідності до п. 3.1 договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. №786, і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку - травень 2012 р. - 525,00 грн. (згідно Додатку №2).

Згідно п.3.3 договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Відповідно до п.3.6 договору, орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу щомісячно, до 12 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до діючої Методики, у співвідношенні: безпосередньо до державного бюджету на рахунки, визначені фінансовими органами - у розмірі 50%; на рахунок, визначений балансоутримувачем - у розмірі 50%.

Пунктом 10.1 договору сторони погодили, що даний договір укладено строком на один рік, він діє з 01.07.2012 р. по 01.07.2013 р.

Згідно п. 10.2 договору зміни до умов цього договору або його розірвання допускаються за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести розглядаються протягом одного місяця з дати подання до розгляду іншою стороною.

Додатковими угодами до договору були внесені зміни, якими продовжувався строк дії договору до 01.07.2017 р. (додаткові угоди: №1 від 13.07.2013 р., №2 від 10.09.2014 р., №3 від 31.03.2016 р., №4 від 31.04.2016 р.)

Додатковою угодою № 5 сторонами було продовжено строк дії договору до 01.07.2017 року.

Позивач зазначає, що 14.03.2017 р. надіслав відповідачу заяву про продовження терміну дії договору на тих самих умовах, на той самий строк, яка була ним отримана 14.04.2017 р., однак повідомлення про результати розгляду заяви не надходило.

Регіональним відділенням Фонду державного майна України в Харківській області 25.05.2017 року було проведено огляд об'єкту оренди нежитлових приміщень частини вестибулю - кім. Д-19 на 1-му поверсі 4-х поверхового учбового корпусу (літ. Д-4, пам'ятка архітектури), про що було складено акт обстеження потенційного об'єкту оренди (нерухомого майна) за участю представників Регіонального відділення , в результаті обстеження було виявлено не використання даного приміщення ФОП ОСОБА_2

Фактично зміна об'єкту договору оренди відбулася згідно листа т.в.о ректора ОСОБА_4 №16/27-1326 від 12.08.2016 р.

Так, в матеріалах справи міститься лист Харківського національного університету радіоелектроніки , яким ФОП ОСОБА_2 повідомляється про зміну предмету оренди з кімнати "Д-19" на кімнати "Д-25", "Д-26" та "Д-27" на першому поверсі корпусу Д-4" на час проведення ремонту.

30.05.2017 р. та 16.06.2017 р. відповідач звертався до позивача з листами про намір розірвання укладеного договору оренди, відповіді на які, як зазначає відповідач, не отримав.

Враховуючи наявність листа наймодавця про продовження строку дії договору, відповідач вважає, що договір оренди не може бути автоматично пролонговано, тому договір оренди №5224-Н від 01.07.2012 р. припинив свою дію 01.07.2017 р.

Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Харківської області, в якому останній просив внести зміни до п. 10.1 Розділу 10 "Строк чинності, умови зміни і припинення Договору" Договору оренди №5224-Н від 01.07.2012 р., виклавши його в наступній редакції: "Цей договір продовжено на 1 (один) рік, тобто до 01.07.2018 р.".

16.08.2017 року господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.

Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Так, предметом позову у даній справі є внесення змін до пункту 10.1 Розділу 10 "Строк чинності , умови зміни і припинення договору" договору оренди № 5224-Н від 01.07.2012 року, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна по Харківській області та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , виклавши його в наступній редакції: "Цей договір продовжено на 1 рік ( один ) рік, тобто до 01.07.2018 року.

Правовідносини сторін у даній справі виникли на підставі договору оренди нерухомого державного майна, який за своєю правовою природою відноситься до договору найму, тому при вирішенні спору слід керуватися положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", глави 58 Цивільного кодексу України та параграфом 5 розділу 6 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди передбачені статтею 764 Цивільного кодексу України та статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

Так, відповідно до статті 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Термін договору, згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", є істотною умовою договору оренди, і визначається, відповідно до статті 17, за погодженням сторін.

Згідно частини 2 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що 16.06.2017 року за № 43-3284 відповідач звернувся до позивача листом з доданими актами приймання-передачі нерухомого майна до вказаного договору оренди, у зв'язку з тим, що після проведення ремонту, та знесення тимчасової стінки, яка відгороджувала вестибюль від кафе, та згідно технічного паспорту об'єкт оренди змінився, а саме відсутня кімната № Д-19.

Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області надало технічний паспорт на громадський будинок, учбовий корпус літ "Д-4", який розташований за адресою : м. Харків, пр. Леніна, № 14, який свідчить про те, що за літерою «Д-19» вказаного приміщення значиться підсобне приміщення загальною площею 40.3 м.2.

За приписами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Як було зазначено, п. 10.3 договору оренди від 01.07.2012р. №5224 - Н сторони погодили, що договір укладено строком на 1 рік; діє з 01.07.2012р. до 01.07.2013р.

Договір припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; загибелі орендованого майна; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря та смерті орендаря.

Пунктом 10.3 договору передбачено, що зміни до умов договору або його розірвання допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У відповідності до частини 1 статті 285 Господарського кодексу України орендар має переважне право перед іншими суб'єктами господарювання на продовження строку дії договору оренди.

Відповідно до статті 777 Цивільного кодексу України наймач, який належно виконує свої обов'язки за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк. Наймач, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов'язаний повідомити про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, - в розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється.

Частиною 3 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Тобто, вказана норма застосовується у випадку, якщо орендодавець має намір в подальшому здавати спірне приміщення в оренду та при наявності інших претендентів з рівними пропозиціями.

Отже, суд зобов'язаний з'ясувати наявність у орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням наявності чи відсутності обставин, з якими закон пов'язує виникнення такого права, а також вчинення кожним з учасників правовідносин певних дій на виконання вимог закону.

Статтею 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що оцінка об'єкта оренди здійснюється за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Оцінка об'єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об'єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди проводиться оцінка об'єкта оренди.

У пункті 2 Методики оцінки об'єктів оренди, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. N 629 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02.01.2003р. N 3) зазначено, що оцінка об'єктів оренди проводиться з метою визначення вартості таких об'єктів згідно з положеннями (національними стандартами) оцінки майна та цією Методикою з урахуванням положень (стандартів) бухгалтерського обліку для відображення її в договорі оренди та використання під час розрахунку орендної плати. Оцінка обов'язково проводиться перед укладенням договору оренди та перед продовженням (поновленням) договору оренди у разі, коли на момент продовження дії такого договору остання оцінка об'єкта оренди була проведена більш як три роки тому.

Отже, чинним законодавством України встановлено обов'язкову умову як підставу для поновлення договору оренди державного та комунального майна, проведення переоцінки об'єкта оренди.

З п.1.1 договору від 01.07.2012р. вбачається, що попередня оцінка майна проведена станом на 18.01.2012 року.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що сторони в належній формі не досягли згоди з усіх істотних умов договору та не виконали умови, встановлені законодавством для даного виду правовідносин, оскільки невизначеність об'єкта оренди та вартості майна на момент вирішення питання про продовження договору оренди свідчить про недосягнення сторонами згоди з таких істотних умов договору оренди, як об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та орендна плата, так як остання розраховується у пропорційному співвідношенні до вартості об'єкта оренди.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статті 34 Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що позивач звертався до відповідача з вимогою внести зміни до договору.

Лист т.в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_5 не є належним доказом внесення змін до договору оренди.

Так само не містять матеріали справи доказів надіслання позивачем додаткової угоди з визначенням її істотних умов відповідачу.

Таким чином, сторонами не було досягнуто згоди щодо істотної умови договору оренди державного майна, а саме об'єкта оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації) та, відповідно орендної плати, визначення яких, відповідно до вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є передумовою укладення відповідного договору оренди державного майна.

За таких обставин, місцевий господарський суд вірно вказав на те, що відсутність заперечень відповідача протягом місяця з дати закінчення дії спірного договору не може свідчити про його автоматичне поновлення (продовження) на тих самих умовах, оскільки єдиною передумовою для продовження дії такого договору оренди, в силу вимог ч. 2 ст. 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 2 Методики оцінки об'єктів оренди є проведення нової оцінки орендованого майна з метою визначення нового розміру орендної плати, що є істотною умовою договору та визначення об'єкту оренди .

Тобто, не може автоматично продовжуватись той договір (на тих самих умовах), істотні умови якого є фактично невизначеними.

Аналогічної правової позиції дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 26.01.2016 року у справі №920/414/15.

Посилання апелянта на те, що можливість внесення змін до договору передбачена нормами Цивільного кодексу України та п. 10.4 спірного договору оренди, є безпідставними.

Приписами ч.ч. 2, 4 ст. 652 Цивільного кодексу України уточнено в яких саме випадках можлива зміна умов договору у разі коли, сторони не досягли згоди щодо внесення таких змін, а апелянт доказів наявності таких умов не надав.

Окрім того, не приймаються до уваги твердження апелянта про те, що договір продовжився автоматично, бо він користується вказаним майном, сплачує орендну плату, інші комунальні платежі, уклав договори добровільного страхування майна терміном до 2018 року, оскільки вказані обставини не можуть бути передумовою для автоматичного поновлення (продовження) договору оренди на тих самих умовах та на той самий строк.

Таким чином, позивачем в порушення приписів статей 32-34,36 Господарського процесуального кодексу України не надано належних доказів та не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог в обґрунтування заявлених позовних вимог.

Разом з цим, згідно із ст. 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Положеннями ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного Кодексу України визначені способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою -посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, вимога про визнання договору оренди продовженим є вимогою про встановлення факту, який має юридичне значення. Такий факт може встановлюватись господарським судом лише при існуванні і розгляді спору, який виник між особами про право цивільне. Встановлення цього факту є елементом фактичних обставин справи та обґрунтованості позовних вимог. Тобто, встановлення судом факту продовження договору може мати місце лише при розгляді іншого господарського спору.

За таких обставин, вимога щодо встановлення або спростування певного факту не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.

Таким чином, господарський суд першої інстанції вірно зазначив про те, що позовна вимога про визнання договору оренди державного нерухомого майна №5224-Н від 01.07.2012 р. продовженим на той самий строк, на який він був укладений та на тих самих умовах, є, по суті, вимогою про встановлення юридичного факту, що не відповідає передбаченим законом (стаття 20 ГК України, стаття 15, частина друга статті 16 ЦК України) способам захисту порушеного права та правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог.

Також, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що з метою захисту своїх прав на оренду позивач не позбавлений можливості звернутися з позовом про спонукання орендодавця до укладення додаткової угоди до спірного договору оренди щодо продовження дії останнього, але на інших умовах, з урахуванням необхідності здійснення нового об'єкту оренди та нової оцінки об'єкта оренди.

Отже, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позовних вимог відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010р.)

Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.

Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008р.)

Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 99, 101, ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.08.2017р. у справі №922/2048/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 27.09.2017 року.

Головуючий суддя Терещенко О.І.

Суддя Сіверін В. І.

Суддя Слободін М.М.