Постанова № 69152162, 20.09.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.09.2017 року справа №905/2432/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий: судді: За участі представників сторін: від позивача від відповідача (апелянта) від третьої особиОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за довіреністю №5 від 17.01.2017 року; ОСОБА_5 за довіреністю №ББУ/ДУ115/ББ/16 від 30.12.2016 року; не зявились;розглянувши апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків на рішення господарського суду Донецької області від20.10.2016 рокуу справі№ 905/2432/16 (суддя А.М. Осадча)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля", м. Добропілля Донецької області до відповідача за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаРегіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, м. Київпротлумачення умов договору оренди

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Добропіллявугілля" (далі за текстом ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області (далі за текстом РВ ФДМУ по Донецькій області) про тлумачення умов п.п. 5.1.21, п.6.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Добропіллявугілля" від 22.12.2010 року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року позов задоволено частково, розтлумачено зміст п. 5.1.21. Договору наступним чином: "Орендар (ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") забезпечує ліквідацію шахт ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" за власний рахунок виключно після відпрацювання запасів вугілля. З інших підстав, у тому числі, але не виключно, у разі, коли за техніко-економічним обґрунтуванням розробка родовищ є недоцільною, ліквідація або консервація шахт здійснюється у порядку, що визначений діючим законодавством України." В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що сторони договору по різному розуміють обсяг прав та обовязків, який покладається на позивача за п. 5.1.21 Договору, відповідно мають різне уявлення щодо волевиявлення іншої сторони правочину в цій частині, тому вказаний пункт договору підлягає тлумаченню судом. Що стосується відмови у задоволенні вимоги щодо тлумачення п. 6.2 Договору, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач шляхом предявлення позову у цій частині просив суд встановити певні обставини, а саме порядок і спосіб отримання орендарем згоди орендодавця на передачу державного майна військовому формуванню, що не відноситься до такого правового інституту як тлумачення умов договору оренди.

Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач РВ ФДМУ по Донецькій області звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 та прийняти нове рішення, яким направити справу для розгляду до господарського суду Харківської області за встановленою підсудністю.

Апелянт вважає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку із неповним встановленням обставин, що мають значення для справи, оскільки у спірному договорі на момент укладання були відсутні будь-які незрозумілі слова, поняття, терміни, які б не давали змоги зясувати дійсні наміри сторін при підписанні даного договору. Крім того, вважає, що місцевий господарський суд не врахував тих обставин, що у даному випадку тлумачення відбувається на стадії виконання правочину, що суперечить приписам ст. 213 Цивільного кодексу України. Наполягає, що протягом строку дії договору оренди цілісний майновий комплекс перебуває у користуванні позивача, на якого у відповідності до умов розділу 5 договору та імперативних приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що кореспондуються з положеннями ст. 322 Цивільного кодексу України, безумовно та без будь-яких виключень покладається тягар утримання та збереження орендованого державного майна, що призводить до того, що незалежно від подальшого рішення уповноважених органів державної влади, до компетенції яких відносяться питання стосовно ліквідації або консервації гірничих підприємств заходи щодо ліквідації шахти "Білицька" мають здійснюватися виключно за власний рахунок позивача.

Що стосується формулювання п. 6.2 Договору, то апелянт зазначає, що відповідно до ст.ст. 6, 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", Положення про військово-транспортний обовязок, що затверджене постановою Кабінету міністрів України №1921 від 28.12.2000 року, позивач має право передавати свої права та обовязки саме за цим договором оренди іншій особі, якщо це не спричинить зміни вартості підприємства і не порушує інших положень договору. Приймаючи до уваги звернення позивача у разі безкоштовної передачі транспортних засобів Збройним Силам України, Національній гвардії України, іншим військовим формуванням України, позивач вийде за межі договору оренди в частині передачі своїх прав та обовязків саме за Договором оренди.

Разом з тим, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено правила підсудності, оскільки розгляд даної справи підсудний господарському суду Харківської області, у зв'язку з тим, що даний спір повинен розглядатись за місцезнаходженням РВ ФДМУ по Донецькій області, а саме в м. Харкові, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань актуальному на момент винесення оскаржуваного рішення.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року (судді: Марченко О.А., Радіонової О.О., Попков Д.О.) рішення господарського суду Донецької області скасовано, повернуто справу №905/2432/16 господарському суду Донецької області для виконання вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України та направлення справи до господарського суду Харківської області для розгляду за встановленою підсудністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.07.2017 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24.01.2017 року скасовано, справу №905/2432/16 господарського суду Донецької області направлено до Донецького апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Постанова касаційної інстанції мотивована тим, що визначення апеляційною інстанцією територіальної підсудності справи на підставі ч. 2 ст. 15 ГПК України є необґрунтованим та незаконним.

В подальшому справа направлена до Донецького апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.08.2017 року для розгляду апеляційної скарги сформовано нову колегію суддів та визначено у наступному складі: ОСОБА_1 головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Агапов О.Л.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 17.08.2017 року прийнято справу №905/2432/16 до провадження в новому складі суду та призначено її розгляд у судовому засіданні на 20.09.2017 року о 14 год. 40 хв.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №1698 від 19.09.2017 року у зв'язку із звільненням судді-члена колегії ОСОБА_6 у відставку, призначено повторний автоматизований розподіл справи №905/2432/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 19.09.2017 року змінено відсутнього суддю та визначено наступний склад колегії: ОСОБА_1 головуючий (суддя-доповідач), судді Будко Н.В., Склярук О.І.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов через канцелярію суду 20.09.2017 року від ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", позивач заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 просив залишити без змін.

Присутній в судовому засіданні апеляційної інстанції 20.09.2017 року представник апелянта - РВ ФДМУ по Донецькій області наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, просив суд скасувати рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 та прийняти нове рішення, яким направити справу до господарського суду Харківської області за встановленою підсудністю.

Також, 20.09.2017 року в судовому засіданні апеляційної інстанції був присутній представник ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля", який заперечував проти доводів викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 без змін.

Представник третьої особи в судове засідання, призначене на 20.09.2017 року, не зявився. Відповідно до ст. 98 ГПК України про час і місце проведення судового засідання сторін по справі було повідомлено належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с. 219, т. 2).

Явка сторін у судове засідання апеляційної інстанції не була визнана обовязковою.

Особливості меж перегляду справи в апеляційній інстанції, передбачені нормами ст. 101 ГПК України, які полягають у тому, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Нормами ч. 2 цієї ст. передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи та залухавши пояснення апелянта, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що 22.12.2010 року РВ ФДМУ по Донецькій області (Орендодавець) та ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" (Орендар) уклали Договір оренди цілісного майнового комплексу ДП "Добропіллявугілля", за умовами п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове користування цілісний майновий комплекс ДП "Добропіллявугілля", ідентифікаційний код юридичної особи 32186934, місце знаходження юридичної особи за адресою: Україна 85000, Донецька область, м. Добропілля, пр. Шевченка, буд. 2.

Договір посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області 22.12.2010 року та зареєстровано в Державному реєстрі правочинів 23.12.2010 року за №2368.

Згідно п. 10.1 Договоруу оренди цілісного майнового комплексу, договір укладено строком на 49 років, та діє він з 22.12.2010 року до 22.12.2059 року.

Відповідно до акту приймання-передачі від 04.01.2011 року цілісний майновий комплекс передано орендарю.

У розділі 5 Договору сторони визначили обовязки Орендаря у господарській діяльності, зокрема, у п. 5.1.21 встанволено, що після відпрацювання запасів вугілля забезпечувати ліквідацію шахт за власний рахунок Орендаря.

Умовами п. 6.2 Договору (розділ 6 "Права орендаря") визначено, що орендар має право за згодою орендодавця продавати, обмінювати, позичати, іншим чином розпоряджатися матеріальними цінностями, які входять до складу орендованого майна Підприємства, здавати їх в суборенду і передавати свої права та обовязки за цим договором щодо цих цінностей іншій особі за умови, що це не спричинить зміни вартості Підприємства і не порушує інших положень цього договору.

Позивач звертаючись до суду першої інстанції зазначив, що під час виконання умов договору виявилось, що сторони по різному розуміють це правовідношення, про що свідчить позиція РВ ФДМУ по Донецькій області щодо звернення орендаря до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з питання необхідності бюджетування витрат на ліквідацію/консервацію шахти "Білицька". Пункт 6.2 - визнати, що орендар має право тільки за умови погодження орендодавцем продавати, обмінювати, позичати, іншим чином розпоряджатися матеріальними цінностями, які входять до складу орендованого майна Підприємства, здавати їх в суборенду, а також передавати свої права та обовязки за цим договором.

ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернувшись до господарського суду з позовом просило розтлумачити умови договору оренди цілісного майнового комплексу ДП "Добропіллявугілля" від 22.12.2010 наступним чином: п. 5.1.21 - визнати, що орендар (ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") забезпечує ліквідацію шахт ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" за власний рахунок виключно після відпрацювання запасів вугілля. З інших підстав, у тому числі, але не виключно, у разі, коли за техніко-економічними розрахунками розробка родовищ є недоцільною, ліквідація або консервація шахт здійснюється за рахунок органу державної влади, що здійснює управління державним майном - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України.

При розгляді позовних вимог, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 213 Цивільного кодексу України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами).

На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину.

При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів.

Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір.

Тлумаченню підлягає саме зміст договору, а не його конкретні терміни в окремих пунктах договору. На вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.

Зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов, а не після його тривалого виконання сторонами.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладених у постанові від 01.07.2015 року у справі №910/24029/13.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при розгляді спору суд може ухвалити рішення про тлумачення змісту правочину лише на вимогу однієї або обох сторін правочину чи їх правонаступників (ст. 213 ЦК, ст. 37 ЦПК) в порядку позовного провадження.

Зі змісту спірного Договору оренди цілісного майнового комплексу вбачається, що у відповідності до вимог ст. 181 Господарського кодексу України сторони досягли згоди і визначилися між собою за всіма істотними умовами щодо предмету договірного зобовязання, майна, що передається в оренду, а також розміру орендної плати та строку оренди.

Зазначений правочин укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками юридичних осіб, які мають необхідний обсяг дієздатності, без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств посвідчений нотаріально, зареєстрований у встановленому законом порядку.

Зміст оспорюваного договору не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений та у судовому порядку недійсним не визнаний.

Таким чином, колегія суддів вважає, що укладений договір за своєю правовою природою є договором оренди, а тому виниклі між сторонами спірні правовідносини за правилами абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України регулюються відповідними нормами зобовязального права і главою 58 Цивільного кодексу України з урахуванням приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна".

За змістом ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Як встановлено у ч. 2 ст. 2 вищевказаного Закону, державну політику у сфері оренди здійснюють у тому числі й органи місцевого самоврядування - щодо майна, яке перебуває в комунальній власності.

Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" встановлено, що умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення (приведення у відповідність з цим Законом) законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря. Договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.

Передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди. (ч.1. ст.12, 13 Закону).

Предметом позову у даній справі є тлумачення умов п. 5.1.21, п. 6.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу Державного підприємства "Добропіллявугілля" від 22.12.2010 року.

На підставі наявних в матеріалах справи доказів судом апеляційної інстанції встановлено, що в розділі 5 Договору сторони погодили обовязки ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" у господарській діяльності, зокрема, у п. 5.1.21 міститься такий обовязок: після відпрацювання запасів вугілля забезпечувати ліквідацію шахт за власний рахунок Орендаря.

ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" листом (вих.№5-2/379 від 25.05.2016р.) звернулося до РВ ФДМУ України по Донецькій області, в якому повідомило про зупинення з 03.08.2014 року робіт з видобутку вугілля на шахті "Білицька", у звязку з високою собівартістю вугільної продукції та відсутністю можливості економічно ефективної роботи шахти на фоні зростання профіциту вугілля марки Г (скорочення обсягів вироблення електроенергії, падіння цін на вугілля на світових ринках).

У вказаному листі Орендар, посилаючись на положення п. 5.1.21 Договору оренди від 22.12.2010 року і норми чинного законодавства України, просив РВ ФДМУ по Донецькій області повідомити Міністерство енергетики та вугільної промисловості України про необхідність бюджетування витрат на ліквідацію/консервацію шахти "Білицька".

В свою чергу РВ ФДМУ по Донецькій області у письмовій відповіді (вих.№11-04-03265 від 15.06.2016р.) вказало на те, що відповідно до довідки ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" №1/870 від 12.10.2015 року звернення до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України з питання бюджетування витрат на ліквідацію/консервацію шахти "Білицька" виходить за межі компетенції та повноважень регіонального відділення.

Відповідач вважає, що питання стосовно ліквідації/консервації шахт є компетенцією виключно уповноваженого органу управління - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, та рекомендує звернутися до нього.

В подальшому, листом (вих.№1/371 від 24.05.2016р.) позивач звернувся до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, в якому зазначив про зупинення з 03.08.2014 року робіт з видобутку вугілля на шахті "Білицька", у звязку з високою собівартістю вугільної продукції та відсутністю можливості економічно ефективної роботи шахти на фоні зростання профіциту вугілля марки Г, просив сприяти в організації вирішення подальшої діяльності вказаної шахти.

Проте, відповіді від Міністерства на лист (вих.№1/371 від 24.05.2016р.) позивачем не отримано.

ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" обґрунтовує свої вимоги тими обставинами, що при укладанні Договору оренди цілісного майнового комплексу ДП "Добропіллявугілля" волевиявлення Орендодавця і Орендатора було направлено на встановлення правовідношення, закріпленого в п. 5.1.21 - зобовязання забезпечити ліквідацію шахт за власний рахунок покладається на Орендодавця лише у випадку відпрацювання запасів вугілля.

Будь-якого іншого випадку забезпечення ліквідації шахти за власний рахунок Орендаря умовами Договору оренди цілісного майнового комплексу ДП "Добропіллявугілля" від 22.12.2010 року не передбачено.

Договором оренди від 22.12.2010 року та п. 5.1.21 передбачений єдиний випадок коли ліквідація шахти здійснюється за власний рахунок Орендаря, а саме - після відпрацювання запасів вугілля. Інших випадків покладення такого обов'язку на Орендаря ні в п. 5.1.21, ні в Договорі оренди цілісного майнового комплексу ДП "Добропіллявугілля" від 22.12.2010 року не передбачено та сторонами не узгоджено.

За змістом п. 5.1.21 Договору, не встановлено обов'язку Орендаря здійснювати витрати на ліквідацію шахти з будь-яких інших підстав ніж відпрацювання запасів вугілля. Зокрема, інших випадків чи умов понесення витрат Орендарем у разі, наприклад, недоцільності розроблення родовищ, нерентабельності розробки шахти, ліквідації, реорганізації чи консервації роботи шахти, Договір не містить.

Отже, на думку позивача, сторони по різному розуміють це правовідношення, про що свідчить позиція РВ ФДМУ України по Донецькій області щодо звернення Орендаря до Міністерства з питання необхідності бюджетування витрат на ліквідацію/консервацію шахти "Білицька".

При цьому, ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" просить суд розтлумачити п. 5.1.21 договору шляхом визнання, що ліквідація або консервація шахт здійснюється за рахунок органу державної влади, що здійснює управління державним майном - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України у разі, коли за техніко-економічними розрахунками розробка родовищ є недоцільною.

В свою чергу, відповідач РВ ФДМУ по Донецькій області вважає, що протягом строку дії договору цілісний майновий комплекс перебуває у користуванні Орендаря, на якого у відповідності до умов Договору (розділ 5), імперативних приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна", що кореспондуються з положеннями ст. 322 Цивільного кодексу України, безумовно так без будь-яких виключень покладається тягар утримання та збереження орендованого державного майна, що зумовлює висновок про те, що незалежно від подальшого рішення уповноважених органів державної влади, до компетенції яких відносяться питання стосовно ліквідації або консервації гірничих підприємств заходи щодо ліквідації шахти "Білицька" мають здійснюватися виключно за власний рахунок Орендаря.

Таким чином, обставини справи свідчать про те, що сторони договору по різному розуміють обсяг прав та обовязків, який покладається на позивача за п. 5.1.21 договору, та, відповідно, мають різне уявлення щодо волевиявлення іншої сторони правочину в цій частині, тому вказаний пункт договору підлягає тлумаченню судом.

Згідно ст.ст. 316, 317 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 326 Цивільного кодексу України встановлено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.(ст. 322 ЦК України).

Законом України "Про управління об'єктами державної власності" визначено поняття управління об'єктами державної власності, а саме, це - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об'єктами державної власності, виконує функції органу управління стосовно об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Як передбачено у ст. 1 Гірничого кодексу України, шахта - гірниче підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей тощо) підземним способом.

Згідно ст. 44 Гірничого кодексу України, припинення діяльності гірничих підприємств здійснюється у формі ліквідації, реорганізації або консервації гірничих підприємств.

Гірниче підприємство підлягає ліквідації, реорганізації або консервації у випадках, передбачених Кодексом України про надра, в порядку, встановленому Законом України "Про підприємства в Україні" та цим Законом.

В абз. 1 ст. 54 Кодексу України про надра закріплено, що після вироблення запасів корисних копалин, а також у разі, коли за техніко-економічними розрахунками та іншими обґрунтуваннями подальша розробка родовищ чи його частин є недоцільною або неможливою, гірничодобувні об'єкти або ділянки цих об'єктів підлягають ліквідації чи консервації.

Законодавством встановлено декілька підстав для здійснення ліквідації чи консервації гірничих підприємств, які є різними, а саме:

- вироблення запасів корисних копалин;

- подальша розробка родовищ чи його частин є недоцільною або неможливою за техніко-економічними розрахунками та іншими обґрунтуваннями.

Абзацом 5 ст. 54 Кодексу України про надра встановлено, що ліквідація і консервація гірничодобувних об'єктів або їх ділянок здійснюються за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та іншими заінтересованими органами в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері гірничого нагляду та промислової безпеки.

При цьому, постановою Кабінету міністрів України за №939 від 27.08.1997 року затверджено Порядок ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств, який визначає особливості ліквідації збиткових вугледобувних та вуглепереробних підприємств, на які поширюється дія Закону України "Про порядок списання заборгованості вугледобувних та вуглепереробних підприємств, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у вугільно-промисловому комплексі, що ліквідуються за рішенням Кабінету Міністрів України, перед Державним бюджетом України і місцевими бюджетами та державними цільовими фондами".

Зазначеним вище порядком встановлено, що ліквідації підлягає гірниче підприємство, яке не спроможне провадити передбачену статутом діяльність і подальша діяльність якого згідно з техніко-економічним обґрунтуванням визнана недоцільною. Рішення про ліквідацію гірничого підприємства приймається Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міненерговугілля, погодженою в установленому порядку із заінтересованими органами виконавчої влади, в тому числі з відповідними облдержадміністраціями. Пропозиції щодо ліквідації гірничого підприємства готуються на підставі техніко-економічного обґрунтування недоцільності його подальшої експлуатації або на підставі проекту ліквідації цього підприємства. Вартість ліквідації гірничого підприємства обчислюється відповідно до затверджених Державним комітетом з питань будівництва і архітектури особливостей. Техніко-економічне обґрунтування недоцільності подальшої експлуатації гірничого підприємства розробляється у тому разі, якщо наявні запаси вугілля можуть забезпечувати його роботу понад три роки.

Таким чином, техніко-економічне обґрунтування недоцільності подальшої експлуатації гірничого підприємства розробляється у тому разі, якщо наявні запаси вугілля можуть забезпечувати його роботу понад три роки, тим самим розмежовуючи ліквідацію внаслідок вироблення запасів корисних копалин та внаслідок неможливості подальшої розробки родовищ за недоцільністю, що встановлена за техніко-економічним обґрунтуванням.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у даній справі позивач звернувся до суду із вимогою про тлумачення Договору до початку виконання сторонами його умов в частині п. 5.1.21 та п. 6.2, оскільки сторони дійшли до взаємосуперечливих висновків щодо трактування їх виконання.

Взявши до уваги викладені положення законодавства, встановлені обставини справи в їх сукупності та закріплене формулювання п. 5.1.21 Договору оренди цілісного майнового комплексу, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає за необхідне погодитись з вірним висновком місцевого суду, що Орендар повинен здійснювати ліквідацію шахти за власний рахунок тільки після вироблення запасів корисних копалин, як однієї з підстав ліквідації гірничого підприємства, в інших випадках слід керуватись вищезазначеними законодавчими нормами.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано розтлумачено даний пункт договору наступним чином: Орендар (ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля") забезпечує ліквідацію шахт ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" за власний рахунок виключно після відпрацювання запасів вугілля. З інших підстав, у тому числі, але не виключно, у разі, коли за техніко-економічним обґрунтуванням розробка родовищ є недоцільною, ліквідація або консервація шахт здійснюється у порядку, що визначений діючим законодавством України.

Що стосується позовної вимоги про тлумачення п. 6.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу, колегія суддів виходить з наступного.

Так, умовами п. 6.2 (розділ 6 "Права орендаря") визначено, що Орендар має право за згодою Орендодавця продавати, обмінювати, позичати, іншим чином розпоряджатися матеріальними цінностями, які входять до складу орендованого майна Підприємства, здавати їх в суборенду і передавати свої права та обовязки за цим Договором щодо цих цінностей іншій особі за умови, що це не спричинить зміни вартості Підприємства і не порушує інших положень цього Договору.

В той же час, відповідно до ст. 6 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" військово-транспортний обов'язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на особливий період транспортними засобами і технікою і поширюється на центральні та місцеві органи виконавчої влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації, у тому числі на залізниці, порти, пристані, аеропорти, нафтобази, автозаправні станції дорожнього господарства та інші підприємства, установи і організації, які забезпечують експлуатацію транспортних засобів, а також на громадян - власників транспортних засобів. Підприємства, установи і організації зобов'язані: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом (ст. 21 Закону).

Згідно Положення про військово-транспортний обовязок, що затверджене постановою Кабінету міністрів України №1921 від 28.12.2000 року, під час мобілізації задоволення потреб військових формувань здійснюється шляхом безоплатного залучення транспортних засобів і техніки підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності на умовах повернення їх після оголошення демобілізації, яке здійснюється районними (міськими) військовими комісаріатами на підставі розпоряджень місцевих державних адміністрацій в обсягах лімітів та відсоткових норм вилучення, затверджених Кабінетом міністрів України, як окремо, так і у складі спеціальних формувань, які передаються військовим формуванням на період мобілізації та на воєнний час.

З матеріалів справи вбачається лист №2839 від 28.09.2015 року Добропільського обєднаного міського військового комісаріату, в якому позивача проінформовано, що розпорядженням Голови обласної державної адміністрації керівником обласної військово-цивільної адміністрації відповідно до постанов Кабінету міністрів України №1613-056 від 12.10.1998 року "Про затвердження лімітів та відсоткових норм вилучення техніки у підприємств, установ та організацій для комплектування Збройних сил України та інших військових формувань під час мобілізації", Положення про військово-транспортний обовязок в редакції №405 від 17.06.2015 року підприємство включено у ліміти вилучення транспортних засобів.

28.09.2015 року Добропільським обєднаним міським військовим комісаріатом складено акт перевірки готовності філії ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" "Добропільська автобаза" до передачі техніки у військові формування, яким наведено перелік відповідної техніки та встановлено, що техніка передана позивачу на умовах оренди, як наслідок, може бути передана після погодження з РВ ФДМУ по Донецькій області.

В подальшому, листом (вих.№5-2/331 від 16.05.2016р.) ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" звернулося до РВ ФДМУ по Донецькій області про погодження безкоштовної передачі Збройним силам України, Національній гвардії України, іншим військовим формуванням України в особливий період транспортних засобів, які зазначені в акті перевірки готовності ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" від 28.09.2015 року.

РВ ФДМУ України по Донецькій області у письмовій відповіді (вих.№11-04-03266з від 15.06.2016р.) з посиланням на лист ФДМУ від 07.04.2016 року №10-16-6828 зазначило, що приписами чинного законодавства, умовами договори оренди б/н від 22.12.2010р. (п. 6.2) не передбачено надання Орендодавцем згоди Орендарю на безкоштовну передачу військовим формуванням в особливий період транспортних засобів. Між тим РВ ФДМУ по Донецькій області не заперечує проти вчинення ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" з цього питання дій, визначених чинним законодавством України.

При цьому, в позові зазначено, що позиція РВ ФДМУ по Донецькій області щодо передачі державного майна військовим формуванням в особливий період, викладена в письмовій відповіді від 15.06.2016 року за №11-04-03266 для позивача є незрозумілою: "чи потрібно і, якщо так, то у якому порядку та у який спосіб отримувати згоду Орендодавця у разі передачі майна в особливий період з метою виконання п. 6.2 Договору".

Колегією суддів досліджено зміст позовних вимог в цій частині та встановлено, що ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" шляхом предявлення позову у цій частині просить суд встановити певні обставини, а саме порядок і спосіб отримання орендарем згоди Орендодавця на передачу державного майна військовому формуванню. Проте, з огляду на те, що така вимога за своїм змістом не відноситься до такого правового інституту як тлумачення умов договору оренди, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ДТЕК Добропіллявугілля" в частині тлумачення п. 6.2 Договору.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду не приймає до уваги посилання відповідача не те, що дана справа підсудна саме господарському суду Харківської області, з наступних підстав.

Так, згідно зі ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту ст. 213 Цивільного кодексу України при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Отже, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

З врахуванням зазначеного вище, слід дійти висновку, що спір у даній справі є спором, який витікає з укладення договору, а не з його виконання, а тому для визначення підсудності останнього слід застосовувати положення ч. 1 ст. 15 ГПК України, згідно із якою справи зі спорів, що виникають при укладенні, зміні, розірванні договорів та про визнання їх недійсними, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

При цьому в п. 20.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 року за №10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" розяснено, що стороною, зобов'язаною здійснити певні дії, може бути будь-яка із сторін, у якої з огляду на умови договору та з урахуванням фактичних обставин справи відповідний обов'язок існує на момент подання позову.

Предметом спору у даній справі є тлумачення п. 5.1.21 та п. 6.2 Договору оренди цілісного майнового комплексу від 22.12.2010 року, де зобовязаною стороною (Орендар) є позивач і права та обовязки з виконання якого існували у останнього на момент звернення з позовом у даній справі, а відтак, з врахуванням зазначених вище приписів закону, саме за його місцезнаходженням повинен розглядатися спір у даній справі.

Доводи скаржника про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оспорюваному судовому рішенні висновки відповідають фактичним обставинам справи, у звязку з чим апеляційна скарга РВ ФДМУ по Донецькій області задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків на рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 20.10.2016 року у справі №905/2432/16 залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом 20 днів.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Судді: Н.В. Будко

ОСОБА_3