Постанова № 69152056, 19.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2017 р. Справа№ 910/5253/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі Петрик М.О.

За участю представників сторін:

від позивача: Калініна О.А. - представник за довіреністю від 20.07.2017 року;

від відповідача: Ігнатенко В.І. - представник за довіреністю від 02.01.2017 року;

від третьої особи: не з'явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року

по справі № 910/5253/17 (суддя - Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія

"Пожмашина"

до Державної служби України з надзвичайних ситуацій

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання частково недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про визнання частково недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що спірними пунктами договору визначена відповідальність постачальника (позивача) за порушення умов договору, зміст яких на думку позивача суперечить загальним засадам цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність та розумність. Зміст спірних пунктів договору встановлює додаткову по відношенню до встановленої в п. 8.1 договору надмірну відповідальність постачальника за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором, не встановлюючи при цьому додаткової відповідності замовника за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором. Крім того, спірні пункти договору вказують на те, що постачальник може нести подвійну та навіть потрійну відповідальність за одне й те саме правопорушення, що є недопустимим. Позивач зазначає, що постачальник відповідно до умов договору немає жодних грошових зобов'язань перед замовником, тоді як в п. 8.2 договору міститься посилання на Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вважає, що п.п. 8.2., 8.3., 8.5. договору суперечать ст. 8 та ст. 61 Конституції України, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що встановлення надмірної додаткової відповідальності для постачальника, суперечить засадам цивільного законодавства, а також приписам ст. 61 Конституції України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" по справі № 910/5253/17 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2017 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: Дідиченко М.А. (головуюча), Руденко М. А., Пономаренко Є. Ю. та призначено до розгляду на 05.09.2017 року.

У судове засідання 05.09.2017 року представник позивача не з'явився, однак, через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник третьої особи у судове засідання 05.09.2017 року не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні 05.09.2017 року надав пояснення, якими заперечував доводи апеляційної скарги.

Крім того, представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України, у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку із зазначеним, колегія суддів задовольнила клопотання відповідача про продовження строку розгляду спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2017 року відкладено розгляд справи до 19.09.2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні 19.09.2017 року заявив клопотання про витребування додаткових доказів по справі, а саме витребувати від Державної служби України з надзвичайних ситуацій копії договорів про закупівлю товарів за державні кошти, які були укладені між Державною службою з надзвичайних ситуацій та іншими постачальниками протягом 2014-2016 років.

Відповідно до ст. 38 ГПК України, сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Розглянувши подане клопотання, колегія суддів відхиляє його у зв'язку із тим, що вищевказані документи не розповсюджуються на господарські правовідносини, які склалися між сторонами у даній справі, а отже не впливають та оцінку та дослідження обставин справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 19.09.2017 року подав клопотання про скасування заходів до забезпечення позову.

Крім того, представники сторін у судовому засіданні 19.09.2017 року підтримали свої правові позиції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 19.08.2016 року між Державною службою України з надзвичайних ситуацій (надалі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Пожмашина» (надалі - позивач, постачальник) за результатами проведеної процедури закупівлі відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" укладено договір № 21-5/5 про закупівлю автомобілів спеціальної призначеності, код 29.10.5, згідно з ДК 016:2010, "Мототранспортні засоби спеціального призначення. Пожежно-рятувальні автомобілі для пожежогасіння і проведення рятувальних робіт", код 34144000-8, згідно з ДК 021:2015 - за державні кошти (далі - договір).

Відповідно до пунктів 1.1, 2.1 договору, позивач зобов'язався поставити у власність відповідача автоцистерну пожежну АЦ-4-60(505М (продукція) в кількості 98 штук та комплектності згідно з специфікацією (додаток 1), що є невід'ємною частиною договору, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору вартістю 369 498 220,00 грн.

Звертаючись до суду першої інстанції позивач зазначає, що пункти 8.2, 8.3, 8.5, 8.6 договору суперечать ст. 8 та ст. 61 Конституції України, п. 6 ст. 3 Цивільного кодексу України, а також Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а тому договір в цій частині підлягає визнанню недійсним.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність, передбачену діючим законодавством України та цим договором.

Згідно з п. 8.2. договору за порушення строків виконання зобов'язання постачальник сплачує на користь замовника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а за прострочення понад 30 днів постачальник сплачує штраф у розмірі 7% від вартості непоставленої Продукції.

Відповідно до п. 8.3 договору за порушення умов зобов'язання щодо якості поставленої продукції, постачальник сплачує на користь замовника штрафні санкції в розмірі 20% від вартості неякісної продукції.

Крім того, згідно з п. 8.5 договору шкода (збитки), завдана(ні) замовнику в разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань постачальником, відшкодовуються замовнику постачальником у повному обсязі із урахуванням індексу інфляції.

Відповідно до п. 8.6 договору за користування коштами у разі несвоєчасної поставки продукції постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1% від суми попередньої оплати за кожен день від дня, коли продукція мала бути передана замовнику, до дня фактичної передачі продукції або повернення суми попередньої оплати.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов'язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що умовами п. 8.2 договору сторони передбачили інший розмір пені (у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України), що не суперечить вищевказаним нормам Господарського кодексу України.

Умови п. 8.3 договору визначають відповідальність за порушення щодо якості продукції у вигляді штрафу і також не суперечать положенням ст. 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.

За приписом ч. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з ч. 2 ст. 625 названого Кодексу.

Отже, виходячи зі змісту зазначених норм, чинне законодавство передбачає можливість виникнення грошового зобов'язання на підставі судового рішення, а відтак і застосування до боржника, що прострочив виконання такого зобов'язання, негативних наслідків, установлених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Отже, передбачене у п. 8.5 договору нарахування індексу інфляції не є штрафною санкцією та не суперечить чинному законодавству України.

Відповідно до п. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Згідно з п. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Передбачені п. 8.6 договору проценти не є неустойкою (пенею), а є саме процентами за користування коштами, сплаченими як попередня оплата за договором, відповідно до ч. 3 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Таким чином, підписуючи редакцію договору позивач фактично погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п. 8.2, 8.3, 8.5, 8.6 договору. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настанням відповідних наслідків.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 3 статті 203 Цивільного кодексу України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що умови договору суперечать нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що правові підстави для визнання пунктів 8.2. 8.3, 8.5 договору № 21-5/5 від 19.08.2016 недійсними відсутні, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року у справі № 910/5253/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Крім того, представник відповідача заявив клопотання про скасування заходів до забезпечення позову вжитих ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року.

Відповідно до ст. 68 ГПК України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Враховуючи, що забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача, господарський суд не повинен скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба у забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились певні обставини, що спричинили застосування заходів забезпечення позову, або забезпечення позову перешкоджає належному виконанню судового рішення (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову").

Беручи до уваги, що у задоволенні позову відмовлено, відпала потреба у його забезпеченні, і тому колегія суддів вважає за необхідне скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року.

Згідно із ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Пожмашина" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року у справі № 910/5253/17 - без змін.

3. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2017 року.

4. Матеріали справи № 910/5253/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко