Рішення № 69146846, 23.05.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

308/141/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.05.2017 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Леміш О.М при секретарі Химинець О.Я , з участю представника позивача ОСОБА_1О розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгород цивільну справу за позовом ТзОВ "Кей-Колект" до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право кристування - ,

В С Т А Н О В И В:

ТзОВ "Кей-Колект" звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу та про визнання особи такою, що втратила право кристування

Свій позов позивач мотивував тим, що відповідач уклав з Банком кредитний договір. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

12.12.2011 року Банк відступив Позивачу відповідно до Договору факторингу та Договору про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги до Відповідача за зобов'язаннями по Кредитному та Іпотечному договорам.

п.5 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. У зв'язку з грубим порушенням Відповідачем умов Кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, Позивач в позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, шо передбачено умовами Іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку». Зокрема, 22.09.2015 року Позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на предмет іпотеки, то підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майни.

15.11.2016 року Позивачем, як законним власником, було здійснена спроба потрапити у власне майно, однак було виявлено, що у ньому незаконно проживає Відповідач. Відповідно до акту обстеження майна від 15.11.2016 року майно знаходиться у житловому стані, немає жодних видимих пошкоджень, а відповідно до акту обстеження майна від 22.11.2016 року стан цього ж майна встановити не можна, не надано доступ до лічильників газу, води, електричної енергії, внаслідок чого неможливо встановити їх справність та використання відповідно до норм.

Своїми діями ОСОБА_2Й чинить перешкоди позивачу у володінні останнім своїм майном

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив суд такий задовільнити.

Відповідач в судове засідання повторно не зявився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомляв, клопотань про відкладення справи та письмових заперечень до суду не надходило, тому суд згідно ч.4 ст.169 ЦПК України ухвалив провести заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

Згідно ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_2Й уклав з Банком кредитний договір. В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та Відповідачем було укладено Договір іпотеки, відповідно до умов якого в іпотеку було передано нерухоме майно, а саме: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

12.12.2011 року Банк відступив Позивачу відповідно до Договору факторингу та Договору про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги до Відповідача за зобов'язаннями по Кредитному та Іпотечному договорам.

п.5 Іпотечного договору містить застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя. У зв'язку з грубим порушенням Відповідачем умов Кредитного договору, зокрема, неповернення кредиту, несплати процентів та комісій за користування кредитом, Позивач в позасудовому порядку врегулював питання звернення стягнення на предмет іпотеки, шо передбачекно умовами Іпотечного договору та Законом України «Про іпотеку». Зокрема, 22.09.2015 року Позивач набув у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку», право власності на предмет іпотеки, то підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майни.

15.11.2016 року Позивачем, як законним власником, було здійснена спроба потрапити у власне майно, однак було виявлено, що у ньому проживає ОСОБА_2 Відповідно до акту обстеження майна від 15.11.2016 року майно знаходиться у житловому стані, немає жодних видимих пошкоджень, а відповідно до акту обстеження майна від 22.11.2016 року стан цього ж майна встановити не можна, не надано доступ до лічильників газу, води, електричної енергії, внаслідок чого неможливо встановити їх справність та використання відповідно до норм.

Ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 1950 р. передбачає право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускає позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнає право держави на здійснення контролю за використанням власності у відповідності з загальними інтересами або для забезпечення податків, інших зборів чи штрафів.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України право приватної власності є не порушним.

Ст. 3 ЦК України встановлює загальні засади цивільного законодавства, серед яких утверджена неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (п.2 ч.І).

Відповідно до ст. 316 ЦК України право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до ст.ст. 317, 321 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Так, судом встановлено , що в наслідок незаконних дій ОСОБА_2Й , позивач фактично позбавлений можливості користуватись своїм майном.

Також, згідно вимог чинного законодавства , діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Отже враховуючи наведене встановлено, що з моменту набуття права власності на майно Позивач позбавлений можливості реалізувати такі в повній мірі.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Окрім цього, при здійсненні права власності власник не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію: власність зобов'язує: власник не може використовувати право власності на шкоду; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 319, 322 ЦК України).

Відповідно до ч.І ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.

З урахуванням того, що Відповідач вже не є власником майна, то і використовувати його для проживання він не може.

Відповідно до абз.2 п. 34 Постанови пленуму ВССУ від 07.02. 2014 №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» «У зв'язку із цим під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (пункт З частини першої статті 346 ЦК).

На підставі наведеного, керуючись вимогами ст. ст.4, 5, 14, 60, 208, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву - задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні права користування майном, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, шляхом надання постійного безперешкодного доступу ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» до цього майна.

Визнати громадянина ОСОБА_2 (дата народження - 13.12.1965 року, ІПН - НОМЕР_1) таким, що втратив право користування квартирою, яка розташована за адресою : м.Ужгород, вул. Собранецька. буд.147/1, кв.3.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів після проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду О.М Леміш