Ухвала суду № 69126290, 21.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів: Ратнікової В.М., Борисової О.В.,

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року позивач звернувся із зазначеним позовом, уточнивши який зазначив, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року був поновлений на роботі на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць.

Проте зазначене рішення в частині поновлення позивача на роботі не виконано.

Враховуючи вищевказане та посилаючись на ст. 236 КЗпП України, позивач просив стягнути на свою користь із відповідача 394 657.67 грн. середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 09 липня 2016 року до 02 серпня 2017 року. (т.1 а.с.1-4, 113-114, 151-153, 164-166)

Відповідач проти позову заперечував. Зазначав, що позивач після ухвалення рішення суду не з'явився на робоче місце і трудову книжку не надав, був працевлаштований за іншим місцем роботи. Крім того, 14 лютого 2017 року сплив термін контракту, а тому поновлення позивача на роботі за рішенням суду вважав неможливим. (т.1 а.с.106-108, 176-184)

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДТГО «Південно-Західна залізниця» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково, стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток в сумі 285005,93 грн. (обов'язкові податки та збори не відраховано), а також стягнуто з ДТГО «Південно-Західна залізниця» на користь держави судовий збір в сумі 2850,06 грн. (т.1 а.с.119, 204-208)

В апеляційній скарзі відповідач посилався на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування скарги зазначив, що суд не врахував обставин та доказів якими обґрунтовані заперечення проти заявлених вимог і дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову. (т.1 а.с.211-220)

В судовому засіданні представник відповідача - Попович Л.В. підтримала скаргу і просила її задовольнити, представник позивача - ОСОБА_3 заперечувала проти скарги і просила її відхилити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином. (т.1 а.с.230-233)

Зважаючи на вимоги ч. 2 ст. 305 ЦПК України така неявка не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року позивач ОСОБА_1 був поновлений на роботі на посаді начальника Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» з 25 березня 2015 року на умовах, визначених Контрактом № 5-ІV від 13 лютого 2012 року, укладеного між Міністерством інфраструктури України та позивачем та Додатковими Угодами до Контракту № 5-ІV від 13 лютого 2012 року, стягнуто з відповідача на користь позивача 444 396.63 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. В цій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року залишено без змін рішенням Апеляційного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 грудня 2016 року. (т.1 а.с.5-36)

18 липня 2016 року був виданий виконавчий лист, який звернуто позивачем до примусового виконання. (т.1 а.с.39, 51-54)

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 жовтня 2016 року, визнано неправомірною та скасовано постанову старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 04 серпня 2016 року про відмову у відкритті виконавчого провадження. (т.1 а.с.38, 40-50)

06 січня 2017 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження. (т.1 а.с.56)

Доказів виконання вищевказаного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі, яке набрало законної сили, до суду не надано і судом таких не встановлено.

Частиною 1 ст. 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що у разі звільнення без законних підстав працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню (ч. 5 ст. 235 зазначеного Кодексу).

За змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац 3 пункту 8 Порядку).

Крім того, положеннями розділу III Порядку передбачені виплати, які підлягають і не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Відповідна правова позиція міститься і в постановах судових палат у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України від 1 липня 2015 р. у справі N 6-435цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15, яка з огляду на положення ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами України.

Зазначена вище стаття 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Враховуючи викладене, колегія суддів визнала неспроможними та відхилила доводи апелянта про відсутність бажання позивача бути поновленим на роботі, як підставу відмови в задоволенні позовних вимог.

Укладення контракту з керівниками державних організацій, регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року N 203 "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності" (далі - Постанова).

Оплата праці та матеріальне забезпечення керівника підприємства визначаються у контракті, проводяться за рахунок коштів підприємства і встановлюються у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (п. 4 Постанови).

Зі змісту наведених норм вбачається, що встановлена процедура укладення контрактної форми трудового договору для всіх керівників підприємств, установ та організацій, що належать до державної власності (за винятком тих керівників державних підприємств, які призначаються (обираються) на посаду за результатами конкурсного відбору, проведеного відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 777).

На підставі укладеного контракту виникають трудові правовідносини між керівником, як працівником, та відповідним підприємством, установою та організацією, що належить до державної власності, а не з органом, уповноваженим на укладення такого контракту.

Тому, колегія суддів відхилила доводи апелянта про необґрунтоване покладення на відповідача відповідальності за несвоєчасне виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.

За довідкою відповідача Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» від 25 травня 2015 року № ПА-5/250 середньогодинна заробітна плата позивача ОСОБА_1 визначена в розмірі - 185.94 грн. (т.1 а.с.57)

Районний суд відповідно до положень статті 27 Закону України "Про оплату праці" та Порядку при визначенні розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, на підставі довідки відповідача обґрунтовано виходив із середньогодинної заробітної плати, виключивши з розрахунку виплати, які не підлягають урахуванню відповідно до розділу III Порядку.

Власного розрахунку відповідач по справі не надав, а подана апеляційна скарга не містить доводів неправильності визначеного розміру такого розрахунку. При цьому, позивач рішення районного суду про часткове задоволення позову не оскаржував.

Встановивши, що після ухвалення рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 08 липня 2016 року і до часу розгляду районним судом цього позову, вищевказане рішення суду про поновлення позивача ОСОБА_1 на роботі відповідачем не виконане, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про затримку з вини відповідача виконання судового рішення у розумінні ст. 236 КЗпП України, яка зумовлює відповідальність, передбачену цією нормою.

Інші доводи скарги цих висновків суду не спростовують, а тому, колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» - відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

О.В.Борисова

Справа № 22-ц/796/10215/2017

Унікальний номер 761/12013/17-ц

Головуючий у першій інстанції - ПритулаН.Г.

Доповідач Левенець Б.Б.