Рішення № 69112685, 18.09.2017, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" вересня 2017 р. Справа № 911/966/17

Господарський суд Київської області у складі судді Щоткіна О.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства “Савсервіс Столиця”

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фрам Ко”

про стягнення 618 273,59 грн.

за участю представників сторін:

позивач – не з’явився;

відповідач – не з’явився.

СУТЬ СПОРУ:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Дочірнього підприємства “Савсервіс Столиця” (позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фрам Ко” (відповідач) про стягнення 618 273,59 грн., які складаються з 594 172, 75 грн. суми основного боргу, 20 363, 4 грн. пені, 2 181, 80 грн. 3% річних та 1 555, 61 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявленого позову, позивач зазначає, що в порушення взятих на себе договірних зобов’язань, відповідач в повному обсязі та вчасно не розрахувався за отриманий, на підставі видаткових накладних, товар, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.

Ухвалою господарського суду Київської області від 03.04.2017 порушено провадження у справі № 911/966/17 та призначено до розгляду на 24.04.2017.

Відповідач 24.04.2017 до суду подав відзив на позов (вх. номер 8476), в якому він позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що позивачем не доведено факт наявності у відповідача простроченої заборгованості. Зазначений відзив залучено до матеріалів справи.

Ухвалою господарського суду Київської області від 18.05.2017 відмовлено у прийнятті зустрічної позовної заяви товариства з обмеженою відповідальністю “ФРАМ КО” до дочірнього підприємства “Савсервіс Столиця” про визнання недійсним договору поставки № 7797 від 06.07.2015.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.05.2017 зупинено провадження у справі до розгляду Київським апеляційним господарським судом апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю “Фрам Ко” на ухвалу господарського суду Київської області від 18.05.2017.

17.08.2017 матеріали справи № 911/966/17 повернено до господарського суду Київської області, у зв’язку з чим розгляд справи поновлено та призначено до розгляду на 18.09.2017.

18.09.2017 представники сторін в судове засідання не з’явились.

Разом з тим, 14.09.2017 на адресу суду відповідач надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване неможливістю участі уповноваженого представника в даному судовому засіданні, у зв’язку з його участю в судовому засіданні по справі №910/8433/17, яка розглядається господарським судом м. Києва та призначена до розгляду на 18.09.2017 об 10-50.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає, що стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони та інших учасників процесу добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін – це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 28 ГПК України, справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами.

Справу від імені підприємства можуть вести керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Відповідачем за первісним позовом не подано доказів, що представник, який не мав можливості з’явитись на вказане судове засідання, є єдиним можливим представником підприємства, за відсутності якого справа не може бути розглянута.

Крім того, у випадку нез’явлення у засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Аналогічна правова позиція зазначена в п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Таким чином, зважаючи на те, що неявка відповідача за первісним позовом в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, а останнім реалізоване право на подання відзиву на позов, інших доказів через канцелярію суду ним подано не було, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами за відсутності представника відповідача за первісним позовом.

Відповідно до частини 2 статті 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Частиною 1 статті 85 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прийняте рішення оголошується господарським судом у судовому засіданні після закінчення розгляду справи.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об’єктивного розгляду спору по суті, у судовому засіданні 18.09.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд, -

встановив:

06.07.2017 року між дочірнім підприємством «Савсервіс Столиця» (постачальник) та ТОВ «Фрам Ко» (покупець) було укладено Договір № 7797, відповідно до умов якого постачальник передає у власність, а покупець оплачує товар на умовах, визначених в даному договорі.

Найменування, асортимент, кількість та звичайно ціна товару, що є предметом даного договору, визначається у накладних, які оформлюються та підписуються сторонами при прийомі-передачі кожної партії товару. Усі накладні є складовими частинами цього договору.

У відповідності до п. 1.3 Договору, партією товару за цим договором вважається його кількість, що є невідємною частиною договору.

Згідно п. 2.1 договору, ціни на товар, що поставляється по цьому договору, встановлюються постачальником в прас-листі, формуються в національній валюті України та зазначаються в накладних. Товар оплачується за цінами, зазначеними в накладних.

Відповідно до видаткових накладних, які містяться в матеріалах справи, на виконання Договору № 7797, позивач передав, а відповідач отримав за період з 31.01.2017 по 28.02.2017 товар на загальну суму 702 824,01 грн., які отримані уповноваженою особою відповідача, підписані та скріплені печатками підприємств.

Однак, зважаючи на те, що покупцем вказаний у накладних товар в повному обсязі та вчасно оплачений не був, станом на день подачі позову за ним утворилась заборгованість в розмірі 594 172, 75 грн., яку і просить стягнути позивач.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 712 та ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Водночас, ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до пункту 5.1. Договору строк оплати за поставлений товар встановлений у 7 (сім) календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами.

Як зазначив позивач, сторони в електронній переписці між собою по електронній пошті встановили наступні, відмінні від письмово встановленого строку в Договорі, строки оплати для окремих категорій товару: покупець здійснює розрахунки за товар, отриманий відповідно до договору протягом 28 (двадцяти восьми) та 49 (сорока дев'яти) календарних днів з дати прийому-передачі (в залежності від умов знижки від и товару).

Так як вбачається з поданого позивачем розрахунку, за накладними від 31.01.2017 та 07.02.2017, встановлено 28 денний термін оплати товару; за накладними від 14.02.2017 – 49 денний; за накладними від 21.02.2017 та 28.02.2017 – 28 денний.

З огляду на зазначене, підписання відповідачем за первісним позовом спірних видаткових накладних згідно договору без будь-яких заперечень щодо кількості та/або якості поставленого позивачем товару свідчить про прийняття цього товару та, відповідно, породжує для відповідача за первісним позовом обов’язок по його оплаті у повному обсязі у передбачені договором строки.

Враховуючи вищевикладене та те, що товар був прийнятий покупцем, за який він в порушення умов договору та норм законодавства в повному обсязі не розрахувався, доказів оплати суду не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Фрам Ко» 594 172, 75 грн. заборгованості є обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем не спростованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи те, що ТОВ «Фрам Ко» порушив строки виконання грошового зобов’язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар, позивач також просить суд стягнути з відповідача 20 363, 43 грн. пені, нарахованої у відповідності до п. 7.1 Договору, згідно якого встановлено, що у разі порушення покупцем терміну оплати товару, покупець на вимогу постачальника сплачує останньому пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожен день прострочення.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Як вбачається з розрахунку, наданого позивачем за первісним позовом, останнім здійснено нарахування пені за загальний період з 01.02.2017 по 29.03.2017, від кожної видаткової накладної окремо із застосуванням подвійної ставки НБУ.

Однак, з урахуванням п. 5.1 договору та електронної переписки щодо строку оплати, судом встановлено, що згідно накладних за 31.01.2017, кінцева дата оплати товару настала 28.02.2017, а відтак право на стягнення неустойки починається з 01.03.2017 (вірний період до стягнення пені з 01.03.2017-29.03.2017); за накладними від 07.02.2017 кінцева дата оплати товару настала 07.03.2017, а відтак право на стягнення неустойки починається з 08.03.2017 (вірний період до стягнення пені з 08.03.2017-29.03.2017); за накладними від 21.02.2017 кінцева дата оплати товару настала 21.03.2017, а відтак право на стягнення неустойки починається з 22.03.2017 (вірний період до стягнення пені з 22.03.2017-29.03.2017); за накладними від 28.02.2017 кінцева дата оплати товару настала 28.03.2017, а відтак право на стягнення неустойки починається з 29.03.2017 (вірний період до стягнення пені з 29.03.2017-29.03.2017).

Так, перевіривши правильність зазначених позивачем періодів та розрахунків, за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон», від кожної видаткової накладної окремо, із врахуванням встановлених судом періодів, розмір пені заявлений позивачем в сумі 20 363, 43 грн. підлягає задоволенню частково в розмірі 5 578,00 грн.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних в сумі 2 181,80 грн. (за загальний період з 01.02.2017 по 29.03.2017), а також 1 555,61 грн. інфляційних втрат (січень-лютий 2017).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок 3% річних за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга-Закон» за періоди визначені судом та які були зазначені вище при перевірці нарахування пені та встановлено, що заявлені до стягнення 2 181,80 грн. 3% річних підлягають задоволенню частково в розмірі 598, 35 грн.

Що стосується інфляційних втрат, розрахунок яких здійснений за січень-лютий, суд зазначає, що оскільки прострочення заборгованості виникло починаючи з березня 2017, а позивачем при нарахуванні інфляційних вказаний місяць не враховано, у зв’язку з відсутністю у суду права виходити за межі позовних вимог, як це зазначено в ст. 83 ГПК України, підстав для стягнення 1 555,61 грн. у суду немає, у зв’язку з чим в цій частині стягнення інфляційних втрат суд відмовляє.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище та те, що факт порушення покупцем договірних зобов’язань судом встановлений та по суті відповідачем не спростований, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково та з ТОВ «Фрам Ко» підлягає до стягнення 594 172,75 грн. основного боргу, 5 578,00 грн. пені, 598,35 грн. 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє.

З приводу розподілу судових витрат, то останні відповідно до статті 44,49 ГПК України, покладаються судом на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з тим, судом встановлено, що оскільки предметом спору було стягнення з відповідача 618 273, 59 грн., при подачі позову позивач мав сплатити судовий збір в сумі 9 274,10 грн., у зв’язку з чим при розподіленні судового збору з посиланням на ст.ст. 44, 49 ГПК України, суд виходить із ставки судового збору, яка мала бути сплачена, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню – 9005, 23 грн.

При цьому, суд додатково вважає за необхідне зазначити, що це не позбавляє права позивача звернутись до суду з клопотанням про повернення надмірно сплаченого судового збору в порядку Закону України «Про судовий збір», яке було ним переплачено при подачі позову до суду.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Київської області, -

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фрам Ко» (08131, Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Леніна, 114, код 39443405) на користь Дочірнього підприємства «Савсервіс Столиця» (03115, м. Київ, вул. Миколи Краснова, 27, код 31903537) -594 172 (п’ятсот дев’яносто чотири тисячі сто сімдесят дві) грн. 75 коп. основного боргу, 5 578 (п’ять тисяч п’ятсот сімдесят вісім) грн. 00 коп. пені, 598 (п’ятсот дев’яносто вісім) грн. 35 коп. 3% річних, 9005 (дев’ять тисяч п’ять) грн. 23 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Дата підписання повного тексту рішення 26.09.2017

Суддя О.В. Щоткін