Рішення № 69112681, 12.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2017Справа №910/16072/16

За позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз»доПублічного акціонерного товариства «Київенерго»третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послугпростягнення 69943129 грн. 77 коп.

Суддя Отрош І.М.

Представники сторін:

від позивача: Сергієнко Р.В. - представник за довіреністю № Д-9/17 від 19.01.2017;

Лебедєв Ю.В. - представник за довіреністю № Д-15/17 від 14.03.2017;

від відповідача: Халимон С.В. - представник за довіреністю № 91/2017/05/18-4 від 18.05.2017;

від третьої особи: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.08.2016 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства «Київгаз» з вимогами до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 52893649 грн. 89 коп., з яких 45529271 грн. 19 коп. основного боргу, 8930255 грн. 14 коп. пені, 704212 грн. 46 коп. 3% річних та 729911 грн. 11 коп. інфляційних втрат.

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав на те, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 не у повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем у період з січня 2016 року по липень 2016 року послуги, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42529271 грн. 19 коп. Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 8930255 грн. 14 коп., 3% річних у розмірі 704212 грн. 46 коп. та інфляційні втрати у розмірі 729911 грн. 11 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.09.2016 (суддя Дупляк О.М.) порушено провадження у справі № 910/16072/16, розгляд справи призначено на 26.09.2016.

26.09.2016 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 46021586 грн. 98 коп., пеню у розмірі 9940955 грн. 96 коп., 3% річних у розмірі 803270 грн. 93 коп. та інфляційні втрати у розмірі 729911 грн. 11 коп.; вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 04.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 31.10.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2016, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 31.10.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву до 15.11.2016.

14.11.2016 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в яком відповідач зазначив, що основний боргу сплачено ним частково та заборгованість становить 2850942 грн. 04 коп.

При цьому, відповідач зазначив, що оплата вартості наданих позивачем послуг здійснювалась не лише через поточні рахунки Публічного акціонерного товариства «Київенерго» у встановленому договором порядку, а й через рахунки зі спеціальним режимом використання, відкриті у ПАТ «Державний ощадний банк України» на виконання постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки». Відповідач зазначив, що на виконання вказаного Порядку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) у 2016 році постановами від 29.01.2016 № 125, від 29.02.2016 № 268, від 03.03.2016 № 290, від 31.03.2016 № 512, від 29.04.2016 № 771, від 31.05.2016 № 868, від 30.06.2016 № 1195, від 29.07.2016 № 1337, від 30.08.2016 № 1488 були затверджені реєстри нормативів перерахування коштів Публічному акціонерному товариству «Київгаз» як оператору газорозподільної системи на відповідний розрахунковий місяць. Однак, на січень 2016 року НКРЕКП не був затверджений норматив перерахування коштів для Публічного акціонерного товариства «Київгаз», що призвело до прострочення оплати не з вини Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Враховуючи викладене, відповідач зазначив, що відсутні підстави для стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки з Прийняттям порядку та відкриттям рахунків зі спеціальним режимом використання було змінено порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору про розподіл природного газу.

15.11.2016 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 13247843 грн. 93 коп., пеню у розмірі 9935895 грн. 52 коп., 3% річних у розмірі 802766 грн. 07 коп. та інфляційні втрати у розмірі 729911 грн. 11 коп.; вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2016 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг; розгляд справи відкладено на 29.11.2016.

29.11.2016 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача суму основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп., пеню у розмірі 15275683 грн. 57 коп., 3% річних у розмірі 1352594 грн. 62 коп. та інфляційні втрати у розмірі 2949166 грн. 78 коп., що разом становить 69943129 грн. 77 коп.

Вказана заява була прийнята судом до розгляду, у зв'язку з чим розгляд справи здійснюється з новою ціною позову - 69943129 грн. 77 коп.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 06.12.2016.

06.12.2016 відповідачем подано клопотання про призначення у справі судової економічної експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2016, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 20.12.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 призначено у справі № 910/16072/16 комплексну судово-економічну та судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз; на вирішення питання поставлено питання: - який загальний та помісячний обсяг послуг за договором № 167-15 від 02.02.2015, наданих позивачем відповідачу за період з 01.01.2016 по 31.10.2016? - яка загальна та помісячна вартість послуг за договором № 167-15 від 02.02.2015, наданих позивачем відповідачу та за якими розмірами тарифу розрахована за період з 01.01.2016 по 31.10.2016? - в якому розмірі документально підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за послуги за договором № 167-15 від 02.02.2015, враховуючи проведені відповідачем оплати, станом на 31.10.2016? - якими платежами за договором № 167-15 від 02.02.2015 (платіжні доручення тощо) підтверджується повна або часткова оплата відповідачем підписаних між сторонами актів приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 (по кожному акті окремо)?

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 зупинено провадження у справі № 910/16072/16 до проведення комплексної судово-економічної та судово-бухгалтерської експертизи та отримання висновку експерта.

27.02.2017 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання судового експерта ОСОБА_4 про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи у справі № 910/16072/16.

Внаслідок проведеного повторного автоматизованого розподілу судових справ вказане клопотання експерта передано на розгляд судді Отрош І.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 суддею Отрош І.М. прийнято до провадження справу № 910/16072/16; поновлено провадження у справі № 910/16072/16 для розгляду клопотання судового експерта ОСОБА_4 про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи у справі № 910/16072/16; задоволено клопотання судового експерта ОСОБА_4 про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи у справі № 910/16072/16; зобов'язано сторін надати документи, необхідні для проведення експертизи у справі № 910/16072/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2017 зупинено провадження у справі № 910/16072/16 до проведення Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судової експертизи (або до дачі висновку чи повідомлення про неможливість проведення експертизи), що призначена ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 у справі № 910/16072/16, та повернення матеріалів справи до суду.

15.06.2017 до Господарського суду міста Києва з Київського науково-дослідного інституту судових експертиз повернулись матеріали справи № 910/16072/16 разом із повідомленням директора інституту про залишення без виконання ухвали Господарського суду міста Києва від 20.12.2016 про призначення судової експертизи у справі № 910/16072/16 у зв'язку з неоплатою Публічним акціонерним товариством «Київенерго» вартості судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 поновлено провадження у справі № 910/16072/16, розгляд справи призначено на 04.07.2017.

23.06.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про повторне призначення у справі № 910/16072/16 судово-економічної експертизи, проведення якої доручити Київській незалежній судово-експертній установі, на вирішення експертів поставити питання: який загальний та помісячний обсяг послуг за договором № 167-15 від 02.02.2015, наданих позивачем відповідачу за період з 01.01.2016 по 31.10.2016? - яка загальна та помісячна вартість послуг за договором № 167-15 від 02.02.2015, наданих позивачем відповідачу та за якими розмірами тарифу розрахована за період з 01.01.2016 по 31.10.2016? - в якому розмірі документально підтверджується заборгованість відповідача перед позивачем за послуги за договором № 167-15 від 02.02.2015, враховуючи проведені відповідачем оплати, станом на 31.10.2016? - якими платежами за договором № 167-15 від 02.02.2015 (платіжні доручення тощо) підтверджується повна або часткова оплата відповідачем підписаних між сторонами актів приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за період з 01.01.2016 по 31.10.2016 (по кожному акті окремо)?

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 18.07.2017.

У судовому засіданні 18.07.2017 представник відповідача подав письмові пояснення по справі, в яких зазначив, що всі кошти від основної діяльності відповідача надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання і в той же день здійснюється їх перерозподіл відповідно до встановлених державним регулятором нормативів між оператором газорозподільної мережі, оператором газорозподільної мережі, постачальником природного газу та теплопостачальною організацією

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.07.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 01.08.2017.

26.07.2017 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» надійшло клопотання про зменшення розміру пені, в якому відповідач просив суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 99%.

Вказане клопотання відповідача обґрунтоване тим, що сума основного боргу була сплачена ним під час розгляду справи. Крім того, відповідач зазначив, що станом на 31.03.2017 дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги складає 6,7 млрд. грн., поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги становить 4,6 млрд. грн.

27.07.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що сума основного боргу була сплачена ним у повному обсязі 05.01.2017. При цьому, відповідач зазначив, що позивач здійснені відповідачем оплати зараховував в погашення заборгованості, яка виникла не в найдавніший період, а в зручні для себе періоди з метою штучного збільшення періоду прострочення виконання зобов'язання. Відповідач зауважив, що він при здійсненні платежів вказував лише реквізити договору, з огляду на що здійснені ним оплати повинні зараховуватись для погашення заборгованості з найдавнішим періодом її виникнення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2017, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 18.08.2017.

18.08.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що при здійсненні оплат відповідач у призначенні платежу не вказував періоду, за який здійснюється оплата. Належний облік платежів від відповідача здійснювався позивачем відповідно до п. 5.5 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015. При цьому, позивач зазначив, що зарахування оплати в якості погашення вже існуючої заборгованості можлива лише з волі позивача, що чітко передбачено частиною 2 п. 5.7 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015. Графік погашення заборгованості відповідачем також не пропонувався, хоча таке право передбачено п. 5.7 договору.

Таким чином, оскільки сторони не узгоджували графік погашення заборгованості, позивач самостійно на власний розсуд визначав, як саме зараховувати здійснені відповідачем оплати - в якості погашення поточної заборгованості або в погашення найдавнішої заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2017, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів та, відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 12.09.2017.

12.09.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій позивач просив суд накласти арешт на кошти у розмірі ціни позову - 69943129 грн. 77 коп. та судового збору - 206700, які обліковуються на рахунках відповідача: № 26008962497792 у ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» та № 26007167549600 у ПАТ «УкрСиббанк»; заборонити керівнику Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до завершення розгляду справи вчиняти дії на продаж, передачу майнових активів по угодам, в тому числі за отримані інвестиції, по актам, судовим виконавчим листам, тощо; накласти арешт на рухоме та нерухоме майно, яке належить Публічному акціонерному товариству «Київенерго»; заборонити Міністерству юстиції України приймати рішення про реєстрацію, перереєстрацію права власності на майно, що належить відповідачу; Бюро технічної інвентаризації та реєстрації права на об'єкти нерухомого майна м. Києва заборонити проведення дій на вказане майно відповідача; передбачати негайні дії на виконання особами: Міністерства юстиції України, відділу ДВС Шевченківського РУЮ м. Києва.

Обгрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначив, що відповідно до інформації, яка міститься у засобах масової інформації, 20.06.2017 Київською міською радою прийняте рішення про припинення з 27.04.2018 угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та відповідачем. Позивач зазначив, що фактично мова йде про припинення дії договору на користування та управління Публічним акціонерним товариством «Київенерго» столичними тепло та енергомережами. Таким чином, як стверджує позивач, відповідач буде позбавлений можливості провадити свою основну господарську діяльність та відповідно отримувати будь-які доходи від її проведення, не матиме коштів для виконання грошових зобов'язань перед позивачем, зокрема за даним рішенням.

За таких обставин, позивач зазначає, що наведені ним обставини є достатніми підставами для вжиття заходів до забезпечення позову, так як невжиття заходів до забезпечення позову утруднить чи зробить неможливим виконання рішення у даній справі.

Розглянувши у судовому засіданні 12.09.2017 заяву позивача про забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні у зв'язку з необґрунтованістю.

Так, відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

У відповідності до п. 1 Постанови Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно з п. 3 вищевказаної постанови, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Однак, позивач свою заяву про вжиття заходів до забезпечення позову не обґрунтував належними та допустимими доказами, доказів того, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у даній справі, суду не надав, у зв'язку з чим суд відмовив у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Розглянувши у судовому засіданні 12.09.2017 клопотання відповідача про повторне призначення у справі судової експертизи, суд відмовив в його задоволенні, так як станом на дату розгляду справи у суді відповідачем сплачено заборгованість за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 за період з позовних вимог (січень - жовтень 2016 року) у повному обсязі.

Представники позивача у судовому засіданні 12.09.2017 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

У судовому засіданні 12.09.2017 представник відповідача подав додаткові пояснення по справі, надав усні пояснення по суті спору, проти задоволення позову заперечив.

Представник третьої особи у судове засідання 12.09.2017 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0103043099870.

У судовому засіданні 12.09.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані суду докази, суд

ВСТАНОВИВ:

02.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Київгаз» (газорозподільне підприємство) та Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (замовник) укладено Договір № 167-15 на розподіл природного газу, відповідно до умов якого газорозподільне підприємство зобов'язується надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін. Пункти призначення з переліком комерційних вузлів обліку природного газу та газоспоживаючого обладнання визначаються сторонами у додатку до договору за нормою, наведеною у додатку № 2 до цього договору.

Відповідно до п. 2.2 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Згідно з п. 3.3 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 газорозподільне підприємство транспортує природний газ у загальному потоці газу від пунктів приймання-передачі газу в ГРМ до пунктів призначення в обсягах, підтверджених оператором.

Відповідно до п. 3.6 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 обсяг про транспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаними сторонами актами наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ, що оформлюються на підставі даних комерційних вузлів обліку, визначених у додатку до договору.

Згідно з п. 3.9 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством.

Відповідно до п. 5.1 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюється за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб.м., встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, щ здійснює державне регулювання у сфері енергетики.

Згідно з п. 11.1 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині транспортування газу з 01.01.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або про перегляд його умов.

Додатковою угодою № 1 від 28.12.2015 до Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 сторони внесли зміни до п. 11.1 договору, зазначивши, що цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє в частині транспортування газу з 01.01.2015 до 31.12.2016, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку що за своєю правовою природою вказаний договір є договором про надання послуг з розподілу природного газу.

Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки, та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» розподіл природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким газорозподільне підприємство зобов'язується транспортувати природний газ, довірений йому замовником, газорозподільними мережами до пункту приймання-передачі газу та передати його споживачу, який відповідно до законодавства має право на одержання зазначеного газу, а замовник зобов'язується сплатити за доставку газу за встановленою в договорі платою.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» споживачі, крім теплогенеруючих організацій, оплачують вартість спожитого ними природного газу шляхом перерахування коштів виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритий в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами.

Згідно з ч. 8 ст. 18 Закону України «Про засади функціонування ринку природного газу» кошти перераховуються з поточних рахунків із спеціальним режимом використання для зарахування коштів, що надходять за спожитий природний газ, відкритих в установах уповноваженого банку гарантованими постачальниками та їх структурними підрозділами, згідно з алгоритмом розподілу коштів виключно на: 1) поточний рахунок із спеціальним режимом використання підприємства, що здійснює продаж природного газу гарантованому постачальнику; 2) поточний рахунок газотранспортного підприємства; 3) поточний рахунок газорозподільного підприємства; 4) поточний рахунок гарантованого постачальника.

Судом встановлено, що за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року позивач надав відповідачу послуги з розподілу природного газу на загальну суму 291007221 грн. 10 коп., а саме: у січні 2016 року - на суму 75380710 грн. 73 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 31.01.2016, у лютому 2016 року - послуги на суму 54055933 грн. 15 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 29.02.2016; у березні 2016 року - послуги на суму 52853965 грн. 73 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 31.03.2016; у квітні 2016 року - послуги на суму 18894095 грн. 15 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 30.04.2016; у травні 2016 року - послуги на суму 10928491 грн. 21 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 31.05.2016; у червні 2016 року - послуги на суму 9958217 грн. 94 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 30.06.2016; у липні 2016 року - на суму 11483101 грн. 14 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 30.07.2016; у серпні 2016 року на суму 10538200 грн. 54 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 31.08.2016; у вересні 2016 року на суму 10600160 грн. 68 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 30.09.2016; у жовтні 2016 року на суму 36314344 грн. 82 коп., що підтверджується актом приймання-передачі послуг від 31.10.2016.

Вказані акти приймання-передачі послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб позивача і відповідача (копії актів долучено позивачем до позовної заяви).

Звертаючись з даним позовом до суду (31.08.2016 - відповідно до вхідного реєстраційного штампу суду), позивач зазначив, що відповідач не у повному обсязі здійснив оплату за надані позивачем послуги з розподілу природного газу за період з січня 2016 року по липень 2016 року, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 42529271 грн. 19 коп.

Протягом розгляду справи позивачем було подано заяви про збільшення позовних вимог на суму вартості наданих послуг з розподілу природного газу за серпень 2016 року у розмірі 10538200 грн. 54 коп., за вересень 2016 року на суму 10600160 грн. 68 коп. т за жовтень 2016 року на суму 36314344 грн. 82 коп. (сума основного боргу), які були прийняті судом до розгляду, у зв'язку з чим розгляд справи в частині стягнення з відповідача суми основного боргу за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 здійснюється у розмірі 50365684 грн. 80 коп. (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої позивачем 29.11.2016).

Судом встановлено, сума основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп. була у повному обсязі сплачена відповідачем протягом розгляду справи

18.07.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що сума основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп. (за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року) станом на 18.07.2017 є повністю сплаченою відповідачем.

При цьому, позивачем було долучено до матеріалів справи оборотно-сальдову відомість з рахунку позивача про здійснені відповідачем оплати у період з 07.11.2016 по 24.05.2017; довідку ПАТ «Ощадний банк України» вих. № 16/2-05/2203 від 11.07.2017 про надходження у травні 2017 року від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» грошових коштів, довідку ПАТ «Альфа-Банк» вих. № 48746-83б/б від 12.07.2017 про надходження коштів від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» у період з 20.02.2017 по 31.03.2017.

Крім того, 27.07.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив, що наразі сума основного боргу за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 за спірний період (січень - жовтень 2016 року) повністю ним сплачена.

При цьому, відповідачем було долучено до матеріалів справи реєстр здійснених відповідачем платежів за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 у період з 02.11.2016 по 31.01.2017.

З доданих сторонами до матеріалів справи доказів вбачається, що станом на дату розгляду справи у суді сума основного боргу Публічного акціонерного товариства «Київенерго» за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 у розмірі 50365684 грн. 80 коп. (за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року) є сплаченою відповідачем.

Відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У відповідності до пункту 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

За таких обставин, враховуючи, що сума основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп. (заборгованість за надані позивачем послуги за період з січня 2016 року по жовтень 2016 року за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015) була сплачена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, суд дійшов висновку припинити провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» суми основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп. у зв'язку з відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог (відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, враховуючи подані як позивачем, так і відповідачем письмові пояснення про сплату відповідачем суми основного боргу, суд дійшов висновку, що між сторонами відсутній спір щодо стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп.

Водночас, між сторонами наявний спір щодо порядку здійснених позивачем зарахувань грошових коштів, що були сплачені відповідачем за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015.

Так, 18.08.2017 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач зазначив, що при здійсненні оплат відповідач у призначенні платежу не вказував періоду, за який здійснюється оплата. Належний облік платежів від відповідача здійснювався позивачем відповідно до п. 5.5 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015. При цьому, позивач зазначив, що зарахування оплати в якості погашення вже існуючої заборгованості можлива лише з волі позивача, що чітко передбачено частиною 2 п. 5.7 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015. Графік погашення заборгованості відповідачем також не пропонувався, хоча таке право передбачено п. 5.7 договору.

Таким чином, оскільки сторони не узгоджували графік погашення заборгованості, позивач самостійно на власний розсуд визначав, як саме зараховувати здійснені відповідачем оплати - в якості погашення поточної заборгованості або в погашення найдавнішої заборгованості.

Водночас, 27.07.2017 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, в яких відповідач зазначив що позивач здійснені відповідачем оплати зараховував в погашення заборгованості, яка виникла не в найдавніший період, а в зручні для себе періоди з метою штучного збільшення періоду прострочення виконання зобов'язання. Відповідач зауважив, що він при здійсненні платежів вказував лише реквізити договору, з огляду на що здійснені ним оплати повинні зараховуватись для погашення заборгованості з найдавнішим періодом її виникнення.

Суд вважає твердження відповідача обґрунтованими з огляду на таке.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою НБУ від 21.01.2004 № 22.

Відповідно до п. 2.1 Інструкції розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. У бланках форм розрахункових документів допускається застосування як слова "отримувач", так і слова "одержувач".

Згідно з п. 3.8 Інструкції реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Суд зазначає, що у випадку зазначення платником чіткого призначення платежу (місяць надання послуг) здійснена платником оплата повинна зараховуватись в оплату місця надання послуг, що вказаний у призначенні платежу. При цьому, самостійна зміна отримувачем коштів призначення платежу, вказаного платником у платіжному документі, суперечить положенням Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22.

Водночас, питання віднесення платежу, у призначенні якого не зазначено періоду надання послуг (місяця надання послуг), має визначатись одержувачем відповідно до умов договору між платником та одержувачем коштів таким чином: якщо порядок зарахування коштів врегульовано у договорі між платником та одержувачем коштів - згідно з положенням договору; якщо відповідні застереження відсутні у договорі та у разі заборгованості - платежі мають відноситись на погашення заборгованості в хронологічному порядку, тобто починаючи з такої (заборгованості), що виникла у найдавніший період, до повного її погашення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 01.06.2016 у справі № 921/942/15-г/15 та у постанові Вищого господарського суду України від 05.02.2014 у справі № 920/798/13.

Саме вказаний порядок зарахування узгоджується із загальними засадами добросовісності та розумності поведінки сторін зобов'язання.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в іншій формі.

Таким чином, у випадку отримання позивачем платежу без конкретного призначення платежу за відсутності чіткого погодження сторонами умов договору щодо даного питання та за наявності заборгованості боржника за попередні періоди, кредитор повинен здійснювати зарахування такого платежу саме в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (строк виконання зобов'язання щодо якої настав раніше), так як в протилежному випадку - виникають обставини щодо створення умов для збільшення періоду нарахування штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат, а отже і завдання шкоди боржнику внаслідок зловживання кредитором своїм правом, що протирічить імперативним приписам ч. 3 ст. 13 Цивільного кодексу України.

Згідно з п. 5.5 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 оплата вартості послуг за транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами у договорі. У випадку недоплати за фактично про транспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник проводить остаточний розрахунок не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим.

При цьому, відповідно до п. 5.7 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 у разі виникнення у замовника заборгованості з оплати послуг з транспортування природного газу ГРМ сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, складають графік погашення заборгованості, який є додатком до договору. У разі відсутності графіка погашення заборгованості газорозподільне підприємство має право грошові кошти, отримані від замовника за послуги з транспортування природного газу ГРМ в поточному розрахунковому періоді, зараховувати в рахунок погашення існуючої заборгованості замовника з найдавнішим строком її виникнення.

Суд зазначає, що сторонами не надано суду доказів складання графіку погашення заборгованості за спірний період, враховуючи обставини виникнення заборгованості у відповідача за договором.

Водночас, визначена договором умова щодо права позивача у випадку відсутності такого графіку погашення зараховувати сплачені грошові кошти в рахунок погашення заборгованості боржника з найдавнішим строком її виникнення - не приймається судом як така, що належним чином визначає погодження сторонами порядку зарахування грошових коштів за умов відсутності чіткого призначення платежу та наявності заборгованості за попередні періоди, так як однозначно не встановлює чіткий порядок дій сторін щодо зарахування таких коштів, а лише визначає право кредитора на власний розсуд здійснювати таке зарахування.

Крім того, суд зазначає, що умова, викладена у п. 5.7 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015, по суті, врегульовує і ті випадки, коли платником зазначається чітке призначення платежу, однак кредитор все одно має право на зарахування вказаної оплати в рахунок погашення найдавнішої заборгованості, що суперечить імперативним приписам закону щодо відсутності права у кредитора на зміну призначення платежу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з умов Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 не вбачається чіткого волевиявлення сторін щодо однозначного погодження порядку зарахування грошових коштів у випадку відсутності чіткого призначення платежу та наявності заборгованості за попередній період, що враховуючи висновки суду щодо можливості кредитора реалізувати свої права, не допускаючи зловживань такими права, тобто не завдаючи шкоди боржнику (не допускати штучного створення обставин щодо створення умов для збільшення періоду нарахування штрафних санкцій, відсотків за користування чужими грошовими коштами та інфляційних втрат), беручи до уваги загальні засади добросовісності та розумності поведінки сторін зобов'язання, - свідчить про обґрунтованість зарахування часткових оплат без чіткого призначення платежу за наявності заборгованості за попередні періоди саме в рахунок погашення заборгованості, що виникла із зобов'язань, строк виконання яких настав раніше (в найдавнішу заборгованість).

З наявних в матеріалах справи доказів (реєстрів платежів по договору, довідок банків про надходження грошових коштів від відповідача, платіжних доручень) вбачається, що всі здійснені відповідачем оплати за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 не містять чіткого призначення платежу (конкретного місяця надання послуг), а відповідачем вказувалось лише реквізити Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 при здійсненні часткових оплат.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сплачені відповідачем грошові кошти за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 повинні були бути зараховані позивачем в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (в порядку черговості її виникнення).

За таких обставин, суд вважає необгрунтованими твердження позивача про те, що зарахування сплачених відповідачем грошових коштів в рахунок погашення найдавнішої заборгованості є виключно його правом, у зв'язку з чим позивач самостійно на власний розсуд визначав, як саме зараховувати здійснені відповідачем оплати - в якості погашення поточної заборгованості або в погашення найдавнішої заборгованості.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 в частині здійснення оплати за надані позивачем послуги з розподілу природного газу, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 15275683 грн. 57 коп., а саме: 12313682 грн. 33 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у січні 2016 року; 1713585 грн. 03 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у лютому 2016 року; 174778 грн. 82 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у червні 2016 року; 483687 грн. 82 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у липні 2016 року; 91870 грн. 12 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у серпні 2016 року; 498079 грн. 46 коп. пені за прострочення оплати послуг, наданих у жовтні 2016 року (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.11.2016 та з урахуванням розрахунку, долученого до матеріалів справи 18.08.2017 на виконання вимог ухвали суду).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 7.2.1 Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 у разі порушення замовником строків оплати із замовника стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Судом встановлено, що з наданого позивачем розрахунку пені, долученого до заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.11.2016, вбачається, що розрахунок пені був здійснений позивачем відповідно до положень ч. 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України, тобто протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане (щодо кожного простроченого платежу окремо з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат).

Однак, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені (доданий до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016), суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки, як встановлено судом, здійснені відповідачем часткові оплати у зв'язку з відсутністю чіткого призначення платежу (місця надання послуг) позивач повинен був зараховувати в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (в порядку черговості), що позивачем зроблено не було (враховуючи надані позивачем письмові пояснення по справі 18.08.2017).

При цьому, 29.11.2016 відповідачем було долучено до матеріалів справи власний контррозрахунок пені, здійснений з урахуванням того, що здійснені відповідачем оплати повинні були бути зараховані в рахунок погашення найдавнішої заборгованості.

Суд зазначає, що наданий відповідачем контррозрахунок пені є обгрунтованим в частині періодів нарахування пені та сум, на яку нараховується пеня (з урахуванням часткових оплат).

Водночас, як вбачається з наданого відповідачем контррозрахунку пені, відповідачем було здійснено нарахування пені за прострочення оплати послуг за березень, квітень, травень 2016 року.

Однак, суд зазначає, що позивач не заявляє до стягнення з відповідача пеню, нараховану за прострочення оплати послуг, наданих у березні, квітні та травні 2016 року (враховуючи наданий позивачем розрахунок пені, долучений до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016).

З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок пені в межах заявлених позивачем періодів нарахування (за прострочення оплати послуг, наданих у січні, лютому, червні, липні, серпні та жовтні 2016 року), враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати.

За розрахунком суду, обґрунтованим розміром пені за прострочення оплати відповідачем послуг за січень 2016 року є пеня у сумі 1448122 грн. 64 коп.; за лютий 2016 року - пеня у сумі 1371776 грн. 90 коп.; за червень 2016 року - пеня у сумі 174778 грн. 82 коп. (у розмірі, заявленому позивачем); за липень 2016 року - пеня у сумі 483687 грн. 82 коп. (у розмірі, заявленому позивачем); за серпень 2016 року - пеня у сумі 91870 грн. 12 коп. (у розмірі, заявленому позивачем); за жовтень 2016 року - пеня у сумі 498079 грн. 46 коп. (у розмірі, заявленому позивачем), що разом становить 4068315 грн. 76 коп.

При цьому, 26.07.2017 до Господарського суду міста Києва від Публічного акціонерного товариства «Київенерго» надійшло клопотання про зменшення розміру пені, в якому відповідач просив суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 99%.

Вказане клопотання відповідача обґрунтоване тим, що сума основного боргу була сплачена ним під час розгляду справи. Крім того, відповідач зазначив, що станом на 31.03.2017 дебіторська заборгованість за товари, роботи та послуги складає 6,7 млрд. грн., поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи та послуги становить 4,6 млрд. грн.

Водночас, у письмових поясненнях, поданих 18.07.2017, позивач зазначив, що Публічне акціонерне товариство «Київгаз» в межах 66% від розміру пені підтримує застосування судом права, передбаченого ч. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За змістом ч. 3 ст. 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16.

Суд зазначає, що суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Київгаз» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» пені у розмірі, заявленому позивачем, а саме у сумі 15275683 грн. 57 коп.

При цьому, за розрахунком суду, обґрунтованим розміром пені є 4068315 грн. 76 коп.

Таким чином, з огляду на суму, на яку нараховано пеню (сума основного боргу 50365684 грн. 80 коп.), пеня у розмірі 4068315 грн. 76 коп. (яка визнана обґрунтованою за розрахунком суду) не є надмірно великою порівняно із збитками кредитора (враховуючи правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 14.09.2016 у справі № 6-473цс16).

При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що підтверджують тяжкий майновий стан Публічного акціонерного товариства «Київенерго» станом на дату розгляду справи у суді.

Так, до клопотання про зменшення розміру пені, відповідачем долучено копію Балансу (звіту про фінансовий стан) станом на 31.03.2017, копію Звіту про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за січень-грудень 2016 року та копію Звіту про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за січень - червень 2017 року.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів тяжкого майнового стану відповідача, складених станом на дату розгляду справи у суді (12.09.2017) відповідачем суду не надано.

При цьому, суд приймає до уваги обставини сплати відповідачем протягом судового розгляду справи суми основного боргу за Договором № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 за січень-жовтень 2016 року, однак судом також враховано і тривалість розгляду судом справи (позовна заява надійшла до суду 31.08.2016), зокрема, у зв'язку з призначення судом експертизи за клопотанням відповідача та нездійснення відповідачем оплати вартості експертизи.

Водночас, суд зазначає, що письмові пояснення позивача про те, що він не заперечує щодо зменшення розміру пені на 34% (до 66 %) стосувалися саме того розміру пені, який був заявлений до стягнення позивачем, тобто 15275683 грн. 57 коп. (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016); 34% від суми заявленої до стягнення з відповідача позивачем пені становить 10081951 грн. 16 коп. Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази волевиявлення позивача щодо погодження на зменшення розміру пені саме від тієї суми, яка визнана судом як обґрунтована до стягнення.

Суд зазначає, що майнові та інші інтереси сторін, врахування яких є обов'язковим при вирішенні питання щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій, є оціночним поняттям. При цьому, вирішальне значення має волевиявлення сторін, яке було досягнуто при укладенні договору, з якого виникла заборгованість, так як при укладенні договору волевиявлення сторін, за загальним правилом, спрямоване на погодження умов договору таким чином, щоб це відповідало їх майновим та іншим інтересам, тобто сторонами досягається необхідний баланс інтересів. У зв'язку з викладеним, виконання умов договору є обов'язковим для сторін, в тому числі щодо порядку та умов відповідальності за невиконання договору та відповідно діє презумпція збалансованості інтересів контрагентів за договором. Отже, дослідження судом питання щодо балансу інтересів сторін в межах розгляду судом питання щодо зменшення штрафних санкцій - повинно здійснюватись лише в межах тих обставин, які не були та не могли бути враховані сторонами при укладенні договору. Відповідачем не було надано суду доказів наявності таких обставин.

Втім, враховуючи, що за розрахунком суду, обґрунтований розмір пені у сумі 4068315 грн. 76 коп. не є надмірно великим порівняно із збитками кредитора (з сумою основного боргу), суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача (на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України), так як саме обставина щодо неспіврозмірності розміру штрафних санкцій із розміром збитків є матеріальною підставою для зменшення розміру таких санкцій, виходячи з норм ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України. При цьому, аналіз інших обставин справи, які мають істотне значення (ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу), повинен здійснюватись лише після встановлення наявності обставини щодо неспіврозмірності розміру штрафних санкцій із розміром збитків, яка, за висновками суду, відсутня.

Крім того, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у загальному розмірі 1352594 грн. 62 коп., а саме: 1075349 грн. 50 коп. 3% річних прострочення оплати послуг, наданих у січні 2016 року; 148910 грн. 76 коп. 3% річних за прострочення оплати послуг, наданих у лютому 2016 року; 17245 грн. 58 коп. 3% річних за прострочення оплати послуг, наданих у червні 2016 року; 48650 грн. 82 коп. 3% річних за прострочення оплати послуг, наданих у липні 2016 року; 9072 грн. 30 коп. 3% річних за прострочення оплати послуг, наданих у серпні 2016 року; 53365 грн. 66 коп. 3% річних за прострочення оплати послуг, наданих у жовтні 2016 року (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої 29.11.2016 та з урахуванням розрахунку, долученого до матеріалів справи 18.08.2017 на виконання вимог ухвали суду).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних (доданий до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016), суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки, як встановлено судом, здійснені відповідачем часткові оплати у зв'язку з відсутністю чіткого призначення платежу (місця надання послуг) позивач повинен був зараховувати в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (в порядку черговості), що позивачем зроблено не було (враховуючи надані позивачем письмові пояснення по справі 18.08.2017).

При цьому, 29.11.2016 відповідачем було долучено до матеріалів справи власний контррозрахунок 3% рчних, здійснений з урахуванням того, що здійснені відповідачем оплати повинні були бути зараховані в рахунок погашення найдавнішої заборгованості.

Суд зазначає, що наданий відповідачем контррозрахунок 3% річних є обгрунтованим в частині періодів нарахування 3% річних та сум, на яку нараховується 3% річних (з урахуванням часткових оплат).

Водночас, як вбачається з наданого відповідачем контррозрахунку 3% річних, відповідачем було здійснено нарахування 3% річних за прострочення оплати послуг за березень, квітень, травень 2016 року.

Однак, суд зазначає, що позивач не заявляє до стягнення з відповідача 3% річних, нараховані за прострочення оплати послуг, наданих у березні, квітні та травні 2016 року (враховуючи наданий позивачем розрахунок 3% річних, долучений до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016).

З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок 3% річних в межах заявлених позивачем періодів нарахування (за прострочення оплати послуг, наданих у січні, лютому, червні, липні, серпні та жовтні 2016 року), враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати.

За розрахунком суду, обґрунтованим розміром 3% річних за прострочення оплати відповідачем послуг за січень 2016 року є 3% річних у сумі 98743 грн. 82 коп.; за лютий 2016 року - 3% річних у сумі 95538 грн. 00 коп.; за червень 2016 року - 3% річних у сумі 17245 грн. 58 коп. (у розмірі, заявленому позивачем); за липень 2016 року - 3% річних у сумі 48139 грн. 46 коп.; за серпень 2016 року - 3% річних у сумі 9072 грн. 30 коп. (у розмірі, заявленому позивачем); за жовтень 2016 року - у сумі 53365 грн. 66 коп. (у розмірі, заявленому позивачем), що разом становить 322104 грн. 82 коп.

Таким чином, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київгаз» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 3% річних у розмірі 1352594 грн. 62 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 322104 грн. 82 коп.

Також, позивачем було заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2949166 грн. 78 коп., нараховані за період з березня 2016 року по травень 2016 року (відповідно до заяви про збільшення позовних вимог, поданої до суду 29.11.2016).

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

У п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат (доданий до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016), суд дійшов висновку в його необгрунтованості, оскільки, як встановлено судом, здійснені відповідачем часткові оплати у зв'язку з відсутністю чіткого призначення платежу (місця надання послуг) позивач повинен був зараховувати в рахунок погашення найдавнішої заборгованості (в порядку черговості), що позивачем зроблено не було (враховуючи надані позивачем письмові пояснення по справі 18.08.2017).

При цьому, 12.09.2016 відповідачем було долучено до матеріалів справи власний контррозрахунок інфляційних втарат, здійснений з урахуванням того, що здійснені відповідачем оплати повинні були бути зараховані в рахунок погашення найдавнішої заборгованості.

Суд зазначає, що наданий відповідачем контррозрахунок інфляційних втрат є обгрунтованим в частині періодів нарахування інфляційних втрат та сум, на яку нараховуються інфляційні втрати (з урахуванням часткових оплат).

Водночас, як вбачається з наданого відповідачем контррозрахунку інфляційних втрат, відповідачем було здійснено нарахування за період з лютого 2016 року по жовтень 2016 року.

Однак, суд зазначає, що позивач не заявляє до стягнення з відповідача інфляційні втрати нараховані за лютий 2016 року, червень - жовтень 2016 року (враховуючи наданий позивачем розрахунок, долучений до заяви про збільшення позовних вимог від 29.11.2016).

З огляду на викладене, суд здійснив власний розрахунок інфляційних втрат в межах заявлених позивачем періодів нарахування (за березень - травень 2016 року), враховуючи здійснені відповідачем часткові оплати.

За розрахунком суду, обґрунтованим розміром інфляційних втрат за період з березня по травень 2016 року є 1290218 грн. 45 коп., у зв'язку з чим позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київгаз» в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» інфляційних втрат у розмірі 2949166 грн. 78 коп. підлягають частковому задоволенню у розмірі 1290218 грн. 45 коп.

14.11.2016 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в яком відповідач зазначив, що оплата вартості наданих позивачем послуг здійснювалась не лише через поточні рахунки Публічного акціонерного товариства «Київенерго» у встановленому договором порядку, а й через рахунки зі спеціальним режимом використання, відкриті у ПАТ «Державний ощадний банк України» на виконання постанови КМУ від 18.06.2014 № 217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки». Відповідач зазначив, що на виконання вказаного Порядку Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики ат комунальних послуг (НКРЕКП) у 2016 році постановами від 29.01.2016 № 125, від 29.02.2016 № 268, від 03.03.2016 № 290, від 31.03.2016 № 512, від 29.04.2016 № 771, від 31.05.2016 № 868, від 30.06.2016 № 1195, від 29.07.2016 № 1337, від 30.08.2016 № 1488 були затверджені реєстри нормативів перерахування коштів Публічному акціонерному товариству «Київгаз» як оператору газорозподільної системи на відповідний розрахунковий місяць. Однак, на січень 2016 року НКРЕКП не був затверджений норматив перерахування коштів для Публічного акціонерного товариства «Київгаз», що призвело до прострочення оплати не з вини Публічного акціонерного товариства «Київенерго».

Враховуючи викладене, відповідач зазначив, що відсутні підстави для стягнення з нього пені, 3% річних та інфляційних втрат, оскільки з Прийняттям порядку та відкриттям рахунків зі спеціальним режимом використання було змінено порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору про розподіл природного газу.

Однак, суд вважає вказані твердження відповідача необгрунтованими, так як Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, не змінює порядку та строків проведення розрахунків між сторонами, а визначає механізм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу (п. 1 Порядку).

Крім того, станом на дату укладення між сторонами Договору № 167-15 на розподіл природного газу - 02.02.2015, вказаний Порядок вже був чинним.

При цьому, обов'язок з оплати вартості наданих позивачем послуг з розподілу природного газу відповідно до умов Договору № 167-15 на розподіл природного газу від 02.02.2015 покладено саме на відповідача як на замовника, з огляду на що обставини незатвердження НКРЕКП нормативу перерахування коштів на січень 2016 року не є підставою, яка звільняє відповідача від сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення оплати вартості послуг.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Судовий збір в частині позовних вимог, щодо яких суд дійшов висновку припинити провадження у справі (в частині суми основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп.), покладається на відповідача як на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір (у зв'язку зі сплатою суми основного боргу після звернення позивача з даним позовом до суду).

В іншій частині позовних вимог судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог на підставі ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 43, ч.ч. 1, 2 ст. 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, ст.ст. 82, 82-1, ст.ст. 84 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження в частині позовних вимог про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» суми основного боргу у розмірі 50365684 грн. 80 коп.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 00131305) на користь Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (01103, м. Київ, вул. Михайла Бойчука, буд. 4Б; ідентифікаційний код: 03346331) пеню у розмірі 4068315 (чотири мільйони шістдесят вісім тисяч триста п'ятнадцять) грн. 76 коп., 3% річних у розмірі 322104 (триста двадцять дві тисячі сто чотири) грн. 82 коп., інфляційні втрати у розмірі 1290218 (один мільйон двісті дев'яносто тисяч двісті вісімнадцять) грн. 45 коп. та судовий збір у розмірі 165631 (сто шістдесят п'ять тисяч шістсот тридцять одна) грн. 35 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 25.09.2017

Суддя І.М. Отрош