Рішення № 69112629, 18.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017Справа №910/4749/16Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до Малого приватного підприємства «АКВАДОН», Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання недійсною додаткової угоди та повернення майна, за участю представників позивача-1 - не з'явився позивача-2 - Коломійця В.С., довіреність №225-КМГ-2926 від 28.08.2017 року, позивача-3 - Коломійця В.С., довіреність №062/01/10-118 від 06.01.2017 року, відповідача-1 - Дорошенка А.М., договір №б/н від 09.02.2015 року, відповідача-2 - не з'явився, третьої особи - не з'явився, прокурора - Вакулюк Д.С., посвідчення №041070 від 03.02.2016 року,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні господарського суду м. Києва знаходилась справа № 910/4749/16 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства культури України, 2) Київської міської ради, 3) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до Малого приватного підприємства «АКВАДОН» та Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у місті Києві про визнання недійною додаткової угоди та повернення майна.

Позов мотивований тим, що спірна додаткова угода до інвестиційного договору суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007р., оскільки фактично у відповідності до додаткової угоди №3 від 25.12.2008р. було відчужено об'єкт нерухомого майна з порушенням порядку, що визначений наведеними вище нормативно-правовими актами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 12.12.2016 (суддя Спичак О.М.) в позові відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 (колегія у складі суддів: Хрипуна О.О., Іоннікової І.А., Коротун О.М.) рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2016 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.07.2017 року касаційну скаргу задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року у справі № 910/4749/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до господарського суду м. Києва.

Після автоматичного розподілу справу №910/4749/16 20.07.2017 року передано для розгляду судді Чебикіній С.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2017 року справу №910/4749/16 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 09.08.2017 року.

04.08.2016 року позивачем-2 через канцелярію надано заяву про визнання причин пропуску позовної давності поважними, в якій він просив суд у разі встановлення факту пропущення позовної давності, визнати причини її пропуску поважними.

04.08.2016 року позивачем-3 через канцелярію надано заяву про визнання причин пропуску позовної давності поважними, в якій він просив суд у разі встановлення факту пропущення позовної давності, визнати причини її пропуску поважними.

09.08.2016 року відповідачем-1 через канцелярію надано заяву про застосування позовної давності, а також відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Представники позивача-1, відповідача-2 та третьої особи в судове засідання 18.09.2017 року не з'явилися, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представників позивача-1, відповідача-2 та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за відсутності представників позивача та третьої особи, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача-2, позивача-3, відповідача-1 та прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги прокурора про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 25.12.2008 до інвестиційного договору № 9 від 07.04.2006 про реконструкцію нежитлового будинку з надбудовою та прибудовою по вул. П. Сагайдачного, 20/2 (садиба), у місті Києві, яку укладено 25.12.2008 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт", малим приватним підприємством "Аквадон" та комунальним підприємством "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт"; та про зобов'язання малого приватного підприємства "Аквадон" повернути територіальній громаді м. Києва в особі Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) нежитловий будинок площею 1979,80 кв. м. по вул. П. Сагайдачного, 20/2 (садиба) (літ. А) та нежитловий будинок площею 500,80 кв. м. по вул. П.Сагайдачного, 20/2 (садиба) (літ. Б) загальною вартістю у місті Києві. З тих підстав, що спірна додаткова угода до інвестиційного договору суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007р., оскільки фактично у відповідності до додаткової угоди №3 від 25.12.2008р. було відчужено об'єкт нерухомого майна з порушенням порядку, що визначений наведеними вище нормативно-правовими актами.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За приписами ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади; прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

У ч.ч.1, 5, 6 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вказано, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно ч. 1. ст.4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на момент укладання договору №9 від 07.04.2006р.) об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (в редакції, чинній на момент укладання договору №9 від 07.04.2006р.), основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

За приписами ст.22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право, в тому числі, встановлювати порядок утримання та експлуатації об'єктів, розташованих у місті, та прилеглої до них території, правила благоустрою, торговельного, побутового, транспортного, житлово-комунального та іншого соціально-культурного обслуговування, визначати особливості землекористування та використання інших природних ресурсів.

Рішенням №528/1189 від 04.05.2007р. Київською міською радою було затверджено Положення про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Відповідно до п.4.1 вищевказаного Положення при проведенні інвестиційного конкурсу питання набуття права власності на майно (будинки, споруди, приміщення, горища тощо), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва (у т. ч. району) може вирішуватись шляхом надання цього майна у власність або довгострокову оренду переможцеві інвестиційного конкурсу у відповідності до даного Положення після реалізації інвестиційного проекту та прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію у встановленому порядку. Підставою оформлення права власності або довгострокової оренди на майно є акт державної комісії щодо прийняття об'єкта в експлуатацію. При цьому, переможець конкурсу відповідно до рішення Комісії та умов інвестиційного конкурсу зобов'язаний, після введення об'єкта в експлуатацію, повернути до комунальної власності територіальної громади м. Києва (та/або району) частину об'єкта інвестування площею не меншою за існуючу на початок передінвестиційної роботи, або здійснити грошову компенсацію цієї частки відповідно до грошової оцінки її вартості відповідно до умов інвестиційного конкурсу.

Частиною 1 ст.18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об'єкти культурної спадщини, що є пам'ятками (за винятком пам'яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно ст.1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкт культурної спадщини - це визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; пам'ятка - це об'єкт культурної спадщини, який внесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 1 ст.13 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України. Із занесенням до Реєстру на об'єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи поширюється правовий статус пам'ятки.

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: а) пам'ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини; б) пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання (ч.1 ст.14 Закону України «Про охорону культурної спадщини»).

16.12.2004р. прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень якого об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури республіканського чи місцевого значення відповідно до Закону УРСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», до вирішення питання про їх включення (виключення) до Реєстру вважаються пам'ятками відповідно національного чи місцевого значення.

Так, відповідно до пункту 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» Кабінет Міністрів України був зобов'язаний протягом шести місяців з дня опублікування цього Закону внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції про приведення Законів України у відповідність із цим Законом та забезпечити прийняття нормативно-правових актів, спрямованих на його виконання.

Статтею 1 Закону України «Про тимчасову заборону приватизації пам'яток культурної спадщини» заборонено приватизацію пам'яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно із пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов'язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам'яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.

Відповідно до Постанови №970 від 24.08.1963р. Ради Міністрів Української РСР «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР» до списку пам'ятників архітектури, що перебувають під охороною держави» було внесено, в тому числі, будинок, розташований по вул. Жданова, 20 (що була у подальшому перейменована на вулицю Сагайдачного).

У відповідності до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного майна» приватизація державного майна - це платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

У ч.4 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що рішенням №322/1532 від 24.06.2004р. Київської міської ради «Про затвердження переліку нежилих будинків комунальної власності територіальної громади міста Києва, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти» нежитлові приміщення площею 2 575,8 кв.м. по вул. П. Сагайдачного, 20/2 у м. Києві (садиба) включено до переліку об'єктів, які підлягають реконструкції або реставрації за залучені кошти.

Так, за результатами проведеного конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції нежилих будинків по вул. Сагайдачного, 20/2 літ. «А» та літ. «Б», переможцем якого визначено Мале приватне підприємство «АКВАДОН», 07.04.2006р. між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (замовник), Комунальним підприємством «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» (служба замовника) та Малим приватним підприємством «АКВАДОН» (інвестор) було укладено інвестиційний договір №9 про реконструкцію нежилого будинку з надбудовою та прибудовою по вул. Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба) в м. Києві (надалі - договір), предметом якого відповідно до п.1 є реалізація інвестиційного проекту з реконструкції нежилого будинку за адресою: м. Київ, вул. Петра Сагайдачного, 20/2 (садиба) на умовах визначених конкурсом по залученню інвесторів для реконструкції будинку, затвердженого протоколом конкурсної комісії від 23.12.2005 № 17.

Відповідно до п. 2.6 договору інвестор зобов'язався розробити концепцію реконструкції та будівництва, для чого замовити передпроектні роботи, за власний рахунок забезпечити фінансування всіх витрат, пов'язаних з реконструкцією та будівництвом об'єкту інвестування, погодити та підписати графік фінансування реконструкції та будівництва об'єкту інвестування та загальні строки виконання всього комплексу робіт, і після введення об'єкта інвестування в експлуатацію передати до комунальної власності територіальної громади міста Києва 3 500 (три тисячі п'ятсот) кв.м. нежилих приміщень в будинку, забезпечити належне утримання майна, що передається у власність інвестору.

Пунктом 4.1 договору сторонами визначено наступний порядок використання результатів реконструкції та будівництва об'єкту інвестування: площа нежилих приміщень в обсязі 3 500 кв.м. передається до комунальної власності територіальної громади м. Києва; решта площі нежилих та житлових приміщень передається інвестору. Право власності інвестора на майно виникає після введення об'єкту інвестування в експлуатацію і оформлюється у відповідності до діючого законодавства.

Рішенням №95/95 від 28.08.2008р. Київської міської ради «Про передачу малому приватному підприємству «АКВАДОН» під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва» відповідно до ст. 327 Цивільного кодексу України, п. 30 ч. 1 ст. 26, ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», враховуючи, що Мале приватне підприємство «АКВАДОН» є переможцем конкурсу із залучення інвесторів до реконструкції або реставрації нежилих будинків, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва та звернення Малого приватного підприємства «АКВАДОН», Київською міською радою вирішено: передати Малому приватному підприємству «АКВАДОН» під реконструкцію нежилі будинки комунальної власності територіальної громади міста Києва на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А площею 2 075,4 кв.м. та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б площею 495,9 кв. м. (садиба) у Подільському районі міста Києва за умови компенсації вартості, визначеної звітом про оцінку вартості згаданих нежилих будинків; Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) забезпечити проведення незалежної оцінки вартості нежилих будинків, зазначених у пункті 1 цього рішення; Малому приватному підприємству «АКВАДОН» перерахувати кошти до міського бюджету за нежилі будинки на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва; після виконання пункту 3 цього рішення Головному управлінню комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) підписати акти приймання-передачі у власність Малому приватному підприємству «АКВАДОН» нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва.

25.12.2008р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 3 до договору №9 від 07.04.2006р., відповідно до умов якої вирішено викласти останній абзац п. 4.1 Інвестиційного договору в наступні редакції: «За умови компенсації інвестором вартості об'єкта інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкта та підписання акта приймання-передачі у власність, інвестор набуває право власності на цей об'єкт».

На підставі п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди №3 від 25.12.2008р.) Малим приватним підприємством «АКВАДОН» було перераховано до міського бюджету грошові кошти у загальному розмірі 15 159 840,00 грн. в якості компенсації вартості спірного об'єкта інвестування, що підтверджується платіжними дорученнями №2 від 26.02.2009 та №1 від 15.10.2009р.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи акту приймання-передачі

№552 від 03.11.2009р., що підписаний та належним чином завірений сторонами, на виконання умов інвестиційного договору та додаткової угоди №3 від 25.12.2008р., 03.11.2009р. замовник передав, а інвестор прийняв у власність нежилі будинки на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2, літ.А площею 1 979,8 кв.м. та літ. Б площею 500,8 кв.м.

04.11.2009р. згідно наказу №916-В від 04.11.2009р. Головного управління комунальної власності м. Києва Малому приватному підприємству «АКВАДОН» було видано свідоцтва про право власності серії САС № 741870, та серії САС № 741871, що посвідчують належність нежилого будинку площею 1 979,8 кв.м., який розташований в м. Києві по вул. Сагайдачного Петра № 20/2 (літера А) та нежилого будинку площею 500,8 кв.м., який розташований в м. Києві по вул. Сагайдачного Петра № 20/2 (літера Б).

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014року у справі №910/16562/14 за позовом Заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Міністерства культури України, Департаменту комунальної власності м. Києва до Київської міської ради про визнання недійсним рішення №95/95 від 28.08.2008р. Київської міської ради «Про передачу Малому приватному підприємству «АКВАДОН» під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - Б (садиба) у м. Києві позовні вимоги було задоволено: визнано недійсним рішення №95/95 від 28.08.2008р. Київської міської ради «Про передачу Малому приватному підприємству «АКВАДОН» під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - Б (садиба) у м. Києві та розподілено судові витрати.

Вищевказане судове рішення залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2015р. та постановою Вищого господарського суду України від 20.05.2015р.

Відповідно до положень ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, вищезазначеним судовим рішенням від 02.12.2014р. встановлено, що оспорюване рішення Київської міської ради не відповідає вимогам чинного законодавства (зокрема, але не виключно, і рішенню Київської міської ради за №528/1189 від 24.05.2007р., Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про охорону культурної спадщини») і порушує право власності територіальної громади, що відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України, ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Оскільки рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2014року у справі №910/16562/14 визнано недійсним рішення №95/95 від 28.08.2008р. Київської міської ради «Про передачу Малому приватному підприємству «АКВАДОН» під реконструкцію нежилих будинків на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 - Б (садиба) у м. Києві та в матеріалах справи відсутні докази реалізації інвестиційного проекту, що є предметом договору № 9 від 07.04.2006., Акт державної комісії щодо прийняття об'єкта в експлуатацію суду не надано., листом № 7/26-54/2107/09 від 21.07.2014 Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві повідомила, що реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації не здійснювалась, документів на підтвердження реалізації інвестиційного проекту за договором № 9 від 07.04.2006 не надано, питання можливості набуття інвестором прав власності на об'єкт інвестування залежить від фактичної реалізації інвестиційного проекту та прийняття об'єкта інвестування в експлуатацію у встановленому порядку, відповідачем 1 не спростовано посилання заступника прокурора міста Києва в позовній заяві на те, що інвестиційний проект не було реалізовано, в розумінні ст. 34 Господарського кодексу України ним не надано належних доказів реалізації інвестиційного проекту та прийняття об'єкта в експлуатацію, погодження у додатковій угоді № 3 від 25.12.2008 до договору № 9 від 07.04.2006 набуття інвестором права власності на об'єкт інвестування за умови компенсації інвестором вартості об'єкта інвестування, визначеної звітом про оцінку вартості цього об'єкта та підписання акта приймання-передачі, до моменту реалізації інвестиційного проекту є таким, що суперечить Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджене рішенням № 528/1189/ від 24.05.2007 року, то спірна додаткова угода не відповідає вимогам вищенаведеного законодавства України.

13.04.2016 року відповідачем через канцелярію суду було надано заяву про застосування до спірних правовідносин строку позовної давності, у зв'язку з чим він просив в позові відмовити.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Прокурор та позивачі 2, 3 посилаються, як на підставу того, що строк позовної давності не було пропущено на те, що спірну додаткову угоду до інвестиційного договору було укладено з відповідачами на виконання рішення Київради від 28.08.2008 року №95/95, яке визнано недійсним у іншому судовому провадженні у справі №910/16562/14, що набрало законної сили 23.02.2015 року. Саме з вказаною датою прокурор та позивачі 2, 3 і пов'язують момент початку відліку строку позовної давності.

Проте, відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається за загальним правилом від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Прокурор в позові просив суд визнати спірну додаткову угоду недійсною та повернути майно з аналогічних підстав, що і у справі №910/16562/14 за його позовом про визнання рішення Київради від 28.08.2008 року №95/95 недійсним, а саме з підстав, що спірна додаткова угода до інвестиційного договору суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007р., оскільки фактично у відповідності до додаткової угоди №3 від 25.12.2008р. було відчужено об'єкт нерухомого майна з порушенням порядку, що визначений наведеними вище нормативно-правовими актами.

Юридичні факти відносно набуття об'єкту та процедурні порушення укладення оспорюваного правочину, на підставі чого було подано дану позовну заяву, відбулись - 07.04.2006 року (укладення між сторонами інвестиційного договору), 28.08.2008 року (прийняття рішенням Київської міської ради №95/95 «Про передачу МПП «АКВАДОН» під реконструкцію Об'єкту») та 25.12.2008 року (укладення між сторонами спірної додаткової угоди).

Таким чином, позивачам по справі стало або могло бути відомо про те що спірна додаткова угода суперечить вимогам Закону України «Про приватизацію державного майна», Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств», Закону України «Про охорону культурної спадщини» та Положенню про порядок проведення інвестиційних конкурсів для будівництва, реконструкції, реставрації тощо об'єктів житлового та нежитлового призначення, незавершеного будівництва, інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, яке затверджено рішенням №528/1189 від 24.05.2007р., оскільки фактично у відповідності до додаткової угоди №3 від 25.12.2008р. було відчужено об'єкт нерухомого майна з порушенням порядку, що визначений наведеними вище нормативно-правовими актами з моменту укладення спірної додаткової угоди, а не з моменту вступу рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2014р. у справі №910/16562/14 про визнання недійсним рішення Київради від 28.08.2008 року №95/95 в законну силу.

Так, спірну додаткову угоду було укладено сторонами 25.12.2008р., а отже, останнім днем трирічного строку позовної давності було 26.12.2011р. (з урахуванням того, що 25.12.2011р. було вихідним днем).

Як вбачається з відбитку печатки відділення поштового зв'язку, прокурор звернувся до суду з даним позовом 17.03.2016р., тобто - поза межами визначеного ст.257 Цивільного кодексу України строку позовної давності.

Між тим, у своїх заявах про визнання причин пропуску позовної давності поважними, позивач-2 та позивач-3 вказують на те, що у даній справі порушено суспільний інтерес, який підлягає захисту та враховуючи те, що суди прямо вказали на порушення спірною додатковою угодою № 3 норм закону та оскільки факт порушення законодавства став відомий позивачам у 2015 році, після набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/16562/14, то причини пропуску строку позовної давності мають бути визнані судом поважними.

За змістом положень п. 2.2. роз'яснень Пленуму Вищого господарського суду України, які викладено у Постанові №10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Отже, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що позивачами та прокурором не зазначено жодних підстав які б унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, зазначені позивачами та прокурором причини пропущення строку позовної давності не є поважними тому пропущений строк не підлягає відновленню (поновленню).

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на пропущення позивачами трирічного строку позовної давності, господарський суд дійшов висновку що у позовних вимогах Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі: 1) Міністерства культури України, 2) Київської міської ради, 3) Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) до Малого приватного підприємства «АКВАДОН» та Комунального підприємства «Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт» про визнання недійною додаткової угоди №3 від 25.12.2008р. до інвестиційного договору №9 від 07.04.2006р., а також похідних вимог про зобов'язання відповідача-1 повернути нежитлові будинки, розташовані по вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. А та на вулиці Петра Сагайдачного, 20/2 літ. Б (садиба) у Подільському районі міста Києва слід відмовити через пропуск строку позовної давності.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України,

витрати по сплаті судового збору покладаються на прокуратуру.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 25.09.2017р.

Суддя С.О. Чебикіна