Рішення № 69111955, 26.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21.09.2017 Справа № 904/7325/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пріметалс Текнолоджіз Україна", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат", м. Кам'янське Дніпропетровської області

про стягнення 2119556,14 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: представник ОСОБА_1, довіреність від 22.07.2017;

від відповідача: юрисконсульт 1 категорії ОСОБА_2, довіреність №86 від 07.07.2017.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пріметалс Текнолоджіз Україна" (позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (відповідач) про стягнення 1537703,65 грн боргу за поставлений товар, 132000,45 грн 3% річних, 449852,04 грн пені.

Одночасно з пред'явленням позову позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту в межах заявленої суми позову 2119556,14 грн на грошові кошти Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат".

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 14.07.2017 було порушено провадження у справі та призначено її до розгляду; вирішення питання щодо розгляду заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову судом відкладено.

25.07.2017 відповідачем подано зустрічну позовну заяву про тлумачення умов договору з позивачем.

Ухвалою суду від 26.07.2017 зустрічна позовна заява повернута без розгляду через відсутність доказів сплати заявником судового збору.

Зазначена ухвала оскаржена в апеляційному порядку.

31.07.2017 відповідач подав заперечення проти заяви про забезпечення позову та відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що розмір основного боргу складає 828256,30 грн та завив про сплив позовної давності на вимоги про стягнення пені.

07.09.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення до позову, з урахуванням відзиву відповідача, в яких позивачем викладено заперечення щодо доводів відповідача, а також вказано на відсутність підстав для задоволення клопотання останнього про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення штрафних санкцій.

Відповідачем 07.09.2017 подано заяву зупинити провадження у справі до вирішення Вищим господарським судом касаційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 26.07.2017 про повернення зустрічного позову та ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017 про повернення апеляційної скарги. Вказане клопотання судом відхилено, оскільки подання відповідачем скарги ніяким чином не впливає на можливість вирішення цієї справи по суті.

На підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у засіданні суду 07.09.2017 було оголошено перерву до 13.09.2017.

12.09.2017 на електронну поштову скриньку суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог в частині розрахунку 3% річних, якою позивач просить стягнути з відповідача суму % річних у розмірі 131 874,05 грн.

Від відповідача 13.09.2017 надійшло клопотання продовжити строк розгляду справи на 15 днів та відкласти розгляд справи у звязку з участю представника відповідача в інших судових засіданнях. Вказане клопотання судом розглянуто та задоволено, строк розгляду справи ухвалою суду від 13.09.2017 продовжено на 15 днів та відкладено на 21.09.2017.

21.09.2017 позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог в частині розрахунку 3% річних, яка фактично є заявою про зменшення вимог в цій частині позову. У даній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 113371,05 грн і надає відповідний розрахунок 3% річних та довідку НБУ щодо офіційного курсу української грошової одиниці від 18.09.2017.

Відповідач у клопотанні від 21.09.2017 (в порядку п. 6 ст. 83 ГПК України) просить розстрочити виконання рішення суду на 6 місяців з огляду на брак коштів і неможливість розрахунку з позивачем одним платежем.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

13.01.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім.. ОСОБА_3" (далі - відповідач, покупець) та Дочірнім підприємством з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна" (правонаступником якого є позивач, далі - постачальник) було укладено договір №14-0588-02/МТ14004 (далі - договір поставки), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити продукцію, іменовану далі товар.

Кількість, номенклатура, ціна і терміни постачання товару визначені в специфікаціях, що додаються до договору і складають його невід'ємну частину (п. 1.2 договору поставки).

Згідно з п. 2.1 договору поставки ціна на товар встановлюється у національній валюті України - гривнях за одиницю, на умовах, обумовлених в специфікаціях, згідно з "Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної ОСОБА_4 (редакція 2010 року), (далі "Інкотермс 2010") і вказується в специфікаціях, що додаються до договору і складають його невід'ємну частину.

Враховуючи, що ціна товару, що поставляється, включає імпортну складову, керуючись статтями 524, 533 Цивільного кодексу України, сторони домовилися визначити еквівалент грошового зобов'язання за товар по договору (специфікація 1) з ПДВ в іноземній валюті євро (EUR) по курсу, встановленому Національним Банком України на 08.11.2013р. 10,682645 грн. за 1 Євро, у розмірі 2235,44 Євро. Такий еквівалент грошового зобов'язання буде узгоджуватися сторонами для кожної наступної специфікації окремо і за договором в цілому (п. 2.4 договору поставки).

Беручи до уваги, що відповідно до п. 2.4 договору сторони узгодили, що у специфікаціях до договору буде визначено еквівалент грошового зобов'язання у іноземній валюті, суми, що підлягають сплаті за договором (специфікацією) у гривнях, розраховуються покупцем самостійно, виходячи з еквіваленту грошового зобов'язання (його частини) у іноземній валюті та курсу євро до гривні, що встановлений Національним банком України на день, що передує дню оплати, якщо інше не передбачено специфікацією (п. 2.5 договору поставки).

За умовами пункту 3.2 договору поставки датою поставки вважається дата отримання товару, зазначена покупцем в товаротранспортній накладній та/або видатковій накладній, надалі товаросупровідних накладних.

Відповідно до п. 4.1 договору поставки розрахунки за цим договором здійснюються в гривнях.

Пунктом 4.2 договору поставки передбачено, що розрахунки за поставлений товар здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в порядку, зазначеному в специфікаціях. У випадку, якщо умовами оплати передбачена передоплата, постачальник зобов'язаний надати оригінал рахунку на передоплату.

Пунктом 13.4 договору поставки визначено термін дії даного договору - з моменту підписання по 31 грудня 2014 року, а у частині гарантійних зобов'язань та грошових розрахунків, у тому числі, сплати штрафних санкцій - до їх виконання сторонами належним чином.

На виконання умов договору постачальник 28.07.2014 поставив покупцю товар, а саме - стенд продувки аргоном к. НОМЕР_1 (№184.SE.3287-F2000/FPA001) на суму 928356,30 грн (з ПДВ), що підтверджується накладною №9596005466, копія якої міститься у матеріалах справи (а.с. 23, 50).

В подальшому, 12.10.2015 між відповідачем, як покупцем, Дочірнім підприємством з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна", як постачальником, та позивачем, як новим постачальником, було укладено договір про заміну сторони у гарантійних та грошових зобов'язаннях за договором №14-0588-02/МТ14004 від 13.01.2014 (далі - договір про заміну сторони), відповідно до пункту 1.1.2 якого за згодою покупця постачальник передає новому постачальнику всі права та зобов'язання за договором поставки; новий постачальник приймає на себе всі права та зобов'язання за цим договором та договором поставки; новий постачальник на момент підписання цього договору підтверджує, що є ознайомлений з умовами договору поставки, не має будь-яких заперечень проти цих умов і зобов'язується виконувати їх у суворій відповідності до договору поставки.

Покупець не заперечує проти переведення постачальником боргу за договором поставки новому постачальнику і відступлення останньому права вимоги до покупця за договором поставки. Новий постачальник приймає на себе зобов'язання перед покупцем щодо виконання договору поставки (п. 1.1.3 договору про заміну сторони).

Пунктом 1.2 договору про заміну сторони передбачено, що згідно договору поставки, який було укладено між Дочірнім підприємством з 100%-ою іноземною інвестицією "Сіменс Україна" як постачальником і Публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е. Дзержинського" як покупцем, сторони підтверджують наступне:

- на момент укладення цього договору постачальником поставлено та прийнято покупцем наступний товар, на який згідно умов договору поставки та відповідних специфікацій встановлено нижченаведені гарантійні терміни, що не сплинули на момент укладення цього договору: - за специфікацією №2 від 27.03.2014, гарантійний термін 18 місяців, що спливає 26.01.2016 (п. 1.2.1 договору про заміну сторони);

- на момент укладення цього договору покупець має таку заборгованість перед постачальником за товар, що було поставлено постачальником у період до дня укладення цього договору та за який ще не сплачено покупцем на момент його укладення: за специфікацією №2 від 27.03.2014 (додаткова угода №1 до договору №14-0588-02/МТ14004 від 13.01.2014) - товар поставлений 28.07.2014 згідно із накладною №9596005466 від 28.07.2014 та рахунком №9591004986 від 28.07.2014 у сумі 828356,30 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 138059,38грн, що дорівнює еквіваленту 52162,10 євро разом з ПДВ з урахуванням одержаних оплат: 26.09.2014 - 50000,00 грн, що дорівнює еквіваленту 3046,99 євро за курсом НБУ 1 євро = 16,409658 грн станом на 26.09.2014, та 30.09.2014 - 50000,00 грн, що дорівнює еквіваленту 3040,11 євро за курсом НБУ 1 євро = 16,446760 грн станом на 30.09.2014 (п. 1.2.2 договору про заміну сторони);

- відповідно до п. 5.2 специфікації до договору поставки зазначеної у п. 1.2.2 цього договору, покупець зобов'язався сплатити за поставлений товар упродовж 5 банківських днів дати поставки такого товару; таким чином, строк виконання відповідних грошових зобов'язань покупця перед постачальником, що зазначені у п. 1.2.2 цього договору, наступив 04.08.2014 (п. 1.2.3 договору про заміну сторони).

У п. 1.4 договору про заміну сторони за взаємною згодою узгодили проведення заміни сторони у грошових зобов'язаннях за договором поставки, що зазначені у п. 1.2.2 цієї додаткової, а саме:

- постачальник відступає новому постачальнику права вимоги до покупця у частині грошових зобов'язань, що визначені у п. 1.2.2 цього договору та передає новому постачальнику усі права та обов'язки за договором поставки, що випливають із зазначеного права вимоги; покупець не заперечує проти такого відступлення та зобов'язується виконати свої зобов'язання щодо сплати за поставлений товар, зазначені у п.п. 1.2.2, 1.2.3 цього договору, перед новим постачальником у відповідності до умов договору поставки (п 1.4.1 договору про заміну сторони);

- покупець підтверджує, що на момент підписання цього договору не має і не матиме в майбутньому до постачальника претензій (позовів) майнового та немайнового характеру в зв'язку або внаслідок договору поставки (п 1.4.2 договору про заміну сторони);

- права та обов'язки постачальника за договором поставки у зобов'язаннях, у яких проводиться заміна сторони згідно із цим договором, новий постачальник набуває з моменту підписання цього договору (п 1.4.3 договору про заміну сторони).

Відповідно до п. 2.3 договору про заміну сторони новий постачальник та покупець зобов'язалися належним чином виконувати свої зобов'язання за договором поставки, у яких проводиться заміна сторони згідно із цим договором.

Пунктом 2.4 договору про заміну сторони передбачено, що у зв'язку із заміною сторони у договорі поставки згідно із розділом 1 цього договору, включаючи заміну сторони у грошових зобов'язаннях згідно із п. 1.4 (1.4.1) цього договору, новий постачальник зобов'язується сплатити постачальнику загальну суму боргу покупця перед постачальником у розмірі суми 828356,30 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 138059,38 грн, що зазначена у п. 1.2.2 цього договору, шляхом банківського переказу на рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі (розділ 4), у строк 30 днів з моменту підписання цього договору сторонами.

Згідно з п. 3.1 договору про заміну сторони умови договору поставки зберігають свою повну силу в частині, що не суперечить умовам цього договору.

У п. 3.2 договору про заміну сторони, керуючись ч. 7 ст. 180 ГК України та ч. 3 ст. 631 ЦК України, узгодили, що цей договір вступає в силу з моменту його укладення/ підписання уповноваженими представниками сторін, а його умови застосовуються до правовідносин між сторонами, які виникли з 01.12.2014.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із договорів та правочинів (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, у тому числі, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Приписами ст. 513 цього Кодексу встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених положень ЦК України та умов договору про заміну сторони, позивач з 12.10.2015 набув права вимоги до відповідача за договором поставки в частині стягнення заборгованості за поставлений товар за накладною №9596005466 від 28.07.2014 у сумі 828356,30 грн, у тому числі ПДВ у розмірі 138059,38грн, що дорівнює еквіваленту 52162,10 євро разом з ПДВ.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість договору для виконання його сторонами.

Позивач стверджує, що відповідач свої зобов'язання за договором поставки відповідно до п. 1.2.2 договору про заміну сторони не виконав, чим порушив умови цього договору та норми чинного законодавства України.

Позивачем на адресу відповідача 21.06.2017 була направлена претензія № ИСХ_ 168 МТ від 16.06.2017 з вимогою про погашення заборгованості, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії накладної служби кур'єрської доставки ТММ Експрес та опис вантажного відправлення (а.с. 15, 16). Вказану претензію, як свідчать матеріали справи (раншит №38513 від 23.06.2017; а.с. 17), відповідачем було отримано 23.06.2017, проте на день подання даного позову до суду жодних дій щодо виконання грошових зобов'язань перед позивачем здійснено не було.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору; не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

З огляду на порушення відповідачем умов договору поставки в частині оплати вартості отриманого ним товару, умови договору про заміну сторони та ненадання ним на момент розгляду справи доказів погашення заборгованості перед позивачем, суд доходить висновку щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 1537703,65 грн суми основного боргу, що є еквівалентом залишку заборгованості за товар у розмірі 52162,10 євро за курсом НБУ станом на 06.06.2017 (1 євро = 29,479328 грн).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього Кодексу передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 8.4 договору поставки передбачено, що за прострочення грошового зобов'язання щодо сплати поставленого товару покупець сплатить постачальнику суму боргу, з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочки, 3% річних від простроченої суми, та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожний день прострочення платежу.

Позивач заявив до стягнення з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в сумі 449852,04 грн, нараховану на заборгованість по оплаті товару за період з 06.06.2016 по 06.06.2017.

За приписами п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на строки оплати товару, передбачені умовами договору поставки та визначені у п. 1.2.3 договору про заміну сторони, шестимісячний строк для нарахування пені від дня, коли мало бути виконано зобов'язання по оплаті товару, поставленого відповідачу за накладною №9596005466 від 28.07.2014, сплинув до моменту звернення позивача до суду з даним позовом.

У зв'язку з чим позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 449852,04 грн задоволенню не підлягають.

Стосовно заяви відповідача про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення пені (в порядку ч. 3 ст. 267 ЦК України), суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частиною 1 статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пункті 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013 „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів розяснено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Враховуючи необґрунтованість вимог позивача в частині стягнення пені, заява відповідача про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає за відсутністю підстав для задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача річні у розмірі 3% за загальний період з 05.08.2014 по 06.06.2017 складають 113371,05 грн.

Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку 3% річних за визначений ним період судом встановлено його обґрунтованість та арифметичну вірність.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача боргу за поставлений товар у сумі 1537703,65 грн та 3% річних у сумі 113371,05 грн, з відмовою в частині стягнення пені в сумі 449852,04 грн.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, суд дійшов наступного.

Відповідно до статті 66 ГПК України забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Господарський суд має право вжити, передбачені статтею 67 ГПК України, заходи до забезпечення позову, у тому числі, за заявою сторони, яка подала позов.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від №16 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Розглядаючи заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Відповідно до роз'яснень, наданих у постанові Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Позивачем не надано доказів наявності фактичних обставин, що можуть ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, зокрема, переведення або відчуження боржником у будь-який інший спосіб грошових коштів на його рахунках. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість уникнення відповідачем від виконання зобов'язань без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви, з огляду на що у вищевказаній заяві слід відмовити.

Що ж до клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду на 6 місяців, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з п. 6 ст. 83 ГПК господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 цього Кодексу господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 32 ГПК України, зокрема, на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

За змістом п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-яким конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних осіб так і юридичних стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розглянувши клопотання відповідача про надання розстрочки, дослідивши подані ним матеріали та заслухавши думку позивача з цього приводу, суд дійшов висновку, що відповідачем належним чином не доведено факту його скрутного матеріального становища та необхідності у наданні останньому розстрочки.

Приймаючи до уваги те, що позивач заперечує проти надання відповідачу розстрочки, а відповідачем не надано доказів в підтвердження саме неможливості чи ускладнення виконання рішення господарського суду й обставини, на які вказує відповідач, не є тим винятковим випадком, за наявності якого можливе надання розстрочки, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 24766,12 грн.

До того ж, слід зауважити, що звертаючись до суду з позовною заявою позивач сплатив судовий збір у загальній сумі 31793,35 грн (платіжне доручення №151 від 07.07.2017), тоді як, із урахуванням зменшення розміру вимог в частині заявленої до стягнення суми 3% річних, належною до сплати сумою судового збору, виходячи з розміру його майнових вимог, які розглянуто судом, є 31513,90 грн.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на що, зайво сплачений судовий збір у сумі 279,45 грн підлягає поверненню заявнику за умови подання ним клопотання.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 36, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат" (51925, Дніпропетровська область, м. Камянське, вул. Соборна, буд. 18-Б; ідентифікаційний код 05393043) на користь Товариства з обмеженою "Пріметалс Текнолоджіз Україна" (03038, м. Київ, вул. Миколи Грінченка, буд. 4-В; ідентифікаційний код 39402573) 1537703,65 грн основного боргу за поставлений товар, 113371,05 грн 3% річних та 24766,12 грн витрат по сплаті судового збору, видати позивачу наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В решті позовних вимог відмовити.

В судовому засідання відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 26.09.2017.

Суддя В.Д. Воронько