Рішення № 69108760, 18.09.2017, Подільський міськрайонний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Котовський міськрайонний суд Одеської області)

Справа № 505/572/17

Провадження № 2/505/825/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.09.2017 року Котовський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Нікітішина В.П.

при секретарі Бондаренко Н. І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Подільську Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за період навчання,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 державний університет внутрішніх справ звернувся 13.03.2017 року в суд з цим позовом, вказуючи, що ОСОБА_2 (далі по тексту - Відповідач), відповідно до вимог Закону України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію», проходив службу в органах внутрішніх справ України з 15.08.2007 по 13.11.2013 роки.

У 2007 році був зарахований курсантом ОСОБА_1 юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ, поставлений на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання відповідно до наказу від 15.08.2007 №135 о/с.

Наказом МВС України від 17.03.2008 №113 «Про реорганізацію вищих навчальних закладів МВС України» ОСОБА_1 юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ реорганізовано в ОСОБА_1 державний університет внутрішніх справ (далі по тексту - Університет).

Відповідач закінчив Університет, отримав диплом фахівця, був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Одеській області відповідно до наказу Університету від 25.06.2011 № 102 о/с.

Згідно наказу ГУМВС України в Одеській області № 615 о/с від 13.11.2013 р. Відповідач звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію).

Про звільнення молодого фахівця ОСОБА_2 Університет дізнався від колишніх курсантів Університету - молодих фахівців, які були звільнені до встановленого трирічного терміну після закінчення Університету, в 2016 році.

Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про міліцію», особи начальницького складу ОВС, які звільняються із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу МВС України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, повязані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.

У звязку із тим, що Відповідач добровільно не відшкодував витрати, понесені університетом на його навчання, Позивач звертається до суду з зазначеним позовом.

З урахуванням зазначеного позивач просив постановити рішення суду, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 державного університету внутрішніх справ витрати на навчання в сумі 44 \693,48 грн., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась. Надала заяву про розгляд справи у її відсутність, в якій на позові наполягала.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 у судовому засіданні позов не визнали у повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення проти позову, згідно яких вказував, що відповідно до п. 2.2.5. Договору, ГУ МВС України у Одеській області зобов'язане інформувати ОДУВС про звільнення відповідача зі служби в органах внутрішніх справ, впродовж трьох років після закінчення навчання із зазначенням підстав звільнення. Отже, вважає, що відповідно до п.2.2.5. Договору строк позовної давності почав свій перебіг 14.11.2013 року, тобто наступного дня після його звільнення в запас. Крім того, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час його звільнення за дискредитацію з органів внутрішніх справ України, законодавство України, у випадку звільнення за дискредитацію, не передбачало обов'язку відшкодовувати витрати на підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України. Також, відповідно до п. 3 Порядку №313 витрати відшкодовуються згідно з Договором про підготовку фахівця у навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням МВС та особою. Згідно п.п. 7.1 Договору від 17.09.2010 року, зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів відповідно до чинного законодавства України. 3 матеріалах справи відсутні докази щодо укладання між сторонами додаткових угод до Договору про підготовку фахівця в частині збільшення підстав для відшкодування витрат на підготовку фахівця. Посилання позивача на правові норми, які не діяли на час виникнення і укладення договірних правовідносин, та є нечинними на сьогодні, - є не коректними, а відтак - незаконними і безпідставними. У звязку з вищенаведеним, просив застосувати строки позовної давності, та відмовити у задоволені позову за безпідставністю позовних вимог.

Також додатково відповідач пояснив, що його звільнення зі служби мало місце у наслідок прикрого випадку, а саме за керування транспортним засобом у стані алкогольного спяніння та порушення ПДР, що спричинило наїзд автомобіля на дерево (ст.ст.124,130 КУпАП).

Вислухавши пояснення сторони відповідача та дослідивши письмові докази у справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Крім відсутності заперечень з боку відповідача стосовно обставин цієї справи, зазначені обставини підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи 15.08.2007 року, згідно наказу №135 о/с ОСОБА_2 був зарахований курсантом до ОСОБА_1 юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ і був поставлена на всі види продовольчого та речового забезпечення, з виплатою грошового утримання та йому було присвоєно звання «рядовий міліції».

Наказом МВС України від 17.03.2008 №113 «Про реорганізацію вищих навчальних закладів МВС України» ОСОБА_1 юридичний інститут Харківського національного університету внутрішніх справ реорганізовано в ОСОБА_1 державний університет внутрішніх справ.

17.09.2010 року між відповідачем і ОСОБА_1 державним університетом внутрішніх справ, був укладений Договір про підготовку фахівця у ОСОБА_1 державному університеті внутрішніх справ, предметом договору є підготовка за державним замовленням на денній формі навчання фахівця освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» за напрямком підготовки «Право».

Відповідач закінчив Університет, отримав диплом фахівця, був відряджений для подальшого проходження служби до ГУМВС України в Одеській області відповідно до наказу Університету №102 о/с.

Згідно наказу ГУМВС України в Одеській області № 615 о/с від 13.11.2013 року ОСОБА_2 був звільнений з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію).

Відповідно розрахунку фактичних витрат, повязаних з утриманням рядового міліції ОСОБА_2 у ОДУВС відповідно до Постанови КМ України від 01.03.2007 року №313 за період з 15.08.2007 року по 25.06.2011 року становлять 44693,48 грн., з яких: грошове забезпечення 11606,86 грн., нарахування на заробітну плату 2614,07 грн., речове забезпечення 1767,75 грн., харчування 17702,32 грн., комунальні послуги 11002,48 грн.

Позивач, посилаючись на те, що відповідач звільнився із служби протягом трьох років після закінчення університету за дискредитацією, повинен відшкодувати витрати, повязані з його утриманням у вищому навчальному закладі.

Порядок відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 01 березня 2007 року №313 «Про затвердження порядку відшкодування особами витрат, пов'язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України», яка була чинна на час виникнення правовідносин.

Відповідно до ст. 1 Порядку, визначено механізм відшкодування особами, навчання яких за державним замовленням у вищих навчальних закладах Міністерства внутрішніх справ України прирівнюється до проходження військової служби, витрат, пов'язаних з їх утриманням у таких закладах, у разі:

1) дострокового розірвання договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі МВС (далі - навчальний заклад) у зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;

2) відмови від подальшого проходження служби на посадах начальницького складу в органах внутрішніх справ протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Аналогічні підстави відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням осіб, навчання яких здійснювалось за державним замовленням, зазначені і в п. 3 Типового договору про підготовку фахівців у вищому навчальному закладі МВС України, затвердженому наказом МВС України №150 від 14 травня 2007 року, який був чинним на час виникнення правовідносин.

Згідно із ст. 3 Порядку, витрати відшкодовуються згідно з договором про підготовку фахівця в навчальному закладі, який укладається між навчальним закладом, головним управлінням або управлінням Міністерства внутрішніх справ України та особою.

Згідно п. 2.3.6 Договору про підготовку фахівця, передбачено відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі у разі звільнення з органів внутрішніх справ по закінченні навчання до встановленого трирічного терміну перебування на службі за підставами, передбаченими пунктом 3 цього договору.

Таким чином, відшкодування фактичних витрат, пов'язаних з утриманням у навчальному закладі має місце за наявності підстав, передбачених п.3 Договору про підготовку фахівця, а саме:

1) при достроковому розірванні Договору про підготовку фахівця в зв'язку з небажанням особи продовжувати навчання або порушенням нею дисципліни;

2) відмова від подальшого проходження служби протягом перших трьох років після закінчення навчання.

Доказів того, що відповідач відмовлявся від проходження служби матеріали справи не містять. Більш того він був звільнений саме з ініціативи роботодавця, а не за власним бажанням. Згідно ПКМ України №313 від 01.03.2007 року (в редакції яка діяла на час виникнення правовідносин) не передбачались підстави для відшкодування витрат за навчання у зв'язку зі звільненням зі служби за ініціативи роботодавця,.

Крім того, на час укладення Договору про підготовку фахівця, ст. 18 Закону України «Про міліцію» не містила вимог щодо обовязку відшкодування будь-яких витрат на навчання.

Постановою Кабінету Міністрів України №66 від 08.02.2012 р. до п. 1 Порядку №313 були внесені зміни, згідно яких пункт 1 Порядку був доповнений додатковою підставою для застосування передбаченого Порядком механізму відшкодування витрат, а саме: у разі звільнення осіб начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального закладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Наказом МВС України від 21.03.2012 року № 221 були також внесені зміни до наказу МВС України від 14.05.07 № 150 «Про затвердження Типового договору про підготовку фахівця у вищому навчальному закладі Міністерства внутрішніх справ України». Згідно зазначених змін Типовий договір був доповнений в частині підстав відшкодування фактичних витрат на підготовку, а саме п.3.3., яким передбачено звільнення особи начальницького складу органів внутрішніх справ із служби протягом трьох років після закінчення навчального за кладу за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни.

Згідно п.п. 7.1 Договору про підготовку фахівця від 17.09.2010 року, зміни та доповнення до цього договору вносяться шляхом укладення додаткових договорів відповідно до чинного законодавства України.

В матеріалах справи відсутні докази щодо укладання між сторонами додаткових угод до Договору про підготовку фахівця в частині збільшення підстав для відшкодування витрат на підготовку фахівця.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення по справі і щодо яких у сторін і інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає, що позивач не довів, що відповідач повинен відшкодувати фактичні витрати, пов'язані з його утриманням під час навчання в університеті.

Відповідач також вказував на пропуск позивачем строку позовної давності на звернення до суду та заявляв на застосування наслідків пропуску цього строку.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На підтвердження поважності причин пропуску строку позовної давності позивачем зазначено, що про звільнення ОСОБА_2 з ОВС стало відомо з листів Управління кадрового забезпечення ГУНП в Одеській області від 26.09.2016 року та від 27.09.2016 року.

Підстав вважати, що ОСОБА_1 державний університет внутрішніх справ дізнався про порушення свого права раніше, матеріали справи не містять.

Отже, оскільки позивач дізнався про порушення свого права у вересні 2016 року, а до суду з позовом звернувся у березні 2017 року, тому суд вважає строк на звернення до суду з цим позовом не є пропущеним.

Керуючись ст.ст.10,60,88,212-215,218 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 державному університету внутрішніх справ у позові до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за період навчання відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області через суд, який його постановив на протязі 10 днів з дня його проголошення, а особами які не були присутніми у судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Су д д я