Ухвала суду № 69106873, 21.09.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 131/2433/16-ц Провадження № 22-ц/772/2325/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 27Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Денишенко Т.О., Стадник І.М.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Жорнище» про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Жорнище» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року,

встановила:

У грудні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що за договором позики від 27 лютого 2013 року ПАТ "Жорнище" позичило у нього грошові кошти у сумі 162200 гривень, які зобов'язалося повернути в строк до 31 грудня 2013 року.

Проте, свої зобовязання за даним договором відповідач не виконав, оскільки грошові кошти у зазначений у договорі строк позивачу не були повернуті. Лише після неодноразових претензій позивача відповідач повернув позивачу дані грошові кошти, а саме 22.12.2015 року повернув 995 грн., 16.02.2016 року - 50 745 грн., 22.04.2016 року - 2 114 грн., 20.07.2016 року - 49 879,70 грн., 19.09.2016 року - 50 000 грн., а всього 177733,7 грн, що на 15533,7грн. більше аніж позичалося.

Таким чином, згідно умов укладеного між сторонами договору позики внаслідок прострочення виконання зобовязань щодо строку повернення грошових коштів, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики від 27 лютого 2013 року в сумі 134008,90 грн., з яких: 105021 грн. - інфляційні, 17403,30 грн. - пеня, 11 584,60 грн. - 3% річних, а також понесені ним судові витрати.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року позов задоволено.

Стягнуто з ПАТ "Жорнище" на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 27.02.2013 року в сумі 134 008 (сто тридцять чотири тисячі вісім) грн. 90 коп., з них: 105 021 грн. - заборгованість за інфляційними, 11 584,60 грн. заборгованість за 3% річних, 17 403,30 грн. - заборгованість за пенею, а також понесені судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 341 грн. 00 коп.

В апеляційній скарзі відповідач ПАТ "Жорнище" просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позові. Посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції представник апелянта відповідача ПАТ "Жорнище" ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені у ній доводи.

Представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_4 апеляційну скаргу не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просила рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін у справі, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 15, 16 ЦК України та статей 1, 2 - 4, 14, 215 ЦПК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобовязаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обовязково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобовязана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Колегія суддів переконана, що рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам Закону повністю відповідає.

Судом встановлено, що за договором позики від 27 лютого 2013 року ПАТ "Жорнище" отримало 27 лютого 2013 року від ОСОБА_2 безпроцентну позику на суму 162 200 грн., яку зобов'язалося повернути в строк до 31 грудня 2013 року.

Позикодавець ОСОБА_2 свої зобовязання перед позичальником за договором виконав в повному обсязі, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера № 221 від 27.02.2013 року.

Проте, позичальник ПАТ "Жорнище" зобов'язання перед позикодавцем виконало не у строк передбачений договором, а саме 22.12.2015 року повернуло 995 грн., 16.02.2016 року - 50 745 грн., 22.04.2016 року - 26 114 грн., 20.07.2016 року - 49 879,70 грн., 19.09.2016 року - 50 000 грн.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 532 ЦК України визначено, що місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі. Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, за грошовим зобов'язанням виконання провадиться за місцем проживання кредитора. Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Таким чином, враховуючи відсутність домовленості сторін з приводу місця виконання зобов'язання, тому місцевий суд дійшов висновку про його визначення відповідно до закону, тобто за місцем проживання кредитора.

За таких обставин суд першої інстанції вважає необґрунтованими доводи ПАТ "Жорнище", які викладені у листі від 25.11.2015 року № 147, з приводу прострочення кредитора, який не повідомив рахунки для перерахування коштів.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом ( ч.1 ст.612 ЦК України).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції правильно та обґрунтовано виходив з того, що позивачем доведено належними та допустимими доказами факт порушення (прострочення) відповідачем взятих на себе зобов'язань за укладеним між ними договором позики.

Зокрема, згідно п. 5 Договору позики від 27 лютого 2013 року сторони домовилися, що позичальник зобовязаний повернути всю позику до 31 грудня 2013 року. Таким чином, останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, в даному випадку 30 грудня 2013 року. У звязку з цим відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань з 31 грудня 2013 року.

Цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обовязків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

В разі прострочення повернення позики, позикодавець вправі нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення (пункт 6 Договору).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобовязання" (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.

Судом вірно встановлено, що станом на 31.12.2013 року заборгованість ПАТ "Жорнище" складала 162 200 грн., у зв'язку з цим заборгованість за період з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року (період вказаний позивачем) за пенею складає 33 177,68 грн.

Оскільки ПАТ "Жорнище" в рахунок сплати боргу сплатило ОСОБА_2 на 15533,70 грн. більше ніж заборгованість за основною сумою боргу, тому вказану різницю позичальник зарахував в рахунок погашення заборгованості за пенею, що була ним нарахована в період з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року. Таким чином, залишок заборгованості нарахованої в період з 01.01.2014 року по 01.01.2015 року становить 17 643,98 грн.

Разом з тим, враховуючи те, що позивач просив стягнути з відповідача лише частину простроченої заборгованості за пенею в сумі 17 403,30 грн., тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову саме в цій частині.

Також, згідно вимог ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що станом на 31 грудня 2013 року заборгованість ПАТ "Жорнище" складала 162200 грн., у зв'язку з цим за період починаючи з 01.01.2014 року (дата вказана позивачем) по 22.12.2015 року на суму заборгованості підлягала нарахуванню інфляція - 128063,91 грн., а також 3% річних - 9 599 грн.

22 грудня 2015 року ПАТ "Жорнище" в рахунок повернення позики сплатило ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 995 грн., 16 лютого 2016 року - 50 745 грн., 22 квітня 2016 року - 26 114 грн., 20 липня 2016 року - 49 879,70 грн.

Таким чином, судом першої інстанції встановлено, що заборгованість за інфляцією в період з 01.01.2014 по 19.09.2016 року складає 138 065,47 грн., а також 3% річних - 11 771 грн. Разом з тим, оскільки позивач просив стягнути лише частину простроченої заборгованості за інфляцією в сумі 105 021 грн., а також 3% річних - 11 584,60 грн., тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову лише в цій частині.

Також відповідно до вимог 88 ЦПК України судом вирішено питання про розподіл між сторонами судових витрат.

З вказаним висновкомсуду першої інстанції колегія суддів погоджується.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» розяснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року і відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом.

Як встановлено судом та підтверджується доказами у справі, згідно укладеного між сторонами у справі Договору позики від 27 лютого 2013 року (п. 1 ) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 162200,00 гривень, а позичальник зобовязується повернути позику у визначений цим договором строк.

Згідно пунктів 2, 2.1 Договору позики факт прийняття позичальником позики підтверджується підписанням даного Договору Позичальником та наданням позичальником Позикодавцю квитанції від прихідного касового ордеру.

Відповідно до п. 3 Договору позики позика за цим Договором є безпроцентною.

Разом з тим, відповідно до п. 6 Договору позики в разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, а також вправі нараховувати пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення.

Судом вірно встановлено, що позикодавець ОСОБА_2 свої зобовязання перед позичальником ПАТ "Жорнище" за Договором позики виконав в повному обсязі, але не у строк, передбачений п.5 Договору позики, згідно якого сторони домовилися, що Позичальник зобовязаний повернути всю позику до 31 грудня 2013 року, оскільки лише 22.12.2015 року відповідачем повернуто позивачу 995 грн., 16.02.2016 року - 50 745 грн., 22.04.2016 року - 26 114 грн., 20.07.2016 року - 49 879,70 грн., 19.09.2016 року - 50 000 грн.

Таким чином, оскільки останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну, в даному випадку 30 грудня 2013 року, тому суд першої інстанції задовольняючи позов, правильно встановив та виходив з того, що відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань з 31 грудня 2013 року, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню нарахована заборгованість за інфляцією в період з 01.01.2014 по 19.09.2016 року, яка складає 138 065,47 грн., а також 3% річних - 11 771 грн. Разом з тим, оскільки позивач просив стягнути на його користь лише частину простроченої заборгованості за інфляцією в сумі 105 021 грн., а також 3% річних - 11 584,60 грн., тому суд дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову лише в цій частині, тобто в межах заявлених позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що при ухваленні рішення судом не враховано пункт 5.1 Договору позики від 27 лютого 2013 року, згідно якого повернення позики (її частини) підтверджується розпискою Позикодавця, а також спосіб повернення коштів (готівковий, безготівковий), місце боржника чи кредитора, надання позичальником розписки боржнику.

Згідно доданої до апеляційної скарги копії розписки (а.с.67) ОСОБА_2 цією розпискою підтверджує те, що він отримав від ПАТ «Жорнище» на свій рахунок за зазначеними реквізитами б/рахунку на виконання договору позики укладеному 27 лютого 2013 року: 22.12.2015 року -1000,00 грн., 16.02.2016 року 50000,00 грн., 22.04.2016 року 26200,00 грн., 20.07.2016 року 50000,00 грн., 20.09.2016 року - 50 000 грн.

Отримання ОСОБА_2 зазначених коштів також підтверджується наданими суду його представником копіями банківських виписок ПАТ КБ «Приватбанк».

Таким чином, враховуючи вимоги ст. 532 ЦК України, а саме відсутність домовленості сторін з приводу місця виконання зобов'язання, місцевий суд дійшов правильного висновку про його визначення відповідно до закону, тобто за місцем проживання кредитора, а тому доводи ПАТ "Жорнище", які викладені у листі від 25.11.2015 року № 147, з приводу прострочення кредитора, який не повідомив рахунки для перерахування коштів, вірно вважав необґрунтованими.

За вказаних обставин місцевим судом правильно встановлено, що відповідач ПАТ «Жорнище» вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань з 31 грудня 2013 року, а тому дійшов правильного висновку про те, що згідно умов Договору позики та вищезазначених норм ЦК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню в межах заявлених позовних вимог нарахована заборгованість за інфляцією в період з 01.01.2014 по 19.09.2016 року, а також 3% річних.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та постановив законне, справедливе та правильне по суті рішення.

З вищенаведених підстав доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, повністю спростовані письмовими запереченнями на апеляційну скаргу, висновків суду не спростовують та на законність оскаржуваного рішення не впливають. При цьому, слід зауважити, що наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом правового аналізу судом першої інстанції, висновки якого ґрунтуються на нормах матеріального права.

Отже, з огляду вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Жорнище» відхилити.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_5

Судді : /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

Згідно з оригіналом: