Ухвала суду № 69098763, 06.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2017 року м. Київ К/800/24727/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року

у справі № 2а-1570/9231/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «Українське дунайське пароплавство»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне акціонерне товариство «Українське дунайське пароплавство» (далі - ПАТ «Українське дунайське пароплавство», позивач) звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі ДПС (далі - СДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 27 квітня 2011 року № 0000281530, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 1789552,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 447388,00 грн, та податкових повідомлень - рішень, прийняті СДПІ у порядку адміністративного оскарження, від 14 липня 2011 року № 0000821530, №0000811530, якими товариству зменшено розмір від'ємного значення з ПДВ із застосуванням штрафних (фінансових) санкцій за січень 2011 року на суму 789549,00 грн та збільшено грошове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з ПДВ на суму 258630,00 грн.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 15 березня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення від 27 квітня 2011 року № 0000281530, від 14 липня 2011 року № 0000821530, №0000811530.

У касаційній скарзі Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Позивач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень проти касаційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що фактичною підставою для прийняття податкових повідомлень - рішень, з приводу правомірності яких виник спір, слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 31 березня 2011 року № 113/15-3/01125821/3 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Українське дунайське пароплавство» щодо наявних розбіжностей по податковим зобов'язанням та податковому кредиту з ПДВ за період з 01 березня 2008 року по 31січень 2011 року. Згідно з цим висновком ПАТ «Українське дунайське пароплавство» порушено п. 1.3, п. 1.8 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, п. 7.1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР), в результаті чого занижена позитивна різниця між сумою податкового зобов'язання з ПДВ та податкового кредиту за липень, листопад 2008 року, вересень, жовтень 2010 року на суму 408213,00 грн та завищено від'ємне значення з ПДВ за березень 2008 року - січень 2011 року на 2377791,00 грн. Такий висновок контролюючого органу обґрунтований тим, що при аналізі інформації щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що підприємства постачальники товарів, робіт (послуг) ПАТ «Українське дунайське пароплавство» не задекларували та не сплатили податкові зобов'язання по вказаним операціям, як і ПАТ «Українське дунайське пароплавство» не задекларувало податкові зобов'язання по господарських операціях, по яких його контрагенти сформували податковий кредит. Питання реальності господарських операцій у ході зазначеної податкової перевірки не досліджувалось.

Висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, з яким погодився апеляційний адміністративний суд, вмотивований тим, що факт правильності формування ПАТ «Українське дунайське пароплавство» своїх даних податкового обліку за період, охоплений перевіркою, підтверджений результатами попередніх податкових перевірок, за наслідками яких були складені відповідні акти та довідки. Крім того, суд на обґрунтування своїх висновків про протиправність податкових повідомлень - рішень від 27 квітня 2011 року № 0000281530, від 14 липня 2011 року № 0000821530, №0000811530 виходив з того, що податковим органом не дотримано вимоги правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, що спричинило помилкові висновки про встановлені порушення.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.1 ст. 7 Закону № 168/97-ВР суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Згідно з пп. 7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону № 168/97-ВР датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений пп. 7.2.6 п. 7.2 цієї статті).

За змістом наведених норм витрати платника податків, які мають значення для податкового обліку, повинні мати зв'язок з його господарською діяльністю та підтверджені відповідними первинними документами, які оформлені належним чином уповноваженою особою.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правила складання первинних документів за наслідком господарської операцій визначено пп. 1.2 п. 1, пп. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року №168/704, згідно з яким первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Суди встановили, що у період з 01 березня 2008 року по 31 січень 2011 року позивач до органів Державної податкової служби подав податкові декларації з ПДВ разом із додатками № 5 до вказаних декларацій «Реєстр виданих та отриманих податкових накладних».

Правомірність задекларованих позивачем податкових зобов'язань та податкового кредиту, а також заявленого бюджетного відшкодування з ПДВ була предметом податкових перевірок, у ході яких не було встановлено порушень, про що податковим органом складені відповідні акти перевірок та довідки, копії яких містяться у матеріалах справи.

Пунктом 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року № 984 (Наказ втратив чинність згідно з наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року № 727), визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно з п. 5.2 цього ж Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як вірно встановлено судами, висновки акту перевірки зводяться до констатації факту щодо порушення як контрагентами позивача, так і позивачем податкової дисципліни без зазначення первинних документів, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку позивача, що могло би бути підтвердженням наявності/відсутності встановленого порушення платником податків.

Отже, недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, спричинили помилкові висновки СДПІ про допущені товариством порушення податкового законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у п. 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

З огляду на відсутність доказів з боку СДПІ щодо підтвердження висновків щодо допущених позивачем порушень, обізнаності позивача про порушення контрагентами податкового законодавства чи-то сприяння їм в цьому суди дійшли обґрунтованого висновку про протиправність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір у цій справі.

Доводи, наведені відповідачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, відповідач посилається на ті ж самі обставини, які вказані в акті перевірки та які були перевірені судами з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі яких був зроблений висновок, що вони не підтверджуються; в касаційній скарзі не наведено конкретних підстав, які б свідчили про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні обставин у справі та норм матеріального права при їх юридичній оцінці.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у місті Одесі Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 15 березня 2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2014 року у справі № 2а-1570/9231/2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: __ Л.І. Бившева

Судді: __ І.Я. Олендер

__ Т.М. Шипуліна