Ухвала суду № 69098611, 20.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" вересня 2017 р. м. Київ К/800/23099/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Бившевої Л.І. (головуючого), Веденяпіна О.А., Маринчак Н.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Приватного підприємства «РА ЦЕ»

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року

у справі № 2а-7315/09/1370

за позовом Приватного підприємства «РА ЦЕ»

до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Приватне підприємство «РА ЦЕ» (далі - ПП «РА ЦЕ», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова (далі - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 квітня 2009 року №0000102341/0, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежами податок на додану вартість в сумі 81738,00 грн, в тому числі 54492,00 грн основного платежу та 27246,00 грн штрафних санкцій.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 20 жовтня 2010 року позов задовольнив та скасував податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2009 року №0000102341/0.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 05 квітня 2013 року постанову суду першої інстанції скасував, в позові відмовив повністю

У касаційній скарзі ПП «РА ЦЕ», просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та вирішення спору.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, визначені у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ДПІ проведено позапланову перевірку позивача, за наслідками якої складено акт від 08 квітня 2009 року №686/23-408/36027289 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «РА ЦЕ» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаєморозрахунків з ТОВ «Профліга» за період з 01 березня 2008 року по 31 грудня 2008 року». У ході перевірки було встановлено порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність з 01 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України; далі - Закон № 168/97-ВР).

Такий висновок контролюючого органу обґрунтований нікчемністю господарських операцій між позивачем та його контрагентом (ТОВ «Профліга»), оскільки податкова звітність ТОВ «Профліга» з березня 2008 року не подається, що свідчить про відсутність господарської діяльності; не має достатніх матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення відповідної господарської діяльності (згідно бази даних АІС ОР та розрахунків комунального податку за період з 01 січня 2008 року по 01 листопада 2008 року, кількість працюючих на ТОВ «Профліга» - 4 особи; відповідно до останньої податкової декларації по податку на прибуток (за І квартал 2008 року) у ТОВ «Профліга» відсутні основні засоби).

На підставі вказаного акту ДПІ прийняла податкове повідомлення-рішення від 23 квітня 2009 року №0000102341/0.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посилання відповідача на фактичну неможливість ТОВ «Профліга» виконання спірних договорів є лише припущенням, не доведеним належними доказами; не доведена у встановленому порядку належними доказами наявність підстав, з якими закон пов'язує нікчемність чи недійсність договорів позивача із ТОВ «Профліга»; усі необхідні первинні документи є в наявності у позивача.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що факт надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання, коли податковим органом встановлено, що відомості, які містяться в цих документах, є недостовірними, а відображатись у податковій звітності повинна лише та господарська операція, яка фактично відбулась.

Однак, такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів вважає передчасними, оскільки такі висновки не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи, з огляду на наступне.

За змістом ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (регістри). Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР платник податку (покупець) має право включити сплачені ним у ціні придбаних товарів (послуг) суми податку до податкового кредиту за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з пп. 7.4.5 цієї ж статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Водночас, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

У разі фактичного здійснення господарської операції недоліки в заповненні первинних документів не свідчать про їх неналежність та недопустимість як підстави для формування платником податків даних свого податкового обліку.

За відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до податкового кредиту з ПДВ навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, законодавець, безумовно, презумує реальність операцій з поставки товарів (послуг) як об'єкт оподаткування, а відтак, і підстави для збільшення податкового кредиту в податковому обліку.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Ці обставини відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України, входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про збільшення сум податкових зобов'язань із ПДВ.

Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обмежився лише наявністю у позивача усіх необхідних первинних документів, доводи контролюючого органу щодо фіктивності контрагента позивача судом не були прийняті до уваги.

У той же час, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із відсутньої можливості фактичного здійснення контрагентом позивача господарської діяльності. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази, якими суд апеляційної інстанції обґрунтовує прийняте судове рішення, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити відповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Крім того, згідно інформації, наданої Прокуратурою Львівської області, відносно засновника ТОВ «Профліга» Войтовича А.Р. порушено кримінальне провадження (справа № 141-2352) за фактом вчинення злочину, передбачених ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.

Суди попередніх інстанцій наведені обставини під час розгляду справи не врахували.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто, про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об'єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належної оцінки зібраних у справі доказів, яка повинна відповідати нормам ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч. 2 цієї статті).

Водночас, оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження податкового кредиту.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

У разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків сформував податкову звітність, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч. 1 с. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, при цьому, судам слід дотриматися правової позиції щодо застосування норм матеріального права при розв'язанні відповідних спорів, викладеної у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2012 року у справі № 21-737во10 за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, згідно якої про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки суди попередніх інстанцій, ухвалюючи судове рішення у цій справі, не перевірили належним чином та не встановили тих обставин, які є необхідними для правильного вирішення спору, а суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, то ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Враховуючи зазначені вище порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильного визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняте обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 210, 220, 221, 222, 223, 227, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Приватного підприємства «РА ЦЕ» задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2013 року у справі №2а-7315/09/1370 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених ст. 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України, та протягом трьох місяців з дня ухвалення судового рішення, щодо якого заявлено клопотання про перегляд, або з дня ухвалення судового рішення, на яке здійснюється посилання на підтвердження підстав, установлених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 237 цього Кодексу, якщо воно ухвалено пізніше, але не пізніше одного року з дня ухвалення судового рішення, про перегляд якого подається заява.

Головуючий суддя: Л.І. Бившева

Судді: О.А. Веденяпін

Н.Є. Маринчак