Ухвала суду № 69098552, 20.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" вересня 2017 р. м. Київ К/800/18271/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

Головуючого, суддіГорбатюка С.А. (доповідач)СуддівЄрьоміна А.В. Шведа Е.Ю. провівши у порядку письмового провадження касаційний розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року

встановила:

У листопаді 2015 року ОСОБА_4 у Житомирському окружному адміністративному суді пред'явив адміністративний позов до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області - правонаступника Головного управління Дерземагенства у Житомирській області, третя особа - ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу.

Просив скасувати наказ Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 07 травня 2015 року № 6-1853/14-15-СГ, яким було надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Брусилівського району Житомирської області за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради площею 128, 6143 га.

В обґрунтування позову вказав на таке.

ОСОБА_5 на підставі наказу Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 07 травня 2015 року № 6-1853/14-15-СГ видано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 128, 6143 га, розташовану на території Брусилівського району Житомирської області, за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, зміненої постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, у справі № 806/2254/15 визнано протиправною відмову Головного управління Держземагенства в Житомирській області, що міститься у листі від 20 квітня 2015 року за вих. №19-6-0.21-6428/2-15 у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу та резерву Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області орієнтовною площею 128, 6143 га, яка знаходиться за межами населених пунктів, та зобов'язано відповідача видати наказ щодо розгляду клопотання ОСОБА_4 із зазначеного питання.

ОСОБА_4 вважає, що оскаржуваним наказом порушений принцип рівності у можливості доступу до користування землею державної власності, а тому, на його думку, він є протиправним і підлягає скасуванню.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу відмовлено.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держземагентства у Житомирській області від 07 травня 2015 року № 6-1853/14-15-СГ.

Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 понесені ним судові витрати у розмірі 1459,81 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції представник третьої особи подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року залишити без зміни.

Представник відповідача - ОСОБА_7 подав письмові пояснення, якими підтримав касаційну скаргу.

Заперечень на касаційну скаргу не надходило.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, представник скаржника зазначив, що частина сьома статті 122 Земельного кодексу України містить вичерпний перелік підстав для відмови у видачі відповідного наказу.

Разом з тим, наявність декількох наказів відповідача щодо надання двом і більше особам дозволу на розробку проекту землеустрою про відведення однієї і тої ж земельної ділянки, як підстава для відмови у видачі відповідного наказу, у цьому переліку не передбачена.

Окрім того, оскаржуване рішення суду не містить у собі посилання на норми чинного законодавства України, які вказують на протиправність прийняття відповідачем наказу, а його наявність не порушує прав позивача, оскільки сторонами спору визнано ту обставину, що чинне законодавство України не містить обмежень щодо кількості осіб, яким можуть бути надані дозволи на розроблення проектів землеустрою.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що 12 березня 2015 року ОСОБА_4 звернувся до Головного управління Держземагенства у Житомирській області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області площею 128,6143 га, що знаходиться за межами населених пунктів поруч с. Водотиї Брусилівського району Житомирської області.

Головне управління Держземагенства у Житомирській області листом від 20 квітня 2015 року за вих. №19-6-0.21-6428/2-15 повідомило ОСОБА_4 про те, що на земельну ділянку було надано дозвіл на розроблення документації іншій особі за цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. При цьому йому рекомендовано усунути виявлені недоліки з оформлення заяви та повторно подати відповідну заяву на розгляд.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач оскаржив його в судовому порядку.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року адміністративний позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано протиправною відмову Головного управління Держземагенства в Житомирській області, що міститься у листі від 20 квітня 2015 року за вих. 19-6-0.21-6428/2-15, у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для відведення фермерського господарства із земель запасу та резерву Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області орієнтовно загальною площею 128,6143 га, що знаходиться за межами населених пунктів, за його заявою (клопотанням) від 12 березня 2015 року та зобов'язано Головне управління Держземагенства в Житомирській області видати наказ про надання ОСОБА_4 такого дозволу.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року, яка набрала законної сили, постанову суду від 22 липня 2015 року змінено.

Абзац другий резолютивної частини постанови викладено в наступній редакції: "Визнати протиправною відмову Головного управління Держземагенства в Житомирській області, що міститься у листі від 20.04.2015 року за вих. № 19-6-0.21-6428/2-15, у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду строком на 49 років земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву Водотиївської сільської ради Брусилівського району загальною орієнтовною площею 128,6143 га, що знаходиться за межами населених пунктів, за його заявою (клопотанням) від 12.03.2015 року та зобов'язати Головне управління Держземагенства в Житомирській області видати наказ щодо розгляду заяви (клопотання) ОСОБА_4 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства із земель запасу та резерву Водотиївської сільської ради Брусилівського району загальною орієнтовною площею 128,6143 га, що знаходиться за межами населених пунктів відповідно до ч. 3 ст.123 Земельного кодексу України."

В решті постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року залишено без зміни.

Разом з тим, Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області було видано наказ від 07 травня 2015 року № 6-1853/14-15-СГ, яким надано дозвіл ОСОБА_5 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Брусилівського району, за межами населених пунктів Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області площею 128, 6143 га.

Позивач вважає, що цим наказом порушуються його право на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо земельної ділянки, яка не надана у користування (у власність), оскільки до його прийняття й надання такого дозволу на ім'я ОСОБА_5 він звертався із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення в оренду цієї ж земельної ділянки. Проте йому було протиправно відмовлено, що встановлено рішенням суду. За вказаних обставин, на думку ОСОБА_4, цей наказ є незаконним та таким, що виданий з явними ознаками зловживань при здійсненні владних управлінських функцій щодо розпорядження землями державної власності.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що надання дозволу третій особі на розробку документації із землеустрою не є та не може вважатися порушенням прав ОСОБА_4, оскільки він ще не набув права власності/користування на земельну ділянку. Відтак, навпаки, скасування оскаржуваного наказу призведе до порушення її права на отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою. У даному випадку і третя особа і позивач мають рівні права на звернення за отриманням дозволу на розробку землевпорядної документації.

Окрім того, законодавством не встановлено граничного строку дії такого дозволу, отже, особа може скористатися ним у будь-який зручний для себе час або не скористатися взагалі. Надання дозволу на розробку документації не тотожне негайному набуттю права власності чи користування земельною ділянкою та є лише першим кроком для оформлення такого права. Так само, законодавством не встановлено заборони на видання дозволу кільком особам на одну і ту ж ділянку, більш того, відмова у наданні кількох дозволів на земельну ділянку, якщо право власності на неї ще не зареєстроване у встановленому законом порядку, вважається порушенням прав особи.

Прийняті відповідачем накази про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою є ненормативними актами органу державної влади, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання. Скасування таких рішень не породжує наслідків для власника (користувача) земельних ділянок, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та постановляючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки відмову Головного управління Держземагенства в Житомирській області, що міститься у листі від 20 квітня 2015 року за вих. № 19-6-0.21-6428/2-15, у наданні ОСОБА_4 дозволу на розроблення проекту землеустрою визнано протиправною, то послідуючі дії щодо надання такого дозволу іншій особі не можуть бути правомірними. У зв'язку із цим оскаржуваний наказ не може вважатися правомірним.

Крім того, в ході розгляду справи встановлено, що рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду третій особі не вичерпало своєї дії фактом виконання, оскільки останнім етапом його реалізації (виконання) є затвердження проектної документації.

Житомирський апеляційний адміністративний суд, вирішуючи спір по суті взяв також до уваги відомості з наявного у матеріалах справи листа Відділу Держземагенства в Брусилівському районі Житомирської області №22-609-0,1-470/2-15 від 09 лютого 2015 року, за яким спірна земельна ділянка площею 128,6143 га, розташована на території Водотиївської сільської ради Брусилівського району Житомирської області є земельною ділянкою, яка проінвентаризована та запроектована для відведення громадянам - учасникам АТО, про що було проінформовано Головне управління Держземагенства Житомирської області листом від 24.09.2014 року №15084/01-08/01.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ підлягає скасуванню.

У відповідності до частини першої та другої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року не відповідає зазначеним вимогам процесуального закону з таких підстав.

У відповідності до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з вимогами пунктів шостого та восьмого частини першої статті 3 КАС України адміністративний позов - це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

За змістом частини першої статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, права позивача підлягають захисту в судовому порядку за умови доведення порушення таких прав.

Між тим, у відповідності до частин шостої, абзацу першого частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, зазначені норми матеріального закону містять вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Серед підстав для відмови у видачі зазначеного дозволу не міститься такої підстави як наявність поданої раніше заяви іншою особою щодо отримання такого самого дозволу стосовно тієї самої земельної ділянки.

Разом з тим, серед підстав, передбачених частиною сьомої статті 118 Земельного кодексу України, не міститься і наявність інших виданих аналогічних дозволів на той самий об'єкт.

Окрім того, наявність дозволу, виданого на ім'я третьої особи не означає що вона скористається ним взагалі. Надання дозволу на розробку документації із землеустрою не тотожне негайному набуттю права власності чи користування земельною ділянкою та є лише першим кроком для оформлення такого права.

Видання оскаржуваного наказу не порушує вимоги частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, а його наявність не є перепоною для виконання постанови Житомирського окружного адміністративного суду від 22 липня 2015 року, зміненої постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2015 року у справі № 806/2254/15.

Доказів того, що ОСОБА_4 є користувачем, або власником земельної ділянки, щодо якої він бажає отримати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, у справі немає.

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що видання Головним управлінням Держземагентства у Житомирській області наказу від 07 травня 2015 року № 6-1853/14-15-СГ щодо надання ОСОБА_5 дозволу на виготовлення проекту землеустрою на земельну ділянку не порушує будь-які права позивача, у зв'язку із чим вони не підлягають захисту судом.

Разом з тим, у відповідності до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судами першої інстанції не встановлено обставин, які б вказували на порушення відповідачем норм матеріального права під час виконання ним своїх повноважень при виданні оскаржуваного наказу.

Не зазначені такі обставини й у постанові суду апеляційної інстанції, у зв'язку із чим вона не може вважатись законною в розумінні статті 159 КАС України.

Водночас, колегія суддів вважає, що постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2015 року є законною та обґрунтованою з урахуванням того, що судом апеляційної інстанції вона скасована помилково.

У відповідності до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Також колегія суддів вважає необхідним вказати на таке.

Оскаржуваний наказ не вичерпав свою дію, як про те зазначив суд першої інстанції у своїй постанові.

В ході розгляду справи не встановлено, що оскаржуваний наказ вичерпав свою дію фактом виконання, оскільки в силу вимог частини восьмої статті 118 Земельного кодексу України останнім етапом реалізації (виконання) цього наказу є погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, встановленому статтею 1861 цього Кодексу.

Проте, доведення або спростування факту виконання оскаржуваного наказу у сукупності з встановленими обставинами справи та дослідженими на їх підтвердження доказами не впливає і не може впливати на правильність вирішення справи судом першої інстанції.

Крім того, колегія зазначає й у частині вимог про повернення понесених позивачем витрат.

Частиною першою статті 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи висновки суду касаційної інстанції про правильність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову судові витрати, понесені позивачем, відшкодуванню не підлягають.

Окрім того, представник третьої особи подав клопотання про залишення адміністративного позову без розгляду, мотивуючи його правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постановах від 20 жовтня 2015 року, 03 лютого 2015 року, 24 лютого 2015 року, 11 листопада 2015 року по справах: № 800/147/15/800/436/14, № 21-617а14, № 21-34а15, № 2а-2885/12/1470 відповідно.

У відповідності до частини першої статті 2442 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

З правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 20 жовтня 2015 року, 03 лютого 2015 року по справах: № 800/147/15/800/436/14, № 21-617а14 відповідно вбачається, що підставою для закриття провадження у справі є встановлена під час розгляду адміністративного спору відсутність порушеного права позивача правовим актом індивідуальної дії.

При розгляді цієї справи колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про необхідність відступу від зазначеної правової позиції Верховного Суду України з таких підстав.

У відповідності до статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі: 1) якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства; 2) якщо позивач відмовився від адміністративного позову і відмову прийнято судом; 3) якщо сторони досягли примирення; 4) якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами; 5) у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою особи, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, або ліквідації підприємства, установи, організації, які були стороною у справі.

Якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена. Повторне звернення з тією самою позовною заявою не допускається.

Отже, стаття 157 КАС України не містить такої правової підстави для закриття адміністративного провадження, як встановлення відсутності порушеного права позивача оспорюваним правовим актом індивідуальної дії.

Наслідком цього може бути лише відмова у задоволенні позову.

Згідно з приписами статті 17 КАС України (в редакції, чинній на момент вирішення спору по суті), юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.

Юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) об'єднання громадян віднесені до його внутрішньої діяльності або виключної компетенції.

Предметом спору у цій справі є правомірність правового акту індивідуальної дії виконавчого органу органу державної влади, а отже, за своїм змістом даний спір має ознаки публічно-правового спору, який підлягає вирішенню у відповідності до вимог КАС України і на його вирішення поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Інші підстави, передбачені статтею 157 КАС України, наявність яких має бути наслідком закриття адміністративного провадження, відсутні.

Щодо правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постановах від 24 лютого 2015 року у справі № 21-34а15 та від 11 листопада 2015 року у справі № 2а-2885/12/1470, колегія суддів вказує на те, що вона стосується випадків оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки волі однієї із сторін стосовно розпорядження об'єктом матеріального світу та передачі відповідних прав на нього. Спір, про який йдеться в зазначених постановах, не має ознак публічно-правового спору і повинен розглядатись в порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 230, 2442 КАС України колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 - представника ОСОБА_5 задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2016 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, третя особа: ОСОБА_5 про визнання протиправним та скасування наказу скасувати, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 15 січня 2016 року у цій справі залишити без зміни з урахуванням мотивів, викладених у цій ухвалі.

Ухвала є остаточною, оскарженню не підлягає і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та в порядку, визначеними статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства.

Судді: Горбатюк С.А.

Єрьомін А.В.

Швед Е.Ю.