Постанова № 69097942, 12.09.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 653/2233/16-а

Категорія: 10.2.4 Головуючий в 1 інстанції: Венглєвська Н.Б.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого - судді Скрипченка В.О.,

суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Григоренко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Генічеського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Херсонської області (правонаступника Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області) про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

19 липня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до УПФУ в Генічеському районі Херсонської області, в якому просив суд зобов'язати відповідача провести поновлення пенсії ОСОБА_2 з 08.01.2014 р. (дата встановлена рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року у справі №757/1859/14-а) та до її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 р., призначивши її знову на загальних підставах, відповідно до ч. 3 ст. 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні в сумі 3263,60 грн., з врахуванням вже виплачених сум і на підставі тих документів, які вже містяться у її пенсійній справі та виплатити ці суми пенсій, не отримані ОСОБА_2 через її передчасну смерть, її чоловіку, позивачу у справі.

Позивачем зазначено, що його померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 р. дружині ОСОБА_2 у 1992 році Центральним райсоцбезом м. Сімферополь АР Крим була призначена пенсія за віком. У 1996 р. вона виїхала на постійне місце проживання до держави Ізраїлю. Після виїзду за кордон пенсію не отримувала. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року УПФ України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим було зобов'язано поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 08.01.2014 року з проведенням її індексації. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 р. було проведено заміну сторони у справі з УПФ України м. Сімферополя на УПФ України в Генічеському районі Херсонської області. 30.12.2015 року ОСОБА_2 через своїх представників звернулась до УПФ України у Генічеському районі Херсонської області з проханням повідомити про хід виконання судового рішення та надіслати копії усіх документів щодо поновлення її пенсії. Листом від 15.01.2016 року відповідач повідомив, що ним здійснено призначення пенсії на підставі ЗУ «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 15 грн. 45 коп. на місяць. ОСОБА_1 сумісно проживав з ОСОБА_2 в законному шлюбі, у зв'язку з чим, позивач вважає, що таке поновлення пенсії ОСОБА_2 суперечить чинному законодавству, так як було призначене на підставі недіючого ЗУ «Про пенсійне забезпечення», сума невиплаченої пенсії, які належали пенсіонерові і залишилася неотриманою, у зв'язку з її смертю входить до складу спадщини. З набранням чинності Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, Закон «Про пенсійне забезпечення» втратив чинність. Виключно Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування визначаються види пенсійних виплат, мінімальний розмір пенсії за віком, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням. При поновленні пенсії ОСОБА_2 відповідач не мав права призначати пенсію на підставі старого закону про пенсії, який не входить в перелік законів про пенсійне забезпечення. Управління ПФ України в Генічеському районі Херсонської області повинно було здійснити поновлення пенсії ОСОБА_2 виключно відповідно до ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для того, щоб поновити пенсію ОСОБА_2 відповідач повинен був скористатися порядком, встановленим у ч. 3 ст. 35 Закону, який передбачає, що якщо минуло більше п'яти років з тієї дати, коли виплата пенсії була припинена, пенсія призначається знову на загальних підставах. З моменту припинення пенсії ОСОБА_2 і до моменту її поновлення пройшло 18 років, тому поновлення пенсії повинно здійснюватись за передбаченим порядком ч. 3 ст. 35 Закону про пенсії, її призначення знову на загальних підставах. Між сторонами відсутній спір з приводу способу поновлення пенсії шляхом її призначення, так як відповідач у своєму листі підтвердив, що виконав рішення суду про поновлення саме шляхом призначення пенсії. Розмір пенсії ОСОБА_2 повинен встановлюватись відповідно до ст. 27, ч. 2 ст. 40, ч. 2 ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні в сумі 3263 гривні 60 копійок. Поновлення пенсії ОСОБА_2 повинно було відбуватися виключно шляхом призначення їй пенсії знову на загальних підставах і розмір її пенсії має бути визначений відповідно до ст. 27 та ст. 40 Закону про пенсії на підставі тих документів, які вже містяться у її пенсійній справі, згідно п. 2.8 Порядку 22-1, яким встановлено, що поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється за документами, що є в пенсійній справі. При поновленні пенсії ОСОБА_2 шляхом її призначення для розрахунків заробітної плати для обчислення пенсії повинна братися заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, 2013-2015 роки в розмірі 3263 гривні 60 копійок, так як згідно ст. 40 ч. 2 Закону України про пенсії визначає заробітну плату (дохід) для обчислення пенсій за формулою: Зп=Зс(Ск:К), де: Зп-заробітна плата (дохід) застрахованої особи обчислення пенсії, у гривнях; Зс-середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Середня заробітна плата за три роки до моменту призначення, тобто до моменту виконання відповідачем постанови суду від 15.10.2014 року становлять 2013 рік-2979,46 гривень, 2014 рік-3149,95 гривень, 2015 рік-3661,41 гривня, середня заробітна плата становить 3263,60 гривень. Законом про пенсії встановлено, що мінімальний розмір пенсії встановлюється в розмірі не нижче прожиткового мінімуму. Відповідно до ст. 28 ч. 1 Закону про пенсії, мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до п. 4-1 Перехідних положень Закону про пенсії для осіб, яким пенсія призначена до набрання чинності Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частинами першої статті 28 цього Закону, встановлюються за наявності у жінок 20 років страхового стажу. Враховуючи, що у 1992 році Центральним райсоцзабезом м. Сімферополя ОСОБА_2 була призначена пенсія за віком, як то було вказано у п. 2 та не оспорюється сторонами та враховуючи ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення, яка діяла на момент призначення пенсії, позивачка безумовно має 20 років стажу, а отже має право на отримання пенсії, розмір якої має бути більший ніж мінімальний. Відповідно ст. 46 ч. 3 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Розмір пенсії ОСОБА_2 повинен бути більш ніж прожитковий мінімум, який складає на момент виплати пенсії 1074 гривень, а виплата пенсії у розмірі 15,45 гривень є грубим порушенням закону. Крім того, поновлення нарахування та виплати пенсії за віком ОСОБА_2 повинна бути здійснена з проведенням її індексації, так як це зобов'язання поклав на відповідача суд в своїй постанові від 15.10.2014 року, яка є обов'язковою для виконання відповідача, та і компенсацією втрати частини доходів, так як це передбачено Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів», у зв'язку з порушенням строків їх виплати від 19.10.2000 року. Дані вимоги закону відповідачем не виконано, тому позивач ОСОБА_1 змушений звернутись до суду і вимагати виплату всієї належної пенсії його дружині з 15 жовтня 2014 року і до її смерті.

Постановою Генічеського районного суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим у справі судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду, якою задовольнити його адміністративний позов в повному обсязі.

Справа розглянута апеляційним судом без участі сторін у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є чоловіком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_2, що підтверджено копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 04.11.1959 року та копією перекладу свідоцтва про смерть ОСОБА_2 від 08.06.2016 року.

У 1996 році ОСОБА_2 з чоловіком виїхала з України на постійне проживання до Ізраїлю, де була прийнята на консульський облік в консульському відділені посольства України в Державі Ізраїль. До виїзду за кордон позивач мешкав в м. Сімферополь АР Крим. До виїзду ОСОБА_2, пенсія була призначена їй у 1992 році Центральним райсоцбезом м. Сімферополь АРКрим за віком. Після виїзду за кордон виплата пенсії була припинена.

Згідно постанови №757/18591/14-а Київського апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2014 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволений частково. Визнано відмову Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Сімферополя АР Крим у поновленні нарахування та виплати пенсії ОСОБА_2 протиправною. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя АР Крим поновити нарахування та виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 08.01.2015 року з проведенням індексації (а.с. 41-45).

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду задоволено заяву представника позивача про заміну сторони у справі правонаступником та проведено заміну сторони у справі з Управління Пенсійного фонду України у Центральному районі м. Сімферополя Автономної Республіки Крим на Управління Пенсійного фонду України в Генічеському районі Херсонської області (а.с. 48-51).

30.12.2015 року ОСОБА_2 через своїх представників звернулась до УПФУ у Генічеському районі Херсонської області, надіславши копії всіх документів щодо поновлення їй пенсії відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року, з проханням повідомити про виконання судового рішення.

Листом від 15.01.2016 р. відповідач повідомив, що пенсія ОСОБА_2 нарахована та виплачується згідно законодавства. Пенсійні кошти ОСОБА_2 15.01.2016 року було зараховано на банківський рахунок, відкритий в АТ Ощадбанк, щомісячно до 15 числа заявниці пенсія буде зараховуватись в сумі 15,45 грн., що підтверджується протоколом від 14.11.2015 року та розпорядженням на призначення (поновлення) виплати пенсії за рішенням Київського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2014 року (а.с. 54).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що, виплачуючи пенсію в розмірі, що склався на день виїзду ОСОБА_2 на постійне місце проживання до Ізраїлю, відповідач діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх положень законодавства, обставин даної справи та на підставі усіх матеріалів, які мають значення для конкретної ситуації, та жодним чином не порушив права та свободи ОСОБА_2

Однак, колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погодитися не може з огляду на таке.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-IV) виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року за №1-32/2009 (№25-рп/2009) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-IV.

Згідно з пунктом 3.3 мотивувальної частини вищезазначеного рішення, виходячи із правової, соціальної природи пенсії право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія,- в Україні чи за її межами.

Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Таким чином, позивач та його дружина, проживаючи в Ізраїлі, як громадяни України, мали такі ж самі конституційні права, як громадянин України, проживаючий на території України, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання громадянина України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду, оскільки не погоджується із розміром пенсії, яку відповідач почав виплачувати його дружині з січня 2014 року.

Відповідно до абзацу 3 частини другої статті 27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону.

При чому ч. 1 ст. 28 цього ж Закону встановлює мінімальний розмір пенсії за віком, який за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частинами першою, другою статті 42 Закону передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення.

Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, оскільки його дружина ОСОБА_2 мала такі ж самі конституційні права, як громадянин України, проживаючий на території України, це також стосується її права як на виплату пенсії, так і на індексацію та інші перерахунки таких виплат.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду (здав на пошту (а.с. 64)) 15 липня 2016 року із вимогою про зобов'язання Управління нарахувати та виплатити йому пенсію за віком його покійної дружини з 8 січня 2014 року по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_1

Правовідносини з приводу строків звернення до адміністративного суду унормовані ст. 99 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 вищенаведеної статті Кодексу, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Тобто, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс та інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Згідно з частиною другою статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Правовідносини в даній справі повинні розглядатися, в першу чергу, виходячи з правомірності або неправомірності дій чи бездіяльності органу владних повноважень, на звернення для оскарження яких Кодексом адміністративного судочинства передбачено 6 місяців.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду (15.07.2016 р.), шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період, за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів приходить до висновку, що права позивача підлягають захисту з 15 лютого по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день смерті ОСОБА_2.).

Як вже зазначалося вище, позивачем заявлено позовні вимоги за період з 8 січня 2014 року по ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України, адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Пропущений з поважних причин процесуальний строк, встановлений законом, може бути поновлений судом за наявності поважних причин його пропуску (ч. 1 ст. 102 КАС України).

Згідно ч. 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

При цьому, в силу приписів ч. 4 ст. 11 КАС України, суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Вирішуючи питання про поважність причин пропущення строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з того, що поважними визнаються лише такі причини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, тобто, які б об'єктивно та істотно перешкоджали його зверненню до суду та не залежали від його волевиявлення.

Колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Однак позивачем до суду першої інстанції не було надано доказів поважності пропуску строку для звернення до адміністративного суду із позовними вимогами про визнання протиправними дій та зобов'язання провести індексацію та перерахунок пенсії його дружини за період з 8 січня 2014 року по 14 лютого 2016 року.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду, та як наслідок, необхідності залишення без розгляду вказаної частини позовних вимог, на що суд першої інстанції не звернув увагу.

Відповідно до ст. 202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно ж з ч. 1 ст. 203 КАС України постанова суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених статтею 155 цього Кодексу.

Підсумовуючи усе викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права при вирішенні справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи спростовують правильність висновків суду.

Відтак, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 184, 195, 196, 198, 202, 203, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Генічеського районного суду Херсонської області від 13 грудня 2016 року - скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 в частині вимог до Генічеського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Херсонської області за період з 08 січня 2014 р. по 14 лютого 2016 року - залишити без розгляду.

В іншій частині прийняти нову постанову суду, якою адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії та рішення Генічеського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Херсонської області щодо поновлення виплати пенсії громадянці ОСОБА_2 в розмірі 15 грн. 45 коп., тобто меншому, ніж прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність.

Зобов'язати Генічеське об'єднане Управління Пенсійного фонду України Херсонської області провести перерахунок пенсії за віком ОСОБА_2 за період з 15 лютого 2016 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 року (день її смерті) в розмірі, не менше прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у відповідності до статей 28 та 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з подальшим її перерахуванням у зв'язку зі змінами пенсійного законодавства, з урахуванням фактично виплачених сум, та виплатити ці суми пенсій, не отримані ОСОБА_2 через її смерть, її чоловіку ОСОБА_1.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Генічеського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Херсонської області (ідентифікаційний код юридичної особи 41246904, Херсонська область, Генічеській район, м. Генічеськ, просп. Миру, 43) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1254,67 грн. (одна тисяча двісті п'ятдесят чотири грн. 67 коп.).

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення рішення апеляційного суду в повному обсязі.

Головуючий В.О.Скрипченко

Суддя О.С.Золотніков

Суддя Ю.В.Осіпов