Постанова № 69097599, 19.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/7588/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді Качмара В.Я.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання Куціль С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області, про стягнення суддівської винагороди, -

ВCТАНОВИВ:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області (далі ТУ, ДСА відповідно) у якому, з у рахуванням заяви про уточнення позовних вимог (а.с.9), просила зобовязати ТУ нарахувати та виплатити на її користь недоплачену суддівську винагороду за січень 2017 року, за відрахуванням обовязкових платежів (податку на доходи фізичних осіб в розмірі 18% та військового збору в розмірі 1,5%).

Позивач обґрунтовувала свої позовні вимоги тим, що розмір нарахованої та виплаченої їй за січень 2017 року суддівської винагороди не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій та статус суддів» (далі Закон №2453-VI). Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.133 Закону №2453-VI та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 (далі Закон №1402-VIII) розмір суддівської винагороди визначається виключно Законами України. Посилання ж відповідача на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 (далі Закон №1744-VIII), положеннями якого передбачалось, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, і до внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі 1600 грн., є безпідставними, оскільки Законом №1744-VIII не внесено змін до Законів №№2453-VI, 1402-VIII в частині регулювання розміру суддівської винагороди суддям, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання. Така винагорода має виплачуватись у розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 червня 2017 року у справі №819/802/17 позов задоволено.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити. У поданій апеляційній скарзі вказує, на те, що позивач відноситься до категорії суддів місцевих суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому її посадовий оклад становить 16000 грн, що повністю відповідає положенням Закону №1402-VIII п.23 «Прикінцевих та перехідних положень» якого передбачено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Позивач в судове засідання не зявилась про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином та просила про розгляд справи за її відсутності.

ТУ в судове засідання не надіслало свого представника, про дату, час і місце розгляду справи було повідомлено належним чином, а тому, апеляційний суд, вважає за можливе провести розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності порушення гарантованого державою права позивача на належне матеріальне забезпечення судді як одну із складових його незалежності, яке виразилось в застосуванні відповідачем при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за січень місяць 2017 року п.3 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІ та не виконанні п.23 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VІІІ.

Висновки цього суду є не зовсім вірними з огляду на таке.

Апеляційним судом, з врахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 12.02.1993 і по даний час безстроково здійснює повноваження судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

Відповідно до розрахункового листа за січень 2017 року та довідки про доходи виданої відповідачем посадовий оклад позивача становить 16000 грн. За січень місяць їй нараховано суддівську винагороду в розмірі 27200 грн, яка розрахована з урахуванням щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 60% посадового окладу та щомісячної доплати за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці у розмірі 10% посадового окладу (а.с.6, 19).

На думку позивача розрахунок суддівської винагороди з посадового окладу 16000 грн є неправомірним, що і стало причиною для звернення до суду із даним позовом.

Відповідно до ст.130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

З 30.09.2016 набрав чинності Закон 1402-VIII, згідно з п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон №2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу.

Частиною 1 ст.135 Закону №1402-VIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Разом з тим, необхідно зазначити, що «Прикінцевими та перехідними положеннями» Закону №1402-VIII передбачені певні особливості визначення розміру суддівської винагороди.

Так, відповідно до п.22 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

Підпунктом 1 п.24 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII встановлено, що розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у п.23 цього розділу, становить з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів, з 1 січня 2018 року - 20 прожиткових мінімумів, з 1 січня 2019 року - 25 прожиткових мінімумів, з 1 січня 2020 року - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Натомість п.23 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1402-VIII визначено, що до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону №2453-VI.

За змістом ч.3 ст.133 Закону №2453-VI посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

З матеріалів справи видно та це не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 не проходила кваліфікаційного оцінювання, у звязку з чим її посадовий оклад визначається відповідно до розміру визначеного ч.3 ст.133 Закону №2453-VI, проте з урахуванням наступних положень.

Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» (далі Закон №1801-VIII) передбачено, що з 01.01.2017 встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 3200 грн.

Згідно з ст.7 Закону №1801-VIII з 01.01.2017 прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлений у розмірі 1600 грн.

При цьому, п.3 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №1774-VІІІ, що набрав чинності з 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн.

Водночас, п.9 «Прикінцевих та перехідних положеннь» Закону №1774-VІІІ визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Зважаючи на вищенаведені положення Закону №1774-VІІІ, можна прийти до висновку, що законодавець з прийняттям цього Закону змінив підхід до визначення розміру суддівської винагороди, здійснивши перехід від обрахування його у відповідності до мінімальної заробітної плати як розрахункової величини - на прожитковий мінімум для працездатних осіб, зокрема, шляхом і внесення відповідних змін до Закону №1402-VІІІ, які відображенні у його «Прикінцевих та перехідних положеннях».

Тобто враховуючи відповідні зміни, Законом №1402-VІІІ введено певну диференціацію, щодо розміру суддівської винагороди, зокрема щодо суддів місцевих суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, суддівська винагорода визначається відповідно до ч.3 ст.133 Закону №2453-VI в розмірі 10 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, для суддів місцевих суддів, які пройшли кваліфікаційне оцінювання суддівська винагорода визначається відповідно до ст.135 Закону №1402-VІІІ, з врахуванням посадового окладу судді з 01.01.2017 в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Між тим, потрібно зауважити і те, що, з прийняттям Закону №1774-VІІ не відбулось зменшення розміру суддівської винагороди, яку фактично отримували судді до його ухвалення: з 01.12.2016 розмір мінімальної заробітної плати становив 1600 грн (абзац 2 ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік»), так само як і з 01.01.2017 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 1600 грн (абзац 4 ст.7 Закону №1801-VІІІ).

Таким чином, обрахування позивачу розміру суддівської винагороди відповідає приписам чинного законодавства.

Пунктом 2 ч.3 ст.148 Закону №1402-VIII встановлено, що ДСА виконує функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України (далі ДБУ) щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та ДСА.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.13 Бюджетного кодексу України (далі БК) будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про ДБУ. Бюджетні призначення встановлюються законом про ДБУ (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Положеннями ч.1 ст.51 БК встановлено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

У відповідності до ст.119 БК нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають:

- бюджетним призначенням, встановленим законом про ДБУ (рішенням про місцевий бюджет);

- напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів;

- бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів).

Враховуючи те, що Законом №1801-VIII видатки на оплату суддів, що не пройшли кваліфікаційне оцінювання, виходячи з посадового окладу 32000 грн не передбачені, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати суддівської винагороди позивачу поза межами видатків державного бюджету на його оплату праці.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги являються суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи та безпідставного задоволення заявленого позову.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову, з наведених вище підстав.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС), суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області задовольнити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 8 червня 2017 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_2 судді ОСОБА_3 ОСОБА_4 Повний текст виготовлений 25 вересня 2017 року.