Постанова № 69096331, 19.09.2017, Луганський окружний адміністративний суд

3.5

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2017 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1537/16

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Лященку А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Луганській області про скасування постанов про накладення штрафу, -

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Позивач, ФОП ОСОБА_1В.) до Головного управління Держпраці у Луганській області (далі Відповідач, ГУ Держпраці у Луганській області) про скасування постанов про накладення штрафу

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 29.11.2016 Відповідач склав стосовно Позивача ОСОБА_2 про результати перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 12-09-101/0001 (далі- Акт). На підставі даного ОСОБА_3 була винесена постанова №1 від 29.11.2016 про накладення штрафу у розмірі 14500 грн та постанова № 2 від 29.11.2016 про накладення штрафу у розмірі 14500 грн, які були отримані Позивачем 29.11.2016.

Вважає винесені постанови незаконними та такими, що підлягають скасуванню, враховуючи таке.

Згідно Постанови № 1 від 29.11.2016 року Відповідач стверджує, що Позивач порушив ст. 107 КЗпП України, а саме: не оплата роботи у святкові і неробочі дні ОСОБА_4

ОСОБА_4 відповідно до табелю робочого часу працював 03.05.2016 року, йому була нарахована заробітна плата із розрахунку 0,5 ставки - 750 гривень. За відпрацьований час в травні йому була нарахована заробітна плата у розмірі 750 гривень. Заробітна плата за першу половину місяця була виплачена у розмірі 300 гривень, тобто без подвійного розміру денної ставки зверх окладу, тому що 03 травня відповідно до ст. 73 КЗпП України не є святковим і неробочим днем, а є вихідним днем згідно до ст. 67 КЗпП України, у випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73 КЗпП України) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого, згідно ст. 72 КЗпП України, робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. ОСОБА_4 обрав інший день відпочинку (а саме: в листопаді на підготовку до сесії), на який має право протягом року.

Згідно Постанови № 2 від 29.11.2016 року Відповідач стверджує, що Позивач порушив п. 6 ст. 24 КЗпП України, оскільки з працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 неналежним чином було здійснено оформлення трудових відносин, тобто не укладався трудовий договір, але це не відповідає дійсності, тому що на підставі наказу № 1 від 04.03.2016 року був укладений Трудовий договір (далі - Договір) № 4 від 04.03.2016 року з ОСОБА_4, на підставі наказу № 3 від 22.06.2016 року був укладений Трудовий договір № 6 від 22.06.2016 року з ОСОБА_5 (копії Трудових договорів надаються).

Згідно частини другої Постанови № 2 від 29.11.2016 року Відповідач стверджує, що Позивач порушив ст. 38 КЗпП України, що працівники ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8В.(надалі-працівники) були звільнені за особистим бажанням не попередивши за два тижні власника або уповноважений ним орган. Дійсно, перечисленні вище працівники були звільнені за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, попередивши за 2 дні, тому що між Позивачем ФОП ОСОБА_1 та працівниками було досягнуто двосторонню угоду щодо розірвання Трудових договорів до спливу двотижневого строку.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на таке. Головним державним інспектором відділу державного нагляду в сфері трудових відносин управління з питань праці Головного управління Держпрвці у Луганській області ОСОБА_9 відповідно до Порядку на підставі наказу Головного управління Держпраці у Луганській області від 14.11.2016 № 210 «Про проведення позапланової перевірки дотримання законодавства про працю у фізичної особи - підприємця ОСОБА_1В.» при наявності службового посвідчення та направлення на проведення перевірки у період з 16 листопада по 17 листопада 2016 року була здійснена позапланова перевірка додержання законодавства про працю у ФОП ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, АДРЕСА_1 Лисичанськ, Луганська обл., 93120). За результатами перевірки був складений акт, винесений припис про усунення порушень законодавства про працю.

Під час проведення перевірки головним державним інспектором відділу державного нагляду в сфері трудових відносин управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області ОСОБА_9 був встановлений ряд порушень ФОП ОСОБА_1 законодавства про працю.

Тому з доводами, викладеними ФОП ОСОБА_1 у позовній заяві, не погоджуються з наступних підстав.

1. ФОП ОСОБА_1 порушені вимоги статті 107 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП) в частині оплати праці у вихідні дні (відповідно до частини другої статті 72 КЗпП Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 КЗпП).

Відповідно до статті 67 Кодексу Законів про працю України 3 травня - вихідний день. ОСОБА_4 відповідно до табелю обліку робочого часу працював 03.05.2016, розмір місячного окладу становить із розрахунку 0,5 ставки - 750 грн. За 24 дня йому була нарахована заробітна плата у розмірі 750 грн. Заробітна плата за першу половину місяця була виплачена у розмірі 300 грн., заробітна плата за відпрацьований період - 750 грн., тобто без одинарного або подвійного розміру денної ставки зверх окладу, що відображено у відомості про нарахування та виплати заробітної плати за травень 2016 р., що є порушенням ст. 107 КЗпП, в якій визначено, що робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Дійсно, як наголошує позивач, 03 травня 2016 року є вихідним днем (що і зазначено у акті перевірки). Проте, є його твердженням про те, що у будь-якому випадку робота у вихідний день має компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку, не можна погодитися.

Так, листом Міністерства соціальної політики від 09.12.2014 № 922/13/155-14 «Щодо компенсації за роботу у святкові (неробочі), вихідні дні» передбачено, що відповідно до статті 12 Закону України «Про оплату праці» компенсація за роботу у святкові (неробочі), вихідні дні є обов'язковою для підприємств (установ, організацій) усіх форм власності і господарювання, в тому числі для закладів охорони здоров'я державної та комунальної форми власності.

Спосіб компенсації роботи у вихідний день (надання іншого дня відпочинку чи підвищена оплата) визначається за угодою сторін трудового договору в наказі про залучення працівника до роботи у вихідний день.

Під час проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 наказу про залучення до роботи у вихідний день ОСОБА_4 інспектору з питань праці не надавав. Відсутність конкретної дати надання додатково оплачуваного дня відпочинку у наказі від 30.04.2016 № 2вд, та встановлений день відпочинку 04.11.2016 за раніше відпрацьований час 02.05.2016 у наказі від 31.10.2016 № Ювд ставить під сумнів їх існування на час перевірки, свідчить про те, що ці накази були видані після проведення перевірки додержання законодавства про працю, під час звернення ФОП ОСОБА_1 до суду. Це також підтверджується відсутністю заперечень чи зауважень з боку ФОП ОСОБА_1 під час підписання акту перевірки від 17.11.2016 № 12-09-101/0001.

У табелі обліку використання робочого часу 04.11.2016, як і за весь листопад 2016 року, міститься позначення ІН (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов'язків, допризовна підготовка, військові збори, донорські, відгул і т. ін.)). При цьому у табелі значиться 22 (88 годин) відпрацьовані робочі дні та відсутня інформація про будь-які інші дні неявок на роботу. Кількість робочих днів у листопаді становить 22 дні. З цього можна зробити висновок, що ОСОБА_4 працював весь листопад місяць і не використовував ніяких додаткових днів відпочинку.

Крім того, постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 визначено, що працівникам, які залучались до роботи у святковий чи неробочий день, робота оплачується за години, відпрацьовані в дні: відрядникам - за подвійними відрядними розцінками; тим, чия праця оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної такої ставки, а тим, хто одержує місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, якщо ця робота провадилась у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної такої ставки, якщо цю норму було перевищено.

На бажання працівника, який працював у святковий або неробочий день, йому може бути надано інший день відпочинку за умови, що робота в цей день виконувалась понад установлену місячну норму робочого часу.

Згідно наданого в процесі перевірки табеля обліку використання робочого часу за травень 2016 року норма тривалості робочого часу ОСОБА_4 встановлена 96 годин, яку ОСОБА_4 фактично відпрацював, а отже 03.05.2016 є днем, який входить в норму тривалості робочого часу, а отже підлягає оплаті у розмірі одинарної годинної або денної ставки понад оклад, а не повинен компенсуватися додатковим днем відпочинку як стверджує позивач.

Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою 12 Закону України «Про оплату праці» (в тому числі оплата за роботу у святкові неробочі та вихідні дні), є мінімальними державними гарантіями.

2. ФОП ОСОБА_1 не належним чином здійснював оформлення трудових відносин з ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Трудові відносини між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_4 були оформлені на підставі особистої заяви від 03.03.2016 про прийняття на посаду монтувальника шин з 04.03.2016 на 0,5 ставки з окладом 750 грн. за сумісництвом згідно з виданим наказом від 03.03.2016 №1.

Оформлення трудових відносини між ФОП ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_5 також здійснено на підставі особистої заяви від 03.03.2016 про прийняття на посаду автослюсаря з 22.06.2016 на 0,5 ставки з окладом 750 грн. за сумісництвом згідно з виданим наказом від 22.06.2016 № 3, а отже під час оформлення трудових відносин з зазначеними робітниками не укладався трудовий договір у письмовій формі, що є порушенням вимог ч.6 ст. 24 КЗпП, якою визначено, що додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору з фізичною особою.

Твердження позивача про те, що із зазначеними працівниками були укладені письмові трудові договори від 04.03.2016 № 4 та від 22.06.2016 № 6 не відповідають дійсності і, на нашу думку, як укладені пізніше, тобто сфальсифіковані, потребують окремої оцінки суду. Під час перевірки у позивача неодноразово в усній формі запрошувалися трудові договори, укладені у письмовій формі, з зазначеними працівниками, проте на вимогу інспектора з питань праці надані не були, що свідчить про їх відсутність на дату перевірки. Цей факт підтверджується відсутністю заперечень чи зауважень з боку ФОП ОСОБА_1 під час підписання акту перевірки від 17.11.2016 № 12-09-101/0001.

3. Працівники ФОП ОСОБА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, були звільнені за особистим бажанням на підставі статті 38 КЗпП.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Виходячи з дати написання заяв про звільнення, які були надані ФОП ОСОБА_1, заявники письмово не попереджали про звільнення керівництво підрозділу у встановлений законодавством термін 2 тижні.

Твердження позивача про те, що працівники були звільнені за статтею 38 КЗпП за досягнутою двосторонньою угодою є таким, що суперечить суті та змісту даної статті з тої причини, що ця стаття визначає порядок та підстави розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, за ініціативою працівника. Звільнення за двосторонньою угодою проводиться за п.1 ст.36 КЗпП за угодою сторін. Особисті заяви робітників містять прохання звільнити їх за власним бажанням, а не за угодою сторін (копія заяв робітників надаємо до суду).

Посилання Позивача на поважність причини, для звільнення без відпрацювання двотижневого терміну, для прийняття участі в атестаційному тижні у навчальному закладі є безпідставним з тої причини, що зазначені працівники приймалися на роботу на 4 годинний робочий день у вільний від основної роботи час за сумісництвом, основна робота зазначених працівників є навчальний заклад, так ОСОБА_8 працює на основній роботі на посаді помічника ректора Донбаського державного технічного університету, ОСОБА_7 працює на основній роботі на посаді завідувача кафедри теоретичної та будівельної механіки Донбаського державного технічного університету, ОСОБА_6 працює на основній роботі на посаді старшого викладача кафедри розробки родовищ корисних копалин Донбаського державного технічного університету.

Крім того, під час перевірки були встановлені й інші порушення законодавства про працю, що також стало підставою для притягнення до відповідальності, встановленої статтею 265 КЗпП. А саме:

Розмір заробітної плати за першу половину місяця працівникам становив менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника, наприклад:

22.03.2016 монтувальникам шин ОСОБА_4, ОСОБА_10, ОСОБА_7 було нараховано зарплату за першу половину місяця у розмірі 300,00 грн. (платіжна відомість за березень 2016) у той час, як працівники відпрацювали з 01.03.2016 по 22.03.2016 - 60 годин при нормі робочого часу за місяць 92 години. Розмір зарплати за першу половину місяця не відповідає фактично відпрацьованому часу;

16.04.2016 монтувальнику шин ОСОБА_4 було нараховано зарплату за першу половину місяця у розмірі 300,00 грн.( платіжна відомість за квітень 2016 р.) у той час, як у період з 01.04.2016 по 16.04.2016 працівник відпрацював 60 годин при нормі робочого часу за місяць 104 години, що є порушенням частини третьої статті 115 КЗпП та частини третьої статті Закону України «Про оплату праці», якими визначено, що розмір заробітної плати за першу половину місяця повинен бути не менше за фактично відпрацьований час з розрахунку посадового окладу працівника.

Згідно з довідкою № 69/02-1159 Донбаського державного технічного університету ОСОБА_4 є студентом Донбаського державного технічного університету, навчається на 4 курсі на гірничо-металургійному факультеті денного відділення на бюджетній основі.

Згідно з довідкою № 69/02-1160 Донбаського державного технічного університету ОСОБА_5 є студентом Донбаського державного технічного університету, навчається на 3 курсі на інженерно-будівельному факультеті денного відділення на бюджетній основі.

На тій підставі, що працівники є студентами, вони були прийняті ФОП ОСОБА_1 на роботу за сумісництвом, що не відповідає ч.3 п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 №13, в якій зазначено, що робота за трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних умовах.

Головним державним інспектором відділу державного нагляду в сфері трудових відносин управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області ОСОБА_9 на підставі складеного акта про проведення перевірки був правомірно винесений припис про усунення виявлених порушень.

Також були вжиті заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Так, частиною другою статті 265 КЗпП передбачена відповідальність юридичних та фізичних осіб-підприємців у вигляді штрафу за порушення законодавства про працю.

Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП, визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 р. № 509 із змінами.

ФОП ОСОБА_1 був письмово повідомлений не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи шляхом вручення йому повідомлення від 22.11.2016 № 01-15/2153/1 про розгляд справи, про що на копії повідомлення, яка залишилась в Головному управлінні Держпраці у Луганській області, зроблена відповідна позначка, засвідчена підписом ОСОБА_1

З дотриманням вимог Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, 29.11.2016 під час розгляду справи відповідно до підпункту 54 пункту 4 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, заступником начальника Головного управління Держпраці у Луганській області ОСОБА_11 була винесена постанова № 1 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 14500,00 гривень на підставі абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП за недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, встановлених статтею 12 Закону України «Про оплату праці» та КЗпП та постанова № 2 про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 1450,00 гривень на підставі абзацу шостого частини другої статті 265 КЗпП

Таким чином, постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами Головного управління Держпраці у Луганській від 29.11.2016 № 1 у розмірі 14500,00 грн., постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 29.11.2016 № 2 у розмірі 1450,00 грн., винесені заступником начальника Головного управління Держпраці у Луганській області ОСОБА_11, є обґрунтованими, видані з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Просив відмовити у задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку доказам, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 08.12.2015 за № 2 381 000 0000 009011, реєстраційний номер облікової картки платника податку та інших обовязкових платежів 1800803054011466.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основним видом діяльності Позивача є 27.40 Виробництво електричного освітлювального устаткування, 31.09 Виробництво інших меблів, 25.62 Механічне оброблення металевих виробів, 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення, 46.44 Оптова торгівля фарфором, скляним посудом і засобами для чищення, 46.47 Оптова торгівля меблями, килимами й освітлювальним приладдям, 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення, 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, 47.91 Роздрібна торгівля, що здійснюється фірмами поштового замовлення або через мережу Інтернет, 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування, 71.11 Діяльність у сфері архітектури, 71.12 Діяльність у сфері інжинірингу, геології та геодезії, надання послуг технічного консультування в цих сферах (а.с.162-163).

На підставі ОСОБА_3 перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування № 12-09-101/0001 від 29.11.2016 ГУ Держпраці у Луганській області винесено постанову №1 від 29.11.2016 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на ФОП ОСОБА_1 в розмірі 14500 грн. та постанову №2 від 29.11.2016 про накладення штрафу у розмірі 1450,00 грн (а.с.6-19, 20, 21-22.).

Відповідно до змісту Постанови № 1 від 29.11.2016 Відповідачем зазначено, що Позивач порушив ст. 107 КЗпП України, оскільки не була у подвійному розмірі оплачена робота за 03 травня 2016 року працівнику ОСОБА_4 у святкові і неробочі дні відповідно до вказаної статті.

Статтею 107 КЗпП України визначено, що робота у святковий і неробочий день (частина четверта статті 73) оплачується у подвійному розмірі:

1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;

2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;

3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку.

Згідно статті 67 КЗпП України при п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні - один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73) збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Статтею 73 КЗпП України, серед інших днів, встановлено, що до святкових днів відносяться 1 і 2 травня - ОСОБА_6 міжнародної солідарності трудящих.

У 2016 році 1 травня припадало на неділю, 2 травня на понеділок.

Таким чином, святковий день 1 травня у 2016 році збігся з вихідним днем неділею, у звязку з чим в силу приписів ч. 3 ст. 67 КЗпП України вихідний день був перенесений на наступний після святкового дня 2 травня 3 травня 2016 року. Як наслідок, 3 травня 2016 року є вихідним днем, а не святковим та не неробочим днем.

Відповідно до положень статті 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі.

Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Таким чином, вказаною нормою передбачена альтернатива щодо компенсації за роботу у вихідний день: або надання іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. І лише при виборі компенсації у виді грошової форми у подвійному розмірі застосовуються правила статті 107 КЗпП України.

Як встановлено матеріалами справи, працівник ОСОБА_4 за роботу у вихідний день 03 травня 2016 року обрав день відпочинку 04 листопада 2016 року (пятниця) (а.с.28, 30), що відповідає положенням ч. 1 ст. 72 КЗпП України.

Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим Наказом Міністерства соціальної політики України 02.07.2012 № 390 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30 липня 2012 р. за № 1291/21603 (далі - Порядок), встановлена процедура проведення Держпраці України та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень, визначених діючим законодавством.

Пунктом 5 Порядку передбачено, що інспектору на час проведення перевірки надається робоче місце, обладнане належним чином, право користування телефонним звязком, розмножувальною технікою, іншими послугами технічного характеру, необхідними для реалізації повноважень під час перевірки, оформлення матеріалів перевірки, спілкування з працівниками (у разі необхідності одержання пояснень).

Пунктом 6 Порядку визначено, що перевірка складається з таких етапів:

6.1. Робота з документами, наданими субєктами господарювання на вимогу Інспектора.

6.2. Оформлення документів за результатами перевірки.

6.3. Ознайомлення субєктів господарювання з документами, оформленими за результатами перевірки.

Таким чином, під час перевірки відповідно до Порядку інспектори опрацьовують документи, надані субєктом господарювання, на вимогу Інспектора.

Судом не виявлено, а Відповідачем не надано доказів тому, що інспектори на підставі пунктів 5 та 6 Порядку вимагали додаткові документи при виявленні факту не оплати у подвійному розмірі роботи ОСОБА_4 у вихідний день 03 травня 2016 року, або відбирали пояснення у працівника. Як наслідок, є незмістовними посилання представника Відповідача на ті обставини, що позивачем під час проведення перевірки наказ від 30.04.2016 № 2вд про залучення до роботи у вихідний день ОСОБА_4 не надавався, а також не надавався наказ від 31.10.2016 № Ювд.

Посилання представника Відповідача на табель обліку використання робочого часу ОСОБА_4 за 04.11.2016, в частині того, що за вказану дату міститься позначення ІН (інший невідпрацьований час, передбачений законодавством (виконання державних і громадських обов'язків, допризовна підготовка, військові збори, донорські, відгул і т. ін)) та зазначення 22 (88 годин) як відпрацьовані робочі дні та відсутність інформації про будь-які інші дні неявок на роботу, та висновок, що ОСОБА_4 працював весь листопад місяць і не використовував ніяких додаткових днів відпочинку є незмістовним, оскільки шляхом підрахунку робочих днів ОСОБА_4, за винятком 04.11.2016, дійсно відпрацьовано 22 дні, що відповідає табелю. Саме позначення «ІН» передбачає не вичерпний перелік підстав не виходу на роботу, що не виключає можливості відпочинку за роботу у вихідний день.

При цьому судом не виявлено, а представниками Відповідача не надано доказів щодо відібрання пояснень у Позивача з цього приводу, або відібрання пояснень перевіряючими у ОСОБА_4 з приводу способу компенсації роботи у вихідний день 03 травня 2016 року.

У звязку з чим за встановлених обставин позивачем не були порушені вимоги ст. 107 КЗпП України, а вимоги про скасування Постанови № 1 від 29.11.2016 знайшли своє підтвердження під час розгляду справи.

Відповідно до змісту Постанови № 2 від 29.11.2016 Відповідачем зазначено, що Позивач порушив п. 6 ст. 24 КЗпП України, оскільки з працівниками ОСОБА_5 та ОСОБА_4 неналежним чином було здійснено оформлення трудових відносин, тобто не укладався трудовий договір.

Згідно частини другої Постанови № 2 від 29.11.2016 року Відповідачем зазначено, що Позивач порушив ст. 38 КЗпП України, оскільки працівники ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 були звільнені за особистим бажанням, не попередивши за два тижні власника або уповноважений ним орган.

Згідно частини третьої Постанови № 2 від 29.11.2016 року Відповідачем зазначено, що Позивач в порушення ч. 3 ст. 115 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» працівникам нарахував зарплату у меншому розмірі, аніж розмір, який відповідає фактично відпрацьованому часу з розрахунку посадового окладу працівника.

Позивач в обґрунтування відсутності порушень, вказаних у частині першій Постанови № 2 від 29.11.2016, зазначив, що зазначене порушення не відповідає дійсності, оскільки на підставі наказу № 1 від 04.03.2016 року був укладений Трудовий договір № 4 від 04.03.2016 року з ОСОБА_4, на підставі наказу № 3 від 22.06.2016 року був укладений Трудовий договір № 6 від 22.06.2016 року з ОСОБА_5, при цьому до суду надав копії Трудових договорів.

Суд не погоджується з такими доводами Позивача, виходячи з такого.

Оскільки в ОСОБА_3 було прямо зазначено про відсутність факту укладення письмових договорів з ОСОБА_5 та ОСОБА_4, а Позивач з цього приводу не мав зауважень (а.с.18), суд дійшов висновку, що дійсно на момент перевірки були відсутні укладені в письмовій формі договори Позивача з вказаними особами, що є порушенням положень п. 6 ст. 24 КЗпП України.

Позивач в обґрунтування відсутності порушень, вказаних у частині другій Постанови № 2 від 29.11.2016, зазначив, що дійсно зазначені працівники були звільнені за власним бажанням відповідно до ст.38 КЗпП України, попередивши за 2 дні, тому що між Позивачем ФОП ОСОБА_1 та цими працівниками було досягнуто двосторонню угоду щодо розірвання Трудових договорів до спливу двотижневого строку.

Зазначені обставини відповідають положенням ч. 1 ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідно до цієї норми у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Тобто, вказаною нормою допускається звільнення працівників за умови не додержання завчасного двотижневого попередження власника.

Також судом не виявлено, а представниками Відповідача не надано доказів щодо відібрання пояснень у Позивача з цього приводу, або відібрання пояснень перевіряючими у працівників ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 з приводу причин їх звільнення без попередження за два тижні Позивача про звільнення за власним бажанням.

Посилання представника Відповідача на положення ст. 36 КЗпП України є незмістовним, оскільки при даних спірних правовідносинах мало місце саме звільнення за власним бажанням та не додержання завчасного двотижневого строку попередження власника про це. Оскільки положеннями ст. 38 КЗпП України визначена можливість не дотримання двотижневого строку за певних умов, такі обставини також повинні були зясовуватися інспекторами при перевірці, доказів чому Відповідачем суду не надано.

Позивач в обґрунтування відсутності порушень, вказаних у частині третій Постанови № 2 від 29.11.2016, зовсім нічого не зазначив. Натомість, з наданих матеріалів судом встановлено, що дійсно мало місце порушення Позивачем положень ч. 3 ст. 115 КЗпП України та ч. 3 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», оскільки дійсно працівникам нараховувалась зарплата у меншому розмірі, аніж розмір, який відповідає фактично відпрацьованому часу з розрахунку посадового окладу працівника.

Визнання такого порушення підтверджується самим Позивачем, який після перевірки його усунув (а.с.70-71).

Таким чином, судом перевірено та підтверджено наявність двох порушень трудового законодавства з трьох, зазначених у Постанові № 2 від 29.11.2016, що вказує на обґрунтоване її винесення та відсутності підстав для її скасування.

Посилання представника Відповідача на наявність постанови Лисичанського міського суду Луганської області від 13.12.2016 стосовно Позивача, згідно якої Позивач визнав повністю вину та звільнений від адміністративної відповідальності внаслідок малозначності правопорушення, як підставу для відмови у задоволенні позовних вимог є незмістовним, оскільки відповідно до положень ч. 4 ст. 72 КАС України постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалена постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Як наслідок, адміністративний суд самостійно повинен надати правову оцінку діянням, стосовно яких виник спір, що і було зроблено при розгляді даної адміністративної справи. За наслідками розгляду обставин справи адміністративний суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених вимог з підстав, викладених вище за текстом.

У відповідності зі статтею 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, водночас частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оскільки у судовому засіданні була встановлена відсутність порушень з боку Позивача положень ст. 107 КЗпП України (про що зазначено в Постанові № 1 від 29.11.2016) та ст. 38 КЗпП України (про що зазначено в Постанові № 2 від 29.11.2016), суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в частині необхідності скасування Постанови № 1 від 29.11.2016.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи судом встановлено, що Позивач сплатив судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1102,42 грн (а.с.2,42).

З огляду на те, що позовні вимоги позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, задоволено частково суд вважає за необхідне стягнути з за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Луганській області судові витрати на користь позивача у сумі 551,21 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 11, 71, 72, 86, 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Луганській області про скасування постанов про накладення штрафу задовольнити частково.

Скасувати постанову Головного управління Держпраці у Луганській області №1 від 29.11.2016 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 14500,00 грн (чотирнадцять тисяч пятсот гривень 00 коп.).

Відмовити у скасуванні постанови Головного управління Держпраці у Луганській області №2 від 29.11.2016 про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 у розмірі 1450,00 грн (одна тисяча чотириста пятдесят гривень 00 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Луганській області (ідентифікаційний код 39801404, місцезнаходження: 93100, Луганська обл., місто Лисичанськ, вул. Малиновського, будинок 1А) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2, місцезнаходження: 93120, АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 551,21 грн (пятсот пятдесят одна гривня 21 коп.).

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 22 вересня 2017 року.

Суддя ОСОБА_12