Постанова № 69096311, 04.09.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 вересня 2017 року Справа № 814/1504/17

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Князєва В.С., за участю секретаря судового засідання Западнюк К.А.,

представника позивача: Краснікової Я.В.,

представника відповідача: Гави О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дірект-Лайн", вул. Янтарна, 318/6, м. Миколаїв, 54050

доГоловного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001 провизнання незаконним та скасування податкового повідомлення - рішення від 19.04.17 № 0007081408,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дірект-Лайн" (далі - позивач, ТОВ "Дірект-Лайн") звернулось до суду з позовом про скасування податкового повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області (далі - відповідач, ГУ ДФС) від 19.04.2017 року № 0007081408.

В обґрунтування свого позову ТОВ "Дірект-Лайн" зазначило, що не погоджується з висновками акту перевірки та вважає, що податкове повідомлення-рішення від 19.04.2017 року № 0007081408 є протиправним та підлягає скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав.

Представник відповідача зазначив, що господарські операції між ТОВ "Дірект-Лайн" то ТОВ "Никторг" є сумнівними, так як неможливо встановити джерела походження товару, тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними та таким, що скасуванню не підлягає.

В судовому засіданні представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши всі матеріали справи, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив таке.

У період з 17.03.2017 по 23.03.2017 року, на підставі направлення від 17.03.2017 року № 428/14-29-03-43, виданого Головним управлінням ДФС у Миколаївської області та згідно наказу Відповідача від 17.03.2017 року № 275, була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Дірект Лайн" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість, по взаємовідносинам з контрагентом постачальником ТОВ "ТД Никторг", за червень 2016 року та контрагентами-покупцями, яким у подальшому були реалізовані товари (послуги), придбані у вищенаведеного контрагента -постачальника.

Результати перевірки оформлено актом № про результати документальної позапланової виїзної перевірки №111/14-29-14-08/35066840 від 28.03.2017 року (далі - акт, арк.спр. 19-34), в висновках якого встановлено порушення позивачем:

- п.198.1, п. 198.3 ст. 198, п.200.1, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого завищено суму від'ємного значення з податку вартість за червень 2016 на суму 212500 грн.

19.04.2017 року ГУ ДФС оформлено та направлено (27.04.2017-арк. спр. 18) позивачу податкове повідомлення - рішення № 0007081408.

Не погоджуючись з актом перевірки та повідомленням - рішенням, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Миколаївській області зі скаргою від 19.11.2015 року вих. № 542. Рішенням про результати розгляду скарги від 19.01.2016 року № 99/10/14-29-10-06-10, скаргу позивача залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням ГУ ДФС, позивач оскаржив його до суду.

Із наявних матеріалів справи судом встановлено, що, 20 червня 2016 року було укладено договір між ТОВ "Никторг" (постачальник) та ТОВ "Дірект-Лайн" (позивач), згідно якого постачальник поставив та передав у власність позивача 300 тонн пшениці 3 класу, врожаю 2015 року а ТОВ "Дірект-Лайн" прийняв та своєчасно оплатив придбаний товар. В підтвердження господарських операцій позивачем надано видаткові накладні, податкові накладні за період з 20.06.2016 по 29.06.2016, а також подав до відповідного податкового органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображена у податковій накладній, для одержання податкового кредиту.

В свою чергу, відповідач в акті перевірки зазначав про відсутність документів, які б відображали та підтверджували операції щодо складського зберігання придбаної продукції, акти приймання-передачі (складські квитанції) або інші документи, які б підтверджували факт передачі пшениці 3 класу від постачальника до покупця. До перевірки не надано карантинні сертифікати, технічні паспорти, сертифікати якості, інші документи, які свідчать про придбання та фактичне надходження даного виду товару, зазначеного у первинних документах виписаних ТОВ "ТД Никторг" на адресу ТОВ "Директ-Лайн".

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Суд зазначає, що правові відносини щодо формування податкового кредиту з податку на додану вартість регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України), ведення бухгалтерського обліку по податкових операціях встановлено Законом України від 16.07.1999. № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (зі змінами і доповненнями) (далі - Закон про бухгалтерський облік).

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону Про бухгалтерський облік визначено загальне поняття та характеристика документу на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формування показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону "Про бухгалтерський облік", на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Порядок формування податкового кредиту визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця, або податкова адреса фізичної особи-продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст.201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, як вбачається з викладеного, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання у власній господарській діяльності.

Водночас, суд зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється на підставі податкової накладної, яка сама по собі є підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, що містить у собі суму ПДВ, яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ. При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, суду надані пояснення стосовно складських приміщень та якості пшениці. Стосовно документів, які підтверджують якість пшениці, позивач зазначив, що він її переробляє, отже будь яких сертифікатів від контрагента не вимагалось. Якість пшениці перевірялась шляхом лабораторних досліджень, лабораторією позивача урахуванням вимог до якості заявлених останнім. За умовою договору, поставка пшениці проводилась партіями, отже лабораторні дослідження проводились перед кожною поставкою шляхом аналізу зразка пшениці відповідної партії.

Також суд взяв до уваги твердження позивача, стосовно складського приміщення. Позивачем зазначено, і суд не може не погодитись, що для для здійснення господарських операцій немає необхідності володіти майном, зокрема складськими приміщеннями, на праві приватної власності. Таке майно може перебувати у підприємства на підставі укладених договорів оренди, управління. Так, позивач здійснює свою господарську діяльність в приміщені, що передано йому в оренду, на підставі договору оренди нежитлового приміщення від 01.03.2016 (арк.спр. 109).

Разом з цим, відповідачем в силу ст. 71 КАС України не надано жодного доказу того, що у контрагента позивача на час здійснення господарських операцій із позивачем були відсутні необхідні умови для її проведення.

В свою чергу, слід зазначити, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Відповідачем не надано до суду будь - яких доказів застосування до контрагента позивача фінансових санкцій, наявності вироків судів по закінченим кримінальним справам та інших допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності безтоварності (реальності) господарських операцій або порушення публічного порядку з боку контрагента або позивача.

В той же час, судом встановлено (доказів про інше відповідачем суду не надано) що у позивача була відсутня, як головна мета одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди.

Суд також дійшов висновку, що дії позивача, як платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності.

Відповідачем не наведено правової підстави та не надано належних доказів на підтвердження нікчемності укладеної позивачем з його контрагентом угоди.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Суд також бере до уваги що, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони у відповідності до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на зазначену норму під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень суди, незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, перевіряють їх відповідність усім зазначеним вимогам статті 2 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 11, 71, 94, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0007081408 від 19.04.2017.

3. Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дірект-Лайн" (ідентифікаційний код 35066840) судовий збір в сумі 3187,50 грн., сплачений платіжним дорученням № 45 від 19.07.2017, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області.

Повний текст постанови буде складено протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.С. Князєв