Ухвала суду № 69095180, 18.09.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2017 р.м.ОдесаСправа № 815/1666/17

Категорія: 6.2 Головуючий в 1 інстанції: Бойко О.Я. Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П.суддів Кравченка К.В. Лук'янчук О.В.за участю: секретаря Стефанцевої Ю.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_5 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила: 1) визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, викладене в листі від 06.01.2017 року № Т-19105/0-85/6-17 "Про розгляд клопотання", яким їй відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області, 2) зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути її клопотання від 30.11.2016 року та надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області (за межами населених пунктів).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства є протиправною, оскільки на момент надання вказаної відповіді дана земельна ділянка не виставлена на земельні торги окремим лотом, не є сформованою, а тому встановлені обставини свідчать про необґрунтованість посилань суб'єкта владних повноважень на положення ч.3 ст. 136 Земельного кодексу України, як на підставу для відмови у наданні такого дозволу.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначила, що висновки суду першої інстанції є необґрунтованими та не відповідають фактичним обставинам справи. Судом не перевірено дії відповідача на предмет їх законності та не надано останнім належної правової оцінки.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах заявлених вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 30.11.2016 року ОСОБА_5 звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га. за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області (за межами населених пунктів).

За результатами розгляду вказаного клопотання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у своєму листі від 06.01.2017 року №Т-19105/0-85/6-17 повідомило позивача, що Наказом Головного управління Держземагентства в Одеській області від 18.09.2014 року №77, із змінами від 03.01.2017 року №1, затверджено перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги окремими лотами, до якого включено земельну ділянку, яка вказана у заяві ОСОБА_5.

Відповідач вказав на те, що відповідно до ч. 3 ст. 136 Земельного кодексу України земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

У зв'язку з цим ОСОБА_5 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та запропоновано придбати право на земельну ділянку на земельних торгах.

Не погодившись з відмовою відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, позивач звернувся до суду із позовом про захист своїх прав та інтересів.

При вирішенні даного спору по суті суд першої інстанції дійшов висновку, що при розгляді питання про надання ОСОБА_5 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Стрюківської сільської ради Миколаївського району Одеської області (за межами населених пунктів) відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, діяв на підставі, у межах повноважень, та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає такі висновки суду першої інстанції правильними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з п. б ч. 1 ст. 121 названого Кодексу громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах - для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

На підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, ч.ч. 1-4 ст. 136 ЗК України установлено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

У переліку зазначаються місце розташування (адреса) земельної ділянки, її цільове призначення (функціональне використання), площа, кадастровий номер, умови продажу.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також маркетингових досліджень, інвестиційної привабливості, звернень громадян та юридичних осіб щодо намірів забудови.

Земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування до завершення торгів.

Підготовку лотів до проведення земельних торгів забезпечує організатор земельних торгів.

Підготовка лотів до проведення земельних торгів включає, зокрема, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості).

Згідно з ч. 3 ст. 135 ЗК України організатором земельних торгів є фізична або юридична особа - власник земельної ділянки, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, що здійснює реалізацію права державної чи комунальної власності на земельні ділянки, або державний виконавець у разі виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», які уклали з виконавцем земельних торгів договір про проведення земельних торгів.

Таким чином, положеннями ЗК України прямо передбачено заборону відчуження земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги. Водночас, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечує саме організатор земельних торгів, яким у спірних відносинах є відповідач, що здійснює реалізацію права державної власності на спірну земельну ділянку.

Таким чином, положеннями ЗК України прямо передбачено заборону відчуження земельних ділянок, включених до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них, які виставлені на земельні торги. Водночас, виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечує саме організатор земельних торгів, яким у спірних відносинах є відповідач, що здійснює реалізацію права державної власності на спірну земельну ділянку.

Отже, включення у передбаченому законодавством порядку спірної земельної ділянки до Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, права на які виставляються на земельні торги у формі аукціону, виключає можливість відчуження цієї земельної ділянки її розпорядником (відповідачем) до завершення торгів.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 18.09.2014 року №77 затверджено перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами згідно з Додатком №1 (а.с.23 -45).

Наказом Головного управління Держземагенства в Одеській області від 03.01.2017 року №1 доповнено перелік земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами згідно Додатку №1, затвердженого наказом № 77 від 18.09.2014 року. Доповнений перелік земельних ділянок наведено у додатку №1 до наказу від 03.01.2017 року (а.с.46-49).

Оскільки на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення набув чинності Наказ Головного управління Держземагенства в Одеській області №1 від 03.01.2017 року, яким земельну ділянку, щодо відведення якої позивачем подано відповідне клопотання, включено до переліку земельних ділянок, права оренди на які виставляються на земельні торги окремими лотами, отже, встановлено невідповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам ЗК України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач правомірно відмовив ОСОБА_5 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки.

Крім того судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до практики Верховного Суду України отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про подальшу передачу такої земельної ділянки особі. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 січня 2016 року № 21-3690а15, від 13 грудня 2016 року № 21-2573а16 та інших.

Таким чином, у випадку задоволення цього позову, може виникнути ситуація, коли ОСОБА_5 після розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки буде позбавлена можливості безпосередньо отримати у власність цю земельну ділянку, тобто очікування та затрати позивача будуть невиправданими.

Доводи апелянта з приводу того, що спірна земельна ділянка не є сформованим об'єктом цивільних прав, оскільки вона не має кадастрового номеру, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказане твердження спростовується тією обставиною, що земельна ділянка площею 17,00 га має кадастровий номер (квартал), який дозволяє ідентифікувати дану земельну ділянку з- поміж інших ділянок, розташованих в межах кадастрової карти (плану).

Судова колегія також не може визнати обґрунтованими доводи апелянта з приводу того, що відповідач, відповідно до вимог доручення Віце-премьєр-міністра-Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 08.10.2014 року №37732/0/1-14, після отримання її заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки мав обов'язок направити на розгляд місцевої ради питання щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, а саме, надіслати до сільської ради за місцем розташування земельної ділянки запит про висловлення позиції щодо можливості надання дозволу на розроблення документації із землеустрою.

Свою позицію з цього приводу судова колегія обґрунтовує тим, що будь-які доручення Віце-премьєр-міністра - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України не є нормативно-правовими актами, обов'язковими для виконання на всій території України, отже, посилання апелянта на невиконання відповідачем цього доручення як на підставу для визнання оскаржуваного рішення незаконним є безпідставним.

До того ж колегія суддів зазначає, що всі дії, які, на думку апелянта, мав виконати відповідач після отримання її клопотання про надання земельної ділянки у власність, прописані та закріплені в рішенні колегії Держземагенства України від 14.10.2014 року (протокол засідання №2), яке введено в дію наказом Держземагенства України №328 від 15.10.2014 року.

Разом з цим, частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Статтею 1 Указу № 493/92 встановлено, що з 1 січня 1993 року нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації.

Відповідно до підпункту «б» пункту 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731 (далі - Положення) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт.

На думку судової колегії, враховуючи коло суб'єктів, на яких поширював свою дію наказ № 328, він мав міжвідомчий характер, а тому підлягав державній реєстрації.

Пунктом 15 Положення передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади направляють для виконання нормативно-правові акти лише після їх державної реєстрації та офіційного опублікування. У разі порушення зазначених вимог нормативно-правові акти вважаються такими, що не набрали чинності, і не можуть бути застосовані.

Колегією суддів встановлено, що зазначений наказ Держземагенства України від 15.10.2014 року №328 не пройшов державної реєстрації в установленому законодавством порядку, хоча він має міжвідомчий характер, оскільки є обов'язковим для підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав цей нормативно-правовий документ, і його не було зареєстровано у Міністерстві юстиції України в установленому чинним законодавством порядку та строки.

З огляду на це колегія суддів вважає, що цей наказ відповідно до пункту 15 Положення не набрав чинності, отже, не міг бути застосований, а відтак і посилання апелянта на положення цього наказу є безпідставними.

Аналогічну правову позицію Верховний Суд України висловив у постанові від 22 січня 2013 року (справа № 21-408а12).

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги - відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_5 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання рішення протиправним та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: К.В.Кравченко

О.В. Лук'янчук