Ухвала суду № 69094876, 19.09.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

19 вересня 2017 рокусправа № 804/13692/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Чабаненко С.В. Прокопчук Т.С.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі №804/13692/15 за адміністративним позовом Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області до Військової частини 3036 Національної гвардії України про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Державна фінансова інспекція в Дніпропетровській області звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з спеціального фонду Військової частини 3036 Національної гвардії України кошти у сумі 345098,17грн. на реєстраційний рахунок державного бюджету №31115090700003, код платежу 21080500 одержувач Управління ДКСУ у Амур-Нижньодніпровському районі м.Дніпропетровська Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 37989300, банк одержувача ГУДКСУ у Дніпропетровській області, МФО 805012.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, Східним офісом Держаудитслужби подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, апелянт просить скасувати оскаржену постанову та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в ході проведеної ревізії встановлено, що відповідачем за рахунок коштів загального фонду державного бюджету була здійснена оплата грошового забезпечення військовослужбовцям, при цьому військовослужбовці приймали участь у процесі надання послуг по забезпеченню безпеки згідно укладених цивільних договорів, а відтак, оплата їх роботи повинна бути відшкодована за рахунок коштів спеціального фонду.

У судовому засіданні представники позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 10.01.2017 року №8/25/17) та ОСОБА_2 (довіреність від 18.09.2017 року №126/25/17) підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представники відповідача - ОСОБА_3 (довіреність від 17.03.2017 року) та ОСОБА_4 (довіреність від 18.09.2017 року) заперечили проти задоволення апеляційної скарги.

На підставі статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України судом здійснено процесуальне правонаступництво позивача по справі Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області - Східний офіс Держаудитслужби відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 06.04.2016 року №266 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Державної аудиторської служби» та Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Здійснюючи перевірку законності та обґрунтованості оскарженого рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених позовних вимог, колегія суддів керується приписами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права дійшла висновку про відсутність підстав для його скасування.

Наявними у справі належними та допустимими письмовими доказами підтверджуються обставини того, що, у період з 28.01.2015 року по 17.04.2015 року (із зупиненням з 13.02.2015 року по 27.02.2015 року та з 20.03.2015 року по 16.04.2015 року на період проведення зустрічних звірок) головним державним фінансовим інспектором ДФІ Бойко В.В. проведено планову ревізію окремих напрямів фінансово-господарської діяльності, в тому числі щодо використання коштів, виділених з резервного фонду державного бюджету у зв'язку з оголошеною мобілізацією, військової частини 3036 Національної гвардії України за період з 01.01.2013 року по 01.01.2015 року, за результатами якої складено акт ревізії від 24.04.2015 року №04-01.1-16/04-ДСК.

В ході ревізії було встановлено, що в порушення вимог п.4 ст.13, п.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, п.п.19, 23, 49 Порядку №228, п.1, 5 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996, військовою частиною здійснено покриття витрат спеціального фонду протягом 2013-2014 років за рахунок загального фонду внаслідок виплат грошового забезпечення військовослужбовців, які надають послуги юридичним та фізичним особам на платній основі, на загальну суму 45098,17грн.

25 травня 2015 року позивачем підставі акту ревізії від 24.04.2015 року на адресу Військової частини 3036 направлена вимога за №04-01.1-16-ДСК «Про усунення виявлених ревізією порушень», строк виконання якої встановлено до 15 червня 2015 року.

Невиконання відповідачем у встановлений строк вимоги Державної фінансової інспекції в Дніпропетровській області стало підставою для звернення до суду з позовом про стягнення з відповідача коштів.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що Військовою частиною 3036 правомірно не проводилося планування заробітної плати та нарахувань на заробітну плату по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень.

Так, Військова частина 3036 є бюджетною установою, яка входить до складу Національної гвардії України МВС.

Відповідно до статті 22 Закону України «Про національну гвардію України» фінансування діяльності Національної гвардії здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно статті 1 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

Згідно із частинами 4, 8 статті 13 Бюджетного кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи: перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством; друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю; підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ; підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи: підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки; підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб; підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев'ятої статті 51 цього Кодексу) на: покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи); організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи); утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи); ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи); господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи); організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи); виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відповідну мету (з дотриманням вимог частини 2 статті 57 цього Кодексу), якщо цим Кодексом та/або законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Пунктом 30 частини 1 статті 2 Бюджетного кодексу України передбачено, що основним плановим фінансовим документом бюджетної установи, яким на бюджетний період встановлюються повноваження щодо отримання надходжень і розподіл бюджетних асигнувань на взяття бюджетних зобов'язань та здійснення платежів для виконання бюджетною установою своїх функцій та досягнення результатів, визначених відповідно до бюджетних призначень - є кошторис.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок №228), відповідно до п.1 якого кошторис бюджетних установ має такі складові частини:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією видатків бюджету на виконання бюджетною установою (далі - установа) основних функцій або розподіл надання кредитів з бюджету за класифікацією кредитування бюджету;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією видатків бюджету на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних з виконанням установою основних функцій, або розподіл надання кредитів з бюджету згідно із законодавством за класифікацією кредитування бюджету.

Пунктами 18, 19, 20, 23 Порядку №228 передбачено, що у процесі формування спеціального фонду проекту кошторису планування власних надходжень бюджетних установ здійснюється за групами та підгрупами, визначеними Бюджетним кодексом України, з урахуванням того, що показники власних надходжень формуються: за першою групою (надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством) - з урахуванням рівня їх фактичного виконання за останній звітний рік, а також очікуваного виконання таких показників за період, що передує планованому; за першою підгрупою другої групи (благодійні внески, гранти та дарунки) - на підставі договорів, календарних планів проведення централізованих заходів та інших документів, якими передбачено отримання таких внесків, грантів та дарунків; за третьою підгрупою другої групи (кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право) - за видами надходжень, які передбачається розміщувати на депозитах.

Спеціальний фонд проекту кошторису передбачає зведення показників за всіма джерелами надходження коштів до цього фонду та відповідними напрямами їх використання. Розподіл видатків бюджету та надання кредитів з бюджету спеціального фонду проекту кошторису проводиться виключно в межах і за рахунок відповідних надходжень, запланованих на цю мету в зазначеному фонді. Відповідальність за виникнення заборгованості, що склалася за видатками спеціального фонду, несе виключно розпорядник, з вини якого вона утворилась.

Під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об'єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому періоді.

Обов'язковим є виконання вимоги щодо першочергового забезпечення бюджетними коштами видатків на оплату праці з нарахуваннями, виплату стипендії, а також на господарське утримання установ. Під час визначення видатків у проектах кошторисів установи повинен забезпечуватися суворий режим економії коштів і матеріальних цінностей. До кошторисів можуть включатися тільки видатки, передбачені законодавством, необхідність яких обумовлена характером діяльності установи. Видатки на придбання обладнання, капітальний ремонт приміщень тощо, які не є першочерговими, можуть передбачатися лише за умови забезпечення коштами невідкладних витрат та відсутності заборгованості. При цьому видатки на заробітну плату з коштів спеціального фонду обчислюються залежно від обсягу діяльності, що провадиться за рахунок цих коштів, із застосуванням встановлених законодавством норм, які використовуються установами аналогічного профілю.

Видатки спеціального фонду кошторису за рахунок власних надходжень плануються у такій послідовності: за встановленими напрямами використання, на погашення заборгованості установи з бюджетних зобов'язань за спеціальним та загальним фондом кошторису та на проведення заходів, пов'язаних з виконанням основних функцій, які не забезпечені (або частково забезпечені) видатками загального фонду.

При цьому, розпорядник бюджетних коштів здійснює коригування обсягів узятих бюджетних зобов'язань за загальним фондом кошторису для проведення видатків з цих зобов'язань із спеціального фонду кошторису відповідно до бюджетного законодавства.

З огляду на вказані норми права, колегія суддів доходить висновку, що зазначені положення свідчать лише про необхідність покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням таких послуг, і не свідчить про необхідність складання штатного розпису по спеціальному фонду та виплату грошового забезпечення військовослужбовцям саме із спеціального фонду.

Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що чинними нормами права безпосередньо не врегульовано процедуру оплати праці штатних працівників установи, які в межах робочого часу залучалися до роботи на виконання укладених установою договорів по наданню платних послуг. Суд першої інстанції правильно вказав на те, що на час виникнення спірних правовідносин нормативно не врегульовано порядок здійснення погодинного розрахунку для виплат грошового забезпечення при виконанні військовослужбовцями своїх професійних обов'язків, в розрізі надання послуг фізичним та/або юридичним особам. Відповідно невірним є поділ і здійснення виплат грошового забезпечення із загального та спеціального фондів бюджету.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оплату праці», оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність не проведення відповідачем планування грошового забезпечення по спеціальному фонду, а видатки здійснювалися відповідно до кошторисних призначень із загального фонду в межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 200 цього ж Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З урахуванням того, що доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскарженій постанові, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Східного офісу Держаудитслужби - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 листопада 2015 року у справі №804/13692/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: Т.С. Прокопчук