Постанова № 69094529, 20.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2017 р. Справа№ 910/23826/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Коротун О.М.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 20.09.2017

розглядаючи апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 (повне рішення складено 17.03.2017)

у справі № 910/23826/16 (суддя Босий В.П.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньютон Фарма ЛТД"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Приватного акціонерного товариства "Альба Україна"

про стягнення 23 495 333,10 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/23826/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньютон Фарма ЛТД" на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" заборгованість у розмірі 1 387 426,22 грн., пеню у розмірі 295 102,93 грн., інфляційні у розмірі 140 905,98 грн., 3% річних у розмірі 42 192,96 грн. та судовий збір у розмірі 27 984, 42 грн. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В своїх доводах апелянт посилається на те, що рішення місцевого господарського суду прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М. поновлено Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" строк на апеляційне оскарження, прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/23826/16 у судовому засіданні за участю уповноважених представників сторін.

Справа розглядалася різними складами суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.08.2017 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Сулім В.В., Іоннікова І.А. відкладено розгляд справи до 20.09.2017.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 18.09.2017, у зв'язку з участю судді Суліма В.В. у конференції, для розгляду справи №910/23826/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Коротун О.М., Іоннікова І.А.

Вказана судова колегія розпочала розгляд апеляційної скарги спочатку і прийняла постанову у даній справі.

Представником відповідача на підставі ст. 96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Ньютон Фарма ЛТД" просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/23826/16 - без змін.

Представник позивача приймав участь у судовому засіданні, в якому надавав свої пояснення, підтримував доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити, а рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача приймав участь у судових засіданнях, в яких надавав свої пояснення, заперечував проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі № 910/23826/16 - без змін.

Представники третьої особи участь в судових засіданнях не приймали, своїм процесуальним правом, передбаченим ст. 22 ГПК України не скористались. Про день та час розгляду справи сторони були повідомлені належним чином, про що свідчать зворотні поштові повідомлення про вручення поштових відправлень, які знаходяться в матеріалах справи. Однак, вказана обставина не перешкоджає розгляду справи, оскільки учасники судового процесу, які не з'явились в судове засідання, були належним чином повідомленні про час та місце розгляду справи. За таких обставин колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників третьої особи.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 23.06.2014 між ПАТ "Альба Україна" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ньютон Фарма ЛТД" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №23/06/2014 (надалі - договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язується передавати (поставляти) лікарські засоби і вироби медичного призначення та інший товар у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього грошові кошти відповідно до умов цього договору.

Відповідно до п. 1.2 договору передбачено, що товар передається по найменуваннях та в кількості, з зазначенням ціни митної і ціни відпускної, що будуть описані в кожному випадку у видаткових накладних.

Згідно з п. 2.5 договору сума даного договору складає загальну суму товару, поставленого відповідно до умов даного договору, і визначається шляхом складення сум товарних партій визначених у видаткових накладних.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що оплата поставленого товару проводиться на таких умовах: покупець сплачує за проданий товар на умовах відстрочення платежу 90 календарних днів з дати надання звіту про продаж товару (п. 10.8 даного договору).

Вказаним пунктом договору сторони погодили, що до 10 числа кожного місяця, наступного за звітним, покупець з метою планування відносин з продавцем по поставці товарів, надає покупцю звіти про продаж товарів поставлених відповідно до умов цього договору.

Місцем господарським судом встановлено, що ПАТ "Альба Україна" поставляло, а відповідач приймав та частково оплачував товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та актом звірки розрахунків за період з 01.06.2014 по 24.06.2014.

В свою чергу, 24.06.2014 між ПАТ "Альба Україна" (первісний кредитор) та Банком (новий кредитор) був укладений договір відступлення права вимоги №86839-20/14-7 (надалі - "договір відступлення"), за змістом п. 1.1 якого первісний кредитор відступає (продає), а новий кредитор набуває (купує) за 18 656 489,18 грн. у порядку та на умовах, визначених цим договором, право вимоги за зобов'язаннями ТОВ "Ньютон Фарма ЛТД" у сумі 18 656 489,18 грн., що випливає з договору, укладеного між боржником та первісним кредитором (основне зобов'язання).

Пунктом 3.1 договору відступлення визначено, що новий кредитор набуває (купує) права вимоги, що відступається (продається) за цим договором після підписання сторонами цього договору.

24.06.2014 сторонами був підписаний акт приймання-передачі права вимоги за договором відступлення. Також 24.06.2014 між ПАТ "Альба України" та Банком був укладений договір про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 18 656 489,18 грн.

Договором від 19.08.2014 про внесення змін до договору відступлення сторонами був змінений розмір відступленого права вимоги на 18 646 534,75 грн.

Судом першої інстанції також встановлено, що відповідач частково виконав грошові зобов'язання за договором та сплатив на користь банку вартість поставленого товару на суму 1 177 106,82 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання, на підставі чого, позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 17469427,93 грн.

Так, у грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Київська Русь" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ньютон Фарма ЛТД" про стягнення 23 495 333,10 грн., з яких : 17469427,93 грн. - основної заборгованості; 3714103,16 грн. - пені; 529920,36 грн. - 3% річних та 1781881,65 грн. інфляційних втрат.

При прийняті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Пунктом 4 частини 1 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Суд першої інстанції вірно визначив, що договір, укладений між ПАТ "Альба Україна" та ТОВ "Ньютон Фарма ЛТД" за своєю правовою природою відноситься до договорів поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ "Альба Україна" поставив товар, а відповідач прийняв та частково сплатив вартість такого товару.

Так, 24.06.2014 між сторонами договору був підписаний акт звіряння розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача за договором поставки становить 34 697 557,43 грн. При цьому, місцевий господарський суд вірно зазначив, що акт звірки взаємних розрахунків, хоча і не є доказом виникнення прав і обов'язків, може і має оцінюватись судами у випадку сумнівів щодо існування правовідносин та виконання зобов'язання.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1994 визначено, що господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення; первинні документи для надання їм юридичної сили та доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, від імені якого складено документ, назва документа, дата та місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному та вартісному виразі), посади, підписи та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та складання первинного документу; первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік.

Так, місцевим господарським судом було встановлено, що сторонами були підписані видаткові накладні, які є первинними документами бухгалтерського обліку, належними та допустимими письмовими доказами, що підтверджують існування між сторонами спору зобов'язальних правовідносин, виконання ПАТ "Альба Україна" зобов'язання з поставки товару, передбаченого договором.

Підписавши акт звірки взаємних розрахунків без зауважень, відповідач вчинив дії, що підтверджують існування правовідносин та виконання зобов'язання за видатковими накладними (аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України у справі №920/1782/13 від 15.04.2014).

Нормами статей 512-516 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З умов договору відступлення права вимоги вбачається, що позивач набув право вимоги по сплаті відповідачем заборгованості у розмірі 18 656 489,18 грн. ( том 1, арк. спр. 42-45), про що останній був належним чином повідомлений. Так, згідно з акту приймання-передачі права вимоги від 24.06.2014 первісний кредитор (ПрАТ «Альба Україна») зняв з балансу, а новий кредитор (ПАТ «Банк «Київська Русь») взяв на баланс дебіторську заборгованість в сумі 18656489,18 грн.

В свою чергу, договором від 19.08.2014 про внесення змін до договору відступлення прав вимоги № 86839-20/14-7 від 24.06.2014 сторонами був змінений розмір відступленого права вимоги до 18 646 534,75 грн (том 1 арк. спр. 50).

Місцевим господарським судом також встановлено, що відповідач частково виконав грошові зобов'язання за договором та сплатив на користь банку вартість поставленого товару на суму 1 177 106,82 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та не заперечувалося представниками сторін в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, 16.10.2015 позивач звернувся до відповідача із вимогою надати звіти про продаж товарів за період з 01.03.2015 по 30.09.2015, а також протягом 10 робочих днів від моменту направлення новим кредитором цієї претензії - здійснити оплату за договором у розмірі 17 469 427,93 грн., із урахуванням терміну пересилання поштових відправлень строк оплати поставленої продукції настав 03.12.2015 (претензія № 1 від 16.10.2015 про сплату заборгованості, зареєстрована за № 9306/42), (том 1 арк. спр. 56). Отже, іншої вимоги, ніж вимога про сплату заборгованості за вже проданий товар, позивач відповідачу не висував.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Так, п. 5.2 договору передбачено, що оплата поставленого товару проводиться на таких умовах : покупець сплачує за проданий товар на умовах відстрочення платежу 90 календарних днів з дати надання звіту про продаж товару (п. 10.8 договору).

Таким чином, враховуючи те, що п. 5.2. договору № 23/06/14 від 23.06.2014 було встановлено строки оплати саме за поставлений товар, підстав для застосування до спірних правовідносин положень п. 2 ст. 530 ЦК України в частині пред'явлення вимог кредитора та обов'язку боржника виконати обов'язок у семиденний строк не має. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що за умовами договору, отримання продавцем плати за товар сторони поставили у залежність від його реалізації покупцем, встановивши тим самим інший строк оплати товару, а ніж передбачений імперативними приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.

На підставі чого, колегія суддів відхиляє твердження апелянта, що умовами договору не визначено конкретної дати чи строку, з настання якого у відповідача виникає обов'язок з оплати товару, що, однак, не свідчить про відсутність обов'язку останнього оплатити отриманий товар, адже пункти договору безпосередньо свідчать про згоду сторін на виконання вказаних дій у майбутньому, а отже пов'язують моментом виконання такого зобов'язання з моменту відповідної вимоги (враховуючи приписи ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 1 ст. 692).

Отже, враховуючи, що позивач передав на реалізацію індивідуально визначене майно, а відповідач зобов'язаний був перерахувати кошти лише за проданий товар, позивач не довів, що на час пред'явлення позову у відповідача існує зобов'язання по оплаті товару, отриманого на реалізацію.

На підставі викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в порядку ст.ст. 33, 34 ГПК України позивач, заявляючи вимогу про стягнення з відповідача вартості поставленого, але неоплаченого товару у розмірі 17 469 427,93 грн., не навів належних та допустимих доказів на підтвердження факту його реалізації відповідачем.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було надано належним чином завірені копії інвентаризаційної відомості та висновок Львівської торгово-промислової палати експерта № 3-229-В від 06.02.2017 щодо перевірки кількості медикаментів, як доказ наявності товару на складі, а також рекламні проспекти, акти здачі-приймання робіт та накази, як доказ просування товару. Вказані документи були прийняті судом першої інстанції, як належні та допустимі докази.

Так, із інвентаризаційної відомості від 03.02.2017 вбачається, що розмір товару, що поставлявся на виконання умов договору, та не був реалізований і на даний час, знаходиться на зберіганні, становить суму - 16 082 001,71 грн. з ПДВ (15 029 908,14 грн. без ПДВ).

Враховуючи, що позивач передавав на реалізацію індивідуально визначене майно, а відповідач зобов'язаний був перераховувати кошти лише за проданий товар, позивач не довів, що, на час пред'явлення позову, у відповідача існує зобов'язання по оплаті товару отриманого на реалізацію, у розмірі 16 082 001,71 грн. з ПДВ (15 029 908,14 грн. без ПДВ), а також те, що відповідач недобросовісно перешкоджає настанню відкладальної обставини, оскільки Цивільний кодекс України закріплює презумпцію добросовісності і розумності дій особи, яка здійснює власне право, якщо інше не встановлено судом (ч. 5 ст. 12 ЦК України).

Аналогічний правовий висновок містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2015 у справі №922/2271/14.

Таким чином, з урахуванням часткової оплати відповідачем поставленого товару, а також реалізації частини поставленого товару, судом першої інстанції вірно зазначено, що заборгованість відповідача становить 1 387 426,22 грн.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Враховуючи те, що наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості у розмірі 1 387 426,22 грн. підтверджується матеріалами справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості у розмірі 1 387 426,22 грн. є правомірними та обґрунтованими, а в частині задоволення позовних про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар у розмірі 16 082 001,71 грн. слід відмовити.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 714 103,16 грн., 3% річних у розмірі 529 920,36 грн. та інфляційних у розмірі 1 781 881,65 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поставці товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання, відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 7.2 Договору у випадку порушення покупцем п. 5.2, він виплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день заборгованості.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

Так, перевіривши, за допомогою програми "Ліга:Закон", розрахунок пені, інфляційних та 3% річних з урахуванням встановленої суми заборгованості за договором, а також періодів нарахування, визначених позивачем в позовній заяві, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що сума пені у розмірі 295 102,93 грн., інфляційні у розмірі 140 905,98 грн. та 3% річних у розмірі 42 192,96 грн. є арифметично правильними.

На підставі чого, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з Товариства на користь Банку заборгованості у розмірі 1 387 426,22 грн., пені у розмірі 295 102,93 грн., інфляційних у розмірі 140 905,98 грн. та 3% річних у розмірі 42 192,96 грн. В іншій частині (пеня у розмірі 3 419 000,23 грн., інфляційні у розмірі 1 640 975,67 грн. та 3% річних у розмірі 487 727,40 грн.) слід відмовити.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/23826/16 прийнято після повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду обставинам справи, а також у зв'язку із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на те, що доводи позивача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/23826/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"- без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/23826/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 у справі №910/23826/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/23826/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинними законодавством порядку.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.М. Коротун

І.А. Іоннікова