Рішення № 69093931, 20.09.2017, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2017 р.Справа № 916/562/16

Господарський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Петрова В.С.

судді Малярчук І.А.

ОСОБА_1

при секретарі Граматик Г.С.

за участю представників:

від позивача - не зявився,

від відповідачів не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Лідер, Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг про стягнення 124609,91 грн. та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг до Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю Таксі-Лідер, про визнання недійсним договору, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Лідер, Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу № 0000167 від 15.11.2012 р. в загальному розмірі 124609,91 грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

15.11.2012 р. ТОВ «Порше Лізинг Україна» уклало з ТОВ «Таксі-Лідер» договір про фінансовий лізинг № 00006167, відповідно до якого ТОВ «Порше Лізинг Україна» зобовязалось передати у розпорядження ТОВ «Таксі-Лідер» транспортний засіб типу VW Роlо Sedan 1,6 І 2012 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG024172, двигун № СFN 350893, а ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязалось прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невідємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 13690,00 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4107,00 дол. США.

Так, за вказаним договором ТОВ «Таксі-Лідер» відповідно до положень п. 6.1 загальних комерційних умов внутрішнього нового лізингу, що становлять невідємну частину договору, зобовязалось здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до плану відшкодування.

При цьому, як вказує позивач, ТОВ «РВ-Лізинг» виступило поручителем ТОВ «Таксі-Лідер» згідно умов договору.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Відповідно до п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо ТОВ «Таксі-Лідер» повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати обєкт лізингу від ТОВ «Таксі-Лідер», в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу у разі дострокового припинення договору з боку позивача, ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязувалось повернути обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Згідно п. 13.1 Умов лізингу, якщо ТОВ «Таксі-Лідер» відмовляється від повернення або затримує повернення обєкту лізингу, позивач має право вилучити обєкт лізингу без попередньої згоди ТОВ «Таксі-Лідер». При цьому на підставі п. 13.6 Умов лізингу ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, повязані із вилученням обєкту лізингу.

У випадку прострочення платежів за договором, згідно п. 8.2 Умов лізингу до ТОВ «Таксі-Лідер» застосовуються наступні санкції:

-пеня у розмірі 10% річних від вчасно не сплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу;

-штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу;

-компенсація будь-яких витрат, понесених позивачем та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених ТОВ «Таксі-Лідер» відповідно до договору.

Як зазначає позивач, з серпня 2015 року ТОВ «Таксі-Лідер» почало порушувати свої зобовязання за договором, а саме сплачував лізингові платежі з порушенням терміну для їх сплати.

Відповідно до п. 12.6.1 договору позивач має право в односторонньому порядку припинити договір у разі, якщо ТОВ «Таксі-Лідер» не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання зі сплати перевищує 30 календарних днів.

Відповідно до п. 8.3.1 договору, якщо ТОВ «Таксі-Лідер» прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати ТОВ «Таксі-Лідер» першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо ТОВ «Таксі-Лідер» не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо ТОВ «Таксі-Лідер» не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити ТОВ «Таксі-Лідер» третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за п. 12.6.1 контракту. Сторони домовились, що невиконання зобовязань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що ТОВ «Таксі-Лідер» не має наміру в подальшому виконувати свої зобовязання за цим договором.

Позивач вказує, що не зважаючи на положення договору щодо строків виплати щомісячних лізингових платежів, ТОВ «Таксі-Лідер» з серпня 2014 р. почало порушувати свої зобовязання щодо терміну оплати лізингових платежів.

Таким чином, як вказує позивач, останнім у звязку з неналежним виконанням ТОВ «Таксі-Лідер» своїх зобовязань за договором були надіслані такі нагадування про несплату:

-перше нагадування про несплату від 04.03.2015 р.;

-друге нагадування про несплату від 18.03.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 03.04.2015 р.;

-друге нагадування про несплату від 20.04.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 05.05.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 19.05.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 03.06.2015 р.;

-друге нагадування про несплату від 17.06.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 03.07.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 16.07.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 04.08.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 17.08.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 08.09.2015 р.;

-третє нагадування про несплату від 18.09.2015 р.

Також позивач вказує, що 29.10.2015 р. ТОВ «Таксі-Лідер» було направлено вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору вих. № 00006167 від 05.10.2015 р., проте конверт із вимогою було повернуто на адресу позивача.

Відповідно до п. 12.7 Умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Так, оскільки вимога була направлена 29.10.2015 р., позивач вважає датою припинення договору 11.11.2015 р. В свою чергу на підставі п. 12.9 договору ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано повернути обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, п. 8.2.2 та п. 8.3.2 договору встановлено обов'язок погасити заборгованість протягом 3 днів з дня отримання вимоги.

Однак, як зазначає позивач, обєкт лізингу в зазначений строк повернуто не було, зобовязання з оплати заборгованості за договором не виконані.

Пунктом 8.6 Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або не належним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Посилаючись на ч. 2 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», позивач вказує, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення становить, більше 30 днів.

Згідно п. 13.7 Умов лізингу, якщо позивач не зможе здійснити своє право на вилучення (повернення), як передбачено у п. 13, він матиме право на вилучення обєкту лізингу у ТОВ «Таксі-Лідер» в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Так, позивач зазначає, що 05.11.2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 1580 про повернення обєкта лізингу.

Надалі, як вказує позивач, 16.11.2015 р. заступником начальника Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо примусового повернення обєкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1580 від 05.11.2015 р.

17.11.2015 р. обєкт лізингу було повернуто позивачу, що підтверджується відповідним актом прийому-передачі, у звязку з чим 18.11.2015 р. заступником начальника Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Наразі позивач посилається на те, що відповідно до п. 13.5 Умов лізингу ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано відшкодувати позивачу будь-які витрати, повязані із вилученням обєкту лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги повязані із вилученням обєкта лізингу.

Зокрема, позивач вказує, що, враховуючи протиправну поведінку ТОВ «Таксі-Лідер та його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути обєкт лізингу, який є власністю позивача, та враховуючи спеціалізацію на ринку, позивач з метою забезпечення виконання зобовязань за договором змушений був звернутись до спеціалізованих організацій: ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі», ТОВ «Автомобільний Дім», ТОВ «Юридична фірма «Вернер» для вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення обєкту лізингу. Також позивач зазначає, що останній поніс витрати у звязку із необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_3» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Виходячи з вищевикладеного, на думку позивача, йому мають бути компенсовані збитки, заподіяні у звязку з неналежним виконанням умов договору в розмірі 72158,97 грн. без ПДВ, які були понесені позивачем в якості витрат на залучення вказаних Компаній. Наразі позивач зазначає, що вказана сума грошових коштів має бути компенсована позивачу з урахуванням податку на додану вартість, що становить 86590,76 грн., оскільки ТОВ „Порше Лізинг Україна є платником податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України.

Таким чином, позивач вважає, що через порушення своїх зобовязань за договором відповідач-1 має відшкодувати позивачу збитки, що виникли у звязку з відновленням його порушеного права як власника обєкта лізингу, в розмірі 86590,76 грн.

Поряд з цим позивач стверджує, що поніс збитки, які виникли у звязку з припиненням договору.

Так, згідно з п. 6.3 Умов лізингу позивач та ТОВ «Таксі-Лідер» погодили, що лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за договором на користь позивача, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання позивачем очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну доларів США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4»), як буде обрано за рішенням позивача, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті.

Відповідно до п. 12.9 договору у випадку припинення лізингу ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано оплатити будь-яку різницю між вартістю обєкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем в результаті продажу обєкта лізингу) та лізинговими платежами, що залишились несплаченими відповідно до плану відшкодування.

Таким чином, з огляду на вказане позивач вказує, що при укладанні між сторонами договору він сподівався отримати доходи впродовж дії договору при належному виконанні умов договору ТОВ «Таксі-Лідер». Однак, обєкт лізингу був вилучений у відповідача-1 в примусовому порядку та передано позивачу лише 17.11.2015 р., що підтверджується відповідним актом прийому-передачі.

В подальшому 15.01.2016 р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ТОВ «Укркредит-Авто» було укладено договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля, згідно якого позивач зобовязався поставити ТОВ «Укркредит-Авто» в строк та на умовах, зазначених у цьому договору, а ТОВ «Укркредит-Авто» зобовязалося оплатити та прийняти у власність поставлений позивачем транспортний засіб марки VW Роlо Sedan, шасі № XW8ZZZ61ZDG024172. Відповідно до п. 3.1 договору ціна автомобіля на дату укладання цього договору складає 136834,47 грн., в т.ч. ПДВ у розмірі 3431,22 грн.

Як стверджує позивач, дохід від реалізації обєкта лізингу, який фактично отримав останній, складає 133403,25 грн. за вирахуванням ПДВ, і саме ця сума є ринковою вартістю обєкта лізингу.

Так, позивач вказує, що станом на 17.11.2015 р., що є датою вилучення транспортного засобу, ТОВ «Таксі-Лідер» залишилися невиплаченими лізингові платежі в розмірі, що еквівалентно у гривні, 7102,80 дол. США. Станом на 14.01.2016 р. (робочий день, що передував дню продажу транспортного засобу) курс ПАТ «Креді ОСОБА_4» складав 23,964 грн. за 1 дол. США. Так, різниця між вартістю обєкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент повернення обєкта лізингу становила (7102,80 х 23,964) - 133403,25 = 56808,25 грн.

Отже, за розрахунком позивача, різниця між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу обєкта лізингу становить 36808,25 грн., що підлягає сплаті ТОВ «Таксі-Лідер» на підставі п. 12.9 договору.

Таким чином, як зазначає позивач, через порушення своїх зобовязань за договором, ТОВ «Таксі-Лідер» має відшкодувати позивачу збитки, що складаються із суми матеріальних витрат позивача, що виникли у звязку з відновленням його порушеного права (реальні збитки) та упущеної вигоди, що разом складає 12399,01 грн.

Крім того, позивач вказує, що відповідно до п. 8.2.2 Умов лізингу за порушення своїх зобовязань ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано сплатити штрафні санкції у розмірі 1210,90 грн.

Оскільки відповідно до п. 1 умов поруки, передбачених договором, ТОВ „РВ-Лізинг несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобовязань ТОВ „ Таксі-Лідер на підставі або у звязку з договором, позивач вважає, що загальна сума заборгованості, що складається із збитків і штрафу та становить 124609,91 грн., підлягає стягненню з відповідачів солідарно.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.03.2016 р. (суддя Мостепаненко Ю.І.) позовну заяву ТОВ Порше Лізинг Україна прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 916/562/16, при цьому розгляд справи призначено в засіданні суду.

30.03.2016 р. Товариство з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг звернулось до господарського суду Одеської області із зустрічним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна про визнання недійсним договору поруки, укладеного на забезпечення зобовязань по договору фінансового лізингу № 0000167 від 15.11.2012 р. (а.с. 169-172 т. 1).

Так, в обґрунтування зустрічного позову, заявник вказує, що в договорі про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. дійсно наявне положення про поруку, згідно якого ТОВ "РВ-Лізинг" виступив поручителем відповідача ТОВ "Таксі-Лідер" перед позивачем ТОВ Порше Лізинг Україна. При цьому з договору вбачається, що порука підписана від імені ТОВ "РВ-Лізинг" директором товариства ОСОБА_5.

Посилаючись на ч. 2 ст. 628 ЦК України, позивач за зустрічним позовом вказує, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

З огляду на вказані положення позивач за зустрічним позовом вважає, що зазначений вище договір про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. є змішаним договором, який містить в собі також договір поруки. Між тим, на думку ТОВ "РВ-Лізинг", договір поруки, який міститься у змішаному договорі про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р., є недійсним, виходячи з наступного. Так, згідно п. 9.3.15 Статуту ТОВ "РВ-Лізинг" виключною компетенцією Зборів учасників Товариства, які є Вищим органом Товариства згідно з п. 9.3 Статуту, є, у тому числі, прийняття рішень про укладення договорів (угод) поруки. Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, на момент укладення змішаного договору про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р., у якому є договір поруки, єдиним учасником ТОВ "РВ-Лізинг", якому належало 100% статутного капіталу Товариства був ОСОБА_3, який і був наділений Статутом Товариства одноособовим правом приймати рішення про укладення ТОВ "РВ-Лізинг" договорів поруки.

В той же час, як зазначає позивач за зустрічним позовом, загальними зборами учасників ТОВ "РВ-Лізинг" рішення про укладення договору поруки за договором про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012р. не приймалось, що свідчить про недійсність договору поруки, згідно якого ТОВ "РВ-Лізинг" виступив поручителем відповідача ТОВ "Таксі-Лідер" перед позивачем ТОВ Порше Лізинг Україна за договором про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. Так, позивач за зустрічним позовом вказує, що договір поруки за договором про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р., укладений від імені ТОВ "РВ- Лізинг" директором Товариства ОСОБА_5, був би дійсним, у разі наявності на укладення цього договору та настання юридичних наслідків за цим договором волевиявлення загальних зборів учасників ТОВ "РВ-Лізинг". У разі відсутності такого волевиявлення та відповідного рішення загальних зборів учасників ТОВ "РВ-Лізинг", директор товариства ОСОБА_5 не був наділений правом на укладення вище наведеного договору поруки від імені Товариства. Як зазначає позивач за зустрічним позовом, згідно акту № 96 від 21.06.2012 р. комісійної стаціонарної судової психіатричної експертизи КУ «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня № 1», комісія прийшла до висновку, що ОСОБА_3 на час проведення експертизи страждає хронічним психотичним розладом у вигляді рецидуального психотичного розладу, зі стійким когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у звязку з чим не може правильно усвідомлювати обставини, які мають значення по справі та давати по ним правильні покази, а також приймати участь у слідчих діях та судовому слідстві. На момент вчинення інкримінованого ОСОБА_3 діяння, він також страждав хронічним психотичним розладом - рецидуальним психотичним розладом, особливо зі когнітивними розладами та зі збільшуваним дефектом в емоційній сфері, у звязку з чим не міг усвідомлювати свої дії та керуватися ними. За своїм психічним станом йому потрібно примусове застосування засобів медичного характеру - госпіталізація у психіатричну лікарню з загальним наглядом.

Позивач за зустрічним позовом вказує, що постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2012 р. у відношенні ОСОБА_3 кримінальне провадження припинено у звязку з його неосудністю. Зазначеною постановою суду ОСОБА_3 переданий під нагляд лікаря психіатра і терапевта за місцем свого постійного проживання для проходження амбулаторного лікування за місцем свого постійного проживання. Судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 20.04.2012 р. під час скоєння кримінальних злочинів за ст.ст. 342 ч. 2, 345 ч. 1 КК України не усвідомлював значення своїх дій та не міг керуватися ними.

Таким чином позивач за зустрічним позовом вказує, що зазначеним судовим рішення встановлено, що ОСОБА_3 на час укладення договору поруки був неосудним: не розумів значення своїх дій, не міг керуватися ними, не міг приймати будь які рішення. У звязку з тим, що на час укладення договору поруки єдиним учасником ТОВ «РВ-Лізинг», якому належало 100 % статутного капіталу товариства, був ОСОБА_3, який і був наділений Статутом Товариства одноособовим правом приймати рішення про укладення ТОВ "РВ-Лізинг" договорів поруки, рішення про укладення цього договору не могло бути ним прийнято у звязку з його недієздатністю на той час. Окрім того, цим же судовим рішенням встановлено, що ОСОБА_3 з 27.08.2012 р. по 16.11.2012 р. перебував, знаходячись під слідством у кримінальній справі за обвинуваченням у тяжкому злочині, на стаціонарному лікування в закритому 4 відділені КУ «Одеська обласна клінічна психіатрична лікарня №1». Позивач за зустрічним позовом вказує, що умови цього закритого відділення не дозволяють хворих відвідувати стороннім особам та в умовах психіатричної лікарні проводити загальні збори засновників ТОВ "РВ-Лізинг", приймати будь які рішення та займатися господарською діяльністю.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, правова позиція ТОВ "РВ-Лізинг" щодо недійсності договору поруки, який міститься у змішаному договорі фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р., узгоджена також з правовою позицією ВС України, так як відповідно до ч. 2 Постанови ПВС України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ «Про визнання правочинів недійсними».

Наразі у зустрічному позові ТОВ "РВ-Лізинг" просить суд відмовити у задоволенні первісного позову ТОВ Порше Лізинг Україна.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2016 р. по справі № 916/562/16 зустрічну позовну заяву ТОВ РВ-Лізинг прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, при цьому залучено ТОВ Таксі-Лідер в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом.

Також відповідач - ТОВ „РВ-Лізинг у відзиві на позовну заяву (а.с. 224-226 т. 1) заперечував проти первісного позову з тих підстав, що договір поруки, який міститься у змішаному договорі про фінансовий лізинг № 00006167, є припиненим. Наразі відповідач послався на п. 12.7 Умов лізингу, за яким день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Таким чином, відповідач вказує, що оскільки вимога позивачем була направлена 29.10.2015 р., датою припинення договору є 11.11.2015 р. Відповідно до п. 12.9 договору у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобовязався повернути обєкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення. Крім того, відповідно до вимоги відповідачу встановлено обовязок погасити заборгованість протягом 3 днів з дня отримання вимоги. Посилаючись на ч. 2 ст. 653 ЦК України, відповідач вказує, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. Так, відповідач вказує, що доходить до висновку, що у змішаному договорі про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. встановлений строк, який, у даному випадку, виходячи з міркувань позивача, зафіксований як 11.11.2015 р. Таким чином, 11.11.2015 р. зобовязання сторін за договором про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. припинились. На думку відповідача, у звязку з тим, що цей договір є змішаним, то припинились усі зобовязання сторін за усіма договорами, які містяться у договорі про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. Відтак, відповідач вказує, що відповідно до вимог ч. 1, 4 ст. 559 ЦК України договір поруки, який міститься у договорі про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р., припинився 11.11.2015 р., а тому за збитки, які виникли після 11.11.2015 р. з вини ТОВ «Таксі-Лідер», поручитель не може нести відповідальність, так як з 11.11.2015 р. порука була припиненою.

В свою чергу позивач ТОВ «Порше Лізинг Україна» у відзиві на зустрічний позов (а.с. 214-218 т. 1) заперечує проти недійсності договору поруки, посилаючись на наявність у директора ТОВ «РВ-Лізинг» повноважень на підписання договору поруки, отримання таких повноважень на підставі рішенні учасника ТОВ «РВ-Лізинг» № 1 від 06.11.2012 р., недотримання встановленого чинним законодавством порядку визнання фізичної особи недієздатною. Також позивач вважає безпідставними посилання ТОВ «РВ-Лізинг» на недієздатність учасника Товариства без наявності відповідного рішення суду. До того ж позивач вказує, що на момент вчинення правочину позивачу не було і не могло бути відомо про наявність сумнівів щодо повноважень директора ТОВ «РВ-Лізинг». З посиланням на ці та інші зазначені у відзиві обставини, позивач просив суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Також позивачем були надані до суду додаткові пояснення по справі (а.с. 234-238 т. 1), в яких позивачем наведені додаткові заперечення на зустрічний позов.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.05.2016 р. справу № 916/562/16 за позовом ТОВ Порше Лізинг Україна до ТОВ Таксі-Лідер, ТОВ РВ-Лізинг про стягнення 124609,91 грн. та за зустрічним позовом ТОВ „РВ-Лізинг до ТОВ Порше Лізинг Україна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом ТОВ Таксі-Лідер про визнання недійсним договору призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду № 564 від 06.05.2016 р. було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 916/562/16, за результатами якого для розгляду вказаної справи було визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Мостепаненко Ю.І., судді - Степанова Л.В. і ОСОБА_6

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.05.2016 р. справу № 916/562/16 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Мостепаненко Ю.І., суддів - Степанової Л.В. і ОСОБА_6 та розгляд справи призначено в засіданні суду.

У звязку з перебуванням судді Степанової Л.В. у відпустці з 21.06.2016 р. згідно розпорядження керівника апарату суду від 22.06.2016 р. № 640 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/562/16 для внесення змін до складу колегії суддів. За результатами повторного автоматизованого розподілу справи № 916/562/16 було визначено наступний склад колегії суддів для розгляду цієї справи: головуючий суддя - Мостепаненко Ю.І., судді - Волков Р.В. і ОСОБА_7

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.06.2016 р. справу № 916/562/16 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Мостепаненко Ю.І., суддів - Волкова Р.В. і ОСОБА_7 та розгляд справи призначено в засіданні суду.

В ході розгляду справи ТОВ „РВ-Лізинг було подано до господарського заяву про призначення судових почеркознавчої та технічної експертиз (вх. № 2-1973/16 від 13.04.2016 р.). В обґрунтуванні вказаної заяви про призначення експертизи документів відповідач послався на те, що наявна в матеріалах справи копія рішення учасників ТОВ „РВ-Лізинг № 1 від 06.11.2012р. є підробленим документом та додатково звертає увагу суду на те, що дане рішення зборів не підписувалось засновником ТОВ „РВ-Лізинг ОСОБА_3, а тому вважає його таким, що взагалі не існує в природі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2016 р. у справі № 916/562/16 за вказаною заявою ТОВ „РВ-Лізинг було призначено судову почеркознавчу експертизу та судову технічну експертизу документів, проведення яких доручено Одеському науково-дослідному інституту судових експертиз.

При цьому ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2016 р. провадження у справі № 916/562/16 зупинено до закінчення проведення експертиз та повернення справи до господарського суду Одеської області.

16.08.2016 року до господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання № 3499 від 11.08.2016 р. (вх. за № 2-4290/16) про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи. У вказаному клопотанні судовий експерт для проведення судової почеркознавчої експертизи просить надати додаткові матеріали, необхідні для складання висновку експерта, а саме - оригінал договору фінансового лізингу № 00006167 від 15.11.2012 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.08.2016 р. провадження по справі № 916/562/16 поновлено та призначено розгляд клопотання на 13.09.2016 р., зобов'язано сторін надати документи, що визначені у клопотанні судового експерта.

12.09.2016 р. до господарського суду Одеської області від ТОВ Порше Лізинг Україна надійшло клопотання (вх. № 22083/16) від 12.09.2016 р., до якого додано наступні документи: оригінал договору фінансового лізингу № 00006167 від 15.11.2012 р. та оригінал виконавчого напису № 1580 від 05.11.2015 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.09.2016 р. по справі № 916/562/16 вказане клопотання експерта Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз задоволено та надані ТОВ Порше Лізинг Україна документи направлено експерту, при цьому провадження у справі зупинено до закінчення проведення експертизи та повернення справи до господарського суду Одеської області.

22.02.2017 р. до господарського суду Одеської області надійшов лист за вих. № 3499 від 14.02.2017 р. від директора Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України ОСОБА_8 про залишення без виконання ухвали господарського суду Одеської області від 04.07.2016 р. у справі № 916/562/16 про проведення судово-почеркознавчої експертизи у звязку з непроведенням оплати експертизи.

На підставі розпорядження керівника апарату господарського суду Одеської області № 222 від 22.02.2017 р. у звязку з закінченням терміну повноважень судді Мостепаненко Ю.І. з 13.02.2017 р., а також перебування члена колегії судді Волкова Р.В. на тривалому лікарняному з 08.02.2017 р., було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/562/16 для внесення змін до складу колегії суддів. За результатами проведеного автоматичного розподілу справи № 916/562/16 для визначення складу колегії суддів вказану справу передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Зайцев Ю.О., судді - Д'яченко Т.Г. та Малярчук І.А.

Листом господарського суду Одеської області від 31.03.2017 р. на адресу Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України були витребувані матеріали справи № 916/562/16 для поновлення провадження у справі.

04.05.2017 р. до господарського суду Одеської області супровідним листом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24.04.2017 р. надійшли матеріали справи № 916/562/16. Також в листі зазначено, що до повернення на адресу ОНДІСЕ матеріалів справи, проведення судово-технічної експертизи буде призупинено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2017 р. справу № 916/562/16 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Зайцев Ю.О., суддів - Д'яченко Т.Г. і ОСОБА_7, провадження у справі поновлено та розгляд справи призначено в засіданні суду на 29.05.2017 р.

У звязку з закінченням у головуючого судді по справі ОСОБА_9 повноважень судді господарського суду Одеської області з 19.05.2017 р. згідно розпорядження керівника апарату суду від 29.05.2017 р. № 590 було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 916/562/16. За результатами повторного автоматизованого розподілу справи № 916/562/16 було визначено наступний склад колегії суддів для розгляду цієї справи: головуючий суддя - Петров В.С., судді Малярчук І.А. і ОСОБА_1

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 30.05.2017 р. справу № 916/562/16 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Петрова В.С., суддів Малярчук І.А. і ОСОБА_1 та розгляд справи призначено в засіданні суду на 19.06.2017 р.

Наразі під час розгляду матеріалів справи судом було зясовано, що призначена ухвалою господарського суду Одеської області від 04.07.2016 р. у справі № 916/562/16 судово-технічна експертиза призупинена Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз до повернення матеріалів справи до вказаного Інституту. У звязку з цим ухвалою господарського суду Одеської області від 19.06.2017 р. провадження у справі № 916/562/16 зупинено до закінчення проведення Одеським науково-дослідним інститутом призначеної судом технічної експертизи документів, а матеріали справи № 916/562/16 направлено до Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення судової експертизи.

31.07.2017 р. до господарського суду Одеської області від Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшов висновок судово-технічної експертизи документів № 3498/03 від 19.07.2017 р. по справі № 916/562/16 разом з матеріалами вказаної справи.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 14.08.2017 р. провадження у справі № 916/562/16 було поновлено та розгляд справи призначено в засіданні суду на 11.09.2017 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.09.2017 р. розгляд справи № 916/562/16 було відкладено на 20.09.2017 р. у звязку з неявкою представників відповідачів.

19.09.2017 р. від позивача до господарського суду надійшла заява про розгляд справи без участі позивача.

Представники відповідачів в судові засідання не зявились, хоча про дату, час і місце розгляду справи відповідачі повідомлялись судом належним чином за юридичною адресою, яка значиться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. При цьому надіслані судом на адресу відповідача - ТОВ „Таксі-Лідер копії ухвал суду про розгляд справи повернуто до суду без вручення з огляду на відсутність адресату за вказаною адресою згідно довідки Укрпошти ф. 20 на поштовому конверті.

Як передбачено приписами ст. 64 ГПК України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками адресат вибув, адресат відсутній і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищевикладене, відповідач ТОВ «Таксі-Лідер» вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Також відповідачем - ТОВ «Таксі-Лідер» відзив на позов до суду не надано.

У звязку з вказаним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов до наступних висновків.

15.11.2012 р. між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ТОВ «Таксі-Лідер» (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00006167, відповідно до якого позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача обєкт лізингу - транспортний засіб типу VW Polo Sedan 1.6 I, шасі № XW8ZZZ61ZCG024172, 2012 року виробництва, двигун № НОМЕР_1 (обєкт лізингу), строком 60 місяців, а відповідач - ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязався прийняти обєкт лізингу і сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування), що становить невідємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 13690,00 дол. США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 4107,00 дол. США.

У відповідності до п. 3.2 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (далі - Умови лізингу), що є додатком до вказаного договору, Порше Лізинг Україна придбаває об'єкт лізингу (отримує право власності на об'єкт лізингу) та передає лізингоодержувачу об'єкт лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цього контракту.

Згідно п. 3.4 Умов лізингу після завершення строку лізингу за контрактом лізингоодержувач придбаває об'єкт лізингу у Порше Лізинг Україна за купівельною ціною, що буде визначена Порше Лізинг Україна з урахуванням виконання лізингоодержувачем своїх зобов'язань щодо сплати лізингових платежів та інших платежів, які підлягають виплаті за цим контрактом. За умови повної сплати лізингоодержувачем лізингових платежів та інших платежів, які підлягають здійсненню за цим контрактом, Порше Лізинг Україна приймає рішення про визначення купівельної ціни у розмірі вартості обєкта лізингу, як це визначено у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування), а сплачені лізингоодержувачем авансовий платіж та платежі, що відшкодовують частину вартості обєкта лізингу, будуть зараховані у сплату купівельної ціни. У разі неповної сплати лізингоодержувачем будь-яких платежів за контрактом, розмір купівельної ціни буде відповідним чином збільшений.

Пунктом 4.2 Умов лізингу передбачено, що після завершення строку дії цього контракту, після сплати останнього лізингового платежу, інших платежів за цим контрактом та виконання всіх зобов'язань лізингоодержувачем, право власності на об'єкт лізингу перейде до лізингоодержувача. З цією метою сторони укладають договір купівлі-продажу, підпишуть додаткову угоду до цього контракту або оформлять таке придбання в інший спосіб, визначений Порше Лізинг Україна.

Відповідно до положень п. 6.1 Умов лізингу для експлуатації обєкта лізингу лізингоодержувач щомісяця виплачуватиме „Порше Лізинг Україна платежі у відповідності до графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (план відшкодування). Кожний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування; частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з контрактом. Такі витрати підлягають сплаті лізингоодержувачем на користь Порше Лізинг Україна. У разі, якщо Порше Лізинг Україна понесло такі витрати, лізингоодержувач зобовязується компенсувати суму таких витрат у повному обсязі протягом трьох робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

Пунктом 8.2 Умов лізингу передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (п. 8.2.1); штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п. 8.3.1 цього контракту): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за 3 вимогу (п. 8.2.2); компенсація будь-яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених лізингоодержувачем у відповідності до контракту (п. 8.2.3.). Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж 10 робочих днів після надіслання відповідної вимоги Порше Лізинг Україна, незважаючи на можливе розірвання контракту Порше Лізинг Україна.

В п. 8.3.2 Умов лізингу передбачено, якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату 1 лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш ніж 30 днів (у відповідності до Закону України „Про фінансовий лізинг) Порше Лізинг Україна має право розірвати контрат/відмовитися від контракту і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача, в тому числі у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Згідно п. 12.1 Умов лізингу строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання акта приймання - передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п. 12.2 Умов).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Статтею 806 Цивільного кодексу України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг" відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Умовами ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що предметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці). Майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння, може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Отже, договір фінансового лізингу поєднує в собі елементи договорів оренди та купівлі-продажу. У зв'язку із цим лізингові платежі включають як плату за надання майна у користування, так і частину покупної плати за надання майна у власність лізингоодержувачу по закінченні дії договору.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізінг майно; компенсацію відсотків за кредитом та інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Належне виконання лізингоодержувачем обов'язків зі сплати всіх лізингових платежів, передбачених договором лізингу, означає реалізацію ним права на викуп отриманого в лізинг майна.

Таким чином, на правовідносини, що складаються між сторонами договору лізингу щодо одержання лізингодавцем лізингових платежів у частині покупної плати за надання майна в майбутньому у власність лізингоодержувача, поширюються загальні положення про купівлю-продаж.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару, встановлену в договорі. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Згідно зі статтею 697 Цивільного кодексу України договором може бути встановлено, що право власності на переданий покупцеві товар зберігається за продавцем до оплати товару або настання інших обставин.

Так, вищевказаний договір лізингу є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, 30.11.2012 р. на виконання вказаного договору лізингу між ТОВ „Порше Лізинг Україна (лізингодавець) та ТОВ „Таксі-Лідер (лізингоодержувач) було складено акт прийому-передачі, відповідно до якого позивач передав у лізинг ТОВ „Таксі-Лідер транспортний засіб легковий автомобіль марки VW Роlо Sedan 1,6 І 2012 року виробництва, шасі № XW8ZZZ61ZDG024172, двигун № СFN 350893, реєстраційний знак НОМЕР_2, колір білий. Отже, з вказаного моменту відповідно до п. 12.1 Умов лізингу розпочався строк лізингу.

Відповідно до умов договору ТОВ «РВ-Лізинг» виступило поручителем ТОВ «Таксі-Лідер». Так, відповідно до умов договору поручитель несе солідарну відповідальність за виконання всіх зобовязань лізингоодержувача на підставі або у звязку з цим договором про фінансовий лізинг та його невідємними частинами, а також Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунками для лізингових платежів/графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (планом відшкодування).

В п. 7.1.2 Умов лізингу передбачено забезпечення виконання зобовязань лізингоодержувача щодо сплати лізингових платежів та інших платежів за цим контрактом порукою з боку юридичної або фізичної особи на користь Порше Лізинг Україна.

Згідно зі статтею 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, якою визначені загальні умови забезпечення виконання зобов'язання передбачено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов'язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Як вказує позивач, відповідачем ТОВ «Таксі-Лідер» з серпня 2014 року порушувались зобовязання за вказаними договором, а саме лізингові платежі сплачувались з порушенням терміну для їх сплати.

Так, в п. 6.3. Умов лізингу, згідно якого лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим контрактом на користь Порше Лізинг Україна, відображають справедливу вартість обєкта лізингу та забезпечують отримання Порше Лізинг Україна очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну євро/долара США (як обумовлено сторонами в контракті), встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «Креді ОСОБА_4» або іншого банку) з купівлі та продажу євро/доларів США до української гривні (надалі „обмінний курс), як буде обрано за рішенням Порше Лізинг Україна, станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті. З цією метою лізингові платежі, інші платежі, а також будь-які інші платіжні зобовязання, передбачені цим контрактом, розраховуються в євро/доларах США (як обумовлено сторонами в контракті) на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом вказаного вище банку, чинним на дату виставлення рахунку. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний та про який було повідомлено Порше Лізинг Україна, збільшиться більше, ніж на 2% різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, сплачується лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу лізингові платежі перераховуються лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування).

У вказаному Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) також передбачено, що лізингові платежі повинні бути сплачені на підставі рахунку Порше Лізинг Україна в гривнях (за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалентів в дол. США, визначених в графіку, відповідно до п. 6.3 та 6.3.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу) банківським переказом на банківський рахунок Порше Лізинг Україна.

В п. 6.15 Умов лізингу передбачено, що сплата лізингоодержувачем лізингового платежу відповідно до п. 6.5, 6.11 контракту, є підтвердженням належного надання Порше Лізинг Україна та прийняття лізингоодержувачем послуг за відповідний місяць, за який здійснюється лізинговий платіж. У випадку сплати лізингових платежів авансом, послуги вважатимуться наданими по завершенню відповідних періодів, за які здійснено такі лізингові платежі авансом. Сторони також домовились вважати рахунки, видані Порше Лізинг Україна та направлені лізингоодержувачу, як це передбачено цим контрактом, актами прийому-передачі відповідних послуг, укладеними сторонами.

Згідно п. 6.16 Умов лізингу зобовязання по сплаті всіх та будь-яких платежів за контрактом покладається на лізингоодержувача, якщо інше прямо не передбачено контрактом. Лізингоодержувач зобовязується сплатити всі та будь-які платежі протягом 5 (пяти) робочих днів з моменту відправлення Порше Лізинг Україна відповідної вимоги та/або рахунку, якщо інший термін не обумовлено у контракті або погоджено сторонами додатково. Якщо лізингоодержувач не сплатить платежі (платіж) у вказаний строк, Порше Лізинг Україна має право застосувати санкції за прострочення відповідно до п. 8 контракту.

При цьому за умовами п. 6.8 Умов лізингу лізингоодержувач інформує Порше Лізинг Україна протягом 5 робочих днів з дати виставлення рахунку щодо можливого неотримання такого рахунку.

Згідно п. 6.9 Умов лізингу лізингоодержувач сплачує лізингові платежі у терміни, визначені у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування).

Отже, виходячи з наведених положень спірного договору лізингу, хоча підставою для сплати лізингоодержувачем лізингового платежу у гривнях, що еквівалентно вказаній в плані відшкодування сумі у доларах США, є виставлений рахунок позивачем, однак наявність або відсутність такого рахунку не позбавляє лізингоодержувача обовязку сплачувати лізингові платежі у терміни, визначені у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Так, у звязку з неналежним виконанням ТОВ «Таксі-Лідер» своїх зобовязань за договором позивачем були надіслані такі нагадування про несплату: перше нагадування про несплату від 04.03.2015 р.; друге нагадування про несплату від 18.03.2015 р.; третє нагадування про несплату від 03.04.2015 р.; друге нагадування про несплату від 20.04.2015 р.; третє нагадування про несплату від 05.05.2015 р.; третє нагадування про несплату від 19.05.2015 р.; третє нагадування про несплату від 03.06.2015 р.; друге нагадування про несплату від 17.06.2015 р.; третє нагадування про несплату від 03.07.2015 р.; третє нагадування про несплату від 16.07.2015 р.; третє нагадування про несплату від 04.08.2015 р.; третє нагадування про несплату від 17.08.2015 р.; третє нагадування про несплату від 08.09.2015 р.; третє нагадування про несплату від 18.09.2015 р.

Відповідно до п. 8.3.1 договору, якщо ТОВ «Таксі-Лідер» прострочить виплату лізингового платежу протягом більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати ТОВ «Таксі-Лідер» першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо ТОВ «Таксі-Лідер» не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 робочих днів. У випадку якщо ТОВ «Таксі-Лідер» не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити ТОВ «Таксі-Лідер» третю вимогу щодо сплати та відмовитися від контракту в односторонньому порядку за п. 12.6.1 контракту. Сторони домовились, що невиконання зобовязань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що ТОВ «Таксі-Лідер» не має наміру в подальшому виконувати свої зобовязання за цим договором.

29.10.2015 р. позивачем було направлено ТОВ „Таксі-Лідер вимогу за вих. № 00006167 від 05.10.2015 р. про сплату заборгованості за договором, повернення обєкта лізингу та повідомлення про відмову від договору, в якій позивач вимагав погасити виниклу станом на 05.10.2015 р. в загальній сумі 26224,93 грн. (а.с. 56-57 т. 1). Згідно наявної в матеріалах справи копії опису вкладення у лист позивача від 29.10.2015 р. до лізингоодержувача, в якому була заявлена вимога про сплату існуючої станом на 05.10.2015 р. заборгованості за договором № 00006167 (а.с. 59 т. 1), разом з вказаною вимогою позивачем направлялись лізингоодержувачу рахунки-фактури № 00299951 від 05.10.2015 р., № 00296981 від 08.09.2015 р., № 00297693 від 18.09.2015 р., № 00298875 від 05.10.2015 р., № 00291979 від 04.08.2015 р., № 00296578 від 04.09.2015 р. та № 00298603 від 02.10.2015 р. Як вказує позивач, конверт з вимогою у звязку із вибуттям адресата було повернуто на адресу позивача.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв ТОВ „РВ-Лізинг як поручителю вимогу за вих. № 00006167 від 05.10.2015 р. про сплату виниклої заборгованості за договором фінансового лізингу № 00006167 від 15.11.2012 р., в якій позивач вимагав погасити виниклу станом на 05.10.2015 р. заборгованість в загальній сумі 26224,93 грн. (а.с. 63-64 т. 1).

Між тим позивач вказує, що відповідно до п. 8.2.2 Умов лізингу за порушення своїх зобовязань ТОВ «Таксі-Лідер» зобовязано сплатити штрафні санкції у розмірі 1210,90 грн.

Відповідно до п. 8.2.2. Договору штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані ТОВ "Порше Лізинг Україна" в порядку п. 8.3.1 Договору становлять: еквівалент 15 дол. США за першу вимогу, еквівалент 20 дол. США за другу вимогу, еквівалент 25 дол. США за третю вимогу (якщо ТОВ "Порше Лізинг Україна" вирішить надіслати таку третю вимогу).

Так, через порушення ТОВ «Таксі-Лідер» своїх зобовязань і несплату лізингових платежів згідно рахунків позивачем застосовані наступні штрафні санкції:

- нагадування щодо несплаченого платежу по рахунку № 00296981 від 08.09.2015 р. в сумі 647,97 грн.;

- нагадування щодо несплаченого платежу по рахунку № 00297693 від 18.09.2015 р. в сумі 562,93 грн.

Враховуючи допущення з боку ТОВ «Таксі-Лідер» порушень умов договору, що не спростовано останнім, на думку суду зазначені вимоги позивача про стягнення штрафної санкції в розмірі 1210,90 грн. є обґрунтованими.

Разом з тим позивач зазначає, що через порушення своїх зобовязань за договором, ТОВ «Таксі-Лідер» має відшкодувати позивачу збитки, що складаються із суми матеріальних витрат позивача, що виникли у звязку з відновленням його порушеного права (реальні збитки) та упущеної вигоди, що разом складає 12399,01 грн.

Так, у відповідності до п. 12.6 Умов лізингу Порше Лізинг Україна (лізингодавець) має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо лізингоодержувач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів (п. 12.6.1).

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від контракту, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. Порше Лізинг Україна надсилає лізингоодержувачу письмове повідомлення/вимогу про розірвання/відмову від контракту та, за можливості звязується з ним доступними телефону засобами звязку для повідомлення про розірвання/відмову від контракту. Таке повідомлення/вимога надсилається Порше Лізинг Україна на адресу за зареєстрованим місцезнаходженням лізингоодержувача (для юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців)/місцем реєстрації (для фізичних осіб). У випадку неотримання лізингоодержувачем повідомлення/вимоги через відсутність за адресою/повернення через закінчення строку зберігання, лізингоодержувач вважається належним чином повідомлений.

Пунктом 12.13. Умов лізингу встановлено, що у передбачених пунктами 12.6. та 12.12., контракт вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Пунктом 12.8 Умов лізингу передбачено, що негайно після розірвання/відмови від контракту Порше Лізинг Україна має право скористатися всіма отриманими гарантіями для одержання повної суми всіх непогашених лізингових платежів та інших платежів незалежно від дати їхньої сплати.

З огляду на те, що повідомлення про розірвання договору було направлено позивачем лізингоодержувачу 29.10.2015 р., то згідно п. 12.13 Умов лізингу датою розірвання договору фінансового лізингу № 00006167 від 15.11.2012 р. позивач вважає саме 11.11.2015 р. Так, факт припинення дії вказаного договору фінансового лізингу у звязку з його розірванням за ініціативою позивача відповідачами не заперечувався.

Згідно п. 12.9. договору у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Контракту відповідно до п. 12, відмови лізингоодержувача, придбати об'єкт лізингу, як передбачено пунктом 4.2., а також якщо ТОВ "Порше Лізинг Україна" вимагає повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень контракту, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за свій власний рахунок у відмінному робочому та технічному стані за адресою місцезнаходження ТОВ "Порше Лізинг Україна", якщо інша адреса не вказана ТОВ "Порше Лізинг Україна" впродовж 10 (десяти) робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує ТОВ "Порше Лізинг Україна" будь-яку різницю між вартістю обєкту лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано ТОВ "Порше Лізинг Україна" в результаті продажу обєкту лізингу, або, якщо обєкт лізингу залишився у власності ТОВ "Порше Лізинг Україна", ринковою вартістю обєкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою ТОВ "Порше Лізинг Україна" та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контакту та чинного законодавства. Зобовязання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання контакту.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 листопада 2015 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 було вчинено виконавчий напис нотаріуса № 1580 щодо повернення обєкта лізингу - транспортного засобу типу Volkswagen, модель Polo, номер шасі XW8ZZZ61ZDG024172, 2012 року випуску, білого кольору, реєстр. номер НОМЕР_2, ТОВ "Порше Лізинг Україна".

16.11.2015 р. заступником начальника Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 49373464 щодо примусового повернення обєкта лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса № 1580 від 05.11.2015 р., про що винесена державним виконавцем відповідна постанова.

17 листопада 2015 р. в межах виконавчого провадження ВП № 49373464, відкритого заступником начальника Приморського відділу Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції на виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 № 1580, ТОВ "Таксі-Лідер" повернуло ТОВ "Порше Лізинг Україна" обєкт лізингу шляхом складання акту прийому-передачі від 17.11.2015 р. У звязку з цим 18.11.2015 р. заступником начальника Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції була винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

15 січня 2016 р. між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ТОВ "Укркредит-Авто" укладено договір купівлі-продажу бувшого у використанні автомобіля 2012 року випуску, марки VW, моделі Polo Sedan, № кузову XW8ZZZ61ZDG024172, відповідно до п. 3.1 якого вартість транспортного засобу складала 136834,47 грн. (з ПДВ ). Дохід позивача від реалізації обєкта лізингу фактично становить 133403,25 грн. (за вирахуванням ПДВ), і саме ця сума є ринковою вартістю обєкта лізингу. Станом на 17.11.2015 р. (дата примусового вилучення обєкта лізингу на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна") невиплаченими залишилися лізингові платежі у розмірі, еквівалентному 7102,80 дол.США., що станом на 14 січня 2016 р. складає 170211,50 грн. (за курсом дол.США/укр.грн. ПАТ „Креді ОСОБА_4 відповідно п. 6.3 договору, станом на 14.01.2016 р. 23,964 грн. за 1 дол. США). На підставі вищенаведеного та п.12.9 договору, різниця між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами, що залишилися не сплаченими становить 36808,25 грн. (170211,50 грн. - 133403,25 грн.).

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що вимоги позивача щодо стягнення різниці між вартістю обєкта лізингу та лізинговими платежами у сумі 36808,25 грн. є цілком обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Щодо вимог позивача про стягнення збитків, що складаються із суми матеріальних витрат позивача, що виникли у звязку з відновленням його порушеного права як власника обєкта лізингу у розмірі 86590,76 грн. суд зазначає наступне.

Так, позивач посилається на п. 13.6. Умов лізингу, за яким відповідач-1 зобовязаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, повязані із вилученням обєкту лізингу, у тому числі витрати, повязані із залученням будь-яких третіх осіб, що надають послуги, повязані із вилученням обєкта лізингу.

Згідно п. 13.7. Умов лізингу, якщо Порше Лізинг Україна не зможе здійснити свої права на вилучення (повернення), як передбачено у цьому пункті 13, він матиме право на вилучення об'єкту лізингу у лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса.

Згідно п. 8.6. Умов лізингу встановлено, що будь-які збитки заподіяні невиконанням або неналежним виконанням стороною своїх зобовязань за контрактом, підлягають відшкодуванню у повному обсязі понад передбачені контрактом штрафні санкції.

Наразі позивач вказує, що всупереч вимог договору відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання щодо повернення обєкта лізингу, а саме з порушенням встановленого строку. За ствердженнями позивача, враховуючи протиправну поведінку ТОВ «Таксі-Лідер та його явне небажання виконувати умови договору, неможливість за рахунок власних виробничих ресурсів стягнути заборгованість за договором та повернути обєкт лізингу, який є власністю позивача, та враховуючи спеціалізацію на ринку, позивач з метою забезпечення виконання зобовязань за договором змушений був звернутись до спеціалізованих організацій: ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі», ТОВ «Автомобільний Дім», ТОВ «Юридична фірма «Вернер» для вчинення виконавчого напису нотаріуса, підготовки процесуальних документів для відкриття виконавчого провадження та супроводження повернення обєкту лізингу. Також позивач зазначає, що останній поніс витрати у звязку із необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична фірма ОСОБА_3» з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді. Виходячи з вищевикладеного, на думку позивача, йому мають бути компенсовані збитки, заподіяні у звязку з неналежним виконанням умов договору в розмірі 72158,97 грн. без ПДВ, які були понесені позивачем в якості витрат на залучення вказаних Компаній. Наразі позивач зазначає, що вказана сума грошових коштів має бути компенсована позивачу з урахуванням податку на додану вартість, що становить 86590,76 грн., оскільки ТОВ „Порше Лізинг Україна є платником податку на додану вартість відповідно до вимог чинного законодавства України.

Так, відповідно до п. 6 ч. 1 ст.10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право: вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Обов'язковою умовою відшкодування збитків є порушення учасником господарських відносин власних господарських зобов'язань.

Відповідно до ч.2 ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до вказаних положень ст. 623 та ст. 22 Цивільного кодексу України відшкодуванню підлягають збитки, причиною яких є порушення зобовязання, якого припустився боржник.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: збитків, протиправної поведінки, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками та вини.

Отже, зі змісту вищенаведених матеріально-правових норм вбачається, що збитки мають бути прямими та має існувати причинно-наслідковий зв'язок між діями боржника та збитками.

Так, в даному випадку для стягнення збитків з відповідача необхідно довести протиправність його поведінки, тобто довести, що відповідач порушив взяті на себе за договором зобов'язання. При цьому між цим порушенням та збитками має бути причинний звязок. За його наявності збитки підлягають відшкодуванню.

В свою чергу відсутність одного із елементів складу цивільного правопорушення звільняє сторону від цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків, оскільки її поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Так, обов'язковою умовою деліктної відповідальності є протиправність поведінки заподіювача. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками характеризується наступними ознаками: по перше, причинний зв'язок існує там, де є тимчасова послідовність явищ, тобто причина завжди передує результату, а останній це тільки та зміна в зовнішньому світі, яка створюється дією причин; по-друге причина з необхідністю породжує свій наслідок.

При цьому слід зазначити, що наявність та розмір збитків, завданих протиправною поведінкою, доводиться кредитором. Натомість, вина боржника у порушенні зобов'язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона належними і допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, на позивача покладається обов'язок довести наявність втрат, протиправність поведінки відповідача та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними втратами. Це кореспондує ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обєктивною стороною правопорушення є наявність збитків в майновій сфері кредитора, протиправна поведінка, яка втілилась в невиконанні або неналежному виконанні боржником зобовязання, причинний звязок між протиправною поведінкою боржника та збитками.

Відсутність хоч би одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним зобовязань.

В обґрунтування доводів про понесення витрат на юридично-консультаційні послуги ТОВ "Юридична компанія „Тріпл Сі позивач надав копії актів наданих послуг № 519 від 05.11.2015 р. та № 538 від 17.11.2015 р., які складені до договору про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2014 р. Також в якості доказів оплати вартості позивачем зазначених послуг на користь ТОВ "Юридична компанія „Тріпл Сі до суду надані копії платіжних доручень № 50025807 від 10.11.2015 р. на суму 17500,00 грн. та № 50026134 від 19.11.2015 р. на суму 62658,97 грн.

Однак, позивачем не доведено необхідність таких послуг для відновлення порушених прав позивача. Витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідачів збитків в сумі 6000,00 грн. (з ПДВ), понесених за надання послуг ТОВ "Юридична фірма "Вернер" за договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. та додаткових угод до нього № 47 від 15.01.2013 р., № 206 від 10.08.2015 р., суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 09.06.2010 р. між ТОВ „Юридична фірма ОСОБА_3 і Партнери (виконавець) та ТОВ „Порше Лізинг Україна укладено договір про надання юридичних послуг № 17/2010, за умовами якого сторони узгодили надання юридичних послуг виконавцем стосовно питань, пов`язаних з поточною господарською діяльністю замовника. Види, зміст, обсяг, строки та умови надання конкретних послуг погоджуються сторонами в кожному випадку письмово шляхом підписання додаткових угод. В п. 2.1 договору зазначено, що за надання послуг замовник сплачує виконавцеві винагороду, сума якої визначається у відповідній додатковій угоді. Відповідно до п. 6.1. договору останній є укладеним з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до повного виконання сторонами договірних зобов`язань.

Додатковою угодою № 47 від 15.01.2013 р. до вказаного договору сторони погодили, що всі права та обов`язки виконавця за договором про надання юридичних послуг № 17/2010 від 09.06.2010 р. з усіма змінами і додатковими угодами до нього з дня підписання цієї додаткової угоди переходять до ТОВ „Юридична фірма ОСОБА_3.

Згідно п. 1.1 додаткової угоди № 206 від 10.08.2015 р., замовник замовляє і оплачує, а виконавець надає юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях. В п. 1.2 вказаної угоди сторони погодили, що в залежності від обсягу надання послуг, строків підготовки необхідних документів, важливості та терміновості випадків, юридичні послуги, які полягають в юридичному консультуванні, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях поділяються на розсуд замовника на послуги 1 категорії (п. 1.2.1 угоди) та по послуги 2 категорії (п. 1.2.2 угоди).

За змістом вказаної додаткової угоди винагорода сплачується замовником за надання вказаних послуг, які включають стадії розгляду справи у суді першої інстанції, у апеляційному суді та у касаційному суді.

За ствердженнями позивача, він поніс витрати в сумі 6000,00 грн. у звязку із необхідністю звернення до спеціалізованої організації ТОВ „Юридична фірма ОСОБА_3 з метою надання послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді.

Однак, вказані витрати, повязані з оплатою правової допомоги не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224-225 ГК України, оскільки віднесення до збитків витрат на правові послуги суперечить закону, т. я. такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із правовідносинами, які існували між сторонами. Крім того, витрати на оплату правової допомоги у суді не мають необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а позивач при цьому не надав суду доказів їх запобігання. За загальним правилом, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з ущемленням його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у здійснених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитків, та є можливим лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. При цьому позивач повинен довести збитки, що були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків їх розмір, та вжиття відповідних заходів щодо їх запобігання.

Наразі в п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (із змі. і доповн.) зазначено, що вказані витрати не є збитками в розумінні статті 224 Господарського кодексу України та статті 22 Цивільного кодексу України, не входять до складу ціни позову і не можуть стягуватися під виглядом збитків.

Як випливає зі змісту ст. 59 Конституції України, кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року N 5076-VI адвокатура України - це недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі.

Згідно ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому законом України "Про адвокатуру".

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 6.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" (із змін. і доповн.) визначено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум. За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

В рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 р. № 6-рп/2013 у справі за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми "Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві) визначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким до судових витрат віднесені, зокрема, витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, у контексті статті 59 Конституції України потрібно розуміти так, що до складу судових витрат на юридичні послуги, які підлягають відшкодуванню юридичній особі у господарському судочинстві, належать суми, сплачені такою особою, якщо інше не передбачено законом, лише за послуги адвоката.

В обґрунтування доводів про понесення позивачем витрат на правову допомогу позивачем надано суду копію заявки на надання послуг № 298, копію рахунку-фактури № 280, копію акту наданих послуг № 279 від 22.02.2016 р. Наразі слід зазначити, що доказів сплати позивачем вказаних послуг останнім не надано.

Разом з тим позивач не надав будь-яких доказів надання такої правової допомоги адвокатом або адвокатським об'єднанням . Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність, адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. В свою чергу відсутність в матеріалах справи належних доказів надання правової допомоги адвокатом або адвокатським об'єднанням унеможливлює реалізацію права позивача на відшкодування витрат на правову допомогу у даній справі. Відтак, суд не вбачає правових підстав для покладення на відповідача обовязку щодо відшкодування позивачу 10000,00 грн. витрат за надання правової допомоги, оскільки за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 Господарського процесуального кодексу України в їх сукупності покладення на сторону у справі в якості судових витрат можливе тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Отримання позивачем послуг по юридичному консультуванню, підготовці процесуальних документів та участі у судових засіданнях не є обовязковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом.

Крім того, позивачем не надано доказів наявності договірних відносин з ТОВ „Автомобільний дім, на підставі яких у останнього винили зобовязання щодо надання послуг, а у ТОВ „ Порше Лізинг Україна виникли зобовязання щодо оплати наданих послуг у визначеному в актах від 15.12.2015 р. та від 25.01.2016 р. обсязі. Більш того, позивачем не доведено необхідності у цих послугах саме для відновлення порушеного права позивача, повязаного з поверненням обєкту лізингу, адже обєкт лізингу був повернутий позивачу 17.11.2015 р., тоді як частину вказаних послуг за цими актами було надано після повернення позивачу обєкту лізингу (17.11.2015 р.), а частину - після продажу позивачем обєкта лізингу (15.01.2016 р.).

Матеріалами справи встановлено, що право у позивача на вилучення обєкту лізингу виникло після припинення дії договору фінансового лізингу № 00006167 від 15.11.2012 р. (11.11.2015 р.). При цьому право на вилучення обєкту лізингу позивачем реалізовано 05.11.2015 року, адже виконавчий напис № 1580 з повернення обєкту лізингу вчинено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 05.11.2015 р., а виконавче провадження на підставі вказаного напису відкрито 16.11.2015 р. Тому надані ТОВ "„Автомобільний дім" послуги за актами наданих послуг б/н 15.12.2015 р. та від 25.01.2016 р. не можуть вважатися такими, що повязані із забезпеченням повернення обєкту лізингу за спірним договором внаслідок його неповернення лізингоодержувачем всупереч умовам цього договору та вимогам законодавства. Більш того, у вказаних актах не міститься посилання щодо надання послуг із забезпечення виконання саме спірного договору лізингу № 00006167.

Відтак, суд вважає, що позивачем не доведено факт того, що надання вказаних послуг ТОВ „Автомобільний дім обумовлено саме неповерненням спірного обєкту лізингу відповідачем та його протиправною поведінкою.

Таким чином, суд доходить до висновку, що витрати, які включені позивачем до складу збитків не відповідають вимогам ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про стягнення збитків у розмірі 86590,76 грн. є безпідставною, необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню. Так, у даному випадку судом хоча зясовано факт несвоєчасного повернення позивачу обєкту лізингу з боку лізингоодержувача після припинення дії договору, проте між такою поведінкою відповідача та завданими саме позивачу збитками у вищевказаній сумі 86590,76 грн., відсутній прямий причинний звязок.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ „Порше Лізинг Україна підлягають частковому задоволенню.

Що стосується зустрічної позовної заяви ТОВ „РВ-Лізинг про визнання недійсним договору поруки, то, на думку суду, з урахуванням матеріалів справи, вона є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З тексту договору про фінансовий лізинг вбачається, що ТОВ „РВ-Лізинг в особі директора ОСОБА_5 виступив поручителем ТОВ „Таксі-Лідер. Так, в договорі зазначено, що ТОВ „РВ-Лізинг несе солідарну відповідальність за виконання зобов'язань ТОВ „Таксі-Лідер на підставі або у зв'язку з цим договором про фінансовий лізинг та його невід'ємними частинам, а також Загальними комерційними умовами внутрішнього фінансового лізингу, рахунками для лізингових платежів/Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (Планом відшкодування).

В обґрунтування своїх зустрічних вимог ТОВ „РВ-Лізинг вказує, що згідно з п.9.3.15 Статуту ТОВ „РВ-Лізинг прийняття рішень про укладання договорів (угод) поруки віднесено до виключної компетенції Зборів учасників товариства. Всупереч цьому, директор ТОВ „РВ-Лізинг ОСОБА_5 підписав договір про фінансовий лізинг № 00006421 від 14.12.2012 та виступив поручителем без наявності такого рішення Зборів. На той момент єдиним учасником ТОВ „РВ-Лізинг був ОСОБА_3, який такого рішення не приймав. Також відповідач-2 посилається на постанову Приморського районного суду м .Одеси від 22.11.2012 р., якою відносно ОСОБА_3 припинено кримінальне провадження у зв'язку з його неосудністю через недієздатність внаслідок психічного захворювання.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

У п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними ( із змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Між тим, як свідчать матеріали справи, учасником ТОВ „РВ-Лізинг ОСОБА_3 було прийняте рішення № 1 від 06.11.2012р. про забезпечення порукою виконання зобов'язань при укладанні договору лізингу та уповноважено директора ОСОБА_5 на підписання всіх необхідних документів, в тому числі умов поруки, викладених у договорі лізингу.

Судом, за клопотанням ТОВ "РВ-Лізинг, по справі було призначено судову почеркознавчу та технічну експертизу з метою з'ясування питань щодо особи, якою вчинено підпис під вказаним рішенням та виготовлення самого рішення. Однак, почеркознавча експертиза не проведена у звязку з непроведенням оплати експертизи. Наразі за висновком судово-технічної експертизи № 3498/03 від 19.07.2017 р. підпис від імені ОСОБА_3, що розміщений в графі "Підпис: Засновник ТОВ "РВ-Лізинг ОСОБА_3Є." у рішенні учасників ТОВ "РВ-ЛІЗИНГ" № 1 від 06.11.2012 р. виконаний рукописним способом пишучим приладом із стержнем, заправленим пастою для кулькових ручок без застосування технічних засобів. Питання щодо особи, якою зроблено підпис на рішенні від імені ОСОБА_3 або іншою особою, не зясовано. Таким чином, на момент винесення рішення відсутні докази підписання рішення № 1 від 06.11.2012 р. іншою особою, аніж ОСОБА_3

Щодо стверджень ТОВ "РВ-Лізинг про недієздатність ОСОБА_3 внаслідок психічного захворювання на момент підписання ним рішення № 1 від 06.11.2012 р. слід зазначити наступне.

Дійсно, постановою Приморського районного суду м. Одеси від 22.11.2012 р. припинено провадження по кримінальній справі по звинувачуванню ОСОБА_3 у скоєні злочину, передбаченого ст.ст.342 ч.2, 345 ч.1 КК України, в зв'язку з його неосудністю. Разом з цим, вказаною постановою встановлено, що він не міг усвідомлювати своїх дій і керувати ними саме в момент вчинення злочину, тобто 20.04.2012. Акт № 96 комісійної стаціонарної судової психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 датований 21.06.2012. тоді як відповідачем-2 оспорюється його підпис у рішенні № 1 від 06.11.2012. Крім наявності певних часових проміжків у зазначених датах та відсутністю фахових знань у суду відносно складності, проявів та можливості лікування психічної хвороби, суд звертає увагу сторін на те, що як питання справжності підпису, так і питання психічного стану ОСОБА_3 впливають не на дійсність оскаржуваного відповідачем договору поруки що міститься у змішаному договорі про фінансовий лізинг № 00006421 від 14.12.2012, а впливають на правову оцінку рішення № 1 від 06.11.2012 р. Проте законність цього рішення не є предметом розгляду по цій справі, відповідні вимоги в рамках цієї справи сторонами не заявлялись, а тому вказане рішення Учасника є діючим та таким, що породжує певні правові наслідки. Доказів визнання його недійсним у встановленому чинним законодавством порядку суду не представлено. Відповідно до п.10 Постанови № 13 Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду судами корпоративних спорів, рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше.

Таким чином, на думку суду, директор ТОВ "РВ-Лізинг ОСОБА_5 під час підписання договору про фінансовий лізинг № 00006167 від 15.11.2012 р. в якості поручителя діяв відповідно до п.9.3.15 Статуту та за наявності відповідного рішення єдиного Учасника товариства.

За правилами ч. 1 ст.554 Цивільного Кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відтак, з огляду на викладене, суд вважає зустрічні позовні вимоги ТОВ "РВ-Лізинг про визнання недійсним договору поруки безпідставними та необґрунтованими, у звязку з цим не підлягають задоволенню .

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна обґрунтовані в частині вимог про стягнення з відповідачів збитків в сумі 36808,25 грн. та штрафу в сумі 1210,90 грн., тому підлягають задоволенню у вказаній частині. При цьому вказані суми збитків та штрафу підлягають стягненню на користь позивача в солідарному порядку з обох відповідачів з огляду на умови договору поруки, що містяться в спірному договорі фінансового лізингу від 15.11.2012 р. згідно приписів ч. 1 ст. 554 Цивільного кодексу України. Доводи ТОВ "РВ-Лізинг у відзиві на позов про припинення дії договору поруки у звязку з припиненням договору фінансового лізингу, а тому відсутні підстави для покладення на ТОВ "РВ-Лізинг солідарно відповідальності за порушення ТОВ „Таксі-Лідер умов договору фінансового лізингу, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані порушення мали місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказані положення ЦК кореспондуються з положеннями ст. 20 ГК України.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідачів та рішення в частині первісного позову частково відбулось на користь позивача, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідачів пропорційно задоволеним вимогам. З огляду на відмову у задоволенні зустрічного позову, судові витрати по сплаті судового збору, понесені ТОВ "РВ-Лізинг при подачі зустрічного позову, відносяться за рахунок Товариства.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,

суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі-Лідер, Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг про стягнення 124609,91 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Таксі-Лідер (65098, м. Одеса, вул. Партизанська, буд. 16, код ЄДРПОУ 37223577) та Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ-Лізинг (65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2, офіс 1, код ЄДРПОУ 34598425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна (02152, м. Київ, пров. Павла Тичини, 1В, офіс „В; код ЄДРПОУ 35571472; п/р 26004011991000 в ПАТ „Креді ОСОБА_4, м. Київ, МФО 300379) збитки в розмірі 36808/тридцять шість тисяч вісімсот вісім/грн. 25 коп., штраф в сумі 1210/одна тисяча двісті десять/грн. 90 коп.

3.СТЯГНУТИ солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „Таксі-Лідер (65098, м. Одеса, вул. Партизанська, буд. 16, код ЄДРПОУ 37223577) та Товариства з обмеженою відповідальністю „РВ-Лізинг (65009, м. Одеса, вул. Зоопаркова, буд. 2, офіс 1, код ЄДРПОУ 34598425) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна (02152, м. Київ, пров. Павла Тичини, 1В, офіс „В; код ЄДРПОУ 35571472; п/р 26004011991000 в ПАТ „Креді ОСОБА_4, м. Київ, МФО 300379) витрати по сплаті судового збору в сумі 570/пятсот сімдесят/грн. 29 коп.

4.В задоволенні решти частини вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Порше Лізинг Україна відмовити.

5.У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю РВ-Лізинг до Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - Товариство з обмеженою відповідальністю Таксі-Лідер, про визнання недійсним договору відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 22 вересня 2017 р.

Головуючий суддя В.С. Петров

Суддя І.А. Малярчук

Суддя Т.Г. Д'яченко