Рішення № 69093724, 18.09.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2017Справа №910/20423/16

За позовом Державної іпотечної установи

до Національного банку України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

про стягнення грошових коштів у розмірі 44 812 241,27 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Чалов А.О., Тодосієнко В.М., за довіреностями;

від відповідача: Саковець І.В., за довіреністю;

від третьої особи - 1: Заміховський М.М., Чернюк В.В., за довіреностями;

від третьої особи - 2: Шторгіна С.В., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передано позовні вимоги Державної іпотечної установи (далі - позивач) до Національного банку України (далі - відповідач) про стягнення грошових коштів у розмірі 44812241,27 грн., з яких: 38345459,22 грн. - безпідставно отримані кошти від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008; 6371658,28 грн. - проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2016 порушено провадження у справі №910/20423/16, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра", розгляд справи призначено на 05.12.2016.

01.12.2016 від позивача через відділ діловодства суду надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Державна іпотечна установа просить стягнути з Національного банку України грошові кошти у розмірі 38440583,09 грн., безпідставно отримані від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008; а також 6371658,28 грн. - проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами.

05.12.2016 від третьої особи через відділ діловодства суду надійшли: письмові пояснення у справі; заява про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; клопотання про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 05.12.2016 подав відзив на позовну заяву, а також заяву про відсутність у провадженні господарських судів України аналогічних спорів.

Заперечуючи проти позову, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що у постанові Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 910/15019/15 жодним чином не конкретизує, у якій саме частині визнано недійним Договір застави від 10.08.200, тобто не визначено та не перелічено за якими саме Кредитними Договорами (номер кредитного договору, боржника, дату укладення, суму зобов'язання), майнові права за якими були передано у наступну заставу без згоди первісного заставодержателя. Також, відповідач зазначає, що Національний банк України не був учасником судового провадження у справі № 910/11633/16, а тому посилання позивача на факти встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/11633/16 є необґрунтованими, а застосування частини третьої статті 35 ГПК України є неможливим. Також, відповідач зазначає, що право власності на кошти, які надійшли до ПАТ КБ «Надра», однак такі кошти можуть використовуватись у силу вимог статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя, тобто законом обмежено право вільного розпорядження майном, що напряму корелюється із частиною п'ятої статті 319 ЦК України. Отже позивач не є ані власником, ані володільцем майна, що витребовується.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 прийнято до розгляду заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог; відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про залучення до участі у справі в якості третьої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 05.12.2016 оголошено перерву до 26.12.2016.

23.12.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення у справі.

Також, 23.12.2016 від Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/20423/16 до вирішення справи №910/22774/16 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до Державної іпотечної установи про визнання припиненими правовідносин.

Представник позивача в судовому засіданні 26.12.2016 заперечив проти зупинення провадження у справі, а також подав клопотання про витребування доказів.

У свою чергу представники відповідача та третьої особи в засіданні господарського суду підтримали клопотання Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про зупинення провадження у справі №910/20423/16.

Клопотання позивача про витребування доказів відкладено судом до встановлення фактичних обставин у справі.

Разом з тим, за результатом розгляду в судовому засіданні клопотання третьої особи про зупинення провадження у справі №910/20423/16 до вирішення справи №910/22774/16, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання третьої особи та зупинення провадження у даній справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 було зупинено провадження у справі № 910/20423/16 до набрання законної сили рішенням у справі №910/22774/16 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до Державної іпотечної установи про визнання припиненими правовідносин.

15.06.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про поновлення провадження у справі, в обґрунтування якого, позивачем зазначено, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/22774/16 апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22774/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі №910/22774/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено, а відтак, обставини, що зумовили зупинення провадження у справі № 910/20423/16 відпали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2017 провадження у справі поновлено, розгляд справи призначено на 24.07.2017.

21.07.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було подано клопотання про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи.

24.07.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано клопотання про фіксування судового процесу.

У судове засідання 24.07.2017 з'явились представники сторін, представник третьої особи не з'явився.

Розглянувши у судовому засіданні клопотання представника позивача про витребування доказів, подане у судовому засіданні 26.12.2016, суд дійшов висновку про необхідність його задоволення.

За результатами розгляду клопотання представника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи, суд його задовольнив.

Враховуючи неявку представника третьої особи в судове засідання, а також у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів та залученням до участі у справі третьої особи, розгляд справи було відкладено на 07.08.2017.

03.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи - 2 було подано письмові пояснення.

04.08.2017 представником третьої особи - 1 було подано клопотання про долучення документів, на виконання вимог ухвали суду від 24.07.2017.

Представники учасників судового процесу у судове засідання 07.08.2017 з'явились.

У судовому засіданні 07.08.2017 представники сторін подали спільне клопотання про продовження строків розгляду справи.

Враховуючи вищезазначене клопотання та з метою створення сторонам необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, забезпечення рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд його задовольнив та продовжив строк вирішення спору у справі №910/20423/16 на п'ятнадцять днів. У судовому засіданні 07.08.2017 судом було оголошено перерву до 04.09.2017.

07.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

18.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

31.08.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

01.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи - 1 було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

04.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником третьої особи - 1 були подані додаткові письмові пояснення, у яких третя особа - 1 зазначає, що матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем, що вказаний договір в подальшому був частково визнаний недійсним в частині застави майнових прав належних ПАТ КБ «Надра», в зв'язку з чим, потерпілою особою в розумінні ст. 1212 ЦК України є ПАТ КБ «Надра», якій належить право вимоги щодо повернення безпідставно набутого майна, в даному випадку, виконаного за недійсним договором. При цьому, третя особа - 1 зазначає, що належним способом захисту прав та інтересів Державної іпотечної установи є подання відповідної позовної заяви до контрагента за договором з вимогою щодо звернення стягнення на заставлене майно або зобов'язання перерахувати грошові кошти в рахунок виконання зобов'язання, забезпеченого заставою. Натомість звертаючись до суду з позовом на підставі статті 1212 ЦК України у справі № 910/20423/16 Державна іпотечна установа обрала неналежний спосіб захисту, оскільки її права підлягають захисту в порядку, передбаченому статтею 610 ЦК України, як такі, що випливають з договірних зобов'язань.

У судове засідання 04.09.2017 представник учасників судового процесу з'явились, представник третьої особи - 1 подав документи для долучення до матеріалів справи.

У судовому засіданні 04.09.2017 судом було оголошено перерву до 18.09.2017.

07.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

Також, 07.09.2017 представником відповідача було подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

15.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Державна іпотечна установа просить стягнути з Національного банку України грошові кошти у розмірі 38 440 583,09 грн., безпідставно отримані від Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008; а також 7 448 521,20 грн. - проценти за користування безпідставно отриманими грошовими коштами.

18.09.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано письмові пояснення та додаткові письмові пояснення.

Дослідивши у судовому засіданні 18.09.2017 заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність її прийняття, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Так, відповідно до абз. 1 п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Судом встановлено, що подана позивачем заява про збільшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, тому приймається до розгляду.

У судове засідання 18.09.2017 представники позивача з'явились, надали усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали, з урахуванням поданої заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.09.2017 надав усні пояснення, проти позову заперечив.

Представники третіх осіб у судове засідання 18.09.2017 з'явились та надали усні пояснення по суті спору.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 18.09.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

15.10.2008 між Державною іпотечною установою (далі - позивач, кредитор) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра" (в подальшому змінено організаційно-правову форму на - Публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра") (далі - третя особа - 1, позичальник) було укладено Кредитний договір №7/1 (під заставу майнових прав за іпотечними житловими кредитами) (далі - Кредитний договір), за умовами якого кредитор надає позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, використати за цільовим призначенням та повернути кредитору грошові кошти в сумі 700 000 000,00 грн. (кредит рефінансування) та сплатити відсотки за користування кредитом рефінансування в порядку та на умовах, визначених цим договором (п. 1.1 договору). Кредит рефінансування надається позичальнику на строк до 10.04.2009 (п. 1.2 договору).

15.10.2008 між Державною іпотечною установою, як заставодержателем та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", як заставодавцем, було укладено Договір застави майнових прав №7/1-З (далі - Договір застави), предметом якого є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку №1 до договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору застави майнові права сторони за домовленістю оцінюють у еквіваленті 840 000 000 грн.

Згідно з п. 1.3 Договору застави сторони погодили, що надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з Кредитним договором №7/1 від 15.10.2008 та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умови якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування, а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем.

За рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі, включаючи суму основного боргу, нараховані відсотки, пеню, штрафи та збитки, а також витрати на звернення стягнення на заставлені майнові права та витрати, пов'язані з його реалізацією. ( п. 1.4 Договору застави).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що заставодавець уступає заставодержателю всі права до боржників, що випливають із кредитних договорів, зазначених у додатку №1 до договору.

У частині уступки права вимоги цей договір укладено із відкладальною умовою відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України. Права вимоги переходять до заставодержателя наступного дня після настання строку виконання зобов'язань за кредитним договором, якщо вони не будуть виконані повністю або частково, або після настання випадку, передбаченого підпунктом 3.1.4 договору. При цьому, заставодавець зобов'язується здійснити всі можливі дії для вчинення правочину щодо відступлення на користь заставодержателя права вимоги за іпотечними договорами. (п. 4.2 Договору застави)

Договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором та цим договором ( п. 6.1 Договору застави).

Згідно з п. 6.2 договору застави у разі часткового виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором застава зберігається у початковому розмірі.

19.03.2015 на адресу позивача надійшов лист від ПАТ КБ «Надра» № 2517/15/2 з якого вбачається, що майнові права позивача за Договорами зазначеними у Додатку № 1 до Договору застави передані у заставу Національного банку України.

З метою захисту свої порушених прав, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача та третьої особи - 1 про визнання частково недійсним договору застави майнових прав б/н від 10.08.2011, який було укладено між Національним банком України та ПАТ КБ «Надра».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 вересня 2016 року у справі № 910/15019/15 визнано недійсним Договір застави майнових прав б/н від 10.08.2011, укладений між Національним банком України та ПАТ КБ «Надра» в частині застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008, що укладений між позивачем та третьою особою - 1.

Відповідно до постанови правління Національного банку України від 04.06.2015 № 356 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2016 № 113 «Про початок процедури ліквідації ПАТ КБ «Надра» та призначення уповноваженої особи фонду на ліквідацію ПАТ КБ «Надра», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Стрюкову Ірину Олександрівну строком на 1 рік з 05 червня 2015 до 04 червня 2016 включно.

Керуючись ст. 45 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», позивачем направлено заяву про вимоги кредитора № 5236/15/1 від 07.07.2015, в якій просив включити вимоги Державної іпотечної установи на загальну суму 438 786 432,77 грн. до акцептованого реєстру кредиторів

Згідно відповідні Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» Стрюкової І.О. від 21.10.2015 № 26-5-27531 за наслідками розгляду кредиторських вимог позивача зазначені вимоги акцептовані частково в сумі 333 203 584,29 грн., які до цього часу не погашені.

З огляду на зазначене, позивач зазначає, що тертя особа була зобов'язана перерахувати всі кошти, що надійшли в рахунок погашення за кредитними договорами, майнові права за якими передані в заставу позивачу за Договором застави майнових прав № 7/1-з саме позивачу.

Згідно листа ПАТ КБ «Надра» від 10.02.2016 № 1-4-1661 сума, що надійшла в рахунок погашення заборгованості за іпотечними кредитами фізичних осіб, майнові права за якими знаходять у заставі позивача від дня запровадження тимчасової адміністрації Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до 31.01.2016 (включно) складає 38 440 583,09 грн.

Проте, як встановлено Господарським судом міста Києва в рішенні по справі № 910/11633/16 за позовом позивача до третьої особи - 1 про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, кошти в сумі 38 440 583,09 грн., що надійшли до ПАТ КБ «Надра» в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені в додатку № 1 до Договору застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008 були перераховані відповідачу в рамках виконання Договору застави майнових прав б/н від 10.08.2011, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та відповідачем.

Таким чином, позивач зазначає, що НБУ безпідставно набув майно - грошові кошти у сумі 38 440 583,09 грн., як такі, що надійшли до ПАТ КБ «Надра» в рахунок погашення за кредитними договорами, майнові права за якими передані в заставу позивачу за Договором застави майнових прав № 7/1-з і які повинні бути перераховані позивачу відповідно до вимог статті 52 Закону України «Про заставу».

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п. 1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

15 жовтня 2008 року між Державною іпотечною установою, як заставодержателем, та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк "Надра", як заставодавцем, був укладений договір застави майнових прав №7/1-З (далі - Договір застави №7/1-З), відповідно до умов якого предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами та договорами забезпечення, зазначеними у додатку №1 до цього договору.

В додатку №1 до Договору сторони погодили перелік відповідних кредитних договорів та договорів забезпечення (укладених між відповідачем-1 та фізичними особами), права вимоги за якими передано у заставу за Договором застави № 7/1-З.

Відповідно до п. 1.1 Договору застави №7/1-З майнові права сторони за домовленістю оцінено у еквіваленті 840 000 000,00 грн.

За змістом п. 1.3 Договору застави №7/1-З надане у заставу майно забезпечує виконання заставодавцем зобов'язань перед заставодержателем за кредитом, наданим згідно з кредитним договором № 7/1 від 15 жовтня 2008 року, та будь-якими додатковими договорами до нього, укладеними між сторонами, за умовами якого заставодавець зобов'язаний повернути заставодержателю у повному обсязі кредит рефінансування, а також сплатити відсотки за користування ним та суми штрафів та неустойки в разі їх витребування заставодержателем.

Відповідно до п. 1.4 Договору застави №7/1-З за рахунок заставленого майна вимоги заставодержателя задовольняються у повному обсязі.

Пунктом 6.1 Договору застави №7/1-З встановлено, що цей договір набирає чинності з моменту його укладення і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитним договором та цим договором.

Укладений між сторонами Договір, є Договором застави, а відтак правовідносин між сторонами за Договором підпадають під правове регулювання параграфу 6 глави 49 ЦК України, Закону України "Про заставу", глави 66 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

За змістом ч. 1 ст. 576 Цивільного кодексу України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Так, згідно з ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо. Застава може мати місце щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог. Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Також, 10 серпня 2011 року між Національним банком України, як заставодержателем, та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав.

Відповідно до п.1.1 Договору від 10 серпня 2011 року предметом застави за цим договором є майнові права за кредитними договорами, що укладені між заставодавцем і юридичними та фізичними особами (кредитні договори), перелік яких наведений у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами. Станом на 01 квітня 2011 року заборгованість за кредитними договорами становить 20 911 198 159,09 грн. Зобов'язання, що випливають з укладених кредитних договорів, забезпечуються договорами застави, іпотеки, поруки тощо.

Майнові права сторони за домовленістю оцінюють у розмірі 10 455 599 079,55 грн. (п. 1.2 Договору від 10 серпня 2011 року).

У відповідності до п.1.3 Договору від 10 серпня 2011 року боржниками щодо заставодавця є юридичні і фізичні особи, перелік яких наведено у додатках №1 та №2 до цього Договору, що є його невід'ємними частинами.

Згідно з п.6.1 Договору від 10 серпня 2011 року цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

У відповідності до ст. 588 Цивільного кодексу України наступна застава майна, що вже заставлене, допускається, якщо інше не встановлено попереднім договором застави або законом. Наступна застава майна не припиняє право застави попереднього заставодержателя.

Наступні застави вже заставленого майна допускаються в разі, якщо інше не передбачено законом і попередніми договорами застави. Якщо предметом застави стає майно, яке вже є заставним забезпеченням іншого зобов'язання (боргу), заставне право попереднього заставодержателя (попередніх заставодержателів) зберігає силу (ст.18 Закону України "Про заставу").

Як встановлено судом, постановою Київського апеляційного Господарського суду від 15.09.2016 у справі № 910/15019/15, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 22.11.2016 було визнано недійсним договір застави майнових прав б/н від 10 серпня 2011 року, укладений між Національним банком України та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Надра" в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, що укладений між Державною іпотечною установою та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра".

Судом також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22774/16 було визнано припиненим права застави з 11.12.2013 по договору застави майнових прав №7/1-З від 15.10.2008, що укладений між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра", визнано припиненим з 11.12.2013 договір про відповідальне зберігання від 15.10.2008 року, що укладений між Державною іпотечною установою та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра".

Надалі, постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2017 у справі № 910/22774/16, апеляційну скаргу Державної іпотечної установи на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22774/16 задоволено, рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2016 у справі №910/17554/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

Також, як встановлено судом, Державна іпотечна установа звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк" Надра" про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, а саме просила суд:

1) Звернути стягнення на майнові права за кредитними договорами, договорами поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р., в рахунок задоволення вимог Державної іпотечної установи до ПАТ «КБ «Надра» в розмірі 333 203 261 (триста тридцять три мільйоні двісті три тисячі двісті шістдесят одна) грн. 24 коп., шляхом відступлення Державній іпотечній установі майнових прав за кредитними договорами та договорами поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008р., що відбудеться в день набрання законної сили цим судовим рішенням.

2) Стягнути на користь ДІУ кошти, отримані ПАТ «КБ «Надра» в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р., шляхом зобов'язання ПАТ «КБ Надра» перерахувати ДІУ суму коштів в розмірі 38 440 583,09 грн.

3) Зобов'язати ПАТ «КБ Надра» передати ДІУ документи, а саме, оригінали кредитних договорів та договорів поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р.

При цьому, з рішення у справі № 910/11633/16 вбачається, що 26.08.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив суд:

1) Звернути стягнення на майнові права за кредитними договорами, договорами поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р., в рахунок задоволення вимог Державної іпотечної установи до ПАТ «КБ «Надра» в розмірі 132 000,00 грн., шляхом відступлення Державній іпотечній установі майнових прав за кредитними договорами та договорами поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008р., що відбудеться в день набрання законної сили цим судовим рішенням.

2) Стягнути на користь ДІУ кошти, отримані ПАТ «КБ «Надра» в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р., шляхом зобов'язання ПАТ «КБ Надра» перерахувати ДІУ суму коштів в розмірі 95 123 (дев'яносто п'ять тисяч сто двадцять три) грн. 87 коп.

3) Зобов'язати ПАТ «КБ Надра» передати ДІУ документи, а саме, оригінали кредитних договорів та договорів поруки, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008 р.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.09.2016 у справі № 910/11633/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Зазначеним рішенням встановлено, що: «Кошти в розмірі 38 440 583,09 грн., що надійшли до ПАТ «КБ «НАДРА» (під час введення тимчасової адміністрації) за рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав №7/1-3 від 15.10.2008, були перераховані Національному банку України (в період з березня по квітень 2016 року) в рамках виконання Договору застави майнових прав б/н від 10.08.2011 року (зареєстрований 18.08.2011 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна), укладеного між ПАТ «КБ «Надра» та Національним банком України. Правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань регулюються положеннями Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». Пріоритет обтяжень визначається на підставі реєстрації. На час перерахування коштів та на сьогоднішній день відповідно до відомостей про обтяження у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна пріоритетне право на майнові права залишається за Національним банком України».

Частиною 3 ст. 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно з п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26 грудня 2011 року N 18 (далі - Постанова) не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскільки Господарським судом міста Києва в рішення у справі № 910/11633/16 встановлено, що кошти в сумі 38 440 583,09 грн., що надійшли до ПАТ КБ «Надра» в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені в додатку № 1 до Договору застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008 були перераховані НБУ в рамках виконання Договору застави майнових прав б/н від 10.08.2011, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та НБУ, відповідач безпідставно набув майно - грошові кошти у сумі 38 440 583,09 грн., як такі, що надійшли до ПАТ КБ «Надра» в рахунок погашення за кредитними договорами, майнові права за якими передані в заставу позивачу за Договором застави майнових прав № 7/1-з і які відповідно повинні бути перераховані позивачу.

Так, відповідно до ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

З огляду на ст. 1212 ЦК України суб'єктами в кондикційному зобов'язанні є, з одного боку, власник майна (титульний володілець), який у зобов'язанні має право вимоги та виступає кредитором, а з іншого, - набувач майна, який виступає боржником.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави для їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як з дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, з дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.

Кондикційне зобов'язання виникає за таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави, або підстава, на основі якої майно набувалося, згодом відпала.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондикція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 березня 2016 року у справі №6-3090цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

При цьому, застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 1 Закону України «Про заставу»).

Частинами 1 та 4 ст. 3 Закону України «Про заставу» визначено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Застава має похідний характер від забезпеченого нею зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Статтею 19 Закону України «Про заставу» передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про заставу» визначено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно з ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 Цивільного кодексу України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду (ч. 6. ст. 20 Закону України «Про заставу»).

При цьому, матеріали справи не містять рішення суду або третейського суду, виконавчого напису нотаріуса, яким би було звернуто стягнення на предмет застави на користь позивача, що сторонами не заперечується.

Так, суд враховує, що на виконання постанови Правління Національного банку України від 05 лютого 2015 року №83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» до категорії неплатоспроможних», керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.02.2015р. №26 в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «НАДРА» з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на 3-и місяці.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - Фонд) на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» призначено Стрюкову Ірину Олександрівну.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.04.2015 №85 було продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «КБ «Надра» та повноваження Уповноваженої особи Фонду до 05.06.2015р. (включно).

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 №113 на підставі постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» розпочато ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та призначено Стрюкову Ірину Олександрівну Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку строком на 1 рік з 05.06.2015 до 04.06.2015 включно.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.04.2016 № 616 прийнято рішення про продовження строку здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» до 04 червня 2018 року з відповідним продовженням повноважень Уповноваженої особи Фонду.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідація банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах та підлягає обов'язковому застосуванню.

Згідно ч. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, правовідносини, пов'язані із банками, у яких введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, регулюються нормами Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Тобто, Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальним, всі інші закони України можуть застосовуватися до правовідносин з ПАТ «КБ «НАДРА» лише в тій частині, що йому не суперечать.

Відповідно до ч. 3 ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачерговою задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності, який визначений Фондом.

У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані від реалізації такого майна (активів), спрямовуються на погашення вимог заставодержателя у розмірі не більше основної суми заборгованості за забезпеченим таким майном (активами) зобов'язанням разом і нарахованими процентами після відшкодування Фонду витрат на утримання та продаж такої о майна. Решта коштів включається до ліквідаційної маси банку.

Разом з тим, кошти у розмірі 38 440 583,09 грн., які за доводами позивача набуті відповідачем безпідставно, були сплачені третьою особою - 1 на користь НБУ відповідно до Договору застави майнових прав б/н від 10.08.2011, укладеного між ПАТ КБ «Надра» та НБУ, який в подальшому, як встановлено судом, було визнано недійсним в частині застави майнових прав Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" за договорами, зазначеними у додатку № 1 до Договору застави майнових прав №7/1-З від 15 жовтня 2008 року, що укладений між Державною іпотечною установою та Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Надра", а отже кошти у розмірі 38 440 583,09 грн. за правовою природою є власністю ПАТ КБ «Надра», що сторонами не спростовано.

При цьому, суд враховує, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ст. 216 ЦК України).

Суд також зауважує, що Державна іпотечна установа не є стороною частково недійсного Договору застави майнових прав, а також не є власником грошових коштів, стягнутих з боржників на користь ПАТ КБ «Надра», як кредитора за укладеними кредитним договорами.

Згідно з ч. 3 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини" 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

При цьому, відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила, саме власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння, яким в свою чергу Державна іпотечна установа не є, та не була, протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на вищенаведене, позовна вимога про стягнення з Національного банку України 38 345 459,22 грн. безпідставно отриманих від ПАТ КБ «Надра» в рахунок виконання зобов'язань за кредитними договорами, що зазначені у Додатку 1 до Договору застави майнових прав № 7/1-3 від 15.10.2008 на користь Державної іпотечної установи, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, оскільки як встановлено судом, власником спірних коштів Державна іпотечна установа не була та не є, а відповідно і вибути з її власності кошти у розмірі 38 345 459,22 грн. не могли, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з Національного банку України коштів у розмірі 38 345 459,22 грн.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Позивачем також заявлені до стягнення з відповідача процентів за користування безпідставно отриманими грошовими коштами в розмірі 7 448 521,20 грн., проте оскільки позов в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів задоволенню не підлягає, зазначені похідні вимоги від основного зобов'язання також залишаються без задоволення.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, з покладенням витрат по сплаті судового збору на позивача відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 43, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 25.09.2017.

Суддя О.А. Грєхова