Рішення № 69093362, 14.09.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/56/16-12/103/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2017 Справа № 908/2114/16

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

За участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/2114/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України

до відповідача: Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго

про стягнення суми

за участю представників:

від позивача ОСОБА_1, довіреність № 14-84 від 14.04.2017 року

від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 300 від 26.12.2016 року

З метою усунення суперечностей у доводах та доказах сторін, у судовому засіданні 31.08.2017 року згідно вимог ст. 77 ГПК України була оголошена перерва до 14.09.2017 року, без винесення процесуального документу суду, за наслідком якого був складений протокол відповідно до вимог ст. 811 ГПК України.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями від 18.07.2017 року справу № 908/2114/16 передано для розгляду судді Смірнову О.Г.

СУТЬ СПОРУ: Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго про стягнення 7% штрафу в сумі 709322,45 грн., пені в сумі 563040,20 грн., трьох процентів річних в сумі 63452,97 грн., інфляційних витрат в сумі 586080,72 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 26/170114-ПР від 17.01.2014 року.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 21.02.2017 року на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі № 908/2114/16 за позовом Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго про стягнення 7% штрафу в сумі 709322,45 грн., пені в сумі 563040,20 грн., трьох процентів річних в сумі 63452,97 грн., інфляційних витрат в сумі 586080,72 грн. припинено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України на ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.02.2017 року у справі № 908/2114/16 залишено без задоволення, а вказану ухвалу без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.07.2017 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України задоволено, ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.02.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017 року у справі № 908/2114/16 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Судом прийнято до уваги, що вказівки які містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи відповідно до вимог статті 111-12 ГПК України. Скасовуючи ухвалу Господарського суду Запорізької області від 21.02.2017 року та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 22.03.2017 року у справі № 908/2114/16 Вищий господарський суд України зазначив, що Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016 року № 1730-VIII не встановлює порядку та строків списання, як і не містить норм, які б передбачали автоматичне списання нарахованих пені, інфляційних втрат, річних та штрафу з дня набрання чинності законом або встановлювали процесуальні наслідки набрання ним чинності. Списання заборгованості зі сплати пені, інфляційних нарахувань, 3% відсотків річних та штрафу здійснюється не автоматично, а відповідно до певної процедури, яка має засвідчуватися відповідними документами. Вищий господарський суд України наголосив, що наразі судами не досліджувалося питання участі підприємства-боржника у процедурі врегулювання заборгованості у визначеному законом порядку, шляхом внесення його до реєстру підприємств ПЕК та списання вказаних коштів особами, уповноваженими на здійснення вказаних заходів й відповідно, не встановлено чи існують підстави щодо застосування до спірних відносин положень ч. 3 ст. 7 Закону України № 1730-VIII від 03.11.2016 року.

Відповідач у справі - Публічне акціонерне товариство ДТЕК Дніпроенерго, 27.09.2016 року надав суду в порядку ст. 59 ГПК України, відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує, мотивуючи свою позицію наступним:

- розрахунок розміру штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат ґрунтується виключно на внутрішніх документах позивача «сальдо з 01.01.2014 року по 31.05.2015 року» з інформацію про дебет на 31.05.2015 року у розмірі 213177,79 грн., а також на «Операції по підприємству «Дніпроенерго ДТЕК» з 01.01.2014 року по 31.05.2015 року з незрозумілими трансакціями в розділі «Кредит», де дублюються аналогічні суми зі знаком «-» та «+» та з кінцевим дебетом станом на 31.05.2015 року у розмірі 78210486,81 грн., та кредитом станом на цю ж дату у сумі 77997309,02 грн.;

- надані позивачем внутрішні документи ПАТ «НАК «Нафтогаз України» станом на 31.05.2015 року не підтверджують доводи, викладені в позовній заяві стосовно погашення заборгованості за договором в повному обсязі, а надані позивачем розрахунки штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат не ґрунтуються на жодних первинних документах;

- з наданих позивачем документів неможливо ідентифікувати, за який період та в якому розмірі було здійснено погашення заборгованості;

- категорично заперечує обґрунтованість розрахунку заборгованості за договором, оскільки наданий розрахунок не ґрунтується на жодних первинних документах та не відображує порядок розрахунків, у звязку з чим ПАТ «ДТЕК «Дніпроенерго» не має можливості підготувати та надати контррозрахунок;

- вказує, що з метою погашення заборгованості на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 375 та постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 року № 20 були укладені договори про організацію взаєморозрахунків та спільне протокольне рішення, а саме: договір № 119/375-в про організацію взаєморозрахунків від 30.11.2015 року, договір № 364/375-в про організацію взаєморозрахунків від 11.12.2015 року, спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 2527 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 20.11.2015 року, спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1984 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 21.09.2015 року, спільне протокольне рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання № 1836 за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України від 21.08.2015 року;

- зазначає, що уклавши договори про організацію взаєморозрахунків сторони у такий спосіб змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений згідно договору;

- оскільки розрахунок за поставлений природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені договорами про організацію взаєморозрахунків, а сторони засвідчили, що після виконання договору не матимуть одна до одної жодної претензії стосовно предмета відповідного договору, тому правових підстав для задоволення позову немає;

- вважає, що для нарахування штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних витрат позивачу необхідно довести факт порушення відповідачем строків та порядку розрахунків, встановлених в укладених договорах про організацію взаєморозрахунків та спільному протокольному рішенні. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою господарського суду від 27.09.2016 року задоволено клопотання відповідача, а саме: продовжений строк розгляду справи на 15 днів до 25.10.2016 року, а розгляд справи відкладений на 25.10.2016 року о 10:30.

25.10.2016 року на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи та зупинення провадження у справі. При цьому, на розгляд судової економічної експертизи відповідач просить поставити наступні питання:

- яка сума пені, сума 7% штрафу, сума втрат від інфляції та сума 3% річних за несвоєчасне погашення заборгованості за отриманий природний газ нарахована ПАТ НАК Нафтогаз України відповідачу (ПАТ ДТЕК Дніпроенерго) підтверджується документально?

- чи підтверджується документально зазначені в позовній заяві ПАТ НАК Нафтогаз України суми заборгованості ПАТ ДТЕК Дніпроенерго за природний газ, отриманий протягом січня-лютого 2015 року, та дати їх виникнення та погашення? При цьому вказане клопотання відповідач обґрунтовує тим, що розрахунок заборгованості за Договором, здійснений позивачем, не ґрунтується на первинних документах та не відображає порядок розрахунків.

Безпосередньо в судовому засіданні 25.10.2016 року представник позивача надав документи для приєднання до матеріалів справи.

21.11.2016 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення щодо призначення експертизи згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає наступне:

- питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення;

- визначення розміру заборгованості не є перешкодою для розгляду справи по суті шляхом надання правової оцінки правовідносинам сторін, дослідження та аналізу первинних документів, що підтверджують заявлені позовні вимоги, а саме доказами постачання природного газу та погашення боржником заборгованості банківські виписки, довідка по операціях;

- питання, поставлені на вирішення експерта, не потребують спеціальних знань;

- рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України не передбачають наявності спеціальних знань для здійснення розрахунку пені та інших нарахувань, з цим погоджується і позивач, вважаючи, що призначення експертизи для перевірки розрахунку не є обовязковим. Просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача щодо призначення експертизи.

Клопотанню відповідача про призначення судової економічної експертизи вже була надана правова оцінка під час первісного розгляду справи, а саме: ухвалою суду від 21.02.2017 року було відмовлено в задоволенні вказаного клопотання, як процесуально безпідставного.

Під час нового розгляду даної справи суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи з тих самих підстав, що були вказані в ухвалі від 21.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 22.11.2016 року задоволено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, а саме: відкладений розгляд справи на 14.12.2016 року о 9:30.

14.12.2016 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в порядку ст. 59 ГПК України, в якому останній зазначає наступне:

- 30.11.2016 року набув чинності Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730 від 03.11.2016 року, відповідно до ч. 3 ст. 7 якого на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом неустойка (штрафні санкції), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом;

- вказує, що заборгованість за природний газ була погашена ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» до набрання чинності Законом;

- оскільки ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» весь поставлений позивачем на виконання договору природний газ використало для виробництва електричної та теплової енергії, а також погасило заборгованість за використаний газ до набрання чинності Законом № 1730 від 03.11.2016 року, то виходячи з ч. 3 ст. 7 Закону неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на погашену заборгованість не нараховуються. З посиланням на приписи ст. 80 ГПК України просить припинити провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі було задоволено ухвалою суду від 21.02.2017 року.

Ухвалою господарського суду від 14.12.2016 року задоволено клопотання позивача, а саме: продовжений строк розгляду справи на 15 днів до 10.01.2017 року, а розгляд справи відкладений на 10.01.2017 року о 14:30.

10.01.2017 року до суду від позивача надійшли пояснення в порядку ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що учасниками процедури врегулювання заборгованості є підприємства та організації, включені до реєстру. Втім, оскільки на даний час реєстр підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості не сформований Кабінетом Міністрів України, відтак відповідач не включений до реєстру, тому списання заборгованості є неправомірним, а припинення провадження у справі незаконним. Вважає, що не можна вважати, що розгляд справи підлягає припиненню або позовні вимоги можуть бути відхилені. Просить позовні вимоги задовольнити повністю.

10.01.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, за змістом яких останній зазначає, що з урахуванням того, що сума зобовязання відповідача не була визнана останнім та не було відповідного судового рішення на момент набрання чинності Законом, відтак позивач на момент набрання чинності Законом не міг нараховувати в обліку неустойку (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних, стягнення яких є позовними вимогами в даній справі, отже з 30.11.2016 року застосовується ч. 3 ст. 7 Закону. Вважає, що на даний час у позивача відсутнє право вимагати сплати неустойки (штраф, пеня), інфляційних нарахувань, процентів річних від відповідача, а відповідно відсутній предмет спору. З посиланням на приписи ст. 80 ГПК України просить припинити провадження у справі у звязку з відсутністю предмету спору.

Ухвалою господарського суду від 08.08.2017 року задоволено клопотання відповідача, а саме: відкладений розгляд справи на 31.08.2017 року о 10:45.

31.08.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли пояснення до відзиву, в яких останній зазначає наступне:

- у звязку з тим, що у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем в розумінні Закону, то підстав для його включення до Реєстру немає;

- у звязку з тим, що штрафні санкції, інфляційні нарахування, проценти річних, нараховані позивачем, не відображені в бухгалтерському обліку, такі нарахування не можуть бути списані, а тому жодна із процедур, що передбачена Законом, не може бути застосована до спірних взаємовідносин;

- законодавством встановлені основні критерії поняття «нарахування» неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних такі суми повинні бути визнані іншою стороною або стягнуті за рішенням суду;

- положення Закону, що стосуються списання заборгованості, не підлягають застосуванню;

- не нарахування штрафних санкцій, передбачене ч. 3 ст. 7 Закону, не є процедурою врегулювання заборгованості, а тому не потребує для її застосування включення до Реєстру та отримання статусу учасника процедури врегулювання заборгованості;

- у відповідача відсутня кредиторська заборгованість перед позивачем, що унеможливлює формування та надання вищевказаних документів до Мінрегіону для включення відповідача до Реєстру у встановленому порядку. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

31.08.2017 року на адресу суду від позивача надійшли пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає, що учасниками процедури врегулювання заборгованості (що включає в себе у тому числі і списання заборгованості) є теплопостачальні та теплогенеруючі підприємства, включені до реєстру. Втім станом на 19.08.2017 року відповідач не включений до відповідного реєстру. Також позивач надав суду практику Вищого господарського суду України у аналогічних спорах. Просить задовольнити позовні вимоги повністю.

Безпосередньо в судовому засіданні 31.08.2017 року представник позивача надав додаткові пояснення згідно ст. 22 ГПК України, в яких зазначає наступне:

- відповідно до п. 1.2. договору № 26/170114-ПР від 17.01.2014 року газ, що продається, використовується Покупцем виключно для власних потреб, Покупець є кінцевим споживачем, таким чином спірні відносини не підпадають під дію Закону України № 1730 «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій…», оскільки у ст. 7 цього Закону зазначено, що списання заборгованості здійснюється за газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії;

- позивач критично сприймає доводи відповідача стосовно використання спірного газу для виробництва електроенергії, оскільки дане твердження не відповідає умовам договору, а посилається на Звіт з використання палива за вересень 2014 року, наданий НКРЕ, який не доводить, що саме газ, отриманий за Договором, зазначений у Звіті;

- звертає увагу суду, що згідно згаданого вище Звіту сумарний обсяг газу, використаний для виробництва електроенергії становив 37968,9 грн. у обсязі 9533,8 тис. куб.м., в той же час відповідно до актів приймання-передачі газу за Договором загальний обсяг газу у вересні становив 4039,394 тис. куб.м.;

- звертає увагу суду, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців відповідач здійснює, зокрема наступні види діяльності: виробництво парових котлів, ремонт та технічне обслуговування машин: устаткування промислового значення, ремонт та технічне обслуговування електричного устаткування, будівництво житлових і нежитлових будівель.

14.09.2017 року на адресу суду від відповідача надійшли пояснення до відзиву згідно ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає наступне:

- оскільки ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» є ліцензіатом відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності № 1 НКРЕ (місячна) «Звіт про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії» (отримало ліцензії на виробництво теплової та електричної енергії), відповідно до установчих документів його основною діяльністю є виробництво електричної та теплової енергії, щомісячно подає до НКРЕ звітність за формою 1-НКРЕ, які підтверджують використання газу у вказаному виробництві, то такий газ використаний виключно для зазначених потреб;

- будь-які докази, що поставлений позивачем газ був використаний для інших потреб в матеріалах справи відсутні;

- у 2014 році газ постачався позивачем ще за договорами № 25/170114-ПТ-ПР від 17.01.2014 року та № 3/181212 від 18.12.2012 року та витрачений відповідачем на виробництво тепла та електричної енергії за вказаним договором увійшов до звітів 1-НКРЕ, однак не є предметом розгляду у цій справі;

- ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» весь поставлений позивачем у серпні-вересні 2014 року природний газ використало для виробництва теплової та електричної енергії;

- оскільки ПАТ «ДТЕК Дніпроенерго» весь поставлений позивачем на виконання договору природний газ використало для виробництва теплової та електричної енергії та погасило заборгованість за використаний газ до набрання чинності Законом № 1730 від 03.11.2016 року, відтак виходячи з ч. 3 ст. 7 вказаного Закону неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних на погашену заборгованість не нараховуються (списуються);

- порядок списання заборгованості не визначений Законом, в той же час застосування приписів ч. 3 ст. 7 Закону (яка є нормою прямої дії) не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом, що було виконано відповідачем;

- вважає, що аналіз норми ч. 3 ст. 7 Закону дає підстави вважати, що постачальник та покупець природного газу зобовязані списати у бухгалтерському обліку своїх підприємств визначені суми, за умови погашення заборгованості за газ до набрання чинності Законом;

- підстав застосовувати будь-який інший порядок за аналогією, не визначений Законом, у сторін немає.

Представник позивача в судовому засіданні 14.09.2017 року підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.09.2017 року проти позову заперечив.

Зясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача та заперечення відповідача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 17.01.2014 року між Публічним акціонерним товариством Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, далі Продавець, та Публічним акціонерним товариством ДТЕК Дніпроенерго, далі Покупець, був укладений договір № 26/170114-ПР купівлі-продажу природного газу, далі Договір, за умовами якого (п. 1.1.) Продавець зобовязується передати у власність Покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національна компанія Нафтогаз України за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах цього Договору.

До вказаного Договору між сторонами були підписані наступні додаткові угоди: № 1 від 14.08.2014 року, № 2 від 01.09.2014 року, № 3 від 01.11.2014 року, № 4 від 28.11.2014 року.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для власних потреб. Покупець є кінцевим споживачем.

Умовами п. п. 3.1., 3.3., 3.4. Договору сторони визначили, що Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі Покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, повязану з правом власності на газ. Приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобовязується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобовязується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Умови щодо визначення ціни газу викладені в розділі 5 Договору, зокрема в п. 5.1.- 5.4. Так, п. 5.1. Договору визначено, що ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються НКРЕ.

Додатковими угодами № 1 від 14.08.2014 року, № 2 від 01.09.2014 року, № 3 від 01.11.2014 року, № 4 від 28.11.2014 року неодноразово вносились зміни до п. 5.2. Договору, який визначає ціну газу, а саме:

- з 01 червня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5185,18 грн., крім того ПДВ 20% - 1037,04 грн., всього з ПДВ 6222,22 грн.;

- з 01 вересня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5338,18 грн., крім того ПДВ 20% - 1067,64 грн., всього з ПДВ 6405,82 грн.;

- з 01 листопада 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 5568,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1113,74 грн., всього з ПДВ 6682,44 грн.;

- з 01 грудня 2014 року ціна за 1000 куб. м. газу становить 6384,70 грн., крім того ПДВ 20% - 1276,94 грн., всього з ПДВ 7661,64 грн.

Згідно з п. 5.4. Договору загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Порядок та умови проведення розрахунків сторони узгодили в розділі 6 Договору. Так, відповідно до п. 6.1. Договору оплата за газ з урахуванням вартості транспортування територією України проводиться Покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку:

- оплата в розмірі 30% (тридцять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 (пять) банківських днів до початку місяця поставки газу;

- оплати в розмірі по 35% (тридцять пять відсотків) від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Умовами п. 9.3. Договору сторони визначили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (пять) років.

Згідно з п. 11.1. Договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2014 року і діє в частині поставки природного газу до 31.12.2014 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування до повного погашення заборгованості.

Позивач в позові вказує, що відповідач оплату за поставлений природний газ здійснював несвоєчасно, чим порушив умови Договору.

Так, на виконання умов Договору, позивач поставив відповідачу, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 78210486,81 грн., що підтверджується актами приймання-передачі, які підписані сторонами без зауважень та заперечень (належним чином засвідчені копії наявні в матеріалах справи).

Втім, оскільки з боку відповідача мало місце несвоєчасне виконання грошових зобовязань, що спричинило звернення з позовом до суду, позивач просить суд стягнути з останнього пеню в сумі 563040,20 грн. за загальний період з 15.10.2014 року по 14.04.2015 року та штраф в сумі 709322,45 грн., передбачені сторонами у п. 7.2. Договору. Так, вказаним пунктом Договору передбачено, що у разі невиконання Покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він у безспірному порядку повинен сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

З посиланням на приписи ст. 625 ЦК України, позивач вказує на прострочення грошового зобовязання з боку відповідача, а тому намагається стягнути з нього три проценти річних за загальний період з 15.10.2014 року по 12.07.2015 року в сумі 63452,97 грн. та інфляційні витрати за період з листопада 2014 року по липень 2015 року в сумі 586080,72 грн.

Судом дана належна правова кваліфікація правовідносинам сторін. За своєю правовою природою між сторонами укладено договір купівлі-продажу, різновидом якого є договір на постачання продукту, яким виступає природний газ. У Цивільному кодексі України 2003 року договору поставки присвячено лише одна стаття (ст. 712), а тому можливо керуватися вимогами про договір купівлю-продаж, коли інше не встановлено договором, законом або витікає із характеру правовідносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України). Тобто, положення про порядок оплати товару, ціні, спожитої теплової енергії потрібно брати із загальних положень присвячених договору купівлі-продажу, а саме використовувати вимоги ст. 655-697 ЦК України.

Втім, потрібно дотримуватися статті 55 ГК України, де зазначено, що сторонами договору поставки можуть бути лише субєкти господарювання. Фактичні обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що учасниками судового процесу є субєкти господарювання, тому до спірних правовідносин слід застосувати норми права, які регулюють питання постачання продукції теплової енергії, зокрема договір постачання. Частина 1 ст. 265 ГК України передбачає, що за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Разом з тим, спеціальним законом, що регулював спірні відносини сторін на момент їх виникнення був Закон України Про засади функціонування ринку природного газу № 2467-VI від 08.07.2010 року.

Частиною 1 ст. 12 Закону України Про засади функціонування ринку природного газу визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, якісні характеристики якого визначено стандартами, в обсязі та порядку, передбачених договором, а споживач зобов'язується сплачувати вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Як вбачається з матеріалів справи на виконання умов Договору позивач за період з серпня 2014 року по вересень 2014 року поставив відповідачу, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 78210486,81 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними сторонами у справі (том 1, а.с. 21 -24), зокрема:

- актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2014 року на суму 14168670,28 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 31.08.2014 року на суму 38166201,83 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2014 року на суму 2522802,51 грн.;

- актом приймання-передачі природного газу від 30.09.2014 року на суму 23352812,19 грн.

Однак, фактичні обставини справи та наявні докази свідчать, що відповідачем порушено строк оплати за природний газ, встановлений п. 6.1. Договору, що підтверджується наданою позивачем до матеріалів справи довідкою по операціях з підприємством ПАТ ДТЕК Дніпроенерго за період з 01.01.2014 року по 31.05.2015 року (том 1, а.с. 26).

Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали свідчать, що відповідач, всупереч умов укладеного між сторонами Договору належним чином взятих на себе зобов'язання щодо здійснення вчасного розрахунку не виконав, оплату поставленого газу здійснив з простроченням, втім зазначене не є підставою для стягнення з останнього заявлених сум виходячи з такого.

Так, 30.11.2016 року набув чинності Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» № 1730-VIII від 03.11.2016 року, далі Закон, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до ст. 1 Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.

Згідно зі ст. 2 Закону дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

В матеріалах справи міститься витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.03.2017 року, який свідчить, що одним із основних видів діяльності Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго є « 35.11 Виробництво електроенергії» та « 35.30 Постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря».

Разом з тим відповідач має ліцензію АД № 036315 від 15.05.2012 року на виробництво електричної енергії та ліцензію на виробництво теплової енергії на теплоцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії, видані Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері електроенергетики (НКРЕ).

Частиною 3 ст. 7 Закону, яка окремо регулює списання неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість за енергоносії, централізоване водопостачання та водовідведення, передбачено, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Таким чином, даною нормою законодавець передбачив можливість як ненарахування боржнику неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних на початкову заборгованість, так і списання цих нарахувань.

Крім того, вказаною нормою не ставиться право ненарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 05.09.2017 року у справі № 911/3324/16.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вартість природного газу, поставленого за Договором у період з серпня 2014 року по вересень 2014 року, була повністю оплачена відповідачем 13.07.2015 року, тобто до набрання чинності Законом, у зв'язку з чим, нараховані на вказану заборгованість суми пені, штрафу, трьох відсотків річних та інфляційних втрат підлягають списанню в силу прямої дії норми Закону.

Разом з тим в матеріалах справи містяться звіти про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії за серпень 2014 року та вересень 2014 року, які свідчать про те, що отриманий ПАТ ДТЕК Дніпроенерго у серпні та вересні 2014 року газ був використаний на виробництво теплової та електричної енергії.

Таким чином, оскільки, станом на день набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» (30.11.2016 року) відповідач не мав перед позивачем кредиторської заборгованості за спожитий природний газ за договором № 26/170114-ПР від 17.01.2014 року, враховуючи, що основним видом діяльності відповідача згідно ліцензії є виробництво електричної енергії, і на нього поширюється дія Закону, відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону нараховані пеня, штраф, інфляційні нарахування, проценти річних підлягають списанню з 30.11.2016 року, а позивач не провів такого списання, суд дійшов висновку про те, що нараховані позивачем пеня в сумі 563040,20 грн., штраф в сумі 709322,45 грн., три проценти річних в сумі 63452,97 грн. та інфляційні витрати в сумі 586080,72 грн., які є предметом нового розгляду, не підлягають стягненню з відповідача.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про стягнення з Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго 7% штрафу в сумі 709322,45 грн., пені в сумі 563040,20 грн., трьох процентів річних в сумі 63452,97 грн., інфляційних витрат в сумі 586080,72 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 26/170114-ПР від 17.01.2014 року слід відмовити.

Стосовно тверджень позивача про те, що відповідач не включений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії слід зазначити, що нормою ч. 3 ст. 7 Закону Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» не ставиться право не нарахування неустойки, інфляційних втрат, відсотків річних в залежність від будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набрання чинності Законом.

Разом з тим факт використання відповідачем газу, отриманого в період з серпня 2014 року по вересень 2014 року, для виробництва електроенергії та теплової енергії підтверджується звітами про використання палива ліцензіатом з виробництва електричної та теплової енергії, які містяться в матеріалах справи.

Витрати зі сплати судового збору в сумі 28828,45 грн. покладаються на позивача у справі Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України, згідно вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України.

У судовому засіданні, яке відбулося 14.09.2017 року згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 42, 43, 33, 34, 43, 44, 49, 82-84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України про стягнення з Публічного акціонерного товариства ДТЕК Дніпроенерго 7% штрафу в сумі 709322,45 грн., пені в сумі 563040,20 грн., трьох процентів річних в сумі 63452,97 грн., інфляційних витрат в сумі 586080,72 грн. за договором купівлі-продажу природного газу № 26/170114-ПР від 17.01.2014 року відмовити.

2. Витрати зі сплати судового збору в сумі 28828,45 грн. покладаються на Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України.

Повне рішення складено 22.09.2017 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.