Рішення № 69093241, 25.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.09.17р. Справа № 904/7790/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" (м. Дніпро)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором поставки № 45 від 10.10.2016 у загальному розмірі 3 722 грн. 18 коп. (з урахуванням заяви від 22.09.2017)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 - юрисконсульт (довіреність від 01.08.2017)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - відповідач), в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд:

- зобов'язати надати довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбання, згідно оплаченого рахунку № 0014/0000399 від 07.12.2016, 100 літрів бензину А-95 та 50 літрів бензину А-92 Energy, на суму 3 200 грн. 00 коп.;

- стягнути суму пені за неналежне виконання зобов'язань за договором у розмірі 522 грн. 18 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 45 від 10.10.2016 в частині поставки товару (паливно-мастильних матеріалів та паливних карток, на яких воно обліковується) у встановлений договором строк, у зв'язку з чим позивач просить суд зобов'язати відповідача надати довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбання, згідно оплаченого рахунку № 0014/0000399 від 07.12.2016, 100 літрів бензину А-95 та 50 літрів бензину А-92 Energy, на суму 3 200 грн. 00 коп. За прострочення виконання зобов'язання, на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.12.2016 по 31.07.2017 в сумі 522 грн. 18 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 08.08.2017 порушено провадження та розгляд справи призначений на 13.09.2017.

Від позивача надійшла уточнена позовна заява (вх.суду 50227/17 від 13.09.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача 3 200 грн. 00 коп. сплаченого судового збору. На підтвердження доплати судового збору в сумі 1 600 грн. 0 коп. позивач долучив платіжне доручення № 1765 від 19.08.2017.

У судове засідання 13.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 13.09.2017 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав. Судом було зауважено, що відповідач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином (а.с.26).

У судовому засіданні 13.09.2017 представником позивача було заявлено усне клопотання про відкладення розгляду справи. Вказане клопотання було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.09.2017 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, передбачених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 25.09.2017, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування документів по справі, а також задоволення усного клопотання представника позивача.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції. Крім того, судом здійснені всі можливі заходи щодо всебічного та повного з'ясування фактичних обставин справи; розгляд справи неодноразово відкладався, з метою надання сторонам можливості реалізувати принцип змагальності, рівності всіх учасників процесу перед законом та судом, забезпечення участі представників у судовому засіданні та надання додаткових доказів в обґрунтування заявлених вимог та заперечень.

Від позивача надійшла уточнена позовна заява (вх.суду 52074/17 від 22.09.2017), в якій він просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 45 від 10.10.2016 у загальному розмірі 3 722 грн. 18 коп., яка складається з наступних сум:

3 200 грн. 00 коп. - основний борг (попередня оплата);

- 522 грн. 18 коп. - пеня.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Разом з тим суд зазначає, що в пункті 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 статті 22 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Невідповідність згаданої заяви вимогам цих норм процесуального права є підставою для її повернення з підстав, передбачених частиною першою статті 63 статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Так, судом встановлено, що уточненою позовною заявою позивачем змінено предмет позову, при цьому позивач наголошує, що ним підтримуються доводи, викладені в позовній заяві, отже позивач просить задовольнити позовні вимоги, з урахуванням їх зміни, з підстав, викладених у позовній заяві.

Враховуючи викладене, підстава позову не змінюється.

Крім того, у судовому засіданні 13.09.2017 не було розпочато розгляд справи по суті, отже, заяву про зміну позовних вимог заявлено до початку розгляду справи по суті.

Судом відзначено, що позивачем при поданні вказаної заяви дотримано вимоги процесуального законодавства в цій частині.

Так, судом прийнята заява про зміну предмета позову, якою фактично є уточнена позовна заява, і справа розглядається з урахуванням зміни предмета позову.

У судове засідання 25.09.2017 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 25.09.2017 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд зазначає таке.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 08.08.2017, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49027, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.20-22).

При цьому, поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 08.08.2017, було вручено відповідачу 15.08.2017, що підтверджується поштовим повідомленням № 4903809463049 (№ 4905109264994), яке повернулося до суду з відповідною відміткою (а.с.26).

В той же час, з витягу з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення суду, а також копією реєстру № 119 від 15.09.2017 на відправку рекомендованої пошти з повідомленням по Дніпру, вбачається, що відповідачу ухвала суду від 13.09.2017 не була вручена під час доставки 21.09.2017 (а.с.42-43).

З приводу належності повідомлення відповідача суд зауважує, що в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 08.08.2017 та від 13.09.2017 були надіслані сторонам у справі завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Крім того, будь-яких клопотань чи заперечень відповідач протягом більше одного місяця з моменту отримання ухвали суду не подав.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

У судовому засіданні 25.09.2017 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог Крім того, представник позивача наполягав на тому, що причини для відкладення розгляду справи відсутні, оскільки матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Також представник позивача наголошував на тому, що неявка у судове засідання представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представника позивача, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 10.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (далі - постачальник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" (далі - покупець, позивач) було укладено договір поставки № 45 (далі - договір, а.с.13-14), відповідно до умов якого постачальник приймає на себе зобов'язання передати покупцю у власність товари, а покупець зобов'язується сплатити і прийняти вказаний товар (пункт 1.1. договору).

У пункті 10.1. та 10.2. договору сторони визначили, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та його скріплення печатками сторін (за умови наявності печатки у сторони). Договір укладений терміном на 1 рік. У випадку, якщо жодна зі сторін письмово не виявила бажання припинити його дію, договір вважається пролонгованим на наступний рік і на тих же умовах.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, у пунктах 1.2., 1.3., 1.4. та 1.5. договору сторони погодили, що:

- найменування товару згідно з накладними на товар (пункт 1.2. договору);

- одиниця вимірювання літр (пункт 1.3. договору);

- кількість згідно з накладними на товар (пункт 1.4. договору);

- відпуск товару з АЗС здійснюється за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997 (пункт 1.5. договору).

У пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони визначили, що ціна 1 літра товару: згідно з накладними на товар. Загальна сума договору складається з загальної вартості товару за всіма видатковими накладними.

Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.

У розділі 4 договору сторони визначили умови щодо порядку здійснення розрахунків, а саме: умови оплати - оплата товару здійснюється покупцем в національній валюті України в безготівковій формі, шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в день виписки рахунку на товар. Ціна одного літру товару вказується у рахунку і дійсна протягом дня їх виписки (пункт 4.1. договору).

У відповідності до вказаних умов, на виконання взятих на себе зобов'язань, позивачем була здійснена попередня оплата за договором в сумі 3 200 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2341 від 13.12.2016 на суму 3 200 грн. 00 коп., з призначенням платежу "Оплата за нафтопродукти згідно рахунку № 0014/0000399 від 07.12.2016, договір № 45 від 10.10.2016" (а.с.15).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Відповідно до пункту 2.1. договору товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем по кількості і якості з моменту фактичного отримання товару згідно умов договору.

У розділі 5 договору сторонами були визначені умови щодо поставки товару, зокрема:

- строк поставки товарів - до закінчення терміну дії довірчого документу (скретч-картки) (пункт 5.1. договору);

- місце поставки (передачі) товарів: передача покупцю товару за договором здійснюється АЗС постачальника шляхом заправки автомобілів покупця при пред'явленні довіреними особами покупця скретч-картки; скретч-картка є підставою для видачі (заправки) з АЗС вказаного у карті об'єму і марки товару, після чого всі обов'язки сторін по погашених скретч-картках вважаються виконаними, при цьому постачальник не може передати покупцю товар іншої марки чи в кількості меншій, ніж зазначено в скретч-картці (пункт 5.2. договору);

- умови постачання товару - самовивезення. Покупець зобов'язується отримати товар на АЗС до закінчення терміну дії довірчого документу, який зазначений на довірчому документі (пункт 5.3. договору).

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, у пунктах 4.3. та 4.4. договору сторони визначили, що при ненадходженні оплати у термін, вказаний в пункті 4.1. договору, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця або здійснює поставку товару за цінами, які діють в день зарахування коштів за товар на розрахунковий рахунок постачальника з наступним переоформленням відповідного рахунку на оплату. У разі відмови покупця отримати товар за новими цінами, постачальник повертає отримані кошти на розрахунковий рахунок покупця, а договір з такої дати вважається розірваним. Після оплати товару протягом 5-ти робочих днів постачальник зобов'язується передати покупцю, а покупець зобов'язаний отримати від постачальника довірчі документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на придбану кількість ПММ, як підтвердження здійснення оплати товару.

Отже, враховуючи здійснення попередньої оплати, з урахуванням умов пункту 4.4. договору, відповідач зобов'язаний був виконати зобов'язання з поставки товару на суму здійсненої позивачем попередньої оплати в сумі 3 200 грн. 00 коп. в строк по 20.12.2016.

В той же час, в порушення вказаних вище зобов'язань, відповідачем товар - документи (талони пластикові, паперові або паливні скретч-картки) на повну суму здійсненої позивачем попередньої оплати у розмірі 3 200 грн. 00 коп. поставлений не був, що і стало причиною звернення позивача із позовом до суду.

Отже, як зазначає позивач, станом на момент складання позовної заяви, відповідач жодного платежу на повернення залишку отриманої попередньої оплати не здійснив, товар також позивачу не поставив.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із слідуючого.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Враховуючи, що попередня оплата позивачем проведена, а товар відповідачем не поставлений, відповідно до положень частини 1 статті 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його.

При цьому, суд зазначає, що вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист.

Обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача звертався до відповідача із претензіями № 110101 від 11.01.2017 та № 2606/1 від 26.06.2017, в яких просив протягом двох банківських днів передати довірчі документи на придбану кількість ПММ, або повернути грошові кошти у розмірі 3 200 грн. 00 коп. (а.с.16-18). Вказані претензії були залишені відповідачем без відповіді та задоволення.

У свою чергу, у відповідності з положеннями частини 1 статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на загальну суму 3 200 грн. 00 коп., а відповідач на вказану суму товар позивачу не поставив, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, яка встановлює, зокрема, право вимагати повернення суми попередньої оплати, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, відповідач зобов'язаний повернути позивачу 3 200 грн. 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми попередньої оплати підлягають задоволенню в повному обсязі.

Отже, перевіряючи дотримання кожною зі сторін своїх зобов'язань, суд приходить до висновку, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань не поставив обумовлений сторонами товар, за який позивачем було сплачено попередню оплату у сумі 3 200 грн. 00 коп., вимогу про повернення зазначеної суми не задовольнив, а отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем передоплати в сумі 3 200 грн. 00 коп. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2015 у справі № 904/4726/14.

При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, у пункті 7.2. договору сторони погодили види порушень та санкції за них, установлені договором, а саме: за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за договором, сторони несуть відповідальність шляхом сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного стороною зобов'язання за кожний день прострочення.

Отже, за прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 7.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 21.12.2016 по 31.07.2017 в сумі 522 грн. 18 коп.

Так, господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не були враховані норми частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (щодо припинення нарахування пені через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано).

Враховуючи вказане, розрахунок пені, здійснений позивачем у позовній заяві (а.с.8), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Так, враховуючи визначений судом період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періоду, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено, що пеня за період з 21.12.2016 по 20.06.2017 складає 432 грн. 50 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 432 грн. 50 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік", з урахуванням норм частини 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір", прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб становить 1 600 грн. 00 коп.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.) та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (240 000 грн. 00 коп.); за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 600 грн. 00 коп.).

Ціна позову становить 3 722 грн. 18 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову мала складати 1 600 грн. 00 коп. (1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

В той же час, відповідно до платіжних доручень № 1584 від 01.08.2017 на суму 1 600 грн. 00 коп. та № 1765 від 19.08.2017 на суму 1 600 грн. 00 коп. позивачем було сплачено 3 200 грн. 00 коп. судового збору.

При цьому, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, в уточненій позовній заяві (вх.суду 52074/17 від 22.09.2017) позивач просив суд повернути судовий збір в суму 1 600 грн. 00 коп., що був помилково сплачений за платіжним дорученням № 1765 від 19.08.2017 (а.с.39).

Враховуючи викладене, суд вважає за доцільне в порядку визначеному частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" повернути позивачу суму надмірно сплаченого ним судового збору у розмірі 1 600 грн. 00 коп. (3 200,00 - 1600,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, судові витрати у справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 Плюс" (49051, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Слобожанський, будинок 40-А; ідентифікаційний код 39726851) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" (50019, м. Дніпро, бульвар Катеринославський, будинок 2; ідентифікаційний код 36639164) - 3 200 грн. 00 коп. основного боргу, 432 грн. 50 коп. пені, 1 561 грн. 45 коп. частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В порядку, передбаченому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд" (50019, м. Дніпро, бульвар Катеринославський, будинок 2; ідентифікаційний код 36639164) надмірно сплачений судовий збір у сумі 1 600 грн. 00 коп., перерахований згідно з платіжним дорученням № 1765 від 19.08.2017, оригінал якого повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Грейнфілд".

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя ОСОБА_3