Постанова № 69092933, 20.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року Справа № 904/848/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Вовк І.В. (головуючий, доповідач), Могил С.К., Студенець В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року у справі № 904/848/17 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до фермерського господарства "Зоря" про розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до відповідача про розірвання укладеного між ними договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 року.

Позов з посиланням на ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України обгрунтовано істотним порушенням відповідачем умов договору, які полягають у невиконанні обов'язку з поставки сільськогосподарської продукції протягом тривалого часу, неузгодженні календарного графіку здачі продукції за договором, а також невиконанні умов п.п. 5.9.1, 7.2.2 та 7.2.3 спірного договору, у зв'язку з чим зазначена господарська операція втратила для позивача будь-який економічний зміст та інтерес.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2017 року (суддя Васильєв О.Ю.) в позові відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року (судді: Чимбар Л.О., Дармін М.О., Іванов О.Г.) зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач вважає, що судами попередніх інстанцій порушено і неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ними рішення скасувати, та позов задовольнити.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.

Дослідивши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та прийняті в ній судові рішення, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, що 28.01.2014 року між ФОП ОСОБА_4 (контрактант) та Фермерським господарством "Зоря" (виробник) було укладено договір контрактації сільськогосподарської продукції, відповідно до умов якого виробник зобов'язується виростити контрактанту визначену договором сільськогосподарську продукцію і передає право власності на цей товар (майнове право) контрактанту на умовах цього договору на загальну суму 40 000 000 грн., в т.ч. ПДВ 6666666,67 грн., а саме: пшеницю - 2659,3 т, ячмінь - 946,31 т, кукурудзу - 181,8 т, соняшник - 8523,59 т, а контрактант приймає право власності на цей товар (майнове право) на умовах цього Договору на загальну суму 40 000 000 грн., в т.ч. ПДВ 6666666,67 грн.

Відповідно до пункту 3.1 договору контрактант надає виробнику грошові кошти у сумі 31 140 935 грн., що є еквівалентом 3 797 675 доларів США для придбання посівного матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин, паливно-мастильних матеріалів, які виробник зобов'язується використати при виробництві товару.

Згідно з п. 3.2. договору, у випадку збільшення офіційного курсу обміну валют долара США по відношенню до гривні, встановленого Національним банком України, грошові кошти, вказані в п. 3.1. цього договору у національній валюті, підлягають збільшенню відповідно до збільшення обмінного курсу долара США, встановленого Національним банком України на день здійснення розрахунку. Обмінний курс долара США, встановлених Національним банком України на день укладення цього Договору складає 8 грн. 20 коп. за 1 (один) долар США.

Контрактант передає грошові кошти до каси виробника на протязі трьох місяців з моменту підписання договору, що оформлюється прибутковим касовим ордером (Додаток № 11), що є невід'ємною частиною договору (п. 3.3. договору).

Пунктом 5.3 договору визначено обов'язок виробника зібрати та поставити товар Контрактанту власними транспортними засобами в строк до: 20.07.2014 року - ячмінь, пшеницю, 15.09.2014 року - соняшник, кукурудзу.

За пп. 5.9.1 п. 5.9 договору виробник зобов'язується грошові кошти від реалізації товару зараховувати на окремий рахунок, який буде відкритий в банку, який вкаже контрактант на ім'я ФГ "Зоря", де розпорядником коштів буде ОСОБА_4

У відповідності до пп. 7.2.2 п. 7.2 договору виробник зобов'язаний сплатити вартість приймання, обробку та зберігання товару або компенсувати товаром, який був поставлений на ім'я контрактанта відповідно до умов даного договору.

Відповідно до пп. 7.2.3 договору виробник має здійснити поставку товару в строки та умовах, передбачених даним договором.

За змістом п. 9.2 договору, цей договір не може бути розірваний за вимогою однієї зі сторін.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 03.08.2015 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.12.2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2016 року, у справі № 904/4294/15 в позові ФГ "Зоря" до ФОП ОСОБА_4 про визнання недійсним договору контрактації сільськогосподарської продукції від 28.01.2014 року відмовлено.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016 року, яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року, у справі № 904/10429/14 відмовлено у задоволенні позову ФОП ОСОБА_4 до ФГ "Зоря" про стягнення заборгованості за договором контрактації сільськогосподарської продукції в сумі 78 771 345,29 грн.

Предметом даного судового розгляду є вимоги контрактанта до виробника про розірвання договору контрактації сільськогосподарської продукції у зв'язку з істотним порушенням умов договору.

Висновок судів попередніх інстанцій про відмову в позові обгрунтовано недоведеністю позивачем обставин здійснення попередньої оплати в розмірі, встановленому п. 3.1., з урахуванням п. 3.2., договору контрактації, що встановлено в рішенні та постанові господарських судів у справі № 904/10429/14, а тому відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 693 ЦК України та ч. 3. ст. 538 ЦК України у виробника виникло право, в тому числі, зупинити виконання свого обов'язку щодо передачі сільськогосподарської продукції на користь позивача до повного виконання останнім свого обов'язку щодо здійснення передоплати, що свідчить про відсутність істотних порушень договору в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 713 Цивільного кодексу України за договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору.

До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції.

Умовами ст. 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Наведене свідчить про те, що чинним законодавством передбачено можливість дострокового розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін цього договору.

Так, враховуючи фактичні обставини невнесення ФОП ОСОБА_4 авансового платежу на підставі договору контрактації сільськогосподарської продукції, встановлені в рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2016 року та постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року у справі № 904/10429/14, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відсутність правових підстав для розірвання в судовому порядку спірного договору у зв'язку з відсутністю істотних порушень договору в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України.

Проте висновки господарських судів у даній справі про преюдиціальне значення судового рішення у справі № 904/10429/14 ґрунтуються на помилковому застосуванні положень ч. 3 ст. 35 ГПК України з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Не мають преюдиціального значення оціночні судження, зроблені судом при вирішенні іншої справи, ототожнення фактів, встановлених цим судом, з їх юридичною оцінкою.

У абз. 3 пп. 2.6 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 роз'яснено, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Втім, суди попередніх інстанцій посилаючись на висновки, викладені в постанові апеляційного господарського суду у справі № 904/10429/14 щодо суперечності операції з приймання готівки в касу підприємства в сумі 31 140 935 грн. за квитанцією до прибуткового касового ордера від 02.04.2014 року № 49 постановам Національного банку України та в зв'язку з цим неприйняттям вказаної квитанції в якості належного і допустимого доказу в розумінні ст. 34 ГПК України, не з'ясували чи такі висновки апеляційного суду в іншій справі можна вважати преюдиціальними фактами, чи оціночними судженнями, зробленими судом при вирішенні справи.

До того ж, судам обох інстанцій слід було мати на увазі, що відповідно до ст. 99 ГПК України справи в господарському суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справи в господарському суді першої інстанції, а господарський суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції, зокрема щодо встановлення обставин справи, в тих випадках, коли суд апеляційної інстанції в постанові ухвалює нове рішення по суті позовних вимог або змінює рішення, факти, встановлені цим судом, слід вважати преюдиціальними.

Крім того, місцевий та апеляційний господарські суди не звернули увагу на наявність рішення господарського суду в справі № 904/4294/15, про яке вказував позивач у позовній заяві, в якому, на його думку, встановлено протилежні обставини, ніж у справі № 904/10429/14, та не навели йому правової оцінки з урахуванням вимог ст. 35 ГПК України.

Разом з тим, судам необхідно враховувати, що за відсутності підстав для висновку про преюдиціальність вказаних рішень господарських судів в інших справах, наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, підлягають встановленню судом в загальному порядку.

За загальними положеннями ГПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Водночас, вирішуючи господарський спір суд у прийнятому рішенні відповідно до вимог ст. 84 ГПК України має навести правове обгрунтувння прийняття або відхилення доводів обох сторін.

У той же час, залишено поза увагою судів і те, що позивач в якості підстав позову про розірвання договору посилався на порушення відповідачем не тільки умов щодо поставки товару, але й інших, передбачених п.п. 5.9.1, 7.2.2 та 7.2.3, умов спірного договору та не наведено цим обставинам правової оцінки щодо істотності порушення відповідачем договору контрактації.

Між тим оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені ч. 2 ст. 651 ЦК України. Вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди; її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору, а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, в порушення наведених вимог процесуального та матеріального права суди обох інстанцій не з'ясували усі обставини справи, що входять до предмету доказування в ній та мають значення для її розгляду, обмежившись лише посиланням на оцінку доказів, яка наведена у постанові апеляційного господарського суду у справі № 904/10429/14, не з'ясували та не встановили фактичних обставин внесення позивачем в касу відповідача грошових коштів в сумі 31 140 935 грн. на підставі спірного договору, та якими належними і допустимими доказами такі обставини підтверджуються.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про відмову в позові про розірвання договору не грунтуються на матеріалах справи й вимогах закону, є передчасними та зробленими в порушення ст. 43 ГПК України без повного, всебічного і об'єктивного з'ясування всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, в їх сукупності.

За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманням вимог закону.

З огляду наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 31.05.2017 року та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2017 року скасувати, і справу № 904/848/17 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

Головуючий суддя І.Вовк

Судді С.Могил

В.Студенець