Рішення № 69092795, 21.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И [1]

21 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді: Прокопчук Н.О.

суддів: Саліхова В.В.,Семенюк Т.А.

при секретарі: Булах А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 лютого 2016 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Солом'янский районний відділ Державної міграційної служби України в м.Києві про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька ,-

ВСТАНОВИЛА :

У липні 2015 року позивач звернулася до суду з даним позовом до відповідача, який уточнювала в процесі розгляду справи і остаточно просила: 1.Визнати бездіяльність ОСОБА_1 щодо ненадання відповідей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 26 липня по 08 серпня 2015 р., а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 р. по 17 січня 2015 р. неповнолітньої ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1.

2. Визнати бездіяльність ОСОБА_1 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1 липня 2016 по 31 серпня 2016 р. в Крим.

3. Визнати відмови ОСОБА_1 на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 26 липня по 08 серпня 2015 р., а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 р. по 17 січня 2015 р. неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, які суперечить інтересам дитини.

4. Визнати відмову ОСОБА_1 на виїзд ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 з 1 липня 2016 до 31 серпня 2016 р. в Крим, такою, яка суперечить інтересам дитини.

5. Надати дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 в Крим з 01 липня 2016 р. до 31 серпня 2016 рр. без згоди та супроводу ОСОБА_1

6. Дозволити ОСОБА_2 без згоди ОСОБА_1 оформити документи на тимчасовий виїзд в Крим неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Свої вимоги обгрунтовувала тим, що після розірвання шлюбу між сторонами відповідач самоусунувся від виховання дітей, не реагує на її неоднократні звернення надати дозвіл на виїзд дітей за межі України та в Крим, чим шкодить їх розвитку, навчанню, вихованню та інтересам.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 29.02.2016 року позов задоволено.

Визнано бездіяльність ОСОБА_1 щодо ненадання відповідей на запит про надання дозволу на виїзд для навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 26 липня по 08 серпня 2015 р., а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 р. по 17 січня 2015 р. неповнолітньої ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1

Визнано бездіяльність ОСОБА_1 щодо ненадання відповіді на запит про надання дозволу на виїзд ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2 з 01 липня 2016 по 31 серпня 2016 р. в Крим.

Визнано відмову ОСОБА_1 на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 26 липня по 08 серпня 2015 р., а також до мовної школи Bell: St. Albans (Великобританія) з 04 січня 2015 р. по 17 січня 2015 р. неповнолітньої дочки ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_1 такими, які суперечить інтересам дитини.

Визнано відмову ОСОБА_1 на виїзд ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 до 31 серпня 2016 р. в Крим, такою, яка суперечить інтересам дитини.

Надано дозвіл на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_2, в Крим з 01 липня 2016 р. до 31 серпня 2016 р. без згоди та супроводу батька ОСОБА_1.

Дозволено ОСОБА_2 без згоди батька дітей ОСОБА_1 оформити документи на тимчасовий виїзд в Крим неповнолітнього ОСОБА_4

Вирішено питання щодо судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Посилається на незаконність та необґрунтованість судового рішення, порушення судом норм матеріального та процесуального права, суперечливість та помилковість висновків суду. Зазначає, що суд неповно встановив обставини, що мають значення для справи, не урахував, що позивач усунула його від участі у вихованні дітей, у спілкуванні з ними, намовляє їх проти нього, не узгоджує з ним їх навчання та відпочинок, свої звернення про надання дозволу на виїзд дітей та оплату цих подорожей надсилає з умовою надати таку згоду та грошові кошти протягом 3-5 днів, що є для нього фінансово неможливим. Крім того, суд визнав його бездіяльність щодо надання дозволу на виїзд дітей за межі України та одночасно визнав його відмову у цьому такою, що суперечить інтересам дітей, що є взаємовиключним.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з підстав наведених в ній.

Позивач просила апеляційну скаргу відхилити.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

У силу ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року (ратифікована Україною 27.02.1991 року, дата набуття чинності для України 27.09.1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Дотримуючись рівноваги між інтересами дитини та рівними права батьків щодо спілкування з дитиною, особлива увага має бути приділена найважливішим інтересам дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Рішення Європейського суду з прав людини від 07.12.2006 р. року по справі «Хант проти України»).

Відповідно до частин 1, 2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до вимог ст.141 СК України, мати, батько, мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності до ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Звертаючись із даним позовом позивач зазначала, що після розірвання шлюбу сторін відповідач самоусунувся від виховання та спілкування з дітьми, не приймає участі в їх розвитку, її запити щодо виїзду дітей на навчання та оздоровлення за кордон та в АР Крим ігнорує, чим шкодить інтересам дітей.

Задовольняючи позовні вимоги, суд вважав позовні вимоги доведеними та виходив з того, що бездіяльність відповідача щодо надання дозволу на тимчасовий виїзд дітей за межі України на навчання і відпочинок та його відмова у наданні такого дозволу суперечать його обов'язкам, встановленим у ст.150 СК України та правам дітей, а відтак вони є неправомірними, і позивачці слід надати дозвіл на тимчасовий виїзд ОСОБА_4 в Крим без згоди батька та оформлення документів для цього.

Колегія суддів з такими висновками суду погодитися у повній мірі не може, оскільки вони зроблені при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, обставини, які суд вважав встановленими, є недоведеними, судом порушено норми матеріального і процесуального права, що відповідно до положень ст.309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового .

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22.05.1998 року по 01.04.2008 року .

Від шлюбу мають двох дітей : ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 які проживають із матір'ю та на утримання яких ОСОБА_1 сплачує аліменти.

Після розлучення між сторонами склалися вкрай неприязненні відносини, відсутнє взаєморозуміння щодо виховання дітей, їх навчання, оздоровлення та відпочинку, спілкування з батьком.

З матеріалів справи убачається, що між сторонами тривалий час існують спори з питання утримання і виховання дітей, спілкування батька з ними, що були предметом розгляду відповідних органів та суду.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 29.05. 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав. При цьому судом зроблено висновок про відсутність ухилення батька від виконання своїх батьківських обов'язків. Зазначено, що стосунки між батьками впливають на відношення дітей до батька, що мати не сприяє спілкуванню батька з дітьми, між батьками відсутнє порозуміння на спільне їх виховання.

Ст.150 ч.2 СК України встановлено,що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Частиною 3 статті 313 ЦК України визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників, та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» від 21 січня 1994 року № 3857-ХІІ, Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою КМУ від 27 січня 1995 року № 57, Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених постановою КМУ від 31 березня 1995 року № 231.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадяни України» оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків або законних представників батьків чи дітей у разі потреби самостійного виїзду неповнолітнього за кордон. У клопотанні зазначаються відомості про дитину, а також про відсутність обставин, що обмежують відповідно до цього Закону право на виїзд за кордон (лише для дітей віком від 14 до 18 років).

За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Відповідно до Правил перетинання державного кордону громадянами України (зі змінами і доповненнями) перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16-річного віку, здійснюються лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення передбачено, що виїзд неповнолітніх громадян України за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям - громадянам України згідно з цими Правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.

Статтею 18 цих Правил передбачено, що оформлення паспорта/проїзного документа здійснюється на підставі заяви батьків (законних представників батьків чи дітей), а у разі, коли батьки не перебувають у шлюбі між собою, - того з них, з ким проживає дитина, справжність підпису яких засвідчено нотаріально. За наявності заперечень одного з батьків документ може бути оформлено на підставі рішення суду.

Позивач зазначала,що вона мала намір відправити дітей за кордон та в АР Крим для реалізації чого направляла відповідачу запити з вимогою оплатити половину вартості поїздок дітей та надати їм дозвіл на виїзд за межі України без супроводу батька.

Так, 12 червня 2014 року вона направила лист відповідачу, який містив запит на надання нотаріально засвідченого дозволу на виїзд доньки з розрахунком програми навчання останньої в Іспанії з 20 липня по 02 серпня 2014 року та на фінансування ним половини витрат у розмірі 19 639.50 грн. не пізніше ніж до 20.06.2014 року ( т.1 а.с.30).

23 жовтня 2014 року позивач направила лист відповідачу, який містив запит на надання нотаріально засвідченого дозволу на виїзд доньки з розрахунком програми навчання останньої в Великобританії з 04 січня по 17 січня 2015 року та про фінансування ним половини витрат у розмірі 27 866.25 грн. не пізніше ніж до 06.11.2014 року(т.1а.с.33).

16 квітня 2015 року ОСОБА_2 направила лист ОСОБА_1, який містив запит на надання нотаріально засвідченого дозволу на виїзд доньки з розрахунком програми навчання останньої в Іспанії з 26 липня 2015 року по 08 серпня 2015 року та про фінансування ним половини витрат у розмірі 39 125 грн. не пізніше ніж до 25.04.2015 року(а.с.28 т.1).

13 жовтня 2015 року позивачка направила відповідачеві лист, який містив запит на надання нотаріально засвідченого дозволу на виїзд неповнолітнього сина до Криму з 01 липня 2016 року до 31 серпня 2016 року упродовж 3 днів з момент отримання листа.( а.с.72 т.1).

Зазначені листи відповідач отримав відповідно 19 червня , 07 листопада 2014 року та 22 квітня, 30 жовтня 2015 року, про що свідчать зворотні повідомлення про вручення поштових відправлень ( т. 1 а.с.29,32,34).

На листи від 12.06.2014 року, 23.10.2014 року, 16.04.2015 року відповідач не відповів і нотаріально посвідченого дозволу на виїзд дітей не надав, пояснивши у судовому засіданні, що питання поїздок з ним не узгоджувалося, його матеріальне становище не надавало можливості зібрати запитувану позивачкою суму грошових коштів в той термін, в який вона вимагала їх сплатити , запитувані суми значно перевищували його заробітну плату, до того ж він не мав свідоцтв про народження дітей, що унеможлювало оформлення у нотаріуса дозволу, і він хотів попередньо погодити ці питання з позивачкою. Проте, на його телефонні дзвінки позивач не відповідала.

На лист від 13.10.2015 року щодо виїзду сина у Крим, відповідач направив запит позивачці з вимогою надати інформацію щодо того, яким медичним закладом, з приводу чого та в яке місце АР Крим видано направлення, яке лікування призначене, ким гарантується безпека перебування сина на окупованій території, за які кошти діти будуть лікуватися, просив надати свідоцтво про народження сина,або засвідчену копію. Цей лист було повернуто без вручення адресату по закінченню терміну зберігання ( т.1а.с.122-124).

Тимчасовий виїзд неповнолітніх дітей за межі України повинен відбуватися лише за погодженням з іншим з батьків і той з батьків, без супроводу якого дитина виїжджатиме, має право знати де саме буде проживати дитина в країні, в яку вона виїздить, чи застраховане буде її там перебування, умови проживання дитини за кордоном, але такої інформації позивачкою виходячи зі змісту її запитів відповідачеві не надавалося, і як встановлено під час апеляційного розгляду справи, між сторонами взагалі відсутнє будь яке спілкування, у тому числі й з приводу вирішення питань, що стосуються їх дітей.

За тих обставин, коли відповідач, отримавши запити позивачки, намагався з'ясувати та погодити можливість цих поїздок дітей, за відсутності у нього фінансової можливості оплатити зазначені позивачкою суми грошей з урахуванням розміру його заробітної плати та утримань з неї, довідка про що наявна у матеріалах справи ( т.1 а.с.113); за відсутності в нього свідоцтв про народження дітей, необхідних для посвідчення згоди на виїзд дітей у нотаріуса; з тієї обставини, що його відповідь на останній запит позивачкою не була отримана, хоча й надсилалася відповідачем за місцем її постійного проживання, й на контакт з ним для вирішення питань позивачка не виходила, не можна дійти беззаперечного висновку про те, що він виявив бездіяльність та відмовив у наданні дозволу на виїзд дітей за межі України, а відтак висновок суду про визнання бездіяльності та відмови відповідача на надання дозволу на виїзд на навчання за кордон до мовних шкіл Enforex в Барселоні (Іспанії) з 20 липня 2014 р. по 2 серпня 2014 р. та з 26 липня по 08 серпня 2015 р., а також до мовної школи Bell: St. Albans(Великобританія) з 04 січня 2015 р. по 17 січня 2015 р. неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та на виїзд ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 01 липня 2016 до 31 серпня 2016 р. в Крим, є такими, що суперечать інтересам дитини, та задоволення позовних вимог в цій частині є безпідставними.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Автономну республіку Крим віднесено до тимчасово окупованої території України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. На тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина.

З урахуванням такого доводи відповідача про те, що він має право на інформацію щодо необхідності лікування неповнолітнього сина саме в АР Крим з 01 липня по 31 серпня 2016 року та щодо забезпечення дитини належними умовами проживання, утримання і безпеки, необхідну для вирішення ним питання щодо надання згоди на тимчасовий виїзд сина ,заслуговують на увагу.

Оскільки позивач такої інформації відповідачу не надала та взагалі уникає спільного вирішення питань, що стосються дітей, її доводи про те, що відповідач безпідставно відмовив у наданні дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітнього ОСОБА_2 до АР Крим можна важати необгрунтованими.

За викладених обставин колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 309, 313-314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 29 лютого 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту :У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: Солом'янский районний відділ Державної міграційної служби України в м.Києві- про надання дозволу на тимчасовий виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди та супроводу батька- відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення ,але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий :

Судді :

Справа № 752/11311/15-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/7655 /2017

Головуючий у суді першої інстанції: Ладиченко С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Прокопчук Н.О.