Постанова № 69092141, 22.09.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/4019/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Андрухіва В.В., судді Єфіменка К.С., судді Завальнюка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання неправомірним та скасування рішення від 12 квітня 2017 року №127-17 та зобов'язання прийняти рішення, -

ВСТАНОВИВ:

02 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, в якому просив визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.04.2017 року №127-17, яким йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язати відповідача прийняти рішення про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що у 2014 році він звертався до ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про надання захисту в Україні. Рішенням Державної міграційної служби України від 12.04.2017 року йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 01.08.2017 року позивач отримав повідомлення, видане Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області №168 від 12.06.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач вважає рішення ДМС України неправомірним та необґрунтованим з огляду на те, що він є громадянином Сирії, народився та проживав в області Аль-Хасаке. На даний час позивач не може, та не бажає користуватися захистом країни свого походження, оскільки країна неспроможна забезпечити належний захист через збройний конфлікт, який триває з 2011 року. Позивач зазначає, що не може повернутися до Сирії з причин ситуації загальнопоширеного насильства, а також через побоювання бути насильно мобілізованим до лав армії чи озброєних угрупувань, також внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у зв'язку за належністю до етнічної меншини - курдів.

У судове засідання, призначене на 12 вересня 2017 року на 10:45 годину позивач та його представник не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку, представник позивача подав через канцелярію суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, та додав до неї інформацію по країні походження позивача та додаткові письмові пояснення, які мотивовані тим, що інформація по країні походження позивача та "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію", відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення до уваги не приймалися.

Представник відповідача в судовому засіданні питання про розгляд справи в письмовому провадженні залишив на розсуд суду, надав суду письмові заперечення, згідно яких перевіркою ДМС України підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів, і встановлено, що в якості причини виїзду з Сирії, вказано - бажання здобути вищу освіту на території України. Також представник відповідача зазначив, що на територію України позивач потрапив у 2000 році, на підставі паспортного документа та студентської візи, в 2003 році позивач останній раз був в країні громадянської належності. Звернення позивача за міжнародним захистом відбулося зі зволіканням, а саме: 19.09.2013 року, тобто після восьми років нелегального перебування на території України.

Представник відповідача вказує, що жодних доказів примусового призову позивача до збройних сил у разі повернення до Сирії відсутні, припущення з боку позивача про можливі проблеми, пов'язані зі службою в армії не є підставою для визнання вказаного елементу клопотання цілком правдоподібним.

Також представник відповідача, посилаючись на інформацію про країну походження позивача зазначив, що в Сирії спостерігаються тенденції до поступового зниження рівня інтенсивності збройного конфлікту, пошуку дипломатичних шляхів вирішення протистояння, зазначивши, що з 27.02.2016 року на території Сирії діє режим перемир'я.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у ній письмовими доказами.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином Сирії, уродженцем с. Тель Аль-Амір області Хасеке, постійно проживав у м. Рас Аль-Айн, за національністю - курд, за віросповіданням - мусульманин. Позивач моє неповну вищу освіту, яку здобував на території України протягом 2001-2005 років, навчання не закінчив через фінансові проблеми. На територію України позивач востаннє прибув 25.08.2003 року, авіарейсом Алеппо (Сирія) - Миколаїв (Україна). Державний кордон з Україною перетнув легально на підставі національного паспорту та навчальної візи. В Сирію позивач повернутися не може в зв'язку з бойовими діями на території країни походження.

14.08.2013 року позивач звернувся до Управління по роботі з іноземцями та біженцями ГУ ДМС України в Одеській області з заявою (№1169-04 від 27.08.2013 року) про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, обґрунтувавши заяву тим, що він є громадянином Сирії, на території України проживає вже давно. Він та його сім'я завжди були проти політики влади Сирії. Заявник зазначив, що в 2008 році втратив паспорт та задля отримання нового, звернувся у посольство Сирії. Проте, у видачі паспорту заявнику було відмовлено, оскільки він знаходиться у чорному списку. Відтоді, заявник почав відчувати небезпеку повернення до Сирії, а особливо після початку революції в країні його походження.

17.03.2015 року Управлінням у справах біженців та іноземців ГУ ДМС України в Одеській області складено висновок по справі № 2013OD0281 щодо відмови у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, яким позивачу було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року через відсутність умов, передбачених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону.

Державною міграційною службою України, відповідно до ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" за результатами розгляду особової справи №2013OD0281 ОСОБА_1, громадянина Сирії, ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення № 338-15 від 27.04.2015 року, яким підтримано висновок ГУ ДМС України в Одеській області та вирішено відмовити заявнику у визнанні його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" відсутні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року по справі №815/2785/15, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 року, скасовано рішення Державної міграційної служби України № 338-15 від 27.04.2015 року "Про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язано Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням інформації по країні походження позивача та обставин, встановлених судом.

На виконання постанови Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року, 25.12.2015 року Державною міграційною службою України прийнято рішення № 75-15, яким зобов'язано Головне управління ДМС України в Одеській області повторно розглянути заяву громадянина Сирії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням обставин, що стали підставою для скасування судом рішення Державної міграційної служби України від 24.04.2015 року № 338-15.

За результатами розгляду особової справи заявника № 2013OD0281, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області 20.03.2017 року складено висновок про доцільність відмовити громадянину Сирії ОСОБА_1 у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Рішенням Державної міграційної служби України від 12.04.2017 року № 127-17 з посиланням на ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", висновок Головного управління державної міграційної служби в Одеській області підтримано, відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

01.08.2017 року позивач отримав повідомлення Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області за №168 від 12.06.2017 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, виданого на підставі рішення ДМС України від 12.04.2017 року №127-17.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

Згідно з ч.5 ст.10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Необхідність доказування наявності умов для надання статусу біженця знаходить своє підтвердження у міжнародно-правових документах. Згідно з п. 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому "побоювання стати жертвою переслідувань" складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи "побоювання". "Побоювання" є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Як встановлено в ході розгляду справи, ОСОБА_1 звернувся до органів міграційної служби, мотивуючи свою заяву неможливістю повернення на Батьківщину через громадянську війну в Сирії. При цьому, з матеріалів особової справи позивача вбачається, що він є військовозобов'язаним, проте воювати проти свого народу позивач не бажає.

Відповідно до Керівництва УВКБ ООН із процедур та критеріїв визначення статусу біженців згідно Конвенції 1951 року и протоколу 1967 року (п. 171): "... якщо тип військової акції, в якій особа не бажає брати участь, засуджується міжнародним співтовариством як така що суперечить елементарним правилам людської поведінки, покарання, передбачене за дезертирство або ухилення від призову, може з урахуванням всіх інших вимог визначення бути розцінено як переслідування".

Крім того, як вбачається з інформації по країні походження про ставлення до дезертирів у Сирії на даний момент: Оперативне Керівництво Ноmе 0ffїсе Великобританії по Сирії від 15 січня 2013 року (http://www.unhcr.org/refworld/docid/50f55с8d2.html): "...сирійський уряд є жорстоко репресивним до інакомислення і свободи совісті які не є офіційно визнані в країні. Рівень смертей з вини влади з березня 2011 року неухильно зростає. Велика кількість солдатів було вбито за спробу втечі або за відмову відкривати вогонь по мирних жителях. У ході нинішнього конфлікту сирійська влада, ймовірно, потребує все більше призовників, щоб підтримати президента ОСОБА_7. З урахуванням ситуації в Сирії, коли заявник є дезертиром з Сирійської армії, або може підлягати призову на військову службу після повернення, буде доречно надавати таким особам притулок, тому що сирійська влада буде розглядати їх як противників режиму".

При цьому, суд враховує, що згідно інформації по країні походження (http://s-team.net.ua/?p=98897), (http://sana.sy/ru/?p=44579), Президент Сирії ОСОБА_7 підписав Указ № 32 від 2015 року про надання загальної амністії та звільнення від відповідальності за відхилення від призиву до лав збройних сил для всіх громадян, як в середині країни, так і зовні за злочини, передбачені законом "Про військовий обов'язок та військову службу", які скоєні до 25 липня 2015 року, а також те, що у 2015 році сирійською владою було прийнято чотири укази про амністію ув'язнених, політв'язнів і дезертирів.

З урахуванням зазначеної інформації суд вважає, що позивач при поверненні на батьківщину не буде розглядатися сирійською владою як противник режиму, а тому позивач не зазнаватиме переслідувань за політичною ознакою.

Разом з тим, згідно інформації компетентних інформаційних джерел: "Великобританія: Home Office, "Інформація по країні і Керівництво - Сирія: Безпека й гуманітарна сітуація", грудень 2014", рівень насильства в основних містах і районах бойових дій в Сирії перебуває на такому рівні, що існують серйозні підстави вважати, що особа, тільки своєю присутністю там протягом будь-якого відрізка часу, стикається з реальним ризиком шкоди, що загрожує їх життю, або особистої недоторканності. Внутрішнє переміщення в межах Сирії, з метою уникнути ризику невибіркового насильства занадто малоймовірно, щоб відповідати вимогам "можливості" і розумності через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, а також непередбачуваність ситуації насильства в області пропонованого переміщення в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо-переміщених осіб (http://www.refworld.org/docid/5492925f4.html).

В Сирії можливість внутрішнього переміщення відсутня, що підтверджується інформацією МВС Великобританії (HomeOffice), "Інформація по країні і Керівництво - Сирія:Сирійська громадянська війна", 19 серпня 2016 р., UnitedKingdom: Home Office, Country Informationand Guidance - Syria: the Syrian Civil War, 19 August 2016 (http://www.refworld.org/country,,UKHO,,SYR,,57e2b0954,0.html): "Внутрішнє переміщення з однієї частини країни в іншу малоймовірно, через дуже обмежену можливість переміщатися і безпечно пересуватися з однієї частини Сирії в іншу, і непередбачуваність та масштаб ситуації насильства в поєднанні з гуманітарною ситуацією для внутрішньо переміщених осіб на територіях переміщення".

За даними ООН, в Сирії з березня 2011 року збройний конфлікт, що забрав життя більш ніж 150 тисяч людей (http://ria.ru/world/20140602/1010352568.html).

Таким чином, твердження відповідача про можливість внутрішнього переміщення у Сирії у місця, не охоплені конфліктом, є безпідставними та надуманими.

У липні 2012 р. Міжнародний Комітет Червоного Хресту визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом неміжнародного характеру. Ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю насилля становить ризик для людини. Сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення. За останній час ситуація значно погіршилась. Кількість загиблих внаслідок конфлікту перевищує 500 тис., кількість біженців та внутрішньо переміщених осіб перевищує 12 млн. Отже, ситуація в Сирії характеризується як ситуація загальнопоширеного насильства.

Під час прийняття ДМС України рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (12.04.2017 року) зазначена інформація по країні походження не була взята відповідачем до уваги.

Також відповідач не прийняв до уваги "Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію" (2014 та 2015 років), незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) є авторитетною міжнародною спеціалізованою організацію з питань біженців, яка займається зокрема збором та аналізом інформації по країнам походження.

ДМС України зобов'язано використовувати зазначену інформацію відповідно до норм пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 року за № 1146/19884.

У пункті 10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні" зазначено, зокрема, що судам слід ураховувати, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року N 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Таким чином, відповідачем безпідставно не враховані позиції УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирію (2014 та 2015 років), незважаючи на те, що зазначені позиції УВКБ ООН є достовірним та загальновизнаним джерелом інформації щодо ситуації у Сирії.

Відповідно до Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01 листопада 2015 року (п.п.36-37) http://www.refworld.org.ru/docid/5682afca4.html:

«УВКБ ООН вважає, що більшість громадян Сирії, які звертаються за міжнародним захистом, вирогідніше за все, відповідають крітеріям визначення "біженець", наведеного в ст. 1А (2) Конвенції 1951 р, оскільки у них будуть досить обгрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції. Для багатьох цивільних осіб, що покинули Сирію, зв'язок з однією з підстав, зазначених у Конвенції 1951 р., буде полягати в прямому або непрямому, реальному або такому, що приписується зв'язку з однією зі сторін конфлікту. Для того, щоб особа відповідала крітеріям поняття "біженець", не існує будь-якої вимоги щодо того, що дана особа має зазнавати утисків індивідуального характеру, інакше кажучи, бути ціллю переслідування, яке вже мало місце або небезпека якого існує. Наприклад, сирійці і постійні жителі Сирії, які покинули країну, можуть піддаватися небезпеці переслідувань за ознакою приписуваних політичних переконань на підставі їх передбачуваного зв'язку з конкретною стороною конфлікту або через їх віросповідання, етнічне походження або того, що район чи село, де вони постійно проживали, контролює конкретна сторона конфлікту. У цьому відношенні УВКБ ООН вітає збільшення масштабів надання статусу біженця особам, які шукають притулок, з Сирії державами-членами ЄС у 2014 і 2015 роках у порівнянні з 2013 роком, кому більшість держав-членів ЄС надавали громадянам Сирії переважно додатковий захист.

У тих випадках - все більш виняткових - де критерії включення в міжнародний захист відповідно до Конвенції 1951 року не будуть дотримані, слід розглядати більш широкі критерії відповідності поняттю "біженець", сформульовані в регіональних нормативно-правових актах, що стосуються біженців, або інші форми міжнародного захисту, в тому числі додатковий захист або захист від висилки, засновані на міжнародних або регіональних нормах в галузі прав людини або базуються на нормах національного законодавства».

За даними "Євростат" 97,2 % (2015 р.) шукачів притулку з Сирії, які звертаються за захистом в країнах ЄС, отримують такий захист (http://ec.europa.eu/eurostat/en/web/products-press-releases/-/3-20042016-AP ). Станом на третій квартал 2016 року - відсоток надання захисту сирійцям - 98% (http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.php/Asylum_quarterly_report#cite_ref-5).

Відповідачем не враховано що провінцію Ель-Хасака - останнє постійне місце проживання позивача в Сирії частково контролює ісламське радикальне угрупування "Ісламська держава", що має суттєве значення для вирішення даної справи.

Відповідно до п.14 Рекомендації УВКБ ООН щодо міжнародного захисту осіб, які залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01 листопада 2015 року, у доповідях Незалежної міжнародної комісії з розслідування і правозахисних організацій вказується, що члени ІДІШ причетні до тортур, вбивств, згвалтувань, сексуального рабства, сексуальному насильству і примусовим переміщенням, що стався під час нападів на цивільне населення в контрольованих ним провінціях (Ракка, Дейр-ез-Зор, Хасеке, Алеппо, Хама і Хомс), що тотожньо злочинам проти людяності. За даними цих же джерел, ІДІШ так само робить військові злочини, як то вбивства, страти без належного судового розгляду, катування, захоплення заручників, зґвалтування та інші форми сексуального насильства, вербування та використання дітей у бойових діях, напади на захищені об'єкти, а також інші серйозні порушення міжнародного гуманітарного права. Незалежна міжнародна комісія з розслідування та інші джерела повідомляють, що ІДІШ практикує невибіркові напади на цивільних осіб із застосуванням мінометів, ракет, вибухових пристроїв, закладених в автомобілях, і бомб, що підриваються самогубцями. Як повідомляється, реальна або уявна незгода з владою ІДІШ або порушення встановлених ним правил, які засновані на суворому тлумаченні законів шаріату, призводять до жорстоких покарань без належного судового розгляду, включаючи публічні страти, тілесні покарання і ампутацію кінцівок. Вмотивоване радикальною ідеологією цього угруповання, яка вважає інші релігійні та етнічні громади безбожниками, ІДІШ, за повідомленнями, систематично переслідує ці громади, в тому числі за допомогою примусового переміщення та руйнування культових споруд. Згідно з доповідями Незалежної міжнародної комісії з розслідування і іншими джерелами, ІДІШ також продовжує здійснювати масштабне вербування дітей для використання у військових операціях, в тому числі як смертників для терористичних актів і страт. Крім того, повідомлялося, що ІДІШ блокувало спірні густонаселені райони м Дейр-ез-Зор, залишаючи сотні тисяч громадян практично без доступу до продовольства, медицини, водо- і електропостачання, а так само палива.

Таким чином, твердження представника позивача про те, що угрупування "Ісламська держава" - це реальна загроза для життя та безпеки позивача суд вважає обгрунтованими.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини, яка відображена в рішенні від 28.06.2011 року №8319/07 та 11449/07 у справі Суфі і Ельмі проти Сполученого Королівства - повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання (п.п.217-241).

Зазначені обставини також підтверджуються наступними документами:

- Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 70/234 від 23.12.2015 року "Положення у сфері прав людини у Сирійській Арабській республіці";

- Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 3) від 27.10.2014 року (п.п.2-4, 27);

- Рекомендація УВКБ ООН з питання міжнародного захисту осіб, що залишають Сирійську Арабську Республіку (Редакція 4) від 01.11.2015 року (п.п.2, 7, 27).

Відповідно до п.31 Рекомендацій УВКБ ООН від 01.11.2015 року, УВКБ ООН характеризує втечу цивільних осіб з Сирії як переміщення біженців. Сирійці, а також біженці з Палестини, колишнім постійним місцем проживання яких була Сирія, потребують міжнародного захисту до тих пір, поки ситуація з безпекою і дотриманням прав людини в Сирії не покращиться і не будуть створені умови для добровільного повернення з дотриманням безпеки і повагою до людської гідності.

У пункті 34 Рекомендацій зазначено, що з огляду на цю ситуацію, УВКБ ООН як і раніше закликає всі країни забезпечити доступ на свою територію і право шукати притулок цивільним особам, які залишають Сирію, в тому числі палестинським біженцям та іншим особам, які постійно проживали в Сирії. Особам, що втекли з Сирії і перетнули міжнародні води в пошуках міжнародного захисту, слід дозволити висадку в безпечному місці, тобто в місці, яке є фізично безпечним, де можуть бути задоволені основні їх потреби, і де їм не загрожуватиме вислання. При в'їзді та допуску на територію осіб, які втекли з Сирії, необхідно враховувати потреби в захисті, при цьому згідно зобов'язанням держав згідно національного законодавства та міжнародного права, включаючи право шукати притулок незалежно від того, чи намагаються ці особи в'їхати в країну без належних документів або іншим неправомірним чином. Слід забезпечити єдність сім'ї і захист осіб з особливими потребами. УВКБ ООН закликає всі держави забезпечити захист цивільних осіб, які залишили Сирію, від вислання і надати їм міжнародний захист, форма якого може варіюватися в залежності від можливостей країн, що їх приймають, в плані розгляду клопотань і прийняття, гарантуючи при цьому дотримання основних прав людини.

Як зазначено у п.41 Рекомендацій, у світлі розвитку подій в Сирії, було б доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців і палестинців, які постійно проживали в Сирії, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися мали обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці "на місці" (sur place), могли розраховувати на належний розгляд справи, що в разі прийняття позитивного рішення дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Викладене спростовує твердження відповідача щодо відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в Україні.

З інформації по країні походження, наданої позивачем, також вбачається: «У сирійській провінції Ель-Хасака понад сорок осіб стали жертвами авіаудару очолюваної США коаліції. Про це повідомляє арабський канал «Аль-Маядін». Метою атаки була мечеть, в якій велася служба. Всі загиблі - місцеві парафіяни» (https://www.1tv.ru/news/2017-08-21/331134).

Отже, існують загальновідомі офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість існування серйозної та невибіркової загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій триває військовий конфлікт та існує ситуація загальнопоширеного насильства та масової загибелі людей.

За викладених обставин, суд вважає абсолютно необгрунтованим посилання органу міграційної служби у висновку стосовно позивача на те, що військові дії у країні громадянської належності позивача не є підставою для надання міжнародного захисту на території України.

Таким чином, серед фактів, повідомлених ОСОБА_1 та з урахуванням вищенаведеної інформації по країні походження, суд вбачає підстави для надання позивачу захисту в Україні відповідно до умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки існує реальна загроза життю позивача, його безпеці та свободі через загальнопоширене насильство в Сирії в ситуації внутрішнього збройного конфлікту, систематичного порушення прав людини, враховуючи, що позивач не бажає повернутися до Сирії внаслідок зазначених обґрунтованих побоювань.

Також суд зазначає, що наявність авіасполучення з Сирією не є свідченням відсутності у позивача підстав для надання йому захисту в України, оскільки фізична можливість повернення до країни походження не є тотожною безпечному перебуванню в цій країні.

Доводи відповідача про те, що військовий конфлікт в Сирії розпочався ще в березні 2011 року, а позивач звернувся за захистом лише 19.09.2013 року, суд до уваги не бере, оскільки станом на 2013 рік ситуація в Сирії істотно погіршилася у порівнянні з ситуацією, що існувала у 2011 році, що підтверджується наведеною інформацією по країні походження.

За таких обставин, суд вважає, що формальне ставлення з боку відповідача до перевірки усіх обставин, викладених позивачем, призвело до прийняття протиправного рішення щодо відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладаються на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого рішення відносно позивача, а тому позов ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України №127-17 від 12.04.2017 року про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - підлягає задоволенню.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача прийняти рішення про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, суд зазначає наступне.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2015 року по справі № 815/2785/15, яка набрала законної сили 08.12.2015 року, суд вже зобов'язував ДМС України повторно розглянути заяву про визнання ОСОБА_1 особою, яка потребує додаткового захисту. При цьому, відповідач при новому розгляді заяви позивача усіх встановлених судом обставин та актуальну інформацію по країні походження, яка на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення свідчить лише про погіршення ситуації з безпеки у Сирії, не врахував та повторно прийняв необгрунтоване рішення про відмову позивачу в наданні захисту в Україні.

За таких обставин, беручи до уваги відсутність, на думку суду, у позивача підстав для визнання його біженцем та наявність умов для надання позивачу додаткового захисту, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача прийняти рішення про надання позивачу додаткового захисту.

За таких обставин, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7-9, 11, 71, 86, ч.6 ст.128, 159-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 12.04.2017 року №127-17 про відмову ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про надання ОСОБА_1 додаткового захисту.

В решті позову - відмовити.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана протягом 10 днів з дня отримання копії постанови до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду набирає законної сили у разі неподання апеляційної скарги у 10-денний строк з дня отримання копії постанови. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя В.В. Андрухів

Суддя К.С. Єфіменко

Суддя І.В. Завальнюк