Вирок № 69089385, 13.09.2017, Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 1-кп/593/6/2017

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2017 р.

у складі:

головуючої судді Німко Н.П.

при секретарях

судового засідання Олексів О.Б., Макійчук Г.Р., Лещук Л.Б.

з участю:

прокурорів: Гавіловського Ю.В., Сипеня В.М., Пащенка В.В.

потерпілого: ОСОБА_4,

представника потерпілого: ОСОБА_5

обвинувачених: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8

захисників (адвокатів): Федчишина Г.С., Дубчака С.П., Притули В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в АДРЕСА_8 кримінальне провадження внесене 16 лютого 2013 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №120132100200 00017 про обвинувачення:

-ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Бережани Тернопільської області, українця, громадянина України, непрацюючого, не одруженого, з середньою освітою, депутатом не обирався, зареєстрованого та проживаючого АДРЕСА_5, раніше не судимого, - у вчиненні кримінального правопорушення, яке кваліфіковане прокурором за ч.3 ст. 355 КК України, а потерпілим підтримане за кваліфікацією обвинувачення за ч.3 ст. 189 КК України;

-ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця м. Бережани Тернопільської області, українця, громадянина України, непрацюючого, не одруженого, депутатом не обирався, зареєстрований та проживає АДРЕСА_6, в силу ст. 89 КК України вважається не судимим, - у вчиненні кримінального правопорушення, яке кваліфіковане прокурором за ч.3 ст. 355 КК України, а потерпілим підтримане за кваліфікацією обвинувачення за ч.3 ст. 189 КК України;

-ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, уродженця м. Прага, Чехія, українця, громадянина України, непрацюючого, одруженого, має на утриманні двоє неповнолітніх дітей, депутатом не обирався, зареєстрованого по АДРЕСА_9, проживає АДРЕСА_7, в силу ст. 89 КК України вважається не судимим, - у вчиненні кримінального правопорушення, яке кваліфіковане прокурором за ч.3 ст. 355 КК України, а потерпілим підтримане за кваліфікацією обвинувачення за ч.3 ст. 189 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувачення, яке підтримане у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_12 та сформульоване в обвинувальному акті ( т.3 а.с. 1-11), ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчинені кримінального правопорушення за ч.3 ст.189 КК України, яке було вчинене ними за таких обставин.

ОСОБА_6, обвинувачується у тому, що приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, які усвідомлюючи, що ОСОБА_4 не має перед ними фінансових зобов'язань, виник злочинний намір, направлений на вимагання в нього грошових коштів в сумі 2000 доларів США.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15986 гривень, не зазначивши за що. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де запитав його, чи є гроші. Почувши відповідь ОСОБА_4, що він ніяких грошей нікому не винен, ОСОБА_7 сказав йому: «Готуйся до вечора» і, більше нічого не повідомивши, пішов.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «Скло- ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч- стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та, придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у потерпілого ОСОБА_4, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою провернути грошові кошти в сумі 2 тисячі доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів ОСОБА_4, 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що «шутки закінчилися» і що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, як частину свого неіснуючого боргу, який у нього вимагали ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_6 органом досудового розслідування до зміни прокурором обвинувачення попередньо були кваліфіковані за ч.3 ст. 189 КК України, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи і така попередня кваліфікація дій обвинуваченого підтримана у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4

ОСОБА_7 обвинувачується у тому, що приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_7 за попередньою змовою із ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які усвідомлюючи, що ОСОБА_4 не має перед ними фінансових зобов'язань, виник злочинний намір, направлений на вимагання в нього грошових коштів в сумі 2000 доларів США.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15 986 гривень, не зазначивши за що. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де запитав його, чи є гроші. Почувши відповідь ОСОБА_4, що він ніяких грошей нікому не винен, ОСОБА_7 сказав йому: «Готуйся до вечора» і, більше нічого не повідомивши, пішов.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «Скло- ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч- стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та, придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у потерпілого ОСОБА_4, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 2 тисячі доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у ОСОБА_4, 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що «шутки закінчилися» і що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, як частину свого неіснуючого боргу, який у нього вимагали ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування до зміни прокурором обвинувачення попередньо були кваліфіковані за ч.3 ст. 189 КК України, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи і така попередня кваліфікація дій обвинуваченого підтримана у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4

ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_8 за попередньою змовою із ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які усвідомлюючи, що ОСОБА_4 не має перед ними фінансових зобов'язань, виник злочинний намір, направлений на вимагання в нього грошових коштів в сумі 2000 доларів США.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 зайшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1, і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15 986 гривень, не зазначивши за що. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де запитав його, чи є гроші. Почувши відповідь ОСОБА_4, що він ніяких грошей нікому не винен, ОСОБА_7 сказав йому: «Готуйся до вечора» і, більше нічого не повідомивши, пішов.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_8 разом із ОСОБА_6 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «Скло- ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч- стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та, придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у потерпілого ОСОБА_4, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 2 тисячі доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на вимагання грошових коштів у ОСОБА_4, 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що «шутки закінчилися» і що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, як частину свого неіснуючого боргу, який у нього вимагали ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_8 органом досудового розслідування до зміни прокурором обвинувачення попередньо були кваліфіковані за ч.3 ст. 189 КК України, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи і така попередня кваліфікація дій обвинуваченого підтримана у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4 .

Згідно сформульованого прокурором обвинувачення в обвинувальному акті зі зміненим обвинуваченням у згаданому кримінальному провадженні, яке погоджене 12 серпня 2014 року заступником прокурора Тернопільської області Антюком І.П., ( т.5 а.с.76-84), яке, як зазначено вище, не підтримане у судовому засіданні потерпілим ОСОБА_4, - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчинені кримінального правопорушення за ч.3 ст. 355 КК України.

Так, ОСОБА_6, обвинувачується в примушуванні до виконання цивільно-правового зобо»язання, вчинене за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи, тобто у вчиненні кримінального порушення, передбаченого ч.З ст.355 КК України за таких обставин.

У березні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_4, в усній формі, домовилися про ремонт квартири останнього, яка знаходиться в АДРЕСА_1, тобто між вказаними особами виникли цивільно-правові відносини, так як у відповідності до вимог ст.11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

На виконання вказаної домовленості, ОСОБА_6, ОСОБА_8 в складі інших працівників, протягом березня 2011 року проводили ремонтні роботи в квартирі ОСОБА_4.

По закінченні ремонтних робіт, ОСОБА_4 з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за виконані роботи не розрахувався, оплату не провів.

Приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, виник злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 на суму 2000 дол.США, з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15986 гривень, за проведений ремонт квартири. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, тобто проведення оплати за ремонт квартири ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», за адресою: АДРЕСА_4, з вимогою повернення коштів.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт в квартирі АДРЕСА_1, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч-стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої та нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 2 доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, який у нього вимагали ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_6, згідно зміненого прокурором обвинувачення кваліфіковано за ч. З ст.355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, вчинене за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

ОСОБА_7 згідно зміненого прокурором обвинувачення, обвинувачується в примушуванні до виконання цивільно-правового зобов»язання, вчинене за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.355 КК України, за наступних обставин.

У березні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_4, в усній формі, домовилися про ремонт квартири останнього, яка знаходиться в АДРЕСА_1, тобто між вказаними особами виникли цивільно-правові відносини, так як у відповідності до вимог ст.11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

На виконання вказаної домовленості, ОСОБА_6, ОСОБА_8 в складі інших працівників, протягом березня 2011 року проводили ремонтні роботи в квартирі ОСОБА_4

По закінченні ремонтних робіт, ОСОБА_4 з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за виконані роботи не розрахувався, оплату не провів.

Приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, виник злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 на суму 2000 дол.США, з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15986 гривень, за проведений ремонт квартири. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, тобто проведення оплати за ремонт квартири ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», за адресою: АДРЕСА_4, з вимогою повернення коштів.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт в квартирі АДРЕСА_1, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч-стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої та нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 2 доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, який у нього вимагали ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_7, згідно зміненого прокурором обвинувачення кваліфіковано за ч. З ст.355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, вчинене за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

ОСОБА_8, згідно зміненого прокурором обвинувачення обвинувачується в примушуванні до виконання цивільно-правового зобов»язання, вчиненого за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.355 КК України за таких обставин.

У березні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_8 з однієї сторони та ОСОБА_4, в усній формі, домовилися про ремонт квартири останнього, яка знаходиться в АДРЕСА_1, тобто між вказаними особами виникли цивільно-правові відносини, так як у відповідності до вимог ст.11 ЦК України цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки.

На виконання вказаної домовленості, ОСОБА_6, ОСОБА_8 в складі інших працівників, протягом березня 2011 року проводили ремонтні роботи в квартирі ОСОБА_4

По закінченні ремонтних робіт, ОСОБА_4 з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 за виконані роботи не розрахувався, оплату не провів.

Приблизно в першій декаді лютого 2013 року за невстановлених слідством обставин, в ОСОБА_6 за попередньою змовою із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, виник злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1 на суму 2000 дол.США, з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

Реалізуючи свій злочинний намір, 07 лютого 2013 року близько 18 год. ОСОБА_7 прийшов до потерпілого ОСОБА_4, за місцем його проживання, що за адресою: АДРЕСА_1 і пред'явив йому вимогу про повернення строком до 09 лютого 2013 року грошових коштів в сумі 2 тисячі доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 15986 гривень, за проведений ремонт квартири. Продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, тобто проведення оплати за ремонт квартири ОСОБА_4, 09 лютого 2013 року близько 11 год. ОСОБА_7 знову прийшов до потерпілого за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», за адресою: АДРЕСА_4, з вимогою повернення коштів.

Так, 14 лютого 2013 року близько 11 год., ОСОБА_6 разом із ОСОБА_8 та ОСОБА_7, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт в квартирі АДРЕСА_1, прийшли до потерпілого ОСОБА_4 за місцем його роботи в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що за адресою: АДРЕСА_4, де ОСОБА_8 запитав в останнього, чи є гроші. Почувши відповідь потерпілого ОСОБА_4, що ніяких грошей він нікому не винен, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 накинулися на нього, а саме ОСОБА_6 зловив його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву руку і не відпускали, таким чином, спричиняючи йому фізичний біль. В цей час ОСОБА_8, взявши з собою скотч-стрічку, почав з силою намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та придушуючи за шию, не давав можливість вільно дихати. Після цього, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу, де продовжували тримати за руки та викручували їх так, щоб він не міг піднятися із підлоги, а ОСОБА_8 наніс йому шість ударів ногами в різні ділянки тіла, а саме в тулуб, в спину, в ноги та руки. Після цього, ОСОБА_8 взяв рулон із упакувальною плівкою та почав намотувати її кругом шиї та по обличчі потерпілого ОСОБА_4, спричиняючи при цьому йому сильну фізичну біль та удушення. Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, ОСОБА_8 вказаним рулоном із упакувальною плівкою наніс два удари в область обличчя потерпілого ОСОБА_4, спричинивши йому своїми діями сильний фізичний біль. Приблизно через 15 хвилин ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вибігли із приміщення вказаного магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому ОСОБА_8 повідомив, що вони ще по нього повернуться.

Внаслідок вказаних протиправних дій ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7, в потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку судово-медичної експертизи № 207 від 19 березня 2013 року, виявлено садно в правій привушній ділянці, сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки, слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи, слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середньої третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої та нижньої третин правої гомілки, що є легкими тілесними ушкодженнями, а також закритий перелом 4-ої п'ясткової кістки лівої кисті, що в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров'я та є тілесними ушкодженнями середнього ступеня тяжкості.

Крім цього, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання щодо оплати виконання ремонтних робіт за проведений ремонт, в період з 14 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року ОСОБА_8 та ОСОБА_6 неодноразово телефонували до ОСОБА_4 з вимогою повернути грошові кошти в сумі 2 доларів США, при цьому 13 березня 2013 року в телефонній розмові ОСОБА_6 почав погрожувати йому спричиненням фізичного насильства у випадку не повернення грошових коштів, а саме повідомив, що він розіб'є йому голову.

Надалі, продовжуючи свій злочинний намір, направлений на примушування ОСОБА_4 виконати цивільно-правове зобов»язання 14 березня 2013 року близько 11 год., коли потерпілий ОСОБА_4 перебував неподалік свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4 Тернопільської області, до нього підійшли ОСОБА_7 та ОСОБА_8, який повідомив, що потрібно повертати їм гроші. Цього ж дня, у вечірню пору, до потерпілого ОСОБА_4 приходив ОСОБА_6, який запитував про повернення грошей.

Так, 19 березня 2013 року близько 11 год. під час проведення контролю за вчиненням злочину ОСОБА_4, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч, перебуваючи в салоні свого автомобіля НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_1, передав ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 1 тисячу доларів США, що згідно офіційного курсу Національного банку України становить 7993 гривні, який у нього вимагали ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7

Після цього, ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 були затримані працівниками міліції.

Такі дії ОСОБА_8, згідно зміненого прокурором обвинувачення кваліфіковано за ч. З ст.355 КК України, як примушування до виконання цивільно-правового зобов»язання, вчинене за попередньою групою осіб, та з погрозою вбивства, та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч.3 ст. 355 КК України (згідно зміненого обвинувачення прокурора) та за ч.3 ст. 189 КК України ( за обвинуваченням підтриманим потерпілим) не визнав в цілому. По суті справи лише пояснив, що дійсно проводив ремонт у квартирі потерпілого ОСОБА_4 і у них була домовленість про оплату таких робіт потерпілим; тілесних ушкоджень потерпілому за обставин зазначених в обох обвинуваченнях потерпілому не заподіював, а в решті, посилаючись на ст. 63 Конституції України відмовився давати суду показання.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч.3 ст. 355 КК України (згідно зміненого обвинувачення прокурора) та за ч.3 ст. 189 КК України ( за обвинуваченням підтриманим потерпілим) не визнав в цілому, лише пояснив, що робив ремонт в квартирі ОСОБА_4; в решті, посилаючись на ст. 63 Конституції України відмовився давати суду показання.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, кваліфікованого за ч.3 ст. 355 КК України (згідно зміненого обвинувачення прокурора) та за ч.3 ст. 189 КК України ( за обвинуваченням підтриманим потерпілим) не визнав в цілому. По суті справи лише пояснив, що дійсно проводив ремонт у квартирі потерпілого ОСОБА_4 і у них була домовленість про оплату такого роботи потерпілим; тілесних ушкоджень потерпілому за обставин зазначених в обох обвинуваченнях потерпілому не заподіював, а в решті, посилаючись на ст. 63 Конституції України відмовився давати суду показання.

Потерпілий ОСОБА_4 у судовому засіданні повідомив суду, що обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 він знає, родичем жоден із них йому не доводиться, стосунки із ними до вчинення кримінального правопорушення були нормальними. Також заявив та наголосив у судовому засіданні, що він категорично підтримує щодо всіх обвинувачених їх первинне обвинувачення за ч.3 ст. 189 КК України, просить для всіх обвинувачених суворе покарання у виді позбавлення волі, але щодо визначення його строку покладається на думку суду. В решті, відмовився давати суду покази, посилаючись на свої права, як потерпілого, згідно ст. 56 КПК України.

Заслухавши обвинувачених та потерпілого, допитавши свідків, як сторони обвинувачення, так і потерпілого, дослідивши у кримінальному провадженні всі без винятку докази, якими прокурор обґрунтовує доведення вини обвинувачених у скоєному кримінальному правопорушенні за ч.3 ст. 355 КК України, а сторона потерпілого - за ч.3 ст. 189 КК України, а також враховуючи докази сторони захисту, заявлені у спростування доводів, як прокурора так і потерпілого за відповідно зміненим та первинним обвинуваченням, суд приходить до переконливого висновку про недоведеність органами досудового розслідування та прокурором у даному кримінальному провадженні в діях обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 складу кримінального правопорушення, передбаченого, як ч.3 ст. 355 КК України ( за кваліфікацією прокурора), так і ч.3 ст. 189 КК України ( обвинуваченням, яке підтримане потерплим).

До такого висновку суд прийшов виходячи з наступного .

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Відповідно до ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України покладається на прокурора. У випадку ж відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення, такий обов»язок покладається на потерпілого згідно п.4 ч.3 ст. 56 КПК України.

Оскільки прокурор, як державний обвинувач у даному кримінальному провадженні змінивши обвинувачення з ч.3 ст 189 КК України на ч.3 ст. 355 КК України, фактично відмовився підтримувати первісне обвинувачення, до потерпілого перейшло право підтримувати таке первісне обвинувачення і він ним скористався. Однак, як зазначено вище, у такому разі, одночасно із набуттям такого права, у потерпілого виник і обов'язок по доказуванню вищевказаних обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України.

Тобто обов'язок доказування безпосередньо у судовому засіданні обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у даному випадку за ч.3 ст. 355 КК України - покладено на прокурора, а за ч.3 ст. 189 КК України - на потерпілого ОСОБА_4

Прокурор, як державний обвинувач і потерпілий ОСОБА_4, як обвинувач, вважають, що винуватість обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно по зміненому обвинуваченні прокурора за ч.3 ст. 355 КК України та за підтриманим потерпілим обвинуваченням за ч.3 ст. 189 КК України, підтверджена в судовому засіданні показами допитаних у судовому засіданні наступних свідків.

Допитана у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_13 суду пояснила, що доводиться потерпілому дружиною, стосунки із ним нормальні, обвинувачених знає, не родичі між собою, до того випадку, який є предметом розгляду суду, стосунки з ними були приятельські. Так, ОСОБА_7 був у них неофіційним найманим працівником, ОСОБА_6 був оформлений доглядати їх дитину, оскільки вона повинна була виходити на роботу. Знає, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 протягом 2011 року виконували ремонтні роботи у їх квартирі АДРЕСА_1. Розмов про оплату таких послуг вона не чула, знає, що робочих годували. Про умови ремонту домовлявся чоловік, а саме про те, які роботи слід виконувати та про їх оплату. Хлопці працювали близько 1 місяця, у двох кімнатах знімали покриття, шпаклювали стіни, клеїли багети, міняли двері; підвісні стелі й підлогу робив сам чоловік.

Щодо подій, які мали місце 14 лютого 2013 року пояснила, що вони їй відомі фактично зі слів чоловіка та свекрухи, оскільки їх очевидцем не була. Пригадує, що в цей день близько 13 год не могла додзвонитися до чоловіка. В якийсь момент зателефонувала мати чоловіка, яка повідомила, що на ОСОБА_4 було здійснено напад в приміщенні магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», по АДРЕСА_4, розповідав, що йому заламували руки; нападниками були ОСОБА_6 й ОСОБА_9. Свого чоловіка побачила вечером цього ж дня, у нього на шиї були відбитки пальців, він скаржився на біль голови й у грудях, на біль у пальці лівої руки, через деякий час проявився синяк на нозі, спина була в ссадинах й червона. При цьому чоловік розповів, що до нього в магазин прийшли ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, попросили вийти з магазину ОСОБА_14, й коли той вийшов, заламали чоловіку руки, надягали на голову пакет. Також чоловік розповів, що тоді, коли кілька днів перед тим до них приходив ОСОБА_7 й викликав його надвір, між ними відбулася розмова, під час якої той казав дати гроші, але не для нього. Пригадує, що пізніше до них були телефонні дзвінки, знає зі слів чоловіка, що це був ОСОБА_6, який погрожував і вимагав гроші, але за що їй чоловік не казав. Особисто погроз не чула, але чула розмови на підвищених тонах. Чи мав її чоловік якийсь грошовий борг їй не відомо. Очевидцем вимагання вона не була. В подальшому, 15 або 16 лютого 2013 року, близько 08-08 год. 30 хв. вони з чоловіком приїхали в м.Тернопіль в УБОЗ, щоб подати заяву про злочин, таке рішення прийняв чоловік, який також взяв з собою скотч та упаковочну стрічку. Спочатку (зранку) чоловік подав заяву в УБОЗ, що на «Дружбі» в м.Тернопіль і вона була при цьому присутня, а потім вони поїхали за медичною допомогою в центр надання медичної допомоги в центрі м. Тернополя, де йому наклали гіпс на ліву руку, чи робили йому тоді рентген, їй не відомо. Чи поверталися знову в УБОЗ вже не пригадує. Повернулися додому вечером, близько 22-23 год. По дорозі додому чоловік зняв гіпсову лангету, пояснивши, щоб не виникало підозр, що він звертався у відповідні органи та медичні заклади і щоб мама не знала. У подальшому гіпсову пов»язку чоловік так і не одягав. Підтвердила, що була присутня і бачила, як чоловік зранку в УБОЗІ писав заяву про напад. Чи подавав її чоловік в УБОЗ разом із заявою про напад якісь медичні документи та рентген знімки, вона не знає. Також не пригадує жодних відомостей щодо рентген знімків чоловіка. Підтвердила, що у чоловіка був перелом пальця в листопаді 2012 року. В подальшому, після 14 лютого і до 19 березня 2013 року, зі слів чоловіка знає, що до нього телефонували з вимогами віддати гроші і ці розмови, як вона чула, були емоційні. В цей період чоловік як завше ходив на роботу.

Допитана у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_15 суду пояснила, що потерпілому доводиться рідною матір»ю, стосунки із ним нормальні, обвинувачених знає, не родичі між собою, стосунки із ними відсутні. Знає, що обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_6 є колишніми друзями її сина і в здається в період 2012 року допомагали йому робити ремонт квартири (знає, що ставили стелю), а обвинувачений ОСОБА_7 ремонту не робив, проте допомагав сину по роботі в магазині. З приводу оплати за допомогу хлопців по ремонту їй нічого не відомо. Пригадує, що 14 лютого 2013 року, десь перед 13 год., перебувала на роботі, працює вона в магазині ритуальних послуг, який знаходиться в тому ж приміщенні, що й магазин її сина по АДРЕСА_4 в м.Бережани. В зазначений час, через вікно побачила, як біля будівлі пробіг ОСОБА_7 Присутній при цьому син сказав, що знає про те, що був ОСОБА_16 і пішов у приміщення свого магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», при цьому вона просила прийти до неї випити кави. Однак, через 30-45 хв., не дочекавшись сина, який також не відповідав на дзвінки, пішла в його приміщення і побачила, що він лежав на кріслі і казав, що йому погано, був напівпритомний, в цей час біля нього нікого не було. Вона побігла за таблеткою, по дорозі побачила біля входу в магазин ОСОБА_14 та автомобіль ОСОБА_17, крикнула до них про допомогу, що ОСОБА_4 погано, треба швидку й вони пішли до сина. Потім ОСОБА_4 поклали на стіл, його трусило, дали валідол. Коли десь за 30 хв. приїхала «швидка», медики встановили, що в ОСОБА_4 низький тиск, він був блідий, і скаржився, що хворів грипом, казав, що випив таблетку від грипу. Інших скарг не було. Після від»їзду медиків син прийшов до неї, випив чаю. Потім приніс з свого магазину рулон скотчу ( 50 см діаметром 10 мм), частина якого була зіжмакана чи відірвана, були на ньому сліди крові, сказав, що були «гості» - ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які копали його ногами, били, скрутили скотчем і вимагали 2000 доларів США за ремонт, який робили у нього в квартирі. Також показав, що мав порізані пальці і на обличчі у нього були подряпини; з правого боку шиї і на щоці були відбиті сліди пальців. Наступного дня син поїхав в м.Тернопіль знімати побої та писати заяву в міліцію. Зі слів сина після цих подій ОСОБА_6 та ОСОБА_8 йому погрожували, вимагали гроші. Особисто таких погроз вона не чула. В подальшому, 16 лютого 2013 року син був на роботі і їй ні на що не скаржився, хоча при цьому мав гіпс на двох пальцях (на якій руці не пригадує), казав, що має перелом чи тріщину, ходив з гіпсом 2-3 тижні і в цей час роботи по порізці не проводив. По характеру своєї роботи син ріже скло та ІНФОРМАЦІЯ_19 і продає їх.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_17 суду повідомив, що потерпілого ОСОБА_4 знає з вигляду, не родичі, відносин не підтримують, з обвинуваченими не знайомий, відносини відсутні. Також пояснив, що пригадує, як в період лютого 2013 року він звертався до ОСОБА_4 з приводу порізки скла і той сказав приїхати до нього наступного дня. Приїхавши близько 11 год. того дня до ОСОБА_4 припаркував своє авто біля «Сільгосптехніки». В цей час біля магазину нікого не було. Зайшовши в приміщення, побачив потерпілого, який сидів на кріслі і сказав, що не може допомогти із замовленням, бо його трясе і йому погано. В магазині нікого окрім потерпілого не було. Візуально було видно, що ОСОБА_4 почувався погано, оскільки його обличчя було нездорове й змінене. Будь-яких тілесних ушкоджень, слідів крові у потерпілого він не помітив і про свій стан здоров»я потерпілий більше нічого не казав, як і не висловлював скарг на якесь насильство щодо нього. Обстановка у приміщенні була звичайна, робоча, слідів боротьби, поламаних чи перекинутих меблів він не бачив, як і явних змін в обстановці, яку бачив напередодні, в приміщенні була пакувальна плівка й скло, запаковане в плівку. Тут в приміщення підійшов колега потерпілого ОСОБА_14, який закликав мати потерпілого і викликав на його (свідка) прохання « швидку». Після чого вони з ОСОБА_14 провели потерпілого й поклали його на стіл. Десь через 10 хв. прийшла мати потерпілого і стала напувати його кавою. Після чого він (свідок) вийшов, щоб відігнати свій автомобіль для проїзду «швидкої», потім носив своє замовлення - порізане скло. В подальшому про подію, яка є предметом судового розгляду дізнався з преси (газета «Бережанське віче»).

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_18 суду повідомив, що обвинувачений ОСОБА_6 доводиться йому рідним сином, стосунки із ним нормальні; обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_7 знає, як товаришів свого сина, вони не є його родичами, стосунки із ними також нормальні. Потерпілого ОСОБА_4 знає, як знайомого сина, не родич, до тих подій, які розглядаються судом стосунки між ними були нормальні, але зараз - неприязні. Також пояснив, що в період 2011 року ОСОБА_4 попросив його ( свідка) сина зробити ремонт у належній йому квартирі, на що той погодився. Ремонтні роботи тривали близько двох місяців, син працював щодня, з ранку до вечора, для цього придбав шпателя, пензлики та інші інструменти, на які витратив своїх коштів близько 2 000,00 гривень. Окрім сина там ще працювали й інші хлопці. Знає, що загалом за роботу треба було заплатити близько 2 000,00 доларів США й категорично заперечив, що син погодився робити ремонт безоплатно. Після закінчення ремонту, він ( свідок) розпитував сина чи ОСОБА_4 розрахувався за виконану роботу, на що син розповів, що на даний час у того скрутне матеріальне становище, бо його жінка мала народжувати і він не може розрахуватися. Також йому відомо, що ОСОБА_4 й далі, багато разів обіцяв розрахуватися за ремонт, але так цього і не зробив. Про вчинення стосовно потерпілого якихось насильницьких дій свідок суду нічого не повідомив, пояснивши, що про це йому нічого не відомо.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_19 суду повідомив, що обвинувачених по справі знає, родичами вони йому не доводяться, з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 має дружні стосунки, а ОСОБА_7 є його сусідом й стосунки з ним нормальні. Потерпілого ОСОБА_4 знає, не родич, до тих подій, які розглядаються судом стосунки між ними були дружні, але зараз - неприязні. Також пояснив, що навесні 2011 року до нього звернувся ОСОБА_4 з приводу виготовлення дверей й він робив під них заміри. На той час між ними були дружні стосунки. Знає, що ОСОБА_6 і ОСОБА_8 робили у потерпілого ремонт у двох кімнатах та коридорі, - шпаклювали, робили підлогу, стелі, стелили плитку. Разом з обвинуваченими, потерпілим та іншими хлопцями святкував закінчення того ремонту («квітку»). Щоб ОСОБА_4 проводив самостійно ремонт, або з хлопцями, він (свідок) не бачив. Також знає із розмов між хлопцями, що потерпілий після закінчення ремонту затягував з розрахунком за зроблене, - на той час мав заплатити близько 20 000,00 гривень, але обіцяв хлопцям, що віддасть гроші. Потерпілий по даний час не розрахувався з ним (свідком) за встановлення міжкімнатних та вхідних дверей. У подальшому, 03 квітня 2013 року потерпілий телефонував до нього й погрожував, казав, що у нього ( свідка) є дитина, а той повинен сказати, що він (потерпілий) домовився з ОСОБА_6 та ОСОБА_8 про безкоштовні ремонти у квартирі, тобто «задурно»; кому це потрібно було говорити він ( свідок) вже не слухав і припинив розмову, бо сприйняв її як погрозу. Наступного дня 05 квітня 2013 року до нього на роботу приїхали працівники УБОЗу й забирали робочих, робили якісь очні ставки, тоді він і зрозумів, що мав сказати бажане для ОСОБА_4 саме цим особам. Це були працівники УБОЗу на прізвище Різник Дмитро та ОСОБА_21 на автомобілі АУДІ синього кольору з київським номерами. Ці особи забрали його з роботи, казали, що рік тому він нібито не дав ОСОБА_4 якісь планочки, возили його в автомобілі цілий день по місті Бережани та по Тернополю. Під час поїздки до працівника УБОЗу Різника телефонував ОСОБА_4 і питав « що там?», на що той відповідав «катаємо». Однак жодних показів він цим особам не давав. У м.Тернополі у нього ( свідка) стали вимагати 8 000,00 гривень за те, щоб його відпустили. Тоді його ( свідка) дружина зателефонувала на 102 і повідомила, що його ( свідка) викрали й вимагають гроші і лише після цього, близько 23 год 30 хв. його відпустили. Наступного дня до дружини телефонував заступник начальника УБОЗу ( ОСОБА_22) й вибачався, пояснюючи, що таке в них життя.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_23 суду повідомив, що обвинувачених по справі знає, родичами вони йому не доводяться, зі всіма має нормальні стосунки; потерпілого ОСОБА_4 знає дуже добре, працювали разом на таксі, не родичі, на даний час відносини відсутні. Також пояснив, що в лютому-березні 2011 року почався ремонт у ОСОБА_4 в квартирі по АДРЕСА_4, який також робив ОСОБА_24, який доводиться йому (свідку) прийомним сином. Ремонт тривав близько 2 місяців, ОСОБА_4 зранку приїжджав за сином, забирав його і віз до себе на роботу. Як йому ( свідку) відомо, грошей за таку роботу син додому не приносив і після закінчення ремонту казав, що йому особисто, як підсобнику, за той ремонт ОСОБА_4 ще має заплатити близько 200 доларів США. Зі слів сина знає, що загалом вартість тодішнього ремонту у потерпілого склала близько 2000-2500 доларів США. На даний час син перебуває в Італії, однак його місцезнаходження йому ( свідку) не відоме.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_25 суду повідомив, що обвинувачених по справі знає, родичами вони йому не доводяться, зі всіма має нормальні відносини; потерпілого ОСОБА_4 знає, не родичі, відносини відсутні. Також пояснив, що йому відомо про те, обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 робили ремонт у потерпілого і він їм за це не заплатив гроші, суми боргу не знає. Він неодноразово був присутній при розмові обвинувачених та потерпілого, де ті в нормальній формі прохання питали про сплату грошей за роботи і просили віддати гроші за ремонт, а той (ОСОБА_4) казав « віддам, віддам». Обвинувачений ОСОБА_8 майже щоденно приїжджав до нього (свідка) своїм автомобілем на територію «Сільгосптехніки» за запчастинами. Був випадок коли ОСОБА_8 купляв у нього ( свідка) якісь металовироби й йому бракувало 400 гривень, тоді він сказав, що ОСОБА_4 повинен віддати йому гроші за ремонт і тоді з тих грошей він сплатить і свій борг. Під час розмов з приводу боргу ОСОБА_4 перед обвинуваченими, були присутні й обвинувачені й потерпілий, атмосфера була дружня, був спільний відпочинок « на шашликах» і розмова велася спокійно, навіть з підсмішкою, жодних погроз при цьому не було. Потерпілого бачив частіше ніж обвинувачених, оскільки має з ним магазин в одній будівлі на одному майданчику і за весь цей час той жодного разу не скаржився, що хтось заподіяв йому тілесні ушкодження чи на стан здоров»я. Також він (свідок) не бачив на обличчі потерпілого якихось ушкоджень. Лише один раз пригадав, що потерпілий сказав, що йому на руку впали хрести і внаслідок цього була травма руки чи тріщина, точно не знає.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_14 суду повідомив, що обвинувачених по справі знає, родичами вони йому не доводяться, зі всіма має дружні відносини; потерпілого ОСОБА_4 знає, не родичі, відносини відсутні. Також пояснив, що в той час, коли відбувалися події, які розглядаються судом, він працював разом із ОСОБА_4 в магазині «ІНФОРМАЦІЯ_19», допомагав різати скло та інше. Цей магазин був його робочим місцем. Пригадує, що в першій половині дня 14 лютого 2013 року ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 приїжджали в магазин і хотіли поговорити з ОСОБА_4 При цьому він ( свідок) вийшов і присутнім при розмові не був, оскільки вийшов з магазину. Чи просив його хтось, а саме ОСОБА_8 вийти, не пригадує. Далі він можливо розмовляв з ОСОБА_25 (має в цьому ж приміщенні магазин), або взагалі від»їхав по своїх справах і таким чином був відсутній близько однієї години. Уточнив, що перед цим обвинувачені часто приїжджали до магазину ОСОБА_4 Повернувшись побачив, що ОСОБА_4 був знервованим і з його слів, хлопці казали віддати гроші за ремонт квартири; також казав, що його побили, але не казав за що і хто саме бив . При цьому в ОСОБА_4 тілесних ушкоджень він не бачив, на стан здоров»я той не скаржився, слідів крові на потерпілому та у приміщенні не бачив, обстановка в приміщенні магазину не була зміненою, якби там щось розкидалося, то була б купа битого скла. Деякий час розмовляв з потерпілим, потім знову вийшов з приміщення та від»їхав по своїх справах, був відсутній 1-2 години. Повернувшись побачив біля ОСОБА_4 його маму, яка казала, що йому погано, він втратив свідомість і треба викликати швидку допомогу, був ще чоловік на прізвище ОСОБА_17, який мав забрали своє скло. Потім ОСОБА_4 поклали на стіл в магазині, приїхала швидка, був лікар з медсестрою, при огляді він (свідок) присутнім не був. Після від'їзду швидкої, ОСОБА_4 пішов до мами у магазин ритуальних послуг (в цій же будівлі). Також пригадує, що перед цим кілька разів був у квартирі потерпілого де робився ремонт і бачив там ОСОБА_6 і ОСОБА_8, але в деталі цього не вникав. В силу своєї роботи (порізка скла), і у нього (свідка), й у ОСОБА_4 часто були порізані руки й пальці. Після цих подій ОСОБА_4 розповідав, що обвинувачені тоді його били, але синяків, слідів крові чи порваного одягу на ньому він ( свідок) не бачив. Після цих подій, наступного дня, ОСОБА_4 продовжував працювати в магазині, допомагав йому в порізці скла, гіпсу у нього на руці він ( свідок) при цьому не бачив; скарг на болі в руці чи на здоров»я він від нього не чув. Лише через кілька тижнів після 14 лютого 2013 року ОСОБА_4 казав йому, що тоді 14 лютого 2013 року мав поламаний палець, але коли він знаходиться в Бережанах, то знімає гіпс, щоб цього не бачили, а коли кудись їде - одягає. Але пригадує, що ще до подій 14 лютого 2013 року в потерпілого був гіпс на одному пальці лівої руки, бо він мав тоді зламаний палець.

Допитана у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_26 суду повідомила, що обвинувачених та потерпілого знає у зв»язку із розглядом кримінальної справи, з жодним із них в родинних стосунках не перебуває, відносини з ними не підтримує. Також пояснила, що на час подій з приводу яких розглядається справа працювала фельдшером на «швидкій». Пригадує, що 14 лютого 2013 року разом із лікарем ОСОБА_27 їхали з виклику, диспетчер передав, що на АДРЕСА_4 в м.Бережани, на території «Сільгосптехніки» молодому хлопцю погано. Прибувши на місце, їх зустріли двоє хлопців, які й провели всередину, вниз сходами. В цьому приміщенні на столі лежав ОСОБА_4, блідий, малослівний, але при свідомості, Мати потерпілого казала, що він втратив свідомість й що хворів на ГРВІ. ОСОБА_4 слова матері не заперечив. Встановили, що у потерпілого був понижений тиск, запропонували госпіталізацію, але він відмовився. Тоді зробили ін'єкцію в стегно. Скарг потерпілого на якийсь фізичний біль при маніпуляціях, на його побиття чи напад, - не було, інакше зразу ж був би госпіталізований. Також у потерпілого на видимих частинах тіла не було жодних тілесних ушкоджень, як і слідів побиття чи крові на обличчі; також вона не бачила якихось ушкоджень й на тілі потерпілого коли робила йому ін'єкцію в стегно. Після цього потерпілому допомогли піднятися з столу і провели на другий поверх будівлі, в приміщення де працювала його мати, яка мала дати йому гарячого чаю.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_27 суду повідомив, що обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_7 знає, як пацієнтів, родичами їм не доводиться, стосунки між ними відсутні. Обвинуваченого ОСОБА_8 не знає, не родич, стосунки відсутні. Потерпілого ОСОБА_4 знає з виду, не родичі, відносини відсутні. Також пояснив, що на час подій, які є предметом судового розгляду, він працював і працює на даний час лікарем невідкладних станів Бережанської ЦРКЛ. Пригадує, що 14 лютого 2013 року він чергував разом із фельдшером ОСОБА_26 Десь між 10 та 11 годинами, до них надійшов виклик в район «Сільгосптехніки», - стало погано молодому чоловіку. На подвір'ї їх зустріло двоє молодих чоловіків, які провели в підвальне приміщення, де на столі лежав ОСОБА_4 На їх запитання потерпілий відповів, що йому потемніло в очах, ніби-то втратив свідомість, що раніше хворів ГРВІ, при цьому він був у свідомості, відповідав чітко; побоїв чи ушкоджень на обличчі у потерпілого не було, як і скарг на різкий фізичний біль. Якби у нього була б найменша скарга на насильницькі тілесні ушкодження, він зразу ж був би госпіталізований, навіть без його згоди. При вимірюванні тиску виявили, що він понижений, порадили випити гарячого чаю й запропонували госпіталізацію. Однак присутня мати потерпілого відмовила, казала, що перейдуть в тепліше приміщення. Остаточно ОСОБА_4 було поставлено діагноз - стан після запаморочення і він ( як медик), пов'язав його із скаргою потерпілого на хворобливий стан після ГРВІ. Заслухавши оголошені стороною захисту зазначені у судово-медичній експертизі потерпілого тілесні ушкодження та їх локалізацію та враховуючи видимі йому (свідку) під час згаданого виклику ділянки тіла потерпілого, - передня частина шиї, кисті рук, обличчя, вуха, губи, пояснив, що на таких ділянках тілесних ушкоджень у потерпілого він за вказаних обставин не бачив. Також не бачив якихось ушкоджень на сідницях, коли потерпілому робили ін»єкцію в стегно. Вважає, що об'єктивних даних пов'язати тодішній стан потерпілого з механічною асфіксією та фізичним насильством, у нього, як у медика, не було.

Потерпілий ОСОБА_4 у судому засіданні правдивості показів свідків ОСОБА_29 та ОСОБА_27 не заперечив.

Допитаний у судовому засіданні свідок обвинувачення та сторони потерпілого ОСОБА_30 суду повідомив, що обвинувачених знає, в родинних стосунках з ними не перебуває, обвинувачений ОСОБА_7 є його сусідом, із всіма стосунки нормальні. Потерпілого ОСОБА_4 знає, не родич, стосунки нормальні. З потерпілим має більше спілкування, аніж з обвинуваченими. Також пояснив, що близько 3-4 років тому назад (допит свідка у судовому засіданні відбувався 07 вересня 2016 року), зі слів потерпілого знав, що обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8 робили у нього ремонт; також бачив обвинувачених в робочому одязі в квартирі потерпілого, коли вони робили ремонт. Щодо домовленості потерпілого з обвинуваченими про оплату за ремонт, йому нічого не відомо. Пригадує, як потерпілий розповідав, що хлопці телефонують до нього і вимагають за той ремонт гроші, ніби-то 2000,00 доларів США. Однак, на його думку потерпілий це серйозно не сприймав, оскільки обвинувачені були його (потерпілого) друзями. Також зі слів потерпілого знає, що в «склярні», що по АДРЕСА_4 в нього відбувся конфлікт з обвинуваченими. Знає, що приїжджала «швидка» і після цього, близько 14 год. ОСОБА_4 зателефонував до нього й розповів про конфлікт з обвинуваченими, попросив вийти щоб поговорити про те, що сталося, на що він (свідок) погодився. Це було десь через 1-1,5 год. після описаного потерпілим інциденту. Вечером, близько 16 години вони зустрілися, розмовляли про те, що сталося і потерпілий розповів, що хлопці його трошки душили скотчем за шию й він тимчасово втрачав свідомість, тому й викликав швидку. При цьому він зауважив на шиї в ОСОБА_4 точкову капілярну гематому, схожу на «засос», розміром близько 2х1,5 см.; ссадин на шиї, гематом на очах, лобі, обличчі та губах у потерпілого він не бачив; здається одне вухо мало припухлість, але яке саме - не пригадує. При цьому зауважив, що ОСОБА_4 перебував в сильному емоційному стресі, був пригнічений, стан його був шоковий. Оскільки він (свідок) працює лаборантом рентгенологом, то на прохання ОСОБА_4 зробив йому в той день рентген знімок лівої кисті руки, розміром 12х12 см., в двох проекціях на одному відрізку плівки. Наголосивши, що не є лікарем, повідомив, що тоді кісткової патології в потерпілого він не побачив, була припухлість (гіперемія) головної п»ясткової кістки другого або третього пальця, але якої руки не пригадує; тріщин, зміщень чи надривів він на руках потерпілого не бачив. Оглянувши рентген-знімок, слідів перелому не виявив і сказав потерпілому, що там «нічого немає». Підстав для накладення гіпсового лангету потерпілому він не вбачав. Не пригадує, чи залишив знімок у себе, чи віддав його потерпілому. Також йому відомо, що десь за два місяці до того конфлікту, в потерпілого був косий перелом середньої кістки п'ясткової кістки того самого пальця зі зміщенням, але набагато нижче того місця, на яке він скаржився, рентген тоді робив інший спеціаліст; при цьому переломі потерпілий носив гіпс. Також повідомив суду, що про згаданий випадок із ОСОБА_4 в правоохоронні органи не повідомляв, оскільки це не є його обов»язком. Також визнав, що був зобов»язаний провести реєстрацію процедури із ОСОБА_4 в спеціальному журналі медичного закладу, однак в порушення інструкції цього не зробив на особисте прохання ОСОБА_4, тим більше, що при згаданому обстеженні нічого поганого виявлено не було. Оглянувши надані йому рентген знімки, які долучені до матеріалів справи, пояснив, що вони виконувалися не в м.Бережани і не ним і на цих знімках є лише сліди зрощеного перелому 2-х місячної давності. Знає, що в подальшому ОСОБА_4 звернувся з цього приводу в правоохоронні органи.

Потерпілий ОСОБА_4 у судому засіданні показів свідка не заперечив, заявив що свідок каже правду.

Потерпілий ОСОБА_4, вважає, що винуватість обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно по підтриманому ним первинному обвинуваченні за ч.3 ст. 189 КК України підтверджена в судовому засіданні вищевказаними показами допитаних у судовому засіданні свідків державного обвинувачення, а також показами свідків сторони потерпілого, а саме:

Допитаний у судовому засіданні як свідок сторони потерпілого ОСОБА_31 суду пояснив, що всіх обвинувачених знає, із ними в родинних стосунках не перебуває, відносини з ними у нього відсутні. Потерпілого ОСОБА_4 знає, не родич і між ними є дружні стосунки. Року й дати коли відбувалися надалі описані ним події він не пригадує, десь 3-4 роки тому назад ( допит свідка у судовому засіданні здійснено 04 квітня 2016 року). Пояснив, що на той час працював на автомийці в приватного підприємця Миханіва, яка розташована на території «Сільгосптехніки», неподалік будівлі де знаходиться магазин потерпілого ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_19». В один з днів, коли мав вільний час, вирішив піти на перекур до потерпілого. Підійшовши до будівлі, побачив напарника потерпілого на ім»я ОСОБА_10, який розповів, що ОСОБА_4 (потерпілому) погано, викликана «швидка». Зайшовши у приміщення побачив ОСОБА_4, який лежав на столі і біля нього перебувала його мати, яка попросила вийти й подивитися чи немає швидкої. Саме в цей час й під»їхав автомобіль «швидкої допомоги». Вийшли лікар та медсестра, міряли ОСОБА_4 тиск, зробили укол. ОСОБА_4 скаржився, що йому погано, казав, що це можливо через грип, бо вдома всі хворі на грип. На пропозицію лікаря їхати в лікарню ОСОБА_4 відмовився. Після цього він (свідок) з ОСОБА_10 (ОСОБА_14І.) відвели ОСОБА_4 в магазин ритуальних послуг (належний матері потерпілого), який у цьому ж приміщенні. Потім повернувся на своє робоче місце на автомийку. За цей час на потерпілому ОСОБА_4 тілесних ушкоджень він не бачив, крові також не помітив, лише синюватий колір обличчя; при цьому потерпілий сказав, що йому стало зле, але не казав причини. Якихось особливих змін обстановки за такої події в магазині ОСОБА_4 він не помітив. Також пояснив, що саме в цей день, до приїзду швидкої, коли він мив автомобіль на автомийці, з відстані близько 100-200 метрів, він долі секунди бачив і впізнав підсудних, які втрьох стояли на тротуарній доріжці, на відстані близько 8-9 метрів від магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19». Десь через 40 хв. він і пішов за вищеописаних обставин до згаданого магазину. В подальшому, десь через тиждень після описаних подій, ОСОБА_4 розповів йому, що того дня до нього приїжджали хлопці, вимагали гроші, які саме не пам'ятає. Також доповнив, що на час тих подій його (свідка) батько, був опікуном дитини потерпілого, чи то доглядав його дитину.

Потерпілий ОСОБА_4 у судому засіданні показів свідка не заперечив, заявив що свідок каже правду.

Допитаний у судовому засіданні як свідок сторони потерпілого ОСОБА_32 суду пояснив, що всіх обвинувачених знає, із ними в родинних стосунках не перебуває, відносини із ними у нього добрі, з ОСОБА_6 - товариські. Потерпілого ОСОБА_4 знає, не родич і між ними є добрі стосунки. Також пояснив, що кілька років тому назад, навесні, потерпілий попросив допомогти йому з ремонтом електрики в квартирі. Погодившись, прийшов туди й бачив там хлопців - ОСОБА_6, ОСОБА_33, ОСОБА_8 та хлопця з Івано-Франківщини, які робили в квартирі потерпілого ремонт, обдирали й рівняли стіни, клали плитку, фарбували, клеїли шпалери, монтували підвісні стелі, переробляли підлогу. Хлопці працювали як бригада. Вважає, що це був капітальний ремонт. Стелю робили ОСОБА_8, ОСОБА_6 та хлопець з Франківщини, плитку в коридорі стелив ОСОБА_8 і клеїв шпалери в коридорі, також готував основу під підлогу. Він (свідок) там був пару годин і показав хлопцям, як робити розводку електрики. Також знає, що ОСОБА_6 ОСОБА_8 і хлопець з Івано-Франківщини робили розводку електропроводки. Особисто він (свідок) працював безплатно. Пригадує, як пізніше потерпілий казав йому, що до нього приходили і хотіли гроші, деталей розмови він не пригадує. Знає, що ремонт тривав близько 2 місяців. Також пам'ятає, як весною, коли вже було тепло, святкували закінчення ремонту тої квартири й окрім нього там були ще ОСОБА_6 ОСОБА_8, ОСОБА_19, якийсь хлопець з Івано-Франківщини та потерпілий ОСОБА_4 Під час такої події особисто не чув розмов про розрахунки за ремонт. Особисто йому не відомо про те чи такі роботи хлопці проводили безплатно чи за гроші, але вважає, що безплатно так ніхто б не працював.

Потерпілий ОСОБА_4 у судому засіданні показів свідка не заперечив.

Аналізуючи покази вказаних свідків, суд констатує, що жоден із них не був безпосередніми очевидцем обставин подій вчинення кримінального правопорушення, як то за обвинуваченням, кваліфікованим прокурором за ч.3 ст. 355 КК України, так і за обвинуваченням, кваліфікація якого за ч.3 ст. 189 КК України підтримана потерпілим.

Також, судом встановлено, що окремим свідкам в частині їх показів про факти й обставини нападу обвинувачених та заподіяння ними тілесних ушкоджень потерпілому 14 лютого 2013 року, а також про факти вимагання у нього грошей обвинуваченими, відомо лише зі слів потерпілого (свідки ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_14, ОСОБА_34, ОСОБА_31).

Поряд з цим, як вже вказано вище, у судовому засіданні потерпілий своїх показань не дав.

Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, а згідно ч.5 зазначеної норми - особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, встановлених цим кодексом.

Як вважає суд, покази вказаних свідків з приводу вищевказаних обставин, відомих їм зі слів потерпілого, мають правову природу показань з чужих слів і положеннями ст. 97 КПК України визначено можливість прийняття судом таких показань як доказів.

Використання судом показання з чужих слів може відбуватися лише за правилам застосування непрямих доказів, оскільки такі докази не можуть достовірно встановлювати спірні факти. А відтак, на одних лише показаннях з чужих слів обвинувачення ґрунтуватися не може, оскільки лише в сукупності з первинними доказами вони можуть визнаватися достатніми для прийняття судового рішення. Судом можуть визнаватися доказами показання з чужих слів, якщо сторони погоджуються визнати їх доказами (ч.4 ст.97 КПК України).

Однак, сторона захисту заперечила проти прийняття судом в цій частині показів згаданих свідків, як допустимих доказів.

Отже, судом встановлено, що покази зазначених свідків в частині обставин нападу обвинувачених на потерпілого 14 лютого 2013 року, а також про вимагання коштів за ремонт квартир, дані ними з чужих слів, а саме зі слів потерпілого ОСОБА_4, який відмовився у судовому засіданні давати свої показання, пославшись на свої права потерпілого у кримінальному процесі. При цьому, жодних відомостей про те, що обвинувачені створили або сприяли створенню обставин, за яких потерпілий не міг бути допитаний, суду не повідомлено, як і не повідомлено про інші об'єктивні причини неможливості отримання показань потерпілого.

Також, окрім показань згаданих свідків, в якості доказів винуватості обвинувачених ОСОБА_6. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у пред'явленому їм обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.355 КК України стороною обвинувачення заявлені та оголошені у судовому засіданні письмові докази, які на думку прокурора, є належними та допустимими засобами доказування тих обставин, які мають значення для доведення участі обвинувачених у скоєнні інкримінованого їм кримінального правопорушення; сторона ж потерпілого в обґрунтування підтриманого обвинувачення за ч. 3 ст. 189 КК України послалася на аналогічні докази заявлені державним обвинувачем (т. 6 а.с.89-90). Отже, у судовому засіданні досліджено письмові докази як сторони державного обвинувачення, так і сторони потерпілого, а саме -

-Протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується), складений у м. Тернопіль 15 лютого 2014 року, без вказання годин. Із зазначеного документа вбачається, що о\у ВБ ЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області старший лейтенант міліції Різник Д.П. у зазначений період часу прийняв усну заяву від ОСОБА_4, в якій той, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 383 КК України, заявив про те, що 07 лютого 2013 року ОСОБА_7, біля кафе «Трембіта», не пояснюючи підстав, сказав йому ( ОСОБА_4), що з нього до суботи 2 000,00 доларів США. У подальшому, в суботу 09 лютого 2013 року ОСОБА_7 прийшов до нього в магазин «Скло-ІНФОРМАЦІЯ_19» і запитав «Ну що, є гроші», на що він (ОСОБА_4) відповів, що «…жодних грошей я нікому не винен і просто так немає за що давати будь-які гроші». Після цього ОСОБА_7 « погрожуючим тоном сказав «Готуйся…» і розвернувшись знову пішов у невідомому напрямку…. Сказане ОСОБА_7 його сильно налякало, оскільки він знав, що той товаришує з ОСОБА_8, ОСОБА_35 та ОСОБА_6, яких він вважає «безпридєльщиками». І з цього часу він став переживати за своє та своїх рідних життя та здоров»я, оскільки сприйняв такі слова ОСОБА_7, як реальну загрозу для себе і своєї сім»ї. В подальшому, 14 лютого 2013 року близько 11 год. до згаданого магазину зайшли ОСОБА_36 та ОСОБА_7 та ОСОБА_8, де на прохання останнього, магазин покинув його напарник ОСОБА_14 і ОСОБА_8 замкнув двері магазину. Тоді ОСОБА_8 запитав його : « Ну що, знайшов гроші», на що він відповів : « Які гроші я нічого нікому не винен». Тоді ОСОБА_7 та ОСОБА_6 накинулися на нього, кинули на землю, наносили удари ногами по різних ділянках тіла. При цьому ОСОБА_7 тримав його за праву, а ОСОБА_6 - за ліву руку. В цей час ОСОБА_8 намотував йому на шию скотч і намагався його душити. Однак він чинив опір, боючись за життя, внаслідок чого скотч в ОСОБА_8 постійно в руках рвався. Тоді ОСОБА_8 взяв рулон «упакувальної клейонки», (яка знаходилася в магазині) й наніс нею удар по обличчі і став намотувати йому по обличчю, внаслідок чого він не мав змоги вільно дихати, але активно оборонявся, кричав про допомогу, просив припинити дії, але його далі душили. Це тривало близько 15 хв. Коли він вже був повністю обезсилений, зазначені особи з невідомих причин залишили його й вибігли за магазину на вулицю. Після цього він піднявся, сів на крісло і зняв з шиї та обличчя скотч та плівку, якою його душили. Через деякий час зайшов ОСОБА_14 і він (потерпілий) знепритомнів, пам'ятає, що викликали швидку, що він періодично втрачав свідомість, що медичну допомогу йому надавав ОСОБА_27 та медсестра. Коли йому стало краще, добрався до себе додому, де про всі події розповів дружині - ОСОБА_13.

У заяві також зазначено, що потерпілим до заяви додано довідку №-2090 видану на його ім»я щодо його звернення за медичною допомогою в травмпункт Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги 15 лютого 2013 року, а також 4 (чотири) рентгенівських фотознімки зроблені в даному лікувальному закладі. Також потерпілим зазначено, що внаслідок згаданих дій, йому були заподіяні тілесні ушкодження, з приводу чого він звертався в Бережанську районну лікарню. Така заява містить відбиток штампу із написом про реєстрацію в журналі єдиного обліку заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події УБОЗ УМВСУ України в Тернопільській області від 15 лютого 2013 року за №-46. (т.1 а.с.19-23);

Суд вважає за доцільне зазначити, що у даній заяві не вказано точного часу її прийняття, а саме годин та хвилин, що є обов'язковим та важливим, оскільки такі показники тісно взаємопов'язані із достовірністю відомостей про час проходження ОСОБА_4 медичного огляду у травмпункті 15 лютого 2013 року та його участі у добровільній видачі предметів 14 лютого 2013 року у приміщенні УБОЗ УМВСУ в Т\обл., про що буде сказано далі.

За клопотанням сторони захисту судом оголошено супроводжувальний лист на згадану заяву, з якого вбачається, що за вих. №-19\8-524 від 15 лютого 2013 року, начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВСУ в Тернопільській області супроводжувальним листом, згідно ст. 218 КПК України надіслав заступнику начальника СУ УМВСУ в Тернопільській області заяву ОСОБА_4 щодо вимагання у нього грошових коштів в сумі 2000,00 доларів США ( реєстрація в журналі ЄО УБОЗ за №-46 від 15 лютого 2013 року) - для організації досудового розслідування. Як додаток у листі вказані заява на 5-ти аркушах, протокол добровільної видачі на 1 аркуші. ( т.1 а.с. 18)

Суд констатує, що у цьому супроводжувальному листі відомості про такий додаток, як медична довідка №-2090 та чотири рентгенівських знімки - відсутні, хоча вони зазначені у згаданій заяві, як додані до заяви потерпілого.

Як вбачається із наданої на запит адвоката Федчишина Г. інформації головного лікаря Бережанської ЦРКЛ ( вих. №-544 від 15 квітня 2013 року) ОСОБА_4, 15 листопада 2012 року звертався до лікаря-травматолога з приводу закритого гвинтоподібного перелому IV п»ястної кістки лівої кисті без зміщення (копія запису додається). Згідно запису лікаря травматолога травма отримана вдома, на руку впала дошка. Зовнішніх змін не констатовано, болючість по ходу IV п»ястної кістки лівої кисті. Допомога надана амбулаторно. Проведено рентгенографію №-2091 від 15 листопада 2012 року… накладено імобілізаційну пов'язку. Також, 14 лютого 2013 року за викликом бригади швидкої допомоги з приводу стану після запаморочення, ОСОБА_4 була надана допомога на місці, від госпіталізації він відмовився. На виклик був виїзд бригади у складі лікаря ОСОБА_27 та фельдшера ОСОБА_26 ( копія карти виїзду додається).( т.3 а.с.113-115).

Згідно інформації головного лікаря Бережанської ЦРКЛ вих. №-262 від 01 квітня 2013 року, 14 лютого 2013 року за адресою АДРЕСА_4, 55 А м. Бережани для надання допомоги ОСОБА_4 1977 року виїжджала бригада ШМД у складі лікаря ОСОБА_27 та фельдшера ОСОБА_26 Бригаду ШМД викликала стороння людина (по телефону); вказаний виклик зафіксований у журналі викликів №-1373 ( причина виклику - на подвір»ї сільгоспхімії погано хлопцеві). При огляді ОСОБА_4 було постановлено попередній діагноз : Стан після запаморочення. Надана медична допомога у виді медичних препаратів. Від обстеження та госпіталізації ОСОБА_4 категорично відмовився, при його огляді була присутня його мати, Скарг на насильницькій дії не було, зі слів перехворів на грип, рекомендовано звернутися в поліклініку. ( т.1 а.с 158).

Як вбачається з інформації, наданої головним лікарем Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої медичної допомоги на запит адвоката Федчишина Г., ( вих. №-1689 від 18 вересня 2013 року) ОСОБА_4 звертався в травмпункт лікарні з приводу побутової травми. Оглянутий лікарем травматологом з діагнозом закрита травма грудної клітки; забій грудної клітки, забій лівої кисті, осадніння IV пальця лівої кисті. Проводилося рентгенологічне дослідження 15 лютого 2013 року за №-2729, а саме : знімки ОГК, правого нижнього суглобу, лівої кисті ( із запису в амбулаторному журналі травмпункту). Довідка з травмпункту №-2090 додається. ( т.3 а.с. 129).

Як вбачається із дослідженої у судовому засіданні довідки під №-2090 (додатку до згаданої інформації головного лікаря Тернопільської МКЛШД), вона видана ОСОБА_4, 1977, який звернувся в травмпункт 15 лютого 2013 року о 19 год 20 хв., з приводу « побут. 14 02 13 18 50». Діагноз З травма грудн. клітки. Забій грудної клітки. Забій лівої кисті. Осадніння IV пальця лівої кисті…надано медичну допомогу. Довідка має кутовий штамп Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, вих. №-1689 від 19 вересня 2013 року та відтиск печатки медичного закладу .( т.3 а.с. 130).

Також у судовому засіданні оглянуто витяг з журналу травмпункту про те, що 15 лютого 2013 року хворому ОСОБА_4 зроблено рентген. дослідження - ОГК, правого нижнього суглобу та лівої кисті. ( т.3 а.с.131);

Згідно витягу записів амбулаторного журналу Тернопільської МКЛШД, ОСОБА_4 15 лютого 2013 року о 19 год 20 хв. був оглянутий з приводу побутової травми, поставлено діагноз забій грудної клітки, забій лівої кисті, осадніння IV пальця лівої кисті. Зазначений витяг також містить запис про отримання з цього приводу ОСОБА_4 довідки. ( т.3 а.с.132).

Зазначені докази, - інформації медичних закладів, медична довідка №-2090 за вих. №-1689 від 19 вересня 2013 року й згадані витяги з журналів травмпункту, на які в обґрунтування своєї позиції посилаються і сторона обвинувачення, і сторона потерпілого й сторона захисту, суд приймає як належні й допустимі, оскільки вони містять відомості та інформацію, яка має значення для справи, порушень процесуального порядку їх отримання судом не встановлено, а також суд враховує, що жодна із сторін кримінального провадження не подала зауважень чи клопотань з приводу неналежності чи недопустимості таких доказів.

- У дослідженій в судовому засіданні довідці під №-2090 зазначено :« ОСОБА_16 ОСОБА_4 1977, який звернувся в травмпункт 15 лютого 2013 року 19 год 35 хв. з приводу 14 лютого в 11 00 побутова. Діагноз закрита травма гр л-ли, Забій осаднення шийного відділу. Забій грудної к-ки, З. травма лів. кисті. Надано допомогу Р-граф. 3 п-м ІV п»ясної к-ки лів. кист. гіпсова л-та. Рекомендовано продовжити лікування. Явка поліклініка №-ЦРЛ явка 16.02. 13. Лікар ОСОБА_37 підпис.» (т.1 а.с. 24).

Суд констатує, що зазначений документ не містить обов'язкового реквізиту - кутового штампу із датою та вихідним номером реєстрації, а також не завірений відтиском печатки лікувального закладу ( лікаря).

Постановою прийнятою старшим слідчим ОСОБА_44 18 лютого 2013 року в м.Тернопіль, у даному кримінальному провадженні призначено судово-медичну експертизу для встановлення наявності та визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень у потерпілого ОСОБА_4, а також механізму та давності їх утворень. В розпорядження експертів направлено потерпілого ОСОБА_4, копію його допиту, медичну довідку №-2090 із Травмпункту Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги та чотири рентгенівських знімки ( які, як вказано у постанові ОСОБА_4 додав до заяви від 15 лютого 2013 року про вчинення стосовно нього кримінального правопорушення) (т.1 а.с.237-238).

Згідно висновку експерта №-207, судово-медичний експерт ОСОБА_38, на підставі згаданої постанови слідчого від 18 лютого 2013 року, вивчивши медичні документи на ім»я ОСОБА_4 та ознайомившись з матеріалами досудового розслідування, в період з 18 лютого 2013 року по 19 березня 2013 року провів судово-медичну експертизу потерпілого ОСОБА_4 Як зазначено у висновку, обставини справи стали відомі експерту виключно зі слів освідуваного ОСОБА_4, оскільки у наданій постанові слідчого будь-яких умов його травмування слідчим наведено не було. Як вбачається із змісту дослідної частини висновку, експертом проведено зовнішній огляд підекспертного ОСОБА_4; також експертом вказано, що із постановою надані довідка №-2090 з травмпункту ТМКЛШД, 4 рентгенограми ( органів грудної порожнини в прямій проекції, лівої кисті в прямій і косій проекціях ( на одній плівці) та правої гомілки в прямій і боковій проекціях), що були виконані ОСОБА_4 15 лютого 2013 року та фотокопія його допиту як потерпілого проведеного 16 лютого 2013 року. Після цього експертом досліджено зміст згаданої медичної довідки. Разом із ОСОБА_39, завідувачем рентген-діагностичного відділення Тернопільського обласного комунального клінічного онкологічного диспансеру, лікаря рентгенолога вищої кваліфікаційної категорії, і стажем роботи 37 років експертом вивчено надані рентгенограми; також вивчено зміст протоколу допиту потерпілого. У своїх підсумках експерт зазначив, що свій висновок всіх виконав на підставі даних судово-медичної експертизи ОСОБА_4, вивчення медичних документів на його ім»я та враховуючи повідомлені обставини справи. У своєму підсумку експертом зазначено:

-«…у ОСОБА_4 виявлені: садно в правій привушній ділянці; сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки; слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи; слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середніх третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки.

-Наявність у ОСОБА_4 такого характеру ушкоджень, зокрема в ділянках шиї та грудної клітки, відмічена у в медичній довідці №-2090 при його зверненні 15 лютого 2013 року в травмпункт Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги, де вони описані як садна та забої. Також у нього був встановлений закритий перелом 4-ї п'ясткової кіста лівої кисті, підтверджений результатами рентгенографічного дослідження, проведеного в цей же самий день. Вид вказаних травматичних змін ( синець, садно, тріщина шкіри, перелом) свідчать про їх утворення в ОСОБА_4 внаслідок впливу тупих предметів, а забарвлення синців, наявність і виразність набряку м'яких тканин в їх межах, виразність проявів і слідів загоєння ссадин та тріщини шкіри, відсутність ознак зрощення перелому п'ясткової кістки на рентгенограмі від 15 лютого 2013 року дозволяють стверджувати, що вони виникли приблизно за 4-6 діб до його судово-медичної експертизи.

-Зазначені ушкодження враховуючи їх кількість, розташування та локальний (вогнищевий) характер, не властиві для падіння на площині « з висоти власного росту». Їх виникнення у ОСОБА_4 за обставин, на які він вказав при судово-медичній експертизі та під час допиту 16 лютого 2013 року, зазначені у відповідному протоколі, виключити не можна.

-Виявлений у ОСОБА_4 перелом п'ясткової кістки в клінічному перебігу супроводжується тривалим (більше 21 дня) розладом здоров»я та за цією ознакою належить до тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості; синці, садна та тріщина шкіри є легкими тілесними ушкодженнями.

-Ушкодження в ОСОБА_4, згідно змісту п.2.1.2 і п.2.1.3 « Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» ( МОЗ України, Київ, 1995), не були небезпечними для життя. Медичних критеріїв небезпеки для здоров»я, а медичних критеріїв небезпеки для здоров»я та тлумачення такого терміну, у цих Правилах немає».(т.1 а.с. 239- 243).

Оцінюючи вищевказані надані стороною обвинувачення докази, на які, в обґрунтування своєї позиції послалася й сторона потерпілого, з точки зору допустимості, належності й достатності в їх сукупності та взаємозв'язку, суд прийшов до наступного:

У силу положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження і підлягають доказуванню.

Відповідно до статті 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Згідно ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

З приводу допустимості такого доказу, як рентген знімки надані потерпілим ОСОБА_4 15 лютого 2013 року разом із заявою про злочин і які були об'єктом дослідження експерта при згаданій експертизі, суд зазначає наступне, -

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 60 КПК України, заявник має право подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи.

Положеннями ч.3 ст. 100 КПК України визначено, що речовий доказ або документ, наданий добровільно…, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. Сторона кримінального провадження, якій наданий речовий доказ або документ, зобов'язані зберігати їх у стані, придатному для використання у кримінальному провадженні. Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об»єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового та судового слідства.

Суд вважає, що при проведенні згаданої судової-медичної експертизи №-207, поряд із діями вчиненими експертом по фактичному огляду потерпілого, матеріальними об'єктами дослідження експерта також були рентгенівські знімки та медична довідка №-2090, які зазначені, як додані потерпілим до його заяви про злочин 14 лютого 2013 року.

Поряд з цим, слідчий, скеровуючи на згадану судово-медичну експертизу згадані рентгенівські знімки й тим самим фактично констатувавши, що вони можуть містити відомості, що можуть бути використані як доказ факту спричинення потерпілому тілесних ушкоджень у даному кримінальному провадженні, попередньо не вчинив жодної, передбаченої законом процесуальної дії щодо надання їм процесуального статусу речового доказу.

Насамперед, виходячи із досліджених у судовому засіданні доказів, заявлених учасниками процесу, у судовому засіданні не здобуто жодних відомостей, про те, як ці рентген знімки потрапили до слідчого, оскільки у супроводжувальному листі, як зазначено вище, вони не вказані ( т.1 а.с.18).

Також, сторона обвинувачення не надала суду жодного процесуального документа про те, що такі рентген знімки, перед скеровуванням на судово-медичну експертизу, в дотримання ч.2, ч.3 ст. 100 КПК України були докладно оглянуті, описані та сфотографовані слідчим і їм було надано статус речового доказу й долучено до матеріалів справи, вжито заходів до їх належного упакування.

Тобто відомостей про наявність у даному кримінальному провадженні такого речового доказу як рентген знімок лівої кисті потерпілого, який виступав об'єктом дослідження у згаданому судово-медичному висновку експерта і на підставі якого експерт робив свої висновки, які мають значення для даного кримінального провадження, ні сторона обвинувачення, ні сторона потерпілого суду не надала.

В силу положень ч.5 ст. 101 КПК України, висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими. У даному ж випадку, суд вважає, що в основу висновку були покладені рентген знімки, які взагалі не мали процесуального статусу доказу у даному кримінальному провадженні.

Щодо допустимості такого доказу, як медична довідка №-2090 ( т.1 а.с.24), яка також виступала об'єктом дослідження згаданого судово-медичного висновку, суд зазначає наступне.

У силу положень ст.99 КПК України, згадана медична довідка є документом, оскільки містить відомості, що можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час даного кримінального провадження, зокрема щодо наявності у потерпілого ОСОБА_4 тілесних ушкоджень та їх характеру.

Виходячи із загальних норм кримінально-процесуального судочинства, для визнання документа допустимим доказом, зокрема має бути дотриманою вимога наявності на документі необхідних реквізитів, дати, місця складення і реєстрації, наявність передбачених нормативними актами штампів й печаток, тощо. А як зазначено вище, згадана довідка не містить таких обов»язкових реквізитів, як відтиск кутового штампу із відомостями про медичну установу, яка його видала та про дату видачі; також відсутній і відтиск печатки установи чи лікаря, які видали таку довідку.

Окрім цього, як вбачається із дослідженої у судовому засіданні довідки №-2090 (т.3 а.с. 130) за вих. №-1689 від 19 вересня 2013 року, виданої на запит захисника та додатків долучених до неї ( т.3 а.с. 131-132), (які прийняті судом як належні й допустимі докази), 15 лютого 2013 року о 19 год 20 хв. ОСОБА_4 звертався в травмпункт лікарні з приводу побутової травми. І за наслідками огляду лікаря травматолога та рентгенологічного дослідження 15 лютого 2013 року за №-2729, а саме : знімків ОГК, правого нижнього суглобу, лівої кисті, жодних відомостей про виявлення у ОСОБА_4 за таких обставин переломів, в тому числі й з врахуванням даних рентгенологічного дослідження, у цьому документі не вказано.

Отже, аналізуючи в сукупності вищевказані докази та даючи оцінку допустимості двох документів медичної установи, - довідки №-2090 наданої потерпілим ОСОБА_4 та довідки №-2090 отриманої на запит захисника, які видані з приводу одних і тих самим обставин, які мають значення для даної справи, суд, як належний й допустимий доказ у даному кримінальному провадженні, як вже зазначено вище, приймає саме довідку №-2090 (т.3 а.с. 130) за вих. №-1689 від 19 вересня 2013 року, видану на запит захисника, оскільки відомості зазначені у ній у своїй логічності та послідовності узгоджуються з іншими доказами по справі і суд, поза розумним сумнівом переконався у тому, що такий документ отриманий у передбачений законом спосіб, містить всі необхідні для документа реквізити, а відомості, відображені у ньому за своїм змістом відповідають тим, які вказані у первинних записах амбулаторного журналу травмпункту від 15 лютого 2013 року (т.3 а.с. 132). Відомості ж відображені у довідці, наданій потерпілим, не відповідають змісту таких первинних записів у зазначеному журналі й така довідка не містить всіх необхідних для документа реквізитів, що дає суду обґрунтовані підстави для сумніву у достовірності відомостей викладених у такій довідці.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до переконання про недопустимість такого доказу, як довідка №-2090 надана потерпілим ОСОБА_4 при поданні ним заяви про злочин ( т.1 а.с.24).

Аналізуючи згаданий висновок судово-медичної експертизи №-207 (т.1 а.с. 239), з точки зору його належності, допустимості та достатності як доказу сторони обвинувачення та потерпілого у його сукупності з іншими, прийнятими судом доказами по справі, суд зазначає наступне.

В силу положень ч.10 ст. 101 КПК України. висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути мотивована у відповідній постанові, ухвалі, вироку.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 30.05.1997 року із змінами від 25 травня 1998 року « Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

-Як вбачається із підсумкової частини висновку, відображені у ньому тілесні ушкодження потерпілого, експерт фактично виявив двома способами, першу групу він виявив при безпосередньому освідуванні потерпілого, - це «…садно в правій привушній ділянці; сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки; слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи; слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середніх третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки..». А закритий перелом 4-ї п'ясткової кістки лівої кисті потерпілого, фактично виявлено експертом на підставі згаданих медичної довідки №-2090 (т.1 а.с. 24) та рентгенівських знімків, які були додані потерпілим до своєї заяви і яким суд дав свою оцінку вище, як недопустимим доказам по даній справі.

Зважаючи на вказане, оскільки, згідно ч.5 ст. 101 КПК України висновок експерта не може ґрунтуватися на доказах, які визнані судом недопустимими, в частині виявлення у ОСОБА_4 закритого перелому 4-ї п'ясткової кістки лівої кисті, зазначений висновок експерта судом оцінюється критично і не приймається.

Суд також критично ставиться до висновку зазначеної експертизи в частині визначеного експертом механізму травмування потерпілого ОСОБА_4, де з приводу механізму виникнення згаданих у висновку тілесних ушкоджень у ОСОБА_4, експерт зазначає: - «…… свідчать про їх утворення в ОСОБА_4 внаслідок впливу тупих предметів»,… «… за обставин, на які він (потерпілий) вказав при судово-медичній експертизі та під час допиту 16 лютого 2013 року, що зазначені у відповідному протоколі, ( виникнення таких тілесних ушкоджень) виключити не можна».

І в цій частині висновку експерта суд надає оцінку в сукупності з оцінкою інших доказів, показів свідків та письмових документів, які прийняті судом як допустимі докази.

Насамперед суд констатує, що фактично єдиним джерелом на яке посилається експерт в частині визначення механізму травмування потерпілого, є відомості, які повідомлені самим потерпілим при проведення такої експертизи, а також покази потерпілого, які він дав слідчому при допиті. Однак експертом не конкретизовано внаслідок яких конкретно дій, про які було повідомлено йому потерпілим, які конкретно тілесні ушкодження виникли, оскільки таке розмежування є важливим для правильної кваліфікації дій винних осіб. Також, поза увагою експерта залишилося й те, що у навіть у наданій потерпілим довідці ( яка визнана судом недопустимою), загалом травми потерпілим були зазначені, як побутові і цій обставині експерт жодної оцінки не дав.

Також, в цій частині висновок експерта суд не вважає категоричним.

Що ж до визначеного експертом часу виникнення вище згаданих тілесних ушкоджень у потерпілого, в т.ч. й перелому, де експерт підсумовує: «… вони виникли приблизно за 4-6 діб до його судово-медичної експертизи ( розпочата 18 лютого 2013 року), суд зазначає наступне.

Відповідно до вищезгаданих первинного огляду лікаря - травматолога ( т.3 а.с.130) та запису із журналу реєстрації хворих ( т.3 а.с.132), встановлено, що ОСОБА_4 надійшов в травмпункт із отриманою з його слів побутовою травмою, отриманою 14 лютого 2013 року о 18 год 00 хв. у виді закритої травми грудної клітки; забою грудної клітки, забою лівої кисті, осадніння 4-го пальця лівої кисті. Інших тілесних ушкоджень, які зокрема вказані у висновку експерта, при такому огляді виявлено не було і такий факт потерпілий у судовому засіданні не заперечив. Така суперечність у судовому засіданні стороною обвинувачення та потерпілого не усунута.

З огляду на вказане, суд вважає, що висновок у судово-медичній експертизі в частині визначення часу та механізму виникнення у потерпілого ОСОБА_4 виявлених при його безпосередньому огляді експертом тілесних ушкоджень, не є категоричним, та не є конкретними і несе імовірнісний характер припущення. При цьому суд враховує, що, як вже зазначено вище, покладені в основу висновку експерта медична довідка та рентгенівські знімки не прийняті судом як належні й допустимі докази, оскільки здобуті з порушенням кримінального процесуального закону; повідомлені ж потерпілим під час експертизи обставини та його покази під час допиту потерпілого, суд вважає суб'єктивними, а у судовому засіданні потерпілий відмовився давати свої показання, які відповідно до вимог закону даються під присягою і з попередженням про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при проведенні судової медичної експертизи були порушені вимоги Закону України "Про судову експертизу", ст.ст. 101, 102, 242-244 КПК, при її проведенні не були виважено використані інформаційні джерела за кримінальним провадженням, і як наслідок, висновок такої експертизи не є достатньо вмотивованим, не є категоричним і не узгоджується у своїй сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами по кримінальному провадженні в частині виявлення у потерпілого перелому 4 пальця лівої руки й визначення природи (механізму) та давності (часу) походження решти тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_4 18 лютого 2013 року при такій експертизі.

Європейський Суд з прав людини застосував у своїй практиці, зокрема в рішеннях у справах «Балицький проти України», «Тейксейра де Кастро проти Португалії», «Шабельник проти України» різновид доктрини «плодів отруєного дерева»: коли визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

З огляду на вищезазначені обставини, а також те, що суд прийшов до висновку про недопустимість таких доказів, як медична довідка №-2090 ( т.1 а.с.24) та рентгенівські знімки, зазначені як додані потерпілим до заяви про злочин, а також враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо «плодів отруєного дерева», похідний від таких доказів, висновок експерта №-207 від 19 березня 2013 року також є недопустимим доказом в частині виявлення у потерпілого перелому 4-го пальця лівої руки й визначення природи (механізму) та давності (часу) походження решти тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_4 18 лютого 2013 року при такій експертизі, оскільки об'єктом дослідження такої експертизи в цій частині були об»єкти, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначене передбачено й положеннями ч.5 ст. 101 КПК України.

Суд приймає до уваги поза розумним сумнівом згаданий висновок експерта лише в частині виявлених судовим експертом у потерпілого 18 лютого 2013 року вказаних у висновку тілесних ушкоджень у виді садна в правій привушній ділянці; слідів загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки; сліду загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи; сліду загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синців на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середніх третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки, які віднесені до легких тілесних ушкоджень. При цьому суд враховує, що зазначені тілесні ушкодження виявлені експертом при безпосередньому огляді потерпілого й суд не вбачається порушення вимог закону при їх отриманні.

Поряд з цим, аналізуючи і в цій частині висновок експерта в сукупності з іншими доказами по справі, зокрема з вищевказаними показаннями свідків ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_30, ОСОБА_14, ОСОБА_31, які категорично запевнили суд, що жодних тілесних ушкоджень безпосередньо зразу після зустрічі потерпілого з обвинуваченими в приміщенні магазину 14 лютого 2013 року вони не бачили, а потерпілий з цього приводу відмовився давати суду показання й не заперечив по суті показання зазначених свідків, враховуючи інформацію надану Бережанської ЦРКЛ з приводу виїзду невідкладної допомоги до ОСОБА_4 14 лютого 2013 року. суд вважає не доведеним у судовому засіданні належними й допустимими доказами, той факт, що виявлені при проведенні судово-медичної експертизи 18 лютого 2013 року тілесні ушкодження ОСОБА_4 утворилися саме 14 лютого 2013 року в час та за обставин, які зазначені в обвинуваченні прокурора за ч.3 ст. 355 КК України та в час і за обставин обвинувачення, підтриманого потерпілим за ч.3 ст. 189 КК України.

Отже, як вважає суд, сам по собі факт виявлення під час експертизи згаданих тілесних ушкоджень, без визначення та доведеності у судовому засіданні належними й допустимим доказами достатніми в їх сукупності конкретного механізму та часу їх походження, не може слугувати достатнім доказом винуватості обвинувачених у заподіянні таких тілесних ушкоджень потерпілому саме обвинуваченими й саме за обставин, які зазначені, як в обвинуваченні прокурора за ч.3 ст. 355 КК України, так і в підтриманому потерпілим обвинуваченні за ч.3 ст.189 КК України.

Окрім цього, на виконання вимог ухвали суду апеляційної інстанції, з приводу оцінки судом першої інстанції обґрунтованості, повноти та правильності такого висновку експерта, суд зазначає:

Відповідно до ч.1 ст. 332 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Я констатує суд, у судовому засіданні жодна із сторін кримінального провадження не звернулася до суду із клопотанням про призначення судової експертизи з приводу визначення часу та механізму виникнення у потерпілого ОСОБА_4 виявлених при його безпосередньому огляді експертом тілесних ушкоджень. Клопотань про допит експерта з приводу згаданого висновку до суду не надійшло. А загалом, жоден із учасників процесу, на запитання суду, не заявив жодних клопотань з приводу призначення судом судово-медичної експертизи для з'ясування будь-яких інших питань з приводу тілесних ушкоджень потерпілого, які ставляться у вину обвинуваченим у даному кримінальному провадженні.

Згідно ч.2 ст.332 КПК України, суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотань, якщо:

1)Суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дає змоги усунути виявлені суперечності;

2)Під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу.( положення якої передбачають порядок призначення стаціонарної психіатричної експертизи).

Під час судового розгляду даного кримінального провадження, жодної із підстав, передбачених ч.2 ст. 332 КПК України, зважаючи на які суд був би зобов'язаний у даному кримінальному провадженні призначити судово-медичну експертизу, встановлено не було.

Аналізуючи та даючи оцінку наступним доказам, на які послалися сторона обвинувачення та потерпілого в обґрунтування свого обвинувачення, суд зазначає наступне:

-Згідно протоколу добровільної видачі, складеного в м. Тернопіль 15 лютого 2013 року о 19 год. 10 хв. та закінченого о 19 год. 25 хв., у зазначений період часу оперуповноважений ВБ ЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області старший лейтенант міліції Різник Д.П. у приміщенні службового кабінету №-21 УБОЗ УМВС України в Тернопільській області, у відповідності до вимог ст.ст. 100, 104, 106 КПК України, в присутності понятих: ОСОБА_40 та ОСОБА_41, склав даний протокол про те, що ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, житель АДРЕСА_1, добровільно видав наступні предмети: поліетиленовий пакет білого кольору у якому знаходиться рулон з пакувальною плівкою шириною близько 50 см., відрізки використаної пакувальної плівки та клейкої ленти на якій знаходяться залишки речовини бурого кольору. Протокол підписано особою, яка добровільно видала ОСОБА_4, понятими та згаданим працівником міліції ( т.1 а.с. 25).

-- Згідно вже згаданого вище супроводжувального листа вих. №-19\8-524 від 15 лютого 2013 року, начальник управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВСУ в Тернопільській області надіслав заступнику начальника СУ УМВСУ в Тернопільській області для організації досудового розслідування згідно ст. 218 КПК України заяву ОСОБА_4 щодо вимагання у нього грошових коштів в сумі 2000,00 доларів США (реєстрація в журналі ЄО УБОЗ за №-46 від 15 лютого 2013 року). Судом вже вказувалося, що як додаток у цьому листі вказані заява на 5-ти аркушах та протокол добровільної видачі на 1 аркуші. ( т.1 а.с. 18).

Поряд з цим, суд констатує, що у згаданому супроводжувальному листі відсутні відомості про надіслання органу досудового розслідування такого додатку, як рулон пакувальної плівки, відрізки використаної пакувальної та клейкої ленти, отримані оперативним працівником під час складання згаданого протоколу добровільної видачі 15 лютого 2013 року.

-Згідно довідки про прийняття та реєстрації заяви, складеної старшим слідчим ОСОБА_44, потерпілий ОСОБА_4 повідомлений, що його заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення від 15 лютого 2013 року, з приводу вимагання грошових коштів, яка надійшла до слідчого Управління УМВС У в Т\обл 16 лютого 2013 року, прийнята 16 лютого 2013 року зареєстрована в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, реєстраційний №-12013210020000017, попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення ч.2 ст. 189 КК України. Розпочато досудове розслідування ( т.1 а.с. 26)

Суд критично оцінює вищезгаданий протокол добровільної видачі від 15 лютого 2013 року, як доказ, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 214 КПК України, здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється негайно після завершення огляду.

Частинами 1 та 2 ст.41 цього ж Кодексу встановлено, що оперативні підрозділи органів внутрішніх справ, органів безпеки здійснюють слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії в кримінальному провадженні за письмовим дорученням слідчого, прокурора. Під час виконання доручень слідчого, прокурора співробітник оперативного підрозділу користується повноваженнями слідчого. Співробітники оперативних підрозділів не мають права здійснювати процесуальні дії у кримінальному провадженні за власною ініціативою.

Як вказано вище, відомості про заяву ОСОБА_4 внесені в ЄРДР 16 лютого 2013 року. Така процесуальна дія, як протокол добровільної видачі чинним кримінальним процесуальним законом не передбачена і до повноважень оперативного працівника правоохоронних органів проведення такої процесуальної дії, на підставі положень кримінального процесуального кодексу, без доручення слідчого, не віднесено. Більш того, така дія є вчиненою 15 лютого 2013 року до внесення відомостей про кримінальне правопорушення в ЄРДР і до невідкладних слідчих дій, як то огляд місця події, вона також не віднесена.

Згідно ч.2 ст. 100 КПК України, речовий доказ або документ, наданий добровільно або на підставі судового рішення, зберігається у сторони кримінального провадження, якій він наданий. …Речові докази, які отримані або вилучені слідчим, прокурором, оглядаються, фотографуються та докладно описуються в протоколі огляду.

Натомість, фотографування таких речей при згаданій добровільній видачі не здійснено й докладно їх не описано (розміру, кількості та інших індивідуальних характеристик речей).

Окрім цього, як вбачається із згаданого протоколу добровільної видачі, час участі у ній потерпілого під час перебування у службовому кабінету працівника правоохоронного органу 15 лютого 2013 року зазначено, як з 19 год 10 хв. до 19 год. 25 хв.

Поряд з цим, із прийнятих судом належних й допустимих доказів, - вищезгаданої медичної довідки №-2090 від 18 вересня 2013 року вих. №-1869 (т.3 а.с. 130) та витягу з амбулаторного журналу травмпункту ( т.3 а.с.132), вбачається, що саме 15 лютого 2013 року саме о 19 год. 20 хв. ОСОБА_4 звернувся за медичною допомогою у медичний заклад, що по вул. Шпитальна, 1 в м.Тернополі. Правдивість відомостей у зазначеному документі учасниками процесу не оспорена.

Також, як вбачається із показань свідка ОСОБА_13 (дружини потерпілого) 15 лютого 2013 року вона з чоловіком прибули у УБОЗ УМВС в м.Тернопіль близько 08 год. - 08 год 30 хв. де потерпілий подав заяву про злочин і лише після цього вони поїхали за наданням чоловіку медичної допомоги в мед. заклади м. Тернополя, повернулись додому в м.Бережани лише вечером.

Учасниками процесу не заперечено той факт, що установи, які вказані у згаданих документах (УБОЗ УМВСУ в Т\обл. та травмпункт лікарні), розташовані одна від одної на такій відстані, яка безсумнівно не надає потерпілому можливості перебувати в них фактично одночасно.

Сторона захисту поставила під сумнів достовірність часу проведення згаданої добровільної видачі потерпілим згаданих предметів, а відтак і достовірність решти відомостей, викладених у такому документі.

Жодних пояснень з цього приводу протилежна сторона суду не надала.

Отже, суд констатує, що час - «15 лютого 2013 з 19 год 10 хв. до 19 год. 25 хв.», вказаний у протоколі як час участі потерпілого у добровільній видачі ним згаданих речей не відповідає дійсності, тобто є неправдивим, оскільки 15 лютого 2013 року о 19 год 20 хв. потерпілий ОСОБА_4 перебував у медичному закладі за вищевказаних обставин, а, як є загальновідомим, особа не може фізично перебувати у двох місцях одночасно й така обставина ставить під сумнів в цілому достовірність відображених у згаданому документі (протоколі добровільної видачі) дій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що прийнявши 15 лютого 2013 року у потерпілого ОСОБА_4 вищезгадані предмети та оформивши такі дії, як протокол добровільної видачі, оперативний уповноважений ВБ ЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області старший лейтенант міліції Різник Д.П., діяв з порушенням вимог та положень ч.3 ст. 214 КПК України, неправдиво вказав у ньому час проведення такої дії, чим порушив вимоги кримінального закону, якими, зокрема не передбачено можливості проведення такий дій без відповідного доручення органу досудового розслідування та до внесення даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Із зазначених підстав суд не приймає до уваги, як допустимий доказ згаданий протокол добровільної видачі від 15 лютого 2013 року рулону пакувальної плівки, відрізків використаної пакувальної плівки та клейкої ленти, на якій знаходяться залишки речовини бурого кольору ( т.1 а.с. 25).

Згідно протоколу огляду предметів від 07 березня 2013 року, складеного в м.Тернопіль старшим слідчим ОСОБА_44, з 10 год. 50 хв. до 12 год. 15 хв. в приміщенні НДЕКЦ УМВС України в Тернопільській області, в присутності понятих, з участю спеціаліста НДЕКЦ ОСОБА_42, оперуповноваженого УБОЗ УМВСУ в Т\ обл. Різника Д.П. з використання фотоапарата марки Canon А 3100 IS, оглянуто пакет, в якому знаходилися добровільно видані ОСОБА_4 15 лютого 2013 року один рулон пакувальної плівки, два відрізки пакувальної плівки та один відрізок клейкої стрічки з слідами бурого кольору. Зазначена стрічка вилучена й упакована в паперовий конверт окремий пакет. На згаданому рулоні пакувальної плівки виявлено пошкодження у виді вм'ятин та слід бурого кольору, який вилучається, шляхом вирізування і упаковано в паперовий конверт. При обробці рулону пакувальної стрічки дактилоскопічним порошком, будь-яких слідів на ньому не виявлено, в подальшому рулон упаковано в пакет блакитного кольору. При огляді двох відрізків пакувальної плівки на одному з них виявлено сліди бурого кольору, які вилучені шляхом вирізування двох фрагментів плівки, з другого вилучено один фрагмент з слідами бурого кольору. Зазначені відрізки запаковані в конверт білого кольору й опечатані. При обробці відрізків плівки дактилоскопічним порошком будь-яких слідів не виявлено. До протоколу додано таблицю ілюстрацій. ( т.1 а.с.67-69,71-74).

Постановою слідчого від 07 березня 2013 року, рулон з пакувальною плівкою, два відрізки пакувальної плівки та один відрізок клейкої «ленти» долучено як речовий доказ до кримінального провадження №-12013210020000017 й визначено дані предмети після проведення усіх необхідних експертиз передати на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с.75).

Згідно висновку експерта №-143 з додатком, лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_43, на підставі постанови слідчого від 12 березня 2013 року, провела 12 березня 2013 року судово-медичну експертизу крові громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_12 (потерпілого). За результатами експертизи встановлено, що кров громадянина ОСОБА_4 належить до групи 0 (І) з ізогемаглютинінами анти-А анти-В за ізосерологічною системою АВ0. ( т.1 а.с.251-252).

Згідно висновку експерта №-144, лікар-судово-медичний експерт ОСОБА_43, на підставі постанови слідчого від 12 березня 2013 року, в період з 14 березня по 20 березня 2013 року, провела судово-медичну експертизу речових доказів: шматка щільної плівки, трьох фрагментів харчової плівки, прозорої липкої стрічки типу «скотч». Як зазначено експертом, обставини справи їй відомі з постанови слідчого, з якої зокрема вбачається, що «… в ході провадження досудового розслідування, під час проведення огляду рулону з пакувальною плівкою, відрізків пакувальної плівки та клейкої ленти, виданих потерпілим ОСОБА_4, якими йому спричинялися тілесні ушкодження, виявлено та вилучено сліди бурого кольору». З дослідної частини експертизи вбачається, що об»єкти дослідження знаходилися в упакуванні із написами: «.. відрізок пакувальної плівки із слідом речовими бурого кольору, який вилучений при огляді предметів, що мав місце 07 березня 2013 року»., «… три відрізка із пакувальної плівки із речовиною бурого кольору, які вилучені при огляді предметів, що мав місце 07 березня 2013 року..», «… відрізок липкої ленти із слідами бурого кольору, який вилучений при огляді предметів, що мав місце 07 березня 2013 року…». За наслідками проведених досліджень експертом підсумовано, що в слідах на шматку щільної плівки ( об. №-1, трьох фрагментах харчової пакувальної плівки ( об.№№2-4), прозорій липкій стрічці типу « скотч» ( об. №-5), наданих для дослідження, знайдена кров. Встановлено, що в об'єктах №-№-1-5 - це кров людини. При серологічному дослідженні у об'єктах №№ 1-5 виявлений антиген Н, ізогемаглютиніни не виявлені. За даними висновку експерта №-143 від 12 лютого 2013 року « 1. Кров громадина ОСОБА_4 належить до групи 0 (І) з ізогемаглютинінами анти-А анти-В за ізосерологічною системою АВ0». Таким чином, кров у вказаних слідах може походити від особи ( осіб), для крові якої (яких) властивий виявлений антиген Н за ізосерологічною системою АВ0, що не виключає можливості належати крові самому потерпілому ОСОБА_4 ( т.1 а.с.256-258).

Згідно квитанції №-005859 від ст. слідчого СУ УМВСУ в Т\обл. ОСОБА_44 30 травня 2013 року прийнято «поліетиленовий пакет опечатаний згідно постанови». Суд вважає за доцільне зазначити, що жодних відомостей про вміст такого пакету у зазначеному документі не вказано і вважає, що сторона обвинувачення не обґрунтувала перед судом належності такого доказу до даного кримінального провадження ( т.1 а.с. 77).

Оцінюючи вищевказані докази з точки зору їх допустимості, суд зазначає наступне.

Положеннями ч.2 ст. 23 КПК України, визначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд зазначає, що всупереч вимогам ч.2 ст. 23 КПК України, вказані речові докази у судове засіданні для їх огляду стороною обвинувачення не представлені й суд їх не досліджував у даному процесі, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів у суді.

Окрім цього, як заявлено стороною захисту у судовому процесі, такі речові докази при ознайомленні із матеріалами справи в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту та обвинуваченим не відкривалися й для ознайомлення представленими не були, а тому їх слід визнати недопустимим.

Сторона обвинувачення не спростувала такого твердження сторони захисту.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про недопустимість такого доказу, як протокол добровільної видачі від 15 лютого 2013 року під час якого були отримані речі, які виступали предметом огляду від 07 березня 2013 року (рулон пакувальної плівки, три відрізки пакувальної плівки та відрізок скотч-плівки), враховуючи наведену вище практику Європейського суду з прав людини щодо «плодів отруєного дерева», протокол огляду предметів від 07 березня 2013 року під час якого оглянуто згадані предмети, з яких вилучено чотири фрагменти з слідами бурого кольору, також є недопустимими доказами в цілому, оскільки об'єктом таких слідчих дій були речі, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону; а також те, що зазначені речові докази не були надані стороною обвинувачення для безпосереднього дослідження у судовому засіданні і не були відкриті стороні захисту та обвинуваченим під час виконання вимог ст. 290 КПК України, висновок експерта №-144 від 20 березня 2013 року суд також вважає недопустимим доказом в цілому, оскільки об'єктом дослідження такої експертизи були ті ж самі об»єкти, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону. Зазначене передбачено й положеннями ч.5 ст. 101 КПК України.

-Згідно протоколу проведення слідчого експерименту від 25 квітня 2013 року, проведеного у м.Бережани, ст. слідчий СУ УМВС України в Тернопільській області ст. лейтенант міліції ОСОБА_45 в період з 14 год. 10 хв. до 15 год. 15 хв., у місті Бережани Тернопільської області при сонячній погоді та природньому освітленні за участю потерпілого ОСОБА_4, в присутності понятих ОСОБА_46 та ОСОБА_47 (відомості про роз»яснення понятим їх прав у протоколі відсутні), з фотографуванням за допомогою камери в мобільному телефоні марки « Самсунг Галаксі Ноте П», провела слідчий експеримент з метою перевірки та уточнення відомостей, отриманих під час допиту потерпілого ОСОБА_4 Як вбачається із змісту протоколу, під час зазначеної слідчої дії потерпілий, без попередніх показань про обставини події, одразу став відтворювати події, які мали місце 14 лютого 2013 року. Так, потерпілий провів учасників процесуальної дії в магазин «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_4, яке розташоване в підвальному приміщенні будівлі; там вказав на двері, які зачинив ОСОБА_8, після того як зайшов із ОСОБА_7 та ОСОБА_6 до нього в магазин 14 лютого 2013 року. Після цього потерпілий розказав та показав, як ОСОБА_6 взяв його за ліву руку, а ОСОБА_7 за праву і не відпускали, хоча він намагався вирватися. Такі дії потерпілий продемонстрував на статистові. Також, як розповів потерпілий, в цей час ОСОБА_8 намотував скотч - стрічку, яку приніс з собою, йому (потерпілому) на обличчя та кругом шиї. При цьому потерпілий пояснив, що виривався та опирався, був обезсилений, а тому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 повалили його на підлогу та вказав на це місце. Зі слів ОСОБА_4 зазначені особи продовжували тримати цього за руки, а ОСОБА_8 почав наносити йому удари в різні ділянки тіла, всього шість ударів й продемонстрував це на статистові. Далі, як розповів потерпілий, ОСОБА_8 продовжував намотувати йому на рот та на шию скотч-стрічку і показав, як це робилося на статисту. При цьому він (потерпілий) «викручувався», а тому ОСОБА_8 взяв упакувальну плівку, яка знаходилася в рулоні в магазині, відмотав її і також намотував йому на обличчя та шию. Взявши аналогічний рулон, потерпілий продемонстрував такі дії ОСОБА_8 на статистові. Після цього, зі слів потерпілого, ОСОБА_8 наніс йому ще два удари таким рулоном в область обличчя. ( т.1 а.с. 35-38). Як додаток до протоколу долучено таблицю ілюстрацій.( т.1 а.с.39-42).

У судовому засіданні потерпілий повністю підтримав відомості, відображені у письмовому носії слідчого експерименту, які він повідомив слідчому під час проведення зазначеної слідчої дії і просить суд врахувати їх як правдиві.

Сторона захисту заперечила щодо прийняття такого доказу, як допустимого, оскільки потерпілий відмовився дати у судовому засіданні свої показання, а відтак не підтвердив особисто під присягою у судовому засіданні свої покази, які він відтворював при згаданій слідчій дії.

Аналізуючи зміст згаданого протоколу слідчого експерименту, суд констатує, що при такій слідчій дії органом досудового розслідування залишилися не з'ясованими мотиви та причини дій осіб, які чинили щодо потерпілого насильницькі дії, оскільки з цього приводу потерпілий під час слідчого експерименту жодних відомостей слідчому не повідомив, а лише описував, як його тримали за руки, намотували на обличчя та шию скотч-стрічку та пакувальну плівку, наносили удари по обличчю; а слідчий в свою чергу, з цього приводу потерпілому жодних питань не поставив.

Так, як вже зазначено вище, потерпілий у судовому засіданні, посилаючись на свої права потерпілого у кримінальному процесі, відмовився давати суду показання у цьому кримінальному провадженні, які, як визначено законом є одним із джерел доказів у кримінальному процесі. Як встановлено судом й визнано потерпілим, очевидців вчинення щодо потерпілого протиправних та злочинних дій за обставин, сформульованих прокурором в його обвинувачення та за обставин обвинувачення, яке підтримане потерпілим, не було.

Відтак, аналізуючи лише відомості здобуті під час згаданого слідчого експерименту, без показань потерпілого та інших належних й допустимих доказів по справі в їх сукупності та достатності, суд позбавлений можливості поза розумним сумнівом з'ясувати та встановити істинність мотивів поведінки осіб, які зі слів потерпілого напали на нього 14 лютого 2013 року за вказаних у протоколі слідчого експерименту обставин, а така складова суб'єктивної частини злочину, як мотив, є обов'язковою до з'ясування й доведення у кримінальному процесі, оскільки впливає, як на доведення факту самої події кримінального правопорушення, як то за ч.3 ст. 355 КК України, так і за ч.3 ст. 189 КК України, а також - на кваліфікацію дій винної особи та факт наявності зазначених складів злочину в діях винних осіб.

Поряд цим, оцінюючи загалом зазначений доказ із додатком у виді фототаблиці з точки зору його належності, допустимості та достовірності, в сукупності з іншими, дослідженими у судовому засіданні доказами, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5, ч.6 ст. 240 КПК України, слідчий експеримент, що проводиться у житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором,… про проведення слідчого експерименту в житлі чи іншому володінні особи, слідчий, прокурор складає протокол згідно з вимогами цього Кодексу.

Конституційний Суд України у рішенні № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 року у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України зазначив, що визнаватися допустимими і використовуватися як доказ в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справах «Шенк проти Швейцарії» від 12.07.1988 року, «Тейксейра де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998 року, «Яллог проти Німеччини» від 11.07.2006 року, «Шабельник проти України» від 19.02.2009 року, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя, на недоторканість житла тощо. Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому кримінальним процесуальним кодексом (ч. 1 ст. 86 КПК України).

Кримінальний процесуальний закон не дає вичерпного переліку підстав, за наявності яких докази мають визнаватися недопустимими, а натомість надає право суду вирішувати питання їх допустимості чи недопустимості у порядку, передбаченому статтею 89 КПК України.

Частиною першою статті 87 КПК України передбачено, що ключовою умовою для визнання доказів недопустимими, є їх отримання внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Отримання доказів завжди обумовлено вчиненням стороною кримінального провадження цілеспрямованих дій з метою їх збирання. Аналіз положень частини другої статті 87 КПК України дає підстави зробити висновок, що саме вчинення з цією метою стороною обвинувачення діянь, які істотно порушують права і основоположні свободи людини, має наслідком визнання отриманих у такий неправомірний спосіб доказів недопустимими.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ним володіє або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків встановлених ч. 3 цієї статті. Під іншим володінням особи розуміється земельна ділянка, гараж, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого та іншого призначення, тощо, які знаходяться у володінні особи.

Стороною обвинувачення не представлено суду відомостей про володільця магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», який розташований по АДРЕСА_4 у якому проводилася згадана слідча дія, а відтак і не надано добровільної згоди такої особи на проведення у ньому слідчого експерименту, як і ухвали слідчого судді з цього приводу.

Отже, стороною обвинувачення не підтверджено належними процесуальними документами дотримання правової процедури при здійснені слідчого експерименту у магазині «ІНФОРМАЦІЯ_19», який розташований по АДРЕСА_4, що є основним критерієм допустимості доказів, одержаних внаслідок застосування такої процесуальної дії.

Також, у вказаному протоколі зазначено про використання технічного засобу - за допомогою камери в мобільному телефоні й здійснення фотографування, однак не вказано спеціаліста чи іншу особу, яка проводила такі дії. Із змісту протоколу також вбачається, що експеримент відбувався за участі статиста, що знайшло своє підтвердження на фотоілюстраціях до слідчої дії. Однак, у протоколі не зазначено жодних відомостей про таку особу, як і відсутні її підписи про роз'яснення їй прав, про ознайомлення з змістом протоколу, тощо. А згідно п.1 ч.3 ст. 104 КПК України, у протоколі слідчої дії повинні зазначатися всі особи, які присутні під час проведення процесуальної дії ( прізвища, імена, по батькові, дати народження, місця проживання).

Порушення вищевказаних правил та вимог складання і засвідчення протоколу слідчої та іншої процесуальної дії викликає обґрунтований сумнів у вірогідності викладених у ньому відомостей і тягне за собою недопустимість використання їх у кримінальному провадженні.

Зважаючи на такі процесуальні порушення закону, а також враховуючи, що потерпілий ОСОБА_4 не дав своїх показань у судовому засіданні, суд вважає, що результат такої слідчої дії як слідчий експеримент за участі потерпілого ОСОБА_4 проведений 25 квітня 2013 року, наданий стороною обвинувачення, відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, не може бути врахований судом при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні, а тому не є допустимим та достатнім доказом в доведення, як події кримінального правопорушення за обставин, зазначених в обвинуваченні прокурора за ч.3 ст. 355 КК України, так і за обставин кримінального правопорушення за ч.3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим, а також не є достатнім доказом й вини обвинувачених у вчиненні такого кримінального правопорушення.

Згідно протоколу обшуку від 19 березня 2013 року, проведеного на підставі ухвали слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду від 12 березня 2013 року, з доданою таблицею ілюстрацій, проведеного в період з 12 год. 30 хв. до 14 год 05 хв., з участю підозрюваного ОСОБА_8, з участю спеціаліста ОСОБА_28, ОСОБА_49, оперуповноважених УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Різника Д.П. та ОСОБА_50, в присутності понятих ОСОБА_51 та ОСОБА_52, ст. слідчий СУ УМВС України в Т\обл ОСОБА_44 провела обшук в будинку АДРЕСА_5 в житлі ОСОБА_8, в процесі якого виявлено й вилучено сім-картку оператора стільникового зв»язку «Київстар» та обрізану сім-картку стільникового зв»язку «Київстар»; записну книжку зеленого кольору із записам, в якій знаходилася грошова купюра номіналом 100 доларів США серія ( нерозбірлива літера) L №-13032153 А; паспорт громадянина України серія НОМЕР_3 на ім»я ОСОБА_8; три «скотч-плівки на рулонах», металевий предмет, схожий на кастет. Зазначені предмет запаковані в експертний пакет №-0163558, 0163556,0163554,0163555. Також, під час проведення слідчої дії було здійснено особистий обшук ОСОБА_8, в процесі якого виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Нокія» ІМЕІ НОМЕР_4 із сім-карткою «Київстар», картка «Приватбанк кредитка» грошові кошти в сумі 257 гривень ( купюра 200, 50, 5 гривень та дві купюри по 1 гривні). Зазначені предмети запаковані в експертний пакет №-0163559. До зазначеного протоколу також додано таблицю ілюстрацій. (т.1 а.с.46-55);

Згідно протоколу огляду предметів старший слідчий ОСОБА_44, 19 березня 2013 року у м.Тернопіль, в період з 17 год. 30 хв. до 18 год 05 хв., у приміщенні службового кабінету СУ УМВСУ в Тернопільській області, провела огляд предметів вилучених під час обшуку у ОСОБА_8, а саме:

-мобільного телефону марки Нокія, чорного кольору, ІМЕІ 35337\03\563662\3 із сім карткою оператора КИЇВСТАР НОМЕР_8;

-Пластикової карти «Приватбанк кредитка НОМЕР_9;

- Грошової купюри номіналом 200 гривень, серії АА 1220566;

- Грошової купюри номіналом 50 гривень, серії КЗ 4767939;

-Грошової купюри номіналом 5 гривень, серії КБ 2170301;

-Грошової купюри номіналом 1 гривня серії КГ 4429174

-Грошової купюри номіналом 1 гривня, серія МЖ 2753851;

-Пластикової карти Київстар 89380 НОМЕР_7;

-Обрізаної пластикової картки КИЇВСТАР

-Записної книжки зеленого кольору;

-Грошової купюри номіналом 100 доларів США серія DL 13032153 А;

-Паспорта громадянина України серія НОМЕР_5, на ім»я ОСОБА_8;

-Довідки про присвоєння ідентифікаційного коду на ім»я ОСОБА_8 №-НОМЕР_6;

Додаток до протоколу огляду містить фотокопії вищезгаданих грошових купюр, банківських карток, паспорта та довідки. ( т.1 а.с. 78-85),

-Згідно постанов ст. слідчого ОСОБА_44 від 22 березня 2013 року грошові кошти, вилучені під час обшуку у ОСОБА_8 19 березня 2017 року в сумі 257 гривень здані на депозитний рахунок в бухгалтерію УМВС України в Тернопільській області; а грошова купюра номіналом 100 доларів США серія DL 13032153 А через бухгалтерію УМВСУ в Тернопільській області передана на зберігання в уповноважений банк. Згідно квитанції №-002516 від 25 квітня 2013 року кошти у ст. слідчого ОСОБА_44 в сумі 257 гривень прийняті. Згідно квитанції №-002415 від 25 квітня 2013 року 100 доларів США прийняті. ( т.1 а.с. 86, 87, 88,89);

Суд констатує, що у згаданих документах про прийняття на зберігання відсутні реквізити, відтиски печатки чи будь-які інші відомості про відповідальну за зберігання особу та її місцезнаходження, як і про установу уповноваженого на зберігання грошових коштів банку.

Згідно постанови ст. слідчого ОСОБА_44 від 22 березня 2013 року мобільний телефон марки Нокія із сім-карткою оператора стільникового зв»язку Київстар НОМЕР_8; сім картка оператора стільникового зв»язку Київстар НОМЕР_7; та обрізана сім картка оператора стільникового зв»язку Київстар, вилучені під час обшуку 19 березня 2013 року у ОСОБА_8, вирішено долучити як речові докази до кримінального провадження та після проведення усіх необхідних експертиз передати на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с. 90).

Згідно квитанції №-05879, 24 квітня 2013 року у ст.слідчого ОСОБА_44 прийняті спецупакування опечатане згідно постанови. ( т.1 а.с.92).

Суд констатує, що жодних відомостей про вміст такого пакету у зазначеному документі не вказано і вважає, що сторона обвинувачення не обґрунтувала перед судом належності такого доказу до даного кримінального провадження.

Відповідно до постанови ст. слідчого ОСОБА_44 від 03 травня 2013 року, вилучені під час обшуку 19 березня 2013 року у ОСОБА_8 три скотч-плівки долучено як речові докази до кримінального провадження та передано на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с. 103).

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що з приводу решти предметів, які оглядалися слідчим 19 березня 2013 року, а саме: пластикової карти «Приватбанк кредитка НОМЕР_9», записної книжки зеленого кольору, паспорту громадянина України серія НОМЕР_5, на ім»я ОСОБА_8, довідки про присвоєння ідентифікаційного коду на ім»я ОСОБА_8 №-НОМЕР_6, суд не поінформований про процесуальний статус таких предметів і у зазначеному протоколі відомості про це не вказані.

Постанови слідчого про приєднання таких предметів до справи в якості речових доказів стороною обвинувачення суду не надано.

Суд зазначає, що всупереч вимогам ч.2 ст. 23 КПК України, вказані речові докази у судове засіданні для їх огляду стороною обвинувачення не представлені й суд їх не досліджував у даному процесі, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів у суді.

Окрім цього, як заявлено стороною захисту у судовому процесі, такі речові докази при ознайомленні із матеріалами справи в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту та обвинуваченим не відкривалися й для ознайомлення представленими не були, а тому їх слід визнати недопустимим.

Сторона обвинувачення не спростувала такого твердження сторони захисту.

Виходячи з викладеного, сторона обвинувачення та сторона потерпілого, в порушення положень ст. 85 КПК України належним чином не обґрунтувала належність таких предметів до даного кримінального провадження, для огляду так речі у судове засіданні не представлені, при виконанні вимог ст. 290 КПК України протилежній стороні не відкриті, у зв»язку з чим суд визнає в цій частині неналежними доказами результати вказаної слідчої дії і вони не враховуються судом при прийнятті судового рішення у даному кримінальному провадженні.

Згідно висновку експерта №-1-329\13 від 17 квітня 2013 року, із доданою таблицею ілюстрацій, експерт відділу криміналістичних експертиз НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області Коваль Т.О., на підставі постанови слідчого від 25 березня 2013 року, провів комп'ютерно - технічну експертизу, об'єктами якої виступали вилучені при проведенні обшуку за місцем проживання ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_7 мобільний телефон марки «Нокія» із сім-карткою оператора стільникового зв»язку « Київстар НОМЕР_10, сім картка оператора стільникового зв»язку «Київстар» НОМЕР_13 та обрізана сім картка оператора стільникового зв»язку Київстар». За наслідками досліджень встановлено, що наданий на експертизу мобільний телефон Нокія 1202-2, має міжнародний ідентифікатор мобільного обладнання (ІМЕІ): НОМЕР_12. В його пам'яті з сім-карткою оператора мобільного зв'язку «Київстар» НОМЕР_11 виявлено 247 записів в телефонній книзі, 1 отримане сім-повідомлення, 2 записи про отримані виклики та 3 записи про здійснені дзвінки. Виявлена інформація наведена в таблицях № 1-4 додатку 1 що додається до висновку експерта. Будь-яких надісланих сім-повідомлень в пам'яті зазначеного мобільного телефону не виявлено. В пам'яті сім-картки оператора мобільного зв'язку «Київстар» НОМЕР_14, виявлено 8 сім повідомлень. Виявлена інформація наведена в таблиці №5 додатку 1, що додається до висновку експерта. Будь-яких записів в телефонній книзі, вхідних та вихідних дзвінків не виявлено. В пам'яті сім-картки оператора мобільного зв'язку «Київстар» серійний номер/фрагмент відсутній/380/фрагмент відсутній/990/фрагмент відсутній/170/фрагмент відсутній /6F, будь-яких записів в телефонній книзі, смс-повідомлень, вхідних та вихідних дзвінків не виявлено. Інформації про абонентські номери згаданих сім-карток, не виявлено, ( т.1 а.с.264-268)

Суд не приймає зазначений висновок експерта №-1-329\13 від 17 квітня 2013 року і як наслідок відображені у них результати, як належний доказ у даному кримінальному провадженні, оскільки сторона обвинувачення в дотримання положень ст. 85 КПК України не обґрунтувала у судовому засіданні, як саме результат такої експертизи прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

За таких обставин не підлягають до відшкодування процесуальні витрати понесені за такою експертизою на залучення експерта згідно довідки про витрати на проведення судової комп»ютерно-технічної експертизи від 17 квітня 2013 року №-1-329\13 в розмірі 305 (триста п»ять) гривень 90 коп. ( т.1 а.с. 273).

Згідно квитанції №-05898, 30 травня 2013 року у ст. слідчого ОСОБА_44 прийняті спец-упакування опечатане згідно постанови. ( т.1 а.с.105).

Суд констатує, що жодних відомостей про вміст такого пакету у зазначеному документі не вказано і вважає, що сторона обвинувачення не обґрунтувала перед судом належності такого доказу до даного кримінального провадження.

Як вбачається із протоколу затримання ОСОБА_6, складеного у м.Тернопіль, розпочатого 19 березня 2013 року о 17 год 50 хв. та закінченого 19 березня 2013 року о 18 год. 20 хв., т.в.о. слідчого СУ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_57. 19 березня 2013 року о 12 годин 30 хвилин в м.Бережани по АДРЕСА_4 затримав як особу підозрювану у вчиненні злочину ОСОБА_6.

Із змісту протоколу також вбачається, що т.в.о. слідчого ОСОБА_57., в присутності двох понятих - ОСОБА_54 та ОСОБА_55 (без вказання про роз»яснення їм їх прав та обов»язків) здійснив обшук затриманого ОСОБА_6, під час якого нічого не вилучалося. Також зазначено про захисника (законного представника) ОСОБА_56, однак його підпис у протоколі відсутній ( т.1 а.с.121-124).

Згідно протоколу огляду місця події, складеного в м.Бережани 19 березня 2013 року, т.в.о. слідчого СУ УМВСУ в Т\ обл. ОСОБА_57 в період часу з 12 год 30 хв. до 13 год. 00 хв., на підставі заяви ОСОБА_6, в присутності понятих ОСОБА_58 та ОСОБА_59, за участі підозрюваного ОСОБА_6 провів огляд місця події, а саме частини тротуарної доріжки між будинками АДРЕСА_4, в АДРЕСА_8. Під час огляду другого зліва аркоподібного проходу між будинками було затримано ОСОБА_6, який дав письмову добровільну згоду на проведення його огляду та вилучення особистих речей працівникам міліції. В ході огляду ОСОБА_6, з правої зовнішньої кишені його куртки було вилучено грошові кошти - долари США номіналом по 100 доларів США в кількості 10 купюр на загальну суму 1000 (тисяча) доларів США. - НG 05154605С, НL22310689G, НВ 94050837 І, НВ 53639421М, НG 15608773В, НD55269375В, НВ01072375J, НВ 50299679 К, КF 21268955С, КF58501353В. Зі слів ОСОБА_6 ці кошти, знаходячись в автомобілі АУДІ червоного кольору, йому передав ОСОБА_4 за проведений ним два роки тому ремонт у квартирі. Також з лівої зовнішньої кишені ОСОБА_6 було вилучено мобільний телефон Нокія ІМЕІ НОМЕР_15 з сім карткою НОМЕР_2. Вилучене поміщено в «окремий пакет, який перев'язується ниткою, кінці якої скріплюються біркою, на якій розписалися поняті та учасники» ( т.1 а.с. 57-59).

Оцінюючи зазначений доказ з точки зору його належності, допустимості та достовірності, в сукупності з іншими, дослідженими у судовому засіданні доказами, суд зазначає наступне.

Згідно до частин 1, 3 ст. 42 КПК України, підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

Підозрюваний, обвинувачений має право: 1) знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють, обвинувачують; 2) бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені цим Кодексом, а також отримати їх роз'яснення; 3) на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв'язку з відсутністю коштів на її оплату; 4) не говорити нічого з приводу підозри проти нього, обвинувачення або у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання.

Відповідно до вимог частин 1, 3-5 ст. 208 КПК України, уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках: якщо цю особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення. Уповноважена службова особа, слідчий, прокурор може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених частиною сьомою статті 223 і статтею 236 цього Кодексу. Уповноважена службова особа, що здійснила затримання особи, повинна негайно повідомити затриманому зрозумілою для нього мовою підстави затримання та у вчиненні якого злочину він підозрюється, а також роз'яснити право мати захисника, отримувати медичну допомогу, давати пояснення, показання або не говорити нічого з приводу підозри проти нього, негайно повідомити інших осіб про його затримання і місце перебування відповідно до положень статті 213 цього Кодексу, вимагати перевірку обґрунтованості затримання та інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.

З урахуванням наведених критеріїв законності, судом встановлено, що вказані слідчі дії були проведені в поза процесуальний спосіб з численними порушеннями.

Так, як вбачається із змісту вищезгаданої слідчої дії, в процесі огляду місця події, 19 березня 2013 року о 12 год. 20 хв. фактично було здійснено затримання та особистий обшук ОСОБА_6.

Як вбачається із вищезгаданого протоколу затримання ОСОБА_6, процесуальні дії по роз»ясненню підозрюваному його процесуальних прав були розпочаті т.в.о. слідчого ОСОБА_57. 19 березня 2013 року лише о 17 год. 50 хв., вже у місті Тернопіль.

Протягом же згаданого огляду місця події в м. Бережани Тернопільської області, в процесі якого фактично й відбулося затримання та обшук ОСОБА_6, в порушення ч.4, ч.5 ст. 208 КПК України, ОСОБА_6 не було повідомлено підстав його затримання та у вчиненні якого злочину від підозрюється; не було роз»яснено його право мати захисника, давати показання або не говорити нічого з приводу підозри щодо нього, в порушення ст. 210 КПК України його, як затриманого не було доставлено до найближчого органу досудового розслідування та не зареєстровано дату й точний час (годину і хвилини) доставляння затриманого й інші відомості, передбачені законодавством.

Натомість, з 12 год. 30 хв. до 13 год 00 хв. 19 березня 2013 року, т.в.о. слідчого ОСОБА_57., в порушення згаданих вимог закону та права затриманого на захист, вчиняв за участі затриманого й підозрюваного ОСОБА_6 процесуальні дії по його обшуку, що є не допустимим.

Отже, не зважаючи на те, що до участі у згаданій слідчій дії т.в.о. слідчого фактично було залучено двоє понятих (за відсутності відомостей про роз'яснення їм їх прав та обов»язків), вимог закону по затриманню та по проведенню особистого обшуку при затриманні особи підозрюваного слідчий не дотримався, фактичну процесуальну дію затримання та обшуку особи оформив протоколом огляду, з порушення права ОСОБА_6 на захист.

Більш того, у вказаному протоколі огляду місця події не зазначені відомості за вчинення якого кримінального правопорушення здійснено затримання та особистий обшук ОСОБА_6 та проведено огляд місця події, як і не вказано відомостей в межах якого кримінального провадження було здійснено такі процесуальні дії, або якщо огляд проводився до початку кримінального провадження, не зазначені заява чи повідомлення про подію, які були приводом до вчинення таких слідчих дій; заява ж ОСОБА_6, на підставі якої, як вказано у протоколі проведені згадані огляд та обшук, не містить відомостей про подію, яка має ознаки кримінального правопорушення. Також, у вказаному протоколі не зазначено й суті кримінального правопорушення, дати та номера внесення відомостей про нього до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Також відсутня інформація про орган досудового розслідування й про уповноважену службову особу, яка повинна була здійснювати досудове розслідування того кримінального правопорушення, за яке був затриманий підозрюваний ОСОБА_6

Таким чином, суд приходить до висновку, що фактично провівши особистий обшук підозрюваного під час його затримання при проведенні огляду місця події за вищевказаних обставин, т.в.о. слідчого СУ УМВС України в Т\обл. ОСОБА_57, як не уповноважена особа, діяв з порушенням вимог та положень ст. 208 та ч.7 ст. 223 і ст. 236 КПК України.

Враховуючи наведене, суд вважає, що результат згаданої слідчої дії - огляду місця події від 19 березня 2013 року за участі підозрюваного ОСОБА_6, наданий стороною обвинувачення, відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 87 КПК України, в цілому є недопустимим доказом, а тому не може бути врахований судом при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні.

Як вбачається із протоколу огляду предметів від 20 березня 2013 року, складеного у м.Тернопіль, ст. слідчий СУ УМВСУ в Т\обл . ОСОБА_44 про з 08 год 00 хв. до 08 год. 25 хв. провела огляд вилучених у ОСОБА_6 19 березня 2013 року по АДРЕСА_4 речей, а саме:

- Мобільного телефону марки Нокія, ІМЕІ НОМЕР_16 з сім-карткою Діджус НОМЕР_17;

-грошових купюр номіналом 100 доларів США серії:НG 05154605С, НL22310689G, НВ 94050837 І, НВ 53639421М, НG 15608773В, НD55269375В, НВ01072375J, НВ 50299679 К, КF 21268955С, КF58501353В;

Як додаток до протоколу також зазначено аркуші із відкопійованими зображеннями грошей та таблиця ілюстрацій із зображенням мобільного телефону та сім картки. (т.1 а.с.93-99).

Суд також вважає за доцільне зазначити, що відомостей про упакування речового доказу - оглянутих купюр доларів США у протоколі не зазначено, лише щодо мобільного телефон.

-Згідно постанови ст. слідчого ОСОБА_44 про долучення речових доказів та передачу їх на зберігання від 22 березня 2013 року, мобільний телефон марки Нокія, ІМЕІ НОМЕР_16 з сім карткою Діджус, вилучені під час огляду місця події 19 березня 2013 року у затриманого ОСОБА_6, долучено як речовий доказ до даного кримінального провадження й після проведення всіх необхідних експертиз підлягають переданню на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області. ( т.1 а.с.100).

- Згідно квитанції №-05881, 24 квітня 2013 року у ст. слідчого ОСОБА_44 прийнято прозорий поліетиленовий кульок , в якому знаходиться мобільний телефон Нокія чорного кольору - опечатаний згідно постанови. (т.1 а.с.102).

-Постановою ст. слідчого ОСОБА_44 від 22 квітня 2013 року грошові кошти в сумі 1000 доларів США, а саме 10 грошових купюр номіналом по 100 доларів США серії:НG 05154605С, НL22310689G, НВ 94050837 І, НВ 53639421М, НG 15608773В, НD55269375В, НВ01072375J, НВ 50299679 К, КF 21268955С, КF58501353В, вилучені під час огляду місця події 19 березня 2013 року у затриманого ОСОБА_6, вирішено долучити як речові докази до кримінального провадження та через бухгалтерію УМВС України в Тернопільській області передати на зберігання в уповноважений банк. ( т.1 а.с. 107);

-Згідно квитанції №-002414 від 25 квітня 2013 року установи УМВС У в Тернопільській області вилучені в арештованого ОСОБА_6 та здані ст. слідчим ОСОБА_44 цінності в сумі 1000 доларів США прийняті. ( т.1 а.с.108);

При цьому суд зазначає, що у такому документів про прийняття на зберігання відсутні реквізити, відтиски печатки чи будь-які інші відомості про відповідальну за зберігання особу та її місцезнаходження, як і про установу уповноваженого на зберігання грошових коштів банку.

Суд зазначає, що всупереч вимогам ч.2 ст. 23 КПК України, вказані речові докази у судове засіданні для їх огляду стороною обвинувачення не представлені й суд їх не досліджував у даному процесі, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів у суді.

Окрім цього, як заявлено стороною захисту у судовому процесі, такі речові докази при ознайомленні із матеріалами справи в порядку ст. 290 КПК України стороні захисту та обвинуваченим не відкривалися й для ознайомлення представленими не були, а тому їх слід визнати недопустимим.

Сторона обвинувачення не спростувала такого твердження сторони захисту.

Оцінюючи згадані надані стороною обвинувачення протокол огляду предметів від 20 березня 2013 року, - мобільного телефону та грошових купюр доларів США, які були вилучені під час огляду місця події 19 березня 2013 року у підозрюваного ОСОБА_6, постанову слідчого від 22 березня 2013 року про їх долучення та квитанцію про їх зберігання, як докази з точки зору їх допустимості, суд зазначає наступне.

З огляду на те, що, як вказано вище суд прийшов до висновку про недопустимість такого доказу, як протокол огляду місця події від 19 березня 2013 року за участі підозрюваного ОСОБА_6 під час якого були вилучені 1000 доларів США та мобільний телефон підозрюваного, які в подальшому виступали предметами згаданого огляду від 20 березня 2013 року, враховуючи наведену вище практику Європейського суду з прав людини щодо «плодів отруєного дерева», а також, що зазначені речові докази не були надані стороною обвинувачення для безпосереднього дослідження у судовому засіданні і не були відкриті стороні захисту та обвинуваченим під час виконання вимог ст. 290 КПК України, результати такої процесуальної дії також є недопустимими в цілому, оскільки об»єктом таких слідчих дій були речі, отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому суд не приймає їх до уваги при розгляді даного кримінального провадження.

Згідно висновку експерта №-1-328\13 від 06 квітня 2013 року, із доданою таблицею ілюстрацій, експерт відділу криміналістичних експертиз НДЕКЦ при УМВСУ в Тернопільській області Коваль Т.О., на підставі постанови слідчого від 25 березня 2013 року, провів комп'ютерно - технічну експертизу, де її об'єктом виступав мобільний телефон марки «Нокія» із сім-карткою оператора стільникового зв»язку «Діджус» НОМЕР_18. Як вбачається із обставин справи, відомих експерту з постанови слідчого, зазначений об»єкт дослідження було виявлено та вилучено у затриманого ОСОБА_6 під час проведення огляду місця події 19 березня 2013 року. Як вбачається із висновку експерта, наданий на дослідження мобільний телефон Nokia 1209, вилучений при проведенні огляду затриманого ОСОБА_6, має наступний міжнародний ідентифікатор обладнання (ІМЕІ) - НОМЕР_19. В пам'яті мобільного телефону Nokia 1209 з sim-карткою оператора мобільного зв'язку «Діджус» № НОМЕР_20, виявлено 45 записів в телефонній книзі, 4 отриманих sms-повідомлень, 10 записів про отримані виклики, 20 записів про здійснені дзвінки. Будь-яких надісланих смс повідомлень в пам»яті цього мобільного телефону не виявлено. Інформації про абонентський номер сім картки оператора мобільного зв»язку, яка знаходилася в цьому ж мобільному телефоні не виявлено. Вся виявлена інформація наведена в таблицях Додатку 1.( т.1 а.с.264-268).

Суд не приймає зазначений висновок експерта №-1-328\13 від 06 квітня 2013 року і як наслідок відображені у ній результати, як належний доказ у даному кримінальному провадженні, оскільки сторона обвинувачення в дотримання положень ст. 85 КПК України не обґрунтувала у судовому засіданні, як саме результат такої експертизи прямо чи непрямо підтверджує існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів, а також враховуючи й ту обставину, що судом визнано недопустимими докази, отримані в результаті огляду місця події 19 березня 2013 року, в процесі якого було затримано ОСОБА_6, здійснено його обшук і вилучено мобільний телефон, який виступав предметом такого експертного дослідження.

За таких обставин не підлягають до відшкодування процесуальні витрати понесені за такою експертизою на залучення експерта згідно довідки про витрати на проведення судової комп»ютерно-технічної експертизи від 06 квітня 2013 року №-1-328\13 в розмірі 244 ( двісті сорок чотири) гривні 50 коп. ( т.1 а.с. 263)

Згідно протоколу затримання ОСОБА_7, складеного у м.Тернопіль, розпочатого 19 березня 2013 року о 17 год 50 хв. та закінченого 19 березня 2013 року о 18 год. 15 хв., старший слідчий в ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області ОСОБА_60, 19 березня 2013 року о 12 годин 00 хвилин в м.Бережани затримав, як особу підозрювану у вчиненні злочину ОСОБА_7.

Із змісту протоколу також вбачається, що ст. слідчий Матвіїів О.Я., в присутності двох понятих - ОСОБА_54 та ОСОБА_55 (без вказання про роз'яснення їм їх прав та обов»язків) здійснив обшук затриманого ОСОБА_7, під час якого виявлено та вилучено брючний ремінь чорного кольору. ( т.1 а.с.147-150).

Згідно постанови ст. слідчого ОСОБА_44 від 22 березня 2013 року про долучення речових доказів та передачу їх на зберігання, вилучені 19 березня 2013 року під час обшуку у ОСОБА_7 мобільний телефон Самсунг типу «жабка» із сім-карткою Київстар, мобільний телефон Самсунг типу «слайдер» та сім картка оператора стільникового зв»язку Київстар долучено як речові докази до даного кримінального провадження та вирішено після проведення усіх необхідних експертиз передати на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с.109).

Згідно квитанції №-05880, 24 квітня 2013 року у ст. слідчого ОСОБА_44 прийнято поліетиленовий кульок синього кольору, опечатаний згідно постанови. (т.1 а.с.111).

Суд зазначає, що жодних інших відомостей про речі та предмети передані на зберігання у даному документі не вказано. Також, вказані речові докази у судове засідання для їх огляду стороною обвинувачення не представлені й суд їх не досліджував у даному процесі, що суперечить принципу безпосередності дослідження доказів у суді.

Суд не приймає результати слідчих дій відображені у зазначених процесуальних документах, як належні докази у даному кримінальному провадженні, оскільки сторона обвинувачення та сторона потерпілого в дотримання положень ст. 85 КПК України не обґрунтувала у судовому засіданні, як саме вилучені 19 березня 2013 року під час обшуку у ОСОБА_7 мобільний телефон Самсунг типу «жабка» із сім- карткою Київстар, мобільний телефон Самсунг типу «слайдер» та сім картка оператора стільникового зв»язку Київстар прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для даного кримінального провадження.

Згідно протоколу затримання ОСОБА_8, складеного у м.Тернопіль, розпочатого 19 березня 2013 року о 17 год 50 хв. та закінченого 19 березня 2013 року о 18 год. 30 хв., старший слідчий в ОВС СУ УМВСУ в Тернопільській області Гунько В.А., 19 березня 2013 року о 12 годин 20 хвилин в м.Бережани, по вул. Бояна, 21, з участю о\у УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Лисика А.Б. затримав як особу підозрювану у вчиненні злочину ОСОБА_8.

Із змісту протоколу також вбачається, що ст. слідчий Гунько В.А., в присутності двох понятих - ОСОБА_54 та ОСОБА_55 (без вказання про роз»яснення їм їх прав та обов»язків) здійснив обшук затриманого ОСОБА_8, під час якого виявлено та вилучено дві шнурівки від черевиків ( т.1 а.с.185,188).

Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у всіх трьох випадках особистого обшуку різними слідчим при затриманні підозрюваних ОСОБА_6.( т.1 а.с.121-124), ОСОБА_7 ( т.1 а.с.147-150). та ОСОБА_8 ( т.1 а.с.185,188), у таких слідчих діях одночасно приймали участь одні й ті самі поняті, що є фізично неможливим, а тому в цій частині результати такої слідчої дії щодо виявлення та вилучених під час особистого обшуку речей та предметів - брючного ременя ОСОБА_7 та шнурівок черевиків ОСОБА_8, суд оцінює критично й до уваги не приймає.

Постанови слідчого про приєднання таких предметів до справи як речових доказів стороною обвинувачення суду не надано.

Виходячи з викладеного, сторона обвинувачення не прийняла процесуального рішення про належність таких предметів до кримінального провадження, а тому, в дотримання положень ст. 85 КПК України належним чином не обґрунтувала належність таких предметів до даного кримінального провадження, у зв»язку з чим суд визнає в цій частині неналежними доказами результати вказаних слідчих дії і вони не можуть бути враховані судом при прийнятті судового рішення.

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2013 року щодо підозрюваного ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. ( т.1 а.с.131).

Ухвалою слідчого судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 березня 2013 року щодо підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів. ( т.1 а.с.195).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 10 квітня 2015 року ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов»язання прибувати за кожним викликом до суду і не відлучатися з міста Бережани Тернопільської області без дозволу прокурора або суду. ( т.5 а.с. 242).

Згідно протоколу про проведення контролю за вчиненням злочину, складеного оперативним уповноваженим УБОЗ УМВС України в Тернопільській області ст. лейтенантом міліції Різником Д.П. в м.Тернополі 19 березня 2013 року, який розпочато о 08 год 50 хв. та закінчено о 11 год. 25 хв., за участі о\у УБОЗ УМВСУ в Т\обл Лисика А.Б. та гр. ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_10, згідно з вимогами ст.ст. 193-107 та 271 КПК України, на підставі постанови прокуратури Тернопільської області №-04\2\4-64 від 19 лютого 2013 року, вказано, що 16 лютого 2013 року в УБОЗ УМВС У в Т\обл. із заявою звернувся ОСОБА_4, який повідомив, що ОСОБА_35, ОСОБА_8, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (мешканці АДРЕСА_8), із застосуванням насильства та погрозою його застосування вимагають у нього грошові кошти в сумі 2 000,00 доларів США. Також ОСОБА_4 надав добровільну згоду для участі у проведенні імітації злочину. У подальшому ОСОБА_4 повідомив, що попередньо до 18 березня 2013 року йому телефонував ОСОБА_6 та домовився про зустріч для передачі 11 год 00 хв. 19 березня 2013 року грошей, які «… у нього вимагають ОСОБА_35, ОСОБА_8, ОСОБА_63 та ОСОБА_6 В результаті вони домовились про зустріч в м.Бережанах. Після чого ОСОБА_4 для проведення імітації скоєння злочину добровільно надав грошові кошти у сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, які було ідентифіковано, складено відповідний акт та перезнято на ксероксі». Всього 10-ть купюр номіналом по 100 доларів США: серії:НG 05154605С, НL22310689G, НВ 94050837 І, НВ 53639421М, НG 15608773В, НD55269375В, НВ01072375J, НВ 50299679 К, КF 21268955С, КF58501353В (Додаток 1 ксерокопія грошових купюр). (т.2 а.с.5-10). Зазначені кошти вручено ОСОБА_4, які він мав передати ОСОБА_6 Після цього, о\у УБОЗ Різник Д.П. і Лисик А.Б., разом із гр. ОСОБА_4 вийшли із службового кабінету УБОЗ УМВСУ в Т\обл. на вулицю і службовим автомобілем попрямували в м. Бережани Тернопільської області на АДРЕСА_4, 7 , куди прибули о 10 год. 45 хв. Через деякий час на телефон ОСОБА_4 надійшов дзвінок від ОСОБА_6, де ОСОБА_4 повідомив останньому про своє місцезнаходження. Через 20-ть хв. на це місце підійшов ОСОБА_6 й під час зустрічі ОСОБА_4 передав йому грошові кошти в сумі 1000,00 доларів США. Така передача відбувалася в автомобілі ОСОБА_4, який знаходився по АДРЕСА_4, біля будинку №-26 в м.Бережани. У подальшому, відійшовши кілька метрів від автомобіля, ОСОБА_6 був затриманий працівникам міліції. Додаток - три аркуші із фотокопіями банкнот доларів США номіналом по 100 доларів, в кількості 10-ти штук, серії та номери яких збігаються і з зазначеними у даному протоколі. ( т.2 а.с. 5-7).

Суд у черговий раз звертає увагу на істотні розбіжності у вказанні точного часу затримання ОСОБА_6 19 березня 2013 року згідно наданих обвинуваченням документів. Так, як вже було сказано вище, згідно протоколу затримання ( т. 1 а.с. 121-124) ОСОБА_6 затриманий 19 березня 2013 року о 12 год. 30 хв., а зі змісту протоколу проведення контролю за вчиненням злочину - точним часом затримання ОСОБА_6 є 11 год 25 хв., тобто час закінчення даної процесуальної дії.

Згідно протоколу про результати отримання інформації під час проведення аудіо-, відеоконтролю особи, в м. Тернополі 28 березня 2013 року, час початку 11 год. 00 хв. час закінчення 12 год. 00 хв., оперуповноважений ВБЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Різник Дмитро Петрович, розглянувши доручення ( не зазначено чиє) про проведення негласних слідчих ( розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України №-9\1-232т від 22 лютого 2013 року та матеріали досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №-12013210020000017 від 16 лютого 2013 року за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст. 189 КК України на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області Декайла П.В. від 20 лютого 2013 року №-01\270т. про дозвіл на проведення негласної слідчої дії аудіо, відео контролю особи, з дотриманням вимог ст. 104,246,258,260, 266 КПК України, проведені аудіо, відео контроль громадянина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, жителя АДРЕСА_5. Під час проведення в приміщенні кабінету №-16 УБОЗ УМВС України в Тернопільській області слідчих дій, одержана інформація записана на диск «DVD-R, 4,7 Gb» № 38т та USB-накопичувач Transcend НС 4 Gb №-46т. У ході перегляду згаданого диска на ньому виявлені фонограми:

19 березня 2013 року в м.Бережани в одяг ОСОБА_4 з його згоди було вмонтовано спеціальний технічний пристрій для фіксації аудіо та відео інформації. Під час перегляду встановлено, що ОСОБА_4 сів у свій автомобіль марки «Ауді-100» червоного кольору, що на узбіччі в м.Бережани. На мобільний телефон до нього зателефонував ОСОБА_6 і між ними відбулася розмова, під час якої ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_6 де він знаходиться і сказав йти до нього в автомобіль. Далі між ними відбулася розмова з приводу обговорення кількості ( очевидно грошових коштів), де ОСОБА_4 пообіцяв до кінця місяця зробити ще; відбувся перерахунок ( грошових коштів) - купюр номіналом 100 доларів США в кількості 10 штук. На цьому розмова закінчилася. ( т.2 а.с. 11-12)

Суд зазначає, що відомості про точний час подій - години та хвилин у даному письмовому носії процесуальної дії не зазначено.

Із протоколу дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів від 23 березня 2013 року ( час початку 11 год.00 хв., час закінчення 13 год.00 хв.), складеного в м.Тернопіль оперуповноваженим ВБЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Різником Дмитром Петровичем, вбачається, що він, розглянувши доручення (не вказано чиє) про проведення негласних слідчих( розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України) №-9\1-221т від 21 лютого 2013 року та матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №-12013210020000017 від 16 лютого 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області Декайла П.В. від 20 лютого 2013 року №-01\251 т. про дозвіл на проведення негласної слідчої дії по зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з дотриманням вимог ст.ст. 104, 246, 258, 263, 264, 265 КПК України провів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме з каналу мобільного зв»язку №-НОМЕР_21 (мобільного оператора компанії «Київстар») яким користується громадянин ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, житель АДРЕСА_5. Під час проведення в приміщенні кабінету №-16 УБОЗ УМВС України в Тернопільській області слідчих дій, одержана інформація записана на диск «DVD-R, 4,7 Gb» № 30т., й з використанням ПЕОМ №-10481265 на диску виявлено такі фонограми. ( т.2 а.с. 13):

04.03 2013 р. з 07 год. 58 хв. по 14 год 04 хв. ( т.2 а.с. 20-26):

07 год. 58 хв. - розмова між ОСОБА_9 та ОСОБА_6, під час якої ОСОБА_9 каже ОСОБА_6 телефонувати до когось, пояснювати, що у них є сім»ї, які потрібно годувати і треба розраховуватися, тому що вони вже зачекалися. Якщо нема всього, то віддати частину, а решту потім. На це ОСОБА_6 погодився.

12 год 19 хв. ОСОБА_6 має розмову з ОСОБА_4, під час якої той каже, що про загальну суму не домовлялися і просить про меншу.. на що ОСОБА_6 в нецензурній формі обурюється, дорікає, скаржиться на безгрошів'я й каже, щоб той розраховувався. На що ОСОБА_4 пояснює, що буде кудись телефонувати за гроші і віддасть їх пізніше, здзвоняться після обіду.

13 год 29хв. Розмова ОСОБА_6 з чоловіком на ім»я ОСОБА_60, де ОСОБА_6 в нецензурній формі скаржиться, що ОСОБА_4 не розраховується за ремонт;

14 год.04 хв. розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, під час якої ОСОБА_6 питає про гроші, каже, щоб той привіз їх йому додому, що лишнього не хоче, тільки своє. ОСОБА_4 каже, що хтось отримав зарплату, обіцяє, що «.. завтра, післязавтра», особа жіночої статі має щось передати. Домовилися здзвонитися в середу.

06 березня 2013 року ( т.2 а.с. 28,29);

12 год 39 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, де ОСОБА_6 каже, що вже середа. На що ОСОБА_4 відповідає, що знає. ОСОБА_6 питає, « в оченята мої подивитись не хочеш». ОСОБА_4 відповідає, що чекає дзвінка.. Домовилися здзвонитися цього ж дня або завтра.

12 год. 44 хв. розмова ОСОБА_6 з невідомим, де вони обговорюють попередню розмову ОСОБА_6 з ОСОБА_4, що ніби-то сестра ОСОБА_4 має передати з Італії гроші. ОСОБА_6 каже, що буде дзвонити до ОСОБА_4 кожен день.

07 березня 2013 року ( т.2 а.с. 33,34,35):

10 год. 16 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9, під час якої розмовляють про те, що треба передзвонити до « ОСОБА_69»;

15 год. 26 хв. - ОСОБА_6 каже ОСОБА_4, що це вже після обіду, а той відповідає, що не може з кимось вийти на зв'язок.

16 год. 15 хв. - ОСОБА_6 розмовляє з ОСОБА_9 й розповідає, що хтось чекає дзвінка і не може до когось додзвонитися.

08 березня 2013 року ( т.2 а.с. 37):

11 год. 05 хв. - ОСОБА_6 вітається з ОСОБА_4 і питає « ну що там», на що той відповідає, що не може вийти на зв»язок, буде мати скайп з ОСОБА_60, яка може щось передала. Домовились здзвонитися.

09 березня 2013 року ( т.2 а.с. 40):

12 год. 31 хв. - ОСОБА_6 вітається з ОСОБА_4. ОСОБА_4 питає, що той в нього хоче. Той запитав чи має він ( ОСОБА_4) що йому сказати. У відповідь ОСОБА_4 каже, що чекає бус, може щось сталося на границі; каже, що у вівторок щось має бути. Домовились здзвонитися.

11 березня 2013 року ( т.2 а.с. 42,43):

10 год. 54 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9 про те чи ОСОБА_6 дзвонив до «ОСОБА_69».

13 год 19 хв. ОСОБА_6 питає ОСОБА_4 чи вже прийшли буси, на що той відповідає, що ще чекає. Обговорили, коли приїжджають буси, домовилися здзвонитися.

12 березня 2013 року ( т.2 а.с. 44-45):

10 год. 48 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9, який сказав набрати та дзвонити якійсь особі (образливе слово) і сказати, що всі буси з Тернополя прийшли.

11год. 06 хв., розмова ОСОБА_6 з особою на ім»я ОСОБА_4, якому каже, що вже всі буси приїхали, а той відповідає, що ще чекає.

11 год. 07 хв., розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9 - обговорюють попередню розмову і ОСОБА_6 переповідає дає її зміст. ОСОБА_8 сказав передзвонити ще о 5 годині.

17 год. 05 хв., - ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обговорюють, що хтось поїхав в Тернопіль, а тому поза зоною покриття.

19 год.22 хв. ОСОБА_6 та ОСОБА_8 обговорюють, що хтось приїхав з Тернополя і вже пізно зустрічатися, бо хтось побоїться вечером вийти. Домовились зранку зустрітися.

13 березня 2013 року ( т.2 а.с. 45-47):

09 год. 00 хв. - розмова ОСОБА_6 з особою на ім»я ОСОБА_4 про буси, які не приїхали, ОСОБА_4 каже, що чекає на якусь машину чи буса. На що ОСОБА_6 в нецензурній формі обурюється, каже, що той змушує його просити і питає, чого ОСОБА_4 сміється. На що ОСОБА_4 каже, щось для нього ( ОСОБА_6) має зібрати, але коли це зробить конкретно сказати не може. Далі каже, що бус з передачею не приїхав і з ним ( бусом) немає зв»язку. ОСОБА_6 обурюється, висловлюється нецензурно, каже « щоб я тобі ходив за ногами, ОСОБА_4». На що той відповідає; « ходи за ногами». ОСОБА_6 продовжує лаятися, сваряться між собою, під час чого ОСОБА_6 каже, щоб йому віддали його і що він не просить позичити йому гроші, а віддати його. Питає, чи це ясно ОСОБА_4 і щоб той дав конкретну відповідь. На що той відповідає, що він не знає, чекає.

10 год. 43 хв., розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4 про приїзд бусів, з якими немає зв»язку та якісь передачі. Домовились здзвонитися.

13 год. 58 хв., розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, який на запитання ОСОБА_6 каже, що чекає буси. ОСОБА_6 каже, щоб він скоріше чекав, на що той відповідає « Який ти добрий». В свою чергу ОСОБА_6 каже: « я просто щоб тобі біди не наробити дибіл ти, я тобі с…( нецензурне слово) голову розіб'ю ти чорт, добрий ( неценз. сл.), дивися, добрий буду недобрий будеш с…( нецензурне слово) заяви писати».

15 год. 33 хв., - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, де той на запитання відповідає, що чекає вантажний великий бус. ОСОБА_6 каже, що всі буси з Тернополя останні завтра їдуть, на що той відповів, що не знає, чекає дзвінка. ОСОБА_6 « ну добре чекай».

14 березня 2013 року ( т.2 а.с. 47):

09 год. 33 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9, обговорюють розмову про вантажний бус і що хтось щось чекає. Домовилися здзвонитися.

15 березня 2013 року ( т.2 а.с. 47,48):

08 год. 17 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9 з пропозицією ОСОБА_9 з'їздити до «ОСОБА_69» в магазин. Домовилися зустрітися.

10 год. 55 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9, де ОСОБА_9 розповідає, що приїхав від «нашого друга», який тікав від нього, зловив його в цеху, говорив з ним в нецензурній формі, що дні його закінчилися, на що той сказав, що в неділю останній строк. На що ОСОБА_6 сказав « в неділю мені додому привезе.»

18 березня 2013 року ( т.2 а.с. 51):

09 год. 51 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9, де той каже ОСОБА_6, щоб той передзвонив гаду, який на роботі і спитав коли зустрінуться із ним. Той погодився.

09 год. 52 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, де той каже, що має забрати передачу, бо сьогодні буде машина. ОСОБА_4 сказав « якось так напевно, але там не буде всіх». На що ОСОБА_6 сказав, що поговорять про це. Домовилися зустрітися, здзвонитися наступного дня.

19 березня 2013 року ( т.2 а.с. 52):

11 год. 00 хв. - розмова ОСОБА_6 з дівчиною, під час якої пояснює, що має лише 11 копійок на рахунку телефону і йому треба передзвонити до «ОСОБА_68», який вдома бавить дитину.

11 год. 13 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, де ОСОБА_6 каже, що він біля під'їзду.

11 год. 14 хв. - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, де той каже, що він в машині біля хати.

Із протоколу дослідження інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів від 23 березня 2013 року ( час початку 09 год.00 хв., час закінчення 11 год.00 хв.), складеного в м.Тернопіль оперуповноваженим ВБЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Різником Дмитром Петровичем, вбачається, що він, розглянувши доручення (не вказано чиє) про проведення негласних слідчих( розшукових) дій у порядку ст. 40 КПК України №-9\1-221т від 21 лютого 2013 року та матеріали досудового розслідування, внесеного до ЄРДР за №-12013210020000017 від 16 лютого 2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 189 КК України на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області Декайла П.В. від 20 лютого 2013 року №-01\264 т. про дозвіл на проведення негласної слідчої дії по зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, з дотриманням вимог ст.ст. 104, 246, 258, 263, 264, 265 КПК України провів зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме з каналу мобільного зв»язку №-НОМЕР_22 ( мобільного оператора компанії «Київстар»), яким користується громадянин ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7, житель АДРЕСА_2. Під час проведення в приміщенні кабінету №-16 УБОЗ УМВС України в Тернопільській області слідчих дій, одержана інформація записана на диск «DVD-R, 4,7 Gb» № 31т. й з використанням ПЕОМ №-10481265 на диску виявлено такі фонограми. ( т.1 а.с. 53):

02.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 69-70):

22 год. 18 хв. - розмова між ОСОБА_9 з невідомим чоловіком на ім»я ОСОБА_7, під час якої ОСОБА_9 розповідає, про те, що ОСОБА_23 казав про якусь заяву «ОСОБА_2», що йому (ОСОБА_9) вже не довго (нецензурні слова),, що «ОСОБА_2» потрібен людям. Говорять, що ОСОБА_2 «ОСОБА_2», що хотів розмовляти з кимось про його борг перед «ОСОБА_6» за ремонт, який дзвонить і каже ОСОБА_4 вернути гроші за ремонт, бо третій рік пішов. Домовились про розмову при зустрічі.

03.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 71):

14 год. 46 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, який просить зранку набрати ОСОБА_69.

04.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 72,74):

07 год. 58 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, який переконує ОСОБА_6 до когось зателефонувати й сказати, що вони не діти, що у всіх сім»ї, які треба годувати, щоб розраховувався, бо ( нецензурне слово) більше не можуть чекати, хай дає скільки є, «штуку», чи завтра віддасть ще.

09 год. 30 хв. розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, де вони обговорюють чи телефонував той до особи, названої образливим словом.

08.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 93):

11 год. 11 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_64 та ОСОБА_6. Спочатку розмовляє з тіткою ОСОБА_64, потім трубку бере ОСОБА_6, який розповідає про розмову з іншою особою про бус, який ще не приїхав. Вирішили нагадувати тій особі раз в день.

12.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 100-101,102,103):

10 год. 48 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, де ОСОБА_9 каже телефонувати до «рагуля», казати, що всі буси Тернополя приїхали, на що той погодився.

11 год. 07 хв. - обговорення ОСОБА_9 та ОСОБА_6 розмови останнього із якоюсь особою про приїзд бусів.

17 год. 06 хв. - розмова ОСОБА_9 та ОСОБА_6, який розповідає, що якась особа ймовірно в Тернополі і з нею немає зв»язку.

19 год. 22 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, що хтось приїхав з Тернополя і вже пізно зустрічатися, бо якась особа побоїться вечером вийти. Домовились зранку зустрітися.

13.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 103, 104,106):

09 год.07 хв. - розмова ОСОБА_9 з особою на ім»я ОСОБА_61, який каже, що їде на роботу і зараз там буде, ОСОБА_9 просить подивитися чи відкрите «ІНФОРМАЦІЯ_19».

10 год. 32 хв. - ОСОБА_9 спілкується з особою на ім»я ОСОБА_6 і просить подивитися чи «ІНФОРМАЦІЯ_19» відкрите, той каже, що подивився і воно закрите.

15 год. 41 хв. - розмова ОСОБА_9 та особи на ім»я ОСОБА_6, який розповідає, що з кимось спілкувався телефоном і той чуть не плакав та казав що чекає вантажний бус. Також велася мова, що будуть чекати до кінця тижня, « … нехай позичає, а потім віддає з того буса»;

14.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 107-112):

09 год.33 хв. - - розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_9 де вони обговорюють розмову про вантажний бус і що хтось щось чекає. Домовилися здзвонитися.

13 год. 37 хв. - розмова ОСОБА_9 й ОСОБА_6 про те чи той не телефонував до «рагуля», бо не мав коштів, а та особа не видзвонилася.

16 год. 35 хв. - розмова ОСОБА_9 та особи на ім»я ОСОБА_6, який розповідає, що «пітух» казав про те, що «зайнятий» і він ( ОСОБА_6) його «напрягав» і згідний його вже …(нецензурне слово). вже згідний, що з кимось спілкувався телефоном і той чуть не плакав та казав що чекає вантажний бус. Також велася мова, що будуть чекати до кінця тижня, «… нехай позичає, а потім віддає з того буса»

17 год.47 хв. - розмова ОСОБА_9 з особою на ім»я ОСОБА_28, який питає, чи той шукав «ОСОБА_2» і що він його зараз бачить біля магазину «ритуалки». ОСОБА_8 сказав, що вони його («ОСОБА_2») наберуть.

17 год. 50 хв. - ОСОБА_9 спілкується з особою на ім»я ОСОБА_28, розмова про те, що той спостерігає біля «ритуали», про якогось ОСОБА_67, ОСОБА_8 питає чи була «ОСОБА_2», той каже, що не бачив, тільки осіб, які дивилися труну, тощо.

18 год. 12 хв. - розмова ОСОБА_9 та ОСОБА_4, де ОСОБА_9 каже « ОСОБА_2, а ти по людськи не хоче віддати гроші», на що той відповідає « То що по людське, гроші віддати» ОСОБА_9 : « Гроші віддати за ремонт, то що ти винен, не хочеш». ОСОБА_4 каже « Я віддам». Далі йде розмови про час повернення боргу. ОСОБА_8 питає, коли той розрахується з людьми за ремонт, каже що петляння закінчилось і що півтора року чекають поки він розрахується з людьми. На що ОСОБА_4 каже: «Коли мені передадуть». ОСОБА_8 запитує про конкретність, на що той відповідає, що не знає, що конкретно мав би мати за тиждень, але мабуть щось трапилося. ОСОБА_8 каже, що той його обманює і вимагає озвучити дату, коли той віддасть гроші. ОСОБА_4 каже, що зараз в наявності немає, можливо в четвер, або до кінця тижня, але це не точно. На що ОСОБА_9 обурюється, питає чи може йому не купляти їсти, бо він з ним не розраховується; каже що говорив по людськи і просить розрахуватися по людськи. На що ОСОБА_4 каже: «Коли буду мати гроші, тоді з вами розрахуюся». ОСОБА_8 обурюється і каже, що це його не влаштовує, що він хоче їсти, питає : « ти шо думаєш я на тебе (нецензурне слово, яке очевидно розуміється як працював) за дурно чи хтось кінь. ОСОБА_4 каже, що буде телефонувати в Італію.

15.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 113-114):

08 год.17 хв. - розмова ОСОБА_9 з ОСОБА_6, під час якої домовляються зустрітися і їхати в магазин до «ОСОБА_69».

08 год. 48 хв. - ОСОБА_9 спілкується з особою на ім»я ОСОБА_6 і просить, коли той прийде в «ІНФОРМАЦІЯ_19» і подивитися хто там є. Той погодився і пообіцяв зателефонувати коли прийде.

10 год. 55 хв. - розмова ОСОБА_9 та ОСОБА_6, під час якої ОСОБА_9 розповідає, що приїхали від їхнього друга, і він його зловив, але той спочатку був на вулиці й побачивши його (ОСОБА_9), втік всередину. А потім той ( друг) казав, що має до неділі час і це останній строк. ОСОБА_6 сказав, щоб той (друг) привіз в неділю йому додому.

16.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 116-117):

17 год. 20 хв. - розмова ОСОБА_9 з не вказаною особою, яка каже, що бус вже в Україні і про це зазначена особа з кимось розмовляла телефоном.

18.03. 2013 р. ( т.2 а.с. 119, 122):

09 год. 51 хв. ОСОБА_8 розмовляє з ОСОБА_6 і просить його передзвонити «гаду» і спитати коли з ним зустрінуться. Той погодився.

09 год.53 хв. ОСОБА_8 розмовляє з ОСОБА_6, який розповідає, що хтось казав, що сьогодні вечором їде за передачею, але каже «всіх не буде», на що ОСОБА_9 запитує, « .. як всіх нє?». Той відповідає, « каже, що всіх немає», ОСОБА_9 питає : « скільки?», ОСОБА_6 відповідає, що не питав.

18 год. 05 хв. ОСОБА_8 розмовляє з ОСОБА_6 де обговорюють чи телефонував до когось ОСОБА_6.

Учасники процесу по суті не заперечили достовірності змісту розмов, які відбувалися під час згаданих процесуальних дій, а тому, із зазначених підстав клопотання про відтворення інформації у судовому засіданні в аудіо чи відео режимі на цифрових носіях від учасників процесу до суду не надійшло.

Поряд з цим, сторона захисту заперечила допустимість вказаних доків в цілому, з приводу порушення процесуальних вимог, які регламентують проведення таких негласних слідчих розшукових дій ( далі - НСРД), а саме - оскільки НСРД проводилося на підставі ухвали слідчого судді, яка в матеріалах справи відсутня та не відкривалася стороні захисту, тому і зазначені вище протоколи повинні бути визнані недопустими доказами. Окрім того захист наголошував про те, що вказані протоколи складалися не уповноваженою особою та з грубим порушенням норм процесуального законодавства.

Аналізуючи згадані протоколи складені за результатами негласних слідчих (розшукових) дій на предмет їх належності й допустимості суд зазначає наступне.

Основою доказової бази ознак кримінального правопорушення за сформульованим обвинуваченням за ч.3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим і таких ознак кримінального правопорушення за зміненим обвинуваченням прокурора за ч.3 ст. 355 КК України, сторона обвинувачення та потерпілого фактично обґрунтували результатами вищезгаданих протоколів, складених за результатами негласних слідчих (розшукових) дій по проведення контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2013 року, по отриманню інформації під час проведення аудіо-, відеоконтролю ОСОБА_6 від 28 березня 2013 року, та по зняттю інформації з транспортних телекомунікаційних мереж стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 від 23 березня 2013 року, де в ході останніх було зафіксовано спілкування обвинувачених з допомогою мобільного зв»язку, як між собою, так і з потерплим й з іншими сторонніми особами.

Частина 1 статті 1 КПК України зазначає, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно ст.17 КПК України обов'язок доведеності винуватості особи поза розумним сумнівом покладається на сторону обвинувачення. При цьому, згідно ст.22 ч.6 КПК суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 263 КПК України, в ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки, які дозволять унікально ідентифікувати абонента спостереження, транспортну телекомунікаційну мережу, кінцеве обладнання, на якому може здійснюватися втручання у приватне спілкування.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 6 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про злочин, що готується, осіб, які готують вчинення злочину.

Згідно ч. 1 ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачено, що «…у кожному випадку за наявності підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності заводиться оперативно-розшукова справа. Постанова про заведення такої справи підлягає затвердженню зокрема начальником органу Національної поліції або начальником відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції…».

Відповідно до ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» без заведення оперативно-розшукової справи проведення оперативно-розшукових заходів забороняється.

В матеріалах провадження відсутні будь-які дані, які б свідчили про наявність підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності щодо обвинувачених, заведення з цього приводу оперативно-розшукової справи, її номер, дати заведення тощо, що унеможливлює дати оцінку зібраним у такий спосіб доказам, як з точки зору їх допустимості.

З врахуванням таких обставин суд вважає, що стороною обвинувачення не надано суду жодних доказів, які б підтверджували наявність у правоохоронних органів конкретних та об'єктивних підстав для проведення НСРД щодо обвинувачених, хоча зобов'язані були це зробити, оскільки відповідно до рішень Європейського суду з прав людини (рішення від 26 жовтня 2006 року у справі «Худобін проти Росії», рішення від 6 вересня 1978 року у справі «Клаас та інші проти Німеччини», рішення від 09 червня 1998 року «Тейксейра де Кастро проти Португалії»), якщо доказ є результатом негласної операції, органи влади повинні бути готовими продемонструвати, що у них були обґрунтовані причини для організації негласної операції. Наявність конкретних та об'єктивних підстав є обов'язковою умовою для здійснення негласних операцій.

Окрім цього, суд вказує на те, що відповідно до ч.6 ст. 246 КПК України, проводити негласні слідчі (розшукові) дії має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням - уповноважені оперативні підрозділи органів внутрішніх справ… За рішенням слідчого чи прокурора до проведення негласних слідчих (розшукових) дій можуть залучатися також інші особи.

Згідно ст. 252 КПК України, фіксація ходу і результатів НСРД повинна відповідати загальним правилам фіксації кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. За результатами проведення НСРД складається протокол, до якого в разі необхідності долучаються додатки.

Відповідно до п.1.12.5 Інструкції «Про організацію проведення негласних слідчих (розшукових) дій та використання їх результатів у кримінальному провадженні, затвердженої 16 листопада 2012 року Наказом №-114\1042\516\1199\936\1687\5 Генеральної прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України ( далі - Інструкція), порядок імітування обстановки злочину, як один із видів негласних слідчих (розшукових) дій, які проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів, полягає у діях слідчого, уповноваженої особи, з використанням імітаційних засобів, які створять у оточуючих уяву про вчинення реального злочину, з метою його запобігання та викриття відомої чи невідомої особи ( осіб), які планувала чи замовляла його вчинення.

Суд зазначає, що таке процесуальне рішення, як постанова прокурора про проведення контролю з вчиненням злочину у формі імітування обстановки злочину від 19 лютого 2013 року ( №-04\2\4-64т) на підставі якої проводився контроль за вчинення злочину згідно протоколу від 19 березня 2013 року, суду не надана.

За таких обставин у суду виникає обґрунтований сумнів щодо дотримання прокурором при прийнятті такого рішення вимог встановлених п.7 ст. 271 КПК України - викладення обставин, які свідчать про відсутність під час негласної слідчої (розшукової) дії провокування особи на вчинення злочину, а також чи підлягали при цьому застосуванню спеціальні імітаційні засоби. Так, у згаданому протоколі, складеному оперативним працівником УБОЗу жодних відомостей про застосуванні імітаційних засобів не вказано, а тому для суду залишилося не зрозумілим, у чому полягала імітація злочину, задля досягнення якої мети вона проводилася і у кого вона мала створити уяву про вчинення реального злочину та який результат здобуто внаслідок такої процесуальної дії, тобто вчиненню якого злочину вдалося запобігти та які відомі чи невідомі особи, що замовляли такий злочин або планували, були при цьому викриті.

Положеннями ст. 269 КПК України визначено, що для пошуку, фіксації і перевірки під час досудового розслідування тяжкого або особливо тяжкого злочину відомостей про особу та її поведінку або тих, з ким ця особа контактує, .., може проводитися візуальне спостереження за зазначеними об'єктами або візуальне спостереження з використанням відеозапису, фотографування, спеціальних технічних засобів спостереження За результами спостереження складається протокол, до якого долучаються отримані фотографії та (або) відеозапис такого спостереження за особою, згідно з частиною першою цієї статті проводиться на підставі ухвали слідчого судді, постановленої в порядку, передбаченому статтями 246, 248-250 цього Кодексу.

У згаданих протоколах в порушення ст.ст.104-107 КПК України також не зазначено, що ці слідчі дії проводилися з застосуванням технічних засобів, хоча як вбачається із додатків до таких протоколів, в обох випадках таких НСРД, як аудіо та відео контроль ОСОБА_6, здійснювалися аудіо чи відео запис; зняття інформації з транспортно телекомунікаційних мереж (ТТМ) щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 також не є можливим без застосування та використання технічних засобів.

Також судом встановлено, що сторона обвинувачення не надала суду жодних відомостей про надання слідчим оперативному працівнику Різнику Д.П. доручення на зняття й дослідження інформації отриманої при застосуванні технічних засобів у всіх вищевказаних випадках негласних слідчих ( розшукових) дій.

Сторона обвинувачення не надала суду й відомостей про визначення в порядку, передбаченому п.4.5. Інструкції, Різника Дмитра Петровича конкретним виконавцем щодо складання згаданих протоколів про проведення НСРД, де таке рішення мало бути прийняте керівником уповноваженого оперативного підрозділу, який проводив такі дії на підставі доручення слідчого, прокурора. Однак, сторона обвинувачення не надала суду таких відомостей, як і відомостей, про те, який саме оперативний підрозділ був визначений виконавцем таких НСРД.

Вищезазначені обставини дають суду підстави піддати обґрунтованому й розумному сумніву дотримання при проведення згаданих негласних слідчих (розшукових) дій вимог п.3.4.2 та 3.10 Інструкції, згідно якої оперативний підрозділ немає права передоручати виконання такого доручення іншим оперативним підрозділам, а також не має права виходити за межі доручень слідчого, прокурора(ст. 41 КПК України).

З огляду на такі встановлені обставини, суд приходить до висновку, що оперуповноважений ВБЕОЗГЕ УБОЗ УМВС України в Тернопільській області Різник Д.П. не був уповноважений у передбаченому кримінально-процесуальним законом порядку здійснювати процесуальні дії по дослідженню інформації, отриманої при застосуванні технічних засобів у вищевказаних процесуальних документах.

Окрім цього, суд зазначає наступне.

Європейський Суд з прав людини у своєму Рішенні від 11 грудня 2008 року у справі «Мирилашвілі проти Росії» зазначив, що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх. Суд констатував, що рішення про відмову розкрити матеріали, пов'язані з операцією щодо прослуховування телефонних розмов, результатами якого було обґрунтовано обвинувальний вирок національного суду, не супроводжувалося адекватними процесуальними гарантіями, і, крім цього, не було достатньо обґрунтованим.

У судовому засіданні сторона захисту порушувала питання про недопустимість таких доказів з огляду на те, що стороні захисту у повному обсязі не відкривалися і судом не досліджувалися матеріали, які стосувалися санкціонування відповідних заходів судом.

У досліджених письмових матеріалах, наданих стороною обвинувачення вказано, що проведення негласної слідчої дії аудіо, відео контролю особи ОСОБА_6 19 березня 2013 року (т.2 а.с. 11) здійснено на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області Декайла П.В. від 20 лютого 2013 року №-01\270т, а зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 згідно протоколів від 23 березня 2013 року ( т.1 а.с.13 та т.1 а.с.53) здійснено на підставі ухвал слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області Декайла П.В. від 20 лютого 2013 року відповідно за №-01\261т та 01\264т.

Поряд з цим, сторона обвинувачення не надала до суду такі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області про надання дозволу на проведення згаданих НСРД відповідно до ст.ст. 246, 260 КПК України, як не подала й доказів, що такі документи були відкриті стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.

З цього приводу, суд також приймає до уваги позицію Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, яка викладена в Ухвалі від 09 квітня 2015 року у справі № 5-229км15, «де суд касаційної інстанції задовольняючи частково касаційну скаргу захисника встановив, що засуджений у своїй апеляційній скарзі порушував питання про недопустимість таких доказів з огляду на те, що стороні захисту у повному обсязі не відкривалися і судом не досліджувалися матеріали, які стосувалися санкціонування відповідних заходів судом. Апеляційний суд не дав обґрунтованих відповідей на такі доводи, з урахуванням відсутності у матеріалах кримінального провадження копій ухвал слідчого судді про надання дозволів на застосування зазначених заходів. Таким чином, у провадженні не встановлено, які конкретно негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, щодо кого саме, на який строк та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідними судовими рішеннями. Тобто з достатньою повнотою не з'ясовано правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи осіб, що становило основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів».

Відповідно до п.п. 5.1., 5.2., 5.9., 5.10. Інструкції, постанова прокурора про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, ухвала слідчого судді про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії та додатки до нього, протокол про проведення негласних слідчих (розшукових) дій, які містять відомості про факт та методи проведення негласної слідчої (розшукової) дії, а також відомості, що дають змогу ідентифікувати особу, місце або річ, щодо якої проводиться або планується проведення такої дії, розголошення яких створює загрозу національним інтересам та безпеці, підлягають засекречуванню. Засекречування таких матеріальних носіїв інформації здійснюється слідчим, прокурором, співробітником уповноваженого оперативного підрозділу, слідчим суддею шляхом надання на підставі Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (Розгорнутих переліків відомостей, що становлять державну таємницю), відповідному документу грифа секретності. Після завершення проведення негласних слідчих (розшукових) дій грифи секретності МНІ (матеріальні носії інформації) щодо їх проведення підлягають розсекреченню на підставі рішення прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, з урахуванням обставин кримінального провадження та необхідності використання матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, як доказів після проведення таких дій, у випадку, якщо витік зазначених відомостей не завдасть шкоди національній безпеці України. Таке рішення оформлюється постановою прокурора, який здійснює повноваження прокурора в конкретному кримінальному провадженні у формі процесуального керівництва досудовим розслідуванням, що погоджується керівником прокуратури.

Передбачене п.п.5.9,5.10 Інструкції, рішення прокурора у виді постанови прокурора, який здійснював повноваження прокурора у цьому кримінальному провадженні, погоджене із керівником прокуратури, про розсекречення грифів секретності матеріальних носіїв інформації - суду не надано, як і передбаченого п.5.22 Інструкції рішення експертної комісії ( у виді акту скасування грифів секретності матеріальних носіїв секретної інформації, затвердженого керівником органу прокуратури.)

Жодних відомостей, що такі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у даній справі та відповідна постанова прокурора про проведення НСРД, містять відомості, що можуть завдати шкоди національній безпеці України, як це визначено згаданими положенням Інструкції, сторона обвинувачення суду не повідомила.

Крім того, відомості про термін дії дозволів на застосування негласних слідчих (розшукових) дій після використання їх результатів як доказів у кримінальному судочинстві не є інформацією про засоби, зміст, форми і методи оперативно-розшукової діяльності у контексті та розумінні ст. 8 Закону України «Про державну таємницю». Такі відомості стосуються лише законності проведення відповідних дій, від чого залежить допустимість їх результатів як джерела доказів.

Прокурор або за його дорученням слідчий після закінчення досудового розслідування повинен відкрити такі матеріали та надати доступ до них іншій стороні кримінального провадження. В іншому випадку в силу ч. 12 ст. 290 КПК України суд не має права допустити відомості, що містяться в таких матеріалах, як докази.

За таких обставин, відповідно до п. 5.30. Інструкції, до розсекречених матеріалів доступ надається разом з іншими матеріалами досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, однак такий доступ до клопотань про надання дозволу, до згаданих ухвал слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області та до постанови прокурора про проведення НСРД, стороні захисту та обвинуваченим надано не було.

Вказані обставини підтверджуються також тим, що такі рішення у формі ухвал не зазначені в переліку прийнятих в ході досудового розслідування процесуальних рішень, що міститься в реєстрі матеріалів досудового розслідування, який доданий до обвинувального акту.

Також в матеріалах кримінального провадження відсутні позначення про видалення зазначених процесуальних рішень із вказаних матеріалів, відповідно до вимог ч. 5 ст. 290 КПК України. Тобто, відповідні клопотання про надання дозволу та ухвали слідчого судді про дозвіл на проведення НСРД та постанови прокурора про проведення НСРД, не зазначені, згідно з ч. 5 ст. 290 КПК України, як відомості чи документи, які не можуть бути розголошені під час судового розгляду.

Згідно з ч. 12 ст. 290 КПК України, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, відповідно до положень ст. 290 КПК України, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Таким чином, суд приходить до висновку, що не відкривши обвинуваченим та стороні захисту й не надавши суду вказані постанову прокурора про проведення НСРД, ухвали слідчого судді Апеляційного суду Тернопільської області, сторона обвинувачення позбавила суд можливості перевірити які саме негласні слідчі (розшукові) дії були санкціоновані слідчим суддею, щодо кого саме, на який строк їх було дано та чи діяли правоохоронні органи у межах та у спосіб, передбачений відповідними судовими рішеннями. Тобто з достатньою повнотою не можливо з'ясувати правові підстави та порядок застосування заходів, які тимчасово обмежували конституційні права і свободи обвинувачених ОСОБА_6 та ОСОБА_8, що становить основний критерій допустимості їх результатів як джерела доказів.

Виходячи з вищевикладеного, суд визнає недопустимим і не враховує при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні протоколи дослідження інформації отриманої при застосуванні технічних засобів - дослідження результатів проведення негласних слідчих «розшукових» дій - аудіо- відео контролю ОСОБА_6 від 28 березня 2013 року; а також протоколи про результати оперативно-технічного заходу - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 23 березня 2013 року стосовно ОСОБА_6 та ОСОБА_8 та протокол про проведення контролю за вчиненням злочину від 19 березня 2013 року.

Згідно висновку акту огляду №-166 від 26 березня 2013 року спеціальної медичної комісії КУТОР «Тернопільський обласний наркологічний диспансер», ОСОБА_6 встановлено діагноз розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. ( т.2 а.с.132).

Згідно висновку амбулаторної судової-психіатричної експертизи №-207, від 24 квітня 2013 року, проведеної 16 квітня 2013 року, на період інкримінованих йому діянь ОСОБА_6 в тимчасовому стані розладів психіки не перебував, а страждав на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, що не досягає рівня психозу чи вираженого недоумства, тому він міг давати звіт своїм діям і керувати ними; за теперішнього часу він страждає на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, в даний час може усвідомлювати свої дії і керувати ними й не потребує застосування до нього примусових заходів медичного характеру. ( т.2 а.с. 135-136).

Згідно інформації Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області вх. №-1369 від 22 лютого 2013 року, ОСОБА_6 зареєстрований АДРЕСА_5. ( т.2 а.с. 137).

Також, як вбачається із вимоги ДІАЗ МВС України, ОСОБА_6 не є судимий ( т.2 а.с. 140);

Згідно довідки №-468 від 20 березня 2013 року, виданої інспектором Бережанської міської ради Тернопільської області, компрометуючими даними на ОСОБА_6 міська рада не володіє. ( т.2 а.с. 143).

Як вбачається із повідомлення №-394 (4199) про надання державної допомоги сім»ям з дітьми, ОСОБА_6 призначено допомогу по догляду за дитиною ( т.3 а.с. 109).

Згідно інформації Бережанської ЦРКЛ №-236 від 25 березня 2013 року, ОСОБА_6 перебуває на диспансерному обліку і амбулаторному лікуванні в поліклініці з приводу хронічної активної виразки цибулини 12-ти п.кишки в ст. ремісії.; хронічний гастродуоденіт; хронічний калькульозний холецистит, хронічний панкреатит, хронічний уретрит ( т.3 а.с.116).

Згідно акту огляду №-165 Спеціальної медичної комісії КУТОР «Тернопільський обласний наркологічний диспансер» від 26 березня 2013 року, ОСОБА_7 має розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. ( т.2 а.с.150).

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №-206, проведеної 16 квітня 2013 року, ОСОБА_7 на період інкримінованих йому діянь в тимчасовому розладі психіки не перебував, а страждав на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, що не досягає рівня психозу чи вираженого недоумства, тому він міг давати звіт своїм діям і керувати ними; за теперішнього часу він страждає на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, в даний час може усвідомлювати свої дії і керувати ними, застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує. ( т.2 а.с. 153-154).

Згідно інформації Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області вх. №-1369 від 22 лютого 2013 року, ОСОБА_7 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_17. (т.2 а.с. 155).

Також, як вбачається із вимоги ДІАЗ МВС України, інформації згідно вироків Бережанського районного суду Тернопільської області від 14 жовтня 1999 року, від 28 січня 2000 року, від 31 жовтня 2003 року, від 20 липня 2010 року, ОСОБА_7, в силу ст. 89 КК України не є судимим ( т.2 а.с. 157-158, 160-163,164,165, 166-167);

Згідно довідки №-467 від 20 березня 2013 року, виданої інспектором Бережанської міської ради Тернопільської області, компрометуючими даними на ОСОБА_7 міська рада не володіє. ( т.2 а.с. 173).

Згідно акту огляду №-212 (Спеціальної медичної комісії КУТОР «Тернопільський обласний наркологічний диспансер») від 16 квітня 2013 року у ОСОБА_8 наркологічних захворювань не виявлено ( т.2 а.с 179).

Згідно висновку амбулаторної судово-психіатричної експертизи №-208, проведеної 16 квітня 2013 року, ОСОБА_8 у період, який відноситься до інкримінованого йому злочину психічними розладами чи тимчасовими розладами психічної діяльності не страждав, тому він міг давати звіт своїм діям та керувати ними; у даний час він психічними розладами не страждає, може давати звіт своїм діям та керувати ними й застосування примусових заходів медичного характеру він не потребує. ( т.2 а.с.182-183).

Згідно інформації Управління державної міграційної служби України в Тернопільській області вх. №-1369 від 22 лютого 2013 року, ОСОБА_8 зареєстрований АДРЕСА_2 ( т.2 а.с.184).

Також, як вбачається із вимог УІАЗ МВС України, ОСОБА_8, в силу ст. 89 КК України не є судимим ( т.2 а.с. 186-187);

Згідно довідки №-466 від 20 березня 2013 року, виданої інспектором Бережанської міської ради Тернопільської області, компрометуючими даними на ОСОБА_8 міська рада не володіє. ( т.2 а.с. 190).

Суд вважає, що вищезазначені документи не містять прямих належних доказів як то події злочину, так і винуватості у ньому обвинувачених, а характеризуючі докази мають значення для суду лише за можливості призначення покарання винним, при постановленні обвинувального вироку.

Вирішуючи питання про доведеність вини обвинувачених у інкримінованих їм, як стороною державного обвинувачення, так і потерпілим, кримінальних правопорушеннях, суд зазначає наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» № 9 від 01.11.1996 року, зазначено, що при розгляді кримінальних справ суд має суворо додержуватись закріплений у ч.1 ст.62 Конституції принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. При цьому неприпустимо покладати на обвинуваченого доведення своєї невинуватості.

У своєму рішенні по справі «Пантелеєнко проти України», заява №11901/02, п.49, Європейський суд з прав людини підкреслює, що вираз «відповідно до закону» значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов'язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.

Однією із засад судочинства є, зокрема змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.4 ст.129 Конституції України).

Така норма кореспондується і з ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України, якою визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і у ст. 17 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Як вже зазначено вище, оскільки прокурор, як державний обвинувач змінив обвинувачення з ч.3 ст 189 КК України на ч.3 ст. 355 КК України, а тому фактично відмовився підтримувати первісне обвинувачення, до потерпілого перейшло право підтримувати таке первісне обвинувачення і він ним скористався. Отже, за таких обставин, одночасно із набуттям такого права, у потерпілого виник і обов'язок по доказуванню вищевказаних обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст.91 КПК України.

Тобто обов'язок доказування безпосередньо у судовому засіданні обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, у даному випадку покладено на прокурора - за ч.3 ст. 355 КК України та на потерпілого - за ч.3 ст. 189 КК України.

Відповідно до вимог ст.ст. 22,26 КПК України, судом були створені всі умови для реалізації сторонами їх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Так, після дослідження у судовому засіданні за узгодженою позицією всіх учасників процесу та постановленою з цього приводу ухвалою суду всіх без винятку доказів, як то сторони обвинувачення, потерпілого та захисту та надання їм оцінки з критеріїв їх належності, допустимості та достатності в їх сукупності, до суду не надійшло жодних клопотань від учасників процесу про доповнення судового розгляду дослідженням інших доказів у даному кримінальному провадженні.

Прокурор і потерпілий, приймаючи участь у судовому засіданні, після дослідження всіх доказів по справі перед оголошенням початку судових дебатів, не скористалися своїми правами, передбаченими ст.ст.338, 340 КПК України.

Положеннями п.п.1, 2 ч.1 ст. 284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається якщо встановлена відсутність події кримінального правопорушення або встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.

Якщо такі обставини виявляються під час судового розгляду, суд зобов'язаний ухвалити виправдовувальний вирок.

Пунктами 1,2,3 частини 1 статті 373 КПК України визначено, що виправдовувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що:

1)вчинене кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа;

2)кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим;

3)в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Виходячи з позиції ЄСПЛ, який неодноразово зазначав, що наявність «обґрунтованої підозри» у вчинені правопорушення передбачає «наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла-таки вчинити злочин». І такі факти мають бути досить переконливими, щоб суд на підставі їх розумної оцінки міг визнати причетність особи до вчинення злочину, не приймає їх як докази сторони обвинувачення та відкидає їх.

Пункт 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вимагає, щоб при здійсненні своїх повноважень суди відійшли від упередженої думки, що підсудний вчинив злочинне діяння, так як обов'язок доведення цього лежить на обвинуваченні та будь-який сумнів трактується на користь підсудного, а тому проголошує право особи на презумпцію невинуватості. В основі цього права лежить принцип, згідно з яким особа, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, має право на виправдувальний вирок у разі нестачі доказів проти неї і тягар подання достатніх доказів для доведення вини покладається на сторону обвинувачення. Недопустимість порушення таких принципів Європейський суд з прав людини засвідчив у рішеннях по справах «Тельфнер проти Австрії» від 20.03.2001 року та «Дж. Мюррей проти Сполученого Королівства» від 08.02.1996 року.

Так, на підставі прийнятих судом належних й допустимих доказів в їх сукупності та взаємозв'язку, у судовому засіданні об»єктивно встановлено такі фактичні обставини:

ОСОБА_8 та ОСОБА_6 в період 2011 року домовилися із ОСОБА_4 в усній формі про оплатний ремонт його квартири АДРЕСА_4. Тобто між вказаними особами виникли цивільно-правові відносини, так як у відповідності до вимог ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов»язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов»язки. Виконавцями робіт були обвинувачені ОСОБА_6 та ОСОБА_8, які взяли на себе обов'язок виконати ремонтні роботи у квартирі потерпілого, а той в свою чергу взяв на себе обов'язок прийняти такі роботи і оплатити їх. Розмір оплати судом достовірно не встановлено.

На виконання вказаної домовленості обвинувачені, разом із іншими найнятими потерпілим особами, впродовж 2011 року ( точний час не встановлено) виконали ремонті й будівельні роботи на згаданому об»єкті нерухомості й потерпілий результат таких робіт прийняв. Таким чином своє зобов»язання за згаданою цивільно-правовою угодою обвинувачені виконали. У свою чергу, потерпілий ОСОБА_4, як наймач обвинувачених, свого зобов»язання перед ними оплатити такі роботи не виконав і грошові кошти за вказаною угодою обвинуваченим ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не сплатив.

Далі, за хронологією подій, судом встановлено, що 12 листопада 2012 року у потерпілого ОСОБА_4 був побутовий перелом четвертого пальця лівої кисті.

14 лютого 2013 року близько 11 год обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 прибули до магазину «ІНФОРМАЦІЯ_19», що по АДРЕСА_8 в приміщенні якого на той час здійснював свою підприємницьку діяльність потерпілий ОСОБА_4 Вказані обвинувачені пробули з потерпілим наодинці у вказаному приміщенні і за деякий період часу добровільно покинули приміщення магазину.

У подальшому, десь через 1 годину, потерпілий поскаржився своїй матері ОСОБА_15 ( яка працює у цій же будівлі, але в іншому приміщенні) та напарнику ОСОБА_14 на погане самопочуття, - слабкість й стан запаморочення; у зв»язку з чим була викликана «швидка невідкладна допомога». Прибулим на місце медичним працівникам потерпілий скаржився на запаморочення, пояснюючи, що це на його думку викликане перенесеним напередодні захворюванням на ГРВІ, жодних скарг на вчинення щодо нього насильницьких дій ні медикам, ні присутнім особам потерпілий не виказував й на будь-які тілесні ушкодження не вказував. За наслідок огляду лікарів потерпілому діагностовано стан після запаморочення й надано медичну допомогу, жодних тілесних ушкоджень не виявлено, від госпіталізації він відмовився.

Цього ж дня, 14 лютого 2013 року близько 16 год, свідок ОСОБА_34 (лаборант-рентгенолог) на прохання ОСОБА_4 в Бережанській ЦРКЛ зробив рентген знімок лівої кисті потерпілого й ознак перелому при цьому не виявляє; на прохання потерпілого свідок не зробив запису у журналі медичного закладу про таке рентгенологічне дослідження; вказаний свідок, окрім гематоми на шиї у виді «засоса», інших тілесних ушкоджень у потерпілого не бачить.

15 лютого 2013 року потерпілий звернувся в правоохоронні органи із заявою про вчинення щодо нього 14 лютого 2013 року близько 11 години нападу і застосуванням насильства, з вимаганням грошей обвинуваченими ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_65 Цього ж дня, 14 лютого 2013 року о 19 год 20 хв. потерпілий звернувся в травмпункт Тернопільської МКЛШД, повідомивши лікаря, що приводом такого звернення є отримання 14 лютого о 18 год 50 хв. побутової травми. За наслідками огляду ОСОБА_4 діагностовано закриту травму грудної клітки, забій грудної клітки та забій лівої кисті, осадніння 4-го пальця лівої кисті. Проведена при огляді лікаря рентгенографія ознак перелому чи інших ушкоджень не виявила.

Як вбачається із прийнятого до уваги висновку експерта №-207 від 19 березня 2013 року в частині виявлення судовим експертом у потерпілого 18 лютого 2013 року вказаних у висновку тілесних ушкоджень, при проведенні такої експертизи у потерпілого фактично було виявлено садно в правій привушній ділянці; сліди загоєння саден правих вушної часточки, щоки і виличної ділянки; слід загоєння тріщини шкіри в ділянці червоної облямівки правої половини верхньої губи; слід загоєння садна на передній поверхні правого надпліччя, синці на передній поверхні нижньої третини шиї, зовнішній поверхні середніх третини правого плеча і тильній поверхні лівої кисті в п'ястковій ділянці, нижнє-внутрішнього квадранту лівої сідниці та на зовнішній поверхні середньої і нижньої третин правої гомілки, які віднесені до легких тілесних ушкоджень. Однак механізм і час (давність) їх отримання саме за обставин, вказаних, як в обвинуваченні прокурора, так і в обвинуваченні потерпілого, у судовому засіданні свого підтвердження не знайшли.

Після 14 лютого 2013 року і до 19 березня 2013 року (час затримання обвинувачених), обвинувачені ОСОБА_6 і ОСОБА_8 неодноразово спілкувалися з потерпілим ОСОБА_4 з приводу оплати ним виконаних обвинуваченими ремонтних робіт за вищевказаним договором на проведення ремонту й такі розмови мали підвищений емоційний характер у виді обурення й образливої нецензурної лексики. Під час таких розмов потерпілий жодного разу не заперечив факту існування такого його боргу перед обвинуваченими, й лише обіцяв сплатити борг, не визначаючи при цьому конкретні строки виконання свого зобов»язання й запевняв співрозмовників, що чекає на кошти від родичів із закордону. Із змісту таких розмов прослідковується обурення обвинувачених такими відповідями потерпілого, при цьому вони посилалися на тривалий ( 1-2 роки) час сплати таких коштів. Однак під час таких розмов, окрім емоційної нецензурної лайки й образливих висловлювань, жодного факту озвучення обвинуваченими реальних погроз життю чи здоров»ю потерпілого або безпідставної вимоги передачі коштів, судом встановлено не було.

Лише 13 березня 2013 року ( т.2 а.с. 45-47) о 13 год. 58 хв. мала місце розмова ОСОБА_6 з ОСОБА_4, який на запитання ОСОБА_6 каже, що чекає буси. ОСОБА_6 каже, щоб він скоріше чекав, на що той відповідає « Який ти добрий». В свою чергу ОСОБА_6 каже: « я просто щоб тобі біди не наробити дибіл ти, я тобі с… голову розіб»ю ти чорт… Однак суд не вважає, що зміст такого висловлювання ОСОБА_6 був реальною загрозою життю та здоров»ю потерпілого, оскільки, як свідчать подальші спілкування зазначених осіб, їх розмови мали цілком мирний характер, впродовж яких ОСОБА_6 продовжував допитуватися коли ж той віддасть гроші, а ОСОБА_4 в свою чергу продовжував розповідати про очікування коштів і жодних погроз в адресу потерпілого ОСОБА_6 в подальшому не висловлював, як і не вчиняв жодних реальних дій на їх дійсну реалізацію.

19 березня 2013 року о 11 год. 14 хв. потерпілий ОСОБА_4 самостійно зателефонував до ОСОБА_6, інформуючи останнього де він знаходиться, щоб той підійшов за грішми. Під час зустрічі потерпілого з ОСОБА_6 відбулася передача грошових коштів потерпілим обвинуваченому ОСОБА_6 Покинувши автомобіль потерпілого ОСОБА_6 пішов і о 11 год 25 хв. був затриманий працівниками міліції.

Жодного факту примушування обвинуваченим ОСОБА_6 ОСОБА_63 ОСОБА_66 та ОСОБА_8 потерпілого ОСОБА_4 до виконання цивільно-правового зобов»язання, де такі дії були б вчиненні обвинуваченими стосовно потерпілого за попередньою змовою групою осіб та з реальною й дійсною погрозою вбивства чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень й були поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи потерпілого, чи із застосуванням чи погрозою застосування будь-якого іншого реального й дійсного насильства як то над потерпілим, так і над його близькими родичами, чи пошкодження або знищення їх майна, у судовому засіданні не встановлено.

Жодного факту вимагання згаданими обвинуваченими у потерпілого ОСОБА_4 передачі їм чужого для них майна чи права на таке майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з реальною та дійсною погрозою будь-якого насильства над потерпілим чи його близькими родичами, в тому числі з реальною та дійсною погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи, де такі дії були б вчинені обвинуваченими за попередньою змовою групою осіб, у судовому засіданні також не встановлено

З урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах обвинувачення прокурора, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд приходить до висновку, що у судовому засіданні стороною обвинувачення не доведено, що за обставин, сформульованих в обвинувальному акті прокурора за ч.3 ст. 355 КК України, обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 примушували потерпілого ОСОБА_4 до виконання цивільно-правового зобов»язання і такі дії вчинені обвинуваченими стосовно потерпілого за попередньою змовою групою осіб та з погрозою вбивства, та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, поєднаних з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи потерпілого.

За таких підстав суд приходить до переконання про необхідність визнання невинуватими у пред»явленому обвинуваченні за ч.3 ст. 355 КК України та виправданні обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 355 КК України, у зв'язку з недоведеністю в діях обвинувачених складу такого кримінального правопорушення, як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов»язань, вчинене за попередньою змовою групою осіб та з погрозою вбивства та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи потерпілого за обставин зазначених у обвинуваченні прокурора.

Також, з урахуванням викладеного, розглянувши кримінальне провадження в межах обвинувачення, яке підтримане потерпілим ОСОБА_4, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, та принципу диспозитивності, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, оцінивши кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, суд також приходить до висновку, що у судовому засіданні стороною потерпілого не доведено, що за обставин, сформульованих в обвинувальному акті за ч.3 ст. 189 КК України, обвинувачення за яким підтримане потерпілим ОСОБА_4, обвинувачені ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8, вимагали у потерпілого передачі чужого для обвинувачених майна з погрозою насильства над потерпілим (вимагання), де такі дії були вчинені обвинуваченими за попередньою змовою групою осіб, поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи потерпілого.

За таких підстав, суд приходить до переконання про необхідність визнання невинуватими у обвинуваченні за ч.3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим ОСОБА_4 у судовому засіданні та виправданні обвинувачених ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 189 КК України, у зв'язку з недоведеністю в їх діях складу такого кримінального правопорушення, як вимога передачі чужого майна з погрозою насильства на потерпілим ( вимагання), вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров»я особи потерпілого.

Цивільний позов не заявлявся.

Судові витрати належить віднести на рахунок держави.

Відомостей про наявність обмеження прав обвинувачених під час даного кримінального провадження, які підлягають поновленню у разі постановлення судом виправдувального вироку, суду не повідомлено, клопотань з цього приводу до суду не надійшло, а тому із зазначених підстав суд не приймає відповідних рішень про поновлення таких прав обвинувачених.

Питання щодо речових доказів належить вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 369 - 371, 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_6 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 355 КК України та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

ОСОБА_6 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим ОСОБА_4 та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 355 КК України та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

ОСОБА_7 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим ОСОБА_4 та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

ОСОБА_8 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 355 КК України та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

ОСОБА_8 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 189 КК України, яке підтримане потерпілим ОСОБА_4 та виправдати його в зв'язку з недоведеністю вчинення ним такого кримінального правопорушення.

Запобіжний захід ОСОБА_6 до вступу вироку у законну силу - залишити попередній, - особисте зобов»язання прибувати за кожним викликом до суду і не відлучатися з міста Бережани Тернопільської області без дозволу прокурора або суду.

Запобіжний захід ОСОБА_7 до вступу вироку у законну силу - залишити попередній, - особисте зобов»язання прибувати за кожним викликом до суду і не відлучатися з міста Бережани Тернопільської області без дозволу прокурора або суду.

Запобіжний захід ОСОБА_8 до вступу вироку у законну силу - залишити попередній, - особисте зобов»язання прибувати за кожним викликом до суду і не відлучатися з міста Бережани Тернопільської області без дозволу прокурора або суду.

Процесуальні витрати на залучення експерта при проведенні судової комп»ютерно-технічної експертизи від 06 квітня 2013 року №-1-328\13 в розмірі 244 ( двісті сорок чотири) гривні 50 коп. ( т.1 а.с. 263) та на проведення судової комп»ютерно-технічної експертизи від 17 квітня 2013 року №-1-329\13 в розмірі 305 (триста п»ять) гривень 90 коп. (т.1 а.с. 273)- прийняти на рахунок держави.

Речові докази:

-Рулон з пакувальною плівкою, два відрізки пакувальної плівки та один відрізок клейкої «ленти», добровільно видані 15 лютого 2013 року потерпілим ОСОБА_4, які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с.75) - передати потерпілому ОСОБА_4

-грошові кошти, вилучені під час обшуку у ОСОБА_8 19 березня 2017 року в сумі 257 гривень здані на депозитний рахунок в бухгалтерію УМВС України в Тернопільській області та грошову купюру номіналом 100 доларів США серія DL 13032153 А, яка через бухгалтерію УМВСУ в Тернопільській області передана на зберігання в уповноважений банк (т.1 а.с. 86, 87, 88,89) - передати ОСОБА_8;

-мобільний телефон марки Нокія із сім-карткою оператора стільникового зв»язку Київстар НОМЕР_8; сім картку оператора стільникового зв»язку Київстар НОМЕР_7; та обрізану сім картку оператора стільникового зв»язку Київстар, вилучені під час обшуку 19 березня 2013 року у ОСОБА_8, які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с. 90) - передати ОСОБА_8.

-три скотч-плівки, вилучені під час обшуку 19 березня 2013 року у ОСОБА_8, які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області ( т.1 а.с. 103) - передати ОСОБА_8 .

-пластикову карту «Приватбанк кредитка НОМЕР_9, записну книжку зеленого кольору, паспорт громадянина України серія НОМЕР_5, на ім»я ОСОБА_8, довідку про присвоєння ідентифікаційного коду на ім»я ОСОБА_8 №-НОМЕР_6, оглянуті слідчим 19 березня 2013 року ( т.1 а.с. 78-85), яким не надано статусу речових доказів - повернути ОСОБА_8.

-мобільний телефон марки Нокія, ІМЕІ НОМЕР_16 з сім карткою Діджус, вилучені під час огляду місця події 19 березня 2013 року у затриманого ОСОБА_6, які передані на зберігання в камеру зберігання речових доказів Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області. (т.1 а.с.100) - передати ОСОБА_6.

-10 грошових купюр номіналом по 100 доларів США серії:НG 05154605С, НL22310689G, НВ 94050837 І, НВ 53639421М, НG 15608773В, НD55269375В, НВ01072375J, НВ 50299679 К, КF 21268955С, КF58501353В, які вилучені під час огляду місця події 19 березня 2013 року у затриманого ОСОБА_6 та через бухгалтерію УМВС України в Тернопільській області передано на зберігання в уповноважений банк.( т.1 а.с. 107) - передати потерпілому ОСОБА_4.

Апеляція на вирок суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Тернопільської області через Бережанський районний суд Тернопільської області. Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Обвинуваченим також роз'яснюється їх право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко