Рішення № 69087557, 22.09.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №471/175/17-ц 22.09.2017 22092017 22.09.2017

Провадження №22-ц/784/1776/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 471/175/17-ц Головуючий І інстанції - Скарницька І.Б.

Провадження № 22-ц/784/1776/17 Доповідач - Темнікова В.І.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого - Темнікової В.І.,

суддів - Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

із секретарем судового засідання - Тищенко Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про стягнення коштів за нікчемним договором та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2017 року позивач звернувся до суду з даним позовом, який в подальшому уточнив, і в якому посилався на те, що 28 липня 2014 року між ним і ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір Фінансового лізингу № 000884, згідно якого предметом лізингу є трактор МТЗ 82. Відповідно до умов зазначеного договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати у продавця предмет лізингу у власність та передати у його користування на умовах, передбачених договором. Також, договір передбачав його право отримати предмет лізингу у власність за умови повної сплати вартості та інших витрат. 28 липня 2014 р. за умовами договору він сплатив ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» комісію за організацію у розмірі 17500 грн. та суму комісії банку в розмірі 175 грн. В подальшому у нього виникли сумніви у правомірності дій відповідача і він спробував отримати додаткову інформаціє щодо умов договору, на що отримав категоричну відмову, а тому припинив здійснення подальших виплат. Всі його спроби вирішити спір не мали результату, а кошти, які він перерахував відповідачу йому так і не були повернуті. Крім того, позивач зазначив, що неправомірними діями ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» йому було спричинено й моральну шкоду, яка полягає в емоційному стресі, який супроводжувався почуттям розгубленості, образи, обурення, а також сварок у сім'ї на ґрунті втрати вказаних коштів, та вважає розумним і справедливим визначити її розмір у 2500 грн. Також позивач посилався на те, що договір укладено з порушенням норм діючого законодавства, так як він не був нотаріально посвідчений, хоча за своєю природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди(найм) та договору купівлі - продажу транспортного засобу, що випливає із змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Оскільки договором нотаріально не посвідчений, то він є нікчемним. Нікчемний договір не породжує ніяких правових наслідків, а тому відповідач повинен повернути все сплачене по такому договору. Тому на підставі викладеного, просив суд зобов'язати ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» повернути йому кошти в розмірі 17675 грн., сплачені ним по нікчемному договору фінансового лізингу, а також стягнути моральну шкоду в розмірі 2500 грн.

Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд, з урахуванням виправленої описки, визнав недійсним договір № 000884 фінансового лізингу від 28 липня 2014 року, укладений між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 та стягнув з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 кошти, сплачені за договором № 000884 фінансового лізингу від 28 липня 2014 року, в сумі 17500 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись з зазначеним рішенням, ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду, а також на порушення судом норм матеріального права.

Позивач звернувся до суду з запереченнями на апеляційну скаргу, в яких просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.

Учасники процесу до судового засідання не з'явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Судом під час розгляду справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Судом було встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

28 липня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 000884. Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплатити лізингові платежі згідно з умовами цього договору. Предметом договору лізингу є трактор МТЗ 82 (п. 3.1 Договору). На виконання умов п. 8.2.1. 28 квітня 2014 року лізингоотримувач сплатив комісію за організацію договору у розмірі 17500 грн.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Таким чином аналіз норм чинного законодавства свідчить прпо те, що договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. За приписами ч. 1ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як встановлено судом, договір лізингу від 28.07.2014 року між позивачем та відповідачем нотаріально посвідчений не був, а отже в силу ст. 220 ЦК України є нікчемним. Згідно ч. 1 ст. 116 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього договору.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг » діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), що суперечить вимогам законодавства.

Що стосується вимог позивача про стягнення моральної шкоди, то суд дійшов висновку, що позивачем під час судового розгляду справи не надано належних доказів наявності шкоди, не підтверджено факту моральних чи фізичних страждань внаслідок дій відповідача.

Тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання договору № 000884 фінансового лізингу від 28 липня 2014 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1, недійсним та стягнення з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_1 коштів, сплачених за договором № 000884 фінансового лізингу від 28 липня 2014 року в сумі 17500 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди ніким із учасників процесу в установленому законом порядку не оскаржено. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в цій частині апеляційним судом не переглядається взагалі.

Висновки суду про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача сплачених коштів по нікчемному договору фінансового лізингу від 28 липня 2014 року № 000884 у розмірі 17500 грн. є правильними, так як матеріалами справи дійсно підтверджено, що даний договір не був нотаріально посвідчений.

Дані висновки суду відповідають правовим висновкам, зробленим Верховним Судом України в постановах № 6-2766 від 16 грудня 2015р., № 6-1551цс16 від 19 жовтня 2016р.

Проте, приймаючи рішення по справі, суд не в повній мірі врахував положення ст. 11 ЦПК України про те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, а також те, що відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів в порядку, встановленому цим Кодексом. Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Стаття 12 ЦК України передбачає, що особа вільно, на власний розсуд обирає способи захисту цивільного права. Способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Так під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника. Підставами позову згідно зі ст. 119 ЦПК України, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а предметом позову, є спосіб захисту права, який він просить суд застосувати до відповідача.

Як убачається з тексту уточненої позовної заяви, з якою позивач звернувся до суду, він просив зобов'язати відповідача повернути сплачені ним кошти по нікчемному договору фінансового лізингу. Вимог про визнання недійсним договору фінансового лізингу заявлено ним не було. Як убачається з уточненої позовної заяви, позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги недійсністю договору, а наполягав на тому, що договір є нікчемним, а тому просив застосувати наслідники нікчемного договору, таким чином визначивши як предмет, так і підстави позову Не пов'язував позивач свої позовні вимоги згідно уточненої позовної заяви також з відсутністю у відповідача ліцензії.

Згідно з п. 4,5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Не зважаючи на це, суд першої інстанції розглянув позовні вимоги про визнання договору недійсним, зокрема, і через відсутність у відповідача відповідної ліцензії, та виніс стосовно них рішення, що є підставою для скасування рішення в цій частині без ухвалення будь- якого рішення з приводу них, оскільки дані позовні вимоги в установленому законом порядку заявлені не були, отже, вони не є предметом позову по даній справі, а відтак у судів не має повноважень приймати будь -яке рішення стосовно них.При цьому приймаючи остаточне рішення по справі, колегія суддів вважає необхідним згідно ч.3 ст. 303 ЦПК України вийти за межі апеляційної скарги, оскільки під час розгляду даної справи апеляційним судом було встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.

З урахуванням викладеного не заслуговують на увагу в межах заявлених позовних вимог також і доводи апеляційної скарги про необґрунтований на думку апелянта висновок суду щодо необхідності отримання відповідачем ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Доводи апеляційної скарги про відсутність у законодавстві обов'язку нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу не відповідають вимогам чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, так як відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються також і загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення і про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом, тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. А відсутність на момент укладення договору фінансового лізингу у лізингодавця документу про реєстрацію транспортного засобу, необхідного для нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи тільки зайвий раз підкреслює незаконність діяльності відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, так як містять суб'єктивне тлумачення апелянта як матеріалів справи, так і норм діючого законодавства, яке регулює спірні правовідносини і направлені на переоцінку доказів, яким суд дав належну правову оцінку в межах наданої йому законом компетенції.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» задовольнити частково.

Рішення Братського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2017 року в частині визнання недійсним договору № 000884 фінансового лізингу від 28 липня 2014 року, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 скасувати.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.

Головуючий

Судді