Ухвала суду № 69084140, 20.09.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

20.09.2017

Провадження № 1-кп/331/142/2017

№ 331/609/17

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м. Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Антоненко М.В., суддів Стратій Є.В., Жукової О.Є., при секретарі Андрієнко С.О., за участю прокурора Воронцова М.М., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 194 КК України,

ВСТАНОВИВ:

В ході судового розгляду захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_2 заявив усне клопотання про визнання доказу отриманого за результатами проведення НСРД недопустимим, оскільки дані, які містяться в відео доданому до протоколу про результати аудіо-, відео контролю особи від 08.09.2017 року, були отримані шляхом фізичного та психічного впливу на обвинуваченого ОСОБА_1

Згідно наданого адвокатом ОСОБА_2 листа Прокуратури Запорізької області №17/1-3538-17 від 07.04.2017 року, встановлено, що в провадженні слідчого відділу прокуратури Запорізької області перебуває кримінальне провадження №42017080000000063 від 06.02.2017 року щодо перевищення службових повноважень працівниками ГУ НП в Запорізькій області та застосування фізичного тиску до ОСОБА_1, зі слів адвоката наразі досудове розслідування триває.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав позицію свого захисника.

Прокурор у задоволенні клопотання адвоката просив відмовити, суду пояснив, що НСРД було проведено на підставі ухвали слідчих суддів Апеляційного суду Запорізької області, якими було надано дозволи на проведення даних НРСД, тому вони проводилися законно та у порядку визначеному кримінально-процесуальним законодавством.

Щодо перевищення службових повноважень працівниками ГУ НП в Запорізькій області та застосування фізичного тиску до ОСОБА_1, на які посилається адвокат, то дійсно наразі проводиться прокуратурою Запорізької області досудове розслідування, яке наразі не закінчене, тобто даних, що свідчать про тиск на обвинуваченого ОСОБА_1 під час проведення НСРД наразі немає, на його думку, оцінку допустимості доказів суд може надати тільки після всебічного їх дослідження в нарадчій кімнаті під час прийняття рішення по справі.

Заслухавши сторони кримінального провадження, перевіривши доводи заявленого клопотання, суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

При цьому, з огляду на положення ст. ст. 86, 87 КПК України щодо допустимості та недопустимості доказів, підставою для визнання доказу недопустимим, за умови його очевидної недопустимості, яка виключає його використання при прийнятті процесуальних рішень, може бути виключно порушення встановленого законом порядку його отримання.

Зокрема, ст. 87 КПК України передбачено недопустимість доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобовязаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Категорія «очевидна недопустимість доказів» є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Інформаційному листі №223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» зазначає, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК України тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Разом з тим, заявлені в клопотанні докази, що адвокат ОСОБА_2 просить визнати недопустимим, можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду надісланого обвинувачення, шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду. Очевидної недопустимості доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх із взаємозв'язку з іншими доказами, суд не вбачає й вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

За таких обставин у суду, на даній стадії судового розгляду, відсутні дані щодо очевидності недопустимості доказів, у зв'язку з чим клопотання адвоката ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 86, 87, 94, 350, 371-372 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні клопотання захисника ОСОБА_2 про визнання доказу недопустимим - відмовити.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Антоненко

Судді Є.В. Стратій

ОСОБА_6