Рішення № 69083405, 25.09.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/3854/15-ц Номер провадження 22-ц/775/1435/2017

Головуючий у 1-ій інстанції Радченко Л.А.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2017 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Соломахи Л.І.

суддів Азевича В.Б., Корчистої О.І.

при секретарі Марченко Я.О.

за участю:

відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут Донецької області справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року, -

В С Т А Н О В И В:

20 травня 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Зазначало, що 14 червня 2010 року відповідач став клієнтом ПАТ КБ "ПриватБанк" та, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, підписавши анкету -заяву про приєднання до цих Умов та Правил, отримав кредитну картку "Універсальна".

18 квітня 2013 року кредитну картку було переоформлено на престижну кредитну картку "GOLD", за якою відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом.

Посилаючись на те, що відповідач свої зобов'язання за кредитним договором щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками за його використання не виконує, що станом на 28 лютого 2015 року має заборгованість 28 766,02 грн., з яких 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 8 329,44 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 632,18 грн. - пеня та комісії за користування кредитом; штрафи: 500,00 грн. - фіксована частина, 1 346,00 грн. - процентна складова, просив стягнути з відповідача зазначену заборгованість (а.с. 2-4 т. 1).

Відповідач ОСОБА_2 28 лютого 2017 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним.

Зазначав, що 14 червня 2010 року він підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій зазначив, що бажає отримати кредитну картку з кредитним лімітом 5 000 грн.

Посилаючись на те, що:

- в порушення частини 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктів 2.1, 3.2, 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою Правління Національного банку України №168 від 10.05.2007 року) кредитний договір б/н від 14.06.2010 року не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які згідно пунктів 3.3, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту є обов'язковими, зокрема, графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки по ним;

- анкету - заяву на отримання кредиту підписав під впливом обману та нечесної діяльності працівників банку;

- вчинений правочин не відповідає вимогам законодавства

просив визнати кредитний договір б/н від 14 червня 2010 року недійсним (а.с. 120 - 121 т.1).

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором б/н від 14 червня 2010 року у сумі 26 287,84 грн., з яких 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 8 329,44 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; в решті вимог відмовлено за необґрунтованістю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним відмовлено у зв'язку із необґрунтованістю (а.с. 184-196 т. 1).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, на порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" та задовольнити його зустрічний позов про визнання кредитного договору недійсним.

Зазначає, що судом неповно досліджено обставини справи та безпідставно завищено розмір заборгованості: суд погодився з тим, що станом на 28.02.2015 року заборгованість за кредитним договором складає 28 766,02 грн. Натомість такий розмір заборгованості суперечить матеріалам справи, а саме наданій позивачем виписці по картрахунку, згідно з якою станом на 28.02.2015 року його заборгованість становить 26 920,02 грн.

Суд не звернув уваги на те, що кредитний договір з 14 червня 2012 року є припиненим, оскільки відповідно до п. 1.1.7.12 Умов та Правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання; якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припиненя дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк. Після припинення договору його умови виконанню сторонами не підлягають, зокрема, про погашення заборгованості за кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, сплату комісій тощо. Сплачені платежі не мають правового значення. Тобто, нарахування банком після припинення дії договору відсотків, комісії, пені та штрафів є незаконним та незаконним є рішення суду про стягнення з нього заборгованості, яка була нарахована після припинення договору.

Відмовляючи у задоволенні його зустрічного позову, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що ненадання банком споживачу інформації, визначеної частинами 2, 4 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Висновок суду про те, що під час укладення кредитного договору він був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які передбачали детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також фінансових зобов'язань споживача, є недоведеним.

В анкеті-заяві, Умовах та Правилах надання банківських послуг, Пам'ятці клієнта відсутні відомості про орієнтовну сукупну вартість кредиту та інші істотні умови договору, про які банк зобов'язаний був повідомити його, як споживача. Інші матеріали справи також не містять документів, в яких викладені відомості про орієнтовну сукупну вартість кредиту та інші істотні умови договору, засвідчені його підписом.

Банк приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, що відповідно до ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Вважає, що фактично сторонами не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору (а.с. 201-209 т. 1).

У судовому засіданні апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Представник позивача - ПАТ КБ "ПриватБанк" у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Представник позивача Бикова М.А., яка діє на підставі довіреності юридичної особи від 28.12.2016 року № 7764-К-О (а.с. 19 т. 2), повістку про явку до суду 25.09.2017 року отримала згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (форма № 119) 15.09.2017 року (а.с. 28 т. 2). Причини неявки у судове засідання представник суду не повідомила і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що вона не з'явилася у судове засідання без поважних причин.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника ПАТ КБ "ПриватБанк", оскільки відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "Приватбанк" зміні.

До такого висновку апеляційний суд дійшов, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі анкети-заяви позичальника б/н від 14.06.2010 року ОСОБА_2 отримав кредитну картку "Універсальна". 18.04.2013 року відповідачеві було переоформлено кредитну картку на престижну кредитну картку "GOLD", відповідно до тарифів якої ОСОБА_2 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитним лімітом.

Згідно анкети - заяви б/н від 14.06.2010 року ОСОБА_2 ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення, погодився, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами, а також Тарифами складає між сторонами договір про надання банківських послуг. Зобов'язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті Приватбанку, а також, регулярно ознайомлюватися на сайті Приватбанку з їх змінами, про що свідчить особистий підпис ОСОБА_2

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № б/н від 14.06.2010 року відповідач станом на 28.02.2015 року має заборгованість у розмірі 28 766,02 грн., з яких 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 8 329,44 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 632,18 грн. - пеня та комісії за користування кредитом; штрафи: 500,00 грн. - фіксована частина, 1 346,00 грн. - процентна складова (а.с. 5 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитом та за процентами за користування кредитом, суд першої інстанції виходив з того, що розмір заборгованості за тілом кредиту та за процентами за користування кредитом підтверджений наданим ПАТ КБ "Приватбанк" розрахунком, який відповідачем не спростований, розрахунок заборгованості відповідає вимогам закону та умовам кредитного договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені та комісії у розмірі 632,18 грн., штрафів у розмірі 1 846 грн., суд виходив з того, що м. Бахмут Донецької області, де зареєстрований відповідач ОСОБА_2, входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, і відповідно до ст. 2Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами у період з 14 квітня 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що в Законі України "Про захист прав споживачів", Правилах надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо порядку надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту з нарахуванням процентної ставки за ним, вартості сукупних послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту. Ненадання банком такої інформації не є підставою для визнання кредитного договору недійсним. Під час укладення кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які передбачали детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача.

З такими висновками суду першої інстанції повністю погодитися не можливо.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Незважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року скасувати повністю, будь-яких доводів щодо незаконності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення пені та комісії у розмірі 632,18 грн., штрафів у розмірі 1 846 грн. він в апеляційній скарзі не наводить.

З матеріалів справи встановлено, що суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються ст. 1054 ЦК України.

Згідно із частиною 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Як вбачається з матеріалів справи, саме такий договір приєднання і був укладений між ПАТ КБ "ПриватБанк" та відповідачем ОСОБА_2

Так, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 14.06.2010 року відповідач ОСОБА_2 своїм підписом погодився з тим, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг (а.с. 7 т. 1).

Згідно розділу 2.1.1 "Кредитні карти" Умов та Правил надання банківських послуг, які затверджені наказом голови правління ПАТ КБ "ПриватБанк" № СП-2010-256 від 06.03.2010 року (далі Умови), для надання послуг Банк видає Клієнту Карту, вид якої визначений в Пам'ятці клієнта/Довідці про умови кредитування та Заяві, підписанням якої Клієнт та Банк укладають Договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання Карти зазначена в Заяві (п. 2.1.1.2.1) (а.с. 10-33 т. 1).

Згідно п. 2.1.1.2.3 Умов після отримання Банком від Клієнта необхідних документів та Заяви, Банк проводить перевірку наданих документів та приймає рішення про можливість встановлення кредитного ліміту на кредитну картку. Клієнт дає свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням Банка, і Клієнт дає право Банку в будь-який час змінити (зменшити, збільшити або анулювати) кредитний ліміт (а.с. 10-33 т. 1).

Згідно п. 2.1.1.2.4 Умов підписання цього Договору є прямою та безумовною згодою Клієнта стосовно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого Банком (а.с. 10-33 т. 1).

Відповідно до п.п. 2.1.1.2.11, 2.1.1.2.12 Умов карта діє до останнього дня місяця зазначеного на лицевій стороні Карти включно; після закінчення терміну дії відповідна Карта продовжується Банком на новий термін (шляхом надання Клієнту Картки з новим терміном дії) за зверненням Клієнта в Банк (а.с. 10 - 33 т. 1).

Згідно довідки ПАТ КБ "ПриватБанк"» за договором № б/н від 14.06.2010 року відповідачу ОСОБА_2 були видані картки:

- 14.06.2010 року НОМЕР_1 з терміном дії до 03/14 року;

- 18.04.2013 року НОМЕР_2 з терміном дії до 02/17 року;

- 02.07.2013 року НОМЕР_3 з терміном дії до 01/17 року;

- 03.07.2013 року НОМЕР_4 з терміном дії до 01/17 року (а.с. 177 т.1).

Згідно письмових пояснень представника ПАТ КБ "ПриватБанк" від 08.09.2017 року №20170907/2011 відповідачу первинно 14.06.2010 року була видана картка НОМЕР_1. Після перевипуску картки 18.04.2013 року відповідачу була видана картка GOLD НОМЕР_2. Внаслідок втрати клієнтом попередньої картки НОМЕР_2 відбувся перевипуск 03.07.2013 року кредитної картки GOLD на номер НОМЕР_4. Картка НОМЕР_3 - це технічна операція для врахування бонусів за покупки в мережі магазинів по сервісу "Бонус плюс" (а.с. 2 т. 2), тобто за договором про надання банківських послуг від 14.06.2010 року відповідач фактично отримав дві картки: 14.06.2010 року картку Універсальна НОМЕР_1 з терміном дії до 03/14 року та 18.04.2013 року Універсальна GOLD НОМЕР_2 з терміном дії до 02/17, яка у зв'язку із її втратою була перевищена на номер НОМЕР_4 з терміном дії до 01/17 року.

Згідно довідки про встановлення кредитного ліміту на кредитну картку ОСОБА_2 був встановлений кредитний ліміт: 14.06.2010 року - 5 000,00 грн.; 24.10.2010 року - 6 000,00 грн.; 14.02.2011 року - 8 000,00 грн.; 14.04.2011 року - 10 000,00 грн.; 10.06.2011 року - 13 000,00 грн.; 18.04.2013 року - 18 000,00 грн. (а.с. 3 т. 2).

Предметом позову по цій справі є заборгованість відповідача за кредитом, який він отримав у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитну картку GOLD, яка йому була видана 18.04.2013 року, що підтверджується і доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості, за яким позивач нарахував відповідачу заборгованість за договором про надання банківських послуг саме за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року (а.с. 5 т. 1).

З виписки по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 рокувстановлено, що відповідач користувався кредитними коштами до 25.06.2014 року включно (знімав гроші в банкоматі, розраховувався за придбані продукти в магазинах, сплачував телекомпослуги); після розрахунку карткою 25.06.2014 року за продукти на суму 686,00 грн., заборгованість відповідача за кредитом склала 17 958,40 грн. (а.с. 147 - 156 т. 1), що повністю узгоджується з розрахунком заборгованості, доданим позивачем до позовної заяви (а.с. 5 т. 1).

Доводи відповідача про те, що Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку ним не підписувалися, не спростовують висновок суду про те, що між позивачем та відповідачем 14.06.2010 року був укладений договір про надання банківських послуг, за умовами якого він 18.04.2013 року отримав кредитну картку GOLD. Посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду України, які викладені в постановах від 11.02.2014 року у справі № 6 - 240цс14, від 11.03.2015 року у справі № 6 - 16цс15, від 10.06.2015 року у справі № 6 - 698цс15, від 01.07.2015 року у справі № 6 - 757цс15, від 04.11.2015 року у справі № 6 - 1926цс15, є необґрунтованим, оскільки всі ці правові висновки стосуються лише неоднакового застосування у подібних правовідносинах статті 259 ЦК України щодо письмової угоди сторін про збільшення позовної давності. Застосування збільшеної позовної давності не є предметом спору по цій справі.

Відповідач визнає, що кредитні картки він отримував та протягом 2010 - 2014 років ними користувався.

Зазначені Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи банку є тими формулярами, які містять умови договору та які відповідно до ст. 634 ЦК України встановлені Банком і до яких підписавши 14.06.2010 року анкету-заяву приєднався ОСОБА_2

Укладений між банком та відповідачем договір про надання банківських послуг є публічним.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Саме такі однакові для всіх споживачів умови і встановлені позивачем в Умовах та Правилах надання банківських послуг в ПАТ КБ Приватбанк.

Згідно п. 1.1.7.12 Умов договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк.

Проте п. 1.1.7.12 Умов не містить обмежень щодо кількості разів пролонгації договору, а тому доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він отримав кредитну картку Універсальна 14.06.2010 року, а отже кредитний договір, який діяв 12 місяців до 14.06.2011 року та був пролонгований на 12 місяців, припинив дію 14.06.2012 року, є необґрунтованими та суперечать обставинам справи.

Після 14.06.2012 року, а саме, 18.04.2013 року відповідач отримав кредитну картку GOLD НОМЕР_2 з терміном дії до 02/2017 року, яка 03.07.2013 року у зв'язку зі втратою картки НОМЕР_2 була перевипущена та має строк дії до 01/2017 року, саме за цією карткою Універсальна GOLD позивач і просить стягнути заборгованість за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року, що підтверджує пролонгацію договору на строк до січня 2017 року.

Доводи апеляційної скарги про те, що після припинення договору умови договору не підлягають виконанню сторонами, також не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Така підстава припинення зобов'язань, як припинення дії договору, в ЦК України не передбачена.

За основним правилом, яке викладено в ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на правову позицію Верховного Суду України, яка викладена в постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-900цс16, є помилковим, оскільки зазначена правова позиція стосується виконання зобов'язання у разі, якщо кредитор на підставі частини 2 статті 1050 ЦК України змінив строк виконання зобов'язання. Такі обставини по цій справі відсутні.

Апеляційний суд зазначає, що позиція відповідача по цій справі не є послідовною, а доводи апеляційної скарги є суперечливими.

З одного боку, відповідач визнає, що ним отримувалися кредитні картки та він вважає, що кредитний договір припинив свою дію з 14.06.2012 року.

З іншого боку, він посилається на те, що між ним та банком не було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов договору, отже кредитний договір відповідно до частини 1 ст. 638 ЦК України є неукладеним, що суперечить його позиції про припинення кредитного договору 14.06.2012 року.

Крім того, відповідач посилається на те, що кредитний договір, укладений між ним та банком є недійсним, про що ним заявлені зустрічні позовні вимоги.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 8 постанови від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо).

Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Тобто, заявлені відповідачем зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним суперечать його позиції щодо того, що між ним та банком не було досягнуто згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Звертаючись до суду з зустрічним позовом про визнання недійсним договору про надання банківських послуг (кредитного договору) від 14.06.2010 року, ОСОБА_2 як на підставу позову посилався на те, що в порушення частини 2 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", пунктів 2.1, 3.2, 3.3 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (затверджені постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року), кредитний договір б/н від 14.06.2010 року не має відомостей щодо детального розпису загальної вартості кредиту, не має умов, які згідно пунктів 3.3, 3.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, є обов'язковими, зокрема, графіку платежів у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача за кожним платіжним періодом, сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної стаки по ним). Він також посилався на те, що підписав анкету - заяву на отримання кредиту під впливом обману та нечесної діяльності працівників банку.

Відповідно до частини 2 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Відповідно до частини 4 ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) інші умови, визначені законодавством. З 16.10.2011 року відповідно до Закону України від 22.09.2011 р. N 3795-VI у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються також детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; умови дострокового розірвання договору.

Тобто, як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, ненадання споживачу інформації, зазначеної в ст. 11 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, про детальний розпис сукупної вартості кредиту, не є підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Відповідно до частини 6 ст. 19 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону України від 1 грудня 2005 року № 3161-IV, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) є недійсними правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики.

Нечесна підприємницька практика відповідно до частини 1 ст. 19 зазначеного Закону включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Закону України від 12.05.1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Як на підставу зустрічного позову про визнання правочину недійсним відповідач ОСОБА_2 посилався саме на те, що він був введений ПАТ КБ "ПриватБанк" в оману, оскільки під час укладення договору йому не була надана достовірна та повна інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору, зокрема, інформація про детальний розпис сукупної вартості кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг , пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Проте ці твердження відповідача суперечать обставинам справи. Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції, під час укладення кредитного договору ОСОБА_2 був ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку. Так, в анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку від 14.06.2010 року відповідач ОСОБА_2 своїм підписом засвідчив, що ця заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому у письмовому вигляді та зобов'язався регулярно ознайомлюватися із змінами до цих Умов та Тарифів на сайті Приватбанку www.privatbank.ua (а.с. 7 т. 1).

Укладення договору у такій спосіб шляхом приєднання позичальника до запропонованого кредитодавцем договору в ціломувідповідає ст. 634 ЦК України.

В Умовах та Правилах надання банківських послуг, які є невід'ємною частиною укладеного між сторонами договору, зазначено права та обов'язки клієнта та банка, відповідальність сторін, порядок зміни Умов та Правил, правила користування кредитними картками, зокрема порядок нарахування процентів за користування кредитом (а.с. 10 - 33 т. 1). В Тарифах банку зазначається базова процентна ставка, розмір щомісячних платежів та строк їх внесення, вартість інших послуг банку, зокрема, за що та в якому розмірі сплачується комісія.Тобто, в Умовах та Тарифах міститься повна інформація стосовно умов кредитування.

Отже, позичальник під час укладення спірного правочину був ознайомлений з його умовами та погодився з ними, не заперечує факт отримання та використання кредитних коштів.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодного доказу на підтвердження того, що позивач ввів його в оману щодо істотних умов договору, що діяв під час укладення кредитного договору умисно.

За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі є правильним. Доводи відповідача про те, що банк приховав від нього повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту, чим ввів його в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, є необґрунтованими. Відповідач протягом чотирьох років добросовісно виконував умови укладеного кредитного договору і лише з 26 червня 2014 року порушує свої зобов'язання за кредитним договором, заявив вимоги про визнання цього договору недійсними лише 25.02.2017 року після звернення банку до суду 20.05.2015 року з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що висновок суду про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним є необґрунтованим, суперечить встановленим судом обставинам та не ґрунтується на законі. Відмовляючи у зустрічному позові, суд першої інстанції правильно виходив з того, що ОСОБА_2 не довів наявності підстав, передбачених ст. ст. 11, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", ст. ст. 203, 215, 230 ЦК України для визнання кредитного договору недійсним. Рішення суду першої інстанції в цій частині постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Згідно п. 2.1.1.5.5 Умов Клієнт зобов'язаний погашати заборгованість за кредитом, процентами за його користування, по перевищенню платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором (а.с. 10-33 т. 2).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно виписки по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року (а.с. 147 - 156 т. 1) та розрахунку заборгованості, наданого позивачем (а.с. 5 т. 1) відповідач останній раз погашав кредит 24.06.2014 року у сумі 740,00 грн. та 31.10.2014 року здійснено договірне списання на погашення кредиту у сумі 17,82 грн. Тобто, з листопада 2014 року відповідач свої зобов'язання щодо щомісячного погашення кредиту не виконує.

Відповідно до ст. 610 ЦПК України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), є порушенням зобов'язання.

Згідно п. 2.1.1.5.6 Умов в разі невиконання зобов'язань за Договором на вимогу Банку Клієнт зобов'язаний виконати зобов'язання по поверненню Кредиту (в тому числі простроченого кредиту та овердрафта), оплаті винагороди Банку (а.с. 10-33 т. 2).

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, заборгованість відповідача за кредитним договором від б/н від 14.06.2010 року, починаючи з 18.04.2013 року, станом на 28.02.2015 року складає 28 766,02 грн., з яких 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 8 329,44 грн. - заборгованість за процентами; 632,18 грн. - пеня та комісія; 1 846 грн.- штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов: 500 грн. - фіксована частина, 1 346 грн. - процентна складова (а.с. 5 т. 1).

Враховуючи, що з листопада 2014 року відповідач не вносить щомісячних платежів, в тому числі не сплачує проценти за користування кредитом, Банк обґрунтовано відповідно до п. 2.1.1.5.6 Умов звернувся до суду з позовом про стягненням заборгованості в примусовому порядку.

Перевіряючи розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині заборгованості за кредитом, апеляційний суд вважає, що сума заборгованості за кредитом 17 958,40 грн. доведена випискою по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року та є незмінною з 25.06.2014 року (а.с. 147 - 156 т. 1).

Перевіряючи розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині нарахування процентів за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року, апеляційним судом встановлено, що за цей період відповідачу проценти за користування кредитом нараховувалися: в період з квітня 2013 року по серпень 2014 року включно виходячи з процентної ставки 27,6% річних (щомісячна 2,3%), з вересня 2014 року по лютий 2015 року включно - 32,4% річних (а.с. 5 т. 1).

Перевіряючи законність підвищення позивачем процентної ставки за користування кредитом з вересня 2014 року, апеляційний суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно п. 1.1.3.2.3 Умов Банк має право здійснювати зміну Тарифів та інших умов обслуговування рахунків. При цьому Банк, за виключенням випадків зміни розміру наданого Кредиту (кредитного ліміту), зобов'язаний не менш, як за 7 днів до введення змін проінформувати Клієнта, зокрема, у виписці по Картрахунку згідно п. 1.1.3.1.9. цього договору. Якщо протягом 7 днів Банк не отримав повідомлення від Клієнта про незгоду із змінами, вважається, що Клієнт прийняв нові умови.

Згідно п. 1.1.3.1.9 Умов обов'язком банку є не менше одного разу на місяць способом вказаним в Заяві, надавати Держателю виписки про стан Картрахунків та про виконані за попередній місяць операції по Картрахункам. При підключені Держателя до системи INTERNET-banking (Приват24) надання виписок здійснюється через даний комплекс. При підключені Клієнта до комплексу Mobile-banking Банк надає можливість доступу до інформації про стан рахунку шляхом використання функції SMS-повідомлень (а.с. 10 - 33 т. 1).

Як зазначив позивач в листі від 08.09.2017 року № 20170907/2011, довідки про умови кредитування (пам'ятки клієнта) від 14.06.2010 року, від 18.04.2013 року з підписом клієнта в матеріалах кредитної справи відсутні (а.с. 2 т. 2).

Згідно виписки по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року проценти за користування кредитом складають: 2,3% в місяць за кредитними операціями до 01.09.2014 року; 2,7% - за операціями з 01.09.2014 року по 31.03.2015 року (а.с. 147 - 156 т. 1).

Тобто, з виписки вбачається, що позивач відповідно до п. 1.1.3.2.3 Умов поінформував відповідача про підвищення процентної ставки з 01.09.2014 року.

Відповідно до наказу ПАТ КБ "ПриватБанк" № 906 СП-2014-6915682 від 18.08.2014 року з 01.09.2014 року актуалізовані тарифи, зокрема, по карті Універсальна GOLD: трати клієнтів з 01.09.2014 року - 2,7%; трати клієнтів до 01.09.2014 року - 2,3%; по всім тратам, які здійснені до 01.09.2014 року проценти будуть нараховуватися по старій ставці до повного погашення заборгованості по цим тратам (а.с. 9 - 11 т. 2).

Поняття терміну «трата» в пункті 1.1.1 «Терміни та поняття» Умов відсутнє.

Академічний тлумачний словник (1970-1980) слово «трата» визначає як дію за значенням тратити; витрата (грошей), видаток, а слово «тратити» як витрачати, розтрачувати (гроші) (Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. - К.: Наукова думка, 1970-1980).

Згідно виписки по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року відповідач кредитною карткою, починаючи з 26.06.2014 року не користується, будь-яких грошових витрат після 25.06.2014 року не здійснював (а.с. 147 - 156 т. 1), а тому підстави для нарахування йому з 01.09.2014 року процентів за користування кредитом в розмірі 2,7% на місяць (32,40% на рік) відсутні. Отже, при розрахунку заборгованості за кредитним договором слід використовувати первинно встановлену в договорі процентну ставку 2,3% щомісяця, що складає 27,6% річних. Висновок суду першої інстанції про те, що кредит відповідачу був наданий зі сплатою 30,00 % річних, як це зазначено в позовній заяві, не відповідає ні розрахунку заборгованості, ні виписці по картрахунку.

Додані банком до позовної заяви Тарифи по престижним картам Visa, згідно яких базова процентна ставка в місяць за кредитною картою Універсальна GOLD складає 2,5% (а.с. 8 - 9 т. 1), відповідно до ст. 58 ЦПК України не є належним доказом по справі, оскільки вони згідно позначки на них роздруковані 04.11.2011 року і відповідно не містять інформацію щодо предмета доказування, а саме, базової процентної ставки станом на 18.04.2013 року, коли відповідачу була видана кредитна картка GOLD. Крім того, долучені до позовної заяви Тарифи не відповідають відомостям щодо процентної ставки, які містяться у виписці по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року (а.с. 147 - 156 т. 1). Судом першої інстанції не враховано, що згідно п. 1.1.3.2.3, п. 1.1.3.1.9 Умов Банк зобов'язаний проінформувати Клієнта про зміну Умов та Тарифів саме у виписці по Картрахунку.

Відповідно до п. 2.1.1.12.6 Умов за користування Кредитом та Овердрафтом Банк нараховує проценти в розмірі, встановленому Тарифами Банку, з розрахунку 360 календарних днів на рік, якщо інше не передбачено п. 2.1.1.12.13 (а.с. 10 - 33 т. 2).

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.3, п. 2.1.1.12.7.3 Умов проценти за користування Кредитом (кредитним лімітом) та/або Овердрафтом нараховуються на дату їх сплати, передбачену п. 2.1.1.12.4 та п. 2.1.1.12.5, при цьому проценти розраховуються щомісячно за кожний календарний день за фактично витрачені в рахунок Кредиту та/або Овердрафту кошти, з дня списання суми з карткового рахунку до дня, коли Кредит (кредитний ліміт) та/або Овердрафт стають Простроченим кредитом (а.с. 10 -33 т. 1).

Згідно п. 1.1.1 Умов Кредит - це розмір грошових коштів, наданих Банком Клієнту на строк, обумовлений в Договорі, на умовах платності та повернення.

Тобто, відповідно до пунктів 2.1.1.12.6.3, 2.1.1.12.7.3 Умов проценти за користування Кредитом нараховуються за фактично витрачені в рахунок Кредиту кошти, що відповідає нормі частини 1 ст. 1048 ЦК України щодо одержання від позичальника процентів саме від суми позики.

Проте, як встановлено з розрахунку заборгованості, доданного позивачем до позовної заяви, з 01.08.2014 року проценти за користування кредитом відповідачу фактично нараховані в подвійному розмірі, незважаючи на те, що процентна ставка і поточна, і прострочена (графи 6 та 7) зазначена в розрахунку заборгованості в одинарному розмірі - 27,6%, з 01.09.2014 року - 32,4% (а.с. 5 т. 1).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

В Умовах та Правилах надання банківських послуг, які додані позивачем до позовної заяви в травні 2015 року, нарахування процентів за користування кредитом у подвійному розмірі не передбачено.

Будь-яких інших доказів, які б підтверджували право позивача на нарахування процентів за користування кредитом з 01.08.2014 року в подвійному розмірі, доказів щодо інформування відповідача про таку зміну до Умов та Тарифів в частині розрахунку з серпня 2014 року процентів, позивачем суду не надано.

Зокрема, у виписці по картрахунку НОМЕР_2 за період з 22.02.2000 року по 22.03.2017 року відсутні відомості про інформування відповідача про нарахування процентів у подвійному розмірі.

Враховуючи зазначене, висновок суду першої інстанції про те, що розрахунок заборгованості, долучений позивачем до позовної заяви, відповідає вимогам закону та умовам кредитного договору, не відповідає обставинам справи, про що обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги відповідача про завищений розмір заборгованості, наведений в розрахунку позивача, є обґрунтованими.

Посилаючись на те, що розмір заборгованості підтверджується наданим ПАТ КБ "Приватбанк" розрахунком, суд першої інстанції не врахував, що розрахунок заборгованості за своєю природою, як зазначає представник позивача в письмових поясненнях від 09.02.2017 року № 20170207/6123, не є первинним документом, а є "інформаційним документом за фактом обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди" (а.с. 104 - 108 т. 1), тобто документом, який суд зобов'язаний перевірити на підставі наданих сторонами доказів.

Станом на 31.07.2014 року заборгованість відповідача за процентами складала 864,48 грн., з чим апеляційний суд погоджується.

Виходячи з процентної ставки за весь час користування кредитом 27,6 % річних, кількості днів за період з 01.08.2014 року по 28.02.2015 року, яка складає 212 днів, заборгованості за кредитом 17 958,40 грн., яка з 25.06.2014 року не змінювалася, та п. 2.1.1.12.6 Умов про нарахування процентів з розрахунку 360 календарних днів на рік, проценти за користування кредитом за період з 01.08.2014 року по 28.02.2015 року складають 2 918,84 грн. (17 958,40 х 27,6% : 360 днів х 212 днів). В цей період 31.10.2014 року здійснено договірне списання на погашення заборгованості на суму 17,82 грн.

Відповідно до ст. 534 ЦК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Тобто суму 17,82 грн. слід зарахувати на погашення заборгованості за процентами і відповідно заборгованість за процентами за період з 01.08.2014 року по 28.02.2015 року складає 2 901,02 грн. (2 918,84 - 17,82).

Тобто, всього заборгованість за процентами за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року склададє 3 765,50 грн. (2 901,02 + 864,48).

Апеляційний суд вважає, що розрахунок заборгованості за процентами, який доданий позивачем до позовної заяви і згідно якого заборгованість за процентами за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року склададє 8 329,44 грн., не відповідає умовам укладеного між сторонами кредитного договору, а саме, пунктам 2.1.1.12.6, 2.1.1.12.6.3, 2.1.1.12.6.4, 2.1.1.12.7.3 Умов, у зв'язку з чим апеляційним судом здійснено власний розрахунок, виходячи з Умов, які додані позивачем до позовної заяви.

Враховуючи зазначене, апеляційний суд вважає доведеним, що заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 14.06.2010 року за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року складає 21 723,90 грн., з яких: 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 3 765,50 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом.

Тобто, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 26 287,84 грн. постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до п. 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов у разі порушення Клієнтом строків платежів за будь-яким з грошових зобов'язань, передбачених цим Договором, більш, ніж на 30 днів Клієнт зобов'язаний сплатити Банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості за кредитним лімітом з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісій (а.с. 10 - 33 т. 2).

Відповідно до п. 2.1.1.12.6.1 Умов у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн., включаючи прострочені зобов'язання, передбачені п.п. 2.1.1.12.6.2, 2.1.1.12.8.1 Умов, Клієнт сплачує Банку пеню, яка розраховується як: ПЕНЯ = базова процентна ставка за договором / 30 (нараховується за кожний день прострочення кредиту) + 50 грн. (одноразово). Пеня нараховується в день нарахування процентів по кредиту (а.с. 10 - 33 т. 1).

Відповідно до п. 2.1.1.12.7.2 Умов у разі непогашення заборгованості минулого місяця до 25-го числа поточного місяця (в разі непогашення заборгованості в 30-денний строк з моменту її виникнення для елітних карт) Клієнт сплачує пеню за несвоєчасне погашення кредитного ліміту в пільговий період яка дорівнює діючій Базовій щомісячній процентній ставці від заборгованості на час списання. Пеня за несвоєчасне погашення кредитного ліміту в пільговий період утримується на час переходу в звичайний період кредитування. З 26-го числа поточного місяця за Кредитним лімітом (з 31-го дня виникнення заборгованості за Кредитним лімітом по елітним картам) нарахування процентів за користування Кредитним лімітом здійснюється виходячи з Базової процентної ставки (а.с. 10 - 33 т. 1).

Згідно розрахунку позивача заборгованість за пенею та комісія за кредитним договором за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року складає 632,18 грн. Пеня нарахована за ставкою 2% (а.с. 5 т. 1).

Будь-яких доказів про ставку пені - 2%, яка зазначена в розрахунку заборгованості, позивачем суду не надано.

З розрахунку позивача встановлено, що фактично зазначена заборгованість утворилася в період з 01.08.2014 року по 28.02.2015 року у зв'язку із нарахуванням відповідачу: 01.08.2014 року - 50 грн., 01.09.2014 року - 100,00 грн., 31.10.2014 року - 100,00 грн., 30.11.2014 року - 100,00 грн., 31.12.2014 року - 100,00 грн., 31.01.2015 року - 100,00 грн., 28.02.2015 року - 100,00 грн., на погашення яких направлено 31.10.2014 року - 17,82 грн.

Відповідно до п. 2.1.1.12.8 Умов Банк стягує комісію за обслуговування відповідно до Тарифів/Пам'ятки Клієнта/Довідки про умови кредитування, якщо інше не передбачено п.2.1.1.12.13.

З виписки по картрахунку НОМЕР_2 встановлено, що комісія відповідачу не нараховувалася; у зазначені в розрахунку дні у зазначених в розрахунку сумах відповідачу був нарахований штраф за прострочення за кредитом (а.с. 147 - 156 т. 1). Отже, заборгованість в сумі 632,18 грн. є штрафом.

Відповідно до ст. 2 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Банки та інші фінансові установи, а також кредитори зобов'язані скасувати зазначеним у цій статті особам пеню та/або штрафи, нараховані на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами і договорами позики у період проведення антитерористичної операції.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_5, виданого 04.08.1997 року Артемівським МВ УМВС України у Донецькій області, ОСОБА_2 є громадянином України, з 29.01.2003 року зареєстрований та постійно проживає у м. Бахмут (до перейменування - м. Артемівськ) Донецької області (а.с. 34 - 35 т. 1, а.с. 35 - 36 т. 2).

Місто Артемівськ Донецької області входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, який затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, дію якого призупинено розпорядженням від 5 листопада 2014 року № 1079-р, а також визнано таким, що втратило чинність, розпорядженням від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Крім того, місто Артемівськ входить до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р.

Тобто, нарахування відповідачу ОСОБА_2, який є громадянином України та з 29.01.2003 року постійно проживає у м. Бахмуті, пені та штрафів на час проведення антитерористичної операції, починаючи з 14 квітня 2014 року, забороняється, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги про стягнення пені у сумі 632,18 грн. та відповідно штрафів у сумі 500 грн. (фіксована частина), у сумі 1 346,00 грн. (процентна складова) є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. Зазначений висновок суду узгоджується з правовою позицією, яка була викладена Верховним Судом України в постанові від 13.03.2017 року у справі за № 6-2879цс16.

Враховуючи зазначене, рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23.06.2017 року про стягненя з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 26 287,84 грн. підлягає зміні, а саме, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором за період з 18.04.2013 року по 28.02.2015 року в розмірі 21 723,90 грн., з яких: 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 3 765,50 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом. Решта вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволенню не підлягає.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23.06.2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору недійсним слід залишити без змін.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При зверненні до суду з позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" з позовних вимог в розмірі 28 766,02 грн. був сплачений судовий збір в розмірі 287,60 грн. (а.с. 1 т. 1).

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Виходячи з задоволених позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 21 723,90 грн., з відповідача на користь позивача на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору з позовної заяви підлягають стягненню 217,24 грн. (21 723,90 х 287,60: 28 766,02).

З апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 314,44 грн. (а.с. 200 т. 1).

Виходячи з позовних вимог, у задоволенні яких "ПриватБанк" відмовлено (28 766,02 - 21 723,90 = 7 042,12 грн.), з позивача на користь відповідача на відшкодування судових витрат по сплаті судового збору з апеляційної скарги підлягають стягненню 77,46 грн. (7 042,12 х 316,44 : 28 766,02).

Керуючись ст. ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, Апеляційний суд Донецької області,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за кредитним договором змінити.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Маріуполя Донецької області) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д):

- заборгованість за кредитним договором № б/н від 14 червня 2010 року за період з 18 квітня 2013 року по 28 лютого 2015 року в розмірі 21 723 (двадцять одна тисяча сімсот двадцять три) гривні 90 коп., з яких 17 958,40 грн. - заборгованість за кредитом; 3 765,50 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом;

- на відшкодування витрат по сплаті судового збору 217 (двісті сімнадцять) гривень 24 коп.

Відмовити Публічному акціонерному товариству Комерційний банк "ПриватБанк" у задоволенні позовних вимог про стягнення пені та комісії у сумі 632,18 грн., штрафів у сумі 1 846,00 гривень, з яких 500,00 грн. - фіксована частина, 1 346,00 грн. - процентна складова.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець міста Маріуполя Донецької області) на відшкодування витрат по сплаті судового збору 77 (сімдесят сім) гривень 46 коп.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 23 червня 2017 року в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Л.І. Соломаха

Судді: В.Б. Азевич

О.І. Корчиста