Рішення № 6907367, 01.12.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.12.09                                                                                 Справа № 9/142

За позовом Приватного підприємства “АВЕРС”, м. Запоріжжя

до Відкритого акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів”, м. Стаханов Луганської області

про стягнення 10744 грн. 94 коп.

          Суддя Фонова О.С.

                                         Представники:

від позивача –представник не прибув;

від відповідача –представник не прибув.

Суть спору: позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача заборгованості у сумі 9675,22 грн., інфляційних нарахувань у сумі 938,50 грн., 3% річних у сумі 131,22 грн., згідно з договором №152 від 02.11.2005.

Відповідач у судовому засіданні 29.10.2009 надав суду відзив на позовну заяву №02/4547 від 28.10.2009, де зазначив, що на даний час перебуває у тяжкому фінансовому становищі та не має можливості на даний час провести розрахунок з позивачем.

Дослідивши обставини справи, витребувані судом та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Приватним підприємством “АВЕРС” (позивач у справі), як Продавцем, та Відкритим акціонерним товариством „Стахановський завод феросплавів” (відповідач у справі), як Покупцем, укладено договір № 152 від 02.11.2005 (далі –Договір), за умовами якого Продавець продає, а Покупець покупає продукцію, номенклатура, кількість, ціна та строки поставки якої зазначаються в Додатках, що є невід’ємною частиною Договору.

Згідно пункту 1.2 Договору, загальна сума договору визначається у відповідності до Додатків.

У пункті 4.2 Договору сторони домовилися про те, що оплата за Договором здійснюється Покупцем за фактично поставлену продукцію в національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів.

Позивач у справі в обґрунтування позову посилається на те, що поставив відповідачу в жовтні 2008 року товар на суму 9675,22грн. Однак, погашення заборгованості з боку відповідача не відбулося та на час розгляду справи заборгованість складає 9675,22грн., яку позивач просить стягнути з відповідача на свою користь.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 938,50 грн. та 3% річних у сумі 131,22 грн., за період з згідно наданого розрахунку.

Відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан та на відсутність можливості на даний час провести розрахунок з позивачем.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи сторін та надані ними докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 9675,22 грн., що підтверджується видатковими накладними № АВ-0001124 від 02.10.2008 та № АВ-0001167 від 14.10.2008, а також довіреностями на отримання матеріальних цінностей серії ЯПВ № 367132/685 від 29.09.2008 та серії ЯПВ № 367232/785 від 13.10.2008 (а.с.23-26).

Сторони в Договорі встановили, що Покупець зобов’язаний оплатити поставлений товар протягом 10 банківських днів з факту поставки. (п. 4.2 Договору).

Однак, відповідач не сплатив заборгованість у сумі 9675,22 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Посилання відповідача на тяжкий фінансовий стан судом до уваги не беруться, в тому числі і з огляду на приписи статей 525, 526 ЦК України та статті 193 ГК України.

Таким чином, факт наявності боргу в сумі 9675,22 грн. підтверджується матеріалами справи та не спростовується відповідачем. Приймаючи до уваги наведене, позовні вимоги в цій частині слід задовольнити.

Позивач також просить стягнути інфляційні нарахування у сумі інфляційні нарахування у сумі 938,50 грн. за період з листопада 2008 року по березень 2009 року та 3% річних у сумі 131,22 грн., за період з 17.10.2008 по 08.04.2009 та з 29.10.2008 по 08.04.2009.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 938,50 грн. відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Стосовно вимог про стягнення 3% річних суд дійшов висновку про часткове їх задоволення з огляду на таке.

Розрахунок суми 3% річних за період, який визначений у 2008-2009 роках, здійснювався позивачем виходячи з 365 днів у році, тоді як у 2008 році було 366 днів.

З урахуванням вищевикладеного, 3 % річних по видатковій накладній № АВ-0001124 від 02.10.2008 складатимуть 34,64 грн., по видатковій накладній № АВ-0001167 від 14.10.2008 –96,43 грн., всього –131,07 грн.

Таким чином, вірно нарахованими та обґрунтовано заявленими є 3% річних у сумі 131,07 грн., а не 131,22 грн., як помилково вказав позивач.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар у сумі 9675,22 грн. та інфляційних нарахувань у сумі 938,50 грн., є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню повністю, а вимога про стягнення 3% річних задовольняється частково у сумі 131,07 грн. В решті вимог слід відмовити за необґрунтованістю.

Відповідно до статті 49 ГПК України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Стахановський завод феросплавів”, м. Стаханов Луганської області, ідентифікаційний код 00186513, на користь Приватного підприємства “АВЕРС”, м. Запоріжжя, вул. Запорізька, буд. 1, кв. 302, ідентифікаційний код 31312556, борг у сумі 9675,22 грн., інфляційні нарахування у сумі 938,50 грн., 3% річних у сумі 131,07 грн., витрати по оплаті держмита у сумі 107,44 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 117,99 грн., видати наказ.

3.          В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його прийняття.

Суддя                                                                       О.С. Фонова