Рішення № 69070761, 19.09.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/391/17 Головуючий у І інстанції Зінченко О. М.Провадження № 22-ц/780/4253/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 1 19.09.2017

РІШЕННЯ

Іменем України

19 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Іванової І.В.,

суддів - Гуля В.В., Сліпченка О.І.

при секретарі - Тимошевській С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року у справі за позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету міністрів України, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними державних актів, витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року Заступник прокурора Київської області звернувся до суду з даним позовом мотивуючи тим, щопід час проведення досудового розслідування були установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), між ОСОБА_2 В О. (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), а також між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_6 (покупець), оскільки відсутні рішення про виділення земельних ділянок із державної власності, державні акти є підробленими, тому всі договори із спірними ділянками є нікчемними, просив визнати недійсними видані на підставі договорів державні акти. Так, прокурор у позові зазначив, що під час проведення досудового розслідування установлено, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено ряд договорів купівлі-продажу земельних ділянок із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в смт. Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу ОСОБА_7, а саме: договори купівлі-продажу земельних ділянок від 24.10.2007р., які зареєстровано в реєстрі за № 14006, 14031, 13981, 14036, 14051, 14066, 14061, 14011, 14026, 14056, 14071, 13991, 14021, 14046, 14041, 13986, 14001, 13996, 14016, загальною площею відповідно 1,1244 га, 1,2 га, 1 га, 1,2 га, 1,6 га, 0,6 га, 1 га, 0,8 га, 1,8 га, 0,8 га, 1,8 га, 1,1997 га, 1,4 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,4 га, 1,1963 га, 1,4 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в смт.Козин Обухівського району Київської обл.

На підставі вказаних договорів та за результатами обєднання, ОСОБА_2 сформовано наступні земельні ділянки: земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020 загальною площею 1,1244 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0105 загальною площею 5 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0106 загальною площею 5 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0104 загальною площею 2,9997 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0107 загальною площею 5 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 загальною площею 1,4 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0019 загальною площею 1,1963 га; земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 загальною площею 1,4 га;

Частина з зазначених ділянок були відчужені ОСОБА_2

Так, земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020 загальною площею 1,1244 га відчужена ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14.08.2008 року (номер в реєстрі 5558); земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 загальною площею 1,4 га відчужена ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2009 року (номер в реєстрі 3338); земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 загальною площею 1,4 га відчужена ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2009 року (номер в реєстрі 3339).

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 618170 від 28.08.2008 року.

Далі прокурор зазначив, що згідно інформації Управління Держгеокадастру в Обухівському районі № 10-1003-99.2-4211/2-16 від 17.08.2016 року державні акти на право власності на земельні ділянки на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не реєструвалися та не видавалися, у звязку з чим право власності на них не оформлювалось в установленому законом порядку.

Також, згідно інформації Управління Держгеокадастру в Обухівському районі № 8-1003-99.2-3159/2-16 від 26.07.2016 року у програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» на даний час земельна ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 обліковується за ОСОБА_4, а земельна ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 обліковується за ОСОБА_2

Крім того, прокурор посилається у позові, що у договорах купівлі-продажу земельних ділянок, укладених між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), продавець є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності серії ЯБ № 794076, 794077, 794088, 794087, 794086, 794100, 794099, 794098, 794096, 794097, 794095, 794094, 794093, 794084, 794092, 794091, 794090, 794089, 794085 від 26.03.04, виданих (яким органом в договорах не зазначено) на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2834, 2833, 2841, 2842,2835,2832, 2831, 2830, 2828, 2 829, 2827, 2826, 2824, 2832, 2838, 2839, 2836, 2840, 2844 від 26.03.04.

Однак, під час розслідування кримінального провадження № 12013000000000148 від 23.01.2013 року установлено, що, вказані як підстава набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки, договори купівлі-продажу в 2004 році останнім не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_7, поданими нотаріусом ОСОБА_7 звітами про вчинені нотаріальні дії, а також вилученими під час досудового розслідування реєстрів вчинених нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_7 за період з 16.01.2004р. по 22.04.2004р.

Крім того, послався що заявка на друк державних актів на право власності серії ЯБ № 794076, 794077, 794088, 794087, 794086, 794100, 794099, 794098, 794096, 794097, 794095, 794094, 794093, 794084, 794092, 794091, 794090, 794089, 794085 від 26.03.04 була подана Держкомземом України лише 02.09.2005р., що вказує на неможливість їх видачі у 2004 році.

Також установлено, що державні акти вказаної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані на Управління земельних ресурсів у Миронівському районі за накладною № 141 від 22.12.2005р.. звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.

Також позивач послався, що під час проведення досудового розслідування встановлено, що спірні земельні ділянки ніколи не знаходились в межах смт. Козин, а розташовані орієнтовно в 3 км від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами.

Ухвалою суду від 26.06.2017 року позовні вимоги Заступника прокурора Київської області щодо визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки виданих на ім'я відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_3 були залишено без розгляду за заявою позивача.

Таким чином, прокурор просив витребувати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння: ОСОБА_3 земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:002:0004 загальною площею 1,1244 га вартістю 6190,32 грн.; ОСОБА_4 земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 загальною площею 1,4000 га вартістю 7707,62 грн.; ОСОБА_2 земельні ділянки із кадастровими номерами 3223155400:06:002:0019, 3223155400:06:003:0106, 3223155400:06:003:0104, 5223155400:06:003:0107, 3223155400:06:003:0105, 3223155400:06:003:0002 загальною площею 20,596 га вартістю 113390,05 грн.

Представник відповідача ОСОБА_9 проти позову заперечив, пояснив, що останній укладав договори на підставі наявних документів, все було документально витримано, у 2008 році вже було розслідування, й було закрито кримінальне провадження, тому просив застосувати строки позовної давності.

Представник третьої особи ОСОБА_5 також заперечувала проти позову, пояснила, що судом вже відмовлялося у задоволенні аналогічного позову, строки позовної давності пропущені.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням прокуратура подала апеляційну скаргу посилаючись на те, що судом при вирішенні справи невірно застосовано положення законодавства про позовну давність та витребування майна, а також висновки суду не відповідають обставинам справи, що є підставою для його скасування. Вважає, що посилання суду на рішення, що було прийнято Обухівським районним судом 29.10.2015 року є безпідставним, оскільки правовідносини стосувалися зовсім інших земельних ділянок. Так само, безпідставним є висновок суду, щодо недоведеності прокурором порушення прав позивачів у даній справі.

Посилається, що викладені в позові обставини свідчать про те, що ОСОБА_5 у встановленому законом порядку не набув права власності на спірні земельні ділянки, а тому на момент укладення договорів від 24.10.2007 року не був їх власником, тому ці договори є нікчемними, оскільки суперечать нормам закону та порушують публічний порядок. Однак, цим обставинам суд не дав правової оцінки та не врахував що нікчемні договори не породжують правові наслідки, тому у набувачів спірних земельних ділянок не виникли права та обовязки, які виникають із цивільно-правових угод. Далі апелянт зазначив, що оскільки спірні земельні ділянки, вибули з володіння держави на підставі держаків та договорів купівлі-продажу без дотримання установленого законом порядку, їх слід вважати такими, що вибули з володіння власника поза його волею, тому майно можливо витребувати від добросовісного набувача на підставі п.3ч.1 ст.388 ЦК України.

Тому просив скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю та стягнути з відповідачів судові витрати.

У запереченнях на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_10 зазначив, що прокуратурі Київської області було відомо про всі факти, якими прокурор обґрунтував позов, починаючи з грудня 2007 року. Це доказується приєднаними до справи постановами слідчих прокуратури Київської області у кримінальних справах, які розслідувались у 2008 та 2010 роках. Крім того позивач ДП «Київське лісове господарство» з грудня 2007 року по березень 2017 року, через систему органів виконавчої влади керувався Кабінетом Міністрів України й ніщо не заважало цьому позивачеві поінформувати уряд про порушення прав держави як шляхом безпосереднього звернення до уряду, так і через систему органів влади в галузі лісового господарства.

В ході розслідування кримінальних справ слідчі та прокурори прокуратури Київської області, які наглядали за слідством також були зобовязані відповідно до вимог ст. 22 КПК України 1960 р. звернутись із запитом до Кабінету Міністрів України, щоб встановити, надавав чи не надавав уряд згоду на вилучення земель лісового фонду для не лісогосподарських потреб.

Таким чином вважав що суд дійшов обґрунтованого висновку про пропуск прокурором та позивачами позовної давності відповідно до вимог ст.ст. 257, 261, 267 ЦК України.

Крім того, заперечував проти доводів скарги прокурора щодо посилання на матеріали кримінального провадження № 12013000000000148 від 23.01.2013р., зазначивши що, в ході розслідування кримінальної справи № 47-976, починаючи з березня 2008 року, в ході розслідування кримінальної справи № 248 слідчим Управління СБУ в Київській області у 2012 році та в ході досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні зібрано різні докази, які не оцінені судом у кримінальному провадженні, справа до суду не направлена і судовий вирок не постановлено. Тому, посилання прокурора у позовній заяві на окремі докази з кримінального провадження є неналежним способом доказування (ст.ст. 57- 60 ЦПК України) - оскільки у матеріалах кримінального провадження є докази, які, можливо, й підтверджують окремі твердження з позовної заяви прокурора, але є й докази, які спростовують ці твердження.

Так, зазначив, що у позовній заяві прокурора стверджується, що ОСОБА_5 не укладав у 2004 році договорів відчуження земельних ділянок, зазначених у державних актах на право власності на земельні ділянки. Начебтто цей факт підтверджується протоколами допитів ОСОБА_11, ОСОБА_5, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_7, та іншими, реєстрами вчинення нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_7 за 2004 рік.

В дійсності у матеріалах кримінального провадження є показання на допитах в різні роки ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та інших покупців і продавців земельних ділянок, у т.ч. є показання про те, що договори, на підставі яких ОСОБА_2 набув право власності на земельні ділянки, були укладені у 2002-2003 роках. Тому реєстри вчинення нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_7 за 2004 рік не можуть бути доказом набуття чи не набуття ОСОБА_2 права власності на спірні земельні ділянки.

Щодо доводів прокурора про бланки державних актів, представник ОСОБА_5 зазначив, що свідки та підозрювані на досудовому слідстві дали показання, що наведені факти щодо використання бланків державних актів могли мати місце на абсолютно законних підставах, оскільки державні акти на окремі земельні ділянки могли замінюватись через помилки у виданих раніше актах. У 2006-2007 роках державні акти могли бути замінені у звязку з необхідністю зазначення в актах кадастрових номерів земельних ділянок, які до 2005 року в державних актах не зазначались. Внаслідок здійснення вказаних процедур на земельні ділянки могли бути оформлені державними актами на дійсних бланках, надрукованих у 2005 році.

Таким чином, встановити дійсні обставини щодо бланків державних актів неможливо, і слідство цих обставин не встановило, оскільки органами земельних ресурсів Обухівського району та Козинською селищною радою втрачено значну частину документації за 2000-ні роки. За таку ситуацію відповідає держава, а не відповідач чи третя особа в даній справі.

Так, слідчий в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_16 у постанові від 31.07.2008 про закриття кримінальної справи № 47-976 встановив, наступне:

Свідок ОСОБА_17, який виконував обовязки начальника Обухівського районного відділу земельних ресурсів з 01.11.2003 до липня 2005 року, показав, що у 2005-2006 роках мала місце практика передачі отриманих у Київському обласному управлінні земельних ресурсів бланків державних актів на право власності на земельні ділянки від одного районного відділу земельних ресурсів іншому за необхідністю без оформлення відповідної документації.

ДП Миронівський центр ДЗК не відзвітував перед управлінням земельних ресурсів у Миронівському районі про використання вказаних у позовній заяві бланків державних актів. Слідством встановлено відсутність документів про використання бланків державних актів за 2005-2006 роки у Миронівському відділенні № 17 КРФ ДП «Центр ДЗК» та в управлінні земельних ресурсів у Миронівському районі. Ці факти підтверджуються і у позовній заяві прокурора.

Допитані як свідки працівники ТОВ «Кадастр-Гео» ОСОБА_18 та ОСОБА_19, показали, що технічна документація щодо переоформлення права власності на спірні земельні ділянки на підставі укладених у 2007 році договорів була складена відповідно до вимог законодавства та пройшла перевірку у Київському головному управлінні земельних ресурсів та інших державних органах. Такі ж самі факти встановлено й постановою слідчого УСБУ у Київській області від 12.10.2012 про закриття кримінальної справи № 248 (копію постанови додано до мого заперечення проти позову від 25.05.2017).

Таким чином, слідством у 2008 році було встановлено наявність обставин, за яких бланки державних актів, видані управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі, могли бути передані в робочому порядку до управління земельних ресурсів у Обухівському районі та видані у 2005- 2006 роках власникам земельних ділянок. Але через втрату документації органами земельних ресурсів та місцевими відділеннями ДП «Центр ДЗК» встановити достовірно ці обставини неможливо.

У апеляційній скарзі та позовній заяві прокурора стверджується, що спірні земельні ділянки не вибували з власності держави у встановлений законом спосіб, оскільки уповноважені органи місцевого самоврядування та органи виконавчої влади таких рішень не приймали. При цьому стверджується як доведений факт, що спірні землі не знаходяться в межах смт. Козин.

Однак постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_16 від 31.07.2008 про закриття кримінальної справи № 47-976 встановлено що у період 2001-2007 років в управлінні (відділі) земельних ресурсів у Обухівському районі працювали три керівники, які після звільнення архівну документацію наступнику не передавали. Допитані як свідки начальник Обухівського районного управління земельних ресурсів ОСОБА_20 та працівники цього управління ОСОБА_21 та ОСОБА_22 показали, що в управлінні відсутня в повному обсязі проектна та технічна документація щодо оформлення права власності на земельні ділянки у звязку з тим, що з 2002 року така документація не передавалась за актами прийому-передачі під час зміни керівництва управління.

Слідством було встановлено, що частина технічної документації щодо виділення земельних ділянок на території Козинської селищної ради була втрачена внаслідок службової недбалості працівників районного управління земельних ресурсів. За цим фактом 12.10.2006 прокуратурою Київської області було порушено кримінальну справу. Також 05.09.2007р. було порушено кримінальну справу за фактом викрадення документації з Обухівського районного відділу КРФ ДП «Центр ДЗК».

Свідок ОСОБА_23, який виконував обовязки начальника Обухівського районного управління земельних ресурсів з 27.09.2006 до 04.03.2008, показав, що у попередні роки електронна база даних «АС ДЗК» знаходилась у Обухівському районному відділенні центру ДЗК та після звільнення з посади начальника відділення Шурубея ця база зникла. Тому у наявній електронній базі даних «АС ДЗК» відсутні відомості про історію спірних земельних ділянок до 2007 року.

Свідок ОСОБА_24, яка обіймала посаду Козинського селищного голови з 03.10.2003 по 27.07.2006, показала, що у селищній раді тричі викрадали документацію (карти, протоколи сесій, протоколи засідань виконкому) - після смерті попереднього селищного голови ОСОБА_25 у 2003 році, а також 08.01.2005р. та 28.07.2006р.

Аналогічні показання дав Козинський селищний голова ОСОБА_26 (обіймає посаду з 27.07.2006). Він також показав, що попереднім селищним головою документація ради йому не передана, архів ради практично відсутній, а тому неможливо знайти документи, які би підтверджували чи спростовували факти надання земельних ділянок до 27.07.2006р.

Факти відсутності документації Козинської селищної ради підтверджено також оглядами, проведеними слідчим.

Козинський селищний голова ОСОБА_26 листом № 268 від 13.05.2008 повідомив слідчому, що у селищній раді відсутні в повному обсязі картографічні матеріали та нормативно-правові документи, на підставі яких можливо встановити належність спірних земельних ділянок до смт. Козин.

У постанові слідчого в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_27 від 06.12.2010 про закриття (повторне) кримінальної справи № 47-976 встановлено, що допитаний як свідок начальник управління земельних ресурсів у Обухівському районі ОСОБА_28 показав, що визначити знаходження спірних земельних ділянок в межах смт. Козин чи за його межами неможливо через відсутність графічних матеріалів по встановленню меж населеного пункту і відповідної проектної документації.

Через втрату практично всього архіву Козинської селищної ради, через втрату всього електронного архіву та значної частини архіву паперових документів за 2000-2007 роки органами земельних ресурсів та територіальним підрозділом ДП «Центр ДЗК», встановити дійсні обставини виділення громадянам спірних земельних ділянок неможливо. Також з вини органів державної влади та Козинської селищної ради існувала невизначеність щодо меж смт. Козин.

Такі ж самі факти встановлено й постановою слідчого УСБУ у Київській області від 12.10.2012 про закриття кримінальної справи № 248.

При цьому представник ОСОБА_5 послався у запереченнях, що спірні земельні ділянки могли бути вилучені з користування підприємства лісового господарства та передані у власність громадян до 2002 року, коли відповідно до норм Земельного кодексу 1990 року Козинська селищна рада розпоряджалась землями за межами селища. Отже, встановити дійсні обставини виділення спірних земельних ділянок громадянам неможливо з причин, які не залежать від цих громадян.

Водночас, постановою слідчого в ОВС прокуратури Київської області ОСОБА_16 від 31.07.2008 про закриття кримінальної справи № 47-976 встановлено, що свідок ОСОБА_29 підтвердив, що він особисто, як Козинський селищний голова, здійснив державну реєстрацію договорів відчуження земельних ділянок, укладених у 2007 році між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 та вніс відповідні записи у Книгу реєстрації договорів купівлі-продажу земельних ділянок Козинської селищної ради. Ця книга збереглась, оглянута слідчим, копія її приєднана до справи.

Слідством також встановлено, що видані на підставі вказаних договорів спірні державні акти на право власності на земельні ділянки належним чином зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2007 рік, яка знаходиться у Обухівському відділенні КРФ ДП «Центр ДЗК» та копія якої долучена до кримінальної справи № 47-976.

Вказані дії Козинського селищного голови та службових осіб Обухівського відділення КРФ ДП «Центр ДЗК», а також дії та рішення службових осіб інших органів влади, які погодили технічну документацію щодо переоформлення права власності на спірні земельні ділянки на ОСОБА_5, свідчили для нього та ОСОБА_2 про законність укладених між ними у 2007 році договорів відчуження земельних ділянок, а також про законність виділення цих ділянок у власність громадян первісних власників.

Щодо доводів апеляційної скарги, що спірні земельні ділянки знаходились та знаходяться на даний час у користуванні державного підприємства лісового господарства ДП «Київське лісове господарство», створене згідно з наказом Держкомлісу від 20.10.2004 № 179, та це господарство чи його попередник не надавали згоди на вилучення цих ділянок для передачі їх у власність громадян, зазначив, що з матераілів кримінальної справи № 47-976 щодо надання згоди землекористувача на вилучення спірних земельних ділянок вбачається, що у ДП «Київське лісове господарство» наявні книги реєстрації вхідної та вихідної кореспонденції (в яких у т.ч. реєструвались звернення щодо надання згоди на вилучення земельних ділянок лісового фонду та відповіді на ці звернення) тільки з 2006 року, аналогічні книги реєстрації за попередні роки відсутні.

Копії листів-погоджень на вилучення земельних ділянок зберігаються тільки з травня 2005 року. Реєстр вказаних листів-погоджень на підприємстві не ведеться, тому неможливо достовірно встановити, чи надавались погодження на вилучення спірних земельних ділянок з користування ДЛГО «Київліс» або ДП «Київське лісове господарство» у період до 2005 року.

Далі представник ОСОБА_5 зазначив, що постанови слідчих про закриття кримінальних справ, на які він посилався, в подальшому були скасовані та слідство продовжено. Однак встановлені у цих постановах факти не спростовані слідством, у т.ч. у кримінальному провадженні, на матеріали якого посилається в даному позові прокурор.

Стосовно доводів прокурора, що спірні земельні ділянки могли бути вилучені для нелісогосподарських потреб тільки рішенням Кабінету Міністрів України, оскільки загальна площа всіх земельних ділянок, обставини щодо яких досліджуються у кримінальному провадженні № 12013000000000148, перевищує 1 га., зазначив, що згідно з ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України в редакції, яка була чинною у 2002-2004 роках, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси першої групи площею понад 10 гектарів, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (особливо цінні землі).

У позовній заяві, як і у кримінальному провадженні, не доведено, що спірні земельні ділянки станом на 2002-2004 роки були вкриті лісами першої групи. Крім того, у позовній заяві помилково стверджується про компетенцію уряду щодо вилучення земельних лісових ділянок площею понад 1 га, оскільки це норма чинної редакції ч. 9 ст. 149 Кодексу. А у 2002-2004 роках компетенція уряду щодо вилучення земельних лісових ділянок у користувачів поширювалась тільки на ділянки площею понад 10 га.

Згідно з ч. З ст. 149 Кодексу, чинною у 2002-2004 роках, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Спірні земельні ділянки не відносяться до особливо цінних земель. Як доведено вище, з обєктивних причин неможливо встановити достовірно, чи станом на 2002-2004 роки спірні земельні ділянки знаходились у межах смт. Козин, чи за межами.

Згідно з п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу, чинним у 2002-2004 роках, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, з обєктивних причин неможливо встановити, коли, рішенням якого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування спірні земельні ділянки були виділені громадянам, у т.ч. неможливо встановити, в якій послідовності виділялись земельні ділянки, не виключено, що земельні ділянки були передані у власність громадянам рішеннями Козинської селищної ради чи її виконкому в окремі періоди масивами до 10 га. А якщо ліси на спірних земельних ділянках на той час не відносились до лісів першої групи, то вказаного обмеження щодо площі ділянки (до 10 га) взагалі не існувало у 2002-2004 роках.

Згідно із Земельним кодексом України 1990 року, який був чинним до 31.12.2001, Козинська селищна рада до 2002 року розпоряджалась земельними ділянками не тільки в межах смт. Козин, але й за межами селища в адміністративних межах селищної ради. У т.ч. Козинська селищна рада мала право вилучати земельні ділянки без обмеження їхньої площі, крім особливо цінних земель, та передавати ці ділянки у власність громадянам для індивідуального житлового будівництва, сільськогосподарського використання, особистого підсобного господарства ст.ст. 9, 17, 31 Земельного кодексу України 1990 року.

Таким чином, рік первісного надання спірних земельних ділянок у власність громадян є дуже важливим, оскільки у період 2001-2004 роки істотно змінювались норми Земельного кодексу, якими визначались повноваження Козинської селищної ради та Кабінету Міністрів України.

Однак слідством не встановлено обставини первісного надання земельних ділянок у власність громадян з причин, що не залежать від ОСОБА_5, а виключно через вину держави - через втрату документів Козинською селищною радою, ДП «Київське лісове господарство, через втрату документів та автоматизованих інформаційних систем державними органами земельних ресурсів у Київській області.

Таким чином, прокурором не доведено факти, які стверджуються в апеляційній скарзі та позовній заяві. З наведених вище доказів випливає, що спірні земельні ділянки могли бути первісно передані у власність громадян законними рішеннями Козинської селищної ради або її виконкому.

Крім того, погоджується з висновком суду, що позовні вимоги прокурора суперечать визначеним Європейським судом з прав людини у наведених та багатьох інших рішеннях принципу правової визначеності та принципу справедливого балансу між необхідністю забезпечити загальні інтереси суспільства та необхідністю захистити основоположні права особи. В даній справі дії, події та документи, на які держава змушує посилатись відповідачів для захисту свого права на мирне володіння майном, мали місце 7-13 років тому. Значна частина документів Козинської селищної ради та органів земельних ресурсів Обухівського району Київської області за такий тривалий час була втрачена або викрадена, у ДП «Київське лісове господарство» також не збереглись документи за період до 2005 року, що підтверджується матеріалами кримінальної справи № 47-976.

В разі задоволення судом позову прокурора всі відповідачі громадяни були би змушені повернути земельні ділянки та/або грошові кошти, також вони втратили би грошові кошти, інвестовані у поліпшення земельних ділянок. Якби прокурор та позивачі скористались своїм правом на звернення до суду в межах строку позовної давності, тобто до кінця 2010 року, то таких негативних наслідків для відповідачів не було би.

Таким чином, представник ОСОБА_5 зазначивши у запереченнях, що саме з вини держави в особі органів прокуратури та позивачів має місце надмірне, несправедливе втручання у право власності відповідачів. При цьому, з огляду на пропуск прокурором більш ніж двох трирічних строків позовної давності, суд змушений розглядати дану справу щодо подій, котрі відбувалися у віддаленому минулому, на основі доказів, які могли стати недостовірними та неповними зі спливом такого значного часу, тому просив відхилити апеляційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок від 24.10.2007р., які зареєстровано в реєстрі за № 14006, 14031, 13981, 14036, 14051, 14066, 14061, 14011, 14026, 14056, 14071, 13991, 14021, 14046, 14041, 13986, 14001, 13996, 14016, загальною площею відповідно 1,1244 га, 1,2 га, 1 га, 1,2 га, 1,6 га, 0,6 га, 1 га, 0,8 га, 1,8 га, 0,8 га, 1,8 га, 1,1997 га, 1,4 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,2 га, 1,4 га, 1,1963 га, 1,4 га, із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які розташовані в смт.Козин Обухівського району Київської обл., які посвідчені нотаріусом Обухівського нотаріального округу ОСОБА_7

При цьому, продавець за цими договорами ОСОБА_5 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності серії ЯБ № 794076, 794077, 794088, 794087, 794086, 794100, 794099, 794098, 794096, 794097, 794095, 794094, 794093, 794084, 794092, 794091, 794090, 794089, 794085 від 26.03.2004р., виданих на підставі договорів купівлі-продажу №№ 2834, 2833, 2841, 2842,2835,2832, 2831, 2830, 2828, 2 829, 2827, 2826, 2824, 2832, 2838, 2839, 2836, 2840, 2844 від 26.03.2004р.

На підставі вказаних договорів та за результатами обєднання, ОСОБА_2 сформовано земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020 загальною площею 1,1244 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0105 загальною площею 5 га; земельну ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0106 загальною площею 5 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0104 загальною площею 2,9997 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0107 загальною площею 5 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 загальною площею 1,4 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:002:0019 загальною площею 1,1963 га; земельну ділянку із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 загальною площею 1,4 га.

В подальшому земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:002:0020 загальною площею 1,1244 га ОСОБА_2 відчужена ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 14.08.2008 року (номер в реєстрі 5558); земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 загальною площею 1,4 га ОСОБА_2 відчужена ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 11.12.2009 року (номер в реєстрі 3338); земельна ділянка із кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 загальною площею 1,4 га ОСОБА_2відчужена ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 30.12.2009 року (номер в реєстрі 3339).

На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ № 618170 від 28.08.2008 року.

З інформації Управління Держгеокадастру в Обухівському районі № 10-1003-99.2-4211/2-16 від 17.08.2016 року та інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчужень обєктів нерухомого майна, державні акти на право власності на земельні ділянки на імя ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не реєструвалися та не видавалися, (т.1 а.с.116,120-125).

Також, згідно інформації Управління Держгеокадастру в Обухівському районі № 8-1003-99.2-3159/2-16 від 26.07.2016р. у програмному забезпеченні ведення Державного земельного кадастру «Національна кадастрова система» на даний час земельна ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:003:0070 обліковується за ОСОБА_4, а земельна ділянки з кадастровим номером 3223155400:06:003:0002 обліковується за ОСОБА_2 (т.1. а.с. 92).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з недоведеності позовних вимог, посилаючись на те, що не доведено порушення прав позивачів, відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки придбали їх у третіх осіб на підставі чинних правочинів у передбачений законом спосіб, при цьому не допускали будь-якої неправомірної поведінки, при цьому відсутній чинний вирок суду, який би встановлював винуватість у скоєнні будь-яких злочинів, тому відсутні правові підстави передбачені ст.387,388 ЦК України для витребування із володіння відповідачів спірних земельних ділянок та такі вимоги прокурора не ґрунтуються на нормах національного та міжнародного законодавства, становлять непропорційне втручання в право особи на мирне володіння майном.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, з наступних підстав.

Згідно ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Відповідно до закріпленого в ст. 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі, зокрема, за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.

З матеріалів справи вбачається, що позивач підставою для витребування спірних земельних ділянок зазначив те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння держави в особі власника Кабінету міністрів України та постійного користувача Державного підприємства «Київське лісове господарство» на підставі державних актів та договорів купівлі-продажу без дотримання установленого законом порядку набуття права власності на землю, тобто вибули з володіння власника поза його волею, оскільки у встановлений законом спосіб рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймались.

Проте, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо недоведеності обставин зазначених у позові щодо вибуття з володіння власника спірних земельних ділянок поза його волею та приймає до уваги доводи ОСОБА_30, викладені у запереченнях до скарги його представником.

Відповідно до змісту ст. ст. 10,11,58-60 ЦПК України суд слухає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Так, на думку судової колегії матеріали кримінального провадження № 12013000000000148 від 23.01.2013р., на які посилається прокурор, як на докази в обґрунтування позову, не можуть бути визнані належними та допустимими, оскільки судовий вирок у справі не постановлений, разом з тим, в ході розслідування аналогічних кримінальних справ № 47-976, починаючи з березня 2008 року, в ході розслідування кримінальної справи № 248 слідчим Управління СБУ в Київській області у 2012 році та в ході досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні зібрано різні докази, серед яких є такі, які спростовують твердження прокурора у позові.

Зокрема, є показання про те, що договори, на підставі яких набуте право власності на спірні земельні ділянки, були укладені у 2002-2003 роках. Тому реєстри вчинення нотаріальних дій нотаріуса ОСОБА_7 за 2004 рік не можуть бути доказом не правомірного набуття права власності на спірні земельні ділянки.

Державні акти на окремі земельні ділянки могли замінюватись через помилки у виданих раніше актах, крім того у 2006-2007 роках державні акти могли бути замінені у звязку з необхідністю зазначення в актах кадастрових номерів земельних ділянок, які до 2005 року в державних актах не зазначались, тому ці дії могли бути оформлені державними актами на дійсних бланках, надрукованих у 2005 році.

Слідством у 2008 році було встановлено наявність обставин, за яких бланки державних актів, видані управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі могли бути передані в робочому порядку до управління земельних ресурсів у Обухівському районі та видані у 2005- 2006 роках власникам земельних ділянок. Але через втрату документації органами земельних ресурсів Обухівського району, місцевими відділеннями ДП «Центр ДЗК», втрату значної частину документації за 2000-ні роки Козинською селищною радою не встановлено достовірно цих обставин. При цьому прокурором у позові не спростовано цей факт.

Твердження прокурора у позові та скарзі, що спірні землі не знаходяться в межах смт. Козин спростовуються матеріалами кримінальних справ, з яких вбачається, що через втрату архіву Козинської селищної ради, електронного архіву та значної частини архіву паперових документів за 2000-2007 роки органами земельних ресурсів та територіальним підрозділом ДП «Центр ДЗК», встановити дійсні обставини виділення громадянам спірних земельних ділянок неможливо, тому існувала невизначеність щодо меж смт. Козин.

Доводи прокурора, що спірні земельні ділянки могли бути вилучені для нелісогосподарських потреб тільки рішенням Кабінету Міністрів України, оскільки загальна площа всіх земельних ділянок, обставини щодо яких досліджуються у кримінальному провадженні № 12013000000000148, перевищує 1 га., спростовується вимогами ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України в редакції, яка була чинною у 2002-2004 роках, згідно яких Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ліси першої групи площею понад 10 гектарів, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу (особливо цінні землі).

Прокурором не доведено, що спірні земельні ділянки станом на 2002-2004 роки були вкриті лісами першої групи. Крім того, у 2002-2004 роках компетенція уряду щодо вилучення земельних лісових ділянок у користувачів поширювалась тільки на ділянки площею понад 10 га.

Згідно з ч. 3 ст. 149 Кодексу, чинною у 2002-2004 роках, сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу. Спірні земельні ділянки не відносяться до особливо цінних земель.

Крім того, прокурором не спростовано доводи відповідачів, що земельні ділянки були передані у власність громадянам рішеннями Козинської селищної ради чи її виконкому в окремі періоди масивами до 10 га й ліси на спірних земельних ділянках на той час не відносились до лісів першої групи, тому обмежень щодо площі ділянки (до 10 га) у 2002-2004 роках взагалі не існувало.

Згідно із Земельним кодексом України 1990 року, який був чинним до 31.12.2001, Козинська селищна рада до 2002 року розпоряджалась земельними ділянками не тільки в межах смт. Козин, але й за межами селища в адміністративних межах селищної ради. У т.ч. Козинська селищна рада мала право вилучати земельні ділянки без обмеження їхньої площі, крім особливо цінних земель, та передавати ці ділянки у власність громадянам для індивідуального житлового будівництва, сільськогосподарського використання, особистого підсобного господарства ст.ст. 9, 17, 31 Земельного кодексу України 1990 року.

Таким чином, факти зазначені прокурором на обґрунтування позовних вимог є не доведеними, оскільки не спростовують доводи відповідачів та третьої особи, що спірні земельні ділянки могли бути вилучені з користування підприємства лісового господарства та передані у власність громадян до 2002 року, коли відповідно до норм Земельного кодексу 1990 року Козинська селищна рада розпоряджалась землями за межами селища.

Тому враховуючи, що видані на підставі вказаних договорів державні акти на право власності на земельні ділянки належним чином зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за 2007 рік та дії Козинського селищного голови та службових осіб Обухівського відділення КРФ ДП «Центр ДЗК», службові особи органів влади погодили технічну документацію щодо переоформлення права власності на спірні земельні ділянки на ОСОБА_5 та відповідачів, при цьому вирок за матеріалами кримінального провадження, який би підтверджував факти викладені у позові відсутній, тому немає підстав вважати, що землі вибули від власника поза його волею, а тому підстав для задоволення позовних вимог про витребування спірних земельних ділянок. відповідно до норм ст.ст.387,388 ЦК України, на яку посилається прокурор у позові, немає.

При цьому іншої підстави у позові прокурор не зазначив.

Таким чином, позивач не довів свого позову, що є його обовязком, відповідно до засад змагальності процесу за ст.10 ЦПК України. При цьому суд створив всі умови для змагального процесу.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд також послався на порушення позивачем встановленого ст. 257 ЦК України трирічного строку звернення до суду, що визнав також підставою для відмови у позові.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із роз'ясненнями, викладеними в абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, положеннями ЦК України визначено, що позовна давність застосовуються лише у випадку обґрунтованості позову. У разі якщо вимоги позову є необґрунтованими, то суд має відмовити в його задоволенні за необґрунтованістю.

Проте, встановивши, що позов є необґрунтованим, суд помилково відмовив у задоволенні позову і за необґрунтованістю позову, і за пропуском строку звернення до суду з цим позовом, що є взаємовиключними підставами.

За викладених обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що така підстава відмови в задоволенні позову, як пропуск позивачем при зверненні до суду з цим позовом строків позовної давності, підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 309,314,316 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року залишити без змін.

Виключити з мотивувальної частини рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2017 року посилання на пропуск строків позовної давності.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий :

Судді :