Ухвала суду № 69067905, 21.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3184/17 Справа № 203/1916/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Пищида М.М.

Категорія

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого: - Пищиди М.М.

суддів: - Ткаченко І.Ю., Каратаєвої Л.О.,

при секретарі: - Григор»євої В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за позовом ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину, -

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року позивач звернувся до суду із позовом, посилаючись на те що 05.06.2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №5007С39, відповідно до умов якого останньому було видано кредит в сумі 78800 швейцарських франків, зі сплатою процентів за користування кредитом у валюті, в розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m) + 7,80% річних, але не нижче 10,24% річних, з кінцевою датою погашення 03.06.2022 року.

У зв'язку з порушенням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, станом на 18.03.2014 року виникла заборгованість в сумі 56746,95 швейцарських франків та 5292 грн. 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 50342,08 швейцарські франки; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.10.2012 року по 18.03.2014 року - 6404,87 швейцарські франки; пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 6563 грн. 22 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 46333 грн. 52 коп., заборгованість за комісією - 50 грн.; пеня за прострочення сплати комісії за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 26 грн. 75 коп.

Відповідно до умов п.2.6.2 кредитного договору банком на адресу відповідача направлялись вимоги про усунення порушень та дострокового погашення заборгованості, які були залишені без задоволення.

У зв'язку з викладеним, позивач просив суд стягнути з відповідача на користь банку заборгованість за кредитним договором в сумі 56746,95 швейцарських франків та 5292 грн. 49 коп., а також судові витрати по справі.

ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до Публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» про визнання недійсним кредитного договору №5007С39 від 05.06.2007 року.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_5 посилався на те, що при підписанні кредитного договору банком було грубо порушено законні права позивача. Кредитний договір за своїм змістом не відповідає законодавству України, інтересам та волі позивача, порушує його права та законні інтереси. Зокрема, посилався на те, що зміст кредитний договір суперечить вимогам ст.ст.6,11,15 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанові НБУ №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», оскільки ні перед укладенням кредитного договору, ні протягом його дії банк не повідомив позивача у письмовій формі про умови надання кредиту та не надав в повному обсязі інформації про умови кредитування. Спірний кредитний договір не містить розділу про відповідальність банку, що є суттєвою умовою.

Також посилався позивач і на те, що кредит в швейцарських франках позивачу не видавався та банком не надано доказів щодо здійснення фінансових операцій стосовно видачі кредиту у вказаній валюті та взагалі будь-яких первинних документів щодо видачі кредиту взагалі. Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_5 у своєму позові просив визнати недійсним кредитний договір №5007С39 від 05.06.2007 року недійсним в частині видачі кредиту в швейцарських франках, визнати недійсним кредитний договір в цілому та застосувати наслідки недійсного правочину - реституцію.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про захист прав споживача, визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину - відмовлено.

Позов Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» заборгованість за кредитним договором №5007С39 від 05 червня 2007 року в сумі 56746,95 швейцарських франків та 52923 грн. 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 50342,08 швейцарські франки; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01 жовтня 2012 року по 18 березня 2014 року - 6404,87 швейцарські франки; пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 6563 грн. 22 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 46333 грн. 52 коп., заборгованість за комісією - 50 грн.; пеня за прострочення сплати комісії за період з 16 лютого 2013 року по 18 березня 2014 року - 26 грн. 75 коп.

Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5, ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового про задоволення його позову в повному обсязі та відмовити в задоволені позову ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 05.06.2007 року між сторонами було укладено кредитний договір №5007С39, умовами п.2.1 якого було передбачено, що банк надає позичальнику кредит в сумі 78800 швейцарських франків з кінцевою датою погашення 03.06.2022 року, для оплати за нерухомість житлового призначення - квартири АДРЕСА_1, вартістю 398950 грн., згідно договору купівлі-продажу від 05.06.2007 року (а.с.12-16 т.1).

Пунктом 2.2.1 кредитного договору встановлено, що позичальник щомісячно сплачує банку проценти за користування кредитом у валюті кредиту в розмірі річної процентної ставки, яка визначається наступним чином: LIBOR (12m) + 7,80% річних, але не нижче 10,24% річних.

Пунктом 2.2.2 кредитного договору сторонами було погоджено розмір щомісячно плати за управління кредитом (комісії) в сумі 50 грн., з 1 по 15 число кожного місяця.

В п.2.4.1 кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний погасити кредит на рахунок, вказаний в п.2.3.1 цього договору в строк, зазначений в п.2.1 цього договору. Погашення кредиту відбувається у валюті кредиту щомісяця рівними частинами, починаючи з наступного місяця після одержання кредиту в сумах, визначених Графіком погашення кредиту. Строки, передбачені Графіком погашення кредиту за договором, є обов'язковими.

Зазначений Графік є додатком №1 до кредитного договору та невід'ємною його частиною, підписаний сторонами (а.с.17 т.1).

Додатковим договором №5007С39-1 від 24.12.2013 року було внесено зміни до кредитного договору в частині виключення підпунктів 2.2.2-2.2.3 та підпункту 2.2.5 п.2.2 ст.2 договору (а.с.20 т.1).

Порядок надання кредиту встановлено підпунктами 2.3.1-2.3.2 п.2.3 кредитного договору, якими передбачено, що кредит надається у готівковій формі. Кредит надається шляхом продажу кредитних коштів на Міжбанківському валютному ринку за рахунок позичальника з подальшим зарахуванням гривневого еквівалента на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 відкритий в банку, з подальшим зняттям готівкових коштів через касу банку.

Також матеріалами справи підтверджується, що 01.06.2007 року ОСОБА_5 звернувся до банку із заяву на видачу кредиту для покупки квартири на суму 78800 швейцарських франків, на термін 15 років, зі сплатою 10,24% річних (а.с.21 т.1).

За заявою ОСОБА_5 від 04.06.2007 року та відповідним договором банківського рахунку від тієї ж дати №50/24-0767, на ім'я останнього в банку було відкрито поточний рахунок НОМЕР_1 (а.с.65,66-67 т.2).

05.06.2007 року ОСОБА_5 подав заяву №01 про продаж іноземної валюти за рахунок кредитних коштів для фізичної особи, яка не займається підприємницькою діяльністю, відповідно до якої доручив банку продати іноземну валюту у вигляді 78800 швейцарських франків; утримати комісійну винагороду згідно з Тарифами банку із суми гривень, зарахованих на рахунок НОМЕР_1; зарахувати кошти, що підлягають продажу, на рахунок НОМЕР_1; кошти отримані від продажу іноземної валюти, перерахувати на поточний рахунок у національній валюті НОМЕР_1; залишок гривень після сплати комісійної винагороди повернути на поточний рахунок у національній валюті (а.с.22 т.1).

Частиною 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено умови договору, що є несправедливим та ч.ч.5,6 вказаної статті передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627,629 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договір, який є обов'язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов'язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054, 1055 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5 ст.203 ЦК, а саме: зміст правочину не може суперечити вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Видача ОСОБА_5 кредитних коштів підтверджується відповідними меморіальними ордерами, виписками по рахункам, заявою на видачу готівки та висновком судової економічної експертизи №5531/5532-15 від 05.08.2016 року (а.с.71-79 т.1; а.с.59,60,63,64,149-160,236-243 т.2), якими в їх сукупності підтверджується зарахування на кредитний рахунок НОМЕР_1, визначений в п.2.3.1 кредитного договору, валюти в розмірі 78800 швейцарських франків, продажу кредитних коштів та подальшого зарахування гривневого еквівалента від продажу іноземної валюти на поточний рахунок позичальника НОМЕР_1 і видачі йому коштів через касу банку, що відповідало умовам, визначеним сторонами в пп.2.3.1-2.3.2 п.2.3 кредитного договору та відповідній заяві позичальника ОСОБА_5 від 05.06.2007 року №01.

Враховуючи викладені фактичні обставини укладення спірного кредитного договору та його зміст з урахуванням норм чинного законодавства, районний суд вірно вважає, що у відповідності до вимог ст.ст.203,1054,1055 ЦК України при укладанні спірного кредитного договору між його сторонами були дотримані всі передбачені діючим законодавством істотні умови даного виду договорів, які обумовлені їх згодою, як узгоджені сторонами, так і ними прийняті, а також дотримані вимоги щодо форми кредитного договору. Окрім того, на момент укладення спірного кредитного договору обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення відповідало їхній внутрішній волі, було вільним, що підтверджується власноручними підписами учасників правочину та печаткою фінансової установи.

З наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що з жовтня 2012 року ОСОБА_5 почав допускати порушення своїх зобов'язань за кредитним договором та здійснювати щомісячні платежі на погашення кредиту.

Відповідно до умов п.2.6.2 кредитного договору банком на адресу відповідача направлялись вимоги про усунення порушень та дострокового погашення заборгованості, які були залишені без задоволення (а.с.24-28 т.1).

В зв'язку з цим, банк у відповідності до ч.10 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.1050,1054 ЦК України та п.4.2 кредитного договору, звернувся до суду, скориставшись своїм правом, вимагати дострокове повернення кредиту та стягнення заборгованості, яка станом на 18.03.2014 року складає 56746,95 швейцарських франків та 5292 грн. 49 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 50342,08 швейцарські франки; заборгованість по процентам за користування кредитом за період з 01.10.2012 року по 18.03.2014 року - 6404,87 швейцарські франки; заборгованість за комісією (п.2.2.2 кредитного договору) - 50 грн.; згідно п.2.4.2 кредитного договору нарахована пеня за несвоєчасну сплату процентів за кредитом за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 6563 грн. 22 коп.; пеня за прострочення погашення кредиту за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 46333 грн. 52 коп.; пеня за прострочення сплати комісії за період з 16.02.2013 року по 18.03.2014 року - 26 грн. 75 коп. (а.с.6-7 т.1).

Суд погоджується з вказаним розрахунком заборгованості та вважає його таким, що не протирічить діючому законодавству та відповідає умовам кредитного договору.

Доводи представників ОСОБА_5 на неправильність методу розрахунку з посиланням на п.1.18 Глави 1 Розділу ІІІ Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18.06.2003 року №255 суд вважає безпідставними, оскільки вказаний пункт 1.18 Глави 1 Розділу ІІІ Правил, в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору, регулює порядок визначення та відображення доходів і витрат за операціями з лізингу (оренди) необоротних активів, а також витрати з нарахування амортизації основних засобів та нематеріальних активів.

А пунктом 1.22 Глави 1 Розділу ІІІ Правил передбачено, що для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів: метод «факт/факт» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році; метод «факт/360» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів; метод «30/360» - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.

Таким чином, умови п.2.5.1 кредитного договору та визначення терміну «Банківський рік» в ст.1 договору не протирічать вимогам зазначеного вище нормативного акту.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст.530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За нормою ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, різновидом якої є пеня (ст.549 ЦК України).

Нормою ст.625 ч.1 ЦК України передбачено, що боржник не звільняться від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст.16 ЦК України однією із форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку при ухваленні оскаржуваного рішення, враховуючи зазначені вище обставини, положення ЦК України та умови укладеного між сторонами кредитного договору.

Доводів, які б спростували висновки суду чи доводили б порушення ним вимог матеріального та процесуального права, апеляційна скарга не містить, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення

З'ясувавши в достатньому повному об'ємі права та обов'язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінки, суд постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами до переоцінки доказів і не згоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: