Рішення № 69067796, 20.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/843/17 Справа № 199/4801/16 Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В.В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.,

суддів - Пищиди М.М., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі - Керімовій-Бандюковій Л.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, приватне підприємство «Приватна фірма «Віктор-13» про скасування права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про скасування права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що у 2003 році між нею та Приватною фірмою «Віктор» (правонаступником якої є приватне підприємство «Приватна фірма «Віктор-13») було досягнуто згоди та усіх істотних умов інвестування будівництва об'єкта нерухомості з подальшим набуттям нею права приватної власності на нерухоме майно. На підтвердження досягнутих домовленостей та оформлення правовідносин, між нею та ПФ «Віктор» 20 листопада 2003 року було укладено Договір № 1 про інвестування будівництва, за умовами якого вона стала Інвестором будівництва житлового будинку з вбудованим-прибудованим нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1, а відповідно до п. 1.1. договору, - Інвестор - позивач - приймає участь в інвестуванні будівництва житлового будинку, а фірма зобов'язана збудувати житловий будинок ввести його в експлуатацію та передати Інвестору у власність нежитлове приміщення 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 (будівельні номери приміщення 5,6,7,8), загальною площею 241,7 м.кв. За умовами Договору розмір інвестицій складав 200000 грн.

На виконання цього договору вона сплатила у момент підписання 40000 грн., а 03 серпня 2004 року, нею було внесено решту частину інвестицій, що залишалась до сплати, а саме 160000 грн., тобто, нею було повністю виконане взяте на себе зобов'язання за договором.

В подальшому їй стало відомо, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу, які було укладено 10 жовтня 2013 року придбали по 1/2 частині кожен нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, секції 2,3 приміщення 111, 112, 113, 114 (будівельні номери 5,6,7,8). Продавцем цих нежитлових приміщень за вказаними договорами виступав

ОСОБА_5, який набув право власності на ці нежитлові приміщення на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правосуддя та захист» від 28 липня 2008 року та ухвали даного суду від 04 грудня 2008 року, про роз'яснення рішення, по справі за позовом ОСОБА_5 до ПФ «Віктор» про визнання договору інвестування дійсним та визнання права власності.

На підставі зазначеного рішення суду, КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації», було проведено реєстрацію права власності на вказані нежитлові приміщення за ОСОБА_5

Проте, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року вказане вище рішення Постійно діючого третейського суду від 04 грудня 2008 року було скасовано та судом було встановлено, що позивач приймала безпосередню участь в будівництві нежитлових приміщень, шляхом інвестування будівництва, на підставі договору про інвестування будівництва від 20 листопада 2003 року, за умовами якого, після будівництва нерухомості, та введення приміщень в експлуатацію, спірні приміщення 111, 112, 113, 114 переходять у власність саме неї-позивачки.

Вважає, що оскільки підстава за якою визнано право власності за ОСОБА_5 судом скасована, а реєстрація права власності на спірні приміщення за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 порушує її права, а тому просила скасувати право власності відповідачів на спірне нерухоме майно, витребувати його з чужого незаконного володіння та визнати за нею право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1, секції 2,3 приміщення 111, 112, 113, 114.

Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Так, відмовляючи в задоволенні позову районний суд виходив з того, що обидва договори купівлі-продажу, за якими відповідачі ОСОБА_4 і ОСОБА_3 набули у власність кожен по 1/2 частині нежитлового приміщення №111, 112, 113, 114, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, секція 2, 3, загальна площа 241,7 кв.м. та є дійсними, а тому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є добросовісними набувачами цього нерухомого майна, проте в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач була власником спірного нерухомого майна, таким чином, не підтверджено її право на витребування майна від набувача. Крім того, вимоги щодо скасування права власності, які заявлені позивачем, чинним законодавством не передбачені.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20 жовтня 2003 року між ОСОБА_2 та ПФ «Віктор» (правонаступник якої є Приватне підприємство «Приватна фірма «Віктор-13») в особі директора ОСОБА_6 було укладено Договір №1 про інвестування будівництва, а відповідно до п. 1.1. договору, Інвестор, тобто позивач, приймає участь в інвестуванні будівництва житлового будинку АДРЕСА_1, а фірма зобов'язана збудувати житловий будинок ввести його в експлуатацію та передати Інвестору у власність нежитлове приміщення 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 (будівельні номери приміщення 5,6,7,8), загальною площею 241,7 м.кв.. За умовами п.1.2 цього Договору розмір інвестицій складав 200000 грн.(а.с. 222).

Відповідно до квитанцій від 20 листопада 2003 року та від 03 серпня 2004 року до прибуткового касового ордеру позивачкою було сплачено на користь ПФ «Віктор» 20 листопада 2003 року - 40000 грн., а 03 серпня 2004 року - 160000 грн., підставою сплати вказано Договір №1 від 20 листопада 2003 року (а.с. 225), а за актом прийому-передачі від 23 лютого 2015 року, складеного ПП «Приватна фірма «Віктор-13» та ОСОБА_2 нежитлові приміщення №111,112,113,114 ( будівельні номери 5,6,7,8) загальною площею 241,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 секції 2-3, були передані останній у власність (а.с. 9).

Згідно рішення Дніпропетровської міської ради №2171 від 24 серпня 2003 року було затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію житлового будинку літ А-10 по АДРЕСА_1 (секції 2, 3).

Також встановлено, що 02 липня 2004 року між ПФ «Віктор» та ОСОБА_5 було укладено Договір №1 про інвестування будівництва, відповідно до якого (п. 1.1. договору) Інвестор, тобто ОСОБА_5, приймає участь в інвестуванні будівництва житлового будинку АДРЕСА_1, а фірма зобов'язана збудувати житловий будинок, ввести його в експлуатацію та передати Інвестору у власність нежитлове приміщення 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 (будівельні номери приміщення 5,6,7,8), загальною площею 241,7 м.кв., а згідно п.1.2 цього договору сторони погоджують вартість оплати площі 241,7 м2 на першому поверсі житлового будинку як поставка будівельних матеріалів та також сплати грошового еквіваленту, що буде обговорено в процесі будівництва (а.с. 97).

А згідно акту прийомки від 07 липня 2005 року, укладеного між ПФ «Віктор» та ОСОБА_5 фірма передає останньому на підставі договору про інвестування будівництва від 02 липня 2004 року, у власність нежитлове приміщення 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 (будівельні номери приміщення 5,6,7,8), загальною площею 241,7 м2 вказаного будинку (а.с.99).

В подальшому, рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правосуддя та захист» від 28 липня 2008 року, по справі №0023/08 з урахуванням ухвали цього ж третейського суду про роз'яснення рішення від 04 грудня 2008 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ПП «Приватна фірма «Віктор-13» про визнання договору інвестування будівництва дійсним та визнання права власності, було вирішено: визнати договір інвестування будівництва від 02 липня 2004 року, укладений між ОСОБА_5 та ПП «Приватна фірма «Віктор-13» - дійсним; визнати за ОСОБА_5 право власності на нерухоме майно, а саме: в житловому будинку літ.А-10 на І поверсі нежитлові приміщення №111,112,113,114 (колишні номера цих приміщень 5,6,7,8) вбудовано-прибудованого магазину загальною площею 241,7 кв.м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 без актів введення в експлуатацію; зареєструвати в КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» за ОСОБА_5 право власності на вказане нерухоме майно без актів введення в експлуатацію.

Після чого, за ОСОБА_5 право власності на спірне нерухоме майно було зареєстроване Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради 29 квітня 2009 року за реєстраційним номером 27170959, та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 10 жовтня 2013 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 176671312101.

Проте, ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року вказане рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правосуддя та захист» від 28 липня 2008 року з урахуванням ухвали третейського суду від 04 грудня 2008 року про роз'яснення рішення, було скасовано у повному обсязі (а.с. 82-87).

Цим же судовим рішенням районного суду встановлено, що 20 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ПФ «Віктор» було укладено Договір №1 про інвестування будівництва, відповідно до п.1.1 якого ОСОБА_2 зобов'язалась прийняти участь в інвестуванні будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, а фірма зобов'язалась організувати будівництво житлового будинку, ввести його в експлуатацію та передати інвестору у власність нежитлову площу 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 (будівельні приміщення 5,6,7,8) загальною площею 241,7 кв.м, розташовану на І поверсі зазначеного житлового будинку. Тобто предметом цього договору було інвестування з наступною передачею у власність ОСОБА_2 тих самих нежитлових приміщень, що і за укладеним пізніше договором між ОСОБА_5 та ПФ «Віктор» та право власності на які визнано за ОСОБА_5 оскаржуваним рішенням третейського суду від 28 липня 2008 року. А тому цим рішенням третейського суду, були порушені права ОСОБА_2, яка не брала участі у справі.

А відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

У зв'язку з чим вказані вище обставини не підлягають доказуванню.

Також судом встановлено, що 10 жовтня 2013 року між ОСОБА_5 та відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено два договори купівлі-продажу по 1/2 частини нежитлового приміщення, посвідчений нотаріально, зареєстрованих в реєстрі за №1696 та №1694, згідно до яких ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - купили по 1/2 частині нежитлових приміщень №111, 112, 113, 114, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 секція 2, З, загальною площею 241,7 кв.м. за 117 600,00 грн. кожен. Відповідно до п.2 кожного із цих договорів, вказані нежитлові приміщення належали ОСОБА_5 на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Правосуддя та захист» від 28 липня 2008 року, справа №0023/08 (а.с. 58-61).

Згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А статтею 388 ЦК України визначені випадки, коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача:

1)було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Крім того, в п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N 9 роз'яснено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року N 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Також згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15 зазначено, що згідно зі статтею 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Одним із випадків, коли майно можливо витребувати від добросовісного набувача, є вибуття такого майна поза волею власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункт 3 частини 1 статті 388 ЦК України).

За змістом зазначеної норми майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка, після укладення Договору №1 про інвестування будівництва від 20 жовтня 2003 року, сплатила повністю всю суму, яка передбачена договором в розмірі 200000 грн., а зі змісту укладеного між позивачем та ПФ «Віктор» (правонаступник якого є ПП «Приватна фірма «Віктор-13») Договору №1 про інвестування будівництва, в контексті положень ст.ст.1130-1134 ЦК України, вбачається, що між вказаними сторонами виникли правовідносини спільної діяльності на основі простого товариства, за наслідками чого сторони, після сплати позивачкою своєї частки в повному розмірі та у визначений строк, вона стала власником, зокрема нежитлового приміщення першого поверху в осях 1-9 будівельні номери приміщення 5,6,7,8, які в подальшому стали номерами 111, 112, 113, 114, загальною площею 241,7 м.кв., виробленого в результаті їх спільної діяльності, - об'єкту незавершеного будівництва - житолового будинку, що будувався за адресою АДРЕСА_1, секції 2,3, а саме матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва (створення цього майна), набувши при цьому майнове право - право одержати у власність в майбутньому, після завершення будівництва, це нежитлове приміщення в натурі.

Проте, ПФ «Віктор», без отримання нотаріально посвідченої згоди позивачки як співвласника зазначеного вище майна, тобто без належної правової підстави, у порушення вимог цивільного законодавства, здійснило фактичне розпорядження спірним майном, уклавши із ОСОБА_5 Договір №1 про інвестування будівництва, відповідно до якого предметом цього договору також виступили нежитлові приміщення 2-ї та 3-ї секції першого поверху в осях 1-9 будівельні номери приміщення 5,6,7,8, які в подальшому стали номерами 111, 112, 113, 114, загальною площею 241,7 м.кв., за адресою АДРЕСА_1, тобто ті самі нежитлові приміщення, що й були предметом договору, укладеного раніше між ОСОБА_2 та ПФ «Віктор», чим порушила відповідно права власності позивачки на спірний об'єкт нерухомого майна, а також майнові права позивачки на виділення та отримання у власність в натурі вказаного нерухомого майна після закінчення будівництва житлового будинку.

Крім того, як зазначалося вище, ОСОБА_5 за рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Правосуддя та захист» від 28 липня 2008 року та ухвали цього ж суду про роз'яснення рішення третейського суду від 04 грудня 2008 року зареєстрував за собою право власності на спірний об'єкт нерухомості, а в подальшому за договорами купівлі-продажу від 10 жовтня 2013 року він продав спірне нерухоме майно відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по 1/2 частині кожному, які й зареєстрували за собою право власності на це нерухоме майно, проте підстава за якою визнано право власності за ОСОБА_5 на спірний об'єкт нерухомого майна була скасована ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 18 грудня 2014 року, а тому, з урахуванням вищезазначеної правової позиції та вимог закону позивачка набула прав вимоги до відповідачів.

Також як вбачається з матеріалів справи відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були представника у всіх правовідносинах ОСОБА_5 із ПП «Приватна фірма «Віктор-13» (яке є правонастпникам ПФ «Віктор») з отриманням та набуттям у власність ОСОБА_5 спірного нерухомого майна та боргових зобов'язань ОСОБА_5 перед ПП «Приватна фірма «Віктор-13» з приводу сплати за це майно, а тому відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 знали про наявність перешкод до вчинення правочину ОСОБА_5, а також останній не мав права відчужувати спірне нерухоме майно, у зв'язку з чим відповідачі є недобросовісними набувачами спірного майна, а тому є підставою для задоволення позову про витребування у них майна

Враховуючи встановлені обставини, вимоги законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість вимог позивачки про витребування у відповідачів спірного нерухомого майна на підставі ст. 388 ЦК України, у зв'язку з чим також підлягає скасуванню й державна реєстрація прав власності відповідачів на спірне майно.

Разом з цим, вимоги позивачки про визнання за нею права власності на спірне майно задоволенню не підлягають, оскільки належне оформлення права власності на вказаний об'єкт нерухомості покладено саме на позивачку та відповідно не може бути покладено на суд обов'язок на вчинення дій, які може вчинити сторона на користь якої ухвалено рішення, а тому ці вимоги є передчасними

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду є необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Крім того, з відповідачів підлягає стягненню, відповідно до ст. 88 ЦПК України, понесений позивачкою судовий збір (а.с. 1, 23, 156) в сумі 5357 грн. 54 коп., тобто по 2678 грн. 77 коп. з кожного.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 19 жовтня 2016 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_3) нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, секції 2, 3 приміщення №111, 112, 113, 114

Скасувати реєстрацію в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1) за номером запису 2812130 та ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_2) за номером запису 2810716, на нежитлове приміщення за адресою АДРЕСА_1, секції 2, 3 приміщення №111, 112, 113, 114

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 (іпн. НОМЕР_1) та ОСОБА_4 (іпн. НОМЕР_2) на користь ОСОБА_2 (іпн. НОМЕР_3) судовий збір по 2678 грн. 77 коп. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді М.М. Пищида

М.Ю. Петешенкова