Ухвала суду № 69064471, 13.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" вересня 2017 р. м. Київ К/800/19722/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого судді: суддів: Стрелець Т.Г. Мороз Л.Л. Калашнікової О.В.

за участю секретаря судового засідання - Яроша Д.В.,

представника відповідача - ОСОБА_4,

представник позивача у судове засідання не з»явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_3

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року

у справі № 805/2255/15-а

за позовом Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському

районі Донецької області

до ОСОБА_3

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області звернулось до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 в порушення вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» своєчасно не сплатила страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за 2006-2013 роки, у зв'язку з чим рішенням від 24 грудня 2013 року № 408/14 застосовані фінансові санкції та нарахована пеня у загальному розмірі 35181,24 грн. Оскільки вказана сума у добровільному порядку відповідачем не сплачена, УПФ звернулось до суду із вказаним позовом про її стягнення.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 8 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року, позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Управління Пенсійного фонду України в місті Добропіллі та Добропільському районі Донецької області заборгованість зі сплати фінансових санкцій та нарахованої пені за несвоєчасну сплату страхових внесків у розмірі 35181,24 грн.

Не погоджуючись рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій посилається на порушення судами норм матеріального права, просить вищезазначені судові рішення скасувати.

На адресу Вищого адміністративного суду України письмових заперечень від позивача не надходило.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, розглянувши і обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і наданої ними правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно частини 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що фізична особа - підприємець ОСОБА_3 була зареєстрована в якості суб'єкта підприємницької діяльності, про що 01 липня 2002 року у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - Єдиний реєстр) внесено запис № 22410170000000187.

З 08 липня 2002 року вказана особа перебувала на обліку Управлінні Пенсійного фонду України в місті Добропіллі та Добропільському районі Донецької області як платник страхових внесків.

24 грудня 2013 року на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України «Про загальнообов»язкове державне пенсійне страхування» позивачем прийнято рішення № 408/14 про застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) страхувальником страхових внесків, яким до ОСОБА_3 за період з 30 грудня 2006 року по 26 листопада 2013 року застосовано штрафні санкції у розмірі 1281,97 грн. та нараховано пеню у розмірі 33899,27 грн., у загальній сумі 35181,24 грн.

05 серпня 2014 року у Єдиному реєстрі вчинено запис № 22600060004020342 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, що підтверджується відповідним витягом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в зв'язку із невиконанням відповідачем обов'язку щодо сплати фінансових санкцій, сума заборгованості підлягає стягненню.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає висновок судів попередніх інстанцій передчасним з наступних підстав.

Скаржник у касаційній скарзі наголошувала, що судами було порушено її право на участь у судовому засіданні, оскільки вона не отримувала жодної повістки та відповідно не була повідомлена належним чином про розгляд справи. Крім того, судами не було перевірено за якою адресою зареєстрована та проживає відповідач у даній справі.

Частиною першою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов'язки, не можуть бути обмежені у праві на отримання в адміністративному суді як усної, так і письмової інформації щодо результатів розгляду справи. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в адміністративному суді інформації про дату, час і місце розгляду своєї справи та ухвалені в ній судові рішення.

Згідно пункту 1 частини третьої статті 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, мають право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів.

Частиною 3 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що повістка повинна бути вручена не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді. Повістка у справах, для яких встановлено скорочені строки розгляду, має бути вручена у строк, достатній для прибуття до суду.

Тобто, процесуальним законодавством передбачено обов'язок суду належним чином повідомити сторін та інших осіб які беруть участь у справі, не пізніше ніж за три дні до судового засідання, крім випадку, коли повістка вручається безпосередньо в суді.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, звернувшись з даним позовом до суду, зазначив, що ОСОБА_3 проживає за адресою: АДРЕСА_1. Інформація щодо повідомлення відповідача за вказаною адресою до суду не поверталась.

Тому суд першої інстанції повідомив ОСОБА_3 про розгляд даної справи шляхом розміщення оголошення у Добропільській міськрайонній суспільно-політичній газеті «Новий шлях» від 20 серпня 2015 року № 32. (а.с. 45, 52-53)

Згідно частини першої статті 39 Кодексу адміністративного судочинства України якщо зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача, третіх осіб, свідків невідоме, суд може здійснити їх виклик через засоби масової інформації за останнім відомим місцем їхнього проживання (перебування) на території України.

В матеріалах справи міститься лист Головного управління в Донецькій області Добропільського міського відділу від 24 липня 2015 року № 44-448 про те, що за наявними обліками Добропільського МВ ГУДМСУ в Донецькій області відомості щодо реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання громадянки ОСОБА_3 відсутні.

Відповідно Розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1333-р «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи» визначено друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, газету "Урядовий кур'єр".

Крім того, вищевказаним розпорядженням також затверджено перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме по регіонам, зокрема, у Донецькій області це газета «Донеччина».

З огляду на вищевказане, суд першої інстанції ухвалюючи постанову по даній справі дійшов помилкового висновку, що розміщення повідомлення в регіональній газеті Добропільського району Донецької області «Новий шлях» про розгляд справи № 805/2255/15-а є належним повідомленням ОСОБА_3.

Судами попередніх інстанцій не було звернуто належної уваги на докази у справі, які свідчать про фактичне місце проживання відповідача, а саме, ксерокопія паспорта ОСОБА_3, в якому зазначено, що вона зареєстрована за адресою АДРЕСА_2. (а.с. 108); довідка від 16 грудня 2016 року № 22 про те, що вона працює в Об»єднанні ветеринарної медицини в м.Києві з 19.03.2012 року по теперішній час на посаді лікаря ветеринарної медицини другої категорії. (а.с. 107)

Крім того, ОСОБА_3 у касаційній скарзі наголошувала, що вона ще у 2013 році звернулась з позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва щодо визнання незаконними дій Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області при оформленні акта перевірки від 20 грудня 2006 року. На думку скаржника, зазначена обставина свідчить, що Управлінню Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області було відомо стосовно фактичного місця проживання ОСОБА_3. Однак, суду була повідомлена невірна адреса.

При ухваленні постанови судом першої інстанції, на що не звернув увагу суд апеляційної інстанції, не було дотримано вимог статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відповідача належним чином не повідомлено про розгляд даної справи, і, як наслідок, не виконано вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищезазначене позбавило відповідача можливості брати участь у розгляді даної справи у суді першої інстанції, подавати докази, пояснення, заперечення проти пред»явленого до неї позову.

У відповідності до статті 129 Конституції України та статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, однією із засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Принцип рівності перед судом є основою сучасної концепції справедливого правосуддя.

У рішенні ЄСПЛ від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) визначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що судами допущено порушення принципу рівності сторін, тому оскаржуване судове рішення ухвалене з порушенням положень статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права з огляду на наступне.

Рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Добропіллі та Добропільському районі Донецької області № 408/14 прийнято на підставі пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058).

Пунктом 6 частини 2 статті 17 Закону № 1058, в редакції до 01.01.2011р., передбачено, що страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати й сплачувати в установлені строки й у повному обсязі страхові внески.

У пункті 6 статті 20 Закону № 1058 визначено, що у разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини дев»ятої статті 106 Закону № 1058, в редакції до 01.01.2011р., за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами Пенсійного фонду, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.

01.01.2011 р. набрав чинності Закон України від 08.07.2010 р. № 2464 "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", у зв'язку з чим норми пункту 2 частини дев»ятої статті 106 Закону № 1058 втратили чинність.

У той же час, відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

Абзацом шостим цього ж пункту передбачено, що на період до повного стягнення зазначеної вище заборгованості за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Таким чином, у випадку, коли заборгованість зі сплати страхових внесків виникла до 1 січня 2011 року, позивач має право здійснювати контрольні функції щодо правильності нарахування, своєчасності та сплати страхових внесків і застосовувати фінансові санкції згідно із законодавством, що діяло на момент виникнення такої заборгованості, або застосовувати штрафні санкції також і після цієї дати.

З огляду на зазначене, судам необхідно встановити, яка саме сума штрафних санкцій застосована щодо заборгованості, що виникла до 1 січня 2011 року, а яка після цієї дати та, з урахуванням цього прийняти рішення про стягнення коштів лише у частині штрафних санкцій щодо заборгованості, яка виникла до 1 січня 2011 року.

Оскільки зазначені обставини залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, тому Вищий адміністративний суд України не має можливості перевірити правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

За змістом частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Без дослідження і з'ясування наведених вище обставин всі постановлені у цій справі рішення не можна вважати законними та обґрунтованими і визнати правильними чи хибними правові висновки оскарженого рішення.

Під час нового розгляду суду першої інстанції слід врахувати вищенаведене та прийняти обґрунтоване та законне рішення за результатами повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Згідно частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За вказаних обставин, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про необхідність скасування рішень судів попередніх інстанцій та направити їх на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2016 року у справі № 805/2255/15-а - скасувати.

Справу № 805/2255/15-а направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та перегляду не підлягає.

Судді