Постанова № 69062010, 18.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/26244/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Собківа Я.М. Твердохліб В.А. Кондратенко Я.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.05.2015р. № 3169-17.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 29.05.2015р. № 3169-17.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.05.1999р., основним видом діяльності, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є «Код КВЕД 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси (основний)».

Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, з 01.01.2012р. ОСОБА_5 перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку, має податкову адресу: АДРЕСА_1, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_2, перелік видів господарської діяльності: п.93.02.0 «Послуги перукарень та салони краси».

29.05.2015р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві було прийнято податкове повідомлення-рішення № 3169-17, яким позивачу, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 287.5 ст. 287 Податкового кодексу України було нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб» в розмірі 4 305,59 грн.

Зі змісту вказаного податкового повідомлення-рішення вбачається, що податковою адресою позивача за якою нараховувалось податкове зобов'язання є: АДРЕСА_2.

Не погоджуючись з прийнятим відповідачем податковим повідомленням-рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно пп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

В силу п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України, платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі.

Об'єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності (ст. 270 Податкового кодексу України).

Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Згідно ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно приписів ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Аналогічні правила переходу права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регламентовані статтею 377 Цивільного кодексу України.

Отже, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Крім того, відповідно до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 Податкового кодексу України).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 27.05.1999р., основним видом діяльності, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є «Код КВЕД 96.02 Надання послуг перукарнями та салонами краси (основний)».

Згідно свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1, з 01.01.2012р. ОСОБА_5 перебуває на спрощеній системі оподаткування, є платником єдиного податку, має податкову адресу: АДРЕСА_1, місце провадження господарської діяльності: АДРЕСА_2, перелік видів господарської діяльності: п.93.02.0 «Послуги перукарень та салони краси».

При цьому, позивач є власником нежитлового приміщення № 43 загальною площею 79,5 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на підставі реєстраційного посвідчення Київського міського БТІ, споживає комунальні послуги, що підтверджується договором від 3160/10 від 07.07.2000р.

Відповідне приміщення за адресою: АДРЕСА_2, використовується позивачем як місце провадження основної діяльності, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку від 07.09.2015р. № 1526533405180.

Отже, оскільки позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким, відповідачем нараховано земельний податок, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 ст. 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 07.07.2015р. (справа № 21-775а15) та від 02.12.2015р. (справа № 21-3517а15).

Незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В свою чергу, колегія суддів вважає безпідставними доводи позивача про те, що вона звільнена від сплати земельного податку, у зв'язку з тим, що є суб'єктом господарювання на спрощеній системі оподаткування та використовує належні їй на праві власності земельні ділянки в господарській діяльності, оскільки, фактично, в господарській діяльності використовуються належне їй нежиле приміщення (будівля), а не земельна ділянка.

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 29.05.2015р. № 3169-17 та наявність у податкового органу правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги ФОП ОСОБА_5, а тому постанова суду підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову ФОП ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

При цьому, доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, спростовують висновки суду першої інстанції та знайшли своє підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з відповідача судового збору за подання апеляційної скарги, сплату якого відстрочено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, колегія суддів зазначає наступне.

Порядок та розміри сплати судового збору регулюється Законом України «Про судовий збір».

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано фізичною особою або фізичною особою-підприємцем сплачується в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», розмір мінімальної заробітної плати за 2015 рік становив 1 218 грн.

Виходячи з цього, сума судового збору за подання апеляційної скарги, що підлягає сплаті, становить 535 грн. 92 коп. (487,20 х 110% = 535,92).

Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року відповідачу відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, Державній податковій інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві необхідно сплатити судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 535 грн. 92 коп.

Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення.

У задоволенні адміністративного позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України, р/р 31215256700001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір у розмірі 535 гривень 92 копійок (п'ятсот тридцять п'ять гривень 92 копійки).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Судді Вівдиченко Т.Р. Собків Я.М. Твердохліб В.А.

Повний текст постанови виготовлено 22.09.2017 року

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Твердохліб В.А.

Собків Я.М.